Документ № 91396856

Справа № 991/6866/20

Провадження1-кс/991/7055/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2, прокурора ОСОБА_3, адвоката ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_5, про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42015000000000915 від 18.05.2015,

ВСТАНОВИВ:

До слідчого судді Вищого антикорупційного суду надійшло вказане клопотання адвоката ОСОБА_4, який просив скасувати арешт, накладений ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 30.05.2014 по справі № 757/13907/14-к та від 24.11.2014 по справі № 757/34602/14-к на видаткову частину належних ОСОБА_5 рахунків, а саме:

- у ПАТ «Укрексімбанк» (МФО 322313) № НОМЕР_1 ;

- у ПАТ «Укрбізнесбанк» (МФО 334969) №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 ;

- у ПАТ «ВБР» (МФО 380719) № НОМЕР_6 ;

- у ПАТ «Ощадбанк» (МФО 300465) №№ НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15 .

Клопотання обґрунтовується тим, що Генеральною прокуратурою України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000915 від 18.05.2015, виділеному з матеріалів кримінального провадження № 42014000000000359 від 07.05.2014, за підозрою колишнього Голови Національного банку України ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України.

Для продовження кримінального переслідування ОСОБА_6 кримінальне провадження скеровано до Національного антикорупційного бюро України.

19.05.2014 у межах здійснення досудового розслідування кримінального провадження №42014000000000359 від 07.05.2014 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великих розмірах, за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

На підставі ухвал Печерського районного суду м. Києва від 30.05.2014 (справа №757/13907/14-к) та від 24.11.2014 (справа №757/34602/14-к) накладено арешт на майно ОСОБА_5, дружини ОСОБА_6, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме на видаткову частину належних їй рахунків: у ПАТ «Укрексімбанк» (МФО 322313) № НОМЕР_1 ; у ПАТ «Укрбізнесбанк» (МФО 334969) №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 ; у ПАТ "ВБР" (МФО 380719) № НОМЕР_6 ; у ПАТ «Ощадбанк» (МФО 300465) № НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_16, НОМЕР_15 .

На думку заявника, накладення арешту на майно дружини підозрюваного ОСОБА_6 є необґрунтованим та подальше застосування такого арешту безпідставне, оскільки наразі відпала потреба у цьому заході забезпечення кримінального провадження.

Зі змісту клопотання вбачається, що 16.01.2019 прокурором повідомлено про завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів для ознайомлення в порядку ст. 290 КПК України. При цьому заявник наголошує на порушенні прокурором строків щодо повідомлення про завершення досудового розслідування, а також вказує на бездіяльність сторони обвинувачення щодо надання можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження. Так, за твердженнями заявника, ознайомлення з матеріалами кримінального провадження до цього часу не завершено через відсутність уповноважених у кримінальному провадженні прокурорів. А відтак заявник вбачає бездіяльність сторони обвинувачення, яка призводить до тривалого порушення прав ОСОБА_5 на володіння та розпорядження своїм майном, яке перебуває під обтяженням вже 6 років.

Крім того, внаслідок зміни повідомлення про підозру від 15.01.2019, на думку заявника, анулювалася підстава, що передбачена п. 4 ч. 2 ст. 167 КПК України. Більш того, враховуючи відсутність у ОСОБА_5 статусу підозрюваної, ч. 5 ст. 170 КПК України не може бути покладена в обґрунтування необхідності існування арешту на її банківських рахунках, а тому у подальшому застосуванні накладеного арешту відпала потреба.

Наявні обставини і стали підставою для звернення адвоката ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_5, до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 повністю підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.

Детектив НАБУ у засідання не прибув, подавши клопотання, у якому просив відкласти розгляд цього клопотання про скасування арешту майна, посилаючись на обставини, що унеможливлюють його явку в засідання на призначену слідчим суддею дату та час.

Прокурор проти клопотання щодо скасування арешту майна заперечив, у його задоволенні просив відмовити, а також заявив про безпідставність відкладення його розгляду за відсутності детектива.

Слідчий суддя погодився з доводами прокурора щодо відсутності підстав для відкладення розгляду цього клопотання через неможливість явки детектива НАБУ.

Заслухавши учасників провадження, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов до наступного.

Метою арешту зазначеного у клопотанні майна, відповідно до п. 3 ч. 2ст. 170 КПК України, є забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Згідно з ч. 1-3ст. 64-2 КПК України, третьоюособою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права та обов`язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Частиною 11 ст. 170 КПК України встановлено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Як слідує з наявних матеріалів, ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 30.05.2014 по справі №757/13907/14-к та від 24.11.2014 по справі №757/34602/14-к накладено арешт на майно ОСОБА_5, дружини ОСОБА_6, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Метою накладення арешту було забезпечення можливої конфіскації майна, яка передбачена санкцією ч. 5 ст. 191 КК України, а також через наявність достатніх підстав вважати, що гроші були одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення (п. 4 ч. 2 ст. 167 КПК України).

Відповідно до повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлення про нову підозру від 15.01.2019 ОСОБА_6 підозрюється у тому, що він, обіймаючи посади Голови НБУ та Першого віце-прем`єр міністра України, будучи у складі злочинної організації, шляхом зловживання своїм службовим становищем розтратив належні НБУ кошти у сумі 220 млн. грн, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191 КК України.

Первісним же повідомленням про підозру від 19.05.2014 ОСОБА_6 інкримінувалося привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах.

Таким чином, за твердженнями заявника, внаслідок зміни повідомлення про підозру від 15.01.2019 анулювалася підстава, що передбачена п. 4 ч. 2 ст. 167 КПК України.

Разом з тим, заявник не погоджується з доводами сторони обвинувачення стосовно накладення арешту на майно ОСОБА_5, яка не є підозрюваною у кримінальному провадженні № 42015000000000915 від 18.05.2015, виділеному з матеріалів кримінального провадження № 42014000000000359 від 07.05.2014, щодо можливої конфіскації майна, передбаченої санкцією ч. 5 ст. 191 КК України, через пред`явлену підозру до її чоловіка ОСОБА_6 ..

З цього приводу заявник наголошує на відсутності правових підстав для накладення арешту на видаткову частину належних ОСОБА_5 рахунків у ПАТ «Укрексімбанк», ПАТ «Укрбізнесбанк», ПАТ "ВБР" та ПАТ «Ощадбанк», оскільки кошти наявні на цих рахунках у сумі 140 млн. грн належать на праві приватної власності саме дружині підозрюваного та не можуть бути конфіскованими. У підтвердження своїх доводів адвокат ОСОБА_4 послався на наявність укладеного 25.03.2010 між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 договору про поділ майна подружжя, відповідно до якого у приватну власність ОСОБА_5 переходять дивіденди за інвестиційними сертифікатами ЗАТ «КУА «Альтера Ессет Менеджмент» на суму 100 млн. гривень та частина дивідендів з акцій ВАТ «ЗН КІФ «Голден Вертекс Фонд» на суму 40 млн. гривень. За домовленістю сторін житловий будинок, земельна ділянка та частина дивідендів з акцій ВАТ «ЗН КІФ «Голден Вертекс Фонд» залишаються у спільній сумісній власності подружжя.

Мотивуючи клопотання про скасування арешту майна, заявник також вказує на те, що кошти на банківських рахунках ОСОБА_5 не є речовим доказом у розумінні ст. 98 КПК України, як визначено слідчим суддею в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 16.06.2020, якою вже відмовлялося адвокату ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_5, в клопотанні про скасування арешту майна. З таким твердження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва заявник не погоджується, зазначаючи, що в ухвалах, якими накладено арешт на рахунки ОСОБА_5, відсутні будь-які відомості про визнання коштів на рахунках речовими доказами, тим більше що арешт накладався з інших підстав, ніж це передбачено п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України. Окрім того у матеріалах кримінального провадження відсутня та відповідно не надавалася стороно обвинувачення до суду постанова про визнання їх речовими доказами.

Згідно з ч. 1ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Пунктом 3 ч. 2ст. 170 КПК Українивизначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Частиною 5ст. 170 КПК Українивстановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається, зокрема, на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбаченихКримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Як вбачається із ч. 5 ст.191КК України, її санкція передбачає обов`язкове додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

За ч. 1ст. 64 Сімейного кодексу України,дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Як слідує з доданої до матеріалів копії договору, сторони ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) вказаного договору про поділ майна уклали його у простій письмовій формі, що не суперечить нормам чинного законодавства.

Згідно з ч. 2ст. 60 Сімейного кодексу України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1ст. 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Частини 1 та 3ст. 370 Цивільного кодексу України передбачають, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленомустаттею 364 цього Кодексу.

За ч. 3ст. 364 Цивільного кодексу України, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами тавіднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Відповідно до нормКримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо виділу майна подружжя в натурі.

Отже, арешт щодо зазначеного майна, відповідно до правових вимог ч. 1 ст. 170 КПК України, полягає у позбавленні за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування зазначеним майном. Статтею 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 Цивільного кодексу України). В той же час, ч. 7 зазначеної статті встановлено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа ж може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, про що також свідчить ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України.

Таким чином, накладення арешту на вищезазначене майно не є припиненням права власності на це майно, а є лише тимчасовим обмеженням права власності на це майно, яке полягає у тимчасовій забороні користуванням і розпорядженням даним майном, що по своїй суті є найменш обтяжливим способом арешту даного майна, який не призведе до суттєвих наслідків, які позначаться на інтересах власника майна і є цілком розумним та співрозмірним обмеженням права власності ОСОБА_5 на вказане майно по відношенню до завдань вказаного кримінального провадження.

Слідчий суддя вважає, що при розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалами від 30.05.2014 та від 24.11.2014 обґрунтовано накладено арешт на вказане майно, за наявності правових підстав, визначених ст. 170 КПК України.

Разом з тим, безпідставними є твердження сторони захисту стосовно того, що вказані рахунки не містять ознак, передбачених ст. 98 КПК України та не являються речовими доказами, оскільки відповідність арештованого майна критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, перевірялась слідчим суддею під час постановлення ухвали про відмову у клопотанні про скасування арешту майна.

Обов`язковість судового рішення до виконання закріплена у ст. 129-1 Конституції України, за якою держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку ; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 5 ст. 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Разом з тим, ст. 533 КПК України визначено, що вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

Тож, розглядаючи клопотання про скасування арешту майна, слідчий суддя не вправі ставити під сумнів вищевказану ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16.06.2020, якою вже встановлено наявність арештованого майна як речового доказу, відмовлено у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна, та яка наразі набрала законної сили.

Крім того, варто зазначити, що арешт майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів та являється самостійною правовою підставою для арешту майна, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні та не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна, на відміну від інших правових підстав.

З огляду на викладене, захисником ОСОБА_4 у клопотанні не доведені обставини, які б давали підстави вважати, що на даний час відпала потреба у дії такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, крім того заявником не доведено необґрунтованості накладення такого арешту.

В свою чергу, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна для виконання завдань кримінального провадження, а також завдань арешту майна, визначених в абз. 2 ч. 1ст. 170 КПК України.

На думку слідчого судді, таке втручання органів досудового розслідування у права і свободи особи, є розумним та пропорційним меті кримінального провадження.

А відтак, слідчий суддя вважає, що арешт на майно накладено обґрунтовано, тому клопотання адвоката ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.174,307, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_5, про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.05.2014 у справі № 757/13907/14-к та від 24.11.2014 у справі № 757/34602/14-к, у кримінальному провадженні № 42015000000000915 від 18.05.2015, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1