Документ № 89989975

Справа № 991/4794/20

Провадження1-кс/991/4946/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2020 року м.Київ

Слідча суддя Вищого антикорупційного суду Широка Катерина Юріївна,

за участю секретаря судового засідання Севрюк К. А.,

прокурора Козачини С. С.,

адвоката Сініченка І. С. (відповідно до доручення для БВПД),

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого детектива - заступника керівника Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Рокуня Сергія Васильовича, про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, раніше не судимого, не депутата, працює директором ТОВ «Юридична компанія «Анкіл», щодо якого не здійснюється особливий порядок кримінального провадження відповідно до ст. 480 КПК України, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 у кримінальному провадженні № 52020000000000184 від 12.03.2020 року за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України,

ВСТАНОВИЛА

До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання старшого детектива - заступника керівника Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Рокуня Сергія Васильовича про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 . Клопотання погоджене з прокурором - начальником шостого відділу управління Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Козачиною С. С.

Клопотання обґрунтовується тим, що слідча група детективів Національного антикорупційного бюро України здійснює досудове розслідування, а Спеціалізована антикорупційна прокуратура Офісу Генерального прокурора здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 року за підозрою, зокрема, ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України за фактами зловживання службовими особами центрального органу виконавчої влади, які займають особливо відповідальне становище, своїм службовим становищем, в інтересах третіх осіб, заволодіння грошовими коштами державного бюджету України в особливо великому розмірі, їх подальшої легалізації, а також умисного знищення офіційних документів.

Короткий виклад фактичних обставин, суть і правова кваліфікація кримінального правопорушення

Обставини щодо стягнення вартості мазуту з ПАТ «Київенерго»

У клопотанні зазначається, що 09.07.2008 року ТОВ «Золотий Мандарин Ойл» (далі - ТОВ «ЗМО») отримало гроші у кредит від ПАТ «Родовід Банк». Ці гроші було перераховано цього ж дня на користь ТОВ «ТД «Ресурси» за договором поставки №27/05м від 04.07.2008 року. ТОВ «ТД «Ресурси» поставило для ТОВ «ЗМО» мазут марки М-100.

17.10.2008 року між ТОВ «ЗМО» та АЕК «Київенерго» (в подальшому ПАТ «Київенерго») було укладено договори зберігання мазуту марки М-100. 10.02.2009 року ТОВ «ЗМО» звернулося до АЕК «Київенерго» з вимогою повернути мазут марки М-100, що було передано за договором, а АЕК «Київенерго» повідомила про неможливість виконання договорів через технологічні причини. ТОВ «ЗМО» звернулося до Господарського суду міста Києва.

21.04.2009 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 41/207, яким задовольнив частково вимоги ТОВ «ЗМО» до АЕК «Київенерго», і, зокрема, зобов`язав АЕК «Київенерго» повернути зі зберігання на користь ТОВ «ЗМО» мазут марки М-100 загальною кількістю 24 627,097 тонн заставною вартістю 54 179 613,40 гривень. На виконання цієї ухвали сторонам було видано накази.

АЕК «Київенерго» повідомила про неможливість виконання рішення від 21.04.2009 року.

12.05.2009 року Господарський суд міста Києва змінив спосіб та порядок виконання рішення від 21.04.2009 року та зобов`язав стягнути з АЕК «Київенерго» на користь ТОВ «ЗМО» 54 179 613,40 гривень вартості мазуту (залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 року). На виконання цієї ухвали сторонам також було видано накази, а накази на виконання ухвали від 21.04.2009 року втратили чинність.

31.07.2009 року АЕК «Київенерго» звернулася до Господарського суду зі заявою про відстрочку та розстрочку виконання рішення, потім повторно 19.10.2009 року. Розгляд справи по суті постійно відкладався, але в подальшому суд відмовив у задоволенні заяви.

ТОВ «ТД «Ресурси» звернулося з наказом до органів виконавчої служби, і на підставі цього наказу було відкрито виконавче провадження № 13930081 про стягнення з АЕК «Київенерго» 55 839 674,00 гривень. У матеріалах нема підтвердження того, що ТОВ «ЗМО» окремо зверталось до органів виконавчої служби з наказом.

Також, 05.08.2009 року відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби прийняв постанову про зупинення виконавчого провадження наказу Господарського суду міста Києва від 13.05.2009 року. 11.09.2009 ця постанова була визнана Господарським судом міста Києва незаконною, але в подальшому (після перегляду апеляційним судом та повторного розгляду питання про визнання її незаконною), суд відмовив у задоволенні скарги на цю постанову, фактично залишивши її у силі. Підставою для зупинення виконавчого провадження стала норма пункту 3.7 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», за якою на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

13.02.2012 року Господарський суд міста Києва розстрочив для ПАТ «Київенерго» виконання ухвали суду по справі № 41/207 від 12.05.2009 року (з повною виплатою до 31.01.2015 року).

Наказ Господарського суду міста Києва на виконання ухвали від 12.05.2009 року було втрачено. Тому, 14.05.2013 року ТОВ «ЗМО» отримало від Господарського суду міста Києва дублікати наказу, але в подальшому Київський апеляційний господарський суд скасував це рішення про видачу дублікатів наказу.

27.08.2013 року Державна виконавча служба України прийняла постанову про поновлення виконавчого провадження № 13930081, але цю постанову 20.11.2013 року Господарський суд міста Києва скасував як незаконну, оскільки мораторій, яким було зупинено всі виконавчі провадження щодо підприємств паливно-енергетичного комплексу (таких як ПАТ «Київенерго»), було продовжено до 01.01.2014 року. 16.01.2014 року Київський апеляційний господарський суд скасував це рішення суду першої інстанції. Фактично, провадження № 13930081 було поновлено.

26.11.2013 року ПАТ «Київенерго» направило ТОВ «ЗМО» лист про зарахування зустрічних однорідних вимог. Це зарахування не оспорювалося ТОВ «ЗМО», тому заборгованість зменшилася на 15 991 751,64 гривень і стала 38 187 861,76 гривень.

12.03.2014 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, за яким було відстрочено виконання ухвали суду по справі № 41/207 від 12.05.2009 для ПАТ «Київенерго» (до 11.03.2017 року).

10.11.2015 року Київський апеляційний господарський суд скасував ухвалу про зміну способу та порядку виконання рішення від 12.05.2009 року Господарського суду міста Києва. Втім, 22.12.2015 року Вищий господарський суд скасував ухвалу апеляції та залишив у силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2009 року.

Подальший рух справи станом на зараз не стосується обставин справи.

У клопотанні зазначається, що вирішальний вплив на господарську діяльність ТОВ «ЗМО» здійснювали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які розробили протиправну схему щодо заволодіння та легалізації грошових коштів з державного бюджету в особливо великому розмірі шляхом створення видимих правових підстав для звернення до ЄСПЛ із заявою про нібито невиконання органами державної виконавчої служби України рішення від 21.04.2009 року та ухвали господарського суду м. Києва від 12.05.2009 у справі № 41/207 в частині стягнення з ПАТ «Київенерго» на користь підприємства 24 627,097 тонн мазуту марки М-100 вартістю 54 179 613, 40 гривень.

Обставини щодо відступлення права вимоги

Фактично, після рішень у формі ухвал Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 року (первинне рішення) та від 12.05.2009 року (зміна способу виконання) у ТОВ «ЗМО» виникло право вимоги до АЕК «Київенерго» у розмірі 54 179 613,40 гривень вартості мазуту.

Це право ТОВ «ЗМО» відступило на користь ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» на підставі договору № 1004 від 10.04.2013 року. Відповідно до пункту 1.2 цього договору, право грошової вимоги було відступлено у повному обсязі на суму 54 179 613,40 гривень вартості мазуту, з прийняттям усіх прав та обов`язків за підставами для стягнення (якою є, зокрема, ухвали Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 та 12.05.2009 року).

ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» перерахувало кошти за договором про відступлення права вимоги № 1004 на рахунок ТОВ «ЗМО».

Обставини щодо звернення до Європейського суду з прав людини та дружнього врегулювання

13.09.2013 року представник ТОВ «ЗМО» Караман І. В. звернувся до Європейського суду з прав людини зі заявою проти України. У заяві він зазначив про невиконання остаточного рішення (ухвали Господарського суду міста Києва від 12.05.2009 року у справі № 41/207 щодо виплати ТОВ «ЗМО» коштів). Як зазначає детектив, у цій заяві він не зазначив інформації про факт відступлення підприємством права вимоги на користь ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», а також той факт, що виконавче провадження № 13930081 розпочато за заявою ТОВ «ТД «Ресурси», а не ТОВ «ЗМО», яке жодного разу не зверталося до Державної виконавчої служби зі судовим наказом про виконання цього рішення.

29.01.2015 року Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини ОСОБА_3 отримав листа від ЄСПЛ, у якому ЄСПЛ попросив висловити позицію Уряду України щодо справ (близько 5000), які перебувають на розгляді ЄСПЛ і стосуються невиконання судових рішень.

21.07.2015 року ОСОБА_3 отримав листа від ОСОБА_4 , представника ТОВ «ЗМО», з пропозицією дружнього врегулювання спору між ТОВ «ЗМО» та Україною. 22.07.2015 року він надіслав до ЄСПЛ лист, інформуючи про те, що ТОВ «ЗМО» підтримує дружнє врегулювання спору. 10.08.2015 року до ЄСПЛ також надійшов лист від представника ТОВ «ЗМО» стосовно того, що компанія погоджується на дружнє врегулювання.

Через місяць ОСОБА_3 надіслав декларацію, якою визначив, що Уряд України зобов`язується виплатити борг ТОВ «ЗМО», який виник на підставі ухвал Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 та 12.05.2009 року.

20.10.2015 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі Zolotyy Mandaryn Oyl, TOV проти України (№ 63403/13), постановивши виключити цю справу з переліку справ до розгляду, оскільки спір уже вирішено та повага до прав людини не вимагає подальшого розгляду заяви (на підставі параграфу b) частини 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). В оригіналі тексту рішення цитата з листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини ОСОБА_3 містила фразу: «the Government of Ukraine will pay the debt still owed to the applicant», в той час як у автентичному перекладі цього рішення, пред`явленому до виконання, ця фраза була перекладена як: «Уряд України зобов`язується сплатити кошти, присуджені заявнику».

24.02.2016 року Перший заступник Міністра юстиції України ОСОБА_24 підписала одне з платіжних доручень № 918 від 24.02.2016 року, на підставі якого Міністерство юстиції України перерахувало на рахунок ТОВ «ЗМО» в АБ «Південний» (банку) 44 996 789,76 гривень. Іншими платіжними дорученнями № 810 від 23.02.2016 року, на суму 9 182 823,64 гривень, та № 378 від 15.02.2016 року, на суму 44 996 789,76 гривень (перераховано на рахунок ПАТ «КБ «Преміум», в подальшому повернуто), ТОВ «ЗМО» було перераховано 54 179 613,40 гривень.

Обставини щодо можливого стягнення ПАТ «Родовід Банк» грошових коштів з ТОВ «ЗМО»

Через наявність виконавчого провадження стосовно ТОВ «ЗМО» № 28501095 виникла загроза щодо можливого стягнення ПАТ «Родовід Банк» коштів з ТОВ «ЗМО». Одним зі способів уникнення цього було подати апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2011 року у справі № 2/84, оскільки таким чином відкриття Київським апеляційним господарським судом апеляційного провадження понесло втрату юридичної сили рішеннями у виконавчому провадженні № 28501095 щодо накладення арешту на всі банківські рахунки ТОВ «ЗМО». Про це, як зазначає детектив у клопотанні, дізналися від службових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

З цією метою, як вважає детектив, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залучили до реалізації свого плану помічника народного депутата України - ОСОБА_7 , що зараз змінила прізвище на ОСОБА_8 , як адвоката, та її помічницю ОСОБА_9 .

26.01.2016 року вони подали до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 28501095 по стягненню з підприємства грошових коштів на користь ПАТ «Родовід Банк», після чого підготували та внесли в інтересах ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2011 в справі № 2/84 з проханням поновити строк апеляційного оскарження. Строк було поновлено. Це призвело до повернення виконавчого документа в зазначеному виконавчому провадженні та зняття арешту з усіх банківських рахунків ТОВ «ЗМО».

В подальшому, також, через проблеми з перерахуванням коштів на рахунок ТОВ «ЗМО» у банку ПАТ «КБ «Преміум» та необхідність повернення коштів назад на рахунок Державної казначейської служби України, ОСОБА_10 звернулася до ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , як акціонерів ПАТ «КБ «Преміум», з метою прискорення повернення грошових коштів цим банком з рахунку ТОВ «ЗМО». Як стверджує детектив, ОСОБА_10 зробила це за вказівкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Після цього, 19.02.2016 року ОСОБА_1 , з метою термінового вирішення питання про повернення грошових коштів для їх подальшого зарахування вже на рахунок ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» в АБ «Південний», звернувся до ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які в ході розмови підтвердили можливість зворотного перерахування банком грошових коштів Державній казначейській службі України у випадку отримання за це акціонерами ПАТ «КБ «Преміум» ОСОБА_11 та ОСОБА_15 у подальшому матеріальної винагороди під виглядом поворотної фінансової допомоги. ОСОБА_1 погодився.

Детектив вважає, що ОСОБА_1 , за вказаною вище протиправною схемою, заволодів грошовими коштами з державного бюджету України на загальну суму 54 179 613,40 гривень, що призвело до заподіяння державі збитків, які в шістсот і більше разів перевищують розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян на момент вчинення злочину та згідно примітки до ст. 185 КК України є особливо великим розміром.

Обґрунтування клопотання

Як зазначає детектив, місцезнаходження ОСОБА_1 було невідоме. 22.01.2020 року старший детектив Національного антикорупційного бюро України Єршов П. А. вручив повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України майстру технічної дільниці ЖЕД «Хрещатик» ОСОБА_16 за останнім відомим місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Детектив вважає, що таким чином його було повідомлено про підозру.

Окрім цього, детектив НАБУ Швидкий Я. Ю. розмістив повістку про виклик ОСОБА_1 для допиту в якості підозрюваного. Такі повістки про виклик надсилалися й для забезпечення його участі у проведенні процесуальних дій у кримінальному провадженні за адресою останнього відомого місця проживання ОСОБА_1 , за можливою адресою його перебування у Сполучених Штатах Америки, на електронні пошти, що можуть належати ОСОБА_1 та членам його сім`ї, а також на номери телефонів ОСОБА_1 через інтернет-месенджери.

Детектив вважає, що підозра ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується усіма зібраними доказами у сукупності, а саме відомчими документами Міністерства юстиції України; протоколами допиту свідків, які у показаннях давали пояснення з таких питань як структура компанії ТОВ «ЗМО», процедура прийняття рішення про дружнє врегулювання та порядок виконання, а також опис обставин, які можуть вказувати на легалізацію коштів в межах «схеми» звернення до ЄСПЛ; протоколами огляду документів, вилучених під час тимчасового доступу, які підтверджують перерахування коштів між Міністерством юстиції України, ТОВ «ЗМО» та ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт»; допитами свідків, які вказують на те, що ОСОБА_1 фактично керував ТОВ «ЗМО» через структуру групи компаній «Калина»; протоколом негласних слідчих розшукових дій (аудіоконтролю особи), протоколом огляду, які вказують на факт знайомства ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_20 та їх обговорення обставин, що розслідуються; протоколом огляду речей, де в мобільному телефоні виявлено листування ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_21 із, зокрема, ОСОБА_10 щодо обставин стягнення із ПАТ «Київенерго» вартості мазуту марки М-100, що було передано на зберігання від ТОВ «ЗМО»; висновком судово-економічної експертизи, яким підтверджено розмір збитків державі, завданий виконанням рішення ЄСПЛ; іншими доказами.

Детектив також наводить аргументи щодо наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, що враховані слідчою суддею.

Доводи сторін

Прокурор Козачина С. С. підтримав клопотання, попросив його задовольнити. Прокурор вказав на наявність постанови про розшук, а також того факту, що сторона обвинувачення звернулася до Інтерполу для оголошення підозрюваного ОСОБА_1 в міжнародний розшук. Окрім цього, прокурор надав відомості щодо того, що він не з`являвся на виклики Національного антикорупційного бюро України, а у 2017 році перетнув державний кордон України в напрямку Федеративної Республіки Німеччини, та не повертався в Україну дотепер.

Адвокат заперечив проти задоволення клопотання, вказав на те, що ОСОБА_1 не оголошено у міжнародний розшук, оскільки єдиним способом оголосити особу у міжнародний розшук є оголошення через канали Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерпол. Він також зазначив, що нема підтвердження, що особа, яка отримала повідомлення про підозру, дійсно є керівником житлово-експлуатаційної організації за місцем проживання ОСОБА_1 . Адвокат також зазначив, що, оскільки детективам відомо його місцезнаходження (Сполучені Штати Америки), вони мали направляти йому повідомлення про підозру та клопотання про обрання запобіжного заходу, а також усі повістки на адресу його місця проживання.

Вислухавши прокурора, адвоката, перевіривши матеріали кримінального провадження, слідча суддя приходить до висновку, викладеного у мотиваційній частині ухвали.

Мотивація суду

Згідно зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 КПК України.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідча суддя повинна дослідити такі обставини:

1.Чи може бути обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до ОСОБА_1 (ч. 2 ст. 183 КПК України) та чи є обґрунтована підозра у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 177 КПК України).

2.Наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий (детектив).

3.Обставини згідно ст. 178 КПК України (вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, тяжкість покарання, вік та стан здоров`я тощо).

Під час судового засідання не було встановлено законних підстав вважати, що ОСОБА_1 перебуває у Сполучених Штатах Америки та проживає там. У зв`язку з цим, перед вирішенням питання по суті клопотання, необхідно встановити, чи можна розглядати таке клопотання щодо обрання запобіжного заходу до ОСОБА_1 .

Слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук (ч. 6 ст. 193 КПК України). Якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук (ч. 1 ст. 281 КПК України).

Таким чином, необхідно встановити, чи було оголошено ОСОБА_1 у міжнародний розшук та чи є підстави для оголошення його у міжнародний розшук. У розпорядженні слідчої судді є такі докази, якими детектив та прокурор доводять оголошення у міжнародний розшук: документи, що, на думку органу досудового розслідування, підтверджують належне вручення повідомлення про підозру, оскільки оголошення у розшук можливе лише щодо особи, що належним чином набула статусу підозрюваного відповідно до вимог КПК України; а також документи, що підтверджують, на думку органу досудового розслідування, оголошення у міжнародний розшук. Слідча суддя встановлює, чи міг ОСОБА_1 набути статусу підозрюваного.

Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. З матеріалів клопотання вбачається, що підставою для повідомлення про підозру є пункт 3 частини 1 статті 276 КПК України. Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 278 КПК України).

У Главі 11 КПК України визначено порядок вручення повідомлень. Зокрема, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою; у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 1, 2 ст. 135 КПК України). Норми КПК України вказують на те, що особу 1) мають повідомити про підозру (і, якщо вона проживає за кордоном, повідомлення має бути вручене згідно з міжнародним договором про правову допомогу), або 2) мають бути вжиті заходи для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (це можливо якщо повідомлення про підозру не вручено особі внаслідок невстановлення місцезнаходження особи). В свою чергу, повістка про виклик особи (повідомлення), яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч. 7 ст. 135 КПК України).

Особа ж набуває статусу підозрюваного у випадку 1) повідомлення їй про підозру або 2) якщо особа була затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення або 3) якщо щодо неї складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 42 КПК України). Отже, підозра може бути вручена згідно з міжнародним договором про правову допомогу, якщо особа проживає за кордоном.

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом. Якщо особа попередньо повідомила слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд про адресу своєї електронної пошти, надіслана на таку адресу повістка про виклик вважається отриманою у випадку підтвердження її отримання особою відповідним листом електронної пошти. (стаття 136 КПК України)

З матеріалів клопотання вбачається, що станом на момент вручення повідомлення про підозру, орган досудового розслідування не мав відомостей щодо точного місцезнаходження ОСОБА_1 . Слідча суддя звертає увагу на таке - орган досудового розслідування не знав, де він знаходиться, але мав відомості стосовно того, що він може знаходитися за межами України. Це підтверджується, зокрема, витягом з бази Державної прикордонної служби України (Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан»), який детектив додав до клопотання. З урахуванням цих обставин, слідча суддя вважає, що на момент повідомлення про підозру місцезнаходження ОСОБА_1 органу досудового розслідування не було відоме. Отже, ОСОБА_1 було належно повідомлено про підозру.

Іншим питанням, яке необхідно встановити, є підстави для оголошення у міжнародний розшук та безпосереднє оголошення у такий розшук. Так, детектив надає відомості про те, що 26.02.2020 року ОСОБА_1 було оголошено у розшук. Окрім цього, цю постанову було скеровано для виконання до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України.

Міжнародний розшук може здійснюватися через канали Міжнародної кримінальної поліції Інтерполу. Обов`язок довести факт перебування підозрюваного, обвинуваченого в міжнародному розшуку покладається на слідчого, прокурора, що подав клопотання про обрання запобіжного заходу. Втім, КПК України не визначає, які саме докази доводять те, що особа перебуває у розшуку, проте про оголошення розшуку орган досудового розслідування виносить постанову (ч. 2 ст. 281 КПК України). Основним нормативно-правовим актом, що стосується міжнародного розшуку, є Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в України в попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів (спільний Наказ № 3/1/2/5/2/2 від 09.01.1997 року). У цій Інструкції зазначається, що підставою для міжнародного розшуку громадян України є запит правоохоронного органу, надісланий до Національного центрального бюро Інтерполу (п. 4.4). Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду при перегляді ухвали від 21.10.2019 року, щодо відмови в обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою (ухвала Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 05.11.2019 року, справа № 760/23523/19, провадження № 11-сс/991/123/19), також зазначила, що оголошення у розшук означає оголошення у державний, міждержавний та міжнародний розшук.

Сторона обвинувачення зазначає про те, що ОСОБА_1 було оголошено у розшук постановою детектива НАБУ Рокуня С. В. від 26.02.2020 року. Ця постанова деталізує, що ОСОБА_1 було оголошено саме у міжнародний розшук. Фактично, дата винесення такої постанови про оголошення підозрюваного в розшук, та її подальше скерування з матеріалами до Національного центрального бюро Інтерполу в Україні (через Департамент міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України) і є початком перебування особи у міжнародному розшуку. При цьому, скерування постанови до Інтерполу є тільки одним з можливих шляхів міжнародного розшуку, тобто є лише засобом фактичного виконання постанови детектива.

Таким чином, можливий подальший розгляд клопотання про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки прокурором доведено, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук.

Обґрунтованість підозри

Сторона обвинувачення зазначає, що обґрунтованість підозри доведена доказами, зазначеними у клопотанні. Прокурор зазначає, що доказів достатньо для того, щоби переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Сторона захисту не надала заперечень щодо обґрунтованості підозри. Заперечення адвоката щодо підозри ґрунтувалися на неналежному врученні підозри та відсутності у ОСОБА_1 статусу підозрюваного.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 177 КПК України). Оскільки в процесуальному законодавстві нема чіткого визначення обґрунтованої підозри, слідча суддя звертається до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 2 ст. 8 КПК України). Обґрунтована підозра - це стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (стандарт, визначений у Рішенні у справі Fox, Campbell and Hartley проти Сполученого Королівства від 30 серпня 1990 року, заяви № 12244/86, 12245/86, 12383/86, параграф 32). Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку (Рішення Великої Палати у справі Merabishvili проти Грузії від 28 листопада 2017 року, заява № 72508/13, параграф 184). Тому, цей стандарт доказування є досить низьким - необхідно встановити чи наявні (або відсутні) факти чи інформація, що в сукупності може переконати слідчу суддю в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення.

Звертаючись до матеріалів клопотання, слідча суддя зазначає, що ОСОБА_1 було повідомлено про підозру на підставі зібраних доказів, детальний перелік яких знаходиться у клопотанні. Матеріали вказують на те, що ОСОБА_1 дійсно міг здійснювати фактичне управління ТОВ «ЗМО» (на це вказують свідки, зокрема, ОСОБА_22 та ОСОБА_21 ), був знайомий з іншими особами, дії яких розслідуються (він листувався з ОСОБА_10 , ОСОБА_23 щодо обставин стягнення ПАТ «Київенерго» вартості мазуту марки М-100, переданого на зберігання від ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», а також з ОСОБА_10 та ОСОБА_14 і ОСОБА_13 , які були працівниками ПАТ «КБ «Преміум» щодо усунення перешкод з розпорядженням грошовими коштами, які були перераховані ТОВ «ЗМО» на банківський рахунок), та щонайменше був причетним до проведення таких господарських операцій, міг здійснювати вплив на посадових осіб ТОВ «ЗМО» (зокрема, директорів), яких він міг наймати як фіктивних (на це вказує протоколи пред`явлення для впізнання осіб за фотознімками, які показували ОСОБА_20 ). Враховуючи також можливу залученість ОСОБА_1 до обговорення щодо відступлення права вимоги ТОВ «ЗМО» до ПАТ «Київенерго» та подальших дій з купівлі цінних паперів за отримані грошові кошти (на це вказує протокол огляду від 30.08.2018 року), слідча суддя приходить до висновку, що ОСОБА_1 міг бути причетним до вчинення можливих незаконних дій із заволодіння грошовими коштами з державного бюджету України.

Зважаючи на викладене вище, слідча суддя переконана, що надані достатні підстави для наявності обґрунтованої підозри стосовно можливого вчинення ОСОБА_1 дій, що кваліфікуються за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України. При цьому, остаточна оцінка та кваліфікація, а також оцінка всіх епізодів здійснюється судом під час судового розгляду справи.

Далі, слідча суддя оцінює наявність ризиків, передбачених ст. 178 КПК України. Сторона обвинувачення зазначає про чотири ризики.

Ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду

Прокурор зазначає, що на цей ризик впливає тяжкість покарання, наявність достатніх майнових ресурсів, наявність паспортів громадянина України для виїзду за кордон, систематична неявка за викликом до органу досудового розслідування. Сторона захисту не надала заперечень щодо цього питання.

В розумінні Кримінального кодексу України інкриміновані ОСОБА_1 злочини є особливо тяжкими. Корупційні злочини мають високий ступінь суспільної небезпеки, у цьому випадку злочин стосується можливого заволодіння грошовими коштами з державного бюджету в особливо великих розмірах. При визначенні імовірності переховування ОСОБА_1 від органів досудового розслідування та суду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України також слід враховувати тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винним у злочині, у вчиненні якого він підозрюється. Врахування цієї обставини відповідає практиці Європейського суду з прав людини. При цьому, цей фактор не є визначальним.

У клопотанні зазначено, що ОСОБА_1 перебуває за кордоном з 2017 року та з цього часу не повертався на територію України. Він не бере участь у процесуальних діях, систематично не з`являється на виклики, та не повідомляє свого місцезнаходження. Слідча суддя зазначає, що станом на зараз нема жодних підстав вважати, що він може повернутися.

Враховуючи викладене вище, слідча суддя приходить до висновку, що існує ризик переховування ОСОБА_1 органів досудового розслідування та/або суду.

Слідча суддя зобов`язана встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий (п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України). Втім, для всебічної оцінки обставин справи, слідча суддя аналізує доводи слідчого (детектива) стосовно інших ризиків, про які згадано у клопотанні.

Ризик знищення, ховання або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення

Прокурор зазначає, що цей ризик доводиться тим, що ОСОБА_1 був організатором та кінцевим вигодонабувачем злочинної схеми, саме з ОСОБА_1 інші з числа осіб причетних до вчинення кримінального правопорушення узгоджували план та порядок дій, які їм потрібно на тому чи іншому етапі вчинити, саме ОСОБА_1 був володільцем та розпорядником установчих документів ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» та забезпечував фінансування діяльності підконтрольних йому фіктивних директорів цього підприємства. Сторона захисту не надала заперечень щодо цього питання.

Слідча суддя керується загальними засадами кримінального провадження, а саме принципами законності та верховенства права (пункти 1-2, частини 1 статті 7 КПК України). Слідча суддя також зазначає, що судове рішення повинно бути обґрунтованим і вмотивованим (частина 1 статті 370 КПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до правил оцінки доказів (частина 3 статті 370 КПК України). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд повинен виносити вмотивовані рішення (наприклад, Рішення Великої Палати у справі Moreira Ferreira проти Португалії (no. 2) від 11 липня 2007 року, Заява № 19867/12, параграф 84). Вмотивованість вимагає від суду чітко вказати на підстави тієї чи іншої аргументації.

Слідча суддя звертає увагу на те, що хоча ОСОБА_1 і міг дійсно бути організатором вчинення злочину, станом на зараз нема підтвердження, що така його роль може будь-яким чином вплинути на наявність ризику знищення, сховання чи спотворення речей чи документів. Іншою обставиною, яку слід оцінити, може бути попередня поведінка підозрюваного. Втім, прокурор не наводить жодного підтвердження того, що ОСОБА_1 може вчинити (або вчиняв у минулому) дії, спрямовані на знищення, приховання або спотворення речей чи документів, які стосуються обставин кримінального провадження.

Відповідно, слідча суддя вважає, що такий ризик не доведено.

Ризик незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні

Прокурор зазначає, що на наявність ризику впливає факт того, що велика кількість свідків у кримінальному провадженні та окремі з числа підозрюваних, на даний момент уже надали викривальні свідчення, щодо обставин та ступеню причетності ОСОБА_1 до діяльності ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» та вчинення ним протиправної діяльності; факт залучення ОСОБА_1 фіктивних директорів ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» до діяльності підконтрольної йому компанії, а також надання останнім вказівок для ОСОБА_19 та ОСОБА_7 для підготовки документів з назвою «Легенда», які містили в собі відомості, які фіктивні директори повинні були б повідомити слідчим, на випадок викриття їх протиправної діяльності; факт того, що ОСОБА_1 є особою яка належить до найближчого кола спілкування одного з організаторів злочинної схеми - ОСОБА_2 , який на даному етапі перебуває за межами території України, та може використовувати засоби впливу на свідків, якими володіє ОСОБА_2 в силу сформованого соціального положення за період перебування на посаді народного депутата України; те, що слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, спочатку на стадії досудового розслідування, а згодом й під час судового засідання при усній дачі показань суду, які сприймаються ним безпосередньо, оскільки обґрунтовувати свої рішення на цій стадії процесу суд не вправі на підставі показань, наданих слідчому, прокурору. Сторона захисту не надала заперечень щодо цього питання.

Слідча суддя, оцінюючи докази у сукупності, зважає на вид зв`язків між особами, що є свідками та підозрюваними у цьому кримінальному провадженні. Факт того, що ОСОБА_2 дійсно може впливати на осіб у кримінальному провадженні не заперечується, проте нема жодних об`єктивних обставин, що можуть вказувати на те, що ОСОБА_1 може використовувати цей вплив для того щоби незаконно впливати на осіб у кримінальному провадженні. Такі твердження сторони обвинувачення є лише припущеннями.

Таким чином, слідча суддя вважає, що стосовно ОСОБА_1 не доведено ризик незаконно впливу на осіб у кримінальному провадженні.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином

Прокурор зазначає, що про цей ризик свідчить можливість використання на виконання доручень ОСОБА_2 ОСОБА_1 його зв`язків у професійному середовищі та серед представників різних об`єднань громадян, у тому числі правозахисних груп, з метою формування суспільної думки щодо необхідності безумовного виконання рішень ЄСПЛ, висвітлення за їх допомогою викривленої інформації для здійснення тиску на інших, крім свідків, учасників кримінального провадження з метою схилити їх до приховання від слідства наявних у їх розпорядженні відомостей, речей і документів, зміни або знищення таких речей і документів, з метою перешкодити реалізації співробітниками органу досудового розслідування, прокуратури та судом належній реалізації їх повноважень. Прокурор послався на публікації представників різних об`єднань громадян та деяких осіб у кримінальному провадженні, які, на його думку, формують викривлену думку суспільства на провадження і, таким чином, перешкоджають його здійсненню. Сторона захисту не надала заперечень щодо цього питання.

Слідча суддя звертає увагу на те, що прокурор не зазначає про причинно-наслідковий зв`язок між публікаціями та дійсним перешкоджанням кримінальному провадженню. Дійсно, публікації мають ознаки дискредитації дій органу досудового розслідування шляхом вказівки на недоліки кримінального провадження, посилання на конкретних осіб та їх критику, а також опис ситуації якою вона, на думку авторів, є насправді. Проте, прокурор не довів, що такі судження впливають на кримінальне провадження і, більше того, що до цих публікацій причетний ОСОБА_1 . Тому, слідча суддя приходить до висновку, що такий ризик не доведено.

Оскільки встановлено наявність одного ризику, передбаченого ст. 177 КПК України, аналізуючи зібрані у сукупності докази, обґрунтованість підозри, слідча суддя вважає, що до ОСОБА_1 необхідно обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою. Постановлення цієї ухвали необхідно для належного здійснення кримінального провадження, можливого відшукання ОСОБА_1 через канали міжнародного розшуку, а також з метою подальшого розгляду питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 176, 183, 193 КПК України, слідча суддя

ПОСТАНОВИЛА

Клопотання старшого детектива - заступника керівника Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Рокуня Сергія Васильовича, про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, раніше не судимого, не депутата, працює директором ТОВ «Юридична компанія «Анкіл», щодо якого не здійснюється особливий порядок кримінального провадження відповідно до ст. 480 КПК України, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 у кримінальному провадженні № 52020000000000184 від 12.03.2020 року за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3. ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України - задовольнити.

Обрати відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Після затримання і не пізніш як через сорок вісім годин з часу доставки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до місця кримінального провадження розглянути за його участю питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід у встановленому законом порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідча суддя Широка К. Ю.