Документ № 90334392

Справа № 991/2285/20

Провадження1-кс/991/3074/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року м.Київ

Слідча суддя Вищого антикорупційного суду Широка Катерина Юріївна,

за участю секретаря судового засідання Севрюк К. А.,

адвоката Могильницького М. С., що діє в інтересах ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката Могильницького Максима Сергійовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення слідчого Генеральної прокуратури України,

ВСТАНОВИЛА

До слідчої судді Вищого антикорупційного суду надійшла скарга надійшла скарга адвоката Могильницького Максима Сергійовича (скаржника), що діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції Проскурника В. Б., погоджену старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчим управлінням спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Донським О. І. про зупинення досудового розслідування від 30.04.2015 року. Скарга подана у кримінальному провадженні № 42015000000000815 від 30.04.2015 року (що було виділене з кримінального провадження № 42014000000000310 від 22.04.2014 року), за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК).

З урахуванням того, що провадження було передано до Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), представництво органу досудового розслідування при розгляді цієї скарги здійснюють уповноважені особи НАБУ, а представництво органу прокуратури, прокурори якого здійснюють процесуальне керівництво - Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП).

Обґрунтування скарги

Скаржник стверджує, що 05.03.2020 року під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 42015000000000815 від 30.04.2015, він дізнався про існування постанови про зупинення досудового розслідування від 30.04.2015 року, яку він оскаржує. Оскільки він зазначив, що 03.04.2017 року він надав Генеральній прокуратурі документи, що підтверджують його повноваження як захисника ОСОБА_1, він набув статусу захисника ОСОБА_1, і йому мала бути надіслана ця постанова після її прийняття. Цього не було зроблено.

05.03.2020 року є датою, коли скаржник отримав цю постанову та ознайомився з нею. 16.03.2020 року він звернувся до Вищого антикорупційного суду зі скаргою.

Скаржник вважає, що таке рішення слідчого Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України є протиправним та необґрунтованим. Він зазначає, що 1) ОСОБА_1 не набув статусу підозрюваного, 2) через це його неможливо було оголосити в розшук та, відповідно, зупинити досудове розслідування, 3) постанова про зупинення досудового розслідування є необґрунтованою, оскільки не зазначає конкретних заходів, які слідчий, прокурор вживали для виклику ОСОБА_1 та доказів, що ОСОБА_1 не з`являвся на виклики слідчого, прокурора (ухилявся та переховувався від слідства)

Скаржник просить:

-скасувати постанову старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції Проскурника В. Б. про зупинення досудового розслідування від 30.04.2015 року у кримінальному провадженні № 42015000000000815 від 30.04.2015 року;

-відновити досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000815 від 30.04.2015 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

-зобов`язати слідчого та/або прокурора внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про відновлення досудового розслідування.

Доводи сторін

У судовому засіданні скаржник підтримав вимоги скарги, попросив задовольнити. Уповноважена особа сторони обвинувачення до суду не з`явилася, проте прокурор САП Подгорець С. В. надав свої заперечення та додаткові документи на підтвердження своєї позиції. Він зазначив, що досудове розслідування було відновлене 30.06.2020 року, а тому він попросив відмовити в задоволенні скарги на постанову про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000815 від 30.04.2015 року. Він також зазначив про те, що сторона захисту отримувала постанову про зупинення досудового розслідування від 30.04.2015 року, її отримав захисник 05.05.2015 року, про що свідчить відмітка на самій постанові.

Мотивація суду

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи у судовому засіданні, слідча суддя дійшла до таких висновків.

Заявник просить скасувати постанову про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні, чим, фактично буде продовжено (відновлено) досудове розслідування. Він вважає, що зупинення досудового розслідування можливе лише у разі оголошення особи у розшук, а це, у свою чергу, можливо лише за належного вручення повідомлення про підозру (набуття статусу підозрюваного). Заявник стверджує, що ОСОБА_1 не було вручено повідомлення про підозру у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, а тому він не є підозрюваним. Прокурор САП у запереченнях зазначив, що досудове розслідування вже було відновлене.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України). Рішення слідчого (детектива), прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених КПК України, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (ч. 3 ст. 110 КПК). На досудовому провадженні може бути оскаржено, зокрема, рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування (п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України). Разом з тим, КПК України не передбачено скасування постанови про зупинення досудового розслідування у разі його відновлення. Можливість скасування постанови про зупинення досудового розслідування, таким чином, зберігається разом із чинністю такої постанови, оскільки у разі її скасування, згідно з положеннями ч. 2 ст. 282, ч 5 ст. 219 КПК України, строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею включається у строки досудового розслідування. Тому, доводи прокурора стосовно того, що досудове розслідування вже було відновлене, не свідчать про обов`язковість відмови у задоволенні скарги скаржника.

Також, слідча суддя критично ставиться до доводів прокурора стосовно того, що 05.05.2015 року сторона захисту отримала постанову про зупинення досудового розслідування від 30.04.2015 року. Про отримання стороною захисту (адвокатом) дійсно свідчить відмітка на постанові; проте, там зазначається, що постанову отримав захисник ОСОБА_2, а не ОСОБА_1 , тобто, не Могильницький М. С. чи інший захисник саме ОСОБА_1

Статус підозрюваного

Обставини вказують на те, що сторона обвинувачення вважає, що повідомила про підозру ОСОБА_1 належним чином, надіславши повідомлення про підозру за останнім відомим місцем його проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заявник заперечує. Він вважає, що повідомлення про підозру не були вручені, оскільки за місцем проживання ОСОБА_1 його ніхто не отримав; а оскільки у органу досудового розслідування є інформація стосовно того, що ОСОБА_1 у лютому 2014 поїхав з України до Російської Федерації, необхідно було забезпечити порядок вручення повідомлення про підозру через механізм міжнародної правової допомоги, чого не було зроблено.

Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 - 279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Особа набуває статусу підозрюваного у випадку 1) повідомлення їй про підозру або 2) якщо особа була затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення або 3) якщо щодо неї складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 42 КПК України).

Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених КПК України запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. З матеріалів скарги вбачається, що підставою для повідомлення про підозру у цьому випадку був пункт 3 частини 1 статті 276 КПК України (це підтверджується текстом повідомлення про підозру, копію якого надає скаржник). Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 278 КПК України).

Норми КПК України вказують на те, що особу 1) мають повідомити про підозру (і, якщо вона проживає за кордоном, повідомлення має бути вручене згідно з міжнародним договором про правову допомогу), або 2) мають бути вжиті заходи для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (це можливо якщо повідомлення про підозру не вручено особі внаслідок невстановлення місцезнаходження особи). В свою чергу, повістка про виклик особи (повідомлення), яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч. 7 ст. 135 КПК України).

Щодо першого пункту, необхідно звернути увагу на те, що скаржник надає підтвердження того, що орган досудового розслідування надіслав на адресу останнього відомого місця проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) повідомлення про підозру - це підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу. У документах, що додані до матеріалів скарги також є довідка з причиною повернення (досилання) листа, щоправда, вона стосується ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , інтереси якого представляє скаржник. У цій довідці зазначено, що відправлення повернуто «за закінченням встановленого строку зберігання». У матеріалах скарги відсутні будь-які відомості щодо того, чи було отримано повідомлення про підозру ОСОБА_1 , чи відправлення було повернуто.

Слідча суддя критично оцінює доводи скаржника стосовно того, що орган досудового розслідування знає про місцезнаходження ОСОБА_1 , оскільки у матеріалах кримінального провадження є витяг з бази Державної прикордонної служби України по переміщеннях ОСОБА_1 , який підтверджує, що він виїхав у напрямку Російської Федерації 24.02.2014 року на транспортному засобі з номерним знаком НОМЕР_1 через пункт пропуску «Должанський» («Довжанський»). Нема сумнівів в тому, що ОСОБА_1 зараз не знаходиться на контрольованій Україною території, оскільки системою не було зафіксовано в`їзду його назад на територію України. Втім, оскільки виїзд у напрямку Російської Федерації не означає встановлення факту перебування ОСОБА_1 у Російській Федерації, особливо з урахуванням того, що пункт пропуску «Довжанський» зі серпня 2014 року не контролюється законною українською владою та знаходиться в межах незаконного формування «ЛНР». Також, ні в матеріалах кримінального провадження, ні в доводах скаржника нема доказів, які дозволяють достовірно встановити місцезнаходження ОСОБА_1 , тому факт перебування ОСОБА_1 у Російській Федерації не доведено.

Тому, слідча суддя приходить до висновку, що органу досудового розслідування, станом на момент складення повідомлення про підозру ОСОБА_1 , не було відомо про його місцезнаходження за кордоном, а тому єдиним способом для повідомлення про підозру є спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

У Главі 11 КПК України визначено порядок вручення повідомлень. Зокрема, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою; у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 1, 2 ст. 135 КПК України).

Аналіз положень законодавства не дає підстав вважати, що орган досудового розслідування не повідомив про підозру ОСОБА_1 у порядку, передбаченому КПК України. Формулювання закону передбачає лише вжиття заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Оскільки повідомлення про підозру було надіслане оператором поштового зв`язку «Укрпошта», варто звернутися до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року. У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод (пункт 116 Правил). Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику (пункт 117 Правил). Тому, слід звернути увагу на те, що вжиття заходів для вручення не означає безпосереднє вручення повідомлення про підозру.

Доцільно також врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.12.2019 року (справа № 536/2475/14-к, провадження № 13-34кс19), у частині тлумачення таких положень як «складання», «вручення» та «здійснення» повідомлення про підозру. Так, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 5 ст. 13 цього ж Закону).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що для відповіді на це питання необхідно здійснити тлумачення відповідних норм права. Проте способи тлумачення норм права не можна використовувати ізольовано один від одного. У цьому рішенні, колегія суддів наголошує на тому, що надання переваги словесно-граматичному (буквальному) трактуванню норм законодавства без одночасного цільового (телеологічного) їх тлумачення не дозволить встановити зміст, а також мету та практичне значення існування тієї чи іншої норми у законодавстві. Це може призвести до значних та невиправданих ускладнень у правозастосовній практиці. Тому задля досягнення мети тлумачення правових норм доцільно використовувати способи тлумачення в їхній сукупності та комплексному взаємозв`язку. Наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема, функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) обставин кримінального провадження, які мають бути досліджені всебічно, повно та неупереджено для дотримання засади законності, передбаченої статтею 9 КПК України.

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом (ч. 1 ст. 136 КПК України). Ці положення безпосередньо вказують на те, що може вважатися ознайомлення зі змістом. Разом з тим, необхідно оцінити ці положення у світлі положень статті ч. 1 ст. 278 КПК України, тобто, чи може вважатися надсилання повідомлення про підозру за адресою, та подальше повернення повідомлення про підозру у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, належним ознайомленням особи з повідомленням про підозру.

Оскільки кримінальне процесуальне законодавство висуває загальні вимоги до встановлення факту ознайомлення особи з повідомленням про підозру, суд звертається до інших джерел права, які визнані в Україні для більш детального аналізу. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди [України] застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Це положення узгоджується зі статтею 9 Конституції України, що встановлює примат (пріоритет) міжнародного права в Україні. Слідча суддя вважає, що таке посилання у цьому випадку не застосовується судом для обмеження прав і свобод «обвинуваченого», які передбачені Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а використовується для вирішення питання, що не врегульовано однозначно на національному рівні (заборона на використання практики ЄСПЛ з метою обмеження прав і свобод викладена, зокрема у Рішенні у справі Mozer проти Республіки Молдова та Росії від 23 лютого 2016 року (заява № 11138/10, параграф 222).

Скаржник надає на обґрунтування своїх доводів щодо невручення повідомлення про підозру практику ЄСПЛ у справах Mattoccia проти Італії, Chichlian та Ekindjian проти Франції та інші. Слідча суддя зазначає, що використання правових позицій ЄСПЛ у цих справах є поширеним обґрунтуванням факту неповідомлення про підозру, яке використовують сторони у своїх доводах. Слідча суддя звертає увагу на те, що справа Chichlian та Ekindjian проти Франції взагалі не має параграфу 71, на який посилається скаржник. Разом з тим, у параграфі 65 рішення ЄСПЛ у справі Mattoccia проти Італії дійсно зазначається, що обов`язок інформування обвинуваченого повністю лягає на плечі сторони обвинувачення; у сторони обвинувачення є обов`язок негайно і детально повідомити обвинуваченого щодо обвинувачення, висунутого проти нього. Втім, для повного розуміння цієї позиції, слід оцінити обставини такого обґрунтування у сукупності. ЄСПЛ зазначає, що особа має бути повідомлена про матеріальні факти, тобто ті, що свідчать про вчинення нею певного правопорушення та на яких базується обвинувачення, а також про юридичні факти, тобто кваліфікацію цих фактів відповідно до законодавства. Обов`язок повідомлення неможливо виконати пасивно, зробивши інформацію доступною, але не довівши її до відома захисту (Рішення у справі Mattoccia проти Італії від 25 липня 2000 року, заява № 23969/94, параграф 65). Пункт 3 (а) статті 6 Конвенції вказує на необхідність особливої уваги до повідомлення особи про «обвинувачення»; деталі злочину відіграють вирішальну роль у кримінальному процесі, тому що саме з моменту вручення обвинувального акта підозрюваний офіційно повідомляється про фактичні та законні підстави для його обвинувачення. ЄСПЛ вважає, що в кримінальних справах вимога надання повної та докладної інформації стосовно обвинувачення проти підсудного є суттєвою передумовою для забезпечення справедливого провадження (параграф 59 у рішенні по справі Mattoccia проти Італії; див. також Рішення Великої Палати у справі Pelissier та Sassi проти Франції від 25 березня 1999 року, заява № 25444/94, параграфи 51-52). Хоча норма щодо повідомлення особи про «обвинувачення» не визначає, що відповідна інформація повинна бути надана у письмовій формі або, у випадку іноземця-відповідача, перекладена у письмовій формі, вона вказує на необхідність особливої уваги, яку слід приділяти повідомленню про «обвинувачення»; ця норма також не зазначає про особливі формальні вимоги до повідомлення особи про фактичні та законні підстави її обвинувачення (параграф 53 Рішення Великої Палати у справі Pelissier та Sassi проти Франції; Рішення у справі Kamasinski проти Австрії від 19 грудня 1989 року, заява № 9783/82, параграф 79). Втім, якщо неможливість ознайомлення з обвинуваченням, розуміння обвинувачення спричинена власними діями обвинуваченого, він не в праві стверджувати про порушення його права на захист (Рішення у справі Campbell та Fell проти Сполученого Королівства від 28 червня 1984 року, заяви № 7819/77, 7878/77, параграф 96).

Отже, з урахуванням того, що орган досудового розслідування склав повідомлення про підозру, надіслав його за останнім відомим місцем проживання ОСОБА_1 , надав доступ до матеріалів кримінального провадження його захиснику, фактично вчинивши активну дію з розкриття інформації про підозру, надавши йому можливість не лише бути ознайомленим повністю про фактичні і законні підстави для свого обвинувачення, а й мати можливість підготувати свій захист, слідча суддя приходить до висновку, що ці вимоги були дотримані. Відповідно, право на захист ОСОБА_1 не є порушеним, і він є особою, що має статус підозрюваного у цьому провадженні.

Оголошення в розшук і зупинення досудового розслідування

Досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру у разі, якщо оголошено в розшук підозрюваного (п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України). Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 2 ст. 281 КПК України).

З урахуванням того, що вище було встановлено факт набуття статусу підозрюваного ОСОБА_1 , слідча суддя приходить до висновку, що досудове розслідування можна було зупинити, а також оголосити його в розшук як підозрюваного. В контексті цього питання також доцільно розглянути третій аргумент скаржника, а саме необґрунтованість постанови про зупинення досудового розслідування від 30.04.2015 року.

Постанова слідчого, прокурора складається, зокрема, з мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України. (п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України)

Слідча суддя критично ставиться до доводів сторони захисту з приводу того, що постанова є протиправною та необґрунтованою. У постанові старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції Проскурника В. Б. про зупинення досудового розслідування від 30.04.2015 року є мотивувальна частина з посиланням на положення КПК, що містить мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування. Це, зокрема, вказівка на те, що підозрювані переховуються від органу досудового розслідування (що потрібно встановити), місце їх перебування не відоме (встановлено на підставі поданих матеріалів), їх оголошено в розшук (це також підтверджується матеріалами).

Щодо встановлення факту переховування, слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду України (в постанові Верховного Суду України від 19.03.2015 року, № 5-1кс15) та, зокрема, рішення Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05.06.2019 року (справа № 639/793/17), на яке також посилається скаржник. Так, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Разом з тим, це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 є таким, що повідомлений про підозру. Втім, сам він не перебуває в межах досяжності органу досудового розслідування, оскільки його місцезнаходження невідоме. Отже, слідча суддя приходить до висновку, що він вчиняє дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Таким чином, слідчий Генеральної прокуратури України обґрунтовано зазначив, що така особа переховується від органу досудового розслідування, а тому така постанова про зупинення досудового розслідування не може бути скасована з підстав її необґрунтованості чи протиправності.

Таким чином, слідча суддя постановляє відмову по всіх проханнях скаржника.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 110, 136, 278 280, 281, 282, 303, 304, 306, 307 КПК України та інших положень, слідча суддя

ПОСТАНОВИЛА

Відмовити у задоволенні скарги адвоката Могильницького Максима Сергійовича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Донського О.І. про зупинення досудового розслідування від 30.04.2015 року, що була подана у кримінальному провадженні № 42015000000000815 від 30.04.2015 року (що було виділене з кримінального провадження № 42014000000000310 від 22.04.2014 року), за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її оголошення.

Слідча суддя Широка К. Ю.