- Головуючий суддя (ВАКС) : Крук Є.В.
20 січня 2021 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА
судді Вищого антикорупційного суду Крука Є.В.
до ухвали від 20 січня 2021 року в кримінальному провадженні № 42016000000000870 про задоволення клопотання про скасування арешту майна, ухваленої за наслідком задоволення клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна
1. Історія провадження
23 жовтня 2020 року через канцелярію Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна в кримінальному провадженні № 42016000000000870 (судове провадження: 1-кп/991/194/19, судова справа № 753/11849/19).
Ухвалою від 20 січня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна було задоволено.
2. Підстави для висловлення окремої думки та мотиви її обґрунтування
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Арешт на нерухоме майно, про скасування якого просить заявник, було накладено відповідно до положень ч. 2 ст. 170 КПК України з метою подальшої можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 конфіскації майна, як виду покарання. Цей арешт було накладено ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14 серпня 2017 року по справі № 760/15225/17 на підставі Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, якою засвідчувалося належність ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . На думку суду, з встановлених в ході досудового розслідування обставин у їх сукупності убачалося, що накладення арешту на майно є необхідним для запобігання його приховування, знищення, перетворення або відчуження.
Відповідно до положень абзацу 2 ч. 1 ст. 174 КПК України визначаються дві окремі підстави, за умови яких допускається скасування арешту майна у кримінальному провадженні: 1) якщо доведено, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, або 2) якщо доведено, що арешт накладено необ ґрунтовано.
Вважаю, що, ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 14 серпня 2017 року є законною, накладений цією ухвалою арешт на нерухоме майно є обґрунтованим, а потреба у застосуванні такого арешту на даний час не відпала.
Так, що стосується першої підстави, то матеріали кримінального провадження № 42016000000000870 не містять жодних доказів того, що відпала підстава у застосуванні арешту майна в даному кримінальному провадженні. Зокрема, відповідно до змісту висунутого обвинувачення ОСОБА_2 звинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України, санкцією якої передбачена можливість застосування до обвинуваченого конфіскації належного йому майна.
Що стосується другої підстави, то вважаю, що слідчий судді Солом`янського районного суду м. Києва виносячи ухвалу від 14 серпня 2017 року належним чином обґрунтував накладення арешту на належне ОСОБА_2 у тому числі відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно відповідно до закону це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження. У свою чергу витяг з Державного реєстру прав це єдиний належний документ, що підтверджує факт набуття права власності особою на нерухоме майно.
Звертаючись з клопотанням про скасування арешту, заявник надав суду документи, які на його думку підтверджують наявність у нього права власності на арештоване нерухоме майно, зокрема, договір купівлі-продажу житлового будинку від 28 грудня 2011 року. У відповідності до п. 12 зазначеного договору «право власності на житловий будинок, який є предметом цього договору, виникає у Покупця з моменту проведення державної реєстрації цього договору згідно ст.ст. 182, 210, 334 Цивільного кодексу України». Договір був власноручно підписаний заявником, що свідчить про його обізнаність з цією умовою.
Частиною 1 ст. 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Тобто, зазначена норма ЦК України обумовлює виникнення, перехід і припинення право власності на нерухоме майно з фактом належної державної реєстрації відповідних прав.
Наданий заявником до матеріалів справи витяг № 10886893 з Державного реєстру правочинів від 28 грудня 2011 року свідчить про те, що договір купівлі-продажу житлового будинку від 28 грудня 2011 року було зареєстровано тільки у Державному реєстрі правочинів за № 4835660. У той же час, заявник не заперечує той факт, що він не здійснив реєстрацію речових прав на набуте ним нерухоме майно відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно ч.3 ст. 3 Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. У той же час, заявник не надав суду докази реєстрації речових прав, набутих ним за договором від 28 грудня 2011 року.
Згідно зі статтею 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Отже, законодавство визначає можливість визнання набуття права власності на нерухоме майно виключно з моментом державної реєстрації, а відповідний факт має належним чином підтверджуватися шляхом отриманням відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Слід зазначити, що хоча сама по собі державна реєстрація права власності не є способом набуття права власності на нерухоме майно, у даному випадку вона виступає підставою для визнання факту набуття такого права. При цьому, чинне законодавство не передбачає можливості визнання факту набуття права власності на нерухоме майно будь-якими іншими засобами.
Надане заявником рішення Харківського районного суду Харківської області від 28 липня 2020 року по справі № 635/957/18 не може бути належним доказом для визнання судом права власності заявника на нерухоме майно. По-перше, відповідно до положень КПК України вказане рішення Харківського районного суду не може встановлювати будь-яку преюдицію у кримінальному провадженні № 42016000000000870. По-друге, вказане рішення не доводить факту державної реєстрацію речових прав заявника на нерухоме майно. По-третє, твердження судді про набуття заявником права власності на нерухоме майно є оціночним судженням у справі, яка розглядалася за участю інших осіб і за інших обставин.
Таким чином, звертаючись з клопотанням до суду, заявник, на мою думку, не довів існування жодної з підстав, передбачених для скасування арешту майна відповідно до положень ч. 1 ст. 174 КПК України. Зокрема, потреба у застосуванні арешту не відпала, а доказів необґрунтованості накладення арешту заявником не надано.
З огляду на вищенаведене вважаю, що у задоволенні клопотання від 23 жовтня 2020 року про скасування арешту майна, заявленого ОСОБА_1 в кримінальному провадженні № 42016000000000870, має бути відмовлено.
Суддя Є.В. Крук