- Головуючий суддя (ВАКС) : Федорак Л.М.
- Суддя (ВАКС) : Галабала М.В., Строгий І.Л.
- Секретар : Біленко В.К.
- Захисник/адвокат : Хальзєв С.І., Шупені М.М., Красовська У-І.Д.
- Прокурор : Макар О.І.
Справа № 369/10079/17
1-кп/991/106/19
УХВАЛА
09 червня 2020 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:
головуюча - Федорак Л.М.,
судді - Галабала М.В., Строгий І.Л.,
секретар судового засідання - Біленко В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду кримінального провадження № 42016000000001067 стосовно обвинувачення:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Радивилів Рівненської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст.369, ч. 1 ст. 190 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
сторона обвинувачення - прокурор Макар О.І.,
сторона захисту - захисники Красовська У-І. Д.,
Хальзєв С.І.,
Шупеня М.М.,
обвинувачений ОСОБА_1 ,
в с т а н о в и в :
На розгляді у Вищому антикорупційному суді (далі - Суд) перебувають матеріали кримінального провадження № 42016000000001067 стосовно обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК України.
У судове засідання, призначене на 09 червня 2020 року, було здійснено виклики свідків обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які в черговий раз не прибули.
Прокурор просив застосувати привід та грошове стягнення до свідка ОСОБА_3 , а свідка ОСОБА_2 повторно викликати.
Обвинувачений та його захисники вважали за необхідне застосувати привід до свідка ОСОБА_2 , а свідка ОСОБА_3 - повторно викликати.
Заслухавши думки учасників судового провадження, вирішуючи клопотання учасників, суд доходить до наступного.
У судове засідання, призначене на 02 червня 2020 року та 09 червня 2020 року, викликався шляхом направлення повісток про виклик свідок ОСОБА_2 , у жодне з яких не прибув.
У судове засідання 09 червня 2020 року також викликався свідок ОСОБА_3 , у яке також не з`явився. При цьому повістки про його виклик направлялися за п`ятьма відомими адресами, зокрема і тією, яку зазначив сам ОСОБА_3 у своїй заяві до суду від 28 січня 2020 року. Проте, жодна з зазначених повісток ним не була отримана.
До того ж, щодо останнього у зв`язку з неодноразовою неявкою у судове засідання судом постановлено ухвалу від 17 березня 2020 року, якою доручено Національному антикорупційному бюро України (далі - НАБУ) здійснити його привід у судове засідання призначене на 02 червня 2020 року. Однак привід не було виконано. Від старшого детектива НАБУ Шмітька В.В. до суду надійшло письмове пояснення причини зазначеного, зокрема те, що детективом був здійснений виклик за номером мобільного телефону, яким користується ОСОБА_3 , в результаті чого, під час телефонних розмов, чоловік, який за голосом, ймовірно є ОСОБА_3 , повідомив, що він не ОСОБА_3 та при цьому відмовився від отримання повістки та прибуття до Вищого антикорупційного суду. Також, на виконання ухвали про привід, детективом було здійснено виїзди за декількома відомими адресами проживання ОСОБА_3 у м. Києві , проте встановити місцезнаходження останнього чи його близьких родичів не виявилось можливим.
Водночас, за змістом ч. 1 ст. 327 КПК України суд у разі нез`явлення у судове засідання свідка вживає заходів для забезпечення прибуття його до суду та має право постановити ухвалу про привід свідка та/або ухвалу про накладення на нього грошового стягнення в порядку, передбаченому главами 11 та 12 цього Кодексу.
Так, згідно із ч. 1 ст. 139 КПК України, якщо свідок, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з`явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі від 0,5 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик суду.
Одночасно, будучи згідно з даними реєстру матеріалів досудового розслідування допитаним на досудовому розслідуванні в якості свідка, ОСОБА_3 був обізнаним з правами та обов`язками останнього, а це, зокрема, прибути за викликом до суду (п. 1 ч. 2 ст. 66 КПК України).
Також, свідок повідомив суду свої дані про місце проживання в згаданій вище заяві від 28 січня 2020 року, проте за відповідним місцем проживання повістку про виклик не отримує. Зазначене дає обґрунтовані підстави суду вважати, що свідок ухиляється від отримання повістки про виклик. До того ж, і вжиття заходів в межах виконання приводу виявилось безрезультатним.
Належить зазначити, що КПК України, встановлюючи наслідки неприбуття на виклик за наявності підтвердження отримання свідком повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом (ст. 139 КПК України), не регулює порядок кримінального провадження у випадку ухилення свідка від отримання повістки про виклик.
Водночас, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу (ч. 6 ст. 9 КПК України).
Зокрема, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки … (ч. 1 ст. 21 КПК України). При цьому, такі строки під час судового провадження забезпечує суд (ч. 2 ст. 28 КПК України), який відповідно до засади диспозитивності вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом. Перед судом заявлено клопотання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як привід, що згідно з ч. 2 ст. 142 КПК України розглядається негайно. А тому суд зобов`язаний його вирішити, користуючись своїми повноваженнями відповідно до вимог КПК України.
Також, засада безпосередності дослідження показань встановлює, що показання учасників кримінального провадження суд отримує усно; не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом; суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 2 ст. 23 КПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 97 КПК України суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона: 1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу; 2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, не підкоряючись вимозі суду дати показання; 3) не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку; 4) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.
КПК України не передбачає правових підстав проведення розшукових заходів щодо свідка, окрім як в рамках виконання ухвали про привід.
При цьому, порядок проведення розшукових заходів в Україні регулюється Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» № 2135-XII від 18 лютого 1992 року. Відповідно до ст. 6 цього Закону підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є, зокрема, наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про осіб, які переховуються від суду. При цьому, такі підстави можуть міститися, зокрема, в ухвалах суду.
Аналіз вищенаведених положень вказує на те, що свідок повинен бути допитаним безпосередньо судом. Однак суд вправі відступити від цієї імперативної вимоги у випадку визнання неможливим його допиту, зокрема, при сукупності таких умов як не прибуття на виклик до суду свідка та не встановлення його місцезнаходження шляхом проведення необхідних заходів розшуку.
А тому, забезпечуючи розумні строки, у випадку неприбуття свідка на виклик, за наявності клопотання учасника кримінального провадження, суд зобов`язаний вжити заходів до встановлення місцезнаходження свідка шляхом забезпечення проведення необхідних заходів розшуку, що стосовно свідка можливе виключно в рамках постановлення ухвали про здійснення приводу.
При цьому, привід є заходом забезпечення кримінального провадження, що застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК України).
Водночас, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Так, КПК України не встановлює обмежень щодо застосування приводу відносно ступеню тяжкості кримінального правопорушення.
Застосування приводу до особи є втручанням у її право на вільне пересування. На переконання суду, потреби кримінального провадження виправдовують таке втручання у права свідка ОСОБА_3 . Оскільки завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України). При цьому, такі завдання можуть бути забезпечені тільки шляхом, зокрема, безпосереднього допиту свідка ОСОБА_3 або встановлення неможливості його допиту тільки після неприбуття на виклик та проведення необхідних заходів розшуку. Свідок викликався у встановленому КПК України порядку в судове засідання, до нього не прибув, ухиляється від отримання повістки про виклик. Таким чином, завдання забезпечення безпосереднього допиту свідка судом або встановлення підстав для неможливості зазначеного, а звідси і завдання кримінального провадження можуть бути забезпечені, наразі, шляхом проведення розшукових заходів щодо свідка та його примусового супроводження в судове засідання. Інших процесуальних можливостей досягнення зазначеного КПК України не передбачає.
А тому, суд доходить до висновку щодо необхідності застосування приводу до свідка ОСОБА_3 .
При цьому, застосування тільки приводу на підставі ухвали суду від 17 березня 2020 року виявилось недієвим. А тому, суд вважає за необхідне накласти на свідка ОСОБА_3 також грошове стягнення у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2 102 грн.
При цьому, ОСОБА_3 має право подати клопотання про скасування ухвали про накладення на нього грошового стягнення цьому суду, якщо вважає, що у нього є обґрунтовані доводи щодо зазначеного.
Також, 02 червня 2020 року судом було отримано заяву від свідка ОСОБА_2 про неможливість прибути у судове засідання, призначене на 02 червня 2020 року, у зв`язку з запровадженими в Україні карантинними заходами через пандемію коронавірусу (COVID -19), в тому числі обмеження руху міжміського транспортного сполучення.
У зв`язку з чим, ухвалою суду від 02 червня 2020 року постановлено здійснити дистанційне судове провадження та доручено проведення судового засідання, призначеного на 09 червня 2020 року, у режимі відеоконференції з Рівненським міським судом Рівненської області, за участі свідка ОСОБА_2 , про що останній також був повідомлений.
Перед початком судового засідання, 09 червня 2020 року судом отримано заяву ОСОБА_2 , в якій він послався на неможливість прибуття до Рівненського міського суду Рівненської області з аналогічних підстав, що і в заяві від 02 червня 2020 року. При цьому, ОСОБА_2 зазначив, що перебуває в сільській місцевості на відстані 50 км від м. Рівне, хоча в тексті своїх заяв зазначав адресу місця проживання:
АДРЕСА_4 України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (далі за текстом - Постанова № 392) на всій території України встановлений карантин на період з 22 травня 2020 року до 22 червня 2020 року.
Поважні причини неприбуття особи на виклик, визначені ст. 138 КПК України. За змістом п. 8 ч. 1 ст. 138 КПК України такі обставини повинні об`єктивно унеможливлювати з`явлення особи на виклик. Перелік включає і обставини непереборної сили (епідемія, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини) (п. 4 ч. 1 ст. 138 КПК України). А отже, поважними причинами неприбуття на виклик можуть бути тільки ті, обставини непереборної сили, які об`єктивно унеможливлюють з`явлення особи на виклик.
Водночас, згідно із ч. 2 ст. 1 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 3 ст. 9 КПК України закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу.
З огляду на зазначене, положення Постанови № 392 щодо протиепідемічних заходів не поширюються на учасників судових проваджень у разі необхідності їх прибуття на виклик до суду. Оскільки такі положення підзаконного нормативно-правового акту не відповідають положенням ст. 138 КПК України, яка регулює відповідне питання.
А тому, суд не вважає поважними причини неприбуття свідка ОСОБА_2 у призначене судове засідання, про яке він був повідомлений належним чином.
Щодо посилання ОСОБА_2 стосовно неможливості прибуття до приміщення Рівненського міського суду Рівненської області у зв`язку із зупиненням руху громадського транспорту та перебуванням у населеному пункті за 50 км від нього, то, на переконання колегії суддів, вони не є вагомими, оскільки існують альтернативні засоби пересування.
А тому, суд, з метою забезпечення дієвості судового провадження та дотримання розумних строків судового провадження, вважає за доцільне застосовати привід до свідка ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КПК України виконання ухвали про здійснення приводу може бути доручене відповідним підрозділам органів Національної поліції, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, Національного антикорупційного бюро України або Державного бюро розслідувань. З огляду на те, що досудове розслідування в кримінальному провадженні завершувало Національне антикорупційне бюро України, суд доручає здійснення приводу відповідному органу.
Керуючись статтями 2, 7, 9, 21, 23, 26, 28, 66, 97, 131, 132, 138-143, 327, 371, 372, 375, 376 КПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Накласти на свідка ОСОБА_3 грошове стягнення у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
Здійснити привід свідків:
- ОСОБА_3 (фактичне місце проживання АДРЕСА_5 );
- ОСОБА_2 (фактичне місце проживання АДРЕСА_4 )
в судове засідання, яке відбудеться 19 червня 2020 року о 09 год 00 хв.
Здійснення приводу доручити Національному антикорупційному бюро України.
У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні - прокурора шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Макара Олега Ігоровича.
Копію ухвали негайно направити для виконання Національному антикорупційному бюро України для організації виконання.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною 1 статті 392 КПК України.
Судді
М.В. Галабала І.Л. Строгий Л.М. Федорак