Документ № 95339505

Справа № 991/1551/19

Провадження №11-кп/991/15/21

Головуючий колегії суддів ВАКС: Кравчук О.О.

Доповідач: Никифоров А.С.

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого Никифорова А.С.,

суддів Калугіної І.О.,

Павлишина О.Ф.,

секретар судового засідання - Сердюк Ю.С.,

за участю:

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисників - Бугая Д.В., Савчука А.В.,

прокурора - Кравченка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги захисників ОСОБА_1 - адвоката Бугая Дениса Володимировича та адвоката Савчука Андрія Володимировича на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 24.11.2020 про закриття на підставі п. 4 ч. 1 ст.284 КПК України кримінального провадження № 4218000000002019 від 17.08.2018 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Олександрія Кіровоградської області, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення

і встановлені судом першої інстанції обставини

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 24.11.2020 закрито кримінальне провадження №4218000000002019 від 17.08.2018 р. за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України, на підставі п.4 ч.1 ст. 284 КПК України та вирішено долю речових доказів.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.08.2018 р. за № 4218000000002019, пред`явлене обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 Кримінального кодексу України (далі - КК), а саме - поданні завідомо недостовірних відомостей у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки.

07 листопада 2019 року до Вищого антикорупційного суду від Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України надійшов обвинувальний акт у згаданому кримінальному провадженні.

Ухвалою від 02 грудня 2019 року призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 14 січня 2020 року призначений судовий розгляд.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.10.2020 № 13-р/2020 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України, статтю 366-1 КК визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Захисником ОСОБА_1 - адвокатом Свінціцьким І.А. 03.11.2020 подано клопотання про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 серпня 2018 року за № 4218000000002019 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК.

У судовому засіданні 24.11.2020 обвинувачений ОСОБА_1 клопотання свого захисника не підтримав та прохав його відкликати. Свою позицію обґрунтовував тим, що кримінального правопорушення він не вчиняв, закриття провадження порушить його право на справедливий суд, а його невиправдання у цьому кримінальному провадженні порушує його добре ім`я та право на компенсацію за перебування під слідством.

На підтримку своєї позиції обвинувачений заявив клопотання про продовження розгляду справи по суті та відмову від закриття кримінального провадження.

Колегія суддів Вищого антикорупційного суду, виходячи з системного тлумачення п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, ч. 1 ст. 5 КК України, із урахуванням ч. 6 ст. 9 КПК України, а також статей 58, 92 Конституції України, статей 3, 11 КК України, погодилась з позицією прокурора щодо відсутності законодавчих підстав продовження провадження у цій справі та дійшла висновку про наявність матеріальних та процесуальних підстав для закриття кримінального провадження №4218000000002019 від 17.08.2018 р. за ст. 366-1 КК на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК.

Стосовно заперечень обвинуваченого відносно закриття кримінального провадження, суд першої інстанції відзначив, що законом забороняється закриття кримінального провадження за наявності заперечень обвинуваченого лише з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, що передбачено ч. 3 ст. 285 КПК.

Крім того, відповідно до вимог ст. 100 КПК України, судом вирішено питання про речові докази:

- вилучені в ОСОБА_2 речі та документи належить повернути за належністю ОСОБА_2 ;

- вилучені в Калуської міської ради на виконання ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей і документів по справі №760/26669/18 від 18.10.2018 р. та зазначені у описі речей і документів від 13.11.2018 р. документи, а саме: особова справа на 76 арк., рішення Калуської міської ради за 2014 р. на 35 арк., - належить повернути до Калуської міської ради;

- вилучені в ТОВ «Народна команда «Футбольний клуб «Карпати» 27.05.2019 журнал із відомостями про облік осіб, які відвідували в 2014 році приміщення за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 14, що зберігається в сторони обвинувачення, - повернути ТОВ «Народна команда «Футбольний клуб «Карпати».

Вимоги апеляційних скарг

і узагальнені доводи осіб, які їх подали

В апеляційній скарзі, з урахуванням доповнень до неї, захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Бугай Д.В., посилаючись на необґрунтованість та незаконність оскаржуваної ухвали, істотні порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження просить скасувати судове рішення та ухвалити відносно ОСОБА_1 виправдувальний вирок у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Савчук А.В., посилаючись на аналогічні підстави, просить скасувати судове рішення та закрити кримінальне провадження №4218000000002019 за обвинуваченням ОСОБА_1 з реабілітуючої підстави - п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України; на підставі п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України залишити у матеріалах КП протягом усього часу їх зберігання документи, що є речовими доказами у справі (особова справа ОСОБА_1 на 76 арк., рішення Калуської міської ради за 2014 рік на 35 арк., договір позики, розписка, письмове зобов`язання, журнал із відомостями про облік осіб, які відвідували у 2014 році приміщення за адресою: м, Львів, вул. Винниченка, 14).

На думку захисників, визнання ст.366-1 КК України неконституційною має правовими наслідком ухвалення судом виправдувального вироку, оскільки таке визнання норми кримінального закону неконституційною за правовою природою відрізняється від декриміналізації діяння та свідчить, що злочином було визнано діяння, якому первинно не притаманні достатні для криміналізації ознаки.

Тривале кримінальне переслідування, через широке висвітлення у ЗМІ, завдало шкоди репутації ОСОБА_1 , а закриття кримінального провадження внаслідок постановлення оскаржуваної ухвали жодним чином не може сприяти її відновленню.

Діючим КПК України не передбачено право суду закрити кримінальне провадження на підставі набрання чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність певного діяння, на такій стадії судового провадження як судовий розгляд.

Закриття кримінального провадження на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України за наявності заперечень обвинуваченого є неприпустимим, оскільки таке рішення суперечить положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, таке рішення суду позбавляє обвинуваченого права на відшкодування шкоди, що є порушенням положень ст.13 Конвенції.

Судом не було взято до уваги обставини, які свідчили про відсутність у обвинуваченого умислу на декларування недостовірної інформації за договором позики.

Судом не було взято до уваги факт невиконання рішення слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва про призначення експертизи, що призвело до долучення прокурором до матеріалів кримінального провадження підробленого доказу.

Також суд проігнорував факт скасування Верховним Судом рішення НАЗК, яке стало підставою для початку кримінального переслідування обвинуваченого.

Вирішуючи питання про долю речових доказів, суд порушив імперативні приписи п.7 ч.9 ст.100 КПК України, оскільки повернув власникам документи, що були визнані речовими доказами, всупереч забороні, встановленій у вказаній нормі кримінального процесуального закону.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисники Бугай Д.В. та Савчук А.В. апеляційні скарги підтримали з мотивів наведених в них, просили їх задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційні скарги захисників підтримав, наполягав на їх задоволенні.

Прокурор Кравченко М.М. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг, наполягав на законності рішення суду першої інстанції. Зазначив, що закриття кримінального провадження на підставі п.4 ч.1 ст.284 повністю відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України. Закриття кримінального провадження саме на вказаній підставі, у зв`язку з визнанням Конституційним Судом України неконституційною ст.366-1 КК України, відповідає в тому числі і правовим позиціям, сформованим Великою Палатою Верховного Суду. В свою чергу, рішення суду першої інстанції про повернення речових доказів у повній мірі відповідає приписам ст.100 КПК України.

Мотиви суду

Заслухавши доповідь головуючого, доводи учасників судового провадження та обговоривши їх, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов наступних висновків.

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги (ч. 1 ст. 404 КПК України).

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим ( ч. 1 ст. 370 КПК України).

Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг в частині неможливості закриття кримінального провадження у зв`язку з визнанням Конституційним Судом України такою, що не відповідає Конституції України ст. 366-1 КК України за аналогією з декриміналізацією (набранням чинності закону, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою - п.4 ч.1 ст.284 КПК України), колегія суддів виходить з наступного.

Визнання Конституційним Судом України неконституційними законів, інших актів або їх окремих положень відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» тягне втрату цими нормативними актами чинності з дня ухвалення рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції України анулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми на законодавчому рівні.

Відтак дія чи бездіяльність перестають вважатися злочином як на підставі закону про скасування кримінальної відповідальності, так і у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення про неконституційність норми КК, що встановлювала цю відповідальність.

Тому цілком вірним вбачається застосування у якості правової підстави для закриття кримінального провадження у разі визнання Конституційним Судом України неконституційним положення закону, яким встановлена кримінальна відповідальність, саме п.1 ч.4 ст.284 КПК України.

Саме такий підхід до вирішення питання чи є тотожнім визнання певної норми законодавства неконституційною та виключенню такої норми законодавцем шляхом прийняття відповідного законодавчого акту, застосований Великою Палатою Верховного Суду у справі № 0306/7567/12, на рішення у якій цілком доречно посилався прокурор у судовому засіданні (Постанова від 13.01.2021, № судового провадження 13-73кс19).

У зв`язку з наведеним, колегія суддів відхиляє в цій частині доводи апеляційної скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_1 .

Довід сторони захисту про неможливість закриття кримінального провадження на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України судом саме на стадії судового розгляду колегія суддів оцінює наступним чином.

КПК України, закріпляючи у ст. 284 повноваження суду закривати кримінальне провадження, передбачає: якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок. Якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 9-1 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження. Проте ці формулювання КПК України не надають відповіді на запитання, яке рішення має прийняти суд у разі декриміналізація діяння та необхідності застосування п.4 ч.1 ст. 284 КПК України.

Пункт 2 ч. 3 ст. 314 КПК України натомість передбачає, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення: закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4 - 8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу; тим самим визнаючи можливість застосування п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у судовому провадженні.

У інформаційному листі ВССУ №223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» було зазначено, що суд має враховувати положення пунктів 4 - 8 ч. 1 та ч. 2 ст. 284 КПК і у разі виявлення зазначених у них обставин постановляти ухвалу про закриття кримінального провадження.

Суд у судовому провадженні (не тільки підготовчому) не може ігнорувати зміну державної оцінки певного діяння, і має у процесуальному порядку відреагувати на скасування кримінальної відповідальності за діяння. Зважаючи на те, що для підготовчого провадження передбачено можливість закриття кримінального провадження за цією підставою, і те, що ч. 7 ст. 284 КПК України для судового розгляду як підстави ухвалення виправдувального вироку прямо передбачає лише ті, що передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, суд першої інстанції під час судового розгляду вправі закрити кримінальне провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.

На підтримку такої позиції висловився Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі №601/1141/18, відзначаючи, що за наявності підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.284 КПК, для закриття кримінального провадження щодо особи, у зв`язку з скасуванням кримінальної відповідальності за вчинене нею кримінальне правопорушення, навіть на стадії апеляційного перегляду, суд мав закрити провадження. В той час як незастосування вказаної норми КПК України, за наявності підстав для її застосування, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Тому даний довід апеляційних скарг захисників колегією суддів відхиляється.

Оцінюючи доводи апеляційних скарг про те, що закриття кримінального провадження на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України за наявності заперечень обвинуваченого є неприпустимим, оскільки таке рішення суперечить положенням ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та позбавляє обвинуваченого права на відшкодування шкоди, завданої безпідставним кримінальним переслідуванням, колегія суддів виходить з наступного.

Втрата суспільної небезпечності злочину внаслідок декриміналізації не означає автоматичну відсутність самої події злочину. На момент вчинення діяння містило склад злочину, було підставою для кримінальної відповідальності, тому декриміналізація діяння є нереабілітуючою підставою. Враховуючи положення Закону України № 266/94-ВР від 01.12.1994 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема те, що законодавцем не наділено особу, відносно якої закрито кримінальне провадження за даної підстави, правом на відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним переслідуванням, законодавець відносить дану підставу до нереабілітуючих підстав.

Одночасно з цим, відповідно до ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч.1, ч. 6 ст.9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

КПК України не передбачає особливостей процедури застосування п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, зокрема, і у ситуаціях, коли обвинувачений під час судового засідання наполягає на ухваленні виправдувального вироку. У даному випадку має бути застосована аналогія закону, керуючись ст. 8, ч. 6 ст. 9 КПК України. Подібні суспільні відносини регулюються ч. 8 ст. 284 КПК України, яка передбачає, що закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті (тобто у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності), не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом. Зважаючи, що звільнення особи від кримінальної відповідальності також є нереабілітуючою підставою, ці норми є релевантними для застосування за аналогією і при застосуванні п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України

Враховуючи нереабілітуючий характер цієї підстави, з урахуванням того, що її застосуванням фактично констатується причетність особи до вчинення кримінально-караного діяння, особа, щодо якої кримінальну справу закрито у зв`язку із усуненням новим кримінальним законом злочинності і караності інкримінованого їй діяння, повинна мати можливість реалізувати у суді своє право на судовий захист, а суд, в свою чергу, - перевірити і оцінити законність і обґрунтованість прийнятих у даному провадженні процесуальних рішень, в яких зафіксована висунута щодо особи підозра у злочині на основі матеріалів, зібраних як на стадії досудового розслідування, так і стадії судового розгляду.

Тобто, у випадку встановлення судом під час судового розгляду провадження підстав для закриття кримінального провадження у відповідності з п.4 ч.1 ст.284 КПК суд повинен встановити: чи мала місце подія кримінального правопорушення, чи міститься в діянні обвинуваченого склад кримінального правопорушення, яке йому інкриміноване органами досудового слідства, та лише якщо в судовому засіданні доведено, що особа вчинила діяння і кримінальна відповідальність за це діяння скасована, має законні підстави для закриття кримінального провадження з зазначених вище підстав.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції під час судового розгляду має право закрити кримінальне провадження на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК, постановивши ухвалу, якщо відсутні підстави для прийняття ним інших кінцевих для цієї стадії процесуальних рішень, що передбачені КПК України, зокрема - виправдувального вироку, який суд зобов`язаний ухвалити при наявності передбачених у КПК України підстав.

Тобто, якщо під час судового розгляду встановлено підстави для ухвалення виправдувального вироку та одночасно набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, суд повинен керуватися абзацом першим ч.7 ст.284 КПК.

Саме такий підхід до вирішення даного питання застосував Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у справах №153/1289/18 та №310/2328/19 (Постанова від 11.12.2019, № судового провадження 51-2675км19, Постанова від 11.11.2020, № судового провадження 51-2334км20).

Оцінюючи доводи адвоката Савчука А.В. про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону при вирішенні питання про долю речових доказів, Суд зазначає наступне.

Згідно із вимогами ч. 9 ст. 100 КПК, у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.

Тобто питання щодо долі речових доказів є похідним від рішення про закриття кримінального провадження.

Оскільки із наведених вище обставин Суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг захисників та необхідність скасування ухвали Вищого антикорупційного суду від 24.11.2020 в цілому, колегія суддів не вбачає за необхідне окремо вирішувати дане питання, враховуючи його похідний характер.

Решта аргументів захисників не впливає на висновки колегії суддів апеляційної інстанції, а тому надання відповіді на кожний із них є недоцільним.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Колегія суддів вважає, що неухильне дотримання передбаченої законом процедури є неодмінною умовою повного, всебічного й об`єктивного дослідження обставин кримінального провадження, встановлення істини в справі й прийняття правильного рішення. При цьому конкретне порушення кримінального процесуального закону може бути визнано апеляційним судом істотним чи неістотним, залежно від обставин кримінального провадження.

Наведені в ухвалі апеляційного суду порушення кримінального процесуального закону є істотними, оскільки торкаються прав та законних інтересів обвинуваченого ОСОБА_1 , перешкодили суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження, і вплинули, чи могли вплинути на постановлення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення, а тому ухвала Вищого антикорупційного суду від 24.11.2020 підлягає скасуванню.

Одночасно із цим колегія суддів звертає увагу на те, що захисник Бугай Д.В. просить скасувати судове рішення та ухвалити відносно ОСОБА_1 виправдувальний вирок у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення, а захисник Савчук А.В. просить скасувати судове рішення та закрити кримінальне провадження №4218000000002019 за обвинуваченням ОСОБА_1 з реабілітуючої підстави - п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Втім, встановлені під час апеляційного перегляду істотні порушення кримінального процесуального закону не можуть бути усунені апеляційним судом, а оскаржуване судове рішення перешкоджало подальшому судовому розгляду у кримінальному провадженні. Відповідно, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості прийняти жодне із судових рішень, про які прохають захисники. Тому, апеляційні скарги захисників підлягають частковому задоволенню, а ухвала Вищого антикорупційного суду від 24.11.2020 відповідно до вимог ст. 9, ч. 1 ст. 412 КПК України - скасуванню із призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

На підставі ч.2 ст.415 КПК України призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

При новому розгляді кримінального провадження, суду першої інстанції необхідно усунути встановлені недоліки, всебічно, повно й об`єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження, ретельно перевірити доводи сторони захисту, дати відповідну оцінку доказам у їх сукупності та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 404-405, 407, 418, 532, КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_1 - адвоката Бугая Дениса Володимировича та адвоката Савчука Андрія Володимировича на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 24.11.2020 - задовольнити частково.

Ухвалу Вищого антикорупційного суду від 24.11.2020 - скасувати.

Призначити у Вищому антикорупційному суді новий розгляд кримінального провадження № 4218000000002019 від 17.08.2018 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Олександрія Кіровоградської області, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.

Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її постановлення.

Головуючий: А.С. Никифоров

Судді: І.О. Калугіна

О.Ф. Павлишин