Документ № 89663815

Справа № 757/60650/19-к

Провадження №11-сс/991/446/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:

головуючого Михайленка Д. Г., суддів Калугіної І. О., Семенникова О. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Онуфрієнко І. В.,

учасники судового провадження: захисники Єфименко В. В. та Галанський Д. П., прокурор Сидоренко В. А.,

розглянула апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 адвоката Єфименка Володимира Вікторовича на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12.12.2019 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12013220540000400.

Історія провадження

1.Прокурорами Генеральної прокуратури України здійснювалось процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12013220540000400 від 31.01.2013.

2.16.11.2019 в рамках цього кримінального провадження в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) було затримано ОСОБА_1 . Під час затримання в ході обшуку особи у нього було вилучено три мобільні телефони.

3.17.11.2019 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 255, частиною 4 статті 28 - статті 209Кримінального кодексу України (далі - КК).

4.18.11.2019 прокурор звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт мобільних телефонів, вилучених у ОСОБА_1 (далі - клопотання прокурора).

5.12.12.2019 слідчий суддя наклав арешт на вказане майно.

6.12.05.2020 на вказану ухвалу захисник ОСОБА_1 адвокат Єфименко В. В. подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали та мотиви слідчого судді

7.Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12.12.2019: (1) задоволено клопотання прокурора; (2) накладено арешт на майно, вилучене 16.11.2019 у ОСОБА_1 , у ході його затримання та обшуку затриманої особи: 1) телефон Apple iphone 11 Pro max; 2) телефон Apple iPhone7 Plus; 3) телефон SAMSUNG, із забороною розпоряджатися та користуватися цим майном (далі -ухвала слідчого судді від 12.12.2019).

8.Ухвала мотивована таким: (1) вилучені у ОСОБА_1 в ході затримання та обшуку затриманої особи мобільні телефони є тимчасово вилученим майном; (2) вказане майно відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 та частини 2 статті 167 КПК, містить на собі сліди кримінального правопорушення - є речовим доказом у кримінальному провадженні; (3) арешт на майно накладено з метою збереження речових доказів.

Вимоги та короткий зміст апеляційної скарги

9.В апеляційній скарзі захисник висловлює прохання (1) поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді; (2) скасувати оскаржувану ухвалу.

10.В обґрунтування клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження захисник посилався на такі обставини: (1) оскаржувана ухвала була постановлена без виклику та участі ОСОБА_1 ; (2) її копію слідчий суддя не направив ОСОБА_1 ; (3) сторона захисту дізналась про наявність оскаржуваної ухвали та ознайомилась з відповідними матеріалами провадження після закінчення строку на апеляційне оскарження.

11.Вимоги апеляційної скарги по суті мотивовані таким: (1) оскаржувана ухвала постановлена з порушенням вимог частини 6 статті 173 КПК, а саме: ухвала про арешт тимчасово вилученого майна була постановлена після спливу 72 годин із дня надходження до суду відповідного клопотання прокурора, тому після сливу цього строку вилучене майно підлягало негайному поверненню підозрюваному, проте слідчий суддя не здійснив судовий контроль за поверненням цього майна ОСОБА_1 у зв`язку з чим з 22.11.2019 тривало порушення його права власності; (2) арешт на майно було накладено на підставі постанови прокурора про визнання телефонів речовими доказами, яка обґрунтована відомостями за результатами проведення 17.11.2019 огляду цих телефонів, в ході якого були досліджено зміст телефонних розмов. Цей огляд здійснено внаслідок незаконного втручання у таємницю спілкування та листування ОСОБА_1 , без його дозволу та без відповідного дозволу слідчого судді, шляхом подоланням систем логічного захисту. З цих підстав слідчий суддя зобов`язаний був визнати такі фактичні дані недопустимими відповідно до частини 4 статті 87 КПК, проте цього не зробив; (3) клопотання про арешт майна розглянуто з порушенням частини 1 статті 172 КПК без виклику ОСОБА_1 як власника майна, що є істотним порушенням норм процесуального права та чим порушено його право на доступ до суду.

Позиції учасників провадження

12.Захисники підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

13.Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Оцінка та мотиви Суду

14.У цьому провадженні Суд має вирішити питання щодо (1) поновлення строку на апеляційне оскарження та у разі відсутності цієї перешкоди щодо (2) законності ухвали слідчого судді від 12.12.2019 про арешт майна.

(1) Щодо поновлення строку апеляційного оскарження

15.Суд вважає, що підозрюваний ОСОБА_1 не пропустив строк для подання апеляційної скарги з таких підстав.

16.Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення (пункт 3 частини 2 статті 395 КПК). Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 395 КПК).

17.За змістом абзацу 2 частини 3 статті 395 КПК, якщо ухвала слідчого судді постановлена без виклику особи, інтересів якої вона стосується та яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи має обчислюватись з дня отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 760/12179/16-к).

18.Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею за участю, зокрема, підозрюваного, іншого власника майна (частина 1 статті 172 КПК). Копія ухвали про арешт майна негайно після її постановлення вручається слідчому, прокурору, а також присутнім під час оголошення ухвали. У разі відсутності таких осіб під час оголошення ухвали копія ухвали надсилається їм не пізніше наступного робочого дня після її постановлення (частина 7 статті 173 КПК). Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні (частина 7 статті 376 КПК).

19.З матеріалів провадження вбачається, що оскаржувана ухвала була постановлена 12.12.2019 без участі підозрюваного ОСОБА_1 як власника майна (особи, в якої було тимчасово вилучене майно) та без повідомлення його та захисників про дату, час та місце судового розгляду (том 1 а. с. 243). У матеріалах провадження відсутні докази направлення судом копії оскаржуваної ухвали підозрюваному і захиснику Єфименку В. В. та отримання її цими особами.

20.З цих підстав Суд вважає, що підозрюваний ОСОБА_1 (як і захисник Єфименко В. В.) не пропустив строк на подання апеляційної скарги.

21.Питання щодо поновлення процесуального строку Суд вирішує по суті (відмова чи задоволення) лише у разі його пропущення.

22.Отже, у цьому провадженні відсутній предмет розгляду, ініційований у клопотанні захисника про поновлення процесуального строку, а тому це клопотання не вирішується по суті.

(2) Щодо законності ухвали слідчого судді від 12.12.2019 про арешт майна

23.Суд здійснює перегляд оскаржуваної ухвали слідчого судді від 12.12.2019 в межах апеляційної скарги захисника (частина 1 статті 404 КПК).

24.Для правильного вирішення апеляційної скарги, з врахуванням доводів сторони захисту, Суд має надати відповіді на такі питання: 1) чи можливий арешт тимчасово вилученого майна з метою забезпечення збереження речових доказів, якщо слідчий суддя розглянув клопотання про арешт майна (постановив відповідну ухвалу) з порушенням встановленого КПК строку; 2) чи мали місце інші порушення КПК, зазначені в апеляційній скарзі, та у разі їх допущення, чи вплинуло це на правильність ухвали слідчого судді.

1) Чи можливий арешт тимчасово вилученого майна з метою забезпечення збереження речових доказів, якщо слідчий суддя розглянув клопотання про арешт майна (постановив відповідну ухвалу) з порушенням встановленого КПК строку?

25.Суд надає ствердну відповідь на вказане питання та погоджується з висновками слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту на майно.

26.При цьому Суд зазначає, що Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду неодноразово висловлювала правову позицію щодо можливості арешту тимчасово вилученого майна з метою збереження речових доказів у разі пропущення слідчим, прокурором процесуального строку на звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна (ухвали від 05.12.2019 у справі № 991/1463/19, від 22.10.2019 у справі № 760/22423/19, від 16.12.2019 у справі № 991/1463/19). Хоч вказані висновки суду стосуються іншого правового питання (пропущення строку на звернення з клопотанням про арешт майна), проте є релевантними правовій ситуації, яка підлягає вирішенню у цьому провадженні, оскільки як порушення строку слідчим, прокурором на звернення до слідчого судді з відповідним клопотанням, так і порушення слідчим суддею строку його розгляду (на що посилається захист), є самостійними підставами для повернення тимчасово вилученого майна відповідно до пункту 3 частини 1 статті 169 КПК.

27.У цьому провадженні Суд, вирішуючи зазначене вище питання, проаналізував такі обставини: (1) кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа; (2) майно, яке було вилучено та щодо якого подано клопотання про арешт; його значення для кримінального провадження; (3) завдання та мету арешту; (4) підстави для відмови в арешті; (5) розумність та співмірність обмеження права власності, наслідки арешту для підозрюваного.

Кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа

28. ОСОБА_1 підозрюється (1) в участі в період з вересня 2014 року по 17.11.2019 в злочинній організації ОСОБА_2 з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, а також в участі у злочинах вчинюваних цією організацією, та (2) у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, вчинених в особливо великому розмірі, у складі злочинної організації (том 1 а. с. 41-118).

29.Дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення кваліфіковані (1) за частиною 1 статті 255 КК: участь у злочинній організації, створеній з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, а також участь у злочинах, вчинюваних такою організацією та (2) за частиною 4 статті 28 - частиною 3 статті 209КК: вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, зміну їх форми (перетворення), а так само набуття, володіння чи використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, вчиненого в особливо великому розмірі, повторно, у складі злочинної організації.

Майно, яке було тимчасово вилучено у підозрюваного, та щодо якого подано клопотання про арешт, його значення для кримінального провадження

30.Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині 2 статті 167 КПК майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення (частина 1 статті 167 КПК). Частиною 2 статті 167 КПК передбачено, що тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони, зокрема, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення (пункт 1). Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому, зокрема, статтею 208 КПК (частина 1 статті 168 КПК).

31.16.11.2019 при затриманні в ході особистого обшуку у ОСОБА_1 було вилучено 1) телефон Apple iphone 11 Pro max, 2) телефон Apple iPhone7 Plus, 3) телефон SAMSUNG (том 1 а. с. 39).

32.17.11.2019 в ході огляду вказаних телефонів було виявлено фактичні дані, які стосуються обставин, що встановлюються та підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні (том 1 а. с. 123-155, 156-234, 235-237). Так, в телефонах містились абонентські номери учасників злочинної організації (за версією сторони обвинувачення), їх переписка як між собою, так і з іншими особами, причетність яких до вчинення кримінальних правопорушень необхідно перевірити слідим шляхом.

33.18.11.2019 з наведених вище підстав вказані телефони постановою прокурора були визначні речовими доказами та долучені до матеріалів кримінально провадження (том 1 а. с. 238-239).

34.Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які серед іншого містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (частина 1 статті 98 КПК).

35.З цих підстав Суд погоджується з висновком слідчого судді, що вилучені телефони відповідають критеріям, передбаченим в статті 98 КПК.

Завдання та мета арешту майна

36.Вирішуючи питання щодо арешту майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні, Суд виходить в першу чергу з завдань та мети арешту майна в контексті забезпечення досягнення завдань кримінального провадження.

37.Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, зокрема, задля того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений (частина 1 статті 2 КПК).

38.Арешт є заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (частина 1 та пункт 7 частина 2 статті 131 КПК).

39.Завданням арешту майна є запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину (абзац 2 частини 1 статті 170 КПК).

40.Арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів (пункт 1 частини 2 статті 170 КПК). При цьому арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи незалежно від того, чи було таке майно вилучено чи ні, за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК (абзац 1 частина 3 статті 170 КПК).

41.Отже, арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів забезпечує дієвість кримінального провадження, сприяє досягненню завдань та мети кримінального провадження.

42.Як зазначалось вище, речі, вилучені при затриманні ОСОБА_1 , мають ознаки речового доказу, та можуть бути використані при встановленні, обставин, які підлягають доказуванню. Оскільки ОСОБА_1 в силу процесуального статусу ймовірно зацікавлений у приховуванні та знищенні доказів, які свідчать про можливу його причетність до кримінального правопорушення, є підстави стверджувати про існування вказаних ризиків. За таких обставин, є підстави для арешту речей, вилучених у ОСОБА_1 з метою збереження речових доказів.

Підстави для відмови в арешті

43.В апеляційній скарзі захисник як на підставу для відмови в арешті майна, посилається на те, що (1) ухвала постановлена після спливу 72 годин з моменту звернення з відповідним клопотання у зв`язку з чим майно підлягало поверненню ОСОБА_1 ; (2) слідчий суддя не здійснив судовий контроль за поверненням майна підозрюваному. Проте з такими доводами сторони захисту Суд не погоджується, з підстав наведених нижче.

44.Дійсно, ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня надходження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено (частина 6 статті 173 КПК)

45.Як вбачається з матеріалів провадження, оскаржувана ухвала постановлена з недотриманням встановленого КПК строку. Проте вказана обставина не є і не може бути підставою для відмови в арешті майна.

46.Так, відмова в задоволенні клопотання про арешт майна можлива лише, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 КПК (частина 1 статті 173 КПК).

47.При вирішенні питання про арешт майна, яке відповідає критеріям речових доказів, слідчий суддя повинен враховувати: (1) правову підставу для арешту майна; (2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 статті 170 КПК); (3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; (4) наслідки арешту майна для підозрюваного (частина 2 статті 173 КПК).

48.Таким чином, такої підстави для відмови в арешті майна як розгляд клопотання про арешт майна (постановлення відповідної ухвали про арешт майна) після спливу строку, передбаченого КПК, не встановлено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речових доказів (чи навіть з інших підстав), ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт.

49.Отже, сам по собі факт порушення строку розгляду клопотання про арешт майна та постановлення відповідної ухвали не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку розгляду з клопотанням про арешт майна, яке має ознаки речового доказу, не позбавляє таке майно доказової сили в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.

50.Суд також зазначає, що сплив процесуального строку постановлення ухвали, за результатами розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, не припиняє необхідності виконати обов`язок розглянути клопотання та не тягне за собою припинення повноважень слідчого судді на прийняття відповідного судового рішення.

51.Як зазначено вище, наслідком непостановлення ухвали про арешт тимчасового вилученого майна протягом встановленого КПК строку є обов`язок негайно повернути майно особі, у якої воно було тимчасово вилучено. Тобто з моменту спливу встановленого процесуального строку держава в особі відповідних уповноважених органів та посадових осіб (у цьому випадку сторона обвинувачення) не має правових підстав для утримання такого майна.

52.У разі порушення стороною обвинувачення обов`язку повернення майна слідчий суддя при вирішенні такого клопотання про арешт тимчасово вилученого майна має керуватися перш за все нормами інституту арешту майна (глава 17 КПК «Арешт майна»).

53.Тобто, з одного боку порушення передбаченого частиною 6 статті 173 КПК строку, є юридичним фактом, з яким закон пов`язує припинення режиму тимчасового вилучення майна (пункт 3 частини 1 статті 169 КПК «Припинення тимчасового вилучення майна»), встановлює обов`язок негайно повернути майно особі, в якої воно було тимчасово вилучене, а з іншого - не є підставою для відмови в арешті майна. Отже, існує певна суперечність, яка має бути вирішена, виходячи з таких підстав.

54.Суд неодноразово зазначав, що правові інститути тимчасово вилученого майна (глава 16 КПК) та арешту майна (глава 17 КПК) є пов`язаними, але відносно самостійними, з різними цілями та правовими наслідками. Вони стосуються різних аспектів процесу доказування, а саме: тимчасове вилучення майна спрямоване на збирання доказів, арешт майна, що визнане речовими доказами, - на забезпечення їх збереження для цілей подальшого дослідження та оцінки судом при прийнятті судового рішення (ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05.11.2019 у справі № 760/7592/19 (пункт 31),від 16.12.2019 у справі № 991/1463/19 (пункт 50)).

55.Вказане захисником порушення процесуального строку не може нівелювати доказове значення майна, що відповідає критеріям речового доказу, перешкоджати досягненню цілей й завдань кримінального провадження, якими перш за все є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. Адже головним призначенням кримінального провадження як процесуального зводу норм є ефективна реалізація матеріально-правових норм кримінального права. А Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (стаття 1 КК).

56.Суд не погоджується з доводами захисту щодо обов`язку слідчого судді здійснити в межах цього провадження (про арешт майна) судовий контроль за поверненням майна ОСОБА_1 . Так, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає в неповерненні тимчасово вилученого майна згідно із вимогами статті 169 КПК, є самостійним предметом оскарження на стадії досудового розслідування (пункт 1 частини 1 статті 303 КПК) та здійснюється за відповідною скаргою (ініціативою) зацікавленої особи, тобто в межах іншого судового провадження.

57.Підсумовуючи наведене, Суд зазначає, що вирішення питання щодо арешту майна залежить від того, чи має воно значення доказу в кримінальному провадженні, а не від процесуального строку розгляду відповідного клопотання. У протилежному випадку вирішення питання щодо арешту майна (арешт майна чи відмова в арешті майна) залежно від строків розгляду клопотання матиме формальне значення та суперечитиме суті та призначенню правового інституту арешту майна.

Щодо розумності та співмірності обмеження права власності, наслідки арешту майна для підозрюваного

58.Втручання у право власності на майно ОСОБА_1 пов`язано зі здійснення кримінального провадження, необхідністю забезпечити збереження речового доказу, отже, обмеження не є свавільним та відповідає вимогам законності. При цьому дотримано справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу (у вигляді досягнення завдань кримінального провадження) та вимогами захисту права власності окремої особи, адже досягнення мети збереження речового доказу неможливо досягти в інший спосіб, ніж арешт майна. Арештом майна на підозрюваного не буде покладено надмірний тягар, адже вартість арештованого майна (трьох мобільних телефонів) неспівмірно низька в порівнянні з предметом ймовірного злочину (легалізація 160 000 000 доларів США шляхом видачі кредиту державним банком -ПАТ «Укрексімбанк» та погашення його в межах легалізації доходів злочинної організації на загальну суму понад 406 000 000 доларів США), обмеження права користування та розпорядження цим майном не призведе до перешкод в реалізації інших прав, гарантованих чинним законодавством.

59.Вказані обставини в сукупності з наявністю інших необхідних умов, можуть виправдовувати обмеження прав підозрюваного ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на майно.

2) Чи мали місце інші порушення КПК, зазначені в апеляційній скарзі, та у разі їх допущення, чи вплинуло це на правильність ухвали слідчого судді?

60.Суд погоджується з доводом захисту про порушення права ОСОБА_1 на участь в судовому розгляді клопотання про арешт тимчасово вилученого майна внаслідок неповідомлення останнього про дату, час та місце судового засідання, що позбавило його можливості взяти участь в розгляді цього клопотання, висловити свою правову позицію щодо поданого прокурором клопотання, подати докази в спростування доводів сторони обвинувачення. Проте це порушення відновлено шляхом забезпечення апеляційного перегляду та оцінки доводів захисту щодо відсутності підстав для арешту майна. У цьому контексті вказане порушення не вплинуло на правильність висновків слідчого судді.

61.Одночасно Суд не погоджується з позицією сторони захисту щодо обов`язку слідчого судді визнати недопустимими докази, отримані внаслідок огляду вилучених у ОСОБА_1 мобільних телефонів, переписки, що містилась в них, без відповідної ухвали слідчого судді про дозвіл на втручання в право приватного спілкування відповідно до статті 258 КПК.

62.Так, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору, зокрема, допустимості для прийняття відповідного процесуального рішення (частина 1 статті 94 КПК). Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов (пункт 1 частини 2 статті 87 КПК). Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані (частина 4 статті 87 КПК).

63.Словосполучення «під час будь-якого судового розгляду» означає розгляд справи судом, у тому числі слідчим суддею на стадії досудового розслідування. За іншого тлумачення стаття 94 КПК не містила би вимоги про оцінку слідчим суддею доказів, в тому числі через призму їх допустимості.

64.Зазначене також підтверджується висновком Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ), за яким до завдань цього суду не входить дослідження абстрактного питання про прийнятність доказів, ЄСПЛ вважає, що національні суди мають вирішувати це питання до розгляду справи по суті. Таке попереднє судове розслідування, безсумнівно, дало б змогу національним судам можливість засудити будь-які незаконні методи, що використовуються для одержання доказів обвинувачення (§ 91 рішення у справі Hulki Gьneє v. Turkey від 19.09.2003, заява № 28490/95).

65.У той же час Суд вважає, що на стадії досудового розслідування визнання доказів слідчим суддею, судом недопустимими можливо лише у випадках, коли: (1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і (2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження, тобто висновок про недопустимість відповідного доказу є категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування. Аналогічну правову позицію Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду раніше висловлювала в ухвалі від 30.01.2020 у справі № 991/425/20 (пункт 71), ухвалі від 04.12.2019 у справі № 760/14903/19 (пункт 24).

66.Статтею 258 КПК (на яку посилався захисник) визначено загальні положення щодо проведення негласних (слідчих) розшукових дій, пов`язаних із втручанням у приватне спілкування. Виходячи з норм, що містяться в статтях 249, 260-264 КПК, при проведенні негласних слідчих дій здійснюється втручання в приватне спілкування, яке відбувається в умовах реального часу в межах строку дії відповідної ухвали. Із протоколів огляду телефонів від 17.11.2019 вбачається, що таких дій у цьому провадженні не здійснювалось, доступ до інформації, яка була наявна в мобільних телефонах ОСОБА_1 , не був пов`язаний із наданням володільцем відповідного серверу (оператором мобільного зв`язку) доступу до електронних інформаційних систем та з подоланням системи логічного захисту, доказів протилежного сторона захисту Суду не надано. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в ухвалі від 09.04.2020 у справі № 727/6578/17.

67.З наведених вище підстав, Суд вважає, що на цьому етапі відсутні підстави для визнання доданих до клопотання прокурора доказів недопустимими.

Висновки Суду за результатами розгляду апеляційної скарги

68.Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку (стаття 310 КПК).

69.За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити ухвалу без змін (пункт 1 частина 3 статті 407 КПК).

70.Як мотивовано вище, слідчий суддя не повідомив ОСОБА_1 про дату, час та місце судового розгляду клопотання прокурора про арешт майна, постановив ухвалу з недотриманням встановленого КПК строку, яка в подальшому не була надіслана ОСОБА_1 , проте вказані порушення не вплинули на правильність вирішення питання про арешт майна по суті, а право на доступ до суду було відновлено у повній мірі в ході апеляційного розгляду.

71.Із урахуванням наведеного вище, Суд приходить до висновку, що втручання в право власності ОСОБА_1 є законним та відповідає меті застосування обраного заходу забезпечення кримінального провадження.

72.У зв`язку із цим, Суд дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.

73.Керуючись статтями 2, 131, 167, 168, 170, 173, 404, 407, 422 КПК, колегія суддів постановила:

1.Апеляційну скаргу захисника Єфименка В. В. - залишити без задоволення.

2.Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12.12.2019 про арешт майна - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Г. Михайленко

Судді І. О. Калугіна

О. Ю. Семенников