- Головуючий суддя (ВАКС): Дубас В.М.
- Суддя (ВАКС): Коліуш О.Л., Ткаченко О.В.
- Секретар : Борух А.С.
- Захисник/адвокат : Лисака О.М.
- Прокурор : Шкрум В.М.
Справа № 991/6677/20
Провадження 1-кп/991/63/20
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2020 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:
головуючого судді Дубаса В.М., суддів Коліуша О.Л та Ткаченка О.В.(далі - суд),
за участі:
секретаря судового засідання Борух А.С.,
прокурора Шкрума В.М.,
обвинуваченого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника Лисака О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника Лисака О.М. щодо закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 14.03.2019 року №52019000000000208 щодо обвинувачення ОСОБА_1 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Одесі, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 «Декларування недостовірної інформації» Кримінального кодексу України (далі - КК),
ВСТАНОВИВ:
1. Стислий опис судового провадження
07.08.2020 зі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (САП ОГП) до Вищого антикорупційного суду (ВАКС) надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 14.03.2019 №52019000000000208 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК.
За протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.08.2020, відповідно до статті 334 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) для розгляду питання про об`єднання (спільного розгляду) цього кримінального провадження визначено колегію суддів ВАКС у складі головуючого судді Ногачевського В.В., суддів Галабали М.В. та Федорак Л.М.
Ухвалою цієї колегії суддів ВАКС від 09.09.2020 постановлено відмовити в об`єднанні матеріалів кримінальних проваджень №52019000000000208 про обвинувачення ОСОБА_1 за статтею 366-1 КК (справа №991/6677/20, провадження № 1-кп/991/63/20) та проваджень №52019000000000324 про обвинувачення ОСОБА_1 за статтею 366-1 КК (справа №522/10468/19, провадження № 1-кп/991/119/19) в одне; передати обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадження №52019000000000208 про обвинувачення ОСОБА_1 за статтею 366-1 КК (справа №991/6677/20, провадження № 1-кп/991/63/20) до канцелярії ВАКС для здійснення автоматизованого розподілу судової справи.
За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2020 для розгляду даного кримінального провадження визначено колегію суддів ВАКС у складі головуючого судді Дубаса В.М., суддів Коліуша О.Л. та Ткаченка О.В.
Ухвалою ВАКС від 12.09.2020 призначено підготовче судове засідання на 24.09.2020, а ухвалою від 24.09.2020 призначено судовий розгляд на 29.09.2020, з відкладенням на 21.10.2020 та 05.11.2020.
2. Короткий виклад формулювання обвинувачення.
Згідно з обвинувальним актом, «відповідно до постанови Одеської міської виборчої комісії Одеської області від 27.05.2014 №87 ОСОБА_1 визнано обраним Одеським міським головою.
27.05.2014 на засіданні позачергової сесії Одеської міської Ради VI скликання ОСОБА_1 склав Присягу посадової особи місцевого самоврядування.
Згідно з розпорядженням Одеського міського голови від 27.05.2014 №560К ОСОБА_1 приступив з 27.05.2014 до виконання обов`язків Одеського міського голови.
Відповідно до постанов Одеської міської виборчої комісії Одеської області від 27.10.2015 №245 та №246 ОСОБА_1 визнано обраним Одеським міським головою (вдруге).
Згідно з розпорядженням Одеського міського голови від 28.10.2015 №1409К, а також вказаними постановами Одеської міської виборчої комісії Одеської області, враховуючи інформацію голови Одеської міської виборчої комісії Одеської області, оголошену на пленарному засіданні першої сесії Одеської міської ради VII скликання, про підсумки виборів міського голови, ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків Одеського міського голови з 28.10.2015 з посадовим окладом згідно зі штатним розписом та врахуванням 1 рангу державного службовця.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова є головною посадовою особою територіальної громади міста.
Посада Одеського міського голови відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» відноситься до другої категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017) особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції.
Підпунктом «в» п. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017) визначено, що посадові особи місцевого самоврядування належать до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Таким чином, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді Одеського міського голови, був зобов`язаний подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017).
27 березня 2018 року о 11 год. 58 хв. 50 сек., із застосуванням електронного цифрового підпису, отриманого в Акредитованому центрі сертифікації ключів Інформаційно-довідкового департаменту Державної фіскальної служби України ОСОБА_1 з комп`ютера з ІР-адресою 94.158.152.187/32, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (https://nazk.gov.ua/), розташованому у м. Києві, по бульвару Дружби Народів, 28, подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачену Законом України «Про запобігання корупції», за 2017 рік, в якій, як і в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, за подання в якій завідомо недостовірних відомостей йому висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 366-1 КК України у кримінальному провадженні № 52019000000000324, зазначив завідомо недостовірні відомості.
Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017) у декларації зазначаються зокрема відомості про прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків суб`єкта декларування та членів його сім`ї, зареєстроване місце проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб`єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017) термін «члени сім`ї» вживається в цьому Законі у такому значенні - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
У поданій декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік у розділі 2.2 «Інформація про членів сім`ї суб`єкта декларування» ОСОБА_1 відобразив завідомо недостовірні відомості про членів своєї сім`ї, а саме недостовірно зазначив, що членами його сім`ї є ОСОБА_2 (мати) та ОСОБА_3 (дочка), замість достовірних відомостей, відповідно до яких членами його сім`ї є ОСОБА_4 (особа, з якою спільно проживає, але не перебуває у шлюбі) та ОСОБА_3 (дочка).
Так, 27 липня 1985 року ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_4 (після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_4 ).
21 січня 1997 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано, після чого повторно вони його не реєстрували.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народилась дочка - ОСОБА_3 .
25 жовтня 2000 року ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».
Проте, незважаючи на розірвання шлюбу, у 2017 році ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно проживали, вели спільний побут і мали взаємні права да обов`язки сімейного характеру.
Таким чином, ОСОБА_1 , порушуючи вимоги п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017), не відобразив у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік відомості про ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженку міста Одеси Одеської області, з якою він у 2017 році спільно проживав, був пов`язаний спільним побутом і мав взаємні права та обов`язки сімейного характеру. При цьому, ОСОБА_1 також вніс недостовірні відомості щодо місця фактичного проживання, не зазначивши достовірну адресу: АДРЕСА_2 , за якою він фактично спільно проживав з ОСОБА_4 у 2017 році.
Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017) у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», зазначаються відомості про об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
У поданій декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» ОСОБА_1 відобразив недостовірно відомості про об`єкти для декларування, а саме зазначив лише ті об`єкти, які належать йому та ОСОБА_2 на праві власності. При цьому, порушуючи вимоги п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017) ОСОБА_1 не відобразив ряд об`єктів, що належали станом на 31.12.2017 на праві власності члену його сім`ї ОСОБА_4 та, відповідно підлягали декларуванню в цьому розділі:
- квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 296 кв. м., вартістю 2 946 410,20 грн. станом на 06.08.2009 згідно з укладеним договором купівлі-продажу нерухомого майна між ПП «Торгівельно-дистриб`юторська компанія СІС» та ОСОБА_4 , та вартістю 6 455 168 грн. станом на 31.12.2017;
- машиномісце НОМЕР_8, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Генуезька, 1А, загальною площею 13,3 кв. м., вартістю 263 030, 52 грн. станом на 06.08.2009 згідно з укладеним договором купівлі-продажу нерухомого майна між ТОВ «СКВО» та ОСОБА_4 , та вартістю 391 830 грн. станом на 31.12.2017;
- машиномісце НОМЕР_9, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Генуезька, 1А, загальною площею 13,3 кв.м., вартістю 263 030, 52 грн. станом на 06.08.2009 згідно з укладеним договором купівлі-продажу нерухомого майна між ТОВ «СКВО» та ОСОБА_4 , та вартістю 391 830 грн. станом на 31.12.2017;
- елінг № 8, розташований за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 228,8 кв.м., вартістю 46 000 грн. станом на 23.12.2008 згідно з укладеним договором купівлі-продажу між МП «Вланев» (товариство з обмеженою відповідальністю) та ОСОБА_4 , та вартістю 309 265 грн. грн. станом на 31.12.2017;
- 37/100 частки нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , площею 271 кв.м., вартістю 4 089 932 грн. станом на 05.12.2014, дату видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_4 на вказане нерухоме майно, та вартістю 5 795 877 грн. станом на 31.12.2017.
Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08,2017) у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», зазначаються, зокрема, відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості, зокрема, включають дані щодо транспортних засобів, а також їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Дані про транспортні засоби зазначаються незалежно від їхньої вартості.
У поданій декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік у розділі 6 «Цінне рухоме майно - транспортні засоби» ОСОБА_1 подав завідомо недостовірні відомості про відсутність об`єктів для декларування в цьому розділі
Так, ОСОБА_1 , порушуючи вимоги п.3 ч.1 ст.46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017), не відобразив ряд об`єктів, що перебували на праві власності станом на 31.12.2017 у члена його сім`ї - ОСОБА_4 та підлягали декларуванню в цьому розділі.
07.12.2004 ОСОБА_4 набула у власність транспортний засіб - легковий автомобіль марки Toyota модель RAV4, №иер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 , вартістю 244 460 грн. станом на 31.12.2017 та 20.05.2014 - легковий автомобіль марки MERCEDES-BENZ модель ML 350 CDI 4 МАТІС, номер кузова НОМЕР_4 , номер двигуна НОМЕР_5 , державний номер НОМЕР_6 , вартістю 1 549 020 грн. станом на 31.12.2017.
Крім того, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017) у декларації зазначаються відомості про інші корпоративні права, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї, із зазначенням найменування кожного суб`єкта господарювання, його організаційно-правової форми, коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, частки у статутному (складеному) капіталі товариства, підприємства, організації у грошовому та відсотковому вираженні.
У поданій декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік у розділі 8 «Корпоративні права» ОСОБА_1 подав завідомо недостовірні відомості, а саме не відобразив відомості про наявність у ОСОБА_4 як члена його сім`ї об`єктів для декларування у цьому розділі.
Так, ОСОБА_1 , порушуючи вимоги п. 5 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», не зазначив відомостей про корпоративні права, які станом на 31.12.2017 належали ОСОБА_4 :
- у товаристві з обмеженою відповідальністю «Прайм-Тайм», код ЄДРПОУ 31977043, вартістю 259 250 грн., - у телерадіокомпанії «Одеса-Плюс» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, код ЄДРПОУ 21037467, вартістю 59 235 грн.
Крім того, згідно з п.7 ч.1 ст.46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08,2017) у декларації зазначаються відомості про отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та інші доходи.
Проте ОСОБА_1 , порушуючи вимоги п.7 ч.1 ст.46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017), подав завідомо недостовірні відомості, а саме не відобразив у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» відомості про отримання ОСОБА_4 доходу у 2017 році від ГО «Українська федерація таїландського боксу Муей-Тай» (код ЄДРПОУ 23210898) у розмірі 20 000 . грн., ПП «Ангара Кампані» (код ЄДРПОУ 35406223)- 812 366, 69 грн., ОСОБА_7 (код НОМЕР_7 ) - 11288,02 грн., від AT «КБ «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) у розмірі 158,48 грн. (проценти).
Таким чином, ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що відомості про ОСОБА_4 як члена його сім`ї в розумінні положень Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017), відомості про об`єкти нерухомості, транспортний засіб, корпоративні права, доходи ОСОБА_4 як члена його сім`ї мають бути зазначені в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», діючи з прямим умислом, у порушення положень пунктів 1, 2, 3, 5 та 7 ч.1 ст.46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції станом на 03.08.2017), у поданій ним 27 березня 2018 року декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», за 2017 рік не зазначив перелічених об`єктів декларування загальною вартістю 16 299 748, 19 грн.
Відповідно до абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року становив 1600 грн. Таким чином, відомості, які подані ОСОБА_1 в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції» відрізняються від достовірних на суму понад 10187 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Таким чином, ОСОБА_1 обвинувачується у повторному поданні суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», тобто у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК України».
3. Короткий виклад поданого клопотання та позицій сторін провадження.
05.11.2020 до ВАКС надійшло клопотання захисника Лисака О.М., в якому він просив: 1) закрити кримінальне провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК, обґрунтовуючи це тим, що Конституційний Суд України ухвалив рішення від 27.10.2020, яким зокрема визнав неконституційною статтю 366-1 КК, тобто ця норма втратила чинність; 2) процесуальні витрати за проведення експертиз у даному кримінальному провадженні в загальній сумі 35796,08 грн. віднести на рахунок держави.
В судовому засіданні захисник Лисак О.М. підтримав подане клопотання та просив його задовольнити повністю. Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав подане захисником клопотання та просив його задовольнити, закривши кримінальне провадження.
Прокурор Шкрум В.М. у судовому засіданні погодився із поданим клопотанням про закриття кримінального провадження та просив його задовольнити.
4. Обґрунтування позиції суду.
Статтею 284 КПК визначено вичерпний перелік випадків, за яких закривається кримінальне провадження.
Зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.
При цьому за частиною 7 статті 284 КПК, якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини 1 цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок. Якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 9-1 частини 1 цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини 2 цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.
Наведеними вище нормами статті 284 КПК не визначено як підстав, так й порядку закриття кримінального провадження внаслідок визнання рішенням КСУ певного закону чи частини закону такими, що не відповідають Конституції України (тобто неконституційними).
Дійсно, за пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України (КСУ) від 27.10.2020 №13-р/2020 в справі №1-24/2020(393/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): - пункти 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1, 2, 6-101, 12, 121 частини першої, частини другу - п`яту статті 12, частину другу статті 13, частину другу статті 131, статтю 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 48-51, частини другу, третю статті 52, статтю 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII зі змінами; - статтю 3661 Кримінального кодексу України.
За пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення КСУ, визнані неконституційними норми (зокрема й стаття 3661 КК) втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
Тобто в даному випадку не відбулось скасування норми, яка передбачала кримінальну відповідальність, шляхом прийняття закону Верховною Радою України, проте стаття 366-1 КК, за якою обвинувачується ОСОБА_1 , втратила чинність з 27.10.2020 внаслідок визнання її неконституційною за рішенням КСУ.
За частиною 1 статті 9 «Законність» КПК, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. За частиною 3 статті 9 КПК, закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу. За частиною 6 статті 9 КПК, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження.
Статтею 7 КПК визначено перелік загальних засад кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться верховенство права та законність.
Частиною 1 статті 8 «Верховенство права» КПК визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Ці норми кореспондуються із статтею 8 Конституції України, за якою в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 147 Конституції України встановлено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень i висновків.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
За статтею 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
За статтею 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 , юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку. Юридична позиція Суду може міститися в ухвалах про відмову у відкритті конституційного провадження у справі та про закриття конституційного провадження у справі, постановлених Сенатом чи Великою палатою. Конституційний Суд може розвивати і конкретизувати юридичну позицію Суду у своїх наступних актах, змінювати юридичну позицію Суду в разі суттєвої зміни нормативного регулювання, яким керувався Суд при висловленні такої позиції, або за наявності об`єктивних підстав необхідності покращення захисту конституційних прав і свобод з урахуванням міжнародних зобов`язань України та за умови обґрунтування такої зміни в акті Суду.
В пункті 4 рішення КСУ від 14.12.2000 №15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) зокрема зазначено, що додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У пункті 3 рішення КСУ від 19.04.2000 № 6-рп/2000 (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) зокрема зазначено, що відповідно до положення частини першої статті 6 Кодексу злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час його вчинення. За змістом частини другої зазначеної статті закон, що усуває караність діяння або пом`якшує покарання, має зворотну дію в часі. Приписи цих норм Кодексу кореспондуються з положеннями статті 58 Конституції України. Зворотна дія кримінального закону означає поширення його на осіб, які вчинили діяння до набрання чинності таким законом. Зіставлення положень статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та статті 6 Кодексу дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.
В пункті 4 рішення КСУ від 26.01.2011 №1-рп/2011 (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі) зокрема зазначено, що Конституційний Суд України виходить з того, що в частині четвертій статті 5 Кримінального кодексу 2001 року йдеться про можливість його зміни тільки іншим законом про кримінальну відповідальність, а не Рішенням Конституційного Суду України, який повноважний лише визнавати неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність. Як зазначив Конституційний Суд України у справі про зворотну дію кримінального закону в часі, «зіставлення положень статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та статті 6 Кодексу дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи» (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000). Висновок про те, що скасування або пом`якшення кримінальної відповідальності особи здійснюється саме законами, ґрунтується, зокрема, на положеннях Кримінального кодексу України, відповідно до якого поліпшення правового становища особи, яка вчинила злочин, здійснюється згідно із законом, що пом`якшує покарання, нововиданим законом (частина друга статті 6, частина третя статті 54 Кодексу 1960 року), законом про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, санкцією нового закону (частина перша статті 5, частина третя статті 74 Кодексу 2001 року).
Аналогічні положення встановлені статтями 4 та 5 чинного КК 2001 року щодо чинності та зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.
Підставою для втрати чинності законом у цілому або його частинами є визнання єдиним органом законодавчої влади - Верховною Радою України - такого закону або його окремих положень такими, що втратили чинність, або визнання їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні - Конституційним Судом України, оскільки його рішення належить сприймати як загальнообов`язковий правовий акт, який діє на усій території України та є обов`язковим для виконання усіма суб`єктами права.
Тобто у обидвох випадках правовими наслідками є втрата законом чи його частиною чинності, а тому втрата чинності законом (чи частини закону) внаслідок визнання їх неконституційними є тотожними набранню чинності законом, яким скасовується кримінальна відповідальність.
При цьому щодо невизначеності КПК порядку закриття кримінального провадження за підставою, передбаченою пунктом 4 частини 1 статті 284 цього Кодексу, суд враховує таке.
Відповідно до частини 3 статті 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має з`ясувати, чи немає підстав для прийняття рішень, зазначених у пунктах 1-4 частини 3 статті 314 КПК, зокрема, й щодо закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини 1 або частиною 2 статті 284 КПК.
Тобто для підготовчого судового провадження нормами КПК прямо передбачена можливість закриття кримінального провадження за підставою набрання чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.
Рішенням про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину в разі, коли злочинність і караність цього діяння усунені новим кримінальним законом, забезпечується реалізація вимоги поширення нового кримінального закону на осіб, які відповідно до статті 62 Конституції України вважаються невинними, доки їх вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Тому позбавлення можливості закриття кримінального провадження лише з тієї підстави, що кримінальне провадження вже перебуває на стадії судового розгляду, свідчило б про порушення такої загальної засади кримінального провадження як верховенство права.
Також, за частиною 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Також за частиною 6 статті 368 КПК, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду від 26.05.2020 в справі №556/1381/18 наведено такий висновок щодо застосування норм права: «Твердження у касаційній скарзі про те, що суд не дотримався процесуальної форми розгляду провадження, чим допустив істотне порушення кримінального процесуального закону, оскільки прийняв рішення про закриття провадження не в підготовчому судовому засіданні, а під час судового розгляду, є безпідставними, оскільки чинне кримінальне процесуальне законодавство не містить обмежень щодо закриття кримінального провадження на будь-якій стадії процесу (до виходу суду в нарадчу кімнату для постановлення рішення по суті). Ураховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що істотних порушень кримінального процесуального закону, які вплинули чи могли вплинути на законність судових рішень, про що йдеться в касаційній скарзі, не встановлено».
З урахуванням викладеного та загальних засад кримінального провадження (зокрема верховенства права та законності) суд вважає можливим задовольнити клопотання захисника та закрити на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що рішенням КСУ від 27.10.2020 статтю 366-1 КК визнано такою, що не відповідає Конституції України (неконституційною).
Щодо питання віднесення процесуальних витрат на рахунок держави суд виходить з такого.
За статтею 122 КПК, витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Витрати, пов`язані із участю потерпілих у кримінальному провадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким установам із Державного бюджету України.
За частиною 2 статті 124 КПК, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
За змістом наведених норм КПК, процесуальні витрати сторони обвинувачення на проведення експертиз у певному кримінальному провадженні завжди здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України без окремого судового рішення, а їх покладення на обвинуваченого здійснюється лише у разі ухвалення обвинувального вироку за умови належного документального підтвердження.
Враховуючи ці обставини та відсутність у матеріалах даного провадження будь-яких документів щодо підтвердження таких витрат, у цій частині клопотання належить відмовити.
Керуючись статтями 7-9, 284, 369, 372, 376, 532 КПК суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Задовольнити частково клопотання захисника ОСОБА_1 - адвоката Лисака О.М. про закриття кримінального провадження.
2. Закрити на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК кримінальне провадження від 14.03.2019 року №52019000000000208 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК.
3. Відмовити у іншій частині клопотання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів з дня її оголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду через Вищий антикорупційний суд.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Дубас В.М.
Судді Коліуш О.Л.
Ткаченко О.В.