Документ № 94929656

справа № 991/9821/20

провадження №11-сс/991/132/21

слідчий суддя: Михайленко В.В.

доповідач: Чорна В.В.

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

Іменем України

11 лютого 2021 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді Чорної В.В.,

суддів Никифорова А.С., Павлишина О.Ф.,

при секретарі судового засідання Халітовій І.В.,

за участі:

особи, якою подано апеляційну скаргу - захисника Штокалова Є.А.,

захисників Терефенко О.Р., Білявського Я.М.,

підозрюваного ОСОБА_1 ,

прокурора Семака І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Штокалова Єгора Андрійовича - захисника підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Озаричі Конотопського району Сумської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України, у кримінальному провадженні № 52020000000000362 від 03.06.2020 р. на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25.01.2021 р. про відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, -

в с т а н о в и л а:

01 лютого 2021 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга, яка ухвалою від 01.02.2021 р. призначена до розгляду.

1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25.01.2021 р. відмовлено у задоволенні скарги адвоката Штокалова Єгора Андрійовича - захисника підозрюваного ОСОБА_1 на повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 52020000000000362 від 03.06.2020 р.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної ухвали слідчого судді та постановлення нової, про скасування повідомлення про підозру ОСОБА_1 .

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги захисником зазначено, що підставами для скасування оскаржуваної ухвали є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також допущення слідчим суддею неповноти судового розгляду.

Зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, на думку апелянта, полягає у наступному: (1) відсутності відповідного процесуального рішення прокурора САП ОСОБА_2, оформленого постановою, про доручення прокурору Семаку І.А. вручити ОСОБА_1 повідомлення про підозру; (2) у порушенні субординації в групі прокурорів, оскільки прокурор ОСОБА_2 перебував у процесуальному підпорядкуванні керівника групи прокурорів Семака І.А. та не мав повноважень надавати останньому, як старшому групи, жодних доручень, в тому числі на вручення повідомлення про підозру.

В апеляційній скарзі також зазначено, що: (1) підписання ОСОБА_2 повідомлення про підозру відбулося в умовах реального конфлікту інтересів, що виник із службових повноважень останнього та обумовлений наявністю статусу учасників даного кримінального провадження як у прокурора САП ОСОБА_2, якому призначалася неправомірна винагорода у розмірі 5 мільйонів доларів США, так і у підозрюваного ОСОБА_1 , який, за версією органу досудового розслідування, є причетним до її надання; (2) підозра за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України є необґрунтованою, з огляду на зміст доказів, отриманих під час проведення досудового розслідування; (3) в діях ОСОБА_3 наявні ознаки підбурювання до вчинення злочинних дій з боку ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_3 фактично надав дозвіл, заохочував та спонукав ОСОБА_1 до внесення правок та виправлень у тексті постанови про закриття кримінального провадження, що зафіксовано у протоколі НСРД від 28.07.2020 р. та підтверджується висновком судово-лінгвістичної експертизи писемного мовлення №113/20 від 25.11.2020 р.; (4) ненадання слідчим суддею жодної оцінки зазначеному вище висновку експертизи свідчить про неповноту судового розгляду.

3.Узагальнений виклад позицій учасників судового провадження.

В судовому засіданні захисник Штокалов Є.А. підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у скарзі.

Захисники Білявський Я.М. та Терефенко О.Р. підтримали апеляційну скаргу захисника Штокалова Є.А. та просили її задовольнити, ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою скасувати повідомлення про підозру. Додатково зазначили, що про підозру їх підзахисному ОСОБА_1 повідомлено без наявності достатніх доказів та підстав.

Підозрюваний ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу свого захисника та просив її задовольнити.

Прокурор Семак І.А. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу залишити без змін. Обґрунтовуючи свої заперечення, зазначив, що: (1) Частиною 3 ст. 110 КПК України передбачено винесення постанови слідчим або прокурором лише у випадках, визначених КПК України, або коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне, а отже, посилання в апеляційній скарзі на відсутність письмової постанови керівника САП ОСОБА_2 про доручення іншому прокурору групи вручити особі повідомлення про підозру, як на процесуальне порушення, є безпідставними. (2) Заступник Генерального прокурора має спеціальні повноваження, прямо передбачені КПК України, та самостійно приймає рішення щодо наявності підстав для повідомлення особі про підозру, при цьому може навіть не входити до групи прокурорів. (3) Щодо конфлікту інтересів, в межах КПК України зазначене питання врегульовано виключно через інститут відводу і самовідводу. Конфлікт інтересів сам по собі не позбавляє повноважень відповідних учасників кримінального провадження, однак, це мало б значення, якби в даному провадженні конфлікт інтересів мав місце. У ОСОБА_2 відсутні будь-які приватні інтереси по даній справі. (4) Щодо посилання на необґрунтованість кваліфікації та недостатність доказів, зазначене питання вже було предметом судового контролю в інших процедурах кримінального провадження. (5) Наявність наукових висновків та лінгвістичних експертиз жодним чином не впливає на оцінку доказів та юридичну конструкцію у даному провадженні, а тому посилання на неврахування їх слідчим суддею не є слушними. (6) Питання щодо наявності або відсутності ознак підбурювання жодним чином не стосується повідомлення про підозру та обґрунтованості підозри в цілому; воно впливає лише на допустимість чи недопустимість доказів, що має вирішуватися безпосередньо під час дослідження доказів при розгляді справи по суті.

4. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.

Детективами НАБУ за процесуального керівництва прокурорів САП здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52020000000000362 від 03.06.2020 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України.

13 червня 2020 року заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури офісу Генерального прокурора ОСОБА_2 підписане письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України, що виразилось у пособництві у наданні службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, неправомірної вигоди та вчинення нею в інтересах третьої особи дій з використанням наданої їй влади, за попередньою змовою групою осіб.

Зазначене повідомлення про підозру в той же день вручене ОСОБА_1 прокурором САП Семаком І.А.

За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_1 як пособник умисно сприяв ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у наданні через особу, яка заявила до правоохоронного органу про кримінальне правопорушення - ОСОБА_7 , неправомірної вигоди заступнику Генерального прокурора - керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_2 у розмірі 5 мільйонів доларів США за прийняття ним рішення про закриття кримінального провадження № 42014000000001590 від 17.11.2014 р. за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191 КК України, та внесення до ЄРДР відомостей про закриття цього провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Відмовляючи у задоволенні скарги захисника Штокалова Є.А., слідчий суддя послався на наявність ухвал слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 14.06.2020 р. у справі № 991/4802/20 про обрання запобіжного заходу та від 10.11.2020 р. у справі № 991/9099/20 про продовження строку дії обов`язків ОСОБА_1 , якими встановлено обґрунтованість підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України.

Крім того, слідчим суддею досліджено перелік доказів сторони обвинувачення, покладених в основу обґрунтованості підозри, та зроблено висновок про те, що ці докази існували на момент повідомлення ОСОБА_1 про підозру та у своїй сукупності відповідають тому мінімальному рівню стандарту достатності підстав (доказів) для підозри, який закріплений в п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України.

Також, слідчим суддею надано оцінку доводам сторони захисту щодо порушення вимог кримінального процесуального законодавства під час складання, підписання та вручення повідомлення про підозру в умовах реального конфлікту інтересів та порушення правил субординації, при цьому зазначено, що процесуальна взаємодія між заступником Генерального прокурора - керівником САП та прокурорами САП здійснювалась з дотриманням вимог, визначених ст.ст. 278, 481 КПК України, оскільки у даному випадку керівник САП виступав не як процесуальний керівник у складі групи прокурорів у кримінальному провадженні, а як спеціальний суб`єкт, визначений ч. 1 ст. 481 КПК України.

Слідчий суддя також зазначив, що наявність ознак провокації та питання кваліфікації, яке порушує сторона захисту у скарзі, не може ретроспективно пов`язуватися з наявністю підстав для повідомлення про підозру, адже відноситься до перевірки обґрунтованості підозри, що, в свою чергу, є предметом судового контролю в інших процедурах кримінального провадження. Натомість, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, їх кваліфікація та доведеність його вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, а в подальшому - під час судового розгляду справи по суті.

5.Мотиви суду.

5.1 Щодо обґрунтованості підозри з огляду на достатність доказів, отриманих під час досудового розслідування, а також доводів апеляційної скарги щодо наявності ознак провокації.

Процедура повідомлення про підозру регулюється положення глави 22 КПК України: порядок повідомлення про підозру передбачено статтею 278, випадки повідомлення про підозру - статтею 276, зміст повідомлення про підозру - статтею 277 Кодексу.

Підставою оскарження повідомлення про підозру є порушення вищевказаних процесуальних норм.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадку, зокрема, наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У зв`язку з тим, що в національному законодавстві не визначено поняття «обґрунтована підозра», в оцінці цього питання суд користується практикою Європейського суду з прав людини, яка, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права.

Так, у рішеннях «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України» під обґрунтованою підозрою Європейський суд розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення.

Крім того, ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення особі.

Із урахуванням цього, стандарт достатніх підстав (доказів) для мети повідомлення особі про підозру є нижчим, ніж стандарт «обґрунтованої підозри», отже, він передбачає лише наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування. До висунення обвинувачення або спростування такої підозри.

У даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України - пособництві у наданні службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, неправомірної вигоди та вчинення нею в інтересах третьої особи дій з використанням наданої їй влади, за попередньою змовою групою осіб.

Слідчим суддею досліджено та проаналізовано матеріали провадження, якими сторона обвинувачення обґрунтовує наявність достатніх доказів для підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України, та зроблено висновок про те, що перебування підозрюваного в одному місці, де спільно з іншими особами обговорювалася постанова про закриття кримінального провадження та редакція цього процесуального рішення, його статус адвоката, який обумовлює наявність знань про суб`єктів і підстави постановлення таких рішень, з одночасним внесенням правок до нього, що з огляду на наявні у сторони обвинувачення матеріали відбувалося на фоні комунікації з приводу передачі грошових коштів, не залишало стороні обвинувачення іншого розуміння подій та участі підозрюваного у них, ніж те, яке було зафіксовано у повідомленні про підозру. Відповідно, вказані докази у своїй сукупності свідчать про наявність підстав для повідомлення ОСОБА_1 про підозру на момент вчинення відповідної процесуальної дії та відповідність її тому мінімальному рівню стандарту «достатніх доказів», який закріплений в п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України.

Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками оскаржуваної ухвали та додатково зазначає, що ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20.01.2021 р. вже надано оцінку доводам сторони захисту щодо невідповідності обставин кримінального правопорушення фактичним обставинам, викладеним у повідомленні про підозру, та невідповідності кваліфікації дій підозрюваного ОСОБА_1 , і зроблено висновок про те, що зміст підозри та визначена органом досудового розслідування правова кваліфікація не є очевидно необґрунтованою.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в частині наявності ознак провокації, що полягала у підбурюванні ОСОБА_1 до вчинення злочинних дій з боку ОСОБА_3 , колегія суддів погоджується з висновками оскаржуваної ухвали про неможливість встановлення наявності або відсутності ознак провокації лише за протоколом негласних слідчих (розшукових) дій без комплексної оцінки усіх доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження у їх сукупності, та зазначає, що наявність таких ознак не може стверджуватися лише з огляду на певні окремі фрази, вирвані із загального контексту протоколу, на який посилається захист, тим більше, що його загальний контекст не дозволяє стверджувати наявність провокації.

З цих підстав, колегія суддів відхиляє і доводи апеляційної скарги про неповноту судового розгляду через неврахування слідчим суддею висновку судової лінгвістичної експертизи писемного мовлення №113/20 від 25.11.2020 р., проведеної на підставі дослідження протоколу негласних слідчих (розшукових) дій від 28.07.2020 р., яким встановлено ознаки провокації, адже станом на час надання такого висновку в розпорядженні експерта не було всіх матеріалів досудового розслідування, що унеможливило комплексне дослідження вказаних питань.

Крім того, вищезазначений висновок експертизи, на який посилається сторона захисту, складено експертом ОСОБА_9 як спеціалістом у сфері авторознавчих та лінгвістичних досліджень писемного мовлення. Однак, рішенням ЕКК КНДІСЕ від 31.10.2016 р. останню позбавлено свідоцтва експерта, та 01.11.2016 року звільнено з КНДІСЕ. Відомості про експерта ОСОБА_9 у державному Реєстрі атестованих судових експертів відсутні.

Зазначене обґрунтовано ставить під сумнів можливість врахування вищенаведеного висновку як процесуального джерела доказів відповідно до вимог ст. 69 КПК України, ст.ст. 7, 9 Закону України «Про судову експертизу».

З наведених вище мотивів у їх сукупності, колегія суддів не приймає посилання апелянта на необґрунтованість підозри за ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК України, оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, зокрема, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину. Натомість, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин визначив лише відповідність наданих стороною обвинувачення доказів тому мінімальному рівню стандарту «достатніх підстав (доказів)», які на даній стадії розслідування вказують на наявність ознак обґрунтованості підозри ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

5.2 Щодо процедури вручення повідомлення про підозру.

Слідчим суддею встановлено, що письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 складено та підписано 13 червня 2020 року заступником Генерального прокурора - керівником САП ОСОБА_2 , а отже, здійснене уповноваженим суб`єктом, визначеним в ч. 1 ст. 481 КПК України.

Зміст вказаного повідомлення свідчить, що на підставі ч. 2 ст. 481 КПК України, вручити адвокату ОСОБА_1 вказане повідомлення про підозру заступник Генерального прокурора - керівник САП ОСОБА_2 доручив прокурору САП Семаку І.А.

В апеляційній скарзі стверджується, що доручення заступника Генерального прокурора ОСОБА_2 на вручення письмового повідомлення про підозру іншому прокурору повинно оформлюватися виключно у формі постанови, а у разі недотримання такої форми воно не є належним процесуальним рішенням та не породжує правових наслідків.

З такими доводами колегія суддів не погоджується та зазначає наступне.

Із системного аналізу глави 22 КПК України вбачається, що процедуру здійснення повідомлення про підозру особі можна умовно поділити на такі етапи: прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру; складання уповноваженою посадовою особою тексту повідомлення про підозру, та його підписання; вручення тексту повідомлення про підозру.

Вручення процесуального документа (повідомлення про підозру) є кінцевим етапом, яким завершується процедура здійснення повідомлення про підозру. Фактично, це є доведенням інформації до відома адресата, щодо якого прийняте рішення про повідомлення про підозру, шляхом безпосереднього вручення його тексту особі згідно із статтею 278 КПК України. На цьому етапі відбувається також повідомлення прав підозрюваного.

Відповідний підхід щодо етапів процедури здійснення повідомлення про підозру висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к, провадження 13-34кс19.

За загальним правилом, письмове повідомлення про підозру, згідно з вимогами ч. 1 ст. 278 КПК України, вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК України, письмове повідомлення про підозру адвокату здійснюється Генеральним прокурором, його заступником, керівником обласної прокуратури в межах його повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 481 КПК України, Генеральний прокурор (виконувач обов`язків Генерального прокурора), його заступник, керівник обласної прокуратури може доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру особам, визначеним частиною першою цієї статті, у порядку, передбаченому частинами першою і другою статті 278 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 110 КПК України, процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.

У розумінні зазначеної норми КПК України, процесуальним рішенням прокурора у кримінальному провадженні є саме здійснення особі повідомлення про підозру, яка складається з прийняття рішення щодо необхідності здійснення особі повідомлення про підозру, складання тексту повідомлення, його підписання та вручення. Доручення ж іншому прокурору здійснити вручення письмового повідомлення про підозру не є процесуальним рішенням, а є лише дією щодо здійснення вручення його тексту згідно з вимогами статті 278 КПК України, та не передбачає його викладення у формі постанови.

З наведених вище мотивів колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що доручення здійснити повідомлення про підозру іншому прокурору є процесуальним рішенням, та зазначає, що процесуальна форма доручення не передбачена діючим Кримінальним процесуальним кодексом України. Слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі цьому надано належну оцінку.

Колегія суддів також зазначає, що вручення тексту повідомлення про підозру ОСОБА_1 іншою уповноваженою особою за умови, що його було прийнято, складено та підписано визначеним на це статтею 481 КПК України суб`єктом, жодним чином не порушує його гарантій як адвоката.

5.3. Щодо порушення субординації в групі прокурорів.

Відповідно до вимог ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

На виконання зазначених вимог КПК України, заступником Генерального прокурора - керівником САП ОСОБА_2 винесено постанову від 04.06.2020 р. про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, до складу якої включено заступника Генерального прокурора - керівника САП ОСОБА_2, начальника управління процесуального керівництва САП Довганя А.І., начальника четвертого відділу управління процесуального керівництва САП Симківа Р.Я., прокурорів САП Семака І.А., Гарванка І.М., Петрова А.В. Старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні визначений Семак І.А. (т. 2 а.с. 19-20).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про прокуратуру», Генеральний прокурор має заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Спеціалізована антикорупційна прокуратура утворюється в Офісі Генерального прокурора на правах самостійного структурного підрозділу та на неї покладено, зокрема, завдання здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України.

Враховуючи, що відносно адвоката здійснюється особливий порядок кримінального провадження, письмове повідомлення про підозру адвокату ОСОБА_1 здійснено заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_2 з дотриманням вимог п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК України, та у відповідності до вимог ч. 2 ст. 481 КПК України надано доручення вручити повідомлення про підозру іншому прокурору, що входить до складу групи прокурорів - Семаку І.А.

Наведене свідчить, що у даному випадку заступник Генерального прокурора ОСОБА_2 здійснив повідомлення про підозру та надав доручення іншому прокурору вручити письмове повідомлення про підозру не в якості процесуального керівника в складі групи прокурорів у кримінальному провадженні, а як спеціальний суб`єкт, визначений ч. 1 ст. 481 КПК України, уповноважений здійснювати повідомлення про підозру адвокату.

Зазначені повноваження є винятковими та не залежать від здійснення заступником Генерального прокурора процесуального керівництва у кримінальному провадженні у складі групи прокурорів, оскільки не можуть бути передоручені іншим прокурорам чи слідчим.

Відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 року, справа 536/2475/14-к, провадження 13-34кс19.

За викладених обставин, колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги щодо порушення процесуального закону під час надання ОСОБА_2 доручення старшому групи прокурорів у кримінальному провадженні Семаку І.А. вручити повідомлення про підозру ОСОБА_1

5.4 Щодо доводів апеляційної скарги про складення та підписання повідомлення про підозру в умовах реального конфлікту інтересів.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу в цій частині, захисник посилається на те, що ОСОБА_2 , увійшовши за власноприйнятою постановою до групи прокурорів у кримінальному провадженні № 52020000000000362 від 03.06.2020, спричинив набуття ним приватного інтересу, що виник із службових повноважень та вплинув на об`єктивність та неупередженість при прийнятті подальших процесуальних рішень у цьому провадженні. На думку апелянта, публічний інтерес ОСОБА_2 , що полягає у належному виконанні ним функціональних обов`язків заступника Генерального прокурора - керівника САП, а також прокурора групи прокурорів у даному кримінальному провадженні, знаходить своє протиріччя з приватним інтересом ОСОБА_2 , що викликаний діями ОСОБА_1 , які, як стверджує слідство, були спрямовані стосовно ОСОБА_2 та полягали у забезпеченні надання йому неправомірної вигоди.

Надаючи оцінку зазначеним доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що в межах чинного КПК України зазначене питання врегульовано виключно через інститут відводу і самовідводу у кримінальному провадженні.

Наявність конфлікту інтересів також може бути підставою для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до п. 7-1 ч. 9 ст. 71 Закону України «Про прокуратуру» надання роз`яснення щодо додержання вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності прокурорів віднесене до повноважень Ради прокурорів України. Органом, уповноваженим вирішувати питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів, є Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів.

Водночас, слідчий суддя не уповноважений встановлювати наявність або відсутність конфлікту інтересів прокурорів чи інших учасників провадження під час розгляду скарги на повідомлення про підозру.

Колегія суддів враховує, що в матеріалах провадження відсутні та не були надані під час апеляційного розгляду відповідні рішення уповноважених органів про встановлення конфлікту інтересів, про який стверджує захисник.

Крім того, як вже зазначалося вище, заступник Генерального прокурора - керівник САП наділений повноваженнями щодо здійснення повідомлення про підозру адвокату в силу закону, і такі спеціальні повноваження не залежать від того, чи здійснює він процесуальне керівництво у кримінальному провадженні у складі групи прокурорів, чи ні.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині також не є слушними.

6. Висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги захисника Штокалова Є.А. щодо істотних порушень кримінального процесуального закону зводяться до посилання на процесуальні порушення прокурора, допущені, на думку апелянта, під час вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру, тоді як жодного обґрунтування істотних порушень вимог КПК України з боку слідчого судді в апеляційній скарзі не зазначено.

Решті доводів апеляційної скарги, зокрема, щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, колегією суддів також надана правова оцінка та вони не прийняті до уваги.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв`язку з чим оскаржувана ухавала підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 369-372, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу захисника Штокалова Єгора Андрійовича залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25.01.2021 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя В.В. Чорна

судді А.С. Никифоров

О.Ф. Павлишин