Документ № 89153308

справа № 4910/16/19-к

провадження №11-сс/991/390/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2020 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1,

суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

за участю захисника ОСОБА_5,

прокурора ОСОБА_6,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судуу м.Києві апеляційнускаргу підозрюваного ОСОБА_7 таапеляційну скаргу захисника ОСОБА_5,подану вінтересах підозрюваного ОСОБА_7,на ухвалуслідчого судді Вищого антикорупційногосуду від12вересня 2019року прообрання запобіжногозаходу увигляді триманняпід вартою підозрюваному ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився в с.Новогнатівка Волноваського району Донецької області, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1, у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017000000000394 від 14 лютого 2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2019 року задоволено клопотання сторони обвинувачення та обрано підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, постановлено після затримання підозрюваного і не пізніше ніж через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід.

В обґрунтування постановленої ухвали слідчий суддя вказав на наявність обґрунтованої підозри, доведеність стороною обвинувачення наявності ризиків того, що підозрюваний ОСОБА_7 буде продовжувати переховуватися від органу досудового розслідування та суду, має можливість незаконно впливати на потерпілих, свідків, експертів та спеціалістів у кримінальному провадженні, може за допомогою інших осіб, на яких має вплив відповідно до раніше займаної ним посади в органах судової влади, знищити, сховати або спотворити будь-які із речей, документів, електронних носіїв інформації, які мають значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень в рамках кримінального провадження, а запобігти вказаними ризикам шляхом обрання більш м`якого запобіжного заходу неможливо, оскільки підозрюваний тривалий час перебуває за межами України, а тому інші запобіжні заходи не забезпечать належну його процесуальну поведінку, виконання ним процесуальних обов`язків підозрюваного і не зменшать ризику впливу ним на потерпілих, свідків, експертів та спеціалістів у кримінальному провадженні.

Вимоги апеляційних скарг та узагальненні доводи осіб, які їх подали.

17 вересня 2019 року захисник ОСОБА_8, який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції ухвалу слідчого судді від 12 вересня 2019 року скасувати та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про обрання підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Захисник ОСОБА_5 вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою, прийнятою слідчим суддею з грубими порушеннями кримінального процесуального законодавства, у зв`язку з чим, за його думкою, вона підлягає скасуванню.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник ОСОБА_8 вказав на порушення підсудності під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, оскільки запобіжний захід обрано у кримінальному провадженні, яке не може вважатися таким, що стосується корупційних злочинів відповідно до ч.1 ст.33-1 КПК України, а участь ОСОБА_9, у судовому розгляді з наданням всіх процесуальних прав заявника у кримінальному провадженні могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

У доповненнях до апеляційної скарги, наданих після отримання повного тексту оскаржуваної ухвали, захисник також вказав на те, що суд помилково дійшов до висновку про доведеність існування ризиків, передбачених п.п.1-3 ч.1 ст.177 КПК України. На спростування зазначених в оскаржуваній ухвалі ризиків захисник ОСОБА_8 вказав на те, що питання обрання відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вже тричі було предметом судового розгляду та відповідними остаточними судовими рішеннями встановлено відсутність ризиків переховування ОСОБА_7 від слідства та інших ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Так само, на думку захисника ОСОБА_8, матеріали справи не містять доказів на підтвердження ризиків наявності у ОСОБА_7 можливості незаконно впливати на потерпілих, свідків та спеціалістів у кримінальному провадженні, та знищення, приховування або спотворення речей, документів, електронних носіїв інформації, які мають значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень.

Також захисник ОСОБА_8, посилаючись на судові рішення та КПК України, вказав про неналежне здійснення органом досудового розслідування в порушення норм КПК України викликів та повідомлень у кримінальному провадженні, що, на думку захисника ОСОБА_8, в тому числі призвело до порушення процедури повідомлення про підозру ОСОБА_7 та оголошення його в міжнародний розшук, у зв`язку з чим висновки слідчого судді щодо наявності у ОСОБА_7 статусу підозрюваного, оголошення його в міжнародний розшук є безпідставними, оскільки не гуртуються на матеріалах справи та спростовуються належними письмовими доказами. Не враховано слідчим суддею, на думку захисника, і обставини скасування рішенням Верховного Суду від 30 листопада 2018 року постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2019 року №1631-VIII, якою звільнено ОСОБА_7 з посади судді Вищого господарського суду України, і як наслідок, здійснення повідомлення про підозру від 02 жовтня 2018 року неповноважним суб`єктом, яке не породило правових наслідків у вигляді набуття ОСОБА_7 статусу підозрюваного, оскільки відмова у прийнятті повідомлення про підозру не може вважатися доказом вручення підозри.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, підозрюваний ОСОБА_7 09 жовтня 2019 року звернувся до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року про обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, проте ухвалою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року матеріали провадження за вказаною апеляційною скаргою передані за підсудністю до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду для розгляду скарги.

Підозрюваний ОСОБА_7 вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою та такою, що прийнята з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду, зазначені в оскаржуваній ухвалі, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки ґрунтуються на припущеннях та незаконних діях органу досудового розслідування, тому просить ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2019 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу.

В обґрунтування апеляційної скарги підозрюваний ОСОБА_7 зазначив, що відносно нього відсутня обґрунтована підозра, а обставини, зазначені слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі, є непідтвердженими належними та допустимими доказами.

Також підозрюваний ОСОБА_7 зазначив про необґрунтованість висновків слідчого судді про доведеність стороною обвинувачення наявності ризиків передбачених п.п.1-3 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки він ніколи не переховувався та не продовжує переховуватись від органів досудового розслідування, а його виїзд та тривале перебування за межами України обумовлені захворюванням та необхідністю постійного медичного нагляду та допомоги. На спростування зазначених в оскаржуваній ухвалі ризиків підозрюваний ОСОБА_7 вказав на недоведеність висновку щодо наявності у нього можливості незаконно впливати на потерпілих, свідків та спеціалістів у кримінальному провадженні, посилаючись на відсутність потерпілих у кримінальному провадженні та реальної можливості здійснення ним такого впливу та знищення, приховування або спотворення речей, документів, електронних носіїв інформації, які мають значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень.

Посилаючись на судові рішення та положення КПК України, вказав про неналежне здійснення викликів та повідомлень органом досудового розслідування, що, на думку підозрюваного ОСОБА_7, призвело до порушення процедури повідомлення про підозру та оголошення його в міжнародний розшук, у зв`язку з чим висновки слідчого судді щодо наявності у ОСОБА_7 статусу підозрюваного, про неналежну процесуальну поведінку підозрюваного та невиконання ним покладених обов`язків є необґрунтованими.

Також в апеляційній скарзі підозрюваний ОСОБА_7 заявив клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, вказавши що строк оскарження пропущений у зв`язку з тим, що він фактично перебуває закордоном у м. Відень і з повним текстом оскаржуваного рішення ознайомився лише після 20 вересня 2019 року, а для подання апеляційної скарги до належного суду апеляційної інстанції необхідний був час, у зв`язку з чим просив поновити пропущений строк.

Позиції учасників судового провадження.

Захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційні скарги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі із зазначених у них підставах.

Підозрюваний у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду судового провадження повідомлений, що підтвердив захисник ОСОБА_5, який вважав за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності підозрюваного.

Прокурор в судовому засідання вважав доводи захисника та підозрюваного необґрунтованими, просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржувану ухвалу слідчого судді без змін, вважав за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності підозрюваного з урахуванням участі його захисника.

Враховуючи позицію учасників судового провадження, на підставі положень ч.6 ст.193, ч.4 ст.405 КПК України колегія суддів вважає за можливе провести апеляційний розгляд без участі підозрюваного.

Мотиви суду

За вимогами ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг підозрюваного та його захисника, у зв`язку з чим доводи суду викладені у послідовності порушених в апеляційних скаргах питань неправомірності оскаржуваного рішення.

Щодо клопотання підозрюваного про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження.

Відповідно до вимог п.3 ч. 2 ст.395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її проголошення, якщо інше не передбачене цим Кодексом.

За положеннями абз.2 ч.3 ст.395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду відповідно до ч.1ст.117КПК України.

З матеріалів судового провадження вбачається, що у судовому засіданні 12 вересня 2019 року проголошено оскаржувану ухвалу, підозрюваний ОСОБА_7 не був присутній у судовому засіданні, відповідно до медичних довідок іноземних медичних закладів перебував за кордоном у м.Відень, що об`єктивно унеможливило підозрюваному своєчасне подати апеляційну скаргу. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази отримання підозрюваним копії вказаної ухвали у межах строку її апеляційного оскарження.

З урахуваннямзазначених обставин об`єктивного характеру, які позбавили можливості підозрюваного звернутися зі скаргою у строк, визначений кримінальним процесуальним законом, з урахуванням висновків, викладених у постанові колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04 березня 2020 року, якою скасовано ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 08 листопада 2019 року про відмову у задоволенні клопотання підозрюваного про поновлення строку на апеляційне оскарження та повернення його апеляційної скарги і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про поважність пропуску підозрюваним ОСОБА_7 строку апеляційного оскарження, у зв`язку з чим, з метою забезпечення права особи на апеляційне оскарження та на доступ до правосуддя, вважає за необхідне клопотання задовольнити, строк апеляційного оскарження підозрюваному ОСОБА_7 ухвали слідчого судді від 12 вересня 2019 року поновити.

Щодо недоведеності існування обґрунтованої підозри та повідомлення про підозру.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Так, під час розгляду клопотання прокурора слідчий суддя, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточну кваліфікацію дій ОСОБА_7, виходячи з наданих стороною обвинувачення документів клопотання, із зазначенням певних фактичних обставин повідомлень про підозру, дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри на час розгляду клопотання щодо можливого вчинення ОСОБА_7 інкримінуємих кримінальних правопорушень та дотримання порядку її вручення підозрюваному.

При вирішенні питання щодо встановлення обґрунтованої підозри слід застосувати стандарт доказування «обґрунтована підозра», який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom, 30 August 1990, §32). При цьому, обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку (Merabishvili v. Georgia, 28 November 2017, §184). Тому, цей стандарт доказування є досить низьким - необхідно встановити чи наявні (або відсутні) факти чи інформація, що в сукупності може переконати слідчого суддю в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення.

Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.

Суд погоджується з доводами захисника, що слідчим суддею на підтвердження обґрунтованості підозри особи в оскаржуваній ухвалі окрім наявних в матеріалах клопотання зібраних під час досудового розслідування доказів, зазначені відсутні в цих матеріалах документи (протоколи зборів суддів Господарського суду м.Києва та Київського апеляційного господарського суду), наказів і розпоряджень голови Господарського суду м.Києва та Київського апеляційного господарського суду та інш.), проте з урахуванням як вказаних слідчим суддею, так і незазначених ним матеріалів (показання свідків, протоколи зборів Вищого господарського суду (надалі ВГСУ), наказами та розпорядженнями підозрюваного в якості голови цього суду, дані протоколів огляду автоматизованої системи документообігу ВГСУ, акту про результати виїзної перевірки планової перевірки ПАТ «Автокразбанк» від 24 жовтня 2014 року, відомості аналітичного дослідження від 03 серпня 2018 року (т.3), протоколів оглядів мобільних телефонів, даними протоколу аудіоконтролю особи) слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі зроблено вірний висновок про підтвердження наданими матеріалами клопотання обґрунтованості підозри ОСОБА_7 .

Таким чином, посилання підозрюваного та його захисника в апеляційних скаргах на відсутність фактичних обставин, зазначених у повідомленнях по підозру, на підтвердження відсутності обґрунтованої підозри у кримінальному провадженні є такими, що спростовуються дослідженими матеріалами судового провадження та правомірно наданими з цього приводу висновками слідчого судді.

За таких умов, всупереч доводам апеляційних скарг підозрюваного та його захисника, слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред`явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв`язку, прийшов до правильного висновку про наявність у провадженні доказів, передбачених параграфами 3-5 Глави 4 КПК України, які свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки об`єктивно зв`язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити вищевказані кримінальні правопорушення за викладеними у повідомленнях про підозру обставинах, тобто про те, що підозра є на даному етапі є обґрунтованою.

Щодо доводів апеляційних скарг захисника ОСОБА_5 та підозрюваного ОСОБА_7 про неповідомлення ОСОБА_7 про підозру, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.3 п.1ст.276 КПК Україниповідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченомустаттею 278 цього Кодексу, у випадку, зокрема, наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором, згідно із ч.1ст.277 КПК України, та вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень, у відповідності до ч.1ст.278 КПК України.

У ч.2ст.111 КПК Українивстановлено, що повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченомуглавою 11 цього Кодексу, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст.135 КПК Україниособа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком; здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва, що визначено ч.7ст.135 КПК України.

Як встановив слідчий суддя, 17 жовтня 2016 року в порядку, передбаченому ст.ст.276-278 КПК Українискладено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.376 та ч.2 ст.376-1 КК України; 02 жовтня 2018 року складено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.1 ст.255, ч.4 ст.368, ч.3 ст.368-2, ч.5 ст.27 ч.2 ст.375, ч.2 ст.376, ч.2 ст.376-1 КК України.

При цьому, як було підтверджено прокурором під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, письмове повідомлення про підозру від 17 жовтня 2016 року направлялося ОСОБА_7 за останнім відомим місцем його проживання - АДРЕСА_2, та за місцем роботи до Вищого господарського суду України.

Відповідно до листа Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2016 року за №01-14/1010/3121/16 заступнику начальника третього слідчого відділу Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_10 повідомлено, що оскільки ОСОБА_7 з 29 серпня 2016 року по 23 жовтня 2016 року перебував у щорічній оплачуваній відпустці (т.1 а.с.162), яка продовжена до 02 листопада 2016 року (т.1 а.с.166), повідомлення про виклик до Генеральної прокуратури України та письмове повідомлення про підозру ОСОБА_7 надіслано рекомендованим листом на адресу за місцем проживання ОСОБА_7 (супровідний лист від 18 жовтня 2016 року за №01-14/1009/3120/16), та про виклик до Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 повідомлено телеграмою (т.1 а.с.148).

Разом з цим, згідно із ч.1ст.42 КПК Українипідозрюваним є особа, зокрема, якій у порядку, передбаченомустаттями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Доводи сторони захисту відносно неналежного направлення повісток про виклик особи від 07 жовтня 2016 року, від 10 жовтня 2016 року, від 12 жовтня 2016 року, від 13 жовтня 2016 року, від 17 жовтня 2016 року, від 18 жовтня 2016 (т.1 а.с.142-147) та того, що ОСОБА_7 виїхав за кордон на лікування 05 жовтня 2016 року і перебував на стаціонарному лікуванні, а 02 грудня 2016 року повідомив про тимчасове місце знаходження у м.Берлін у зв`язку з лікуванням, не спростовують факт недотримання органом досудового розслідування належного порядку вручення повідомлень у відповідності до вимог ч.1 ст.278, ч.ч.1,2 ст.135 КПК України.

02 жовтня 2018 року старшим слідчим групи - заступником начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.1 ст.255, ч.4 ст.368, ч.3 ст.368-2, ч.5 ст.27 ч.2 ст.375, ч.2 ст.376, ч.2 ст.376-1 КК України, яке 02 жовтня 2018 року надіслано на адресу підозрюваного: АДРЕСА_3 (т.5 а.с.142).

З даним письмовим повідомленням про підозру ознайомлений захисник підозрюваного ОСОБА_5 під час ознайомлення з матеріалами провадження (т.5 а.с.135), письмове повідомлення про підозру та пам`ятка про процесуальні права та обов`язки підозрюваного направлені на адресу реєстрації постійного місця проживання ОСОБА_7 (т.5 а.с. 142).

В рамках міжнародного співробітництва відповідно до Заключного звіту Федерального відомства з питань запобігання корупції та по боротьбі з корупцією у м.Відень від 26 квітня 2019 року ОСОБА_7 відмовився від отримання письмового повідомлення про підозру від 02 жовтня 2018 року, відмовився надавати показання та бути допитаним в якості підозрюваного (т.5 а.с.155-160), проте 01 липня 2019 року надав показання, зазначаючи себе у процесуальному статусі свідка (т.5 а.с.151-153).

На підставі викладеного, незважаючи на висновок слідчого судді щодо належного дотримання повідомлення особи про підозру за положеннями ч.2 ст.135 КПК України, вбачається, що фактично при здійсненні повідомлення про підозру від 02 жовтня 2018 року органом досудового розслідування дотримано як вимоги ч.2 ст.135 КПК України, так і ч.7 ст.137 КПК України, у зв`язку з чим посилання в апеляційних скаргах на недотримання порядку вручення письмового повідомлення про підозру за положеннями ч.7 ст.135 КПК України не є такими, що відповідають фактичним обставинам провадження.

Щодо порушення порядку повідомлення про підозру судді та відсутності статусу підозрюваного у особи.

Доводи апеляційних скарг в частині недотримання порядку здійснення повідомлення належним суб`єктом, як і відмова ОСОБА_7 від отримання повідомлення про підозру в рамках міжнародного співробітництва 26 квітня 2019 року, ґрунтуються на наявності у особи статусу судді за відповідними судовими рішеннями на час повідомлення про підозру, що свідчить про неправомірність останньої.

Так, постановою Великої палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року залишено без змін рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 30 листопада 2018 року у справі №9901/350/18, яким визнано незаконною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1631-VII про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Вищого господарського суду України.

Вказане судове рішення від 30 листопада 2018 року по справі №9901/350/18 набрало законної сили 04 червня 2019 року, що не оспорюється учасниками апеляційного провадження.

При вирішення питання щодо дотримання порядку повідомлення про підозру підозрюваного колегія суддів, окрім іншого, враховує висновки, викладені у постанові Великої палати Верховного суду від 11 грудня 2019 року по справі №536/2475/14-к, щодо етапів процедури здійснення повідомлення про підозру.

Відтак вбачається, що як при прийнятті рішення щодо необхідності здійснення ОСОБА_7 повідомлення про підозру, складанні тексту підозри від 02 жовтня 2018 року відповідно до вимог, передбаченихстаттею 277 КПК України, та його підписання, так і на етапі доведення інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно зістаттею 278 КПК України, в тому числі в рамках міжнародного співробітництва, ОСОБА_7 не перебував у статусі судді, а скасування в подальшому актів, за якими особа позбавлена цього статусу, не свідчить про недотримання органом досудового розслідування процесуальних норм, діючих під час здійснення відповідних дій.

Добровільна відмова від отримання підозри ОСОБА_7 не спростовує факту дотримання вповноваженим органом процедури здійснення (вручення) цієї підозри та не свідчить про відсутність набуття особою цього статусу.

У зв`язку з цим, слідчий суддя дійшов вірного висновку про відсутність у ОСОБА_7 статусу судді на час повідомлення про підозру та належного дотримання органом досудового розслідування процедури повідомлення про підозру ОСОБА_7, що спричинило набуття останнім статусу підозрюваного.

Щодо відсутності ризиків, передбачених п.п.1-3) ч.1 ст.177 КПК України.

В оскаржуваній ухвалі слідчим суддею встановлено наявність ризиків, передбаченихст.177 КПК України, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду враховуючи той факт, що за місцем реєстрації останнього встановлено не було, за повістками слідчого, які надсилались за всіма можливими місцями перебування підозрюваного про виклик для участі в слідчих діях, він не з`явився, покинув територію України, до якої на протязі тривалого часу не повертається; ризик знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_7 може за допомогою інших осіб, на яких має вплив відповідно до раніше займаної ним посади в органах судової влади, знищити, сховати або спотворити будь-які із речей, документів, електронних носіїв інформації, які мають значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень; ризик здійснити вплив на потерпілих, свідків, експертів та спеціалістів використовуючи свій майновий стан, соціальні зв`язки та вплив, обумовлений раніше займаною ним посадою в органах судової влади - голови Вищого господарського суду України.

Перевіряючи обґрунтування слідчого судді щодо наявності зазначених ризиків та доводи апеляційних скарг в цій частині оскаржуваної ухвали щодо їх необґрунтованості, колегія суддів вважає зазначити наступне.

Доводи сторони захисту про відсутність ризику переховування ОСОБА_7 від слідства та суду обґрунтовуються відсутністю як викликів, своєчасно надісланих за зареєстрованою адресою місця проживання в Україні, так і дотримання порядку виклику особи, яка постійно проживає за кордоном та місцезнаходження якої було повідомлено органам досудового розслідування.

При цьому, стверджуючи про наявність цього ризику, окрім, як правомірно зазначено слідчим суддею, через тривале перебування особи за кордоном з жовтня 2016 року, слід враховувати інші обставини провадження, що підтверджують висновок слідчого судді.

Так, підтверджуючи факт саме тимчасового перебування ОСОБА_7 за кордоном з жовтня 2016 року, захисник в обґрунтування цієї обставини зазначає необхідність постійного лікування підозрюваного та виконання батьківських обов`язків щодо малолітніх дітей, постійно проживаючих у м.Відень (Республіка Австрія).

У той же час з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7, в тому числі через реалізацію процесуальних прав особисто або через захисника у даному кримінальному провадженні, повідомлений про наявність кримінального переслідування щодо нього з боку держави, в тому числі за результатами виконання доручення в рамках міжнародного співробітництва 26 квітня 2019 року.

За матеріалами провадження вбачається, що з жовтня 2016 року по час розгляду слідчим суддею клопотання, лікування ОСОБА_7, незважаючи на знаходження протягом декількох календарних днів на стаціонарному лікуванні, знаходить відображення у проведенні амбулаторного лікування та періодичних відвідувань лікаря приватної практики у м.Берлін (Німеччина) та м.Відень (Австрія), що критично оцінюється колегією суддів в обґрунтування зазначеної стороною захисту необхідності тривалого тимчасового перебування за кордоном особи колишнього голови вищого спеціалізованого суду за наявності тривалого кримінального переслідування, в тому числі за корупційними злочинами з використанням займаної раніше посади, з боку держави, оскільки ще 02 грудня 2016 року ОСОБА_7 у м.Берлін (Німеччина) складено адресовану слідчому заяву про те, що він знаходиться з 19 жовтня 2016 року на лікуванні у м.Берлін (Німеччина) та планує після одужання повернутись в Україну та надавати свідчення по всіх кримінальних справах (т.1 а.с.153).

Також суд зазначає, що відповідно п.33 рішення Комісії з контролю за файлами Інтерполу (Комісія) (103-я сесія, 30 січня -2 лютого 2018 року) 04 серпня 2017 року ОСОБА_7 подав прохання про надання притулку відповідним органам влади Австрії, 28 серпня 2017 року отримав підтвердження від австрійської влади, що його запит було вивчено і що він розглядається як шукач притулку в цій країні (т.7 а.с.30-31).

У той же час, суд зважує на обставини, зазначені як в постанові про оголошення в міжнародний розшук від 22 жовтня 2018 року, так і в інших матеріалах провадження, складених, окрім іншого, вповноваженими іноземними правоохоронними органами, про фактичне неповернення підозрюваного з 05 жовтня 2016 року до України та непроживання ОСОБА_7 за зареєстрованою у м.Відень адресою. Зважає при цьому суд і на встановлення фактичного місцезнаходження особи у м.Відень за адресою проживання його малолітніх дітей, яка не повідомлялась ним в якості місця проживання, в тому числі тимчасового.

Таким чином, зазначені обставини спростовують доводи сторони захисту про тимчасове вимушене перебування особи за кордоном, викликане виключно необхідністю постійного лікування та виконання батьківських обов`язків.

Відтак, сукупність вищевказаних обставин надає підстави для встановлення ризику переховування ОСОБА_7 від слідства та суду, про що вірно зазначено слідчим суддею.

Також колегія суддів відхиляє доводи захисника ОСОБА_5 та підозрюваного ОСОБА_7 про відсутність ризику впливу на потерпілого та інших учасників цього провадження, оскільки слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку про існування цього ризику за наявності потерпілої особи, свідків, серед яких є працівники судової гілки влади, в тому числі і судді, та у зв`язку з тим, що підозрюваний обіймав посаду голови Вищого господарського суду України, він об`єктивно може і надалі підтримувати особисті зв`язки зі свідками у даному провадженні, та, використовуючи свій авторитет, може мати на них вплив, вчиняти відповідний тиск з метою уникнення кримінальної відповідальності тощо.

При встановленні наявності ризику впливу на потерпілого, свідків, інших учасників провадження слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від осіб під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України. За таких обставин ризик впливу на осіб існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Відтак, доводи сторони захисту про відсутність та недоведеність ризику незаконного впливу зі сторони підозрюваного є необґрунтованими.

Правомірно слідчим суддею при встановленні наявності ризиків обґрунтовано враховано майновий стан підозрюваного та обставини інкримуніємих правопорушень.

Так, висновком аналітичного дослідження від 03 серпня 2018 року встановлено, що дохід отриманий ОСОБА_7 за період з 1 кварталу 1998 року по 3 квартал 2017 року, складає 3873 848,66 грн, а можливі витрати 174728,68 грн, при цьому зазначено, що дохід за період з 1 кварталу 1998 року по 2003 рік складає 162743,32 грн, а можливі витрати на придбання нерухомості у 2004 році 149420,68 грн. (т.3 а.с.225). Також, зі змісту цього аналізу (показань свідка) вбачається, що ОСОБА_12 цивільна дружина підозрюваного ОСОБА_7 у період 1 кварталу 1998 року по 3 квартал 2017 року отримала дохід у розмірі 128098095,14 грн., а витрати без урахування коштів, внесених на депозитні рахунки, складають 66078253,91 грн.

Враховуючи вказані відомості з висновку, обставини провадження за складеним повідомленням про підозру, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про наявність ризику впливу на учасників провадження з використанням підозрюваним свого майнового стану.

Вищезазначене у своїй сукупності дає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу зі сторони підозрюваного на потерпілих та свідків, з метою не надання ними свідчень, зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.

Відносно доводів захисника та підозрюваного, що ризик знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, є припущенням суду, який не підтверджений доказами, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки ОСОБА_7 підозрюється серед іншого у тому, що діючи у складі злочинної організації, яку створив на початку 2011 року та до якої в різний період часу залучив окремих суддів та керівників господарських судів України, працівників апарату цих судів, адвокатів, арбітражних керуючих, оцінювачів, службових осіб товарних бірж, членів сім`ї та інших близьких осіб, для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, у систематичним отриманням неправомірної вигоди, незаконного збагачення, заволодіння державним та іншим майном, шляхом постановлення суддями господарських судів України неправосудних рішень, тиску на суддів з метою схилення їх до винесення таких рішень, втручання в автоматизовану систему документообігу суду з метою розподілення господарських справ на потрібного суддю та подальшої легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, самостійно та через інших осіб, у тому числі членів зазначеного злочинного об`єднання, з корисливих та інших особистих мотивів, з метою перешкоджання належному виконанню окремими суддями службових обов`язків і добитися винесення неправосудного рішення, систематично втручався в діяльність суддів господарських судів України та незаконно втручався в роботу автоматизованої системи документообігу суду, з метою розподілення конкретної господарської справи на завчасно визначеного суддю.

Тому колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозрюваний може за допомогою інших осіб, на яких має вплив відповідно до раніше займаної ним посади в органах судової влади та майнового стану, знищити, сховати або спотворити речі, документи, електронні носії інформації, які мають значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень.

Оскільки судові рішення місцевого суду та суду апеляційної інстанції не є джерелом права в Україні, суд відноситься критично до висновків у наданих стороною захисту судових справах, в яких за результатами розгляду інших клопотань органу досудового розслідування відмовлено в обранні підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Колегія суддів при цьому зазначає, що судові рішення, на які посилається захисник в обґрунтування поданої апеляційної скарги, прийняті у 2017-2018 роках за результатами розгляду слідчим суддею інших клопотань до складення повідомлення про підозру від 02 жовтня 2018 року та прийняття постанови про оголошення у міжнародний розшук від 22 жовтня 2018 року. У зв`язку з цим, викладені в цих рішеннях висновки судів не мають преюдиціального значення для слідчого судді при розгляді даного клопотання та є такими, що зроблені без врахування у сукупності всіх обставин провадження станом на час розгляду даного клопотання про обрання запобіжного заходу від 10 вересня 2019 року.

Щодо доводів апеляційних скарг про недоведеність перебування ОСОБА_7 у міжнародному розшуку.

ЧиннийКПК Українине визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особа перебуває у розшуку, однак регламентує, що про оголошення розшуку (державного, міждержавного, міжнародного) органом досудового розслідування відповідно до ч.2ст.281КПК України має бути прийнята відповідна постанова, що в даному випадку і було здійснено старшим слідчим слідчої групи заступником начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України шляхом прийняття постанови від 22 жовтня 2018 року про оголошення ОСОБА_7 в міжнародний розшук (т.5 а.с.143).

Фактично ж дата прийняття органом досудового розслідування постанови про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук, її скерування з відповідними матеріалами до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України і є початком перебування особи в міжнародному розшуку в розумінні вимогст.281 КПК України, та є доказами оголошення міжнародного розшуку особи в розумінні вимог ч.6ст.193 КПК України. При цьому, скерування даної постанови Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України є одним із можливих шляхів міжнародного розшуку, тобто є лише засобом фактичного виконання (реалізації) постанови слідчого (детектива) про оголошення особи у міжнародний розшук.

При вирішенні питання щодо оголошення особи у міжнародний розшук за діючими положеннями кримінального процесуального законодавства, суд відноситься критично до наукового висновку фахівців Національного університету «Одеська юридична академія» без дати складення, направлений за вих.№990-3 від 29 травня 2018 року начальнику Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, оскільки зазначений висновок фахівці є роз`ясненням з правових питань, проте не може бути ані джерелом права, ні джерелом доказів у кримінальному провадженні.

Таким чином, враховуючи прийняття у цьому провадженні постанови про оголошення особи у міжнародний розшук, колегія суддів вважає вірним висновок слідчого судді про як перебування особи на час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у міжнародному розшуку на підставі постанови від 22 жовтня 2018 року, так і можливості розгляду такого клопотання за вимогами ч.6 ст.193 КПК України за відсутності підозрюваного.

У зв`язку з чим суд не погоджується з доводами сторони захисту, викладеними в апеляційних скаргах, щодо необхідності вчинення необхідних додаткових дій та процедур для визнання особи такою, що оголошена в міжнародний розшук, окрім прийняття відповідної постанови слідчим.

Розглядаючи доводи сторони захисту про прийняття 22 жовтня 2018 року вищевказаної постанови про оголошення особи у міжнародний розшук під час зупиненого досудового розслідування, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Постанова про оголошення ОСОБА_7 в міжнародний розшук від 22 жовтня 2018 року прийнята в межах кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013110060002990 від 02 квітня 2013 року, матеріали досудового розслідування в якому відносно ОСОБА_7 в подальшому за відповідними постановами про виділення матеріалів досудового розслідування та про об`єднання матеріалів досудового розслідування від 22 листопада 2018 року виділено в окремо провадження за №4218000000002930 від 22 листопада 2018 року та того ж дня об`єднано з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні за №42017000000000394 від 14 лютого 2017 року за підозрою ОСОБА_7 та ОСОБА_13 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.376, ч.2 ст.376-1 КК України, в одне провадження за №42017000000000394 (т.1 а.с. 29-32).

Відповідно до клопотання прокурора про продовження строку досудового розслідування від 23 листопада 2018 року, наданого захисником ОСОБА_5 під час апеляційного провадження на підтвердження своїх доводів, 14 лютого 2017 року матеріали досудового розслідування щодо підозрюваних ОСОБА_7 та ОСОБА_13 виділено в окреме провадження за №42017000000000394, досудове розслідування у цьому провадженні за відповідною постановою зупинено у зв`язку з розшуком підозрюваних.

На підставі цього колегія суддів зауважує, що за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів в матеріалах судового провадження щодо зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні за №12013110060002990 від 02 квітня 2013 року, в межах якого 02 жовтня 2018 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_7 та 22 жовтня 2018 року прийнято відповідну постанову про оголошення його в міжнародний розшук, відповідні доводи сторони захисту про оголошення особи в міжнародний розшук під час зупиненні досудового розслідування у кримінальному провадженні не відповідають встановленим фактичним обставинам та є необґрунтованими.

Щодо порушення правил підсудності розгляду клопотання.

Відносно вказаних доводів стороною захисту щодо непідсудності кримінального провадження Вищому антикорупційного суду слід зазначити, що вказане питання про підсудність даного кримінального провадження зазначеній судовій установі як слідчому судді, так і Апеляційній палаті, встановлено колегією з п`яти суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та відповідною постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 04 березня 2020 року.

З урахуванням зазначених обставин та процесуальних норм, які діяли як на час прийняття оскаржуваного рішення слідчим суддею, так і апеляційного розгляду скарг підозрюваного та його захисника, колегія суддів не вбачає підстав для встановлення на час апеляційного розгляду факту непідсудності провадження Вищому антикорупційному суду.

Стосовно доводів сторони захисту щодо порушення слідчим суддею вимог кримінального процесуального законодавства в частині зазначення під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу в якості учасника судового провадження заявника ОСОБА_9 та врахування його позиції при прийнятті оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.

Вимогами ч.1 ст.193 КПК України передбачено, що розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.

Згідно з оскаржуваною ухвалою та журналом судового засідання від 12 вересня 2019 року ОСОБА_9 допущений слідчим суддею в якості заявника - учасника судового розгляду.

Пунктом 25 ч.1 ст.3 КПК України визначено, що заявник є учасником кримінального провадження, однак за положеннями п.26 ч.1 ст.3 КПК України він не є учасником судового провадження, в тому числі при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту щодо помилкового визначення та допуску ОСОБА_9 в якості учасника судового провадження з розгляду в порядку ч.6 ст.193 КПК України клопотання про обрання запобіжному заходу, однак дослідивши матеріали судового провадження вважає, що оскільки окрім іншого розгляд клопотання проводився у відкритому судовому засіданні, крім висвітлення своєї позиції з приводу заявленого клопотання про обрання запобіжного заходу особою, доказів в обґрунтування/спростування доводів клопотання під час судового розгляду в якості будь-якої сторони кримінального провадження особою не надано, вказане процесуальне порушення слідчого судді в розумінні положень ст.412 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило слідчому судді за результатами судового розгляду клопотання ухвалити по суті законне та обґрунтоване рішення.

Окрім іншого суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Надані із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою матеріали доводять наявність правових підстав для обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також те, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують саме такий обсяг втручання у права та інтереси підозрюваного з метою забезпечення кримінального провадження.

В апеляційних скаргах містяться також інші аргументи сторони захисту, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини Стаття 6§1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (Van de Hurk v. the Netherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania,15February2007 §30). При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torijav.Spain від 09.12.1994, №303-A, §29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява №4909/04, §58).

Таким чином, переглядаючи в межах заявлених в апеляційних скаргах вимог, колегією суддів за доводами сторони захисту досліджені порушені в апеляціях питання щодо недотримання слідчим суддею правових норм та невстановлення відповідних обставин при розгляді клопотання сторони обвинувачення про обрання запобіжного заходу особі у вигляді триманні під вартою. Натомість, за результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що слідчим суддею при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу дотримані всі відповідні вимоги законодавства, прийняте законне та обґрунтоване рішення, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення порушеного за клопотанням питання.

На підставі викладеного, оскільки інші доводи апеляційних скарг висновків слідчого судді не спростовують, істотних порушень вимог Кримінального процесуального кодексу України, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегією суддів під час апеляційного розгляду не встановлено, ухвала слідчого судді від 12 вересня 2019 року є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а відтак вимоги апеляційної скарги підозрюваного ОСОБА_7 та апеляційної скарги його захисника ОСОБА_5, який діє в інтересах підозрюваного, підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33-1, 117,376,418,532, КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання підозрюваного ОСОБА_7 про поновлення строку апеляційного оскарження задовольнити.

Поновити підозрюваному ОСОБА_7 строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2019 року.

Апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5, подану в інтересах підозрюваного ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2019 року про обрання підозрюваному ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

__________ ___________ ___________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3