Документ № 93227174

Справа № 991/8894/20

Провадження № 11-сс/991/933/20

Слідчий суддя: Хамзін Т. Р.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2020 року м. Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:

головуючого судді - Калугіної І. О.,

суддів - Боднара С. Б., Семенникова О. Ю.,

секретар судового засідання - Лисиця Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу адвоката Заворітного Вадима Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2020 року про арешт майна в рамках кримінального провадження № 52020000000000379 від 12 червня 2020 року,

за участю:

особи, яка подала апеляційну скаргу, - адвоката Заворітного В. В.,

прокурора - Снєгірьова О. М.,

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини

Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою Офісу Генерального прокурора (далі - САП) - процесуальне керівництво, у кримінальному провадженні № 52020000000000379 від 12 червня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

22 жовтня 2020 року в період часу з 10 години 28 хвилин до 15 години 16 хвилин, на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 вересня 2020 року, детективами НАБУ було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було тимчасово вилучено майно, а саме: ноутбук «Lenovo IdeaPad 330-151CH» (серійний номер: PF1H7D5C); флеш-накопичувач «Silicon Power D33B29»; мобільний телефон Iphone А1662 (серійний номер: НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 ).

24 жовтня 2020 року детектив НАБУ засобами поштового зв`язку надіслав до Вищого антикорупційного суду клопотання про арешт вищезазначеного майна.

За результатами розгляду клопотання, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 30 жовтня 2020 року наклав арешт на майно, вилучене 22 жовтня 2020 року у ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- ноутбук «Lenovo IdeaPad 330-151CH» (серійний номер: PF1H7D5C);

- флеш-накопичувач «Silicon Power D33B29»;

- мобільний телефон Iphone А1662 (серійний номер: НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 ).

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2020 року адвокат Заворітний В. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційною скаргою, в якій ставить вимогу про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової, якою відмовити в задоволенні клопотання детектива НАБУ про арешт майна.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, адвокат Заворітний В. В. посилається на те, що слідчий суддя не дотримався вимог ст. 94, 132, 173 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) щодо прийняття законного та обґрунтованого рішення, а також не дослідив долучені до клопотання матеріали, якими обґрунтовується необхідність накладення арешту на майно, що було тимчасово вилучене в ході проведення обшуку, внаслідок чого прийняв помилкове рішення про накладення арешту на майно. Так, на його думку, слідчий суддя не звернув увагу на те, що постанова про визнання речовими доказами тимчасово вилученого майна носить суто формальний характер, оскільки детектив жодним чином не обґрунтував можливість використання цього майна як доказу вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Також слідчий суддя не врахував, що під час проведеного обшуку було вилучено мобільний телефон Iphone А1662 (серійний номер: НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 ), однак відповідно до резолютивної частини постанови детектива від 23 жовтня 2020 року, речовим доказом у кримінальному провадженні, серед іншого, визнано мобільний телефон «Iphone А1778» (серійний номер: НОМЕР_3 , IMEI: НОМЕР_4 ) та детектив у своєму клопотанні також просив накласти арешт на мобільний телефон «Iphone А1778» (серійний номер: НОМЕР_3 , IMEI: НОМЕР_4 ). При цьому відповідно до змісту протоколу обшуку, вилучені під час обшуку предмети поміщені та опечатані у сейф-пакети №№ 0005772, 0019348, 009343, однак відповідно до протоколу огляду, на який посилався детектив у своїх поясненнях на спростування допущеної ним помилки, оглядався мобільний телефон, поміщений в сейф-пакет № 0019349, який під час обшуку не оформлявся. Також вважає, що слідчий суддя не оцінив розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для його власника.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Заворітний В. В. в повному обсязі підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін, оскільки вважає ухвалу слідчого судді законною, обґрунтованою та такою, що відповідає фактичним обставинам справи.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, заперечення прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до таких висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Згідно чч. 1, 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Частиною 2 статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою:

1)збереження речових доказів;

2)спеціальної конфіскації;

3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п. 3 та 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно, дотримався вказаних вимог закону.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, НАБУ здійснюється досудове розслідування, а САП процесуальне керівництво, у кримінальному провадженні № 52020000000000379 від 12 червня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

За версією органу досудового розслідування, службові особи ПАТ «Центренерго» у період 2019-2020 років, зловживаючи службовим становищем, за попередньою домовленістю зі службовими особами ПрАТ «Синтез Ойл», ТОВ «Нафта Форс», ТОВ «Юнайтед Енерджі», ТОВ «Азонекс», ТОВ «Рекорд Сістем» уклали на користь останніх завідомо збиткові договори на придбання вугілля, природного газу та реалізації електричної енергії.

Під час розгляду клопотання детектива слідчий суддя дійшов висновків, які узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини та є джерелом права в Україні. Зокрема те, що обґрунтована підозра - це стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (стандарт, визначений у Рішенні у справі Fox, Campbell and Hartley проти Сполученого Королівства від 30 серпня 1990 року, заяви № 12244/86, 12245/86, 12383/86, параграф 32). Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку (Рішення Великої Палати у справі Merabishvili проти Грузії від 28 листопада 2017 року, заява № 72508/13, параграф 184). Тому, цей стандарт доказування є досить низьким - необхідно встановити чи наявні (або відсутні) факти чи інформація, що в сукупності може переконати слідчого суддю в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення.

Слідчий суддя врахував, що на даному етапі провадження він не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, тому на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів правильно визначив, що вчинення кримінального правопорушення є вірогідним та достатнім.

Отже, задовольняючи клопотання, подане в межах кримінального провадження № 52020000000000379 від 12 червня 2020 року, про арешт майна, слідчий суддя дослідивши матеріали, додані до клопотання, дійшов правильного висновку, що зазначене майно є речовим доказом у кримінальному провадженні.

При цьому, оцінюючи доводи апеляційної скарги адвоката Заворітного В. В. стосовно того, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на вищевказане майно з огляду на допущені технічні помилки в процесуальних документах, складених за результатом проведення обшуку, огляду та визнання речовими доказами, а також в поданому детективом до слідчого судді клопотанні, колегія суддів виходить з наступних висновків.

Так, частиною 2 статті 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. У разі необхідності слідчий чи прокурор здійснює копіювання інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід`ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, 22 жовтня 2020 року, на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 вересня 2020 року, детективами НАБУ було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було виявлено та тимчасово вилучено ноутбук «Lenovo» модель «іdeaрad», серійний номер: PF1H7D5C із зарядним пристроєм, флеш-накопичувач D33B29 8 Gb, мобільний телефон марки «Iphone SE» IMEI: НОМЕР_5 у захисному прозорому чохлі з написом «UAG», дозвіл на вилучення яких надано згаданою ухвалою слідчого суді про дозвіл на проведення обшуку. Перераховане в протоколі обшуку було поміщене та опечатано у сейф-пакети №№ 0005772, 0019348, 009343.

23 жовтня 2020 року за участі спеціаліста було проведено огляд вилучених ноутбуку, мобільного телефону (сейф-пакет № 0019349) та флеш-накопичувача. Під час огляду ноутбуку «Lenovo IdeaPad 330-151CH» (серійний номер: PF1H7D5C) було виявлено файли, які містять відомості про місячні номінації постачання обсягів природного газу споживачам по власних договорах, що надсилались до ПАТ «Укртрансгаз», додаткову угоду № 11 від 28 травня 2020 року до Договору постачання природного газу № 19/11/29-5 (112/1) від 29 листопада 2019 року між ТОВ «Юнайтед Енерджі» та ПАТ «Центренерго», протоколу № 02-GAS-131219-14-8-180713 проведення електронних біржових торгів № GAS-131219-14 на ТБ «Українська енергетична біржа» від 13 грудня 2019 року (учасник - ПАТ «Укрнафта»), біржове свідоцтво № 03-GAS-131219-14-18-1 (брокер-продавець - ПАТ «Укрнафта» та брокер-покупець - ТОВ «Юнайтед Енерджі»). Під час огляду мобільного телефону Iphone А1662 (серійний номер: НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 ) було виявлено спілкування за допомогою месенджера «Viber» з ОСОБА_2 (нікнейм «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_3 ) щодо заздалегідь угоджених ціни та об`єму, ОСОБА_4 (нікнейм « ОСОБА_4 »). У результаті огляду флеш-накопичувача «Silicon Power D33B29» було виявлено файли, що місять протокол № 02-GAS-161219-14-7 проведення електронних біржових торгів № GAS-161219-14 на ТБ «Українська енергетична біржа» від 16.12.2019 (учасник - ТОВ «Юнайтед»), про місячні номінації постачання обсягів природного газу споживачам по власних договорах, що надсилались до ПАТ «Укртрансгаз», біржове свідоцтво № 03-GAS-131219-14-18-1 (брокер-продавець - ПАТ «Укрнафта» та брокер-покупець - ТОВ «Юнайтед Енерджі»).

Постановою детектива від 23 жовтня 2020 року вказані мобільний телефон, ноутбук та флеш-накопичувач з посиланням на дату та місце проведення обшуку було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 52020000000000379 від 12 червня 2020 року.

Колегія суддів вважає, що детективом наведено, а слідчим суддею під час розгляду клопотання перевірено його доводи, які дають підстави вважати, що ці електронні цифрові носії та мобільні термінали систем зв`язку могли використовуватися ОСОБА_1 для підтримання зв`язку із особами, причетність яких до вчинення кримінального правопорушення перевіряється у цьому кримінальному провадженні, у ході їх огляду виявлено інформацію, яка має значення для досудового розслідування, та це дає підстави для висновку, що ці речі відповідають критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, містять інформацію та відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, зокрема обставин укладення ПАТ «Укрнафта» та ПАТ «Центренерго» завідомо збиткових договорів на придбання вугілля, природного газу та реалізації електричної енергії у період 2019-2020 років.

При цьому колегія суддів зазначає, що порушення, що були допущені детективом під час письмововербального викладу (протокол обшуку, протокол огляду, постанова про визнання речовими доказами, клопотання про арешт майна), не можуть нівелювати доказове значення майна, що відповідає критеріям речового доказу, перешкоджати досягненню цілей й завдань кримінального провадження, якими перш за все є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. Адже головним призначенням кримінального провадження як процесуального зводу норм є ефективна реалізація матеріально-правових норм кримінального права. А Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст.1 КК України).

Отже, органом досудового розслідування вказане майно було вилучено у відповідності до приписів ч. 2 ст. 168 КПК України, на підставі ухвали слідчого судді, якою було надано дозвіл на його вилучення, що було досліджено та враховано слідчим суддею під час розгляду клопотання детектива про арешт майна, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Також, колегія суддів встановила, що слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, перевіривши розумність та співрозмірність обмеження права власності із завданням кримінального провадження.

З огляду на положення чч. 2 та 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Тому, посилання адвоката Заворітного В. В. на те, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на вищевказане майно, є непереконливими, оскільки арешт на вказане майно накладено з правових підстав, передбачених чч. 2 та 3 ст. 170 КПК України, про що прямо зазначено в ухвалі слідчого судді.

Таким чином, матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя дослідив зазначені обставини та не знайшов у висновках органу досудового розслідування при зверненні з клопотанням про накладення арешту на майно, порушень вимог КПК України та чогось очевидно безпідставного чи довільного.

Оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку (ст. 310 КПК України).

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу (п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України).

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що рішення слідчого судді прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 376, 309, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката Заворітного Вадима Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 жовтня 2020 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя І. О. Калугіна

Судді С. Б. Боднар

О. Ю. Семенников