- Головуючий суддя (АП ВАКС) : Павлишин О.Ф.
- Суддя (АП ВАКС) : Глотов М.С., Чорна В.В.
- Секретар : Євфіменко К.М.
- Прокурор : Мирко Б.М.
Справа № 991/10219/20
Провадження №11-сс/991/38/21
Слідчий суддя: Мойсак С.М.
Категорія: застосування заходу
забезпечення кримінального провадження
Доповідач: Павлишин О.Ф.
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2021 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді Павлишина О.Ф.,
суддів: Глотова М.С., Чорної В.В.,
секретар судового засідання Євфіменко К.М.,
за участю:
захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката Мухи О.О.,
прокурора Мирка Б.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката Мухи Олександра Олександровича на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 грудня 2020 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16.12.2020 частково задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора про арешт майна в кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 52020000000000584 від 14.09.2020, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України.
Накладено арешт на майно з метою збереження речових доказів та забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження, а саме на мобільний телефон марки Iphone білого кольору у чохлі із написом Mophie, на задній панелі якого наклеєні 2 металеві пластини; мобільний телефон марки Iphone 6 серійний номер НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 ; мобільний телефон марки Iphone 7 Plus серійний номер НОМЕР_3 , IMEI НОМЕР_4 ; лист формату А4 у лівому верхньому куті якого здійснено напис кульковою ручкою « ОСОБА_2 » на 1 арк.; лист формату А4 у якому виконано написи у 2 колонки «Деньги» «Силы» та виконано написи кульковою ручкою синього та червоного кольору на 1 арк.; лист формату А4 що містить таблицю із зазначенням адміністративної одиниці, підписанта, дати подачі та у правому верхньому куті якого здійснено напис «8» синьою ручкою на 1 арк.; лист від Народного депутата С.В. Саса від 04.11.2020 на звороті якого виконані написи-схеми кульковою ручкою «Загразненка» на 2 арк.; копія рішення Конституційного суду у справі № 1-294/2019(6992/19) на 6 арк. на звороті останнього листа якого виконані написи кульковою ручкою «Что з DocProf» та пунктами від 1 до 7; лист формату А4 на якому виконані написи синьою кульковою ручкою «Повестка» та пункти від 1 до 8 на 1 арк.; лист формату А4 що у лівому верхньому куті містить напис кульковою ручкою «7» та надрукованим текстом на 1 арк.; лист формату А4 із виконаними на ньому друкованим та рукописним текстом, що починається з «05.11.2020 Продовження строків» на 1 арк.; копію протоколу №72 засідання тендерного комітету із виконаним на ньому рукописним текстом «3»; копію наказу № 909 від 19.05.2020 із виконаним на ньому рукописним текстом «5»; лист формату А4 із надрукованим текстом, що починається зі «Повестка дня на 25 ноября 2020» на 1 арк.; лист формату А4, що містить зображення таблиці «транш 3» із вказанням ПІБ громадян, площі земельних ділянок, реєстраційного номеру та статусу на 1 арк.; лист формату А4, що містить зображення таблиці «транш 4» із вказанням ПІБ громадян, площі земельних ділянок, реєстраційного номеру та статусу на 1 арк.; лист формату А4, що містить зображення таблиці «транш 5» із вказанням ПІБ громадян, площі земельних ділянок, реєстраційного номеру та статусу на 1 арк.; лист формату А4, що містить зображення таблиці «транш 6» із вказанням ПІБ громадян, площі земельних ділянок, реєстраційного номеру та статусу на 1 арк.; лист формату А4, що містить зображення таблиці «Наказ на проект Тартацька с.р. Чечельницького району -2 громад. (ВБС)» із вказанням ПІБ громадян, площі земельних ділянок, реєстраційного номеру та статусу на 1 арк.; лист формату А4, що містить зображення таблиці «Наказ на проект Зиньковецька с.р. Немирівського району -2+1» із вказанням ПІБ громадян, площі земельних ділянок, реєстраційного номеру та статусу на 1 арк.; лист формату А4, що містить зображення таблиці із рукописним текстом та місить відомості про ПІБ громадян, дату подачі, кадастрові номера земельних ділянок та відомостями про наявність наказів на 1 арк.; проект колективного звернення Голові Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру ОСОБА_3 в 2-х примірниках на 1 арк. кожен; грошові кошти - долари США а саме: сім купюр номіналом по 100 доларів: LB011912650W, LB37945881D, LG08656021E, LF43061413H, MK16250949B, MK16250950B, MK16250948B.
На вказану ухвалу захисник підозрюваного ОСОБА_1 - адвокат Муха Олександр Олександрович подав апеляційну скаргу. Зазначає такі підстави апеляційного оскарження: розгляд клопотання відбувався неуповноваженим складом суду - некомпетентним судом (ч. 1 ст. 370 КПК України); допущено неповноту судового розгляду (ч. 3 ст. 370, п. 1 ч. 1 ст. 409 КПК України); порушено норми матеріального права та неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 370, п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України); істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону (ч. 2 ст. 370, п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України).
Щодо розгляду клопотання неуповноваженим складом суду (ч. 1 ст. 370 КПК України) посилається на те, що в межах кримінального провадження № 52020000000000584 від 14.09.2020 всі клопотання, скарги, заяви мав розглядати суддя Хамзін Т.Р., оскільки 27.09.2020 слідчий суддя Хамзін Т.Р. розглянув клопотання старшого детектива НАБУ про проведення НСРД в кримінальному провадженні № 52020000000000584 від 14.09.2020. Однак в порушення п. 21 розділу 8 «Положення про автоматизовану систему документообігу суду» від 26.11.2010 авторозподілом від 14.12.2020 для розгляду даної справи № 991/10219/20 обрано з поєднаної справи № 991/9173/20 в цьому ж кримінальному провадженні визначено суддю Мойсака С.М. Оскільки при визначенні головуючого - доповідача мало місце порушення ч. 3 ст. 35 КПК України, слідчий суддя Мойсак С.М. не міг брати участь в кримінальному провадженні відповідно до п. 5 ч.1 ст. 75 КПК України, однак самовідвід не заявив.
Слідчий суддя Мойсак С.М. має упереджене ставлення до ОСОБА_1 , оскільки в порушення ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України в ухвалі від 20.11.2020 у справі № 991/9535/20 зазначив, що дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення, а в ухвалі від 11.12.2020 в справі № 991/10152/20 зазначив, що ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_5 отримано неправомірну вигоду в сумі 164 500 доларів США.
Щодо неповноти судового розгляду (ч. 3 ст. 370, п. 1 ч. 1 ст. 409 КПК України) посилається на такі обставини. Слідчий суддя керувався при прийнятті рішення п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України в редакції, яка діяла до 18.02.2016. В порушення п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України (в діючій редакції) слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна не досліджував обґрунтованість підозри. Підозра не є обґрунтованою, оскільки ні в повідомленні про підозру, ні в оскаржуваній ухвалі не вказано, які саме дії мав не вчиняти ОСОБА_6 за запропоновану неправомірну вигоду при тому, що в заяві від 14.09.2020 останній зазначив, що ОСОБА_1 пропонував неправомірну вигоду за надання у власність земельних ділянок. Слідчий суддя не з`ясував та не встановив відсутність вагомих та обов`язкових, встановлених нормами матеріального права, обставин, які спростовують вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України, а також відсутність повноважень у детективів НАБУ здійснювати досудове розслідування в даному кримінальному провадженні та відповідно складати повідомлення про підозру та клопотання про накладення арешту на майно, оскільки сторона обвинувачення не надала слідчому судді контракт про проходження державної служби ОСОБА_3 , що є обов`язковою умовою для підстав вважати його таким, що обіймає посаду державного службовця категорії «А».
Слідчий суддя протиправно не встановив, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 та клопотання про накладення арешту на майно складено детективом та затверджено прокурором, які не уповноважені на це процесуальним законом особами, оскільки виходячи з вимог кримінального процесуального закону не внесенням в ЄРДР, а лише постановою керівника органу прокуратури та постановою керівника органу досудового розслідування відповідно надаються повноваження прокурору, передбачені ч. 2 ст. 36 КПК України, та повноваження слідчого, передбачені ч. 2 ст. 40 КПК України.
Щодо порушення норм матеріального права та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 370, п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України) посилається на такі положення закону та обставини.
Порушення ч. 1 ст. 92 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про державну службу», ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», п. 1 ч. 2 ст. 31, п.п. 3, 9, ч. 5 , ч.ч. 9, 11, ст. 31-1 Закону України «Про державну службу».
Порушення вимог п. 2 примітки 3 ст. 368 КК України, оскільки слідчий суддя не взяв до уваги відсутність доказів надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище - особи, посада якої згідно зі ст. 6 Закону України «Про державну службу» належить до категорії «А».
Щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону (ч. 2 ст. 370, п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України) посилається на порушення слідчим суддею вимог ст.ст. 2, 8, 9, ч. 1 ст. 12, 17, ч. 6 ст. 193, ч. 1, 2 ст. 194, 370, п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК України.
Просить скасувати вищевказану ухвалу та відмовити у задоволенні клопотання прокурора САП Офісу Генерального прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні № 52020000000000584 від 14.09.2020.
У судовому засіданні захисник Муха О.О. підтримав вимоги апеляційної скарги та надав пояснення, що аналогічні її доводам. Також додатково пояснив, що слідчий суддя не встановив повноваження прокурора, оскільки проводив розгляд клопотання за відсутності постанови про визначення групи прокурорів, що постанова про зміну групи прокурорів не є мотивованою та не відповідає положенням ст. 37 КПК України.
Прокурор Мирко Б.М. в судовому засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги та пояснив, що доводи апеляційної скарги не відповідають встановленим обставинам кримінального провадження та положенням закону, а тому просить залишити ухвалу без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість апеляційної скарги.
Слідчим суддею встановлено такі обставини.
Детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування, а прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52020000000000584 від 14.09.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України.
За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_1 на протязі червня-вересня 2020 року, діючи у змові з в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області ОСОБА_5 , вчиняв дії, направлені на встановлення товариських та довірливих відносин з Головою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - ОСОБА_3 , який відповідно до займаної ним посади є особою, яка займає особливо відповідальне становище, з метою подальшої можливості надання останньому неправомірної вигоди за невчинення ним дій в інтересах третіх осіб. 06.11.2020, перебуваючи за місцем мешкання ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_5 , передав ОСОБА_3 неправомірну вигоду у сумі 26 900 доларів США, та 09.12.2020 - неправомірну вигоду у сумі 25 000 доларів США, за невчинення останнім в інтересах тих, хто надає та в інтересах третіх осіб, дій з використанням наданої йому влади, а саме: за не скасування ОСОБА_3 , як Головою Держгеокадастру, рішень щодо передачі земельних ділянок у власність громадянам на території Хмельницької області, виданих ОСОБА_5
09.12.2020 детективами Національного антикорупційного бюро України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 208 КПК України затримано ОСОБА_1 , та при особистому обшуку в останнього виявлено та вилучено три мобільні термінали зв`язку, документи та грошові кошти у загальній сумі 700 доларів США.
Постановою старшого детектива Національного антикорупційного бюро України від 10.12.2020 вищезазначені речі та документи визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 52020000000000584 від 14.09.2020.
На підтвердження права власності та користування на вилучені речі і документи прокурором надано копію протоколу затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину від 09.12.2020, відповідно до якого, в порядку ст. 208 КПК України затримано ОСОБА_1 та проведено його особистий обшук.
Постановляючи ухвалу про накладення арешту на майно, слідчий суддя врахував правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявна обґрунтована підозра у вчиненні особою кримінального правопорушення, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, а також розумність та співрозмірність обмеження права власності і відсутність негативних наслідків арешту майна.
Висновки слідчого судді достатньо мотивовані, такі відповідають положенням КПК України, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 35 КПК України у суді функціонує автоматизована система документообігу суду, що забезпечує об`єктивний та неупереджений розподіл матеріалів кримінального провадження між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості проваджень для кожного судді.
Згідно з ч. 2 ст. 35 КПК України матеріали кримінального провадження, скарги, заяви, клопотання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день надходження таких матеріалів. До автоматизованої системи документообігу суду в обов`язковому порядку вносяться: дата надходження матеріалів, скарги, клопотання, заяви або іншого процесуального документа, прізвище особи, стосовно якої подані документи, та їх суть, прізвище (найменування) особи (органу), від якої (якого) надійшли документи, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який здійснював судове провадження, та інші дані, передбачені Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.
Рішенням Ради суддів України № 16 від 12.04.2018 внесено зміни до рішення Ради суддів України від 02 березня 2018 року № 17, та викладено його в наступній редакції: 1. Внести зміни до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (зі змінами), виклавши його у редакції, що додається. 3. До підключення до модуля автоматизованого розподілу справ та інших підсистем, використання яких є обов`язковим для його роботи: 3.1. в судах застосовуються норми Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції, затвердженій рішенням Ради суддів України від 15.09.2016, та Засади використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджені рішенням зборів суддів відповідного суду.
Таким чином, з наведеного слідує, що порядок розподілу матеріалів кримінального провадження між суддями визначається КПК України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 та Засадами використання автоматизованої системи документообігу суду, затвердженими рішенням зборів суддів відповідного суду.
Рішенням зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 03.09.2019 № 4 затверджено Засади використання автоматизованої системи документообігу Вищого антикорупційного суду (далі - Засади). Ці Засади розроблені відповідно до вимог законів України «Про Вищий антикорупційний суд», «Про судоустрій і статус суддів», Кримінального процесуального кодексу України та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами.
Главою 21 Кримінального процесуального кодексу України регулюється порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Засад автоматизований розподіл між суддями судових справ, окрім клопотань, поданих в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, здійснюється автоматизованою системою під час реєстрації відповідної судової справи на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ за правилами, визначеними у підпункті 2.3.4 пункту 2.3 Положення. Клопотання, подані в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, реєструються в системі документообігу без розкриття відомостей про особу, стосовно якої заплановано проведення негласної слідчої (розшукової) дії та виду цієї слідчої дії, й розподіляються автоматизованою системою між слідчими суддями, які мають допуск до державної таємниці.
Згідно з п. 12.8 розділу ІІ Засад передача судової справи раніше визначеному слідчому судді, колегії суддів, проводиться шляхом автоматизованого розподілу щодо клопотань, поданих в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, по одному кримінальному провадженню, які надійшли протягом одного робочого дня.
Враховуючи наведене, слід дійти висновку, що Засадами встановлено окремий порядок передачі судової справи щодо розгляду клопотань, поданих в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, раніше визначеному слідчому судді по одному кримінальному провадженню, і такий стосується лише клопотань, які надійшли протягом одного робочого дня.
А тому виключається передача раніше визначеному слідчому судді, який розглядав клопотання, подані в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України протягом одного робочого дня, клопотань, поданих не в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, без автоматизованого розподілу між всіма суддями, які мають повноваження щодо розгляду судової справи.
Таким чином, розгляд слідчим суддею Хамзіним Т.Р. клопотань, поданих в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, не створює юридичного наслідку - передача справи раніше визначеному судді у випадку надходження клопотань, поданих не в порядку глави 21 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку з чим проведення автоматизованого розподілу між всіма суддями, які мають повноваження щодо розгляду судової справи, та автоматизований розподіл клопотання про арешт майна судді Мойсаку С.М. не порушує ст. 35 КПК України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, а також Засад використання автоматизованої системи документообігу Вищого антикорупційного суду, що спростовує посилання в апеляційній скарзі на розгляд клопотання неуповноваженим складом суду.
Безпідставним є твердження в апеляційній скарзі, що слідчий суддя Мойсак С.М. має упереджене ставлення до ОСОБА_1 та посилання на те, що в порушення ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України в ухвалі від 20.11.2020 у справі № 991/9535/20 зазначив, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення, а в ухвалі від 11.12.2020 в справі №991/10152/20 зазначив, що ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_5 отримано неправомірну вигоду в сумі 164 500 доларів США.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". Положення наведеної статті Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод розкриває сутність та зміст однієї з найважливіших гарантій, закріплених в ній - презумпції невинуватості.
Питання, чи порушує твердження посадової особи принцип презумпції невинуватості, має бути з`ясоване у контексті тих фактичних обставин, у яких це твердження було зроблене (Рішення ЄСПЛ Daktaras v. Lithuania, заява № 42095/98, п. 41, ECHR 2000-X; A. L. v. Germany, заява № 72758/01, п. 31, від 28 квітня 2005 року).
Разом з тим зі змісту оскаржуваного рішення в контексті фактичних обставин не вбачається, що при здійсненні своїх повноважень слідчий суддя керувався упередженою думкою, що підозрюваний вчинив кримінальне правопорушення і доводів в апеляційній скарзі на підтвердження цієї обставини не наведено, а посилання на текст інших судових рішень є помилковим, так як ці рішення не є предметом апеляційного перегляду.
Також колегія суддів вважає безпідставним твердження в апеляційній скарзі про неповноту судового розгляду, порушення норм процесуального права (ч. 3 ст. 370, п. 1 ч. 1 ст. 409 КПК України), про порушення норм матеріального права та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 370, п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України).
Так, відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою;
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Положеннями п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в контексті положень ч. 2 ст. 173 КПК України слідчим суддею при вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів правильно враховано правову підставу для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, а при вирішенні питання про накладення арешту з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання правильно враховано підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного.
А тому помилковим є твердження в апеляційній скарзі про порушення слідчим суддею норм процесуального права, та, що слідчий суддя керувався при прийнятті рішення п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України в редакції, яка діяла до 18.02.2016.
Також помилковим є посилання в апеляційній скарзі на те, що слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна не досліджував обґрунтованість підозри, та, що підозра не є обґрунтованою, оскільки ні в повідомленні про підозру, ні в оскаржуваній ухвалі не вказано дій які саме дії мав не вчиняти ОСОБА_6 за запропоновану неправомірну вигоду при тому, що в заяві від 14.09.2020 останній зазначив, що ОСОБА_1 пропонував неправомірну вигоду за надання у власність земельних ділянок, а також не взяв до уваги відсутність доказів надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище - особи, посада якої згідно зі ст. 6 Закону України «Про державну службу» належить до категорії «А».
Так, даними тексту оскаржуваної ухвали стверджується, що слідчим суддею перевірено матеріали клопотання про арешт майна та надано оцінку обґрунтованості підозри. (а.с.124-зворот)
Також з тексту повідомлення про підозру від 09.12.2020 вбачається виклад обставин щодо дій та бездіяльності ОСОБА_3 (а.с.59)
А тому вищевказане посилання висновків слідчого судді не спростовує.
Згідно з розпорядженням КМУ від 10.06.2020 № 643-р ОСОБА_3 призначено Головою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру шляхом укладення контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2.
Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Абз. 6 п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державну службу» визначено, що до категорії «А» посад державної служби (вищий корпус державної служби) віднесено посади керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників.
А тому, оскільки ОСОБА_3 призначений керівником центрального органу виконавчої влади, і згідно з законом його посада відноситься до категорії «А» посад державної служби (вищий корпус державної служби), саме лише не долучення органом досудового розслідування до клопотання про арешт контракту з ОСОБА_3 не стверджує факт, що посада ОСОБА_3 не належить до категорії «А», і, що такий протиправно перебував на вказаній посаді.
Крім того, доказів на підтвердження не укладення контракту в апеляційній скарзі не наведено.
У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає неспроможним посилання в апеляційній скарзі на недоведеність факту, що посада державної служби ОСОБА_3 належить до категорії «А».
Твердження в апеляційній скарзі про те, що слідчий суддя протиправно не встановив, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 та клопотання про накладення арешту на майно складено детективом та затверджено прокурором, які не уповноважені на це процесуальним законом особами не є обґрунтованим.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 110 КПК України всі рішення прокурора є процесуальними рішеннями, а згідно з вимогами ч. 3 цієї ж статті рішення прокурора приймається у формі постанови. Частиною 1 ст. 37 КПК України визначено, що прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Рішення керівника відповідного органу прокуратури про визначення прокурора чи групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні є процесуальним і має бути винесено у формі постанови.
Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення, що передбачено ч. 6 ст. 110 КПК України.
Сторона захисту поставила під сумнів легітимність процесуальних дій прокурора внаслідок відсутності, з точки зору сторони захисту, повноважень у прокурора щодо участі у кримінальному провадженні під час досудового розслідування.
Однак стороною обвинувачення надано постанову від 09.12.2020 на підтвердження повноважень відповідного прокурора (а.с. 196 - 197), що спростовує вищевказане твердження в апеляційній скарзі.
Згідно з положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
А тому, оскільки пояснення сторони захисту про те, що слідчий суддя не встановив повноваження прокурора, оскільки проводив розгляд клопотання за відсутності постанови про визначення групи прокурорів, що постанова про зміну групи прокурорів не є мотивованою та не відповідає положенням ст. 37 КПК України, виходять за межі апеляційної скарги, однак такі не містять підстав для виходу за межі апеляційних вимог відповідно до положень ч. 2 ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що вказані пояснення не підлягають перегляду поза межами апеляційної скарги.
Відповідно п.1 та п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим суддею ухвалено рішення, яке відповідає вимогам КПК України, а тому ухвалу слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 170, 392, 404, 407, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката Мухи Олександра Олександровича залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 16 грудня 2020 року про накладення арешту на майно в кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 52020000000000584 від 14.09.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України, залишити без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: О.Ф. Павлишин
Судді:
М.С. Глотов
В.В. Чорна