- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Панкулич В.І.
15 жовтня 2020 року Справа № 991/1231/19
Провадження №11-кп/991/58/20
ОКРЕМА ДУМКА
судді Панкулича В.І.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 14.09.2020 року накладено арешт на майно обвинуваченого з метою забезпечення його можливої конфіскації як виду покарання.
Сторона захисту оскаржила вказану ухвалу в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15.10.2020 року за результатами розгляду апеляційної скарги по суті постановлено відмовити в її задоволенні.
Не заперечуючи проти обґрунтованості висновків судової колегії стосовно суті апеляційної скарги та поважаючи доступ до правосуддя як одну з базових цінностей демократичного суспільства, яку колегія сповідувала при постановленні ухвали, все таки вважаю, що вона дійшла помилкового висновку про наявність в обвинуваченого права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про арешт майна у кримінальному провадженні, яке розглядається ним по суті. Така помилка може мати негативний вплив на формування судової практики Вищого антикорупційного суду, який відносно недавно розпочав свою діяльність, а тому вважаю за необхідне викласти окрему думку.
Вирішуючи апеляційну скаргу по суті, колегія суддів виходила з вимог абзацу 7 ч.7 ст.173 КПК України, відповідно до якого : «Підозрюваний, обвинувачений, треті особи мають право на захисника, право оскаржити судове рішення щодо арешту майна».
Однак я не погоджуюся з висновком колегії та вважаю, що ч.7 ст.173 КПК України не наділяє обвинуваченого правом на окреме апеляційне оскарження ухвали про арешт майна, прийнятої судом першої інстанції під час судового провадження до постановлення кінцевого рішення.
Статті 170-174 КПК України регулюють підстави і порядок арешту майна як на досудовому слідстві слідчими суддями, так і судом під час розгляду кримінального провадження по суті (при здійсненні судового провадження). Тобто, вони є загальними щодо арешту майна у кримінальному провадженні.
Безумовно, що арештованим може бути майно підозрюваного, обвинуваченого, третіх осіб (зокрема, для збереження речових доказів) і всі вони мають право оскаржити судове рішення щодо такого арешту. Це їх право гарантує, в тому числі, абзац 7 ч.7 ст.173 КПК України.
Однак порядок розгляду клопотань про арешт майна, форми судових рішень, якими вирішується питання арешту майна, порядок набрання ними законної сили, виконання, підстави і строки оскарження регулюються спеціальними нормами відповідно до стадії кримінального провадження.
Зокрема, слідчі судді здійснюють свої повноваження щодо арешту майна шляхом реалізації судового контролю за досудовим розслідуванням . Апеляційне оскарження ухвали слідчого судді здійснюється на підставі та у порядку, визначеному ст.ст.309-310 КПК України.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.400 КПК України подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Арешт майна судом першої інстанції під час судового провадження вирішується ухвалою суду. Рішення суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, та порядок їх оскарження, врегульовано ст.ст.392, 395 КПК України.
Відповідно до ст.392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме:
1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу;
2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру;
3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.392 КПК України під іншими, передбаченими ч. 1 ст.392 КПК України ухвалами, слід розуміти ті ухвали, якими завершується судове провадження в суді першої інстанції (наприклад ухвала про закриття кримінального провадження) або ухвали, постановлені після ухвалення вироку (ухвали про виправлення описки, про роз`яснення судового рішення, тощо).
Важливо також підкреслити, що відповідно до ч.1 ст.400 КПК України подання апеляційної скарги на вирок або ухвалу суду зупиняє набрання ними законної сили та їх виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Ухвала суду про арешт майна не відноситься до таких виключень. Ця обставина додатково підтверджує, що у разі можливості окремого апеляційного оскарження ухвали суду про арешт майна, вона не набирає законної сили та не підлягає виконанню, що нівелює саму природу арешту майна, оскільки надає особі можливість його відчуження після накладення арешту.
За наведених обставин вважаю, що обвинувачений має право оскаржити в апеляційному порядку:
1. Ухвалу слідчого судді про арешт майна на підставі та в порядку, передбаченому ст.ст.309-310 КПК України;
2. Ухвалу, вирок суду, якими закінчено судове провадження в суді першої інстанції (якщо ними накладався арешт на майно) на підставі та в порядку, передбаченому ст.ст. 392, 395 КПК України;
3. Ухвалу суду про арешт майна, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, якими завершено розгляд кримінального провадження, обвинувачений може оскаржити шляхом включення заперечень проти такої ухвали до апеляційної скарги на вказані судові рішення. Окремому апеляційному оскарженню вона не підлягає.
Висновок про неможливість окремого апеляційного оскарження обвинуваченим ухвали суду про арешт майна не суперечить ч.7 ст.173 КПК України, в той час як протилежне порушує загальні засади кримінального провадження, зокрема, незалежність суду першої інстанції під час розгляду кримінальної справи по суті. На мою думку, незалежність суду полягає, серед іншого, і в неприпустимості втручання у такий розгляд з боку судів апеляційної чи касаційної інстанцій шляхом перевірки ухвал, постановлених до завершення судового провадження в суді першої інстанції . Хоча в даному кримінальному провадженні ухвала суду першої інстанції була залишена колегією суддів апеляційного суду в силі, однак її можливе скасування містило б ознаки порушення незалежності суду першої інстанції.
Тому вважаю, що провадження за апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції про арешт майна слід було закрити, оскільки така ухвала не підлягає окремому оскарженню, її оскарження можливе лише шляхом включення заперечень проти неї до апеляційної скарги на кінцеве судове рішення суду першої інстанції, прийняте за результатами розгляду кримінального провадження.
Суддя В.І.Панкулич