Документ № 92579507

Справа № 991/8321/20

Провадження1-кс/991/8544/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Воронько В.Д., за участю секретаря судового засідання Батир Б.В., адвоката Лисенка В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу адвоката Лисенка Володимира Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову детектива Національного антикорупційного бюро України Дмитрієнка В.П. від 15.09.2020 про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42020000000001261 від 08.07.2020,

ВСТАНОВИВ:

До слідчого судді надійшла вказана скарга адвоката Лисенка Володимира Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову детектива Національного антикорупційного бюро України Дмитрієнка В.П. від 15.09.2020 про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №42020000000001261 від 08.07.2020.

В обґрунтування скарги заявник вказав, що 27.08.2020 на адресу детективів (слідчих) НАБУ, що здійснюють досудове розслідування кримінального провадження №42020000000001261 від 08.07.2020, засобами поштового зв`язку було направлено клопотання в порядку ст. 220 КПК України, про проведення слідчих та процесуальних дій, однак відповіді стосовно надісланого клопотання отримано не було.

07.09.2020 слідчому судді Вищого антикорупційного суду було направлено скаргу на бездіяльність, за результатами розгляду якої, суд своїм рішенням від 10.09.2020 року (справа № 991/7531/20) зобов`язав детективів НАБУ розглянути вищезазначене клопотання адвоката Лисенка В.А. в інтересах ОСОБА_1 від 27.08.2020 в порядку, передбаченому ст.220 КПК України.

29.09.2020 заявником отримано постанову детектива Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Дмитрієнка В.П про відмову у визнані ОСОБА_1 потерпілим від 15.09.2020, оскільки у вказаному кримінальному провадженні заява про визнання потерпілим ним не подавалася, окрім того заявником не зазначено, якої саме шкоди, у якому вигляді та розмірі завдано вчиненням кримінальних правопорушень.

Адвокат Лисенко В.А. зауважив, що детективи НАБУ, всупереч вимогам ст. 55 КПК України, безпідставно не визнали процесуальний статус ОСОБА_1 в даному кримінальному провадженні, як потерпілого, незважаючи на те, що кримінальне правопорушення, про яке йшлось у заяві, було спрямоване на заподіяння ОСОБА_1 майнової шкоди в особливо великому розмірі.

Факт завдання шкоди ОСОБА_1 зазначеним вище кримінальним правопорушенням є достатньо очевидним, а тому вважає постанову детектива про відмову у визнанні потерпілим від 15.09.2020 необґрунтованою та безпідставною.

Вказані обставини стали підставою для звернення до слідчого судді із даною скаргою, у якій адвокат Лисенко Володимир Анатолійович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить:

-поновити строк на оскарження постанови детектива про відмову у визнанні потерпілим, в порядку п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України;

-скасувати постанову детектива Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Дмитрієнка В.П. від 15.09.2020 про відмову у визнанні потерпілим;

-зобов`язати детективів (слідчих) Національного антикорупційного бюро України, що здійснюють досудове розслідування кримінального провадження № 42020000000001261 від 08.07.2020 за ч.2 ст.364 КК України вручити потерпілому ОСОБА_1 або його представнику пам`ятку потерпілого у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені в ЄРДР за №42020000000001261 від 08.07.2020.

У судовому засіданні адвокат Лисенко В.А. підтримав подану скаргу та просив задовольнити її у повному обсязі. Адвокат акцентував увагу на тому, що тягар доведення відсутності завданої заявнику/потерпілому шкоди покладається на орган досудового розслідування, що повинно бути оформлено вмотивованою постановою про відмову у визнанні потерпілим та виключно за наявності очевидних та достатніх підстав, що зроблено не було. Натомість детективи НАБУ своїми діями фактично перекладають тягар доказування на потерпілого, який повинен довести спричинення йому шкоди, що суперечить чинному законодавству.

Детектив у судове засідання не з`явився, надав заперечення на скаргу адвоката Лисенка В.А. в інтересах ОСОБА_1 , в яких зазначив, що станом на 15.09.2020 підстави для визнання заявника потерпілим у кримінальному провадженні були відсутні, оскільки в матеріалах досудового розслідування відсутні дані, які свідчать про завдання моральної, фізичної або майнової шкоди безпосередньо заявнику, внаслідок можливого вчинення кримінальних правопорушень. Детектив також зазначив, що станом на день винесення постанови про відмову у визнанні потерпілим у матеріалах досудового розслідування відсутні докази, які свідчать про факт та розмір завданої заявнику шкоди, а тому оскаржувана постанова є обґрунтованою, а доводи, викладені в скарзі адвоката - надуманими.

Заслухавши заявника, дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

Одним із пунктів прохальної частини скарги адвокат просить суд поновити десятиденний строк на подання скарги на постанову детектива про відмову у визнанні потерпілим в порядку п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Як вбачається з матеріалів, оскаржувана постанова винесена детективом 15.09.2020 та адвокату Лисенку В.А.17.09.2020. У судовому засіданні адвокатом зазначено, що оскаржувана постанова отримана ним засобами поштового зв`язку лише 29.09.2020, доказів зворотного під час розгляду не встановлено.

За таких обставин, враховуючи те, що строк в даному випадку рахується з моменту отримання копії постанови, слідчий суддя вважає строк на подання скарги, визначений ст.304 КПК України заявником не пропущений.

Встановлено, що детективами Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020000000001261 від 08.07.2020, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч. 2 ст. 209КК України.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється за фактом можливого вчинення кримінального правопорушення у вигляді зловживання особою, яка постійно, тимчасово чи за спеціальними повноваженнями здійснює функції представника влади чи місцевого самоврядування, обіймає постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах, організаціях посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконує такі функції за спеціальними повноваженнями, владою або службовим становищем, тобто умисного, з метою одержання неправомірної вигоди, для себе самої чи іншої фізичної або юридичної особи, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, які у 250 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян; а також за фактами легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, - набуття, володіння, використання, розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, або переміщення, зміни форми (перетворення) такого майна, або вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна або володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження, вчинене особою, яка знала або повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом, за попередньою змовою групою осіб або щодо майна, вартість якого перевищує 6 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10.09.2020 у справі №991/7531/20 (провадження 1-кс/991/7737/20) задоволено скаргу адвоката Лисенка В.А. в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність детектива Національного антикорупційного бюро України та зобов`язано детективів НАБУ, що здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні №42020000000001261 від 08.07.2020, розглянути клопотання адвоката Лисенка В.А. в інтересах ОСОБА_1 від 27.08.2020 в порядку, передбаченому ст.220 КПК України.

Постановою детектива Першого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Дмитрієнка В.П від 15.09.2020 року постановлено відмовити у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні №42020000000001261 від 08.07.2020, оскільки заява про визнання потерпілим ОСОБА_1 не подавалася, окрім того заявником не зазначено, якої саме шкоди, у якому вигляді та розмірі завдано вчиненням кримінальних правопорушень.

Вказана постанова є предметом оскарження до слідчого судді.

Згідно зі ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України.

Статтею 303 КПК України визначені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, серед яких, п. 5 ч. 1 вказаної статті КПК України передбачено право оскаржити рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.

Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування регламентовано главою 26 КПК України, параграф № 1, статті 303-308 КПК України.

Пунктами 1-11 ч. 1 ст. 303 КПК України визначено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржено рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.

Відповідно до ч. 5 ст. 110 КПК України, постанова слідчого, дізнавача, прокурора складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття постанови; прізвище, ім`я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову; 2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу; 3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.

Отже, відповідно до ст. 110 КПК України, постанова про відмову у визнанні потерпілим має бути вмотивована, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема в ній має бути викладено всі обставини та правові підстави, які виключають можливість визнання потерпілим у кримінальному провадженні, що є однією з гарантій забезпечення прав та законних інтересів учасників процесу.

Слідчий суддя вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 364 Кримінального кодексу України, кримінальне провадження за якою відноситься до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, передбачає кримінальну відповідальність за вчинення такого кримінального правопорушення як зловживання владою або службовим становищем.

При цьому, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, має три обов`язкові ознаки: діяння - використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, що полягає у певних діях або бездіяльності суб`єкта; наслідки, що виявляються у завданні істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб; причинний зв`язок між діянням і наслідками.

Відсутність хоча б однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України.

В свою чергу, зловживання владою характеризується як вчинене всупереч інтересам служби використання службовою особою, яка є представником законодавчої, виконавчої чи судової влади, своїх повноважень і можливостей щодо пред`явлення вимог і прийняття рішень, обов`язкових для виконання іншими фізичними або юридичними особами. Зловживання службовим становищем - це вчинене всупереч інтересам служби використання службовою особою своїх повноважень і можливостей, пов`язаних із займаною посадою.

Кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, є спричинення таким злочином тяжких наслідків. Крім того, суб`єкт злочину, передбаченого статтею 364 КК України, - спеціальний, а саме службова особа, визначення якої зазначено у примітці 1 до статті 364 Кримінального кодексу України.

Отже, виходячи з положень статті ст.364 КК України, дана стаття передбачає відповідальність саме за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Так, стаття 209КК України встановлює кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом. Відповідно до Розділу VII Особливої частини Кримінального кодексу України, ст. 209цього Кодексу відноситься до злочинів у сфері господарської діяльності.

Тобто предметом цього злочину є кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння (предикатне діяння), що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також права на кошти та майно. Таким чином, легалізації (відмиванню) майна, що кваліфікується за ст. 209КК України, обов`язково повинно передувати вчинення предикатного діяння - кримінального правопорушення, внаслідок якого було здобуто такі кошти чи майно.

Положеннями ст. 55 КПК України визначено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

Тобто, правова природа набуття особою процесуального статусу потерпілого пов`язана з наступними обставинами: вчиненням кримінального правопорушення; завданням фізичній особі моральної, фізичної або майнової шкоди; причинно-наслідковим зв`язком між вчиненим кримінальним правопорушенням та завданою шкодою. Відсутність хоча б однієї із вказаних обставин виключає наявність підстав для визнання особи потерпілою.

Положеннями ч.5 ст. 55 КПК України встановлено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

Детективом зазначено, що у вказаному кримінальному провадженні заява про визнання потерпілим не подавалась, у заяві про вчинення кримінального правопорушення заявником не зазначено, якої саме шкоди, у якому вигляді та розмірі завдано вчиненням кримінальних правопорушень.

Слідчий суддя погоджується з висновками детектива про те, що у клопотанні заявника були відсутні відомості про те, яку саме шкоду моральну, фізичну або майнову було йому завдано, що є обов`язковою підставою для визнання особи потерпілою відповідно до ч.1 ст. 55 КПК України.

Нормою ст. 92 КПК України передбачено, що обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Статтею 22 КПК України встановлено обов`язок самостійного обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, а також те, що заявником не доведено заподіяння шкоди, не вказано яку саме шкоду моральну, фізичну або майнову було завдано вчиненням кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364, ч. 2 ст. 209КК України та зокрема її розміру, тому відсутні підстави для визнання ОСОБА_1 потерпілим в даному кримінальному провадженні.

За таких обставин, слідчий суддя приходить до висновку, що доводи адвоката не знайшли свого підтвердження, оскільки в матеріалах наявна обґрунтована постанова детектива НАБ України від 15.09.2020, яка відповідає вимогам ч.5 ст. 110 КПК України, тому у задоволенні скарги слід відмовити.

Керуючись статтями 9, 303-307, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги адвоката Лисенка Володимира Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову детектива Національного антикорупційного бюро України Дмитрієнка В.П. від 15.09.2020 про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42020000000001261 від 08.07.2020, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя В.Д. Воронько