Документ № 94654169

Справа № 344/2364/19

Провадження 1-кп/991/94/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

04 лютого 2021 року м. Київ

Колегія суддів Вищого антикорупційного суду в складі головуючого судді Галабали М.В., суддів Крикливого В.В., Ногачевського В.В. розглянула клопотання адвоката Пелюка Станіслава Сергійовича, в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна.

Судове засідання проведено за участі сторін та інших учасників судового провадження:

прокурора: Козачини С.С.,

обвинуваченого: ОСОБА_2 ,

захисника: Пелюка С.С.,

секретаря судового засідання: Яроша О.М.

У процесі розгляду суд встановив:

1.На розгляді колегії суддів Вищого антикорупційного суду перебуває кримінальне провадження № 42018000000001520 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

2.На адресу Вищого антикорупційного суду 21 грудня 2020 року електронною поштою надійшло клопотання про часткове скасування арешту майна, який було накладено ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року, а саме на Ѕ частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер: 36774659) та Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером 2625886801:12:194:0020, на якій знаходиться зазначене домоволодіння.

2.1.Як убачається з клопотання та додатків до нього, необхідність часткового скасування арешту представник аргументує тим, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області у справі № 352/47/19 від 23 березня 2019 року із ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2020 року вищезазначене домоволодіння та земельну ділянку визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 . Незважаючи на це вказує, що частка в нерухомому майні, що належить ОСОБА_1 , становить Ѕ. Відтак друга половина у праві власності на нерухоме майно належить обвинуваченому ОСОБА_2 .

Адвокат вважає, що оскільки ОСОБА_1 не має процесуального статусу підозрюваної, обвинуваченої, засудженої у кримінальному провадженні №42018000000001520 від 20 червня 2018 року, арешт на Ѕ частину домоволодіння має бути скасований, оскільки, з урахуванням ч. 5 ст. 170 КПК України, арешту підлягає лише Ѕ частина нерухомого майна, яка належить саме обвинуваченому ОСОБА_2 , як співвласнику об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

2.2.Прокурор заперечував проти задоволення заявленого клопотання про скасування арешту майна, аргументуючи це тим, що арешт був законним, обґрунтованим і накладеним з дотриманням вимог ст. 170 КПК України. Вказав, що таке клопотання подається втретє, з тих самих підстав, які викладені під іншим кутом зору.

3. Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали судового провадження суд вважає, що клопотання представника не підлягає задоволенню з огляду на таке.

3.1. Адвокат Пелюк С.С. декілька разів подавав клопотання про скасування арешту майна, в тому числі на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, на якій знаходиться зазначене домоволодіння.

3.2. Ухвалою колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 30 січня 2020 року було відмовлено в його задоволенні із тих мотивів, що в силу положення законодавства, що було чинне на момент постановлення судового рішення про розірвання шлюбу, майно, про яке йшлося в клопотанні представника, було набуте під час перебування в шлюбі; рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області не має преюдиціальної сили, а тому факти, встановлені в ньому, не є такими, що не потребують доказування та перевірки; аналіз матеріалів судової справи дозволяє стверджувати, що є підстави вважати, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 й надалі існують усталені відносини, що притаманні подружжю.

Ухвалою колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 19 листопада 2020 року представнику ОСОБА_1 - адвокату Пелюку С.С. - було відмовлено в задоволенні клопотання про скасування арешту майна в силу того, що незважаючи на виправлення описки у судовому рішенні Тисменицького районного суду Івано-Франківської області у справі № 352/47/19 від 23 березня 2019, що була виправлена ухвалою цього ж суду від 10 лютого 2020 року, інші підстави, на які посилався Вищий антикорупційний суд, не відпали та продовжують існувати, тобто позиція суду щодо необхідності збереження арешту не змінилась.

3.3. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Існує дві підстави для скасування арешту майна - відсутність потреби у його застосуванні або ж необґрунтованість накладення. Представник ОСОБА_1 - адвокат Пелюк С.С. - в клопотанні вказує, що нормативною підставою для часткового скасування арешту майна є необґрунтованість накладення арешту.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, для вирішення питання про скасування арешту, суду на даному етапі належить встановити, чи було доведено заявником, що арешт на майно було накладено необґрунтовано.

3.4. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (ч. 2 ст. 170 КПК України). Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

Згідно з ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Отже, про обґрунтованість арешту, накладеного на підставі п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, свідчить, зокрема таке: такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом; існують факти або інформація, які вказують на те, що майно, на яке накладено арешт, належить підозрюваному.

3.5. Санкція ч. 3 ст. 368 КК України, в якій і обвинувачується ОСОБА_2 , передбачає додаткове обов`язкове покарання у виді конфіскації майна, тому застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна з метою забезпечення виконання цього покарання є обґрунтованим.

3.6. Станом на момент постановлення ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року про накладення арешту на майно арешт було обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 фактично проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Виходячи з положень статей 368, 369 Цивільного кодексу України, статті 74 Сімейного кодексу України зроблено висновок, що нерухоме майно, у тому числі домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер: 36774659) та земельна ділянка з кадастровим номером 2625886801:12:194:0020, на якій знаходиться зазначене домоволодіння, належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

3.7. Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області у справі № 352/47/19 від 23 березня 2019 року, яким було визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку та на домоволодіння з господарськими спорудами за АДРЕСА_1 , було постановлене майже через шість місяців після накладення арешту майна. Відтак, арешт на нерухоме майно ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24 вересня 2018 року було накладено з урахуванням всіх правових підстав.

3.8. Оцінюючи вимоги представника ОСОБА_1 , колегія суддів звертає увагу на те, що арешт може бути накладений лише на майно; зміст цього поняття не визначений Кримінальним процесуальним кодексом України. Статтею 190 Цивільного кодексу України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Відтак, обґрунтовано можна стверджувати про те, що арешт можна накладати на річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Таким чином, у цивільному праві України закладена концепція «частки у праві». Частка, яка належить співвласникові у праві власності на майно, має назву ідеальна частка. Поряд з цим у праві існує поняття реальної частки. Ця частка розглядається як частка не у праві на майно, а безпосередньо в майні (речі). Таким чином, ідеальними є частки у праві власності на річ, а реальними - частки майна в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Таким чином, режим спільної сумісної власності, на відміну від режиму спільної часткової власності, не передбачає визначення часток, їх розміру до виділу часток в натурі. Це, в свою чергу, унеможливлює ідентифікацію конкретних часток у спільному сумісному майні як об`єктів цивільних прав до вищезазначеного моменту. Цей висновок підтверджується таким приписом п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року: «Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.» Частки спільного сумісного майна дружини та чоловіка також визначаються лише при поділі (ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України). А відтак обтяження майна обвинуваченого в цілому є єдиним можливим та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливої конфіскації майна.

3.9. Наявність такої мети арешту майна як забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи змушує при оцінці обґрунтованості його накладення звертатися також до можливості реалізації такого виду покарання у випадку засудження особи.

У такому випадку виникатимуть цивільно-правові відносини, що будуть пов`язані із реалізацією повноважень держави на позбавлення особи права власності. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Представник третьої особи, на майно якої накладено арешт очевидно змінив власну позицію щодо статусу цього майна: зі ствердження про те, що воно є особистою приватною власністю ОСОБА_1 на ствердження, що воно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Більше того, у матеріалах суддівського досьє № 04715, а саме - анкеті судді від 15 червня 2018 року, яка була надана ОСОБА_2 , - зазначена інформація про ОСОБА_1 як про дружину обвинуваченого. Така ж інформація міститься у щорічних деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання відповідного судового рішення. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Відтак клопотання адвоката Пелюка С.С., подане в інтересах ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню.

Керуючись вищенаведеним та на підставі статей 170, 174, 350, 376 КПК України суд постановив:

ПОСТАНОВИВ:

1.Відмовити в задоволенні клопотання адвоката Пелюка Станіслава Сергійовича, в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер: 36774659) та земельної ділянки з кадастровим номером 2625886801:12:194:0020.

2.Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: М.В. Галабала

В.В. Крикливий

В.В. Ногачевський