Документ № 94892460

Справа № 991/822/21

Провадження1-кс/991/843/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року м.Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Мовчан Н. В., за участю секретаря судового засідання Червач І.І., адвокатів Чорного І.Т., Єфименка В.В., детектива Веренчука С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у приміщенні Вищого антикорупційного суду скаргу адвоката Чорного Івана Тимофійовича, поданої в інтересах ОСОБА_1 , на рішення детектива про відмову у визнанні потерпілим,

УСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду надійшла вказана скарга, в якій адвокат Чорний І.Т. просить скасувати рішення детектива Національного бюро Другого відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, що здійснює досудове у кримінальному провадженні № 42019000000002388 від 13.11.2019 за ч. 2 ст. 369-2 КК України, Веренчука С.О. від 22.01.2021 про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні.

Скаргу обґрунтовує тим, що детективами Національного бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019000000002388 від 13.11.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні розпочате на підставі повідомлення про вчинення по відношенню до ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, у тому числі, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Так, повідомлення про злочин обґрунтовувалося доводами про те, що низка високопосадовців з кола співробітників Офісу Президента України здійснили зловживання впливом по відношенню до державного службовця категорії «А» - директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 , який у свою чергу здійснив зловживання впливом по відношенню до своїх підлеглих - службових осіб Центрального апарату Державного бюро розслідувань. Мотиви такого зловживання впливом полягають в ініціюванні та розслідуванні десятків кримінальних проваджень стосовно 5-го Президента України, а нині народного депутата України - ОСОБА_1 , використання фактів розслідування цих проваджень в цілях поширення недостовірної інформації та негативної інформації, штучне формування у суспільстві думки про причетність ОСОБА_1 до злочинів, підрив ділової репутації як опозиційного політика та його дискредитації, як основного політичного опонента діючого Президента України не тільки в Україні, а й за її межами.

З цього приводу 16.03.2020 ОСОБА_1 допитаний детективом Національного бюро та під час допиту підтвердив факт підриву ділової репутації та спричинення йому моральної шкоди.

Більш детально питання приниження честі, гідності та підриву ділової репутації викладено та підтверджено ОСОБА_1 у заяві від 15.01.2021 про залучення його потерпілим, з якою він звернувся до Національного бюро.

29.01.2021 представником ОСОБА_1 - адвокатом Чорним І.Т. отримано постанову детектива Національного бюро Веренчука С.О від 22.01.2021 про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 42019000000002388.

Ознайомившись зі змістом постанови, адвокат зауважує, що рішення детектива є незаконним та таким, що перешкоджає потерпілому в реалізації його процесуальних прав.

Зазначає, що викладений в постанові детективом опис термінів шкоди, а також положень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995, не має жодного відношення до залучення потерпілим, якому спричинено моральну шкоду або реалізації цим учасником кримінального провадження процесуальних прав.

Наведені у постанові посилання на те, що нібито за твердженням ОСОБА_1 завдана йому шкода полягає у: розголошенні відомостей досудового розслідування; процесуальних порушеннях, допущених слідчими ДБР; незаконному зборі конфіденційної інформації, не відповідають дійсності.

Адвокат зазначає, що у повідомленні про злочин, протоколі допиту ОСОБА_1 , у заяві про залучення потерпілим, прямо вказано, що здійснення незаконного впливу на службових осіб Державного бюро розслідувань ( надалі - ДБР) переслідує мету використання фактів розслідування численних кримінальних проваджень задля поширення недостовірної та негативної інформації, штучного формування у суспільстві хибної думки про нібито причетність останнього до вчинення злочинів, а головне, - підриву ділової репутації лідера опозиції та його дискредитації.

Тому, на думку адвоката, є хибним посилання детектива у постанові на те, що розголошення даних досудового розслідування не є предметом розслідування у кримінальному провадженні, з огляду на те, що дослідження мети здійснення незаконного впливу службових осіб ДБР є обставиною, яка підлягає обов`язковому дослідженню у кримінальному провадженні згідно із ст. 91 КПК України.

Адвокат зазначає, що детектив акцентує увагу на дослідженні розміру відшкодування моральної шкоди, однак ОСОБА_1 не заявляв цивільний позов та у випадку, коли з`явиться у справі підозрюваний буде вирішуватися питання подання цивільного позову, в якому буде наведено обґрунтування розміру відшкодування спричиненої моральної шкоди.

На думку адвоката міркування детектива щодо визначення чи не визначення на даному етапі досудового розслідування розміру шкоди не спростовують факт приниження честі та гідності, а також факт підриву ділової репутації ОСОБА_1 внаслідок протиправної поведінки службових осіб правоохоронного органу та вчинення по відношенню до нього кримінального правопорушення.

Посилання детектива на те, що свідки - слідчі ДБР під час допиту підтвердили те, що вони діяли самостійно, спростовується аудіозаписами з кабінету колишнього директора ДБР ОСОБА_3 , його впливом на слідчих у вигляді незаконних вказівок, організацією масштабного поширення службовими особами ДБР негативної інформації про численні порушення ОСОБА_1 закону.

Крім того, керівник відділу Головного слідчого управління ДБР ОСОБА_4 у своїх заявах від 08.07.2020, 09.07.2020 публічно поширив інформацію про тиск на слідчих з боку вже теперішнього керівництва ДБР у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких фактично здійснюється стосовно ОСОБА_1 .

Адвокат звертає увагу, що ОСОБА_1 та його представники внаслідок винесення детективом постанови від 22.01.2021 позбавлені можливості реалізувати визначені ст. 56, 93, 220 КПК України процесуальні права, спрямовані на доказування обставин вчинення кримінального правопорушення, у тому числі, через подання клопотань про проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій.

Вказане стало підставою для звернення до слідчого судді із цією скаргою.

У судовому засіданні адвокати Чорний І.Т. та Єфименко В.В. позицію, висловлену у скарзі підтримали, просили її задовольнити.

Детектив Веренчук С.О. у судовому засіданні виступив проти задоволення скарги. Зазначив, що за результатом розгляду заяви АО «Головань і Партнери», в інтересах ОСОБА_1 , детективами Національного бюро зареєстровано 4 кримінальні провадження: за ст. 344 КК України (втручання у діяльність державного діяча), за ст. 372 КК України (притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності), ст. 369-2 КК України (незаконний вплив) та за ст. 387 КК України (розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування). Детективами Національного бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019000000002388 від 13.11.2019 лише за фактом можливого одержання неправомірної вигоди директором ДБР за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. Питання інших вказаних можливих порушень законодавства з боку співробітників ДБР розслідується у межах інших кримінальних проваджень непідслідних детективам Національного бюро. За результатом розгляду поданої ОСОБА_1 заяви від 15.01.2021 про залучення його до кримінального правопорушення як потерпілого та аналізу матеріалів, що містяться у кримінальному провадженні № 42019000000002388, винесено постанову від 22.01.2021 про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим, яка повністю відповідає вимогам ст. 110 КПК України. З матеріалів кримінального провадження, а також тексту скарги, на думку адвоката Чорного І.Т., ОСОБА_1 завдано моральної шкоди у результаті незаконного перебування під слідством протягом більш ніж 18 місяців та поєднаних із цим порушень вчинених співробітниками ДБР. Натомість, як встановлено у ході досудового розслідування, дії, які на думку ОСОБА_1 та його адвокатів містять ознаки порушень, вчинялися слідчими ДБР, які є процесуально незалежними особами уповноваженими на проведення досудового слідства згідно ст. 40 КПК України. Відомості, які б підтверджували факт, що саме незаконний вплив колишнього директора ДБР став підставою вчинення слідчими ДБР вказаних у заяві та скарзі слідчих, процесуальних дій, наразі у матеріалах кримінального провадження відсутні. Більше того, за твердженнями слідчих жодного тиску на них не чинилося. З матеріалів кримінального провадження вбачається відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями колишнього директора ДБР, у яких скаржник вбачає ознаки кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 2 ст. 369-2 КК України, та можливого заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди. Разом з цим, скаржником не вказано у чому саме полягає така шкода, який її розмір, яким чином вона установлена, а також не наведено жодних аргументів підтверджуючих те, що така шкода могла бути завдана саме у зв`язку із вчиненням злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. Письмові заперечення надані до справи.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У судовому засіданні встановлено, що детективами Національного бюро, на підставі відомостей викладених у повідомленні т.в.о. голови АО «Головань і Партнери» Єфименка В.В. від 29.08.2019 про кримінальне правопорушення, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019000000002388 від 13.11.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

У повідомленні АО «Головань і Партнери» про кримінальне правопорушення зазначено, що під час здійсненні адвокатської діяльності в інтересах ОСОБА_1 , адвокатським об`єднанням виявлені факти розголошення даних досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, розпочатих за заявами ОСОБА_6 , досудове розслідування у яких здійснюють слідчі ДБР, а також факти, які можуть свідчити про наявність ознак інших кримінальних правопорушень в діях службових осіб ДБР та інших осіб.

На думку заявника, зокрема, про можливий факт здійснення директором ДБР ОСОБА_3 позапроцесуального впливу на підлеглих, тобто вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 369-2 КК України, свідчать: надані Директором ДБР ОСОБА_3 письмові вказівки керівнику органу досудового розслідування - ОСОБА_4 щодо плану здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, ініційованих ОСОБА_7 та стосуються інтересів ОСОБА_1 ; поза процесуальні стосунки ОСОБА_6 з Директором ДБР ОСОБА_3 ; грубе порушення приписів ст. 214 КПК України слідчим ДБР Дерезою В. та Помазаном О. , які також можуть бути доказом здійснення позапроцесуального впливу Директором ДБР ОСОБА_3 на своїх підлеглих.

18 січня 2021 року до Національного бюро надійшла заява ОСОБА_1 від 15.01.2021 про залучення його до кримінального провадження № 42019000000002388 як потерпілого.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказує на спричинення йому моральної шкоди, внаслідок: зловживання впливом по відношенню до ОСОБА_3 з боку поки що невстановлених слідством осіб, а також внаслідок зловживання впливом ОСОБА_3 по відношенню до слідчих та інших службових осіб центрального апарату ДБР, у тому числі, через численні публікації та інтерв`ю, на той момент директора ДБР ОСОБА_3 ; незаконного розголошення даних досудового розслідування в мережі Інтернет; публічних викликів на численні допити; протиправне втручання в приватне життя та збір інформації про ОСОБА_1 та його оточення. Така медійна активність ДБР, на думку ОСОБА_1 , спричиняє йому моральну шкоду, яка полягає у приниженні його честі, гідності та знищенні ділової репутації, як людини і політика.

Як на доказ завдання моральної шкоди, внаслідок зловживання впливом як на ОСОБА_3 так і ОСОБА_3 щодо своїх підлеглих, ОСОБА_1 посилався на протокол допиту його як потерпілого від 16.03.2020 та власноручні покази, надані ним під час цього допиту у кримінальному провадженні № 42019000000002388.

Також ОСОБА_1 у заяві зазначив, що внаслідок зловживання впливом по відношенню до керівництва ДБР, за пособництва ОСОБА_6 та інших осіб, стосовно ОСОБА_1 ініційовані численні кримінальні провадження, у результаті чого він більше ніж 18 місяців незаконно перебуває під слідством, що призводить до моральних переживань.

Крім того, звернув увагу детектива на той факт, що відповідно до приписів КПК України детектив не має повноважень на спростування заяви потерпілого про завдання йому шкоди внаслідок вчинення проти нього кримінального правопорушення, проте відповідно до ст. 91, 92 КПК України має обов`язок встановити та довести вид та розмір шкоди, що завдана кримінальним правопорушенням.

На підтвердження обставин, викладених у заяві від 15.01.2021 про залучення до кримінального провадження як потерпілого, ОСОБА_1 надано (додатки): судові рішення, якими встановлено факти, що досудове розслідування слідчими центрального апарату ДБР в певних кримінальних провадженнях здійснюються відносно нього, та роздрук 15-тої сторінки Звіту ДБР за 2019 рік, у якому наведено твердження про вчинення ним злочинів у сфері службової діяльності та корупційних злочинів.

У судовому засіданні встановлено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.01.2021 детективом Національного бюро Веренчуком С.О. винесено постанову від 22.01.2021 про відмову у визнанні потерпілим.

Відмовляючи у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 42019000000002388 детектив мотивував своє рішення тим, що із зібраних у ході досудового слідства доказів вбачаються очевидні та достатні підстави вважати, що заява подана особою, якій не завдано моральної, фізичної чи майнової шкоди.

В обґрунтування таких мотивів, детектив посилається на норми закону, який регулює питання визначення моральної, фізичної та майнової шкоди, наводить аналіз обставин, які зазначив ОСОБА_1 у заяві від 15.01.2021, а саме: що завдання моральної шкоди він пов`язує із незаконним, на його думку, переслідуванням у кримінальних провадженнях ДБР протягом 18 місяців. Також детектив зазначив, що із заяви ОСОБА_1 , раніше поданих ним та його представниками процесуальних документів, а також із протоколу допиту ОСОБА_1 від 16.03.2020 вбачається, що завдана шкода полягає у: 1) розголошенні відомостей досудового розслідування; 2) процесуальних порушеннях, допущених слідчими ДБР під час здійснення досудового розслідування; 3) незаконному зборі конфіденційної інформації про особу та інформації, що становить банківську таємницю.

Перевіряючи доводи заяви ОСОБА_1 від 15.01.2021, детектив у постанові дійшов висновку, що питання незаконного розголошення відомостей досудового розслідування не є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019000000002388. При цьому детектив послався на матеріали кримінального провадження, а саме протоколи допитів свідків, на підставі чого зазначив, що відсутні підстави вважати, що вказані у заяві процесуальні порушення вчинені у зв`язку із незаконним впливом колишнього директора ДБР.

Разом з цим, детектив у постанові навів показання надані ОСОБА_1 під час допиту 16.03.2020 та власноручні показання до цього протоколу допиту щодо приниження його честі, гідності та ділової репутації і зазначив, що ОСОБА_1 не повідомлено, який прояв мало таке приниження та яким чином воно встановлено.

На підставі викладеного, детектив дійшов висновку, що відсутність доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між завданою, на думку ОСОБА_1 , шкодою та можливим вчиненням ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369-2 КК України.

Згідно вимог п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржене рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.

Відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Таким чином, для визнання особи потерпілою не вимагається прийняття окремого процесуального документа.

Разом із тим, ч. 5 ст. 55 КПК України встановлено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної в частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

Отже, саме правильність застосування слідчим або прокурором цієї норми є предметом перевірки слідчим суддею під час розгляду скарги на постанову про відмову у визнанні потерпілим.

Звертаю увагу, що процесуальною підставою прийняття рішення про відмову у визнанні потерпілим відповідно до ст. 55 КПК України є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява подана особою, якій не завдано шкоди. При цьому відповідні підстави згідно із зазначеною статтею мають бути належним чином мотивовані. За умови встановлення того, що зазначені вимоги є недотриманими, слідчі судді приймають рішення про скасування постанов.

Разом з цим, вимоги до змісту постанови детектива визначені ч. 5 ст. 110 КПК України, в якій, зокрема, вказано, що в мотивувальній частині постанови повинні міститися відомості про зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.

Так, детективом при винесенні оскаржуваної постанови надана оцінка обставинам, на які посилався ОСОБА_1 у заяві від 15.01.2021, а саме : можливості заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди у результаті можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369-2 КК України; мотиви, якими керувався детектив, відповідають обставинам справи; детективом проаналізовано матеріали кримінального провадження та встановлено відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями колишнього директора ДБР та можливого заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди.

Таке рішення детектива, з врахуванням положень ч. 5 ст. 40 КПК України, є законним, обґрунтованими, винесеним в межах повноважень, з дотриманням вимог, встановлених ст. 110 КПК України.

Разом з цим, перевіряючи правильність застосування детективом норм ч. 5 ст. 55 КПК України, слідчий суддя водночас оцінює заяву про залучення до провадження як потерпілого на предмет викладених у ній наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява подана особою, якій завдано шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, у тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Встановлюючи факт моральної шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), але й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення звичайного для даної людини способу життя.

Щодо фізичних осіб критерії суб`єктивного сприйняття потерпілого: перенесення стресу, моральних переживань, страждань, відчуття безповоротності трагедії, самотності; невиправдане горе, перенесення нервових та душевних страждань; неврози та стресовий стан, що не дозволяє зосередитись на роботі та звичайних заняттях. Зовнішній прояв моральної шкоди: неможливість реалізації своїх звичок і бажань; погіршення стосунків з близькими; втрата роботи; підрив авторитету серед колег; дискомфорт в родинних відносинах; погіршення трудової функції; характер, обстановку скоєного злочину; ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди; час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Як зазначалося вище, у тексті заяви про залучення до кримінального провадження як потерпілого, ОСОБА_1 як на доказ завдання моральної шкоди посилається на протокол його допиту від 16.03.2020 та власноручні показання до нього. При цьому, у заяві не зазначено які саме показання ОСОБА_1 наводились на обґрунтування завдання йому моральної шкоди, внаслідок зловживання впливом щодо колишнього директора ДБР ОСОБА_3 та ОСОБА_3 стосовно своїх підлеглих. Вказані обставини позбавляють слідчого судді можливості перевірити повноту оцінки цих обставин детективом у оскаржуваній постанові від 22.01.2021.

Разом з цим, до матеріалів скарги не надано додатки до заяви від 15.01.2021. а саме: судові рішення, якими, як зазначено у заяві, встановлено факти, що досудове розслідування слідчими центрального апарату ДБР в певних кримінальних провадженнях здійснюються відносно ОСОБА_1 , що також унеможливлює їх оцінку з точки зору обґрунтованості заяви ОСОБА_1 від 15.01.2021

До матеріалів скарги надано роздрук 15-тої сторінки з заголовком: «Кримінальні провадження ДБР (станом на 31 грудня 2019 року)», на якій, зокрема, міститься інформація « Злочини, вчинені у сфері службової діяльності та корупції: правопорушення , вчинені Президентом України, повноваження якого припинено - 20». Адвокат Чорний І.Т. у судовому засіданні не зміг переконливо пояснити, чому він вважає, що на цій сторінці наведено «твердження» про вчинення саме ОСОБА_1 злочинів у сфері службової діяльності та корупційних злочинів, і що ця інформація не стосується іншого Президента України, повноваження якого припинено.

У той же час, надані до скарги « Докази системної дискредитації та приниження честі, гідності та руйнування ділової репутації ОСОБА_1 », викладені у додатку 6 до скарги у вигляді таблиці із зазначенням джерела інформації, дати розголошення інформації, суб`єкта, який розголосив інформацію та суть розголошеної інформації, а також роздрук інтерв`ю ОСОБА_4 та письмових вказівок ОСОБА_3 ОСОБА_4 , які містяться в мережі Інернет, слідчий суддя не приймає до уваги, оскільки вказані відомості не додавалися до заяви від 15.01.2021 та відповідно не були предметом розгляду детектива під час винесення постави про відмову у визнання потерпілим від 22.01.2021.

Окрім того, у судовому засіданні на підставі пояснень адвокатів встановлено, що в кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими ДБР, ОСОБА_1 має статус свідка, про підозру у вчиненні кримінального правопорушення йому не повідомлялося. Відомостей про застосування щодо ОСОБА_1 у вказаних кримінальних провадженнях інших процесуальних дій, окрім виклик на допит, адвокатами не наведено. Тому, враховуючи норми ст. 1, п. 5 ст. 3, ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстави стверджувати, що ОСОБА_1 «перебуває під слідством» на даний час відсутні.

Посилання адвокатів Чорного І.Т. та Єфименка В.В. на те, що ОСОБА_1 та його представники внаслідок винесення оскаржуваної постанови позбавлені можливості реалізувати визначені ст. 56, 93, 220 КПК України процесуальні права, спрямовані на доказування обставин кримінального правопорушення, слідчий суддя вважає безпідставними, оскільки, реалізація зазначених у цих статтях прав є наслідком залучення особи до кримінального провадження як потерпілого, а не підставою для отримання цього процесуального статусу.

Таким чином, обставин, які б підтверджували наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява від 15.01.2021 про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій завдано моральної чи іншої шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 369-2 КК України, у судовому засіданні на підставі наданих слідчому судді доказів, не встановлено.

Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що скарга адвоката Чорного І.Т. на рішення детектива про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1 є необґрунтованою, тому не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 2, 7, 55, 220, 303-309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу адвоката Чорного Івана Тимофійовича, поданої в інтересах ОСОБА_1 , на рішення детектива про відмову у визнанні потерпілим залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Н. В. Мовчан