- Головуючий суддя (АП ВАКС): Семенников О.Ю.
- Суддя (АП ВАКС): Калугіна І.О., Михайленко Д.Г.
- Секретар : Таран Л.В.
- Прокурор : Володін В.Ю.
справа № 991/8472/20
провадження №11-сс/991/899/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2020 року м.Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді Семенникова О.Ю.,
суддів: Калугіної І.О., Михайленка Д.Г.,
секретаря судового засідання Таран Л.В.,
за участю представника ОСОБА_1 адвоката Терещенка І.І.,
прокурора Володіна В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Терещенка Іллі Ігоровича на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 15 жовтня 2020 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 52019000000001050 від 21 листопада 2019 року,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52019000000001050 від 21 листопада 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.364 КК.
09 жовтня 2020 року до Вищого антикорупційного суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) подано клопотання про накладення арешту на майно, вилученого 08 жовтня 2020 року при проведенні обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 15 жовтня 2020 року вказане клопотання прокурора задоволено частково, накладено арешт на майно вилучене при проведенні обшуку за вказаною адресою. Накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Вимоги апеляційної скарги і доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, вважаючи її незаконною та необґрунтованою з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, представник ОСОБА_1 адвокат Терещенко І.І. 20 жовтня 2020 року, звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою.
В обґрунтування апеляційної скарги адвокат Терещенко І.І. вказує, що майно, на яке накладено арешт не відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК, оскільки вилучені під час обшуку речі, а саме мобільний телефон, не є знаряддями вчинення злочину та не містять на собі сліди вчинення кримінального правопорушення. Також, на думку особи, яка звернулась з апеляційною скаргою, клопотання прокурора не містить достатніх підстав вважати, що вилучене майно, є доказом фактів та обставин, що встановлюються під час вказаного кримінального провадження.
Крім того, на переконання адвоката прокурором САП, пропущено строк встановлений ч.5 ст.171 КПК на звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна.
У зв`язку з чим адвокат Терещенко І.І. просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора.
Позиції учасників судового провадження.
Представник ОСОБА_1 адвокат Терещенко І.І., у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити у повному обсязі із зазначених у ній та доповненнях до неї підстав.
Прокурор, пославшись на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи правомірними висновки слідчого судді щодо наявності підстав для арешту майна, у зв`язку з чим просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши без змін оскаржувану ухвалу слідчого судді.
Мотиви суду.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно з положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.ст.94, 132, 173 КПК повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
З матеріалів судового провадження вбачається, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000001050 від 21 листопада 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, за фактом зловживання своїм службовим становищем службовими особами ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» за пособництва службових осіб ТОВ «Олтекс-ОД» та інших осіб шляхом протиправного відчуження, всупереч інтересам служби належних ПрАТ «УДП» 32 ліхтерів (барж), з метою одержання неправомірної вигоди третіми особами.
Слід зазначити, що в цьому кримінальному провадженні органом досудового розслідування встановлюються подія кримінального правопорушення та причетність до його вчинення ряду осіб, зокрема ОСОБА_1 . який за версією органу досудового розслідування влітку 2018 року приймав участь у переговорах в Республіці Туреччина на заводі як представник компанії EFFECTIVE MANAGEMENT SERVICE LTD та замовляв роботи з переобладнання ліхтерів в баржі. Так, згідно протоколу огляду матеріалів, отриманих у ході тимчасового доступу до речей і документів, які перебувають у володінні операторів мобільного зв`язку ТОВ «Лайфселл», ПрАТ «Київстар» та ПрАТ «ВФ Україна», ОСОБА_1 протягом 2017-2020 років неодноразово мав з`єднання та розмови з агентом ТОВ «Морське агентство «Альтаїр» ОСОБА_2 , керівником ТОВ «Екотехнолоджи» ОСОБА_3 , представником ТОВ «Екотехнолоджи» ОСОБА_4 , представниками компанії «EFFECTIVE MANAGEMENT SERVICE LTD» ОСОБА_6, ОСОБА_5 .
В межах вказаного кримінального провадження 08 жовтня 2020 року в квартирі, за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , детективами НАБУ на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 вересня 2020 року проведено обшук, при проведенні обшуку виявлене та вилучене майно, на яке оскаржуваною ухвалою слідчого судді від 15 жовтня 2020 року накладено арешт.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, приймаючи таке рішення слідчий суддя дійшов висновку, що досліджені під час судового засідання матеріали свідчать про відповідність заявленого до арешту майна критеріям речових доказів, визначеним ст.98 КПК, оскільки останнє може бути використане як доказ факту чи обставин, які встановлюються у кримінальному провадженні. За таких умов заявлена прокурором мета - збереження речових доказів - може бути досягнута через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Зазначені обставини покладені слідчим суддею в обґрунтування висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання прокурора про арешт майна в рамках розслідування кримінального провадження №52019000000001050.
При перегляді оскаржуваної ухвали колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, дослідивши надані матеріали, заслухавши пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, та заперечення прокурора, погоджується з мотивами та висновками слідчого судді, викладеними в оскаржуваній ухвалі від 15 жовтня 2020 року щодо накладення арешту на майно.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги адвоката щодо необґрунтованості висновків слідчого судді в частині відповідності майна на яке накладено арешт, критеріям зазначеним у ст.98 КПК, а також підстав для його арешту, суд враховує наступне.
Пунктом 1 ч.2 ст.170 КПК передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 173 КПК визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як вбачається з матеріалів провадження та надано відповідну оцінку слідчим суддею, постановою детектива НАБУ від 08 жовтня 2020 року вилучений під час обшуку мобільний телефон визнаний речовим доказом, оскільки містить інформацію щодо обставин скоєного злочину та дає змогу визначити рольову участь причетних до злочину осіб, містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, і таким чином зберіг на собі сліди кримінального правопорушення.
На виконання вимог ст.170 КПК слідчим суддею враховано, що мобільний телефон, якими використовував ОСОБА_1 відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК, оскільки може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, зокрема про спосіб вчинення кримінального правопорушення та причетність до нього конкретних осіб.
Також, слідчий суддя частково задовольняючи клопотання прокурора про арешт майна обґрунтовано дійшов висновку достатності доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, наявність ризиків передбачених абзацом 2 статті 170 КПК, як то можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження вилученого під час проведеного обшуку мобільного телефону, адже подальше перебування його у користуванні і розпорядженні власника може призвести до приховування, знищення або перетворення. Таким чином з накладенням арешту втрачається можливість запобігти зазначеним ризикам.
Колегія суддів також погоджується з висновками слідчого судді про те, що накладення арешту на майно є тимчасовим позбавленням прав на нього у зв`язку з тим, що відповідні речі містять відомості, які мають значення для кримінального провадження. Подальша ж доля речових доказів визначається положеннями ст.100 КПК. Отже, відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження. З урахуванням досліджених слідчим суддею обставин в цьому кримінальному провадженні, колегія суддів погоджується, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи з метою виконання завдань кримінального провадження.
Надаючи оцінку доводам адвоката викладеним в апеляційній скарзі, що оскаржувана ухвала слідчого судді не містить посилань на інформацію, яка б мала доказове значення в рамках вказаного кримінального провадження і давала підстави для арешту цього майна, колегія суддів виходить з такого.
Арешт у цьому провадженні накладено з метою саме збереження речових доказів, а тому слідчий суддя на підставі достатності даних, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, розумної оцінки сукупності отриманих доказів правомірно встановив можливість використання вилученого майна як доказу у кримінальному провадженні та на даному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, винуватість чи невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення та з`ясовувати підстави набуття вилученого майна, а тому, враховуючи підстави та мету накладення арешту, вказані доводи не впливають на обґрунтованість рішення слідчого судді.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою попередження настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Доказів будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, ані слідчому судді, ні під час апеляційного перегляду не надані.
Посилання адвоката в апеляційній скарзі на те, що прокурором САП пропущений строк встановлений ч.5 ст.171 КПК на звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються наявним в матеріалах судової справи конвертом АТ «Укрпошта» на якому зазначена дата оформлення конверта, з зазначеним клопотанням прокурора про арешт майна, адресованого до Вищого антикорупційного суду 09 жовтня 2020 року, тобто на наступний після проведеного обшуку в межах даного кримінального провадження.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи адвоката Терещенка І.І. стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді, слід визнати непереконливими, підстав для обґрунтованого сумніву в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегією суддів при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, слідчим суддею відповідно до ст.ст.132, 170 КПК дотримані принципи розумності та співрозмірності обмеження права власності осіб завданням кримінального провадження та враховані наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано та під час судового розгляду скарги не встановлено.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи адвоката, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6§1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, § 58).
Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними адвокатом Терещенко І.І. в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а відтак вимоги апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Терещенка Іллі Ігоровича залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 15 жовтня 2020 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №52019000000001050 від 21 листопада 2019 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ _____________ ______________
Семенников О.Ю. Калугіна І.О. Михайленко Д.Г.