Документ № 91332701

Справа № 757/57476/19-к

Провадження1-кс/991/4446/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року м.Київ

Слідча суддя Вищого антикорупційного суду Широка Катерина Юріївна,

за участю секретаря судового засідання Севрюк К. А.,

адвоката Доброрез О.А. в інтересах ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката Доброрез Олени Анатоліївни , що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Піки І.М. від 26 липня 2019 року про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000882 від 31.03.2016

ВСТАНОВИЛА:

До Вищого антикорупційного суду від Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката Доброрез Олени Анатоліївни (скаржника), що діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Піка І. М. від 26.07.2019 року. Скарга подана у кримінальному провадженні № 42016000000000882 від 31.03.2016 за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст. 255, ч.5 ст.191 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Скаржник просить скасувати цю постанову від 26.07.2019 року.

Обґрунтування скарги

Скаржник зазначає, що при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження № 42016000000000882 від 31.03.2016, вона ознайомилась з постановою про зупинення досудового розслідування від 26.07.2019 року. Мотивами для прийняття постанови про зупинення досудового розслідування слідчий зазначив, що ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбачених ч.1 ст.55, ч.5 ст.191 КК України. Постановою від 25 березня 2016 року ОСОБА_1 оголошено у розшук. На підставі п.2 ч.1 ст.280 КК України досудове розслідування зазначеного кримінального провадження було зупинено у зв`язку з розшуком підозрюваної.

Натомість, як зазначає адвокат, у якості підстави для оголошення у розшук ОСОБА_1 сторона обвинувачення посилалась на інформацію Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо перетину ОСОБА_1 державного кордону України через пункт пропуску «Гоптівка» 31 липня 2015 року. Як зазначає адвокат, підставою для залишення території України ОСОБА_1 стало її політичне переслідування та погрози вбивством, по факту чого було зареєстровано кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст 129 КК України. ОСОБА_1 було визнано потерпілою. Досудове розслідування триває. Адвокат зазначає, що станом на сьогодні повідомлення про підозру від 25.03.2016 особисто не вручено ОСОБА_1 , і даних про те, що воно їй направлялось і було нею отримано, як за місцем останнього проживання тік і на місцем реєстрації в АДРЕСА_1 відсутні. Натомість, 28 березня 2016 року, через три дня з моменту складення підозри, Генеральною прокуратурою України зазначене повідомлення про підозру ОСОБА_1 направлено поштовим відправленням за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, як зазначає, адвокат, зазначена квартира не була місцем проживання ОСОБА_1 , та на момент надіслання підозри перебувала у власності іншої особи. Київською міською дирекцією Українського підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» повідомлено, що поштове відправлення повідомлення про підозру повернуто за зворотньою адресою до органів Генеральної прокуратури «у зв`язку з закінченням строку зберігання». На думку адвоката, повідомлення про підозру ОСОБА_2 було направлено засобами поштового зв`язку на сторонню адресу, не було отримано ні ОСОБА_1 , ні членами її сім`ї, ні житлово-експлуатаційною організацією за місцем проживання. Вона також вказала на те, що ОСОБА_1 не переховується за кордоном, а була змушена виїхати через погрози щодо неї та членів її сім`ї. У такому разі вручення документів необхідно було здійснюватися через механізм міжнародної правової допомоги. Вважає, що органом досудового розслідування не вжито заходів для вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру у спосіб, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України для вручення повідомлень ,тому ОСОБА_1 не набула статусу підозрюваної у кримінальному провадженні № 42016000000000882 від 31.03.2016.

Скаржник просить скасувати постанову про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000882 від 31.03.2016.

Доводи сторін

У судовому засіданні скаржник підтримав вимоги скарги, попросив задовольнити. Детектив у судове засідання не з`явився, просив скаргу розглянути у його відсутності. Надав письмові заперечення та додаткові документи, які, на його думку, свідчать про необґрунтованість тверджень адвоката у скарзі. Просив відмовити у задоволенні скарги.

Відповідно до ч.3 ст.306 КПК України , відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

Мотивація суду

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи у судовому засіданні, слідча суддя дійшла до таких висновків.

26.07.2019 року постанова про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000882 від 31.03.2016.року була прийнята старшим слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Пікою І. М.

Заявник просить скасувати постанову про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні, чим, фактично буде продовжено (відновлено) досудове розслідування. Він вважає, що зупинення досудового розслідування можливе лише у разі оголошення особи у розшук, а це, у свою чергу, можливо лише за належного вручення повідомлення про підозру (набуття статусу підозрюваного). Заявник стверджує, що ОСОБА_1 не було вручено повідомлення про підозру у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, а тому вона не є підозрюваною. Крім того, ОСОБА_1 жодного разу не була повідомлена про будь-які процесуальні дії, а отже не можу бути визнана такою, що ухиляється від кримінальної відповідальності або від явки на виклик слідчого прокурора чи судовий виклик. Детектив Національного бюро у запереченнях зазначив, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.5 ст. 191 КК України було складено 25.03.2016. За наслідками, вжитими органами досудового розслідування заходів 25.03.2016 року встановити місцезнаходження ОСОБА_1 не вдалось можливим. Тому, враховуючи, що місцезнаходження ОСОБА_1 не відомо, вручити особисто останній повідомлення про підозру не було можливим. Водночас, у порядку, визначеному ч.1 ст.42, ч.2 ст.135 КПК України, органом досудового розслідування на останню відому адресу місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 було направлено повідомлення про підозру разом із супровідними листами Генеральної прокуратури України від 25.03.2026 № 17/1/4-22342-15. Таким чином, на думку органу досудового розслідування, ОСОБА_1 набула статусу підозрюваної у кримінальному провадженні в порядку, визначеному ч.1 ст. 42 КПК України. Таким чином, постанова старшого слідчого Генеральної прокуратури про зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваної є законною та вмотивованою.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України). Рішення слідчого (детектива), прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених КПК України, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (ч. 3 ст. 110 КПК). На досудовому провадженні може бути оскаржено, зокрема, рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування (п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України).

Статус підозрюваної

Обставини вказують на те, що сторона обвинувачення вважає, що повідомила про підозру ОСОБА_1 належним чином, надіславши повідомлення про підозру за останнім відомим місцем її проживання 25.03.2016 року. Заявник заперечує. Вона вважає, що повідомлення про підозру не були вручені, оскільки органом досудового розслідування зазначено про неможливість направлення повідомлення про підозру, за місцем реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вказана територія є тимчасово окупованою. Крім того стороною обвинувачення не вжито заходів з направлення повідомлення про підозру засобами поштового зв`язку чи електронною поштою . Формальне посилання сторони обвинувачення на обмеження діяльності УДППЗ «Укрпошта» на окупованій території ОСОБА_1 могла б мати місце лише в частині обгрунтування причин направлення вказаного повідомлення ОСОБА_1 іншими засобами зв`язку, чого органом досудового розслідування виконано не було. Направлення повідомлення про підозру 28 березня 2016 на адресу : АДРЕСА_2 не є належним, оскільки ОСОБА_1 ніколи в зазначеному житлі не проживала. Також повідомлення про підозру ОСОБА_1 або її родичі не отримували, та воно повернулося до Генеральної прокуратури у зв`язку із закінченням строку зберігання (це підтверджується листом Київської міської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 16.06.2016 року № 303/06-1657). Також , повідомлення про підозру не було вручено житловій експлуатаційній конторі, а оскільки у органу досудового розслідування є інформація стосовно того, що ОСОБА_1 ще 31 липня 2015 поїхала з України через пункт пропуску «Гоптівка», необхідно було забезпечити порядок вручення повідомлення про підозру через механізм міжнародної правової допомоги, чого не було зроблено.

Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 - 279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Особа набуває статусу підозрюваного у випадку 1) повідомлення їй про підозру або 2) якщо особа була затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення або 3) якщо щодо неї складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 42 КПК України).

Повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених КПК України запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. З матеріалів скарги вбачається, що підставою для повідомлення про підозру у цьому випадку був пункт 3 частини 1 статті 276 КПК України (це підтверджується текстом повідомлення про підозру, копію якого надає скаржник). Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 278 КПК України).

Норми КПК України вказують на те, що особу 1) мають повідомити про підозру (і, якщо вона проживає за кордоном, повідомлення має бути вручене згідно з міжнародним договором про правову допомогу), або 2) мають бути вжиті заходи для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень (це можливо якщо повідомлення про підозру не вручено особі внаслідок невстановлення місцезнаходження особи). В свою чергу, повістка про виклик особи (повідомлення), яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч. 7 ст. 135 КПК України).

Щодо першого пункту, необхідно звернути увагу на те, що скаржник не заперечує, що орган досудового розслідування надіслав на адресу ймовірного останнього відомого місця проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) повідомлення про підозру. Згідно державного реєстру речових прав на нерухоме майно протягом 2010-2014 р ОСОБА_1 набула права власності на квартиру АДРЕСА_3 . Але, у червні 2015 року подарувала належне їй майно своєму батькові ОСОБА_3 . Що може свідчити про те, що ОСОБА_1 , усвідомлювала протиправний характер своїх дій та передбачене законом покарання за вчинення злочину, тому з метою уникнення конфіскації майна здійснила вказаний правочин. Слідча суддя критично ставиться до доводів сторони захисту стосовно того, що органом досудового розслідування не було вжито інших заходів з направлення повідомлення про підозру У документах, що додані до матеріалів скарги, є протоколи допитів свідка ОСОБА_3 , який є батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_4 де ними зазначено місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 відповідно. Згідно рапортів прокурора групи прокурорів Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Курило А. від 18 серпня 2016 року зазначено, що для встановлення місця проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 протягом 2015-2016 р було здійснено виїзд до будинків АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 . Встановлено, що у будинку АДРЕСА_7 - 112 квартир. Тобто квартири з номером НОМЕР_1 не існує. Зазначені обставини можуть вказувати на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 навмисно надавали недійсні дані про адресу проживання з метою приховування місця проживання ОСОБА_1 . Тому є підстави вважати, що за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 могла проживати ОСОБА_1 під час направлення їй повідомлення про підозру.

Крім того, слідча суддя критично оцінює доводи скаржника стосовно того, що орган досудового розслідування може знати про місцезнаходження ОСОБА_1 , оскільки у матеріалах кримінального провадження є інформація Державної прикордонної служби України щодо перетину ОСОБА_1 державного кордону України через пункт пропуску «Гоптівка» 31 липня 2015 року. Нема сумнівів в тому, що ОСОБА_1 зараз не знаходиться на контрольованій Україною території, оскільки системою не було зафіксовано в`їзду її назад на територію України. Також, ні в матеріалах кримінального провадження, ні в доводах скаржника нема доказів, які дозволяють достовірно встановити місцезнаходження ОСОБА_1 . На питання слідчої судді, адвокат також зазначила, що на даний час місцеперебування ОСОБА_1 їй не відоме.

Тому, слідча суддя приходить до висновку, що органу досудового розслідування, станом на момент складення повідомлення про підозру ОСОБА_1 , не було відомо про її місцезнаходження за кордоном, а тому єдиним способом для повідомлення про підозру є спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

У Главі 11 КПК України визначено порядок вручення повідомлень. Зокрема, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою; у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи (ч. 1, 2 ст. 135 КПК України).

Аналіз положень законодавства не дає підстав вважати, що орган досудового розслідування не повідомив про підозру ОСОБА_1 у порядку, передбаченому КПК України. Формулювання закону передбачає лише вжиття заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень. Оскільки повідомлення про підозру було надіслане оператором поштового зв`язку «Укрпошта», варто звернутися до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року. У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод (пункт 116 Правил). Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику (пункт 117 Правил). Тому, слід звернути увагу на те, що вжиття заходів для вручення не означає безпосереднє вручення повідомлення про підозру.

Доцільно також врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.12.2019 року (справа № 536/2475/14-к, провадження № 13-34кс19), у частині тлумачення таких положень як «складання», «вручення» та «здійснення» повідомлення про підозру. Так, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 5 ст. 13 цього ж Закону).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що для відповіді на це питання необхідно здійснити тлумачення відповідних норм права. Проте способи тлумачення норм права не можна використовувати ізольовано один від одного. У цьому рішенні, колегія суддів наголошує на тому, що надання переваги словесно-граматичному (буквальному) трактуванню норм законодавства без одночасного цільового (телеологічного) їх тлумачення не дозволить встановити зміст, а також мету та практичне значення існування тієї чи іншої норми у законодавстві. Це може призвести до значних та невиправданих ускладнень у правозастосовній практиці. Тому задля досягнення мети тлумачення правових норм доцільно використовувати способи тлумачення в їхній сукупності та комплексному взаємозв`язку. Наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема, функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) обставин кримінального провадження, які мають бути досліджені всебічно, повно та неупереджено для дотримання засади законності, передбаченої статтею 9 КПК України.

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом (ч. 1 ст. 136 КПК України). Ці положення безпосередньо вказують на те, що може вважатися ознайомлення зі змістом. Разом з тим, необхідно оцінити ці положення у світлі положень статті ч. 1 ст. 278 КПК України, тобто, чи може вважатися надсилання повідомлення про підозру за адресою, та подальше повернення повідомлення про підозру у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, належним ознайомленням особи з повідомленням про підозру.

Оскільки кримінальне процесуальне законодавство висуває загальні вимоги до встановлення факту ознайомлення особи з повідомленням про підозру, суд звертається до інших джерел права, які визнані в Україні для більш детального аналізу. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди [України] застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Це положення узгоджується зі статтею 9 Конституції України, що встановлює примат (пріоритет) міжнародного права в Україні. Слідча суддя вважає, що таке посилання у цьому випадку не застосовується судом для обмеження прав і свобод «обвинуваченого», які передбачені Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а використовується для вирішення питання, що не врегульовано однозначно на національному рівні (заборона на використання практики ЄСПЛ з метою обмеження прав і свобод викладена, зокрема у Рішенні у справі Mozer проти Республіки Молдова та Росії від 23 лютого 2016 року (заява № 11138/10, параграф 222).

Скаржник надає на обґрунтування своїх доводів щодо невручення повідомлення про підозру практику ЄСПЛ у справах Mattoccia проти Італії, Chichlian та Ekindjian проти Франції та інші. Слідча суддя зазначає, що використання правових позицій ЄСПЛ у цих справах є поширеним обґрунтуванням факту неповідомлення про підозру, яке використовують сторони у своїх доводах. Слідча суддя звертає увагу на те, що справа Chichlian та Ekindjian проти Франції взагалі не має параграфу 71, на який посилається скаржник. Разом з тим, у параграфі 65 рішення ЄСПЛ у справі Mattoccia проти Італії дійсно зазначається, що обов`язок інформування обвинуваченого повністю лягає на плечі сторони обвинувачення; у сторони обвинувачення є обов`язок негайно і детально повідомити обвинуваченого щодо обвинувачення, висунутого проти нього. Втім, для повного розуміння цієї позиції, слід оцінити обставини такого обґрунтування у сукупності. ЄСПЛ зазначає, що особа має бути повідомлена про матеріальні факти, тобто ті, що свідчать про вчинення нею певного правопорушення та на яких базується обвинувачення, а також про юридичні факти, тобто кваліфікацію цих фактів відповідно до законодавства. Обов`язок повідомлення неможливо виконати пасивно, зробивши інформацію доступною, але не довівши її до відома захисту (Рішення у справі Mattoccia проти Італії від 25 липня 2000 року, заява № 23969/94, параграф 65). Пункт 3 (а) статті 6 Конвенції вказує на необхідність особливої уваги до повідомлення особи про «обвинувачення»; деталі злочину відіграють вирішальну роль у кримінальному процесі, тому що саме з моменту вручення обвинувального акта підозрюваний офіційно повідомляється про фактичні та законні підстави для його обвинувачення. ЄСПЛ вважає, що в кримінальних справах вимога надання повної та докладної інформації стосовно обвинувачення проти підсудного є суттєвою передумовою для забезпечення справедливого провадження (параграф 59 у рішенні по справі Mattoccia проти Італії; див. також Рішення Великої Палати у справі Pelissier та Sassi проти Франції від 25 березня 1999 року, заява № 25444/94, параграфи 51-52). Хоча норма щодо повідомлення особи про «обвинувачення» не визначає, що відповідна інформація повинна бути надана у письмовій формі або, у випадку іноземця-відповідача, перекладена у письмовій формі, вона вказує на необхідність особливої уваги, яку слід приділяти повідомленню про «обвинувачення»; ця норма також не зазначає про особливі формальні вимоги до повідомлення особи про фактичні та законні підстави її обвинувачення (параграф 53 Рішення Великої Палати у справі Pelissier та Sassi проти Франції; Рішення у справі Kamasinski проти Австрії від 19 грудня 1989 року, заява № 9783/82, параграф 79). Втім, якщо неможливість ознайомлення з обвинуваченням, розуміння обвинувачення спричинена власними діями обвинуваченого, він не в праві стверджувати про порушення його права на захист (Рішення у справі Campbell та Fell проти Сполученого Королівства від 28 червня 1984 року, заяви № 7819/77, 7878/77, параграф 96).

Отже, з урахуванням того, що орган досудового розслідування склав повідомлення про підозру, надіслав його за останнім відомим місцем проживання ОСОБА_1 , надав доступ до матеріалів кримінального провадження її захиснику, фактично вчинивши активну дію з розкриття інформації про підозру, надавши їй можливість не лише бути ознайомленим повністю про фактичні і законні підстави для свого обвинувачення, а й мати можливість підготувати свій захист, слідча суддя приходить до висновку, що ці вимоги були дотримані. Відповідно, право на захист ОСОБА_1 не є порушеним, і вона є особою, що має статус підозрюваної у цьому провадженні.

Оголошення в розшук і зупинення досудового розслідування

Досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру у разі, якщо оголошено в розшук підозрюваного (п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України). Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 2 ст. 281 КПК України).

З урахуванням того, що вище було встановлено факт набуття статусу підозрюваної ОСОБА_1 , слідча суддя приходить до висновку, що досудове розслідування можна було зупинити, а також оголосити її в розшук як підозрювану. В контексті цього питання також доцільно розглянути третій аргумент скаржника, а саме необґрунтованість постанови про зупинення досудового розслідування від 26.07.2019 року.

Постанова слідчого, прокурора складається, зокрема, з мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України. (п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України)

Слідча суддя критично ставиться до доводів сторони захисту з приводу того, що постанова є протиправною та необґрунтованою. У постанові старшого слідчого в особливо важких справах Генеральної прокуратури України Піки І.М.про зупинення досудового розслідування від 26.07.2019 року є мотивувальна частина з посиланням на положення КПК, що містить мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування. Це, зокрема, вказівка на те, що підозрювана переховується від органу досудового розслідування (що потрібно встановити), місце їх перебування не відоме (встановлено на підставі поданих матеріалів), їх оголошено в розшук (це також підтверджується матеріалами).

Щодо встановлення факту переховування, слід звернути увагу на правову позицію Верховного Суду України (в постанові Верховного Суду України від 19.03.2015 року, № 5-1кс15) та, зокрема, рішення Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05.06.2019 року (справа № 639/793/17), на яке також посилається скаржник. Так, під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Разом з тим, це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правоохоронних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Необхідно враховувати, що ОСОБА_1 є такою, що повідомлена про підозру. Втім, сама вона не перебуває в межах досяжності органу досудового розслідування, оскільки її місцезнаходження невідоме. Отже, слідча суддя приходить до висновку, що в вчиняє дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Таким чином, слідчий Генеральної прокуратури України обґрунтовано зазначив, що така особа переховується від органу досудового розслідування, а тому така постанова про зупинення досудового розслідування не може бути скасована з підстав її необґрунтованості чи протиправності.

Таким чином, слідча суддя постановляє відмову по всіх проханнях скаржника.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 110, 136, 278 280, 281, 282, 303, 304, 306, 307 КПК України та інших положень, слідча суддя

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити у задоволенні скарги адвоката Доброрез Олени Анатоліївни , що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Піки І.М. від 26 липня 2019 року про зупинення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000000882 від 31.03.2016.

Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її оголошення.

Слідча суддя Широка К. Ю.