Документ № 91900941

справа № 991/4965/20

провадження №11-сс/991/757/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді Семенникова О.Ю.,

суддів: Михайленка Д.Г., Чорненької Д.С.,

секретаря судового засідання Таран Л.В.,

представника Національного агентства з питань запобігання корупції Волкотруб О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 серпня 2020 року про відмову у задоволенні скарги,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

15 червня 2020 року представник Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) звернувся до слідчого судді Вищого антикорупційного суду зі скаргою на постанову детектива Національного антикорупційного бюро України (надалі - НАБУ) від 18 травня 2020 року про закриття кримінального провадження №52019000000000131 від 19 лютого 2019 року.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 серпня 2020 року в задоволенні вищевказаної скарги відмовлено, р ішення слідчого судді мотивоване тим, що відповідальність за ст.366-1 Кримінального кодексу України (далі - КК) настає у разі подання суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей, проте у ході розслідування встановлено, що всі виявлені щодо ОСОБА_1 порушення зумовлені неоднозначним застосуванням деяких положень законодавства або відсутністю у особи достовірної інформації для внесення необхідних даних до декларації, наявність у ОСОБА_1 умислу на декларування саме завідомо недостовірних відомостей не підтверджується жодним доказом.

Так, слідчим суддею встановлено, що подані ОСОБА_1 декларації за 2015 та 2016 роки підпадають під дію строку давності, визначеного ст.49 КК, за якою, зокрема, встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Слідчий суддя дійшов висновку, що віднесені до кримінального правопорушення за ст.366-1 КК питання стосовно декларування ОСОБА_1 недостовірної інформації за 2015, 2016 роки підпадають під дію ст.49 КК, вирішення яких наразі є недоцільним, оскільки зі спливом строку давності формально ОСОБА_1 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності.

Також слідчий суддя погодився з викладеними у постанові про закриття кримінального провадження доводами детектива НАБУ про те, що неповне декларування ОСОБА_1 у декларації за 2017 рік часток у статутному капіталі ТОВ «Асторія-Сіті», ТОВ «Триора», ОК«Батіліман», ТОВ «Машинобудівний завод «Автоливмаш» на суму 5454248 грн. зумовлене тим, що ОСОБА_1 декларувала лише ті частки статутних капіталів у грошовому вираженні, які нею фактично придбані (сплачені), проте не ті, які задекларовані до сплати під час реєстрації юридичних осіб.

Крім того, зауважуючи, що строк досудового розслідування кримінального провадження закінчився 19 травня 2020 року, а постанова детектива НАБУ винесена 18 травня 2020 року, тобто в передостанній день досудового слідства, в обґрунтування прийнятого рішення щодо відмови в задоволенні скарги на постанову про закриття провадження в оскаржуваній ухвалі слідчим суддею, окрім іншого, вказано на наявність сумніву у можливості продовження строку досудового розслідування у разі скасування постанови про закриття кримінального провадження.

Вимоги апеляційної скарги і доводи особи, яка її подала.

01 вересня 2020 року Голова НАЗК звернувся з апеляційною скаргою на вищевказану ухвалу слідчого судді, яку вважає такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю викладених у судовому рішенні висновків фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

В обґрунтування апеляційної скарги НАЗК зазначено, що детективом НАБУ допущено неповноту досудового розслідування та не надано об`єктивної оцінки всім обставинам провадження, проте слідчий суддя залишив це поза увагою, натомість у постанові детектива про закриття провадження про встановлення органом досудового розслідування обставин, які б свідчили про відсутність елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК, взагалі не зазначається.

За змістом апеляційної скарги, результатами перевірки НАЗК декларацій ОСОБА_1 за 2015, 2016 та 2017 роки встановлено недостовірність задекларованих відомостей на загальну суму 29 294 516,02 грн. (корпоративні права - 5 454 248,00 грн., сума отриманих (нарахованих) доходів - 23 840 268,02 грн.), під час проведення повної перевірки декларації ОСОБА_1 за 2015, 2016 та 2017 роки НАЗК встановлено, що у розділі 8 «Корпоративні права» декларацій ОСОБА_1 , відобразила відомості про частки у статутних капіталах господарських товариств, які нею фактично сплачені, проте не ті, які задекларовані до сплати під час реєстрації юридичних осіб. Дана обставина також встановлена Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 05 листопада 2019 року у справі №640/19806/18 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства про визнання протиправними та скасування рішень, у зв`язку з чим особа, яка подала апеляційну скаргу, вважає, що висновок, який міститься в постанові детектива щодо відсутності складу кримінального правопорушення в частині декларування недостовірних відомостей про корпоративні права, з яким погодився слідчий суддя, не підтверджений доказами та суперечить положенням Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон).

Також на думку НАЗК, слідчим суддею належним чином не враховано, що ОСОБА_1 не відобразила відомості про дохід, отриманий від ТОВ «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг», що в розумінні Закону є також доходом і підлягає декларуванню відповідно до вимог п.7 ч.1 ст. 46 Закону.

Не погоджується НАЗК з висновками, які містяться в постанові детектива та оскаржуваній ухвалі, щодо відсутності порушень при недекларуванні особою відомостей про доходи від реалізації автомобіля.

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, усі зазначені обставини свідчать про те, що постанова про закриття кримінального провадження є необґрунтованою та немотивованою, однак це залишилося поза увагою слідчого судді, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.

Крім того, відмовляючи в задоволенні скарги на постанову детектива про закриття кримінального провадження з підстав встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, слідчий суддя допустив логічну помилку, оскільки визнав наявність кримінального правопорушення, але відмовив у задоволенні скарги у зв`язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, що є взаємовиключними тезами.

При цьому, оскільки прокурор не звертався з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності в порядку ст.49 КК, за апеляційною скаргою слідчий суддя не мав права розглядати вказане питання. Тому, вказуючи на обставини звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, слідчим суддею порушено положення §2 Глави 24 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), яким регламентовано такий порядок.

Крім того, НАЗК вважає, що посилання слідчого судді на закінчення строку досудового розслідування не стосується наявності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК, детектив НАБУ не позбавлений можливості звернення для продовження такого строку в порядку, передбаченому §4 Глави 24 КПК.

У зв`язку з викладеним в апеляційній скарзі, НАЗК просить скасувати ухвалу слідчого судді від 27 серпня 2020 року та постановити нову ухвалу, якою скаргу НАЗК задовольнити та скасувати постанову детектива НАБУ від 18 травня 2020 про закриття кримінального провадження №52019000000000131 від 19 лютого 2019 року.

Позиції учасників судового провадження.

Представник НАЗК в судовому засіданні викладені в апеляційній скарзі обставини та вимоги підтримала у повному обсязі, просила апеляційну скаргу задовольнити.

Прокурор у судове засідання не з`явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч.4 ст.405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, у зв`язку з чим розгляд апеляційної скарги проведено без участі прокурора.

Мотиви суду.

За ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Статтею 24 КПК законодавчо передбачено гарантоване право кожного на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Так, на досудовому провадженні за п.3 ч.1 ст.303 КПК може бути оскаржено рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.

Крім того, за ч.2 ст.309 КПК під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

З метою виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст.2 КПК, прийняттю слідчим рішення про закриття кримінального провадження має передувати вжиття ним всіх можливих заходів в порядку, передбаченому КПК, для з`ясування обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Закриття кримінального провадження відповідно до положень Глави 24 КПК є формою закінчення досудового розслідування, яке здійснюється в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження, а тому рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після всебічного, повного та об`єктивного дослідження та оцінки слідчим всіх зібраних доказів, які стосуються цього провадження в сукупності.

Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.284 КПК, кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Згідно положень ч.4 ст.284 КПК про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом. Абзацом другим ч.4 вказаної статті також передбачено, що слідчий, дізнавач приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених зокрема п.2 ч.1 цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.

За вимогами ст.110 КПК постанова слідчого про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулась з метою захисту своїх прав, та відповіді на всі поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.

Відповідно до ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадження №52019000000000131 та прийняття детективом рішення про його закриття, вищевказаних вимог органом досудового розслідування дотримано не було, проте слідчий суддя залишив ці обставини поза увагою, прийнявши необґрунтоване рішення про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

При перегляді оскаржуваної ухвали колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, заслухавши пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, дослідивши надані матеріали, погоджується з доводами представника НАЗК в частині скасування ухвали слідчого судді з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Так, з матеріалів кримінального провадження №52019000000000131 від 19 лютого 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК, вбачається, що 18 травня 2020 року детектив НАБУ Теницький Є.О., розглянувши матеріали зазначеного кримінального провадження, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК прийняв процесуальне рішення у формі постанови про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК.

Слід зазначити, що кваліфікацією злочину визнається кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шля­хом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідно­сті ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Криміналь­ним кодексом України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналіс­тичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її пове­дінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

При цьому, складом злочину визнається сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволя­ють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин. Кожний склад злочину обов`язково складається з таких елементів як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона.

Таким чином, відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу злочину, що виключає кримінальну відповідальність особи, а відсутність в діянні складу злочину означає, що подія мала місце, однак результат діянь певної особи не мав характеру кримінального правопорушення.

Правова природа вказаного виду оскарження процесуального рішення слідчого (детектива) та прокурора передбачає необхідність перевірки не лише дотримання процесуального порядку закриття кримінального провадження посадовими особами органів досудового розслідування, а й підстав його закриття.

В аспекті викладеного суд приходить до висновку, що положення п.2 ч.1 ст.284 КПК застосовуються у разі, коли на підставі доказів об`єктивно встановлена відсутність хоча б однієї ознаки складу злочину.

Кримінальне правопорушення, передбачене ст.366-1 КК з об`єктивної сторони виявляється у формі декларування суб`єктом недостовірної інформації; з суб`єктивної сторони характеризується лише прямим умислом, тобто особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (володіючи достовірною інформацією, завідомо повідомляла недостовірні відомості), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання; об`єктом є суспільні відносини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов`язаної з наданням публічних послуг; суб`єктом визнається осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку та, відповідно до ч.1 та 2 ст.45 Закону, зобов`язана подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Водночас, про встановлення органом досудового розслідування обставин, які б свідчили про відсутність зазначених вище елементів складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України, у постанові детектива НАБУ не йдеться. Не обґрунтовано та не зазначено детективом, на підставі яких проведених слідчих та процесуальних дій він дійшов висновку про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК, не зазначено який саме елемент складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК, відсутній, у зв`язку з чим детектив дійшов до висновку про необхідність закриття кримінального провадження.

Проте в мотивувальній частині постанови від 18 травня 2020 року детектив як на підставу прийняття ним рішення про закриття кримінального провадження за п.2 ч.1 ст.284 КПК посилається на відсутність в отриманих у ході досудового розслідування даних доказів того, що ОСОБА_1 подала у своїх деклараціях завідомо недостовірні відомості, а можливість по збиранню нових доказів фактично вичерпана.

Відносно викладених в апеляційній скарзі доводів НАЗК про зазначення ОСОБА_1 недостовірних відомостей про грошове вираження належних їй на праві власності часток у статутного (складеному) капіталі ТОВ «Асторія-Сіті», ТОВ «Триора», ТОВ «Машинобудівний завод «Автоливмаш» та ОК «Батіліман», що відрізняються від достовірних на загальну суму 5 454 248,00 грн., якому начебто не надано належної оцінки слідчим суддею, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у вказаній постанові про закриття кримінального провадження наявний висновок детектива, з яким погодився слідчий суддя, про те, що ОСОБА_1 у деклараціях за 2015, 2016 та 2017 роки правильно відобразила розмір часток у статутному капіталі юридичних осіб ТОВ «Асторія-Сіті», ТОВ «Триора», ОК «Батіліман», ТОВ «Машинобудівний завод «Автоливмаш», оскільки не внесла всієї суми, зазначеної в статутних документах, і, відповідно не знала, яка точно сума корпоративних прав підлягала декларуванню.

В той же час, у п.2 Розділу І Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 56 від 10 лютого 2017 року (далі - Порядок №56) надається визначення таким поняттям як достовірність задекларованих відомостей та недостовірність задекларованих відомостей.

Так, достовірність задекларованих відомостей є відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі не встановлення НАЗК недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації; недостовірністю задекларованих відомостей визнається невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих НАЗК у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.

Згідно з п.2 розділу IV Порядку №56 під час проведення повної перевірки декларації та прийняття Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації використовується лише інформація, отримана у законний спосіб.

Як вбачається з матеріалів провадження, відображені ОСОБА_1 відомості щодо розміру належних корпоративних прав у деклараціях за 2015, 2016 та 2017 роки відрізняються від достовірних на загальну суму 5 454 248,00 грн. та не відповідають даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що підтверджується також укладеними нею договорами управління корпоративними правами від 27 листопада 2012 року та 10 січня 2014 року, інформація відповідно до яких відображена у Реєстрі.

Так, відповідно до договору управління корпоративними правами від 27 листопада 2012 року ОСОБА_1 передавала в управління ОСОБА_2 свої корпоративні права, зокрема, в ТОВ «Асторія-Сіті», ТОВ «Триора», ОК «Батіліман», ТОВ «Машинобудівний завод «Автоливмаш», у вказаному договорі зазначений грошовий еквівалент корпоративних прав, розмір якого відповідає відомостям, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та не відповідає задекларованому розміру.

Отже, ОСОБА_1 у розділі 8 декларації «Корпоративні права» повинна була зазначити належну їй частку у статутних (складених капіталах) товариств, грошове та відсоткове вираження яких зазначено в установчих документах товариств та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. У зв`язку з цим, у разі внесення часток у статутні капітали юридичних осіб виникає фінансове зобов`язання і, у разі перевищення порогу декларування 50 прожиткових мінімумів доходів громадян, воно повинно бути відображене у розділі 13 «Фінансові зобов`язання» декларації.

Таким чином, оскільки відображені ОСОБА_1 відомості щодо її корпоративних прав у деклараціях за 2015, 2016, 2017 роки не відповідають даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є офіційним джерелом інформації для НАЗК під час повної перевірки декларацій у відповідності до Порядку №56, колегія суддів вбачає у декларуванні часток статутних капіталів у грошовому вираженні, які ОСОБА_1 фактично придбані (сплачені), проте не ті, які задекларовані до сплати під час реєстрації юридичних осіб та відображені в Реєстрі, невідповідність вимогам п.5 ч.1 ст.46 Закону.

У зв`язку з вищезазначеним колегія суддів вважає, що зазначений висновок детектива, з яким погодився слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, щодо правомірного декларування ОСОБА_1 часток статутних капіталів у грошовому вираженні, які нею фактично придбані (сплачені), проте не задекларованих до сплати під час реєстрації юридичних осіб та відображені в Реєстрі, сформований без урахування наявних фактичних обставин провадження та є помилковим.

Крім того, слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі погодився з викладеними у постанові про закриття провадження висновками детектива щодо неможливості встановлення місцезнаходження ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , проведення з ними слідчих дій, та встановлення факту відсутності будь-яких даних про обізнаність ОСОБА_1 щодо продажу належного їй на праві власності автомобіля, в обґрунтування прийняття рішення про закриття кримінального провадження.

З матеріалів провадження вбачається, що за листом Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області №31/20/2-330 від 11 травня 2018 року транспортний засіб AUDI A6 2003 року випуску (дата набуття права 07 вересня 2004 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) відчужено представником ОСОБА_1 як власника авто за договором купівлі-продажу автомобіля від 31 березня 2016 року.

Так, 31 березня 2016 року між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу вищевказаного автомобіля AUDI А6 2003 року випуску.

Доказів спростування викладеної у даному листі інформації матеріали кримінального провадження не містять, як і не містять відомостей, щоб належним чином свідчили про звільнення особи від обов`язку декларування отриманого від продажу належного їй на праві власності автомобіля (навіть при укладенні правочину представником особи), в тому числі як зазначено в оскаржуваній ухвалі, при відсутності будь-яких даних у органу досудового розслідування про обізнаність особи щодо факту продажу належного їй на праві власності автомобіля.

Відтак колегія суддів вважає, що викладений в оскаржуваній ухвали висновок слідчого судді, що ґрунтується на ідентичних доводах детектива у постанові про закриття провадження, про встановлення відсутності даних, які б свідчили про наявність порушень щодо незазначення особою відомостей щодо продажу належного їй на праві власності автомобіля (про отриманий дохід або про право вимоги коштів, отриманих в результаті від продажу автомобіля) в якості належного обґрунтування рішення щодо відмови у задоволені скарги НАЗК є помилковим та таким, що не відповідає обставинам провадження.

Також, як вбачається з оскаржуваної ухвали, питання стосовно зазначення ОСОБА_1 у декларації суми прощеної заборгованості у розмірі 20 134 291,25 грн, як ще однієї підстави порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», не піднімалось НАЗК у ході досудового розслідування та не було предметом дослідження у зазначеному кримінальному провадженні, що на думку детектива, не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Вказане заперечення детектива також залишилось без належної оцінки слідчим суддею, проте колегія суддів зауважує, що всебічне, повне та об`єктивне дослідження та оцінка слідчим всіх зібраних доказів в сукупності не обмежується перевіркою лише відомостей, зазначених в заяві (повідомленні) про вчинення кримінального правопорушення або висновків НАЗК.

Крім того колегія суддів зазначає, що постанова детектива від 18 травня 2020 року містить посилання на судове рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року за результатами розгляду апеляційної скарги НАЗК на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 12 червня 2019 року, проте не враховано викладені у цьому рішенні висновки щодо вищевказаних фактичних обставин недотримання особою вимог законодавства щодо декларування відомостей, належної оцінки цим висновкам слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі не надано.

Як зазначалось вище, прийняттю слідчим рішення про закриття кримінального провадження має передувати вжиття ним всіх можливих заходів в порядку, передбаченому КПК, для з`ясування обставин, які мають значення для кримінального провадження, у зв`язку з чим як за положенням чинного КПК, так і змісту кримінального процесуального інституту слідчого, останній при реалізації покладених на нього повноважень жодним чином не обмежений лише вказаними доводами та обставинами заявника чи інших учасників кримінального провадження. При цьому, саме на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого, проте не на заявника, покладається обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК, відтак не зазначення будь-яких відомостей заявником не може слугувати підставою для обґрунтування невчинення процесуальних дій (неможливості отримання детективом відомостей) під час досудового розслідування, як і не може детектив при проведенні розслідування у даному кримінальному провадженні бути обмеженим лише вказаними заявником доводами та обставинами, в тому числі висновками перевірок НАЗК та прийнятими за наслідками їх проведення рішень.

Отже, перевіркою наявних матеріалів колегією суддів встановлено, що слідчим суддею не в повному обсязі перевірено зміст скарги НАЗК щодо законності та обґрунтованості постанови детектива про закриття кримінального провадження, слідчим суддею не проаналізовано доводи НАЗК щодо хибності висновків детектива, зміст оскаржуваного судового рішення зводиться до фактичного цитування позиції НАЗК, викладеної у скарзі на постанову про закриття провадження, та зазначених у постанові про закриття детектива доводів та обставин.

Відповідно, вказані у скарзі НАЗК обставини не були належним чином розглянуті слідчим суддею в повному обсязі, їм не надана належна правова оцінка в контексті правомірності прийняття рішення органом досудового розслідування про закриття кримінального провадження (через відсутність в отриманих доказах подання особою у деклараціях завідомо недостовірних відомостей та вичерпанню можливостей по збиранню нових доказів) саме за п.2 ч.1 ст.284 КПК України на підставі встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК.

Також є неприйнятним в обґрунтування відмови у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження посилання слідчого судді на обставини можливого звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст.49 КК та наявність умов для застосування такого звільнення, тобто звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Вказуючи на обставини звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК, слідчим суддею порушено положення §2 Глави 24 КПК, яким регламентовано такий порядок.

Зокрема, відповідно до ст.286 КПК звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.

У ст.288 КПК визначено, що розгляд клопотання прокурора про звільнення особи від кримінальної відповідальності, у тому числі у зв`язку із закінченням строків притягнення її до кримінальної відповідальності, здійснюється у присутності сторін кримінального провадження та потерпілого в загальному порядку, передбаченому КПК, із особливостями, встановленими ст. 288 КПК.

Крім того, нормами КПК взагалі не передбачено звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка скоїла злочин, але не була встановлена досудовим слідством.

Таким чином, для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК, необхідне дотримання вищевказаних процесуальних вимог.

Проте, оскільки в кримінальному провадженні №52019000000000131 жодній особі не повідомлено про підозру, та прокурор відповідно не звертався з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, зокрема, в порядку ст.49 КК, слідчий суддя взагалі не мав процесуального права при розгляді скарги на постанову про закриття провадження за п.2 ч.1 ст.284 КПК посилатись на наявні підстави для звільнення від кримінальної відповідальності в обґрунтування відсутності підстав для задоволення скарги на постанову детектива про закриття кримінального провадження.

Вказане питання не було предметом скарги НАЗК до слідчого судді та не стосується встановлення наявності або відсутності в діях (бездіяльності) ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК.

Суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що зробивши висновок про наявність підстав для застосування ст.49 КК, слідчий суддя прийняв рішення, яке суперечить встановленим ним обставинам, а саме за наявності підстав для закриття кримінального провадження за ст.49 КК, що фактично означає встановлення наявності всіх ознак складу злочину, передбаченого ст.366-1 КК, залишив в силі рішення детектива, яким він встановив факт відсутності складу злочину.

Також є неприпустимим за будь-яких обставин і зазначення слідчим суддею про виклик у нього сумніву в можливості продовження строку досудового розслідування в разі скасування постанови про закриття кримінального провадження в обґрунтування рішення за результатами розгляду скарги на таку постанову.

На підставі викладеного, колегія суддів констатує істотне порушення слідчим суддею вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого рішення за наслідками розгляду скарги НАЗК.

Наводячи підсумок, слідчий суддя в оскаржуваному рішенні зазначив, що не вбачає підстав для задоволення скарги про скасування постанови детектива НАБУ від 18 травня 2020 року про закриття кримінального провадження.

Вказані доводи у їх сукупності, колегія суддів вважає формальними, а рішення таким, яке прийняте без використання слідчим суддею всіх своїх процесуальних можливостей, якими він наділений процесуальним законом. Такий судовий розгляд, відповідно до ст. 410, 411 КПК, колегія суддів визнає неповним і необ`єктивним, оскільки залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких має істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду та суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.

Наведене також вказує на необґрунтованість як мотивів закриття кримінального провадження, зазначених детективом, так і мотивів відмови у задоволенні скарги НАЗК, наведених слідчим суддею.

Статтею 8 КПК передбачено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні Бєлоусов проти України заява №4494/07 від 07 листопада 2013 року у п.55 зазначив: мінімальні стандарти ефективності, визначені практикою Суду, включають в себе вимоги, що розслідування має бути ретельним, незалежним, безстороннім та підконтрольним громадськості, а також, що компетентні органи влади повинні діяти зі зразковою ретельністю і оперативністю (див., наприклад, рішення від 19 липня 2012 року у справі «Алексахін проти України» (Aleksakhin v. Ukraine), заява №31939/06, п. 55).

За викладених обставин, постанова детектива про закриття кримінального провадження не містить відомостей та обставин, які підлягали доказуванню у межах цього кримінального провадження, на підставі яких детектив встановив відсутність в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.366-1 КК.

Вказані обставини в сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що досудове розслідування у кримінальному провадженні проведено без всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки детективом всіх зібраних та перевірених доказів, у зв`язку з чим висновок детектива про закриття кримінального провадження є передчасним.

Таким чином висновок слідчого судді про те, що відсутні підстави для задоволення скарги НАЗК на постанову детектива про закриття кримінального провадження, без з`ясування всіх обставин у кримінальному провадженні, є передчасним та помилковим, що у свою чергу призвело до необґрунтованої відмови у скарзі на постанову детектива про закриття кримінального провадження на підставі встановлення відсутності в діянні особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366-1 КК.

Зважаючи на зазначене, на думку колегії суддів, ухвала слідчого судді у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону підлягає скасуванню відповідно до п.2, п.3 ч.1 ст.409 КПК.

На виконання вимог ч.3 ст.407 КПК колегія суддів, дослідивши матеріали скарги НАЗК, матеріали досудового розслідування кримінального провадження №52019000000000131 від 19 лютого 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366-1 КК, на підставі вищевикладених обставин, вважає викладені у скарзі на постанову про закриття даного кримінального провадження підстави та вимоги обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню, у зв`язку з чим вважає за необхідне постановити ухвалу, якою задовольнити зазначену скаргу НАЗК на постанову детектива та скасувати постанову про закриття кримінального провадження від 23 липня 2020 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 117, 376, 395, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 серпня 2020 року про відмову у задоволенні скарги про скасування постанови детектива про закриття кримінального провадження № 52019000000000131 від 19 лютого 2019 року скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції на постанову детектива Національного антикорупційного бюро України від 18 травня 2020 року про закриття кримінального провадження № 52019000000000131 від 19 лютого 2019 року задовольнити.

Постанову детектива Національного антикорупційного бюро України від 18 травня 2020 року про закриття кримінального провадження №52019000000000131 від 19 лютого 2019 року скасувати.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

__________ ___________ _____________

Семенников О.Ю. Михайленко Д.Г. Чорненька Д.С.