- Головуючий суддя (ВАКС) : Широка К.Ю.
- Секретар : Севрюк К.А.
- Захисник/адвокат : Доброрез О.А.
Справа № 991/2345/20
Провадження1-кс/991/2395/20
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2020 року м.Київ
Слідча суддя Вищого антикорупційного суду Широка Катерина Юріївна,
за участю секретаря судового засідання Севрюк К. А.,
адвоката Доброрез О. А.,
розглянула у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката Доброрез Олени Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000000882 від 31.03.2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 225, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (КК України),
ВСТАНОВИЛА
Національне антикорупційне бюро України здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 42016000000000882 від 31.03.2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 225, ч. 5 ст. 191 КК України.
До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання адвоката Доброрез Олени Анатоліївни (заявниці), яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна у цьому кримінальному провадженні.
Як зазначає заявниця, клопотання стосується арешту майна ОСОБА_1 , який було накладено ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2016 року у справі 757/13788/16-к за клопотанням прокурора на таке майно:
-Гараж НОМЕР_8 у автогаражному кооперативі «ДЕО» по вулиці Шекспіра 13-б у місті Донецьку Донецької області ;
-Будинок АДРЕСА_1;
-Будинок АДРЕСА_2 (заявниця помилково зазначила «Будинок АДРЕСА_1»);
-Квартира АДРЕСА_4;
-Квартира АДРЕСА_5;
-Квартира АДРЕСА_6;
-Квартира АДРЕСА_7;
-Гараж АДРЕСА_8;
-Гараж АДРЕСА_9;
-Автомобіль «Porsche Cayenne» білого кольору, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (такий номер зазначено в ухвалі суду; заявниця зазначає д.н.з. НОМЕР_2 ), свідоцтво НОМЕР_3 ;
-Автомобіль «ГАЗ 21», сірого кольору, 1960 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 (такий номер зазначено в ухвалі суду; заявниця зазначає д.н.з. НОМЕР_5 ), свідоцтво НОМЕР_6 (такий номер зазначено в ухвалі суду; заявниця зазначає НОМЕР_7 );
-968 519 шт. простих іменних акцій емітента ПрАТ по газопостачанню та газифікації «Макіївгаз» (код за ЄДРПОУ 20316900).
З урахуванням зазначених вище неточностей у реквізитах об`єктів нерухомого майна та ідентифікаційних даних транспортних засобів, доцільно враховувати ті реквізити, що були зазначені в ухвалі, якою було накладено арешт на майно, оскільки саме про скасування арешту майна, накладеного ухвалами суду, просить заявниця.
Обґрунтування клопотання
Заявниця обґрунтовує клопотання тим, що арешт майна ґрунтувався на положеннях п. 3 ч. 2 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) з метою конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000000882 від 31.03.2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 225, ч. 5 ст. 191 КК України.
Також, заявниця вважає, що коли метою арешту майна є забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, то правовою підставою для накладення арешту на майно має бути можлива конфіскація майна за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна. При цьому, арешт накладається лише на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого.
Як зазначає заявниця, станом на 25.03.2016 року, тобто на момент постановлення рішення про арешт майна, частина арештованого майна не належала ОСОБА_1 , а перебувала у власності ОСОБА_2 , батька ОСОБА_1 . Цей факт, як стверджує заявниця, встановлений інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02.08.2016 року у справі 757/21684/16-к, якою накладено арешт на:
-Будинок АДРЕСА_1 ;
-Будинок АДРЕСА_2 ;
-Квартира АДРЕСА_4; - Квартира АДРЕСА_5; - Гараж АДРЕСА_8; - Гараж АДРЕСА_9 .
Заявниця зазначає, що станом на момент подання клопотання з майна, яке не належить ОСОБА_1 під арештом перебуває тільки квартира АДРЕСА_4; гараж АДРЕСА_8 ; гараж АДРЕСА_9 .
Крім того, заявниця вважає, що арешт на майно ОСОБА_1 було накладено необґрунтовано, оскільки ОСОБА_1 у вказаному кримінальному провадженні не має статусу підозрюваної; вона вважає, що повідомлення про підозру від 25.03.2014 року ОСОБА_1 не вручалося особисто. Також, відсутні дані про те, що воно їй направлялось і було нею отримано, як за місцем останнього проживання так і за місцем реєстрації в АДРЕСА_10 . 28.03.2016 року, на думку заявниці, в порушення вимог статті 278 КПК України, повідомлення про підозру було направлено поштовим відправленням за адресою: АДРЕСА_5 . Проте, ця квартира ніколи не була місцем проживання ОСОБА_1 , та на момент надсилання підозри перебувала у власності іншої особи, тобто повідомлення про підозру було направлено засобами поштового зв`язку на сторонню адресу, у зв`язку з чим ні ОСОБА_1 , ні член її сім`ї, ні житлово-експлуатаційна організація за місцем проживання не отримали її. Крім того, заявниця вказує на те, що стороною обвинувачення неодноразово надавалась в суд інформацію, що ОСОБА_1 виїхала за кордон з території України ще у 2015 році. Вона також вказала на те, що ОСОБА_1 не переховується за кордоном, а була змушена виїхати через погрози щодо неї та членів її сім`ї. У такому разі вручення документів необхідно було здійснюватися через механізм міжнародної правової допомоги.
Отже, заявниця вважає, що вказаний арешт майна підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_1 не набула статусу підозрюваної у даному кримінальному провадженні; частина майна, на яке було накладено арешт, належить іншій особі. Вона посилається на ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
В судовому засіданні заявниця попросила скасувати арешт майна, який був необґрунтовано накладений. Прокурор в судове засідання не з`явився, хоча був повідомлений належним чином. Він не повідомив причини неявки до суду.
Встановлені обставини
Слідча суддя проаналізувала клопотання заявниці та заслухала її думку як учасника судового процесу.
Фактичні обставини вказують на те, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2016 року у справі 757/13788/16-к за клопотанням прокурора було накладено арешт на майно ОСОБА_1 із забороною розпоряджатися ним, з метою забезпечення кримінального провадження та можливого застосування до підозрюваної конфіскації майна як міри покарання, а саме на:
-Гараж НОМЕР_8 у автогаражному кооперативі «ДЕО» по вулиці Шекспіра 13-б у місті Донецьку Донецької області ;
-Будинок АДРЕСА_1;
-Будинок АДРЕСА_2 (заявниця помилково зазначила «Будинок АДРЕСА_1»);
-Квартира АДРЕСА_4;
-Квартира АДРЕСА_5;
-Квартира АДРЕСА_6;
-Квартира АДРЕСА_7;
-Гараж АДРЕСА_8;
-Гараж АДРЕСА_9;
-Автомобіль «Porsche Cayenne» білого кольору, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (такий номер зазначено в ухвалі суду; заявниця зазначає д.н.з. НОМЕР_2 ), свідоцтво НОМЕР_3 ;
-Автомобіль «ГАЗ 21», сірого кольору, 1960 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 (такий номер зазначено в ухвалі суду; заявниця зазначає д.н.з. НОМЕР_5 ), свідоцтво НОМЕР_6 (такий номер зазначено в ухвалі суду; заявниця зазначає НОМЕР_7 );
-Автомобіль «ЗИС 110», чорного кольору, 1950 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , свідоцтво НОМЕР_7 ;
-968 519 шт. простих іменних акцій емітента ПрАТ по газопостачанню та газифікації «Макіївгаз» (код за ЄДРПОУ 20316900).
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02.08.2016 року було встановлено, що станом на 25.03.2016 року частина арештованого майна не належало ОСОБА_1 , а перебувало у власності ОСОБА_2 , який є батьком ОСОБА_1 , тому було накладено арешт на його майно з метою забезпечення конфіскації майна, а саме на:
- Будинок АДРЕСА_1 ;
-Будинок АДРЕСА_2 ;
-Квартира АДРЕСА_4; - Квартира АДРЕСА_5; - Гараж АДРЕСА_8; - Гараж АДРЕСА_9 .
Ухвалою слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 16.01.2020 року арешт майна, накладений ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02.08.2016 року було скасовано.
В подальшому, 29.01.2020 року слідча суддя Вищого антикорупційного суду наклала арешт на квартиру АДРЕСА_4; квартиру АДРЕСА_5 ; гараж АДРЕСА_8 ; гараж АДРЕСА_9 з метою забезпечення спеціальної конфіскації майна.
11.02.2020 року ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду частково було задоволено клопотання адвоката, та скасовано ухвалу слідчої судді в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_5 , в інших вимогах було відмовлено.
Отже, станом на зараз, арешт накладено на таке майно (жирним виділено те майно, арешт якого просить скасувати заявниця:
-Гараж НОМЕР_8 у автогаражному кооперативі «ДЕО» по вулиці Шекспіра 13-б у місті
Донецьку Донецької області; - Гараж АДРЕСА_11;
-Квартира АДРЕСА_4;
-Квартира АДРЕСА_6;
-Квартира АДРЕСА_7;
-Гараж АДРЕСА_8;
-Гараж АДРЕСА_9;
-Автомобіль «Porsche Cayenne» білого кольору, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (такий номер зазначено в ухвалі суду; заявниця зазначає д.н.з. НОМЕР_2 ), свідоцтво НОМЕР_3 ;
-Автомобіль «ГАЗ 21», сірого кольору, 1960 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 (такий номер зазначено в ухвалі суду; заявниця зазначає д.н.з. НОМЕР_5 ), свідоцтво НОМЕР_6 (такий номер зазначено в ухвалі суду; заявниця зазначає НОМЕР_7 );
-Автомобіль «ЗИС 110», чорного кольору, 1950 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , свідоцтво НОМЕР_7 ;
-968 519 шт. простих іменних акцій емітента ПрАТ по газопостачанню та газифікації «Макіївгаз» (код за ЄДРПОУ 20316900).
Мотивація суду
Арешт майна є втручанням у право власності, відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таке втручання є пропорційним втручанням у права людини та необхідним у демократичному суспільстві у випадку, якщо забезпечується виконання завдання арешту майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (абзац 2 частини 1 статті 174 КПК України).
Таким чином, при дослідженні доказів та доводів сторін, слідча суддя встановлює відсутність підстав для можливого подальшого застосування арешту, а також підстави для необґрунтованості накладеного арешту.
Слідча суддя звертає увагу на те, що на майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 арешт було накладено з метою забезпечення конфіскації майна ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2016 року (майно ОСОБА_1 ), ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.05.2016 року (майно ОСОБА_1 ), ухвалою колегії суддів Апеляційного суду міста Києва від 02.08.2016 року з метою забезпечення конфіскації майна (майно ОСОБА_2 ; суд змінив мотивацію щодо накладення арешту на майно, оскільки суд першої інстанції використав застарілу норму кримінального процесуального закону), а також ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду залишено в силі ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 29.01.2020 року про накладення арешту на майно ОСОБА_2 з метою забезпечення спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні, крім квартири АДРЕСА_5 . Отже, посилання заявниці на те, що арешт було накладено на усе майно однією ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва не відповідає фактичним обставинам справи. Більше того, заявниця просить скасувати арешт на майно, на яке арешт вже було скасовано (мова йде про будинок АДРЕСА_1 ; будинок АДРЕСА_2 ; та квартиру АДРЕСА_5 ). Вирішення питання щодо скасування неіснуючого арешту на ці об`єкти нерухомого майна є недоцільним.
Разом з тим, перевірка ухвал, якими було накладено арешт на майно (ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2016 року; ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.05.2016 року; ухвали колегії суддів Апеляційного суду міста Києва від 02.08.2016 року; ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11.02.2020 року) не проводиться. Слідча суддя не уповноважена на такий розгляд. Що потрібно встановити так це підстави для скасування арешту, які виникли станом на момент розгляду клопотання, що є відмінністю від перегляду судом вищої інстанції, оскільки слідча суддя не оцінює ухвали про накладення арешту на майно на предмет їх законності та обґрунтованості в момент накладення арешту. Оскарження рішення суду вищої інстанції та скасування арешту в порядку статті 174 КПК України мають різні процесуальні ролі.
Арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України). У цьому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна. Арешт майна також допускається з метою спеціальної конфіскації майна (п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України). У випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 КК України.
Насамперед, необхідно зазначити, що оскільки 15.06.2015 року та 25.06.2015 року ОСОБА_1 подарувала належне їй майно своєму батьку ОСОБА_2 , власником та володільцем майна є саме він. Заявниця не надає підтвердження представництва його інтересів при розгляді клопотання про скасування арешту майна. Оскільки зі скасуванням арешту майна може звертатися лише підозрюваний, обвинувачений, їх захисник чи законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, заявниця не має права звертатися зі скасуванням арешту майна, представництво власника чи володільця якого вона не здійснює. Отже, щодо цих об`єктів нерухомого майна слідча суддя не вирішує питання про скасування арешту, накладеного на них, а саме:
-Квартира
АДРЕСА_4; - Гараж АДРЕСА_8; - Гараж АДРЕСА_9 .
Щодо іншого майна, заявниця вважає, що арешт накладено необґрунтовано. Вона вказує на те, що власниця арештованого майна ОСОБА_1 не має статусу підозрюваної у вказаному кримінальному провадженні, тому накладення арешту з метою можливої конфіскації майна є необґрунтованим. Також, вона зазначає, що арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання можливо накласти лише у випадку, якщо це майно належить підозрюваному, обвинуваченому, засудженому
Заявниця наводить аргументи щодо необґрунтованості накладення арешту, і не наводить доводи щодо того, що у накладенні арешту на майно відпала потреба. Тому, слідча суддя оцінює лише ці доводи й вирішує питання щодо необґрунтованості накладеного арешту.
Слідча суддя перевіряє доводи заявниці щодо необґрунтованості накладеного арешту у зв`язку з тим, що накладення арешту на майно особи з метою забезпечення конфіскації можливе лише у разі якщо особа має статус підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна. Питання обґрунтованості підозри заявниця не піднімає; натомість, вона оспорює порядок вручення повідомлення про підозру. Вона вказує на порушення порядку вручення повідомлення про підозру, оскільки повідомлення про підозру ОСОБА_1 особисто не було вручено: повідомлення про підозру було направлене за адресою, яка ніколи не була її поштовою адресою (місцем проживання); за цим місцем проживання повідомлення про підозру нікому не було вручене, та повернулося до Генеральної прокуратури у зв`язку із закінченням строку зберігання (це підтверджується листом Київської міської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 16.06.2016 року № 303/06-1657); окрім цього, органу досудового розслідування та прокурорам відомо ще з 2015 року, що ОСОБА_1 виїхала з території України у 2015 році (це підтверджується відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 17.09.2015 року). Разом з тим, слідча суддя звертає увагу, що попри те, що ОСОБА_1 станом на 25.04.2017 року не перебувала у міжнародному розшуку МОКП Інтерпол (що підтверджується листом від Генерального секретаріату Інтерполу), вона була оголошена у розшук 25.03.2016 року. Усі ці факти підтверджуються наданими доказами. Тому, необхідно встановити, чи такі докази вказують на належне повідомлення про підозру.
Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 - 279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
Особа набуває статусу підозрюваного у випадку 1) повідомлення їй про підозру або 2) якщо особа була затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення або 3) якщо щодо неї складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 42 КПК України).
Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених КПК України запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. З матеріалів скарги вбачається, що підставою для повідомлення про підозру у цьому випадку був пункт 3 частини 1 статті 276 КПК України (це підтверджується текстом повідомлення про підозру, копію якого надає скаржник). Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 278 КПК України).
Норми КПК України вказують на те, що особу 1) мають повідомити про підозру (і, якщо вона проживає за кордоном, повідомлення має бути вручене згідно з міжнародним договором про правову допомогу), або 2) мають бути вжиті заходи для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (це можливо якщо повідомлення про підозру не вручено особі внаслідок невстановлення місцезнаходження особи). В свою чергу, повістка про виклик особи (повідомлення), яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч. 7 ст. 135 КПК України).
У цьому випадку місцезнаходження особи невстановлене. Відомо лише, що ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_12 , та на території Україні їй належали об`єкти нерухомого майна, частину з яких вона подарувала батьку, ОСОБА_2 . На адресу одного з об`єктів нерухомого майна прокурор надіслав повідомлення про підозру. Отже, необхідно керуватися заходами для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
У Главі 11 КПК України визначено порядок вручення повідомлень. Зокрема, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою; у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 1, 2 ст. 135 КПК України).
Аналіз положень законодавства не дає підстав вважати, що орган досудового розслідування не повідомив про підозру ОСОБА_1 у порядку, передбаченому КПК України. Формулювання закону передбачає лише вжиття заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Оскільки повідомлення про підозру було надіслане оператором поштового зв`язку «Укрпошта», варто звернутися до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року. У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод (пункт 116 Правил). Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику (пункт 117 Правил). Тому, слід звернути увагу на те, що вжиття заходів для вручення не означає безпосереднє вручення повідомлення про підозру.
Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом (ч. 1 ст. 136 КПК України). Ці положення безпосередньо вказують на те, що може вважатися ознайомлення зі змістом. Разом з тим, необхідно оцінити ці положення у світлі положень статті ч. 1 ст. 278 КПК України, тобто, чи може вважатися надсилання повідомлення про підозру за адресою, та подальше повернення повідомлення про підозру у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, належним ознайомленням особи з повідомленням про підозру.
Оскільки кримінальне процесуальне законодавство висуває загальні вимоги до встановлення факту ознайомлення особи з повідомленням про підозру (зокрема, вказівку на будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом), суд звертається до інших джерел права, які визнані в Україні для більш детального аналізу. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди [України] застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Це положення узгоджується зі статтею 9 Конституції України, що встановлює примат (пріоритет) міжнародного права в Україні. Слідча суддя вважає, що таке посилання у цьому випадку не застосовується судом для обмеження прав і свобод «обвинуваченого», які передбачені Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а використовується для вирішення питання, що не врегульовано однозначно на національному рівні (заборона на використання практики ЄСПЛ з метою обмеження прав і свобод викладена, зокрема у Рішенні у справі Mozer проти Республіки Молдова та Росії від 23 лютого 2016 року (заява № 11138/10, параграф 222).
У параграфі 65 рішення ЄСПЛ у справі Mattoccia проти Італії зазначається, що обов`язок інформування обвинуваченого повністю лягає на плечі сторони обвинувачення; у сторони обвинувачення є обов`язок негайно і детально повідомити обвинуваченого щодо обвинувачення, висунутого проти нього. Втім, для повного розуміння цієї позиції, слід оцінити обставини такого обґрунтування у сукупності. ЄСПЛ зазначає, що особа має бути повідомлена про матеріальні факти, тобто ті, що свідчать про вчинення нею певного правопорушення та на яких базується обвинувачення, а також про юридичні факти, тобто кваліфікацію цих фактів відповідно до законодавства. Обов`язок повідомлення неможливо виконати пасивно, зробивши інформацію доступною, але не довівши її до відома захисту (Рішення у справі Mattoccia проти Італії від 25 липня 2000 року, заява № 23969/94, параграф 65). Пункт 3 (а) статті 6 Конвенції вказує на необхідність особливої уваги до повідомлення особи про «обвинувачення»; деталі злочину відіграють вирішальну роль у кримінальному процесі, тому що саме з моменту вручення обвинувального акта підозрюваний офіційно повідомляється про фактичні та законні підстави для його обвинувачення. ЄСПЛ вважає, що в кримінальних справах вимога надання повної та докладної інформації стосовно обвинувачення проти підсудного є суттєвою передумовою для забезпечення справедливого провадження (параграф 59 у рішенні по справі Mattoccia проти Італії; див. також Рішення Великої Палати у справі Pelissier та Sassi проти Франції від 25 березня 1999 року, заява № 25444/94, параграфи 51-52). Хоча норма щодо повідомлення особи про «обвинувачення» не визначає, що відповідна інформація повинна бути надана у письмовій формі або, у випадку іноземця-відповідача, перекладена у письмовій формі, вона вказує на необхідність особливої уваги, яку слід приділяти повідомленню про «обвинувачення»; ця норма також не зазначає про особливі формальні вимоги до повідомлення особи про фактичні та законні підстави її обвинувачення (параграф 53 Рішення Великої Палати у справі Pelissier та Sassi проти Франції; Рішення у справі Kamasinski проти Австрії від 19 грудня 1989 року, заява № 9783/82, параграф 79). Втім, якщо неможливість ознайомлення з обвинуваченням, розуміння обвинувачення спричинена власними діями обвинуваченого, він не в праві стверджувати про порушення його права на захист (Рішення у справі Campbell та Fell проти Сполученого Королівства від 28 червня 1984 року, заяви № 7819/77, 7878/77, параграф 96).
Щодо ненадсилання повідомлення про підозру за іншою відомою органу досудового розслідування адресою - місцем реєстрації ОСОБА_1 , що знаходиться у місті Донецьку, доцільно звернутися до спеціального законодавства, що стосується тимчасово окупованих територій України. Так, тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль. До цієї території відноситься сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей (стаття 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»). Місто Донецьк відноситься до тимчасово окупованої території, та його віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження через проведення антитерористичної операції (розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085, Указ Президента України «Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях» № 32/2019 від 07.02.2019 року). На тимчасово окуповані території поширюється особливий правовий режим. Це впливає на порядок повідомлення осіб відповідно до КПК України, оскільки 1) змінюється режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізація інших прав і свобод людини і громадянина та 2) фактично неможливо реалізувати належне вручення повідомлення про підозру особі, що проживає на тимчасово окупованій території, оскільки там не діють органи державної влади, а також оператори поштового зв`язку. Зокрема, АТ «Укрпошта», національний оператор зв`язку, тимчасово не надає послуги поштового зв`язку на цій території або ж надає такі послуги з обмеженням, куди входить можливість надсилання поштових відправлень та їх видачу у відділеннях поштового зв`язку, що функціонують на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження з обов`язковим інформуванням відправником адресата про відправку поштового відправлення та погодження з ним об`єкту поштового зв`язку місця призначення, що функціонує на території, підконтрольній українській владі.
Отже, з урахуванням того, що прокурор склав повідомлення про підозру, надіслав його за адресою об`єкта нерухомості, що належав ОСОБА_1 на підконтрольній території України (з урахуванням того факту, що вона подарувала його своєму батькові ОСОБА_2 , ймовірно, з метою ухилення від конфіскації цього майна чи накладення інших обтяжень у кримінальному провадженні), надав доступ до матеріалів кримінального провадження її захиснику, що ознайомлення з повідомлення про підозру, фактично вчинивши активну дію з розкриття інформації про підозру, надавши їй можливість не лише бути ознайомленим повністю про фактичні і законні підстави для свого обвинувачення, а й мати можливість підготувати свій захист, з урахуванням неможливості надсилання повідомлення про підозру на тимчасово окуповану територію України та факту того, що місцезнаходження ОСОБА_1 невідоме, слідча суддя приходить до висновку, що вимоги щодо повідомлення про підозру були дотримані. Відповідно, ОСОБА_1 є особою, що має статус підозрюваної у цьому провадженні. Разом з тим, арешти майна ОСОБА_1 з метою забезпечення конфіскації майна та її батька, ОСОБА_2 з метою забезпечення спеціальної конфіскації майна, є обґрунтованими, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 могла придбати таке майно за кошти, одержані внаслідок вчинення нею злочинів у період 2010-2014 років, та у 2015 році вона подарувала деякі об`єкти нерухомого майна батькові ОСОБА_2 .
Тому, слідча суддя вважає, що, як зазначено у попередніх ухвалах слідчих суддів та колегій суддів апеляційних судів, арештоване майно ОСОБА_1 може бути предметом конфіскації, тому що є підстави вважати, що воно могло бути одержане внаслідок вчинення злочину ОСОБА_1 , щодо якої і здійснюється кримінальне провадження; і вона має статус підозрюваної. З урахуванням цього, слідча суддя критично ставиться до доводів заявниці щодо необґрунтованості накладеного арешту, оскільки він накладений з урахуванням усіх обставин справи, а також є пропорційним обмеженням права власності, оскільки його накладено відповідно до вимог закону та він не порушує справедливого балансу між інтересами власника такого майна і завданням кримінального провадження.
Враховуючи зазначене вище, слідча суддя приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання заявниці про скасування арешту майна.
Керуючись статтями 174, 372, 376 КПК України, слідча суддя
ПОСТАНОВИЛА
Відмовити у задоволенні клопотання адвоката Доброрез Олени Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000000882 від 31.03.2016 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 225, ч. 5 ст. 191 КК України, а саме:
-Гараж НОМЕР_8 у автогаражному кооперативі «ДЕО» по вулиці Шекспіра 13-б у місті Донецьку Донецької області ;
-Будинок АДРЕСА_1;
-Будинок АДРЕСА_2 (заявниця помилково зазначила «Будинок АДРЕСА_1»);
-Квартира АДРЕСА_4;
-Квартира АДРЕСА_5;
-Квартира АДРЕСА_6;
-Квартира АДРЕСА_7;
-Гараж АДРЕСА_8;
-Гараж АДРЕСА_9;
-Автомобіль «Porsche Cayenne» білого кольору, 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (такий номер зазначено в ухвалі суду; заявниця зазначає д.н.з. НОМЕР_2 ), свідоцтво НОМЕР_3 ;
-Автомобіль «ГАЗ 21», сірого кольору, 1960 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 (такий номер зазначено в ухвалі суду; заявниця зазначає д.н.з. НОМЕР_5 ), свідоцтво НОМЕР_6 (такий номер зазначено в ухвалі суду; заявниця зазначає НОМЕР_7 );
-968 519 шт. простих іменних акцій емітента ПрАТ по газопостачанню та газифікації «Макіївгаз» (код за ЄДРПОУ 20316900).
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідча суддя Широка К. Ю.