Документ № 90533531

справа № 991/2267/19

провадження №11-сс/991/524/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді Семенникова О.Ю.,

суддів: Глотова М.С., Калугіної І.О.,

секретаря судового засідання Таран Л.В.,

за участю захисників підозрюваного Алексик Т. І. , Каранди О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу захисника Алексик Таміли Іванівни, яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 грудня 2019 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, відомості про яке 20 листопада 2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52019000000001035,

ВСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 20 листопада 2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52019000000001035 за підозрою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України.

05 грудня 2019 року до Вищого антикорупційного суду детективом НАБУ Іщуком М.О., подано погоджене із прокурором п`ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України (далі - САП) Демківим Д.М. клопотання про накладення арешту на нерухоме майно, що перебуває у власності підозрюваного ОСОБА_2 та у спільній сумісній власності підозрюваного ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 грудня 2019 року вказане клопотання детектива задоволено частково, накладено арешт на майно підозрюваного та спільне майно подружжя, накладення арешту мотивовано забезпеченням можливої конфіскації майна як виду покарання за інкримованими підозрюваному ОСОБА_2 злочинами за ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України, та неможливістю виділення частки кожного подружжя з спільного майна.

Вимоги апеляційної скарги і доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, захисник Алексик Т.І. та ОСОБА_3. 19 червня 2020 року звернулись до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник Алексик Т.І., яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 вказали на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкоди ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Так, на думку осіб, які звернулись з апеляційною скаргою, невідповідність рішення суду фактичним обставинам кримінального провадження полягає у неповноті судового розгляду та необґрунтованості висновків суду щодо належності майна ОСОБА_3 на праві сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та підозрюваного ОСОБА_2 , оскільки судом не враховано, що нерухоме майно зазначене в оскаржуваній ухвалі, як таке, що належить ОСОБА_3 може бути її особистою власністю відповідно до ст.57 СК України.

Також в апеляційній скарзі вказано, що згідно оскаржуваної ухвали слідчий суддя дійшов висновку про можливість розгляду клопотання у закритому судовому засіданні без повідомлення підозрюваного ОСОБА_2 та його захисників, проте суд здійснив розгляд клопотання також без повідомлення ОСОБА_3 , без ухвалення рішення про розгляд клопотання без повідомлення останньої, що позбавило її права на участь в судовому засіданні, подання та дослідження доказів та захисту належного їй майна в рамках кримінального провадження.

Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що нездійснення слідчим суддею технічної фіксації під час розгляду клопотання перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог ч.4 ст.107 КПК України, тому воно є таким, що підлягає скасуванню.

У зв`язку з чим захисник Алексик Т.І., яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , просять скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно в повному обсязі.

Позиції учасників судового провадження.

Захисники Алексик Т.І., Каранда О.О., які діють в інтересах підозрюваного ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити у повному обсязі із зазначених у ній підстав. Додатково у засіданні зазначила, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, а арештоване майно ОСОБА_3 є особистою власністю останньої, тому відсутні підстави для накладення арешту.

Підозрюваний ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, кожен окремо подав до суду клопотання про проведення апеляційного розгляду без його участі, подану апеляційну скаргу просили задовольнити із зазначених у ній підстав.

Прокурор в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд без його участі апеляційної скарги, в задоволенні якої просив відмовити.

Мотиви суду.

Згідно ч.3 ст.392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог п.3 ч. 2 ст.395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її проголошення, якщо інше не передбачене цим Кодексом.

За положеннями абз.2 ч.3 ст.395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

З матеріалів судового провадження вбачається, що 06 грудня 2019 року розгляд клопотання детектива про накладення арешту відбувся без участі підозрюваного та його захисника, у відповідності до вимог ч.2 ст.172 КПК України. Вказана ухвала підозрюваному, його захисникам чи іншому власнику майна направлена не була. У апеляційній скарзі захисник Алексик Т.І. та ОСОБА_3. стверджують, що оскаржуване рішення отримано ними 17 червня 2020 року, а 19 червня 2020 року захисник Алексик Т.І. та ОСОБА_3. подали апеляційну скаргу. Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що з матеріалами справи захисник Алексик Т.І. ознайомилась лише 17 червня 2020 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо дотримання строків апеляційного оскарження ухвали слідчого судді від 06 грудня 2019 року. Тому, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя та реалізації права особи на апеляційне оскарження, суд вважає що строк апеляційного оскарження захисником Алексик Т.І. та ОСОБА_3 не пропущений.

Надаючи оцінку зазначеним в апеляційній скарзі та доповненнях до неї обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно з положеннями ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.ст.94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

За ч.ч.2,5 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, конфіскації майна як виду покарання. В такому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Таким чином, зазначена у ч.5 ст.170 КПК України умова щодо можливості накладання арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання не передбачає можливості арешту майна інших осіб (окрім зазначених у цій нормі), в тому числі дружини підозрюваного.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання детектива про накладення арешту на майно не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, слідчий суддя обґрунтував можливість накладення арешту на зареєстроване за ОСОБА_3 майно тим, що воно набуто нею в період шлюбу з підозрюваним. Обставин, згідно з якими зазначене майно можна віднести до її особистої власності, слідчим суддею не виявлено, а отже, на його думку були підстави вважати, що квартира та земельна ділянка, на які просив накласти арешт детектив, є об`єктами спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2 ст.60 СК України). Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч.1 ст.67 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

На думку колегії, слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку, що майно, на яке детектив просив накласти арешт, є спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, накладаючи арешт, слідчий суддя не врахував наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження саме для ОСОБА_3 як співвласниці майна подружжя.

Колегія суддів вважає, що накладення арешту не на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а лише на Ѕ частину зазначеного майна, яке належить підозрюваному ОСОБА_2 , відповідатиме умові, зазначеній у ч.5 ст.170 КПК України щодо можливості накладання арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання саме підозрюваного.

З урахуванням наведеного суд частково погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині, оскільки слідчим суддею належним чином не надано оцінки відповідним обставинам в оскаржуваному рішенні, а його посилання на неможливість визначення частини майна підозрюваного у спільній власності для потреб застосування заходу забезпечення кримінального провадження та накладення у зв`язку з цим арешту на спільне майно подружжя, зареєстроване за дружиною підозрюваного ОСОБА_3 , не є обґрунтованим.

Відтак колегією суддів вбачається, що вищевказані істотні порушення слідчого судді перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення за наслідкам розгляду клопотання про накладення арешту на майно.

Відповідно до вимог ч.3 ст.407 КПК України за результатами апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з доводами захисника про невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам справи та наявність істотних порушення вимог кримінального процесуального закону, які могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення щодо арешту майна, а тому відповідно до положень ч.1 ст.409 КПК України ухвала слідчого судді підлягає скасуванню.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що за поданим клопотанням в кримінальному провадженні, відомості про яке 20 листопада 2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52019000000001035, підлягає арешту не все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а лише Ѕ частина зазначеного майна, яке належить підозрюваному ОСОБА_2 , що узгоджується з позицією, викладеною в постанові Великої палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19).

При перегляді оскаржуваного судового рішення, з урахуванням доводів апеляційної скарги щодо порушення прав ОСОБА_3 як власника майна, на яке накладено арешт, суд враховує також те, що арештоване майно (квартира та земельна ділянка) не є речами індивідуального користування одного з подружжя, тобто не є виключеними з режиму спільної сумісної власності, а відсутність доказів придбання ОСОБА_3 арештованого майна за рахунок власних особистих коштів, набуття його за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування або приватизації в обґрунтування зазначених обставин апеляційної скарги підтверджує необґрунтованість доводів щодо порушення прав ОСОБА_3 саме як одноособового власника арештованого майна.

Відтак, доводи апеляційної скарги стосовно того, що майно на яке було накладено арешт, може бути особистою власністю ОСОБА_3 відповідно до ст.57 СК України, не знайшли свого підтвердження згідно з матеріалами судового провадження.

За результатом розгляду апеляційної скарги захисника Алексик Т.І. та ОСОБА_3. на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.4 ст.369 КК України, санкція яких передбачає додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

Також у відповідності до вимог ст.173 КПК України суд враховує наведені в клопотанні правові підстави для арешту майна, достатність даних, які вказують на вчинення кримінальних правопорушень саме ОСОБА_2 , а тому клопотання детектива про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст.170 КПК України підлягає частковому задоволенню.

Щодо неповідомлення слідчим суддею Шевченка В.О. та його захисників, а також іншого власника майна - ОСОБА_3 про розгляд клопотання про арешт майна суд зазначає наступне.

Так, арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідування кримінального правопорушення. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч.2 ст.172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Це положення не поширюється лише на випадки розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна та надає право слідчому судді на власний розсуд, при наявності обґрунтованих підстав вважати, що майно, яке є предметом розгляду, може бути відчужено або передано на користь інших осіб з метою унеможливлення виконання судового рішення, вирішити питання про розгляд справи без повідомлення власника такого майна.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки правовою підставою для накладення арешту на майно у цьому кримінальному провадженні є забезпечення можливої конфіскації майна у майбутньому у випадку призначення такого виду покарання, з метою недопущення його відчуження, слідчим суддею обґрунтовано прийнято рішення про розгляд клопотання детектива без повідомлення власників майна, що узгоджується з положеннями ст.172 КПК України.

Враховуючи те, що слідчий суддя, приймаючи рішення про можливість розгляду клопотання про арешт майна без повідомлення власників майна діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, зазначені в апеляційній скарзі обґрунтування щодо недоцільності розгляду клопотання слідчим суддею без повідомлення власників майна колегією суддів розцінюються критично. При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч.1 ст.174 КПК України власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Також безпідставним є посилання захисника Алексик Т.І. та іншого власника майна ОСОБА_3 на нездійснення слідчим суддею обов`язкової технічної фіксації під час розгляду клопотання, оскільки як вбачається з журналу судового засідання від 06 грудня 2019 року, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося, на підставі ч.1 ст.107 КПК України, через неявку сторін.

За змістом положень ч.4, 5 ст.27 КПК України кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених цим Кодексом. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження. Під час судового розгляду та у випадках, передбачених цим Кодексом, під час досудового розслідування забезпечується повне фіксування судового засідання та процесуальних дій за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом.

За правилами ч.1 ст.107 КПК України рішення про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів під час досудового розслідування приймає особа, яка проводить відповідну процесуальну дію. За клопотанням учасників процесуальної дії застосування технічних засобів фіксування є обов`язковим. Фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов`язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Відповідно до п.24 ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.

Посилання сторони захисту, що розгляд питань слідчим суддею не охоплюється поняттям «судове провадження», не заслуговує на увагу, оскільки для прикладу, згідно з ч.1 ст.306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Отже, у зв`язку з тим, що судове провадження здійснювалось слідчим суддею за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснювалося, а тому клопотання про арешт майна розглянуто слідчим суддею з дотриманням вимог ч.4 ст.107 КПК України.

Таким чином зауваження адвоката захисника Алексик Т.І. та ОСОБА_3. про необов`язковість фіксування за допомогою технічних засобів лише під час судового провадження, є необґрунтованими.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у статті 412 КПК України законодавець визначив, що невід`ємною властивістю поняття «істотність порушення вимог кримінального процесуального закону» є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Слід зазначити, що Верховний Суд погоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року, в якій зазначено, що для з`ясування питання про те, як неповне фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів вплинуло на законність ухваленого судом рішення, необхідно виходити з «рівня істотності» відхилень від вимог норми кримінального процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду частково погоджується із вимогами захисника Алексик Т.І., яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 щодо необхідності скасування ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 грудня 2019 року про накладення арешту на майно, та вважає за необхідне постановити нову ухвалу, якою клопотання детектива про накладення арешту на майно задовольнити частково, наклавши арешт на майно, яке належить підозрюваному ОСОБА_2 , в тому числі у спільному майні подружжя.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника Алексик Таміли Іванівни, яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 грудня 2019 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, відомості про яке 20 листопада 2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52019000000001035, скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання детектива, погоджене із прокурором, про накладання арешту на нерухоме майно у кримінальному провадженні, відомості про яке 20 листопада 2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №52019000000001035, задовольнити частково.

Накласти арешт на майно підозрюваного ОСОБА_2 , шляхом заборони його відчуження, а саме на:

ј частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

Ѕ частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Накласти арешт на частину майна підозрюваного ОСОБА_2 у спільній власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яке зареєстровано за ОСОБА_3 , шляхом заборони його відчуження, а саме:

Ѕ частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ;

Ѕ частину земельної ділянки (кадастровий номер 3221886000:03:165:3016), розташованої за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н., с. Нові Петрівці.

У задоволенні іншої частини клопотання детектива та апеляційної скарги відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

___________ ___________ ___________

Семенников О.Ю. Глотов М.С. Калугіна І.О.