Документ № 93391013

Справа № 758/4031/18

Провадження 1-о/991/8/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Дубаса В.М., суддів Коліуша О.Л., Ткаченка О.В.(далі - суд),

за участі:

секретаря судового засідання Борух А.С.,

прокурора Кравця В.В.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

захисників Білявського Я.М., Демидюк О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву адвоката Білявського Ярослава Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 (народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області, громадянка України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) про перегляд судового рішення за виключними обставинами

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 04.01.2017 №52017000000000015, щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий опис судового провадження.

16.11.2020 до Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) надійшла заява адвоката Білявського Я.М. (захисника ОСОБА_1 ) про перегляд судового рішення за виключними обставинами у кримінальному провадженні від 04.01.2017 №52017000000000015 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК «Декларування недостовірної інформації».

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2020, відповідно до статті 35 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) для розгляду такої заяви визначено колегію суддів ВАКС у складі головуючого судді Дубаса В.М., суддів Коліуша О.Л. та Ткаченко О.В.

Ухвалою ВАКС від 17.11.2020 відкрито провадження за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами і призначено її розгляд на 25.11.2020 з відкладенням до 03.12.2020.

2. Короткий виклад поданої заяви та позицій сторін у судовому засіданні.

В заяві адвокат Білявський Я.М. зазначив, що ухвалою ВАКС від 25.05.2020 (яка набрала законної сили з 02.06.2020) задоволено клопотання обвинуваченої ОСОБА_1 про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК, на підставі статті 49 КК у зв`язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності та закрито кримінальне провадження від 04.01.2017 №52017000000000015 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК. Також цією ухвалою вирішено питання щодо скасування арешту на майно, повернення речей та документів, які були вилучені під час обшуку та визнаних речовими доказами, й скасовано обраний ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 27.10.2020 №13-р/2020 у справі № 1-24/2020 (393/20), яким зокрема визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) статтю 366-1 КК, адвокат просив скасувати ухвалу ВАКС від 25.05.2020, як постановлену за нереабілітуючою обставиною, та постановити нову ухвалу за реабілітуючою обставиною, якою закрити кримінальне провадження від 04.01.2017 №52017000000000015 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК. Крім того, у заяві адвокат зазначив, що ухвалою від 25.05.2020 було вирішено низку процесуальних питань про долю речових доказів, про скасування арешту майна та про його повернення володільцям, а тому при постановленні нової ухвали також мають бути вирішені ці питання згідно вимог частини 4 статті 174 та статті 374 КПК, проте, зважаючи на те, що вказані питання не є предметом перегляду за виключними обставинами, просив їх викласти в новому судовому рішенні в аналогічній редакції, як вони були вирішені в ухвалі від 25.05.2020.

03.12.2020 в судовому засіданні захисник Білявський Я.М. підтримав подану заяву та просив її задовольнити повністю, скасувати ухвалу ВАКС від 25.05.2020 та постановити нову ухвалу про закриття провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК (що він вважав реабілітуючою підставою) з вирішенням процесуальних питань щодо визначення долі вилученого майна, скасування арештів майна та повернення майна володільцям ідентично змісту попередньої ухвали.

Обвинувачена ОСОБА_1 та захисник Демидюк О.Б. в судовому засіданні підтримали подану заяву та просили задовольнити її повністю, й при цьому ОСОБА_1 також зазначила, що з моменту початку кримінального провадження від 04.01.2017 №52017000000000015 зазнала негативних наслідків репутаційного характеру, оскільки звільнення її від кримінальної відповідальності ухвалою ВАКС від 25.05.2020 на підставі статті 49 КК відбулось з нереабілітуючих підстав, а відтак просила закрити провадження з реабілітуючих підстав.

Прокурор Кравець В.В. у судовому засіданні вважав, що ухвала ВАКС від 25.05.2020 не підлягає скасуванню, а тому заперечив проти задоволення поданої заяви.

3. Короткий виклад формулювання обвинувачення.

В ухвалі ВАКС від 25.05.2020 про закриття провадження зокрема зазначено, що «відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що 27.10.2016, обіймаючи посаду Голови Державної аудиторської служби України, яка згідно з Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII відноситься до категорії «А» посад державної служби, перебуваючи у приміщенні адміністративної будівлі Державної аудиторської служби України за адресою: м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 4, з персонального комп`ютера із застосуванням свого електронного цифрового підпису, у порушення п. 2, 3, 7 та 10 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» умисно подала до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування завідомо недостовірні відомості у щорічній декларації за 2015 рік, які відрізнялись від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, вказавши занижену вартість придбаної квартири, відобразивши завідомо недостовірні відомості про отримання подарунків і не вказавши інформацію про придбання квартири за дійсною вартістю та кухні на загальну суму 2 862 717 грн.

Окрім того, 16.03.2017 ОСОБА_1 , перебуваючи у приміщенні адміністративної будівлі Державної аудиторської служби України за адресою: м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 4, з персонального комп`ютера із застосуванням свого електронного цифрового підпису, у порушення п. 1, 2, 3, 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» умисно подала до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування завідомо недостовірні відомості у щорічній декларації за 2016 рік, які відрізнялись від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, вказавши недостовірні відомості щодо вартості квартири, відсутності транспортного засобу і машиномісць та наявності грошових активів на загальну суму 4 673 720,17 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 обвинувачується у поданні 27.10.2016 та 16.03.2017 завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», що відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України».

4. Обґрунтування позиції суду.

Статтями 459-467 глави 34 КПК регламентовано підстави та порядок провадження за нововиявленими або виключними обставинами як складової частини розділу V КПК «Судове провадження щодо перегляду судових рішень».

За частиною 1 статті 459 КПК, судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 459 КПК, виключними обставинами визнаються встановлена Конституційним Судом України неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи.

За статтею 460 КПК учасники судового провадження мають право подати заяву про перегляд за нововиявленими або виключними обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили.

За частиною 1 статті 467 КПК, суд має право скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постановити ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

За пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України (КСУ) від 27.10.2020 №13-р/2020 в справі №1-24/2020(393/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):

- пункти 6, 8 частини першої статті 11, пункти 1, 2, 6-101, 12, 121 частини першої, частини другу - п`яту статті 12, частину другу статті 13, частину другу статті 131, статтю 35, абзаци другий, третій частини першої статті 47, статті 48-51, частини другу, третю статті 52, статтю 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII зі змінами;

- статтю 366-1 Кримінального кодексу України.

За пунктом 2 резолютивної частини цього рішення КСУ, визнані неконституційними норми (зокрема й стаття 366-1 КК) втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.

Статтею 147 Конституції України встановлено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень i висновків.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

За статтею 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

За статтею 91 чинного Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

За статтею 92 того ж Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017, юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку. Юридична позиція Суду може міститися в ухвалах про відмову у відкритті конституційного провадження у справі та про закриття конституційного провадження у справі, постановлених Сенатом чи Великою палатою. Конституційний Суд може розвивати і конкретизувати юридичну позицію Суду у своїх наступних актах, змінювати юридичну позицію Суду в разі суттєвої зміни нормативного регулювання, яким керувався Суд при висловленні такої позиції, або за наявності об`єктивних підстав необхідності покращення захисту конституційних прав і свобод з урахуванням міжнародних зобов`язань України та за умови обґрунтування такої зміни в акті Суду.

В пункті 4 рішення КСУ від 14.12.2000 №15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) зокрема зазначено, що додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення КСУ належить сприймати як загальнообов`язкові правові акти, які діють на усій території України та є обов`язковими для виконання усіма суб`єктами права.

Разом з тим, у пункті 3 рішення КСУ від 19.04.2000 № 6-рп/2000 (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) зокрема зазначено, що відповідно до положення частини першої статті 6 Кодексу злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час його вчинення. За змістом частини другої зазначеної статті закон, що усуває караність діяння або пом`якшує покарання, має зворотну дію в часі. Приписи цих норм Кодексу кореспондуються з положеннями статті 58 Конституції України. Зворотна дія кримінального закону означає поширення його на осіб, які вчинили діяння до набрання чинності таким законом. Зіставлення положень статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та статті 6 Кодексу дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи.

В пункті 4 рішення КСУ від 26.01.2011 №1-рп/2011 (справа про заміну смертної кари довічним позбавленням волі) зокрема зазначено, що Конституційний Суд України виходить з того, що в частині четвертій статті 5 Кримінального кодексу 2001 року йдеться про можливість його зміни тільки іншим законом про кримінальну відповідальність, а не Рішенням Конституційного Суду України, який повноважний лише визнавати неконституційними положення закону про кримінальну відповідальність. Як зазначив Конституційний Суд України у справі про зворотну дію кримінального закону в часі, «зіставлення положень статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та статті 6 Кодексу дає підстави дійти висновку, що виключно кримінальними законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через кримінальні закони у випадках, коли вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи» (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000). Висновок про те, що скасування або пом`якшення кримінальної відповідальності особи здійснюється саме законами, ґрунтується, зокрема, на положеннях Кримінального кодексу України, відповідно до якого поліпшення правового становища особи, яка вчинила злочин, здійснюється згідно із законом, що пом`якшує покарання, нововиданим законом (частина друга статті 6, частина третя статті 54 Кодексу 1960 року), законом про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, санкцією нового закону (частина перша статті 5, частина третя статті 74 Кодексу 2001 року).

Аналогічні положення встановлені статтями 4 та 5 чинного КК 2001 року щодо чинності та зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.

З наведеного вище очевидно, що рішення КСУ не може мати зворотної (ретроспективної) дії у часі, яка реалізується виключно через зміну чи скасування норм КК шляхом прийняття Верховною Радою України певного закону.

В даному випадку не відбулось скасування норми, яка передбачала кримінальну відповідальність, шляхом прийняття закону Верховною Радою України, а стаття 366-1 КК (за якою обвинувачувалась ОСОБА_1 ) втратила чинність з 27.10.2020 внаслідок визнання її неконституційною за рішенням КСУ.

Проте підставою для втрати чинності законом у цілому або його частинами є як визнання єдиним органом законодавчої влади - Верховною Радою України - такого закону або його окремих положень такими, що втратили чинність, так й визнання їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні - Конституційним Судом України.

У обидвох випадках наслідками є втрата законом чи його частиною чинності, а тому втрата чинності законом (чи частини закону) внаслідок визнання їх неконституційними є тотожною набранню чинності законом, яким скасовується кримінальна відповідальність.

За частиною 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Також за частиною 6 статті 368 КПК, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 наведено такий висновок щодо застосування норм права:

«Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у ст. 97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Рішенням КСУ у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.

Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18)».

Згідно з частиною 1 статті 5 КПК, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Ухвала ВАКС, яку просив переглянути за виключними обставинами заявник, постановлена 25.05.2020 із застосуванням чинних на той час норм КК та КПК щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок закінчення строків давності та закриття кримінального провадження, не оскаржувалась та набула законної сили з 02.06.2020, тобто з цієї дати відсутні правовідносини між державою та ОСОБА_1 стосовно її обвинувачення за статтею 366-1 КК. Також в цій ухвалі зазначено, що «на виконання вимог статті 285 КПК, обвинуваченій ОСОБА_1 роз`яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності і право заперечувати про закриття кримінального провадження з цієї підстави. Обвинувачена надала свою беззаперечну згоду на закриття кримінального провадження. Наслідки закриття кримінального провадження їй зрозумілі».

Стаття 366-1 КК, за якою обвинувачувалась ОСОБА_1 , втратила чинність з 27.10.2020 внаслідок визнання її неконституційною за рішенням КСУ від 27.10.2020 №13-р/2020, в якому відсутні положення щодо поширення його дії на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення, й більш того у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що зокрема положення статті 366-1 КК втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього рішення.

Тому суд вважає, що відсутні підстави для задоволення заяви адвоката Білявського Я.М. про перегляд за виключними обставинами ухвали ВАКС від 25.05.2020 про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 04.01.2017 №52017000000000015 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК.

При цьому відсутня необхідність вирішувати процесуальні питання щодо долі речових доказів, скасування арештів майна та його повернення володільцям, оскільки такі питання вже вирішені ухвалою ВАКС від 25.05.2020, яка не оскаржувалась та набула законної сили, й, крім того, в судовому засіданні заявником не надано жодних документів щодо актуального стану таких процесуальних питань, що унеможливлює їх оцінку судом.

Щодо вимог заявника про скасування ухвали ВАКС від 25.05.2020 як постановленої за нереабілітуючою підставою та постановлення нової ухвали за реабілітуючою підставою, суд зазначає таке.

Статтею 284 КПК визначено вичерпний перелік випадків, за наявності яких закривається кримінальне провадження.

Зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 284 КПК, кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

За пунктом 1 частини 2 статті 284 КПК, кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

За частиною 8 статті 284 КПК, закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.

В постанові Верховного Суду від 19.11.2019 в справі №345/2618/16-к наведено такий висновок:

«відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, і до набрання вироком законної сили минуло три роки.

За змістом зазначеної норми звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є обов`язковим і застосовується за таких умов: 1) вчинення особою злочину; 2) з дня вчинення злочину до набрання вироком законної сили минули визначені ч. 1 ст. 49 КК строки давності; 3) особа не ухилялася від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у ч. 1 ст. 49 КК строків не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності.

Відтак суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням. При цьому, суд має з`ясувати думку сторін щодо закриття кримінального провадження за такою підставою, у разі згоди обвинуваченого (засудженого) розглянути питання про звільнення останнього від кримінальної відповідальності.

Отже, суд може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності із закриттям кримінального провадження як під час підготовчого судового засідання, так і в ході судового розгляду в загальному порядку, керуючись положеннями ст. 49 КК».

Аналогічні висновки містяться в ухвалах Верховного Суду від 16.12.2019 в справі №754/10717/17, від 30.03.2020 у справі №635/5683/18, постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі 204/4728/15-к.

Також в ухвалі Верховного Суду від 14.09.2020 в справі №493/1843/16-к зроблено такий висновок:

«Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок спливу певного проміжку часу, що суттєво позначається на досягненні мети покарання.

Досягнення мети кари і виправлення особи, яка вчинила злочин, загального і спеціального попередження іноді стає або взагалі неможливим, або просто зайвим. Тому недоцільним є і притягнення особи до кримінальної відповідальності. Внаслідок цього ст. 49 КК України встановлює строки давності, тобто строки, після закінчення яких особа не може бути піддана кримінальній відповідальності за раніше вчинений злочин. Закінчення цих строків є підставою обов`язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого. Факт визнання чи невизнання особою своєї винуватості у даному випадку не має значення для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави. Таке звільнення є обов`язком, а не правом суду, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 5 ст. 49 КК України».

Відповідно, звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності в зв`язку з закінченням строків давності на підставі статті 49 КК та закриття кримінального провадження від 04.01.2017 №52017000000000015 не встановлює фактів щодо наявності чи відсутності події кримінального правопорушення, винності чи невинності особи, оскільки такі юридичні процедури застосовуються як безумовний обов`язок суду виключно внаслідок факту спливу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття провадження за згодою обвинуваченої особи.

Разом з тим, у правовій науці та правозастосовній практиці під реабілітацією особи розуміється її виправдання або закриття кримінального провадження на так званих реабілітуючих підставах, які передбачають можливість відновлення репутації, гідності особи та відшкодування завданої підозрюваному, обвинуваченому чи засудженому шкоди за умови існування належних підстав для цього.

За пунктом 17 частини 3 статті 42 КПК, підозрюваний, обвинувачений має право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.

За частиною 1 статті 130 КПК, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року №266/94-ВР із наступними змінами.

КПК не містить поняття та переліку реабілітуючих чи нереабілітуючих підстав, проте за статтею 2 згаданого Закону України від 01.12.1994 року із наступними змінами, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; .. 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Також в постанові Верховного Суду від 05.02.2019 в справі №754/2764/17 зокрема зазначено таке: «Крім того, передбачено підстави, за наявності яких суд скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу та закриває кримінальне провадження. Такі обставини визначені у статті 284 КПК, вони є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню.

До реабілітуючих обставин належить: 1) встановлення відсутності події кримінального правопорушення; 2) встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення; 3) невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливостей їх отримати, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відповідно до статті 130 КПК- до відшкодування (компенсації) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Підстави для закриття кримінального провадження є нереабілітуючими, якщо: 1) набрав чинності закон, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою; 2) помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, коли провадження є необхідним для реабілітації померлого; 3) існує вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлено ухвалу суду про закриття кримінального провадження по тому ж обвинуваченню; 4) потерпілий, а у випадках, передбачених КПК, його представник, відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу».

Тобто як звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності відповідно до пункту 1 частини 2 статті 284 КПК, так й закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 284 КПК, належать до нереабілітуючих підстав, які не дають права на відшкодування шкоди, оскільки втрата суспільної небезпечності кримінального правопорушення внаслідок спливу строків давності або скасування закону щодо кримінальної відповідальності чи визнання його неконституційним не означає відсутності в минулому підстав кримінальної відповідальності за вчинення певного діяння, яке на момент його вчинення містило склад певного кримінального правопорушення.

5. Питання щодо можливості оскарження цієї ухвали в апеляційному порядку.

Згідно з частиною 2 статті 467 КПК, судове рішення за наслідками кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами може бути оскаржене в порядку, передбаченому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цьому кримінальному провадженні.

Така норма КПК є відсильною, оскільки сама по собі не встановлює можливості оскарження судових рішень за наслідками кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами в апеляційному порядку, що відтак може здійснюватись в передбаченому КПК загальному порядку (у даному випадку для судів першої інстанції).

За частиною 1 статті 392 КПК, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

КПК передбачено випадки можливості оскарження в апеляційному порядку таких ухвал суду першої інстанції: 1) про закриття провадження (частина 10 статті 284); 2) про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності (частина 5 статті 288); 3) про повернення обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (частина 4 статті 314); 4) про роз`яснення судового рішення або відмову у його роз`ясненні (частина 4 статті 380); 5) про скасування вироку, яким була затверджена угода, або про відмову у скасуванні вироку (частина 4 статті 476); 6) за наслідками розгляду клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку (частина 6 статті 539); 7) стосовно виконання вироку суду іноземної держави (частина 9 статті 603); 8) про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України (частина 7 статті 610).

Отже, КПК не передбачає випадку можливості оскарження ухвал про залишення без задоволення заяв про перегляд ухвал про закриття провадження, які до того ж набули законної сили, й тому дана ухвала не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Керуючись статтями 459-467 КПК суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Залишити без задоволення заяву адвоката Білявського Ярослава Миколайовича про перегляд за виключними обставинами ухвали Вищого антикорупційного суду від 25.05.2020 про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 04.01.2017 №52017000000000015 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту оголошення.

Головуючий суддя Дубас В.М.

Судді Коліуш О.Л.

Ткаченко О.В.