Документ № 96039290

Справа № 991/1551/19

Провадження 1-кп/991/8/21

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі

головуючого судді Дубаса В.М., суддів Коліуша О.Л., Ткаченка О.В. (далі - суд),

за участі:

секретаря судового засідання Ляшинської А.В.,

прокурора Кравченка М.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисників Бугая Д.В., Бойка С.Г.,

представника уповноваженого органу з питань пробації - не прибув,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора Кравченка М.М. про закриття кримінального провадження, клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про повернення прокурору обвинувального акту та клопотання захисника Бугая Д.В. про повернення прокурору обвинувального акту

в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі-ЄРДР) 17.08.2018 №42018000000002019, щодо обвинувачення

ОСОБА_1 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Олександрія Кіровоградської області, громадянин України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працює радником у ГО «Енергетична стратегія України») у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий опис судового провадження.

07.11.2019 до Вищого антикорупційного суду (ВАКС) зі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України (нині Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора - САП ОГП) надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 17.08.2018 №42018000000002019 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК «Декларування недостовірної інформації».

Ухвалою ВАКС від 02.12.2019 призначено підготовче судове засідання, а ухвалою ВАКС від 14.01.2020 призначено судовий розгляд.

Ухвалою ВАКС від 24.11.2020 закрито дане кримінальне провадження від 17.08.2018 №42018000000002019 на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки Конституційний Суд України прийняв рішення від 27.01.2020 №13-р/2020, яким зокрема статтю 366-1 КК визнана неконституційною і такою, що втрачає чинність із дня ухвалення цього рішення. Також цією ухвалою вирішено питання щодо долі речових доказів.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (АП ВАКС) від 02.03.2021 частково задоволені апеляційні скарги захисників, скасовано ухвалу ВАКС від 24.11.2020 та призначено новий розгляд у ВАКС кримінального провадження від 17.08.2018 №42018000000002019.

10.03.2021 із АП ВАКС до ВАКС після скасування ухвали ВАКС від 24.11.2020 надійшли обвинувальний акт з додатками та матеріали судового провадження у кримінальному провадженні від 17.08.2018 №42018000000002019 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК.

Згідно з частиною 1 статті 416 КПК, після скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру суд першої інстанції здійснює судове провадження згідно з вимогами розділу IV цього Кодексу в іншому складі суду.

Відповідно до частини 3 статті 35 «Автоматизована система документообігу суду» КПК за протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2021 для розгляду цього кримінального провадження визначено колегію суддів ВАКС у складі головуючого судді Дубаса В.М., суддів Коліуша О.Л. та Ткаченка О.В.

Ухвалою ВАКС від 10.03.2021 призначено підготовче судове засідання на 24.03.2021 з відкладенням до 01.04.2021.

2. Короткий виклад формулювання обвинувачення.

Згідно з наведеним в обвинувальному акті формулюванням обвинувачення, ОСОБА_1 обвинувачується у поданні суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», що є кримінальним правопорушенням, передбаченим статтею 366-1 КК, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, за таких фактичних обставин:

«досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_1 з 27.11.2014 був народним депутатом України VIII скликання, обраним від одномандатного виборчого округу № 85 (Івано-Франківська область).

27.11.2014 ОСОБА_1 підписав присягу народного депутата України та присягнув на вірність Україні, зобов`язувся усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов`язки в інтересах усіх співвітчизників.

Постановою Верховної Ради України від 14.04.2016 №1106-VIII повноваження народного депутата ОСОБА_1 припинено достроково у зв`язку із особистою заявою про складення повноважень.

Одночасно постановою Верховної Ради України від 14.04.2016 № 1097-VIII «Про формування складу Кабінету Міністрів України» ОСОБА_1 призначено на посаду Міністра енергетики та вугільної промисловості України.

Згідно з ч.1 ст. 6 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до складу Кабінету Міністрів України входять Прем`єр-міністр України, Перший віце-прем`єр-міністр України, віце-прем`єр-міністри та міністри України, у зв`язку з чим ОСОБА_1 є членом Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII (далі - Закон) особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 даного Закону зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі- НАЗК) декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається НАЗК.

Згідно з пп. «а» та «б» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, міністри та народні депутати України належать до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Крім того, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону, особи, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов`язані наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Таким чином, ОСОБА_1 , припинивши 14.04.2016 повноваження народного депутата України та займаючи з 14.04.2016 посаду Міністра енергетики та вугільної промисловості України був зобов`язаний подавати декларацію, передбачену Законом…

28.10.2016 о 16 годині 07 хвилин 46 секунд із застосуванням кваліфікованого електронного підпису (далі - ЕЦП), виданим Акредитованим центром сертифікації ключів (далі - АЦСК) органів юстиції України. ОСОБА_1 …шляхом заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК (https://nazk.gov.ua), подав декларацію за 2015 рік, передбачену Законом.

При цьому згідно п. 9 ч. 1 ст. 46 Закону у декларації зазначаються відомості про фінансові зобов`язання, у тому числі, отримані кредити, позики, зобов`язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики кредиту) та процентів за позикою (кредиту), зобов`язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення, позичені іншим особам кошти. Відомості щодо фінансових зобов`язань включають дані про вид зобов`язання, його розмір, валюту зобов`язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов`язання, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, та дату виникнення зобов`язання. Такі відомості зазначаються лише у разі, якщо розмір зобов`язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2015 становив 1218 грн. Отже, у декларації ОСОБА_1 за 2015 рік підлягали декларуванню відомості про фінансові зобов`язання у випадку, якщо розмір зобов`язання перевищує 60 900 грн. (50*1218).

У поданій декларації за 2015 рік, передбаченої Законом, ОСОБА_1 , діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету приховання фактів отриманої позики та існування обов`язку щодо повернення позики, у порушення положень п. 9 ч. 1 ст. 46 Закону, у розділі 13 «Фінансові зобов`язання» задекларував завідомо недостовірні відомості, не зазначивши відомості про отриману позику у розмірі 1 249 287,70 доларів США від ОСОБА_2 за договором позики від 10.07.2014, а також не зазначивши відомості про розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики, включаючи дані про вид зобов`язання - позику, його розмір - 1 249 287,7, валюту зобов`язання - долари США (USD), інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов`язання - ОСОБА_2 , дату виникнення зобов`язання».

Аналогічні відомості наведені в обвинувальному акті щодо фактичних обставин подання відомостей у щорічних деклараціях за 2016, 2017, 2018 роки, виправлених деклараціях за 2015, 2016, 2017 роки, та у декларації за 2016 рік (після звільнення).

3. Короткий виклад поданих клопотань.

3.1. В підготовчому засіданні 01.04.2021 прокурор Кравченко М.М. подав клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК у зв`язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, обґрунтовуючи таке тим, що подальший розгляд даного кримінального провадження щодо обвинувачення ОСОБА_1 за статтею 366-1 КК не може бути продовжений, оскільки:

- 27.10.2020 Конституційним Судом України ухвалено рішення № 3-р/2020 у справі №1-24/2020(393/20), яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), зокрема статтю 366-1 КК;

- Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», який набув чинності 30.12.2020, статтю 366-1 виключено з КК;

- згідно з пунктом 4 частини 1 статті 284 КПК кримінальне провадження закривається у випадку, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Також на обґрунтування свого клопотання прокурор Кравченко М.М. навів правові висновки, наведені у: постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 в справі №0306/7567/12; постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №266/3090/18; ухвалі Верховного Суду від 01.03.2021 в справі №703/2432/17; постанові Верховного Суду від 16.02.2021 в справі №345/3522/18.

Крім того, в поданому клопотанні прокурор просив відповідно до частини 9 статті 100 КПК при закритті кримінального провадження №42018000000002019 вирішити питання щодо долі речових доказів шляхом повернення їх усіх законним володільцям.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисники Бугай Д.В. і Бойко С.Г. заперечили проти задоволення такого клопотання прокурора, зазначивши, що на їх думку, визнання статті 366-1 КК неконституційною та її подальше скасування в КК має правовим наслідком ухвалення судом виправдувального вироку, який повинен мати реабілітуючий характер, а відтак наполягали на подальшому розгляді справи, вважаючи, що обвинувачений має право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також вони зазначили, що тривале кримінальне переслідування через широке висвітлення у ЗМІ завдало шкоди репутації обвинуваченого ОСОБА_1 , а закриття кримінального провадження ухвалою ВАКС від 24.11.2020 жодним чином не сприяло її відновленню, а також не сприятиме відновленню репутації і закриття кримінального провадження даною колегією суддів. Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 та його захисники Бугай Д.В., Бойко С.Г. заперечили проти можливості звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 366-1, яка належала до нетяжких злочинів, за епізодами декларування недостовірної інформації за 2015, 2016, 2017 роки в зв`язку із закінченням строків давності у три роки відповідно до статті 49 КК та відповідного закриття кримінального провадження, наполягаючи на подальшому судовому розгляді справи.

3.2. Перед підготовчим судовим засіданням 01.04.2021 обвинувачений ОСОБА_1 подав клопотання про повернення прокурору обвинувального акту, посилаючись на те, що такий «не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства, це підтверджується наступним:

1. Рішення НАЗК, що було підставою для початку кримінального провадження було скасовано у судовому порядку;

2. НАБУ протиправно без рішення НАЗК зареєструвало кримінальне провадження за фактом начебто недекларування позики;

3. Сторона обвинувачення знала про відсутність в моїх діях складу злочину; останній було відомо зокрема про: a) відсутність у мене умислу на декларування недостовірної інформації; b) відсутність у мене обов`язку декларувати оспорюване фінансове зобов`язання; c) визнання судом цивільної юрисдикції договорів позики неукладеними.

4. Прокурор умисно не виконав рішення суду про призначення експертизи по справі;

5. Сторона обвинувачення є упередженою та неоднозначно відноситься до питання декларування оспорюваної позики;

6. Обвинувальний акт не відповідає вимогам, передбаченим вимогам п.5 ч. 2 ст. 291 КПК».

Захисники Бугай Д.В., Бойко С.Г. підтримали таке клопотання обвинуваченого, просили його задовольнити і повернути обвинувальний акт прокурору.

Прокурор Кравченко М.М. заперечив проти задоволення такого клопотання, зазначивши, що обвинувальний акт повністю відповідає вимогам статті 291 КПК.

3.3. Напередодні підготовчого судового засідання 31.03.2021 захисником Бугаєм Д.В. подано клопотання про повернення прокурору обвинувального акту посилаючись на те, що такий:

«1. Не відповідає вимогам п.5 ч. 2 ст. 291 КПК: a) відсутнє конкретне формулювання обвинувачення по недекларуванню відомостей про розмір сплачених коштів в рахунок основної позики; b) відсутні фактичні обставини кримінального правопорушення щодо недекларування ОСОБА_1 відомостей про розмір сплачених коштів в рахунок основної позики;

2. Обвинувальний акт в порушення вимог п.4 ч. 2 ст. 291 КПК не містить належної інформації про прокурорів.

3. Наявна невиконана ухвала слідчого судді про проведення експертизи в межах кримінального провадження;

4. Порушено право ОСОБА_1 на захист шляхом надання стороні обвинувачення переваг у збиранні доказів».

Обвинувачений ОСОБА_1 та захисник Бойко С.Г. підтримали таке клопотання і просили його задовольнити.

Прокурор Кравченко М.М. заперечив проти задоволення такого клопотання, зазначивши, що обвинувальний акт повністю відповідає вимогам статті 291 КПК, зокрема формулювання обвинувачення та виклад фактичних обставин, які зазначені в обвинувальному акті, викладено відповідно до вимог чинного законодавства.

3.4. Представник уповноваженого органу пробації в судове засідання не прибув, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, тому його думка щодо поданих клопотань не з`ясовувалась.

4. Обґрунтування позиції суду.

4.1. Щодо клопотання прокурора про закриття кримінального провадження.

Статтею 284 КПК визначено вичерпний перелік випадків, за яких закривається кримінальне провадження та провадження щодо юридичної особи, й зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 284 КПК, кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Відповідно до частини 3 статті 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти певні рішення, зазначені у пунктах 1-6 цієї частини, зокрема й щодо закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини 1 або частиною 2 статті 284 КПК.

Тобто нормами КПК прямо передбачена можливість закриття кримінального провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК під час підготовчого судового провадження.

30.12.2020 набув чинності Закон України від 04.12.2020 №1074-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», яким зокрема виключено з Кримінального кодексу України статтю 366-1 КК «Декларування недостовірної інформації», за якою обвинувачується ОСОБА_1 .

Такі законодавчі зміни були зумовлені рішенням КСУ від 27.10.2020 №13-р/2020 в справі №1-24/2020(393/20), яким зокрема визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) статтю 366-1 КК. За пунктом 2 резолютивної частини цього рішення КСУ, визнані неконституційними норми (зокрема й стаття 366-1 КК) втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.

Тобто Законом України від 04.12.2020 №1074-IX безпосередньо скасовані норми КК, які передбачали кримінальну відповідальність, за якими обвинувачується ОСОБА_1 , хоча фактично стаття 366-1 КК втратила чинність з 27.10.2020 внаслідок визнання її неконституційною за рішенням КСУ від 27.10.2020 №13-р/2020.

Підставою для втрати чинності законом у цілому або його частинами є визнання єдиним органом законодавчої влади - Верховною Радою України - такого закону або його окремих положень такими, що втратили чинність, або визнання їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні - Конституційним Судом України, оскільки його рішення належить сприймати як загальнообов`язковий правовий акт, який діє на усій території України та є обов`язковим для виконання усіма суб`єктами права. У обидвох випадках правовими наслідками є втрата чинності законом чи його частиною.

За частиною 7 статті 284 КПК, якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини 1 цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок. Якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 9-1 частини 1 цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини 2 цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Наведеними вище нормами статті 284 КПК не визначено порядку закриття кримінального провадження за підставою, передбаченою пунктом 4 частини 1 статті 284 цього Кодексу

В ухвалі колегії суддів АП ВАКС від 02.03.2021, якою скасовано ухвалу ВАКС від 24.11.2020 про закриття даного кримінального провадження та призначення його нового розгляду, серед іншого зазначено таке: «КПК України не передбачає особливостей процедури застосування п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, зокрема, і у ситуаціях, коли обвинувачений під час судового засідання наполягає на ухваленні виправдувального вироку. У даному випадку має бути застосована аналогія закону, керуючись ст. 8, ч. 6 ст. 9 КПК України. Подібні суспільні відносини регулюються ч. 8 ст. 284 КПК України, яка передбачає, що закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті (тобто у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності), не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом. Зважаючи, що звільнення особи від кримінальної відповідальності також є нереабілітуючою підставою, ці норми є релевантними для застосування за аналогією і при застосуванні п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Враховуючи нереабілітуючий характер цієї підстави, з урахуванням того, що її застосуванням фактично констатується причетність особи до вчинення кримінально-караного діяння, особа, щодо якої кримінальну справу закрито у зв`язку із усуненням новим кримінальним законом злочинності і караності інкримінованого їй діяння, повинна мати можливість реалізувати у суді своє право на судовий захист, а суд, в свою чергу, - перевірити і оцінити законність і обґрунтованість прийнятих у даному провадженні процесуальних рішень, в яких зафіксована висунута щодо особи підозра у злочині на основі матеріалів, зібраних як на стадії досудового розслідування, так і стадії судового розгляду.

Тобто, у випадку встановлення судом під час судового розгляду провадження підстав для закриття кримінального провадження у відповідності з п.4 ч.1 ст.284 КПК суд повинен встановити: чи мала місце подія кримінального правопорушення, чи міститься в діянні обвинуваченого склад кримінального правопорушення, яке йому інкриміноване органами досудового слідства, та лише якщо в судовому засіданні доведено, що особа вчинила діяння і кримінальна відповідальність за це діяння скасована, має законні підстави для закриття кримінального провадження з зазначених вище підстав.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції під час судового розгляду має право закрити кримінальне провадження на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК, постановивши ухвалу, якщо відсутні підстави для прийняття ним інших кінцевих для цієї стадії процесуальних рішень, що передбачені КПК України, зокрема - виправдувального вироку, який суд зобов`язаний ухвалити при наявності передбачених у КПК України підстав.

Тобто, якщо під час судового розгляду встановлено підстави для ухвалення виправдувального вироку та одночасно набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, суд повинен керуватися абзацом першим ч.7 ст.284 КПК.

Саме такий підхід до вирішення даного питання застосував Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у справах №153/1289/18 та №310/2328/19 (Постанова від 11.12.2019, № судового провадження 51-2675км19, Постанова від 11.11.2020, № судового провадження 51-2334км20)».

Дослідивши зміст судових рішень у зазначеній справі №153/1289/18 (а саме ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 11.03.2019, якою закрито провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК, ухвалу Вінницького апеляційного суду від 07.05.2019, якою залишено без змін ухвалу районного суду, та постанову колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 11.12.2019, якою скасовані зазначені ухвали та призначено новий розгляд у суді першої інстанції) суд встановив таке: - фактичні обставини справи торкались випадку, коли певна особа обвинувачувалась у вчиненні 19.04.2018 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 246 КК «Незаконна порубка лісу» - а саме в незаконній порубці дерев у лісах за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло істотну шкоду на суму 45347,33 грн., - тоді як з 01.01.2019 набув чинності Закон від 06.09.2018 №2531-VIII, яким було запроваджено примітку до статті 246 КК, за якою істотною шкодою вважається така шкода, яка у дві тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що дорівнювало 1921000 грн. Саме це стало підставою для закриття судом кримінального провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК, хоча проти цього заперечував обвинувачений, оскільки відповідно до частини 1 статті 5 КК, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Тобто у справі №153/1289/18 мало місце не скасування норми КК законом України чи за рішенням КСУ, а лише застосування зворотної дії у часі нового закону, який поліпшував становище обвинуваченої особи.

Крім того, згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду? у складі Верховного Суду в постанові від 16.02.2021 в справі №345/3522/18: «Таким чином внесені законодавцем зміни до Закону про кримінальну відповідальність, а саме до частини 1 статті 212 КК, призвели до декриміналізації діяння,? ? а дія Закону має зворотну дію у часі, тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння злочином меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону, як правильно встановлено судом першої інстанції. Отже, у такому випадку закриття кримінальної справи у суді першої інстанції з підстави, визначеної у пункті 4 частини 1 статті 284 КПК, у зв`язку із декриміналізацією діяння, зокрема у кримінальних провадженнях, кваліфікованих за частиною 1 статті 212 КК до набрання чинності Законом № №1101-IX від 18 вересня 2019 року, суд не повинен доводити розгляд справи до кінця з постановленням виправдувального вироку у разі незгоди з клопотанням прокурора про закриття кримінального провадження, а виносить постанову про закриття такого кримінального провадження з підстав набрання чинності закону, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою. Більше того, такі підстави для закриття кримінальної справи не пов`язані із встановленням фактичних обставин, що свідчать про відсутність в діянні особи складу злочину, а пов`язані із змінами законодавства про кримінальну відповідальність. Таким чином, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої щодо необхідності закриття кримінального провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК, оскільки висновок про відсутність у його діях складу злочину, з огляду на ретроспективність юридичних наслідків декриміналізації, відповідає засаді законності».

Відтак суд вважає, що правові позиції, викладені у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 11.12.2019, які покладені в основу ухвали колегії суддів АП ВАКС від 02.03.2021 у даній справі, є нерелевантними (неналежними) щодо фактичних обставин даного кримінального провадження від 17.08.2018 №42018000000002019 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК, а тому не підлягають застосуванню.

Також суд зазначає, що інститутом процесуального права щодо закриття кримінального провадження згідно з статтею 284 КПК передбачено єдиний випадок неможливості закриття кримінального провадження за наявності заперечень обвинуваченого, а саме у випадку закриття у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 КПК (оскільки за частиною 8 статті 284 КПК, закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом).

Натомість інститутом матеріального права є звільнення судом особи від кримінальної відповідальності відповідно до статей 45-49 КК, якими передбачено випадки можливості такого звільнення: 1) у зв`язку з дійовим каяттям; 2) у зв`язку з примиренням винного з потерпілим; 3) у зв`язку з передачею особи на поруки; 4) у зв`язку із зміною обстановки; 5) у зв`язку із закінченням строків давності.

Процесуальний порядок застосування норм КК щодо звільнення від кримінальної відповідальності визначений статтями 285-288 КПК, тобто іншими нормами КПК, ніж стаття 284 КПК, а тому неприпустимо застосування аналогії закону шляхом ототожнення закриття кримінального провадження на інших підставах із закриттям у зв`язку із звільненням від кримінальної відповідальності.

Також, дослідивши зміст судових рішень у іншій зазначеній справі №310/2328/19 (а саме виправдувальний вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04.11.2019, яким виправдано особу за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК,, в зв`язку із відсутністю в діях обвинуваченого складу злочину, ухвалу Запорізького апеляційного суду від 12.02.2020, якою виправдувальний вирок залишено без змін), суд зазначає, що в постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 прямо із посиланням на рішення КСУ від 27.10.2020 №13-р/2020 у справі №1-24/2020 (393/20) зазначено, що «таким чином, кримінальне правопорушення за ст. 366-1 КК України, у вчиненні якого обвинувачувався .. та був виправданий у зв`язку з відсутністю в його діянні складу злочину, на даний час декриміналізоване», а тому колегія суддів залишила без змін зазначений вирок та ухвали апеляційного суду.

За частиною 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402 VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. При цьому за частиною 4 статті 17 того ж Закону, єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики, а відповідно до частини 1 статті 36 цього Закону, Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини 1 статті 434-1 КПК, суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає таке кримінальне провадження на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї палати або у складі такої палати.

В постанові Верховного Суду від 13.02.2019 в справі № 130/1001/17 міститься така правова позиція: «Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 434-1 - 434-2 КПК і статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що кримінальним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного кримінального суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного кримінального суду».

Отже, завданням розгляду палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду є забезпечення реалізації складової частини верховенства права - принципу правової визначеності, - який втілюється з додержанням загальних засад кримінального провадження, визначених статтею 7 КПК, шляхом однакового застосування норми закону в подібних правовідносинах. Тому правові висновки судової палати Верховного Суду мають очевидну перевагу над висновками окремих колегій.

Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09.12.2020 в справі №703/2432/17, з метою забезпечення єдності судової практики певне кримінальне провадження було передано на розгляд палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду на підставі частини 1 статті 434-1 КПК, та при цьому зазначено, що «під час судового розгляду касаційної скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, постановлену стосовно … було встановлено, що у Верховному Суді існують різні правові позиції при застосуванні колегіями суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду норми права у випадку перебування на розгляді суду касаційної скарги на судові рішення, постановлені у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи за статтею 366-1 КК, яка на момент касаційного провадження визнана неконституційною» та як приклад наведено згадану постанову колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 11.11.2020 (справа №310/2328/19, провадження №51-2334км20) та іншу ухвалу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 25.11.2020 (справа №712/10247/18, провадження №51-4615км20), де касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу апеляційного суду було закрите, оскільки колегія дійшла висновку про неможливість подальшого розгляду поданої скарги. У цій справі предметом касаційного оскарження була ухвала апеляційного суду, якою скасовано обвинувальний вирок та закрито кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК у зв`язку з відсутністю події злочину.

Аналогічно, іншою ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09.12.2020 в справі №266/3090/18, з метою забезпечення єдності судової практики певне кримінальне провадження було передано на розгляд палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду на підставі частини 1 статті 434-1 КПК, та при цьому зазначено, що «існують різні правові позиції у колегій суддів Третьої судової палати про те, які рішення слід приймати у кримінальних провадженнях за касаційними скаргами у справах за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК, з урахуванням згаданого вище рішення Конституційного Суду України: чи підлягає розгляду касаційна скарга по суті (постанова від 11 листопада 2020 року провадження 51-2334км20), чи підлягає закриттю касаційне провадження (ухвала від 25 листопада 2020 року, провадження № 51-4615км20), чи підлягає скасуванню обвинувальний вирок, а кримінальне провадження закриттю, без перевірки доводів про невинуватість у випадку засудження особи за ст. 366-1 КК».

За результатами розгляду справ у повному складі Третьою судовою палатою Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду були постановлені такі рішення:

1) постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 266/3090/18, в якій наведено такий висновок щодо застосування норми права:

«У разі втрати чинності в цілому статтею або частиною статті Особливої частини КК, яка встановлювала кримінальну відповідальність за певне діяння, внаслідок визнання її неконституційною Конституційним Судом України суд касаційної інстанції відповідно до положень ст. 440 та п.4 ч.1 ст. 284 КПК скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження». Цей висновок обґрунтовано таким:

«Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 січня 2021 року (справа № 0306/7567/12, провадження № 13-73кс19), зазначила, що особу може бути піддано кримінальному переслідуванню виключно за діяння, яке визнано злочином за нормами КК, тоді як втрата чинності нормою Особливої частини КК означає, що передбачені нею дії або бездіяльність вже не містять ознак діяння, за яке цим Кодексом встановлювалася кримінальна відповідальність. Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції України анулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми на законодавчому рівні. Отже, дія чи бездіяльність перестають вважатися злочином як на підставі закону про скасування кримінальної відповідальності, так і у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення про неконституційність норми КК, що встановлювала цю відповідальність.

Як зауважила Велика Палата Верховного Суду в названому рішенні, на користь висновку про ретроспективну дію рішень Конституційного Суду України, якими констатовано невідповідність Основному Закону положень КК щодо криміналізації певних дій або бездіяльності, свідчить і зміст п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК. Згідно з цією нормою процесуального права встановлення неконституційності закону, застосованого судом під час вирішення справи, визнається виключною обставиною і підставою для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку екстраординарного провадження. З цих підстав може бути перевірено і скасовано обвинувальний вирок про засудження особи за діяння, скоєні в період чинності зазначеного вище закону, а також ухвалу, постанову судів апеляційної та касаційної інстанцій, винесені до прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення.

Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду звертає увагу на те, що за змістом п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою. Хоча буквальний зміст цієї норми не вказує на необхідність закриття кримінального провадження внаслідок визнання неконституційним закону, який встановлював кримінальну караність діяння, однак така необхідність вбачається з наведених вище висновків про юридичні наслідки ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України, що є аналогічними наслідкам набрання чинності законом, яким скасовується кримінальна караність діяння.

Відповідно до вимог ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Таким чином, оскільки ст. 366-1 КК втратила чинність у зв`язку з визнанням її такою, що не відповідає Конституції України, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року № 13-р/2020, вирок Донецького апеляційного суду від 18 березня 2020 року щодо …, засудженого за ст. 366-1 КК, підлягає скасуванню, а кримінальне провадження за № …. - закриттю з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК.

Наявність такої безумовної підстави для закриття кримінального провадження унеможливлює розгляд доводів у касаційній скарзі … щодо відсутності в його діях складу злочину передбаченого ст. 366-1 КК та позбавляє Верховний Суд можливості прийняття рішення по суті скарги.

Зокрема, Верховний Суд виходить із того, що, на відміну від п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК, положення п. 4 цієї статті не передбачають можливості продовження кримінального провадження в цілях реабілітації засудженого або з інших причин. Це пов`язано із тим, що втрата чинності законом, який раніше визнавав те чи інше діяння кримінальним правопорушенням, унаслідок його скасування чи визнання неконституційним робить подальше кримінальне провадження безпредметним - особу в будь-якому разі не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо відповідне діяння не є злочином відповідно до чинного КК, а отже сторона обвинувачення не може доводити його винуватості».

2) ухвала Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №703/2432/17, в якій наведено такий висновок щодо застосування норми права:

«Касаційне провадження, яке відкрито за касаційною скаргою, в якій ставляться питання про погіршення становища особи, на виправдувальний вирок суду першої інстанції та/або ухвалу апеляційного суду, постановлену щодо такого вироку, або ухвалу апеляційного суду, якою скасовано обвинувальний вирок і закрите кримінальне провадження, у разі втрати юридичної сили норми Особливої частини КК, яка передбачала відповідальність за вчинення діяння, що інкримінувалося особі, підлягає закриттю». Цей висновок обґрунтовано таким:

«Аналізуючи ситуацію, яка склалася у даному кримінальному провадженні, коли після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, в якій ставляться питання про погіршення становища особи, Конституційним Судом України визнана неконституційність норми Особливої частини КК, яка інкримінувалася особі, виходячи із завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 КПК, та керуючись загальними засадами кримінального провадження, судова палата дійшла висновку про безпредметність подальшого касаційного розгляду, оскільки скасування судових рішень не призведе до прийняття якісно іншого рішення по суті судами першої чи апеляційної інстанції, адже втрата юридичної сили норми КК виключає кримінальну відповідальність, а відтак і можливість засудження особи за статтею КК, яка визнана неконституційною.

З огляду на положення статті 403 КПК, до якої відсилає стаття 432 КПК, касаційне провадження закривається у випадку відмови особи від поданої нею касаційної скарги, якщо судові рішення не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали касаційну скаргу.

Верховний Суд, виходячи з системного та логічного тлумачення норм КПК, також закривав касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою на судове рішення, яке відповідно до статті 424 КПК не підлягає оскарженню в касаційному порядку, а також касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою особи, яка згідно з положеннями статті 425 КПК не мала права на подання такої скарги.

Таким чином, Верховний Суд закривав касаційне провадження у тих випадках, коли воно було відкрито за відсутності передбачених законом підстав, або коли ці підстави відпали внаслідок відмови особи від поданої нею касаційної скарги».

Незалежно від наведеного вище, суд також зазначає, що ухвалою колегії суддів ВАКС від 24.11.2020 у справі №757/28191/18-к було закрито інше кримінальне провадження щодо обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення за статтею 366-1 КК на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК, яка залишена без змін ухвалою АП ВАКС від 13.01.2021. Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2021 у справі №757/28191/18-к відмовлено у відкритті касаційного провадження із зазначенням такого: «Постановляючи ухвалу про закриття кримінального провадження щодо обвинувачення … за ст. 366-1 КК України на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із визнанням Конституційним Судом України неконституційною ст. 366-1 КК України, суд першої інстанції виходив з загальних засад кримінального провадження, зокрема верховенства права та законності. Ухвала місцевого суду є законною, обґрунтованою, належно мотивованою та відповідає вимогам ст. ст. 370, 372 КПК України….Здійснюючи перегляд ухвали суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги обвинуваченого… та його захисника …., які аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином їх перевірив, надав змістовні відповіді, з наведенням докладних мотивів постановленого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст.370, 419 КПК України».

З урахуванням викладеного, беззаперечного факту набрання чинності 30.12.2020 Закону України від 04.12.2020 №1074-IX, яким виключено з Кримінального кодексу України статтю 366-1, правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду, суд вважає безумовно необхідним закрити на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК дане кримінальне провадження щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК.

4.2. Щодо клопотань про повернення прокурору обвинувального акту.

Підготовче судове провадження є обов`язковою самостійною стадією кримінального процесу, єдиною метою проведення якого є визначення судом можливості на законних підставах призначити кримінальне провадження до судового розгляду.

Виходячи зі змісту частини 3 статті 314 та статті 315 КПК під час підготовчого судового провадження суд має право прийняти певне обмежене коло рішень та вирішити питання, пов`язані виключно з призначенням кримінального провадження до судового розгляду.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд, зокрема, має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно частини 4 статті 110 КПК обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього кодексу, частиною 2 якої визначено перелік необхідних відомостей: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.

В постанові Верховного Суду від 03.07.2019 в справі №273/1053/17 містяться такі правові позиції:

«При цьому відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею…

Кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акту до суду належить виключно до повноважень прокурора».

В постанові Верховного Суду України від 24.11.2016 у справі №5-328кс16 також зокрема зазначено таке: «Практика Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року). Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року, на яке міститься посилання у заяві прокурора до Верховного Суду України, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами… При цьому суд звертає увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому».

Тобто на стадії підготовчого провадження суд може повернути прокурору обвинувальний акт виключно з підстав його невідповідності формальним вимогам статті 291 КПК, це є правом, а не обов`язком суду, а підставою для такого повернення може бути лише така невідповідність вимогам КПК, яка суттєво перешкоджає призначенню судового розгляду.

При цьому питання про відповідність викладення обвинувального акту фактичним обставинам справи, про узгодженість викладених фактичних обставин справи з формулюванням обвинувачення та з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, про наявність чи відсутність тих чи інших відомостей, не може бути предметом розгляду під час підготовчого провадження, оскільки на цій стадії судового провадження суд позбавлений можливості дослідити докази, які можуть бути досліджені лише під час судового розгляду. Також конкретність та доведеність обвинувачення, які досліджуються під час судового розгляду, оцінюються судом вже в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення, тобто не можуть бути оцінені під час підготовчого судового провадження.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини як джерела права, суд зобов`язаний обґрунтовувати своє рішення, але це не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від його характеру (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Салов проти України», «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України», «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені обвинуваченим ОСОБА_1 та його захисником Бугаєм Д.В. в поданих клопотаннях доводи не знайшли свого підтвердження, обвинувальний акт відповідає формальним вимогам статті 291 КПК, не встановлено суттєвих порушень, за яких суд може повернути обвинувальний акт прокурору, а тому такі клопотання не підлягають задоволенню.

5.Інші питання, які вирішуються судом при закритті провадження.

5.1. Згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування, доданим до обвинувального акту, та повідомленням сторін провадження в судовому засіданні, на теперішній час відсутні чинні запобіжні заходи та арешти майна.

5.2. За статтею 122 КПК, витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Витрати, пов`язані із участю потерпілих у кримінальному провадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким установам із Державного бюджету України.

За частиною 2 статті 124 КПК, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

За змістом наведених норм КПК, процесуальні витрати сторони обвинувачення на проведення експертиз у певному кримінальному провадженні здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України без окремого судового рішення, а їх покладення на обвинуваченого здійснюється лише у разі ухвалення обвинувального вироку за умови належного документального підтвердження.

Враховуючи ці обставини, суд не стягує з обвинуваченого ОСОБА_1 процесуальні витрати на залучення експертів у даному кримінальному провадженні, відомості про які наведено в обвинувальному акті.

5.3. Згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування, доданим до обвинувального акту, в цьому кримінальному провадженні прийняті процесуальні рішення щодо таких речових доказів:

- за постановою про визнання речовими доказами від 06.11.2018: мобільний телефон, (термінал системи зв`язку) SONY XPERIA (F8332), з SIM-картою з абонентським номером НОМЕР_1 , вилучений 06.11.2018 за результатами тимчасового доступу до речей і документів ОСОБА_3 , що зберігається в сторони обвинувачення;

- за постановою про визнання речовими доказами від 12.11.2018: зовнішній жорсткий диск HP pd500a S/N: WXM1A81J3788, вилучений 06.11.2018 за результатами тимчасового доступу до речей і документів ОСОБА_3 , що зберігається в сторони обвинувачення;

- за постановою про визнання речовими доказами від 12.11.2018: договір позики від 10.07.2014, розписка від 10.07.2014, письмове зобов`язання, вилучені 06.11.2018 за результатами тимчасового доступу до речей і документів ОСОБА_3 , що зберігається в матеріалах даного провадження;

- за постановою про визнання речовим доказом від 28.05.2019 журнал із відомостями про облік осіб, які відвідували в 2014 році приміщення за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 14, наданий 27.05.2019 ТОВ «Народна команда «Футбольний клуб «Карпати», що зберігається в сторони обвинувачення.

Згідно з частиною 1 статті 100 КПК, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу (тобто у разі тимчасового доступу до речей і документів та накладення арешту на майно).

Частиною 3 статті 100 КПК зокрема визначено, що документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження.

Частиною 9 статті 100 КПК встановлено, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Згідно з пунктом 7 частини 9 статті 100 КПК документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Відповідно до наведеного вище, суд частково задовольняє клопотання прокурора про закриття даного провадження в частині вирішення долі речових доказів, а саме таким чином: 1) визнані речовими доказами за постановою від 12.11.2018 документи повинні бути залишені у матеріалах даного кримінального провадження; 2) визнані речовими доказами за постановами від 06.11.2018, 12.11.2018, 28.05.2019 речі повинні бути повернуті їх володільцям.

При цьому суд вважає необхідним роз`яснити, що відповідно до частини 3 статті 100 КПК, за клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії. За частиною 12 статті 100 КПК спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили.

Керуючись статтями 100, 284, 369, 372, 376, 532 КПК суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити частково клопотання прокурора Кравченка М.М. про закриття кримінального провадження.

Закрити на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 КПК кримінальне провадження від 17.08.2018 №42018000000002019 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 «Декларування недостовірної інформації» КК.

2. Відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про повернення прокурору обвинувального акту.

3. Відмовити у задоволенні клопотання захисника Бугая Д.В. про повернення прокурору обвинувального акту.

4. Вирішити питання щодо долі речових доказів таким чином:

4.1. Залишити у матеріалах даного кримінального провадження такі речові докази: визнані за постановою про визнання речовими доказами від 12.11.2018 договір позики від 10.07.2014, розписка від 10.07.2014, письмове зобов`язання.

4.2. Повернути володільцям такі речові докази:

ОСОБА_3 :

- визнаний згідно з постановою про визнання речовими доказами від 06.11.2018: мобільний телефон, (термінал системи зв`язку) SONY XPERIA (F8332), з SIM-картою з абонентським номером НОМЕР_1 , вилучений 06.11.2018 за результатами тимчасового доступу до речей і документів ОСОБА_3 , що зберігається в сторони обвинувачення.

- визнаний згідно з постановою про визнання речовими доказами від 12.11.2018 зовнішній жорсткий диск HP pd500a S/N: WXM1A81J3788, вилучений 06.11.2018 за результатами тимчасового доступу до речей і документів ОСОБА_3 , що зберігається в сторони обвинувачення.

ТОВ «Народна команда «Футбольний клуб «Карпати»:

- визнаний за постановою про визнання речовим доказом від 28.05.2019 журнал із відомостями про облік осіб, які відвідували в 2014 році приміщення за адресою: м. Львів, вул. Винниченка, 14, наданий 27.05.2019 ТОВ «Народна команда «Футбольний клуб «Карпати», що зберігається в сторони обвинувачення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів з дня її оголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду через Вищий антикорупційний суд.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено та оголошено 06.04.2021 у приміщенні Вищого антикорупційного суду.

Головуючий суддя Дубас В.М.

Судді Коліуш О.Л.

Ткаченко О.В.