Документ № 89130079

Справа № 991/2252/20

Провадження1-кс/991/2301/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2020 року м.Київ

Слідча суддя Вищого антикорупційного суду Широка Катерина Юріївна,

за участю секретаря судового засідання Севрюк К. А.,

адвоката Панасюка О. Г., що діє в інтересах ОСОБА_1 ,

детективів НАБУ Квакуші А. С., Брояки С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката Панасюка Олексія Георгійовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення прокурорів Генеральної прокуратури України,

ВСТАНОВИЛА

До слідчої судді Вищого антикорупційного суду надійшла скарга надійшла скарга адвоката Панасюка Олексія Георгійович (скаржника), що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення прокурорів Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України про зупинення досудового розслідування. Скарга подана у кримінальному провадженні № 42018000000003008 від 18 грудня 2019 року, за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209Кримінального кодексу України (далі - КК), що було виділене з кримінального провадження № 42014000000000521 від 18 червня 2014 року.

З урахуванням того, що провадження було передано до Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), представництво органу досудового розслідування при розгляді цієї скарги здійснює уповноважена особа Національного антикорупційного бюро України.

Обґрунтування скарги

Скаржник стверджує, що 31.10. 2019 року він надсилав прокурору в кримінальному провадженні заяву на отримання копій постанов про зупинення досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 , яке прокурор не розглянув. Також, аналогічні клопотання надсилалися детективам НАБУ, 12.03.2020 року у відповідь на ці клопотання детектив НАБУ надіслав йому постанови про зупинення досудового розслідування в кримінальних провадженнях стосовно ОСОБА_1

12.03.2020 року є датою, коли скаржник отримав ці постанови та ознайомився з ними. 13.03.2020 року він звернувся до Вищого антикорупційного суду зі скаргою.

Скаржник вважає, що такі рішення прокурорів Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України є невмотивованими. Він зазначає, що 1) ОСОБА_1 не набула статусу підозрюваної, 2) вона не переховується від органу досудового розслідування, а тому її неможливо було оголосити в розшук та, відповідно, зупинити досудове розслідування, 3) зупинення досудового розслідування понад 20 разів свідчить про порушення розумного строку вчинення процесуальних дій та проведення досудового розслідування, а постанови не відповідають вимогам кримінального процесуального закону.

Скаржник просить скасувати постанови прокурорів Генеральної прокуратури про зупинення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, а саме:

1.прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Опанасенка В. І. від 17 квітня 2018 року про зупинення досудового розслідування кримінального провадження №42018000000000563 в частині щодо ОСОБА_1 ;

2.прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Литвинюка О. М. від 26 квітня: 2018 року про зупинення досудового розслідування кримінального провадження № 42018000000000563 в частині щодо ОСОБА_1 ;

3.прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Литвинюка О. М. від 11 травня 2018 року про зупинення досудового розслідування кримінального провадження № 42018000000000563 в частині щодо ОСОБА_1 ;

4.прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Литвинюка О. М. від 14 травня 2018 року про зупинення досудового розслідування кримінального провадження № 42018000000000563 в частині щодо ОСОБА_1 ;

5.прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Литвинюка О. М. від 16 травня 2018 року про зупинення досудового розслідування кримінального провадження № 42018000000000563 в частині щодо ОСОБА_1 ;

6.прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Литвинюка О. М. від 21 травня 2018 року про зупинення досудового розслідування кримінального провадження № 42018000000000563 в частині щодо ОСОБА_1 ;

7.старшого слідчого в ОВС Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Якимчука О. О., погоджену прокурором у кримінальному провадженні - прокурором групи прокурорів Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Данильченко П. Ю. від 24 травня 2018 року про зупинення досудового розслідування кримінального провадження № 42014000000000521 в частині щодо ОСОБА_1 ;

8.прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Опанасенка В. І. від 1 червня 2018 року про зупинення досудового розслідування кримінального провадження № 42014000000000521 в частині щодо ОСОБА_1 ;

9.прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Опанасенка В. І. від 5 червня 2018 року про зупинення досудового розслідування кримінального провадження № 42014000000000521 в частині щодо ОСОБА_1 ;

10.прокурора у кримінальному провадженні - заступника начальника відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Опанасенка В. І. від 7 червня 2018 року про зупинення досудового розслідування кримінального провадження № 42014000000000521 в частині щодо ОСОБА_1 .

Скаржник також просить зобов`язати детектива в цьому кримінальному провадженні припинити розшук ОСОБА_1 з підстав встановлення її місцезнаходження, про що внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР).

Доводи сторін

У судовому засіданні скаржник підтримав вимоги скарги, попросив задовольнити. Детективи НАБУ Квакуша А. С. та Брояка С. В. були присутні під час судового засідання. Вони заперечили проти задоволення скарги, зазначивши про таке: 1) ОСОБА_1 належним чином була повідомлена про підозру, було вжито усі можливі і залежні від прокурора (детектива) заходи, спрямовані на вручення їй підозри, оскільки вона перебуває на тимчасово окупованій території України, що непідконтрольна Україні , 2) фактичне місцезнаходження ОСОБА_1 невідоме, а тому оголошення в розшук є обґрунтованим та 3) постанови складені з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Мотивація суду

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи у судовому засіданні, слідча суддя дійшла до таких висновків.

Заявник просить скасувати постанови про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні, чим, фактично буде продовжено (відновлено) досудове розслідування. Він вважає, що зупинення досудового розслідування можливе лише у разі оголошення особи у розшук, а це, у свою чергу, можливо лише за належного вручення повідомлення про підозру (набуття статусу підозрюваного). Заявник стверджує, що ОСОБА_1 не було вручено повідомлення про підозру у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК України), а тому вона не є підозрюваною. Детектив заперечив, пояснивши обставини стосовно вжиття заходів, спрямованих на вручення ОСОБА_1 підозри.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України. Рішення слідчого (детектива), прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених КПК України, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (ч. 3 ст. 110 КПК). На досудовому провадженні може бути оскаржено, зокрема, рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування (п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України).

Статус підозрюваного

Обставини вказують на те, що сторона обвинувачення вважає, що повідомила про підозру ОСОБА_1 належним чином, надіславши повідомлення про підозру за адресою житла, що знаходилося у її володінні ( АДРЕСА_2 ) 10.04.2018 року. Скаржник заперечує. Він вважає, що повідомлення про підозру не було вручене, оскільки ОСОБА_1 за цією адресою ніколи не проживала, ця квартира була придбана після будівництва і не була придатна для проживання та в 2017 році була продана, про що було відомо прокурорам після проведення допиту власниці квартири - ОСОБА_3 Підпису ОСОБА_1 нема на повідомлення про підозру, а тому адреса, на яку прокурори надсилали повідомлення про підозру та повісти про виклик є неналежною. Скаржник стверджує, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , де вона фактично проживала на час складання повідомлення про підозру.

Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 - 279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Особа набуває статусу підозрюваного у випадку 1) повідомлення їй про підозру або 2) якщо особа була затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення або 3) якщо щодо неї складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 42 КПК України).

Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених КПК України запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. З матеріалів скарги вбачається, що підставою для повідомлення про підозру у цьому випадку був пункт 3 частини 1 статті 276 КПК України (це підтверджується текстом повідомлення про підозру, копію якого надає скаржник). Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 278 КПК України).

Норми КПК України вказують на те, що особу 1) мають повідомити про підозру (і, якщо вона проживає за кордоном, повідомлення має бути вручене згідно з міжнародним договором про правову допомогу), або 2) мають бути вжиті заходи для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (це можливо якщо повідомлення про підозру не вручено особі внаслідок невстановлення місцезнаходження особи). В свою чергу, повістка про виклик особи (повідомлення), яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч. 7 ст. 135 КПК України).

Щодо першого пункту, необхідно звернути увагу на те, що скаржник надає підтвердження того, що орган досудового розслідування дійсно надіслав на адресу за адресою житла ОСОБА_1 , що знаходилося у її володінні ( АДРЕСА_2 ) повідомлення про підозру - це підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу; опису вкладення та фіскального чеку про оплату поштового відправлення. У документах, що додані до матеріалів скарги також є довідка з причиною повернення (досилання) листа. У цій довідці зазначено, що відправлення повернуто «за закінченням встановленого строку зберігання».

Слідча суддя критично оцінює доводи скаржника стосовно того, що прокуратура та орган досудового розслідування знали про те, що житло за адресою АДРЕСА_2 не є адресою проживання ОСОБА_1 . Дійсно, детективи дізналися про те, що ця квартира була продана ОСОБА_3 у 2017 році під час проведення її допиту 27.12.2017 року, де вона також зазначила, що купівля-продаж квартири відбулися 05.10.2017 році. На припинення права власності також вказує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформований та наданий детективом Квакушею А. С. (де зазначено, що її право власності на цей об`єкт нерухомого майна було припинено саме 05.10.2017 року). В цьому контексті важливо врахувати дві речі: 1) повідомлення про підозру було надіслане прокурором за цією адресою 10.04.2018 року, тобто після встановлення факту вибуття з власності ОСОБА_1 цього об`єкта нерухомого майна та 2) обставини, що існували на момент надсилання повідомлення про підозру. Зокрема, важливо врахувати те, що прокуратура та орган досудового розслідування могли надіслати повідомлення про підозру лише у три місця: 1) за адресою останнього відомого місця проживання станом на 2018 рік - АДРЕСА_2 , що і було зроблено, 2) за адресою місця реєстрації (що, зі слів адвоката, і було місцем проживання ОСОБА_1 станом на момент надсилання повідомлення про підозру - АДРЕСА_6 ) якщо ОСОБА_1 перебуває за кордоном, і про це відомо органу досудового розслідування або прокуратурі, ці органи мали надіслати запит у порядку міжнародної правової допомоги до відповідної країни.

Щодо першого пункту, необхідно зазначити, що прокурор надіслав повідомлення про підозру за адресою ОСОБА_1 у місті Києві. Щодо другого пункту, слідча суддя звертає увагу на те, що є підстави вважати, що ОСОБА_1 проживала (проживає) за адресою місця реєстрації - АДРЕСА_3 . На це вказує адвокат (скаржник) та орган досудового розслідування. Отже, в контексті вирішення питання про необхідність надсилання повідомлення про підозру за цією адресою, враховуючи те, що сторони не оспорюють можливого проживання ОСОБА_1 у Макіївці на момент складення повідомлення про підозру, необхідно оцінити, чи надсилалося повідомлення про підозру за цією адресою та/або були вжито усіх заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Також, враховуючи ці обставини, слідча суддя не вбачає підстав вважати, що ОСОБА_1 могла знаходитися за кордоном, а тому питання надсилання повідомлення про підозру через запит у порядку міжнародної правової допомоги не вирішується.

У цьому контексті слідча суддя звертає увагу на те, що сторона обвинувачення не знала про місцезнаходження ОСОБА_1 станом на момент складення повідомлення про підозру, оскільки у матеріалах кримінального провадження є витяг зі системи Державної прикордонної служби України по переміщеннях ОСОБА_1 , який підтверджує, що вона перетнула державний кордон України 31.12.2016 року у напрямі «В`їзд» (тобто, в`їхала на територію України) залізничним транспортом. Цей факт необхідно оцінювати в контексті того, що обидві сторони вказують на те, що ОСОБА_1 може знаходитися на тимчасово окупованій території України у Макіївці. Нема сумнівів в тому, що ОСОБА_1 зараз не знаходиться на контрольованій Україною території, оскільки системою не було зафіксовано її виїзду з території України за кордон. Втім, оскільки сторони зазначають про її можливе перебування у Макіївці, є підстави вважати, що вона досі знаходиться на території України, зокрема, на непідконтрольній Україні території. Хоча на це вказують обидві сторони, ні в матеріалах кримінального провадження, ні в доводах скаржника нема доказів, які дозволяють достовірно встановити місцезнаходження ОСОБА_1 в Україні (в тому числі у Макіївці), слідча суддя приходить до висновку, що її місцезнаходження неможливо встановити. В цьому контексті слідча суддя вирішує, чи було доцільним надсилання повідомлення про підозру ОСОБА_1 у Макіївку , про що також зазначає скаржник.

Доцільно звернутися до спеціального законодавства, що стосується тимчасово окупованих територій України. Так, тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль. До цієї території відноситься сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей (стаття 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»). Місто Макіївка відноситься до тимчасово окупованої території, та його віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження через проведення антитерористичної операції (розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085, Указ Президента України «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях» № 32/2019 від 07.02.2019 року). На тимчасово окуповані території поширюється особливий правовий режим. Це впливає на порядок повідомлення осіб відповідно до КПК України, оскільки 1) змінюється режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізація інших прав і свобод людини і громадянина та 2) фактично неможливо реалізувати належне вручення повідомлення про підозру особі, що проживає на тимчасово окупованій території, оскільки там не діють органи державної влади, а також оператори поштового зв`язку. Зокрема, АТ «Укрпошта», національний оператор зв`язку, тимчасово не надає послуги поштового зв`язку на цій території або ж надає такі послуги з обмеженням, куди входить можливість надсилання поштових відправлень та їх видачу у відділеннях поштового зв`язку, що функціонують на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження з обов`язковим інформуванням відправником адресата про відправку поштового відправлення та погодження з ним об`єкту поштового зв`язку місця призначення, що функціонує на території, підконтрольній українській владі.

Слідча суддя критично оцінює доводи скаржника щодо того, що органом досудового розслідування та прокурором не надсилалися повідомлення та повістки про виклик за місцем проживання ОСОБА_1 на тимчасово окупованій території. Ефективної можливості отримання поштових відправлень на цій території немає. ОСОБА_1 неможливо було повідомити про надходження цього відправлення на підконтрольну українській владі територію за відсутності засобів зв`язку. Більше того, як зазначалося вище, місцезнаходження ОСОБА_1 не було достовірно відоме. Тому, слідча суддя приходить до висновку, що єдиним способом для повідомлення про підозру у цьому випадку є спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

У Главі 11 КПК України визначено порядок вручення повідомлень. Зокрема, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою; у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 1, 2 ст. 135 КПК України).

Аналіз положень законодавства не дає підстав вважати, що орган досудового розслідування не повідомив про підозру ОСОБА_1 у порядку, передбаченому КПК України. Формулювання закону передбачає лише вжиття заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Оскільки повідомлення про підозру було надіслане оператором поштового зв`язку «Укрпошта», варто звернутися до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року. У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод (пункт 116 Правил). Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику (пункт 117 Правил). Тому, слід звернути увагу на те, що вжиття заходів для вручення не означає безпосереднє вручення повідомлення про підозру.

Доцільно також врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.12.2019 року (справа № 536/2475/14-к, провадження № 13-34кс19), у частині тлумачення таких положень як «складання», «вручення» та «здійснення» повідомлення про підозру. Так, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 5 ст. 13 цього ж Закону).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що для відповіді на це питання необхідно здійснити тлумачення відповідних норм права. Проте способи тлумачення норм права не можна використовувати ізольовано один від одного. У цьому рішенні, колегія суддів наголошує на тому, що надання переваги словесно-граматичному (буквальному) трактуванню норм законодавства без одночасного цільового (телеологічного) їх тлумачення не дозволить встановити зміст, а також мету та практичне значення існування тієї чи іншої норми у законодавстві. Це може призвести до значних та невиправданих ускладнень у правозастосовній практиці. Тому задля досягнення мети тлумачення правових норм доцільно використовувати способи тлумачення в їхній сукупності та комплексному взаємозв`язку. Наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема, функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) обставин кримінального провадження, які мають бути досліджені всебічно, повно та неупереджено для дотримання засади законності, передбаченої статтею 9 КПК України.

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом (ч. 1 ст. 136 КПК України). Ці положення безпосередньо вказують на те, що може вважатися ознайомлення зі змістом. Разом з тим, необхідно оцінити ці положення у світлі положень статті ч. 1 ст. 278 КПК України, тобто, чи може вважатися надсилання повідомлення про підозру за адресою, та подальше повернення повідомлення про підозру у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, належним ознайомленням особи з повідомленням про підозру.

Оскільки кримінальне процесуальне законодавство висуває загальні вимоги до встановлення факту ознайомлення особи з повідомленням про підозру (зокрема, вказівку на будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом), суд звертається до інших джерел права, які визнані в Україні для більш детального аналізу. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди [України] застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Це положення узгоджується зі статтею 9 Конституції України, що встановлює примат (пріоритет) міжнародного права в Україні. Слідча суддя вважає, що таке посилання у цьому випадку не застосовується судом для обмеження прав і свобод «обвинуваченого», які передбачені Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а використовується для вирішення питання, що не врегульовано однозначно на національному рівні (заборона на використання практики ЄСПЛ з метою обмеження прав і свобод викладена, зокрема у Рішенні у справі Mozer проти Республіки Молдова та Росії від 23 лютого 2016 року (заява № 11138/10, параграф 222).

У параграфі 65 рішення ЄСПЛ у справі Mattoccia проти Італії зазначається, що обов`язок інформування обвинуваченого повністю лягає на плечі сторони обвинувачення; у сторони обвинувачення є обов`язок негайно і детально повідомити обвинуваченого щодо обвинувачення, висунутого проти нього. Втім, для повного розуміння цієї позиції, слід оцінити обставини такого обґрунтування у сукупності. ЄСПЛ зазначає, що особа має бути повідомлена про матеріальні факти, тобто ті, що свідчать про вчинення нею певного правопорушення та на яких базується обвинувачення, а також про юридичні факти, тобто кваліфікацію цих фактів відповідно до законодавства. Обов`язок повідомлення неможливо виконати пасивно, зробивши інформацію доступною, але не довівши її до відома захисту (Рішення у справі Mattoccia проти Італії від 25 липня 2000 року, заява № 23969/94, параграф 65). Пункт 3 (а) статті 6 Конвенції вказує на необхідність особливої уваги до повідомлення особи про «обвинувачення»; деталі злочину відіграють вирішальну роль у кримінальному процесі, тому що саме з моменту вручення обвинувального акта підозрюваний офіційно повідомляється про фактичні та законні підстави для його обвинувачення. ЄСПЛ вважає, що в кримінальних справах вимога надання повної та докладної інформації стосовно обвинувачення проти підсудного є суттєвою передумовою для забезпечення справедливого провадження (параграф 59 у рішенні по справі Mattoccia проти Італії; див. також Рішення Великої Палати у справі Pelissier та Sassi проти Франції від 25 березня 1999 року, заява № 25444/94, параграфи 51-52). Хоча норма щодо повідомлення особи про «обвинувачення» не визначає, що відповідна інформація повинна бути надана у письмовій формі або, у випадку іноземця-відповідача, перекладена у письмовій формі, вона вказує на необхідність особливої уваги, яку слід приділяти повідомленню про «обвинувачення»; ця норма також не зазначає про особливі формальні вимоги до повідомлення особи про фактичні та законні підстави її обвинувачення (параграф 53 Рішення Великої Палати у справі Pelissier та Sassi проти Франції; Рішення у справі Kamasinski проти Австрії від 19 грудня 1989 року, заява № 9783/82, параграф 79). Втім, якщо неможливість ознайомлення з обвинуваченням, розуміння обвинувачення спричинена власними діями обвинуваченого, він не в праві стверджувати про порушення його права на захист (Рішення у справі Campbell та Fell проти Сполученого Королівства від 28 червня 1984 року, заяви № 7819/77, 7878/77, параграф 96).

Отже, з урахуванням того, що орган досудового розслідування склав повідомлення про підозру, надіслав його за останнім відомим місцем проживання ОСОБА_1 на підконтрольній території України, надав доступ до матеріалів кримінального провадження її захиснику, фактично вчинивши активну дію з розкриття інформації про підозру, надавши їй можливість не лише бути ознайомленим повністю про фактичні і законні підстави для свого обвинувачення, а й мати можливість підготувати свій захист, з урахуванням неможливості надсилання повідомлення про підозру на тимчасово окуповану територію України, слідча суддя приходить до висновку, що ці вимоги були дотримані. Відповідно, право на захист ОСОБА_1 не є порушеним, і вона є особою, що має статус підозрюваної у цьому провадженні.

Оголошення в розшук і зупинення досудового розслідування

Досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру у разі, якщо оголошено в розшук підозрюваного (п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України). Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 2 ст. 281 КПК України).

З урахуванням того, що вище було встановлено факт набуття статусу підозрюваної ОСОБА_1 , слідча суддя приходить до висновку, що досудове розслідування можна було зупинити, а також оголосити її в розшук як підозрюваного. Слідча суддя критично оцінює доводи скаржника щодо того, що ОСОБА_1 не переховується від органу досудового розслідування, оскільки це не підтверджується жодними доказами, а її місцезнаходження невідоме. В контексті цього питання також доцільно розглянути третій аргумент скаржника, а саме невідповідність постанов про зупинення досудового розслідування вимогам кримінального процесуального закону, а також недотримання розумних строків.

Невмотивованість постанов про зупинення досудового розслідування та недотримання розумності строків

Постанова слідчого, прокурора складається, зокрема, з мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України. (п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України)

Слідча суддя критично ставиться до доводів сторони захисту з приводу того, що постанова є невмотивованою. У постановах прокурорів Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України про зупинення досудового розслідування, що були надані скаржником, є мотивувальна частина з посиланням на положення КПК, що містить мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування. Це, зокрема, вказівка на те, що підозрювані переховуються від органу досудового розслідування (що потрібно встановити), місце їх перебування не відоме (встановлено на підставі поданих матеріалів), їх оголошено в розшук (це також підтверджується матеріалами), та те, що усі процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе без підозрюваних, а також спрямованих на встановлення їх місцезнаходження, виконані. Зокрема, прокурор зазначає про направлення запитів про проведення слідчих дій до інших країн, відповіді на які не надійшли.

Щодо встановлення факту переховування, слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду України (в постанові Верховного Суду України від 19.03.2015 року, № 5-1кс15) та, зокрема, рішення Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05.06.2019 року (справа № 639/793/17). Так, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Разом з тим, це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 є такою, що повідомлена про підозру, вона може усвідомлювати юридичний обов`язок постати перед слідством або судом. Втім, сама вона не перебуває в межах досяжності органу досудового розслідування, оскільки її місцезнаходження невідоме. Отже, слідча суддя приходить до висновку, що вона вчиняє дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Таким чином, прокурори Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України обґрунтовано зазначили, що така особа переховується від органу досудового розслідування, а тому така постанова про зупинення досудового розслідування не може бути скасована з підстав її необґрунтованості чи протиправності.

Щодо розумності строків та значного зупинення кримінального провадження, слідча суддя звертає увагу на доводи скаржника та, зокрема, практику Європейського суду з прав людини, на яку він посилається. Дійсно, у практиці Європейського суду з прав людини зазначається, що при перевірці розумності тривалості провадження є поведінка компетентних органів влади. Втім, слідча суддя критично ставиться до доводів щодо розумності строків та подібності обставин, що розглядаються в межах скарги, та зазначених у рішенні по справі Merit проти України від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01, параграфи 70, 75-76, на яку посилається скаржник. Слідча суддя зазначає, що використання правових позицій ЄСПЛ у цій справі є поширеним обґрунтуванням питання недотримання розумності строків, яке використовують сторони у своїх доводах. Так, у цій справі обставини стосувалися порушення принципу розумності тривалості провадження, у якому щодо особи, яку було затримано за підозрою у вчиненні злочину, провадження здійснювалося протягом шести років. За таких обставин особа перебувала в стані непевності про долю кримінального провадження стосовно неї в той час, як вона була затримана, а також були наявні докази бездіяльності органу досудового розслідування протягом чотирьох років. Відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на розгляд його справи у розумний строк, що необхідно для того, щоби особа не перебувала під тягарем обвинувачення, обґрунтованість якого має бути доведена. Розумний строк визначається відповідно до обставин справи, що вимагає оцінки в цілому. Хоча окремі стадії провадження можуть провадитись з прийнятною тривалістю, загальна тривалість процесу може, однак, перевищити «розумний строк». Критеріями оцінки розумності строку можуть бути, зокрема, не лише дії відповідних органів, а й складність справи та поведінка заявника. Разом з тим, обставини, що розглядаються в межах скарги, вказують на те, що досудове розслідування здійснювалося ефективно з урахуванням тих обставин, що особи, підозрювані у цьому провадженні, покинули територію України, або ж знаходяться на тимчасово окупованій території, чи їх місцезнаходження взагалі невідоме. З урахуванням цього факту також необхідно зазначити, що ОСОБА_1 не може перебувати в стані непевності про долю кримінального провадження стосовно неї, оскільки щодо неї не застосовані жодні заходи забезпечення кримінального провадження чи інші заходи, що можуть вважатися втручанням в її права. Отже, слідча суддя приходить до висновку, що такі дії не становлять порушення принципу розумності строків провадження, а постанови, відповідно, є правомірними.

Таким чином, слідча суддя постановляє відмову по всіх проханнях скаржника.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 136, 278, 280-282, 303, 304, 306, 307 КПК України та інших положень, слідча суддя

ПОСТАНОВИЛА

Відмовити у задоволенні скарги адвоката Панасюка Олексія Георгійовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанови прокурорів Генеральної прокуратури України про зупинення досудового розслідування, що була подана у кримінальному провадженні № 42018000000003008 від 18 грудня 2019 року, за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209КК України, що було виділене з кримінального провадження № 42014000000000521 від 18.06.2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її оголошення.

Слідча суддя Широка К. Ю.