- Головуючий суддя (ВАКС) : Федоров О.В.
- Суддя (ВАКС) : Задорожна Л.І., Шкодін Я.В.
- Секретар : Никитюк Н.І.
Справа № 317/2973/18
Провадження 1-кп/991/128/19
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
05 листопада 2020 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:
головуючого судді Федорова О. В.,
суддів - Задорожної Л. І., Шкодіна Я. В.
за участю:
секретаря судового засідання - Никитюк Н. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42018000000000814 від 04.04.2018 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.
02 листопада 2020 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна у вказаному кримінальному провадженні.
1.Заявлені вимоги та їх обґрунтування.
У своєму клопотанні заявник просить:
-визнати незаконним вилучення під час обшуку від 26.05.2018 детективами НАБУ автомобіля марки Mazda 3, д.н.з. НОМЕР_1 та свідоцтва про реєстрацію транспортного Mazda 3;
-скасувати арешт, накладений ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 05.06.2018 на частку майна, яке належить їй на праві спільної сумісної власності, а саме на 1/2 частки будинку АДРЕСА_1 ;
-скасувати арешт, накладений ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 05.06.2018 на майно, яке належить їй на праві власності, а саме на 1/2 частини автомобіля Mazda 3, д.н.з. НОМЕР_1 номер шасі: НОМЕР_2 ;
-зобов`язати прокурора САП ГПУ Гречишкіна В. В., детективів НАБУ Ковтуцького М. М., ОСОБА_3 , начальника Управління СБУ в Дніпропетровській області, у яких вказаний автомобіль знаходиться на відповідальному зберіганні, безоплатно повернути його разом із свідоцтвом про реєстрації транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданим 22.02.2014.
В обґрунтування свого клопотання заявник вказує, що зазначене нею майно було набуте за час перебування у шлюбі із обвинуваченим ОСОБА_2 , а тому воно є їх спільною сумісною власністю. Відповідно, їй належить1/2 частина вказаного майна.
Крім того, ОСОБА_1 вказує, що право власності на 1/2 частину вказаного вище майна підтверджується також рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області про розподіл майна подружжя.
Разом з тим, як зазначає заявник, ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 05.06.2018 року на вказане майно було накладено арешт у повному обсязі, без врахування її права на частину цього майна.
Такий арешт майна вона вважає незаконним і безпідставним, оскільки повідомлення про підозру та обвинувачення у цьому кримінальному провадженні їй не пред`являлось, її колишньому чоловіку ОСОБА_2 повідомлення про підозру та обвинувачення відповідно до вимог КПК України також не здійснювалось, належне їй майно не визнавалось речовим доказом у цьому кримінальному провадженні, а тому підстав для його конфіскації, вилучення та арешту не існує.
2.Позиції сторін у судовому засіданні
У судове засідання, призначене на 05 листопада 2020 року, учасники не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Заявник - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, однак у поданому нею клопотанні просила суд розглядати його без її участі.
Детектив Національного антикорупційного бюро України Ковтуцький М.М. в судове засідання також не з`явився. Водночас, до початку судового засідання направив до суду письмові заперечення, в яких у задоволенні клопотання ОСОБА_1 просив відмовити. В обґрунтування своїх заперечень вказав, що заявник не є власником майна, на який накладено арешт, на підтвердження чого надав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна, відповідно до якого державна реєстрація права власності на арештоване нерухоме майно за ОСОБА_1 відсутня. Як вказує детектив, така реєстрація відсутня і на арештоване рухоме майно. Натомість, державна реєстрація права власності на вказане в клопотанні рухоме і нерухоме майно здійснена саме за обвинуваченим у даному кримінальному провадженні.
Крім того, детектив вказує, що рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15.04.2019 у справі №175/14/19 на момент вирішення питання про накладення арешту було відсутнє, і більше того зміст цього рішення не відображає обізнаність суду про наявність такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт. Враховуючи викладене, детектив просить відмовити у задоволенні вказаного клопотання, а розгляд клопотання здійснювати без його участі.
Прокурор Гречишкін В.В. також в судове засідання не з`явився та направив письмові заперечення на подане заявником клопотання. У своїх запереченнях прокурор вказує, що рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15.04.2019, на яке як на підставу для визнання арешту незаконним посилається заявник, ухвалене після накладення арешту. Натомість, на час накладення арешту шлюб між обвинуваченим та заявником був розірваний, поділ майна не проводився, а тому для накладення арешту існували законні підстави. Крім того, прокурор зазначає про ймовірну штучність вказаного судового рішення, оскільки воно постановлено після заборони відчуження майна, його зміст не відображає обізнаність суду про наявність такого обтяження, а сам обвинувачений визнав позовні вимоги.
Також прокурор вказує, що зазначеним рішенням хоча і визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини будинку та автомобіля, проте ця частка не виділена в натурі. А відтак скасувати арешт на її частку майна без загрози збереження майна в цілому для вирішення питання щодо його конфіскації фізично неможливо. Скасування арешту, на думку прокурора, неодмінно зашкодить кримінальному провадженню та створить умови для ухилення від можливого покарання.
Також, прокурор вважає, що потреба у цьому заході забезпечення і досі не відпала оскільки арешт накладався з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, а до цього часу остаточне судове рішення у кримінальному провадженні не прийнято.
З огляду на викладене, прокурор просить відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , а його розгляд здійснювати за відсутності прокурора.
У зв`язку із неприбуттям в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось.
Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, суд дійшов таких висновків.
3.Оцінка та висновки суду.
Абзацом 2 ч. 1 ст. 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Оскільки ОСОБА_1 у своєму клопотанні, як на підставу скасування арешту, посилається лише на його необґрунтованість, то з огляду на принцип диспозитивності, суд має встановити наявність або відсутність лише тієї підстави для скасування арешту, про яку зазначає заявник.
Таким чином, для вирішення питання про скасування арешту, суду на даному етапі належить встановити, чи було доведено заявником, що арешт на майно було накладено необґрунтовано.
Судом встановлено, що у межах даного кримінального провадження, ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 05 червня 2018 року по справі № 760/14033/18 було накладено арешт на майно обвинуваченого ОСОБА_2 , зокрема, на будинок АДРЕСА_1 та на автомобіль Mazda 3, д.н.з. НОМЕР_1 .
Відповідно до змісту зазначеної ухвали від 05.06.2018 було встановлено, що майно, на яке накладався арешт, належало ОСОБА_2 . Також вказаною ухвалою було встановлено, що останній обґрунтовано підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, санкція якої передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна.
З огляду на це, слідчий суддя, керуючись ч. 5 ст. 170 та ч. 2 ст. 173 КПК України, встановивши, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваного, дійшов висновку про наявність достатніх підстав для накладення арешту на майно ОСОБА_2 з метою забезпечення подальшої конфіскації майна як виду покарання, передбаченого за інкримінований йому злочин.
Таким чином, накладення арешту на майно ОСОБА_2 було здійснено з підстав та в порядку, передбачених КПК України.
Водночас, у своєму клопотанні ОСОБА_1 зазначає, що їй належить 1/2 частки будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частки автомобіля Mazda 3, д.н.з. НОМЕР_1 номер шасі: НОМЕР_2 , як частки в спільному сумісному майні її та ОСОБА_2 як її колишнього чоловіка.
На підтвердження цих доводів заявник надала копію свідоцтва про одруження від 18 серпня 2001 року, копію рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31.10.2014 про розірвання шлюбу, копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого 22.02.2014 на автомобіль Mazda 3 та копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20046886 від 29.08.2008, а саме - на будинок АДРЕСА_1 .
При цьому, обґрунтовуючи належність їй на праві власності 1/2 частини арештованого майна, ОСОБА_4 посилається також на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15.04.2019 (справа №175/14/19, провадження №2/175/9/19) про розподіл спільно нажитого майна, яким за нею визнано право власності, зокрема, на 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частини автомобіля Mazda 3, седан, номер шасі: НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_1 .
Зазначені доводи заявниці суд відхиляє як необґрунтовані з наступних підстав.
По-перше, ухвалення рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини у спільному сумісному майні подружжя відбулось 15.04.2019, тобто майже через рік після накладення арешту на вказане майно, а тому цей факт не може вплинути на обґрунтованість арешту в момент його накладення. 05.06.2018 під час вирішення питання про накладення арешту на згадане майно ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15.04.2019 ще не існувало.
Зміст рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15.04.2019 не відображає обізнаність суду про наявність такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт, та оцінку можливості його ухвалення під час дії заборони на розпорядження арештованим майном.
По-друге, визнання розміру часток кожного з подружжя у праві спільної сумісної власності не свідчить про перехід в їх особисту приватну власність конкретно визначеного майна.
Так, з аналізу чинного цивільного законодавства можна констатувати, що визначення часток співвласників спільного сумісного майна у добровільному чи судовому порядку має наслідком трансформацію режиму спільної сумісної власності в режим спільної часткової власності (оскільки частки в праві власності на майно набувають арифметичного визначення).
Разом з тим, при визнанні права на частку у спільному майні не здійснюється вказівка на конкретне майно, що відповідає частці у праві спільної часткової власності і не є поділом майна в натурі. Частка в праві спільної власності, що належить кожному із співвласників, виступає не як частина речі і не як право на частину речі, а як частина права на річ в цілому (позиція висловлена КЦС ВС у постанові від 16 вересня 2020 року по справі №344/5437/17).
Вказане означає, що визнання права на частку у спільному майні не свідчить про одержання у власність конкретної частини спільного майна, що відповідає такій частці, хоча й дає право на виділ/поділ в натурі такого майна, тобто отримання його в особисту приватну власність.
В свою чергу, зазначеним вище рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15.04.2019 було лише визначено частки кожного з колишнього подружжя у праві спільної власності і ним не було здійснено поділ майна подружжя в розумінні ст. 372 ЦК України чи виділ частки в розумінні ст. 370 ЦК України, оскільки: 1) в рішенні відсутня вказівка про те, які саме об`єкти в натурі відповідають частці кожного з подружжя; 2) це неможливо без попереднього визначення часток за домовленістю співвласників або в судовому порядку; 3) частина майна, що було предметом розгляду є неподільними речами (автомобіль), 4) щодо частини майна відсутні відомості про технічну можливість його поділу (нерухоме майно);
Вказане підтверджується і правовою позицією, висловленою у постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно до п. 23 якої сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно, вказане вище рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15.04.2019 не мало наслідком припинення права спільної власності на майно внаслідок його поділу, а лише визначило ідеальні частки кожного із подружжя у праві спільної власності на нього, без реального виділу конкретного майна у приватну власність кожного з них.
Таким чином, ухвалення цього рішення не призвело до переходу майна, на яке раніше було накладено арешт, в особисту приватну власність кожного з подружжя.
Порядок поділу майна в натурі чи виділ частки із майна, що перебувало у спільній власності подружжя та набуття права власності після такого поділу чи виділення визначено положеннями ст.ст.364, 367, 370, 372 ЦК України. При цьому право власності на виділене/поділене майно, у випадках передбачених чинним законодавством (стосовно нерухомого майна), підлягає державній реєстрації на підставі ст.334 ЦК України. У свою чергу, судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна від 02.11.2020 , державна реєстрація права власності на арештоване нерухоме майно за ОСОБА_1 відсутня.
Відповідно до ч.3 ст.26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень Кримінальним процесуальним кодексом. Відповідно до норм останнього, суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо виділу майна подружжя в натурі.
З огляду на вищенаведене, заявник не довела, що саме їй на праві власності належить зазначене в клопотанні арештоване майно, а отже і не обґрунтувала наявність у неї статусу іншого власника чи володільця майна, як і не довела наявність підстав для скасування арешту, визначених ст. 174 КПК України.
Відповідно до положення кримінального процесуального законодавства арешт майна є втручанням у право власності, відповідно до ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Таке втручання є пропорційним втручанням у права людини та необхідним у демократичному суспільстві у випадку, якщо забезпечується завдання арешту майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, псування, передачі, відчуження.
Суд додатково зазначає, що відповідно до положень ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 05 червня 2018 року по справі № 760/14033/1, метою накладення арешту було забезпечення ефективного кримінального провадження та можливої подальшої конфіскації цього майна. Ця мета відповідає загальним інтересам суспільства, меті і завданням кримінального провадження, передбаченим ст.2 КПК України.
Суд звертає увагу, що питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке було накладено арешт, буде вирішено судом при прийнятті рішення по даному кримінальному провадженню на підставі п.12 ч.1 ст.368 КПК України, за результатами розгляду даної судової справи.
Щодо інших доводів заявника, то їм неодноразово надавалась оцінка при постановленні попередніх ухвал Вищого антикорупційного суду від 07.09.2020 та від 30.09.2020 (справа №317/2973/18, провадження №1-кп/991/128/19), а тому суд не розглядатиме їх повторно.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для скасування арешту майна.
Враховуючи відмову у задоволенні вимоги про скасування арешту, судом не розглядатиметься пов`язана із нею вимога про повернення арештованого майна.
Вимога заявника про визнання вилучення майна незаконним так само не може бути розглянута у порядку ст. 174 КПК України, оскільки остання регулює виключно питання скасування арешту майна.
З огляду на викладене, клопотання заявника не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 7, 22, 170-174, 372, 376 КПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 05.06.2018 (справа №760/14033/18) в межах кримінального провадження №42018000000000814 від 04.04.2018 - відмовити.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.
Головуючий: Федоров О. В.
Судді: Задорожна Л. І.
Шкодін Я. В.