- Головуючий суддя (ВАКС) : Галабала М.В.
- Суддя (ВАКС) : Крикливий В.В., Ногачевський В.В.
- Секретар : Яроша О.М.
- Захисник/адвокат : Гончарюк Т.В., Пелюка С.С.
- Прокурор : Козачина С.С.
Справа № 344/2364/19
Провадження № 1-кп/991/94/19
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
19 листопада 2020 року місто Київ
Колегія суддів Вищого антикорупційного суду в складі головуючого судді Галабали М.В., суддів Крикливого В.В., Ногачевського В.В. розглянула клопотання адвоката Пелюка Станіслава Сергійовича, в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна.
Судове засідання проведено за участі сторін та інших учасників судового провадження:
прокурора: Козачини С.С.,
обвинуваченого: ОСОБА_2 ,
захисників: Гончарюк Т.В., Пелюка С.С.,
секретаря судового засідання: Яроша О.М.
У процесі розгляду суд встановив:
1.На розгляді колегії суддів Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження № 42018000000001520 за обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
2.У судовому засіданні 22 жовтня 2020 року адвокатом Пелюком С.С. в інтересах ОСОБА_1 було подано клопотання про скасування арешту майна, який було накладено ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року, а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер: 36774659) та земельну ділянку з кадастровим номером 2625886801:12:194:0020, на якій знаходиться зазначене домоволодіння.
2.1.Як убачається з клопотання та додатків до нього, необхідність скасування арешту представник аргументує тим, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області у справі № 352/47/19 від 23 березня 2019 року із ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2020 року вищезазначене домоволодіння та земельну ділянку визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 , а тому обвинувачений ОСОБА_2 не є співвласником цього майна.
Представник також вказує на те, що слідчий суддя ухвалив накласти арешт виключно на підставі ст. 170 КПК України - з метою забезпечення спеціальної конфіскації та конфіскації майна як виду покарання. Однак, відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна. Але арештоване майно, про яке іде мова у клопотанні, не належить підозрюваному, засудженому або юридичній особі щодо якої здійснюється провадження.
2.2.Прокурор заперечував проти задоволення заявленого клопотання про скасування арешту майна, аргументуючи це тим, що арешт був законним, обґрунтованим і накладеним з дотриманням вимог ст. 170 КПК України.
2.3.Обвинувачений ОСОБА_2 та захисник Гончарюк Т.В. підтримали подане клопотання та просили його задовольнити.
3. Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали судового провадження суд вважає, що клопотання представника не підлягає задоволенню з огляду на таке.
3.1. Адвокат Пелюк С.С. слушно зазначив у своєму клопотанні про те, що ним вже подавалось клопотання про скасування арешту майна, в тому числі на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, на якій знаходиться зазначене домоволодіння.
3.2. Разом з тим, ухвалою колегії суддів ВАКС від 30 січня 2020 року йому було відмовлено в його задоволенні. В своєму рішенні суд зазначив таке:
«6.4.1.Згідно з рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 травня 1997 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Державна реєстрація розірвання шлюбу відбулася 11 серпня 2018 року. Статтею 44 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який був чинним на момент постановлення судового рішення про розірвання шлюбу, передбачено, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану. Частиною 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, що набув чинності 01 січня 2004 року, встановлено таке: «У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.»
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 зазначено: «Звернути увагу судів на те, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СК.» Відтак, моментом припинення шлюбу між ОСОБА_1 і обвинуваченим є момент його державної реєстрації - 11 серпня 2018 року. Тобто майно, про яке йдеться в клопотанні представника ОСОБА_3 , було набуте під час перебування в шлюбі.
6.4.2.Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2019 року було постановлено таке - визнати за ОСОБА_1 право власності на спірне майно. Сімейним кодексом розрізняються поняття майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка (ст. 57 СК), та майна подружжя , що належить на праві спільної сумісної власності (Глава 8 СК). Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно (ч. 1 ст. 369 ЦК України). Відтак за ОСОБА_1 в будь-якому випадку визнається право співвласності на майно, про яке йдеться в клопотанні ОСОБА_3 . Разом з тим, рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області не було визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на спірне майно, а було визнано право власності на нього. Це, в свою чергу, дає підстави колегії суддів Вищого антикорупційного суду зробити висновок, що режим спільної сумісної власності на домоволодіння та земельну ділянку рішенням суду від 22 березня 2019 року не було припинено.
6.4.3.Окрім того, відповідно до ст. 90 КПК України, преюдиціальне значення для суду мають рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, але лише тоді, коли він вирішує питання про допустимість доказів. Тобто судове рішення, яке має преюдиціальне значення, не є доказом саме по собі, а може бути використане лише при вирішенні питання допустимості доказів.
Відтак рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області не має преюдиціальної сили, а тому факти, встановлені в ньому не є такими, що не потребують доказування та перевірки.
6.4.4.Більше того, виходячи з матеріалів судової справи № 344/2364/19, обвинувачений досі проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Ця ж адреса зазначена як місце проживання ОСОБА_1 .
В графі 7 Медичної картки стаціонарного хворого № 14551/19, виданій ОСОБА_2 (арк. 69, т. 4), зазначено: «Тел. НОМЕР_1 дружина». В судовому засіданні 30 січня 2020 року обвинувачений підтвердив, що даний номер мобільного телефону належить ОСОБА_1 . Медична карта видана з зазначенням дати госпіталізації - 27 листопада 2019 року.
Таким чином, є підстави вважати, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 й надалі існують усталені відносини, що притаманні подружжю.
6.5.Отже арешт, накладений на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер: 36774659) та земельну ділянку з кадастровим номером 2625886801:12:194:0020, на якій знаходиться зазначене домоволодіння, скасуванню не підлягає.».
3.3. Представником зазначено, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області у справі № 352/47/19 від 23 березня 2019 із виправленням, внесеними ухвалою цього ж суду від 10 лютого 2020 року, визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, площею 0,0900 га, кадастровим номером 2625886801121940020, що знаходиться по АДРЕСА_1 та на домоволодіння з господарськими спорудами за АДРЕСА_1 .
3.4. Вбачається, що представником звернено увагу лише на одну підставу, яка слугувала відмовою у задоволенні його клопотання про скасування арешту, що розглядалося 30 січня 2020 року.
Інші підстави, на які посилався суд, не відпали та продовжують існувати. Таким чином, позиція суду щодо необхідності збереження арешту не змінилась.
Суд вкотре звертає увагу, що рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2019 року та ухвала Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2020 року не мають преюдиціальної сили, а тому факти, встановлені в них не є такими, що не потребують доказування та перевірки.
Відтак клопотання адвоката Пелюка С.С., в інтересах ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню.
Керуючись вищенаведеним та на підставі статей 170, 174, 350, 376 КПК України суд постановив:
ПОСТАНОВИВ:
1.Відмовити в задоволенні клопотання адвоката Пелюка Станіслава Сергійовича, в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер: 36774659) та земельної ділянки з кадастровим номером 2625886801:12:194:0020.
2.Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: М.В. Галабала
В.В. Крикливий
В.В. Ногачевський