Документ № 92998788

Справа № 760/10894/18

Провадження №1-кп/4910/6/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

17 листопада 2020 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів в складі:

головуючої - судді Задорожної Л.І.,

суддів - Шкодіна Я.В., Федорова О.В.,

за участю учасників кримінального провадження:

секретаря судового засідання - Ярмолюк М.І.,

сторін:

з боку обвинувачення: прокурора - Кравця В.В.,

з боку захисту: захисників - Кругляка Р.Є., Грицишена К.П.,

у кримінальному провадженні №52017000000000016 від 04 січня 2017 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м.Москва Російської Федерації, громадянина України, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.5 ст.191, ч.3 ст.209, ч.3 ст.212, ч.1 ст.366, ч.2 ст.15 ч.5 ст.191 КК України,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 адвоката Кругляка Р.Є. про повернення обвинувального акта та клопотання захисника Грицишена К.П. про повернення обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування,

УСТАНОВИВ:

15 жовтня 2020 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання адвоката Кругляка Р.Є. який представляє інтереси ОСОБА_1 , про повернення обвинувального акта.

В обґрунтування поданого клопотання адвокат Кругляк Р.Є. вказує на не встановленість основних обставин, що підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України та невідповідність обвинувального акта ст. 291 КПК України. Оскільки, під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому, а наявність достатньої кількості «невстановленого» в тексті обвинувального акта не дає змогу встановити - чи дійсно існують особи (що зазначаються службовими особами Укрзалізниці та Укрзалізничпостач) та чи здійснювався на них вплив або тиск ОСОБА_1 , та чи взагалі мали місце обставини (які сторона обвинувачення вважає встановленими), що зазначені в обвинувальному акті.

Сторона захисту звертає увагу на те, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 складений, як індивідуальний, проте формулювання обвинувачення в більшій мірі стосується інших осіб, що не є учасниками даного кримінального провадження, надається кваліфікація їх діям. В подальшому це може призвести до оскарження такими особами будь-якого рішення за наслідками розгляду цього обвинувального акта.

Також зауважено, що підозра відносно ОСОБА_1 висувалася за однією кваліфікацією, а обвинувачення відбулося вже за іншою, що суперечить приписам ч.1 ст.277 та ч.4 ст.110 КПК України, що в свою чергу тягне за собою порушення приписів ст. 291 КПК України.

Зазначає, що стороною обвинувачення жодним чином не зазначено об`єктивної сторони інкримінованих правопорушень ОСОБА_1 за статтями 209 та 212 КК України, а обвинувачення має загальний характер, оскільки жодним чином не встановлено в який спосіб ОСОБА_1 вплинув на діяльність посадових осіб товариств де він був бенефіціарним власником та в який спосіб. Крім того, загальний характер обвинувачення та відсутність об`єктивної кваліфікації дій ОСОБА_1 та дій інших (невстановлених) осіб, зводиться до того, що ОСОБА_1 інкримінується вчинення злочинів лише за те, що він був бенефіціарним власником юридичних осіб. Зазначені обставини, унеможливлюють судовий розгляд кримінального провадження, у зв`язку з чим обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору через його невідповідність вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки обвинувачення, висунуте ОСОБА_1 , є неконкретним, а викладені прокурором відомості щодо дій обвинуваченого мають загальний характер.

В судовому засіданні захисник Кругляк Р.Є. підтримав заявлене клопотання.

Також, від захисника обвинуваченого ОСОБА_1 адвоката Грицишена К.П. надійшло клопотання про повернення обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, обґрунтоване наступним. По-перше, порядок та процедура направлення обвинувального акта до суду була порушена через те, що судом не було надано дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування щодо всіх злочинів, які зазначені в обвинувальному акті, у зв`язку з чим сторона обвинувачення взагалі не мала права направляти обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 до суду в порядку спеціального досудового розслідування. По-друге, обвинувальний акт містить протиріччя у кваліфікації дій, а саме з формулювання обвинувального акта не можливо чітко зрозуміти у чому обвинувачується ОСОБА_1 - в організації вчинення інкримінованих йому злочинів чи він є їх виконавцем. По-третє, у обвинувальному акті відсутні відомості про фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень, які б описували основні елементи складу злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України. По-четверте, в частині обвинувачення ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України відсутні відомості про потерпілого та про розмір матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а обвинувачення, висунуте ОСОБА_1 за ч.3 ст.27 ч.3 ст.209КК України не конкретизоване і тому не відповідає вимогам КПК України. По-п`яте, реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам КПК України. Також, обвинувальний акт містить відомості, які є тільки припущенням сторони обвинувачення, що прямо суперечить вимогам ст.62 Конституції України, та формулювання, які прямо порушують принцип презумпції невинуватості. На думку сторони захисту ці обставини свідчать про неповноту проведеного досудового розслідування та про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.ст. 3, 110, 291 КПК України, оскільки не містить необхідних обов`язкових складових, є неконкретним, що в подальшому може негативно вплинути на судовий розгляд.

В судовому засіданні захисник Грицишен К.П. підтримав заявлене клопотання.

Заслухавши думки інших учасників кримінального провадження щодо заявлених клопотань, дослідивши матеріали обвинувального акта та додатки до нього, суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу.

Відповідно ст. 291 КПК України, обвинувальний акт повинен містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого; прізвище ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір витрат на залучення експерта; дату та місце його складання та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

В п.3 ч.3 ст.314 КПК України мова йде про право суду повернути обвинувальний акт, якщо буде встановлено, що він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України. При цьому, на думку суду, оскільки таке повернення є правом, а не обов`язком суду, то для повернення обвинувального акта підставою не може слугувати будь-яка його невідповідність вимогам КПК, а лише та, яка перешкоджає призначенню судового розгляду, і в кожному конкретному випадку суд має перевірити чи створює перешкоди для судового розгляду певна невідповідність обвинувального акта вимогам КПК.

Питання про відповідність викладення матеріалу в обвинувальному акті, власне фактичних обставин справи, а також про узгодженість викладених фактичних обставин справи з формулюванням обвинувачення та з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, не може бути предметом розгляду у підготовчому судовому засіданні, оскільки на цій стадії судового провадження суд не вправі вдаватися до оцінки вказаних обставин чи досліджувати обставини кримінального провадження або докази на їх підтвердження чи спростування.

При цьому судом враховується висновок Касаційного кримінального Суду в складі Верховного Суду, який міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі №273/1053/17 (провадження № 51-8914км18), відповідно до якого кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.

Розглядаючи питання «неконкретності пред`явленого обвинувачення, внаслідок чого порушуються право обвинуваченого знати в чому його обвинувачують», то суд виходить з практики Європейського суду з прав людини, відповідно якої стаття 6 §3 а) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає за обвинуваченим право бути поінформованим не лише про «причину» обвинувачення, тобто про матеріальні факти, висунені проти нього, і на яких ґрунтується обвинувачення, але й про «характер» обвинувачення, тобто про юридичну кваліфікацію фактів (Mattoccia проти Італії, п.59; Penev проти Болгарії, п.п.33 і 42), а також те, що така інформація не обов`язково має наводити докази, на яких ґрунтується обвинувачення (Х. проти Бельгії, рішення Комісії; Collozza і Rubinat проти Італії, звіт Комісії), тому в даному конкретному випадку суд вважає, що зміст обвинувального акта в достатній мірі інформує обвинуваченого як про причину обвинувачення, так і про його характер.

Щодо наявності в тексті обвинувального акта прізвищ інших осіб, яким не висунуто обвинувачення у даному кримінальному провадженні, то суд вважає, що їх зазначення має значення для сторони обвинувачення, яка стверджуючи про вчинення певною особою кримінально караного діяння, викладає обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а оцінити чи є обраний спосіб викладення лише елементом конкретизації пред`явленого обвинувачення чи констатацією правомірності/неправомірності дій осіб, яких обвинувачення у цьому кримінальному провадженні не стосується, суд зможе під час ухвалення вироку з урахуванням презумпції невинуватості, яка гарантується ст.62 Конституції України. Така позиція суду узгоджується з висновками, які викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19.

Інші доводи, які викладені в клопотаннях(розбіжність в кваліфікації підозри та обвинувачення, відсутність дозволу суду щодо здійснення спеціального досудового провадження щодо певних злочинів, ухвалення Апеляційним судом м.Києва рішення про спеціальне досудове розслідування під час зупинення кримінального провадження, відсутність публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних веб-сайтах органів, що здійснюють досудове розслідування, відсутність відомостей про потерпілого, наявність в обвинувальному акті формулювань, які порушують принцип презумпції невинуватості, та ін.), не можуть бути підставами для повернення обвинувального акта, оскільки не стосуються ні його форми, ні змісту. Їх оцінка буде здійснена судом під час подальших етапів судового провадження.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що в клопотаннях захисників Кругляка Р.Є. та Грицишена К.П. , не наведено такої невідповідності обвинувального акта у кримінальному провадженні №52017000000000016 від 04 січня 2017 року вимогам Кримінального процесуального кодексу України, яка б перешкоджала призначенню його до судового розгляду. Також, такої невідповідності судом не встановлено під час розгляду клопотань.

Щодо посилання захисника Грицишена К.П. на те, що реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам КПК України, то суд вважає за необхідне зауважити, що додатки до обвинувального акта, які визначені ч.4 ст.291 КПК України, не можуть бути предметом судового контролю під час підготовчого судового засідання. Кримінальний процесуальний кодекс не визначає наявність недоліків у реєстрі матеріалів досудового розслідування як підставу для повернення обвинувального акта прокурору.

На думку суду, повертаючи обвинувальний акт за тих підстав, на які вказує у цій справі сторона захисту, та вказуючи прокурору на відсутність викладу в цьому акті об`єктивної чи суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, на невірну кваліфікацію дій чи не зазначення інших обставин, що стосуються суб`єкта злочину, суд порушить принцип змагальності сторін та таке рішення для сторонніх незаінтересованих осіб може свідчити про втрату судом об`єктивності та неупередженості через спроби поліпшити таким чином позиції сторони обвинувачення, яка є хиткою на думку захисту.

При цьому суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного суду, яка викладена в п.33 постанови від 03 липня 2019 року у справі №288/1158/16-к, а саме, що юридична оцінка діяння у межах висунутого обвинувачення належить до кола питань, що вирішуються судом під час ухвалення вироку (пункт другий частини першої статті 368 КПК). Відповідне судове рішення, яке передбачено частиною другою статті 371 зазначеного Кодексу(вирок), ухвалюється в нарадчій кімнаті. До цього часу висловлювати власну позицію по суті справи, а також вчиняти будь-які дії, що є прямим або опосередкованим проявом такої позиції, суд не вправі, оскільки це може викликати обґрунтований сумнів у його неупередженості.

Керуючись ст.ст.291, 314. 371,372, 376 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 адвоката Кругляка Р.Є. про повернення обвинувального акта.

Відмовити в задоволенні клопотання захисника Грицишена К.П. про повернення обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України

Головуюча: Л.І. Задорожна

Судді: О.В. Федоров

Я.В. Шкодін