Документ № 90355379

Справа № 236/1283/16-к

1-кп/991/78/19

У Х В А Л А

08 липня 2020 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуючий - Маслов В.В.,

судді - Федорак Л.М., Сікора К.О.,

учасники кримінального провадження:

секретар судового засідання - Луганський О.Ю.,

прокурор - Кравченко М.М.,

обвинувачені - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисники - Готін О.М., Дікій С.М., Мільгевська Я.В.,

розглядаючи під час судового розгляду кримінальне провадження №42015051110000021, стосовно обвинувачення:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сєвєродонецьк Луганської області, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 369-2, ч. 1 ст. 263 КК України,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Костянтинівка Донецької області, яка зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

в с т а н о в и в:

У судовому засіданні 08 липня 2020 року обвинувачений ОСОБА_2 заявив відвід суддям Маслову В.В. та Федорак Л.М.

В обґрунтування заявленого відводу обвинувачений посилався на те, що 12 червня 2020 року колегією суддів Вищого антикорупційного суду у складі Строгого І.Л., Маслова В.В. та Федорак Л.М. було ухвалено вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та Чернобаєм С.С.

Не погоджуючись із цим вироком він ( ОСОБА_2 ) оскаржив його до суду апеляційної інстанції, оскільки судді, за змістом вказаного вироку, висловили позицію про причетність його, ОСОБА_2 , до скоєння злочину спільно з ОСОБА_3 , матеріали кримінального провадження стосовно якого певний час розслідувалися разом з матеріалами цього кримінального провадження, що перебуває на розгляді суду.

Зокрема, судді у вироку зазначили наступне:

«22 жовтня 2015 року ОСОБА_3 одержав від обвинуваченого-1 неправомірну вигоду у розмірі 6 000 доларів США, яка підлягала передачі іншій особі, матеріали стосовно якої розслідувано в окремому провадженні, для здійснення впливу на осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Окрім цього, 22 жовтня 2015 року ОСОБА_3 , зустрівшись з іншою особою, матеріали стосовно якої розслідувано в окремому провадженні передав їй частину одержаної від обвинуваченого-1 неправомірної вигоди у розмірі 5 000 доларів США та повідомив іншій особі, про те, що іншу частину неправомірної вигоди в розмірі 1 000 доларів США їй буде передано після прийняття рішення стосовно обвинуваченого -1 та обвинуваченого-2».

На думку обвинуваченого ОСОБА_2 , вказані вище обставини викликають сумнів у неупередженості суддів Маслова В.В. та Федорак Л.М. і свідчать про наявність підстав для відводу, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України.

Обвинувачена ОСОБА_1 , захисники Готін О.М., Дікій С.М., Мільгевська Я.В. підтримали заяву обвинуваченого ОСОБА_2 про відвід, зазначивши, що члени колегії суддів Маслов В.В. та Федорак Л.М., ухвалюючи вирок від 12 червня 2020 року, заздалегідь висловили позицію про вірогідну винуватість ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у скоєнні злочину. Таким чином, з огляду на положення Бангалорських принципів поведінки суддів, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену, зокрема, у рішенні по справі «Білуха проти України», судді мають бути відведені.

Захисник Готін О.М. також вказував на те, що є не припустимим дослідження одних і тих же доказів в різних кримінальних провадженнях одними і тими суддями.

Прокурор заперечував проти задоволення заяви про відвід суддям Маслову В.В. та Федорак Л.М., вважаючи її необґрунтованою. На думку прокурора, незгода сторони захисту з ухваленим вироком від 12 червня 2020 року була реалізована шляхом подання апеляційної скарги, а тому не може бути предметом розгляду у даному судовому засіданні. Вважає, що посилання сторони захисту на п.4 ч. 1 ст. 75 КПК України, є такими, що не підлягають застосуванню, оскільки, ані в угоді, яку було підписано з ОСОБА_3 , ані в рішенні не зазначено про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також не зазначено, які дії ними вчинялися. Крім того, в справі за обвинуваченням ОСОБА_3 до угоди не додавалися докази, а тому судом не досліджувалися і не оцінювалися докази, на які посилається захисник Готін О.М., а суд керувався вимогами ч. 3 ст. 26 КПК України.

Розглядаючи заяву обвинуваченого ОСОБА_2 про відвід суддям Маслову В.В. та Федорак Л.М., суд виходить із такого.

Можливість неупередженого та об`єктивного розгляду справи є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КПК України кожному гарантується право на розгляд та вирішення справи незалежним і неупередженим судом.

З метою дотримання цієї гарантії, учасники судового провадження наділені правом заявити судді відвід, який повинен бути вмотивованим (ст. 80 КПК України).

Перелік підстав, за наявності яких може бути заявлено відвід судді передбачений ст. 75, 76 КПК України.

Так, зокрема, суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості (п. 4 ч.1 ст.75 КПК України).

Саме на цю законодавчу підставу посилався обвинувачений ОСОБА_2 у своїй заяві про відвід суддів, зазначаючи про наявність у нього сумнівів щодо об`єктивності та неупередженості суду.

Критерії, за якими можна визначити чи є суд, що розглядає справу, об`єктивним та неупередженим, розроблені усталеною судовою практикою ЄСПЛ.

Так, у рішенні ЄСПЛ «Олександр Волков проти України» від 09 квітня 2013 року, зазначається, що як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (І) суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (ІІ) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (п. 104 Рішення).

Також, у справі «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року ЄСПЛ прийшов до висновку, що особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.

Проаналізувавши зазначені у заяві обвинуваченого обставини для відводу суддів з урахуванням вищенаведених критеріїв, суд мав визначити чи є наведені обвинуваченими факти такими, які можуть викликати сумнів щодо неупередженості суддів.

Заявлений відвід мотивований тим, що судді Маслов В.В. та Федорак Л.М. ухвалювали вирок у справі за обвинуваченням ОСОБА_3 , яка є пов`язаною із справою за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та зробили висновки щодо винуватості останніх у вчиненні злочину.

Проте, з такими висновками суд погодитись не може, з огляду на їх безпідставність.

З доданих до заяви про відвід документів вбачається, що 12 червня 2020 року судді Маслов В.В. та Федорак Л.М., розглядаючи кримінальне провадження у складі колегії суддів Вищого антикорупційного суду, ухвалили вирок щодо затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором Кравченком М.М. та обвинуваченим ОСОБА_3 .

Зі змісту даного вироку вбачається, що з метою недопущення порушення презумпції невинуватості осіб, котрі не є учасниками цього кримінального провадження, суд у вироку виключив усі дані, які б давали можливість так чи інакше ідентифікувати осіб, про яких йде мова у ньому, окрім даних про обвинуваченого ОСОБА_3 .

Крім того, суд також не висловлював у вироку думку про винуватість інших осіб у вчиненні злочину та не робив аналізу чи жодних припущень з цього приводу.

Таким чином, під час ухвалення вказаного вироку суд забезпечив достатні гарантії для забезпечення презумпції невинуватості таких осіб.

Також, суд не здійснював оцінку та посилань на будь - які докази, які у подальшому можуть стати предметом оцінки у даному кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Фактично, справу щодо ОСОБА_3 було розглянуто судом за спрощеною процедурою, передбаченою ст. 474 КПК України і факти щодо обставин злочину були встановлені судом на підставі укладеної угоди про визнання винуватості, а не дослідження в суді доказів.

З огляду на положення ст. 90, 94 КПК України, жодні обставини, встановлені у вироку суду від 12.06.2020, не матимуть преюдиційного значення під час розгляду справи по обвинуваченню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і жоден доказ не матиме для суду наперед встановленої сили.

У рішенні по справі «Навальний та Офіцеров проти Росії» від 23 лютого 2016 року Європейський суд з прав людини встановив, що умовою судового розгляду справ виділеного провадження є те, що фактам, встановленим у справі, у якій особа не брала участі, не притаманні властивості принципу res judicata (п. 105), тобто вони не мають преюдиційного значення для кримінальних проваджень, які здійснюються щодо інших співучасників.

Отже, сам факт того, що судді Маслов В.В. та Федорак Л.М. приймали участь в розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 не може свідчити про обґрунтованість побоювань щодо неупередженості суддів у даній справі.

Питання, подібні за своїм змістом до тих, які є предметом заявленого відводу у даній справі, неодноразово ставали предметом розгляду ЄСПЛ.

Так, у рішенні по справі Поппе проти Нідерландів від 24 березня 2009 року ЄСПЛ проаналізував доводи заявника, який вказував про те, що стосовно нього не було проведено справедливого судового розгляду, оскільки у кримінальному провадженні проти нього два судді Регіонального суду не були неупередженими, так як раніше вони розглядали справи стосовно співучасників заявника та у судових рішеннях, що стосуються тих кого обвинувачували, викладали обставини щодо того, як заявник був причетний до розглядуваних цим судом кримінальних злочинів.

За результатами розгляду цих доводів заявника ЄСПЛ не встановив упередженості суддів. При цьому суд зазначив, що робота кримінальних судів, як правило, часто включає суддів, які головують у різних судових процесах, в яких обвинувачується чимало осіб. Тому робота кримінальних судів була б неможливою, якщо тільки цим фактом можна було б поставити під сумнів неупередженість судді.

На думку ЄСПЛ сам факт того, що суддя вже здійснював судовий розгляд в окремих кримінальних провадженнях не є достатнім, щоб викликати сумніви в неупередженості цього судді в подальшому.

У подібній ситуації, у справі Міміношвілі проти Росії ЄСПЛ також зробив висновок, що суд першої інстанції був неупереджений. Проаналізувавши вирок у справі брата заявника ЄСПЛ підкреслив, що ім`я заявника ніколи не згадувалося в обвинувальному аспекті: внутрішньодержавний суд не згадував заявника як «злочинця» або співучасника. Суд у справі брата заявника не встановив, чи був винен заявник, і була відсутня кваліфікація вчинених ним дій. ЄСПЛ також врахував, що суддя, яка розглядала справу, була професійною суддею і в якості такої вона апріорі була більш підготовлена до того, щоб дистанціюватися від свого попереднього досвіду у справі М, ніж, наприклад, народний або присяжний засідатель.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, положення процесуального законодавства та практики ЄСПЛ, суд доходить до висновку, що наведена обвинуваченим підстава для відводу суддів є такою, що не створює обґрунтованих сумнів у їх неупередженості.

Окремо, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи обвинуваченого з приводу заявленого відводу частково є висловленням незгоди з вироком суду від 12 червня 2020 року щодо затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 .

Такі доводи не є обґрунтованою підставою для відводу суддів Маслова В.В. та Федорак Л.М., оскільки ухвалення судом рішення є формою реалізації судової влади і не може розглядатися як обставина, що свідчить про упередженість суду.

Інших обставин, які б об`єктивно вказували на упередженість суддів Маслова В.В. та Федорак Л.М., або унеможливлювали їх участь у кримінальному провадженні не було зазначено в заяві обвинуваченого ОСОБА_2 .

З огляду на це, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви обвинуваченого ОСОБА_2 про відвід суддів Маслова В.В. та Федорак Л.М., внаслідок чого дана заява задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 75, 76, 80, 81 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви обвинуваченого ОСОБА_2 про відвід суддям Маслову Віктору Васильовичу та Федорак Лесі Миколаївні - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і окремому оскарженню не підлягає.

Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

Судді

В.В. Маслов Л.М. Федорак К.О. Сікора