Документ № 96059557

Справа № 991/10437/20

Провадження №11-сс/991/212/21

Слідчий суддя: Мойсак С.М.

Доповідач: Никифоров А.С.

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого Никифорова А.С.,

суддів Павлишина О.Ф.,

Чорної В.В.,

секретар судового засідання - Сердюк Ю.С.,

за участю:

адвоката - Опанасенка В.І.,

прокурора - Іванющенка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Опанасенка Віталія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.12.2020 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 52020000000000653 від 20.10.2020, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 4 ст. 369 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення

і встановлені судом першої інстанції обставини

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.12.2020 частково задоволено клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Скибенка О.І. у кримінальному провадженні № 52020000000000653 від 20.10.2020; накладено арешт, шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження на нежитлові приміщення №№ 251, 252, 254, 259, 262, 289; машиномісця №№ 49, 50, 51, 52 та мотомісця №№ 159, 160, 161, 162, розташовані у будинку АДРЕСА_1 ; передано Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в управління зазначене вище майно із забороною вчинювати дії щодо його відчуження.

Слідчим суддею встановлено наступні обставини.

Детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52020000000000653 від 20.10.2020, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 4 ст. 369 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 набув майнові права на зазначені об`єкти на підставі договорів відступлення майнових прав, укладених із ТОВ «ФК «Житло-Капітал», а згодом, після здачі об`єкта нерухомого майна у експлуатацію - право приватної власності на відповідні об`єкти було зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

15.12.2020 постановою детектива Національного антикорупційного бюро України вищезазначені об`єкти нерухомого майна визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.

Вирішуючи питання про правову підставу для забезпечення кримінального провадження слідчий суддя зазначив, що вищенаведені об`єкти нерухомого майна були об`єктом кримінально-протиправних дій та набуті кримінально-протиправним шляхом, а також можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження.

З огляду на викладене, враховуючи, що відносно вказаних об`єктів необхідне проведення судово-економічної експертизи для встановлення їх дійсної ринкової вартості, а також те, що вони були об`єктом кримінально-протиправних дій, такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт, є доцільним та обґрунтованим на цій стадії кримінального провадження.

Крім того, оскільки досудове розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні здійснюється за фактами надання службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище та отримання службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, неправомірної вигоди в особливо великому розмірі, відповідальність за які передбачена виключно у вигляді позбавлення волі, а об`єкти нерухомого майна одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та були предметом такого правопорушення, судом, за переконанням слідчого судді, може бути постановлено рішення щодо спеціальної конфіскації зазначеного майна.

Вимоги апеляційної скарги

і узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись із ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду, 24.12.2020 року адвокат Опанасенко В.І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій прохав скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.12.2021; постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Скибенка О.І. про арешт майна, наклавши арешт шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження на майно, зазначене у клопотанні, окрім нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , із передачею такого майна Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в управління; накласти арешт на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 шляхом заборони відчуження.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги адвокатом зазначено наступне.

Слідчим суддею допущено неповноту судового розгляду та істотно порушені вимоги кримінального процесуального закону.

30.11.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди нежитлового приміщення №10/20-2.

Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення № 262 площею 180 кв.м., розташованої на 3 поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

На момент укладання договору та на теперішній час приміщення №262 за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказане приміщення використовується ОСОБА_1 для здійснення індивідуальної адвокатської діяльності. Строк договору оренди - до 31.12.2021.

Так, адвокат Опанасенко В.І. зазначив, що ОСОБА_1 є законним користувачем частини арештованого слідчим суддею приміщення, а оскаржуваною ухвалою порушено права ОСОБА_1 як законного користувача частини арештованого приміщення № 262.

10.03.2021 на адресу ОСОБА_1 від ОСОБА_2 надійшов лист разом із копією ухвали про арешт майна. У вказаному листі ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 , що у зв`язку із вказаними обмеженнями не має можливості в подальшому продовжувати виконання договору оренди, а ОСОБА_1 не має права користуватися орендованим приміщенням.

Вжитий захід забезпечення кримінального провадження у вигляді заборони користування приміщеннями, у тому числі - приміщенням № 262, не відповідає завданням і засадам кримінального провадження та обмежує право ОСОБА_1 як законного користувача приміщення на його правомірну діяльність у орендованому приміщенні, а тому має право на апеляційне оскарження.

Оскільки слідчим суддею при постановленні ухвали про арешт майна ОСОБА_2 не було враховано наслідки арешту такого майна для третіх осіб (правомірних користувачів), це є підставою для скасування ухвали в частині заборони використання нежитлового приміщення №262 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиції учасників судового провадження

Адвокат Опанасенко В.І. у судовому засіданні подану ним апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1 підтримав та наполягав на її задоволенні. Зазначив, що після початку здійснення уповноваженими особами Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів управління арештованим відповідно до ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.12.2020 майном, у тому числі - яке орендує ОСОБА_1 , для останнього можуть погіршитись умови оренди, що іде у розріз із його інтересами.

Прокурор Іванющенко О.А. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги адвоката Опанасенка В.І., вказав, що на даний час ОСОБА_1 продовжує користуватися вказаною частиною приміщення № 262 площею 180 кв.м., розташованою на 3 поверсі будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , а тому відсутні будь-які докази порушення його прав. Оспорювання договору оренди, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не здійснюється. Прохав відмовити у задоволенні цієї апеляційної скарги у повному обсязі.

Мотиви суду

Заслухавши доповідь головуючого, позиції учасників судового провадження, дослідивши матеріали апеляційного провадження та обговоривши їх, Суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Загальні приписи застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі і арешту майна, містяться у статтях 131, 132, 170-173 КПК України.

Так, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна (ст. 131 КПК України).

23 грудня 2020 року прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Скибенко О.І. у кримінальному провадженні № 52020000000000653 від 20.10.2020 звернувся до Вищого антикорупційного суду із клопотанням про накладення арешту, шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження на нежитлові приміщення №№ 251, 252, 254, 259, 262, 289; машиномісця №№ 49, 50, 51, 52 та мотомісця №№ 159, 160, 161, 162, розташовані у будинку АДРЕСА_1 ; та передання Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в управління зазначене вище майно із забороною вчинювати дії щодо його відчуження.

Метою накладення арешту на зазначене вище майно прокурор зазначив збереження речових доказів та наявність підстав для застосування у подальшому спеціальної конфіскації. Зокрема, підстави для накладення арешту з метою збереження речових доказів існують з огляду на відповідність вказаного майна вимогам ст. 98 КПК України, а саме - ці матеріальні об`єкти були об`єктами кримінально протиправних дій та набуті кримінально протиправним шляхом. Підстави для застосування подальшої спеціальної конфіскації прокурор вбачав з огляду на існування підстав, передбачених ст. 96-2 КК України ( одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; призначалися для схиляння особи до вчинення злочину).

Версія органу досудового розслідування відносно ймовірного вчинення злочину у кримінальному провадженні № 52020000000000653 від 20.10.2020 полягає у наступному.

Так, у грудні 2017 року прем`єр-міністр України ОСОБА_3 одержав неправомірну вигоду в особливо великому розмірі від народного депутата України VIII скликання ОСОБА_4 у вигляді майнових прав на нежитлові приміщення (офіси, машиномісця та мотомісця) в житловому комплексі «Аристократ», розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом оформлення майнових прав на ОСОБА_2 , за вчинення ним в інтересах того хто надає таку неправомірну вигоду та в інтересах третьої особи, дій з використання наданої йому влади та службового становища.

Зокрема, ОСОБА_2 у грудні 2017 року набув майнових прав на нежитлові приміщення №№ 251, 252, 254, 259, 262, 289; машиномісця підземного паркінгу №№ 49, 50, 51, 52 та мотомісця №№ 159, 160, 161, 162, розташовані у будинку АДРЕСА_3 на підставі договорів купівлі-продажу та відступлення майнових прав укладених із ТОВ «ФК «Житло-Капітал».

У подальшому, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, після здачі у експлуатацію, за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на вказані вище об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою детектива Національного антикорупційного бюро України від 15.12.2020 вищезазначені об`єкти нерухомого майна визнані речовими доказами у кримінальному провадженні (т. 1, а.с. 247-251).

Вирішуючи питання про арешт майна, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для третіх осіб.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 64-2 КПК України третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи, права та обов`язки якої виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.

Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 1 ст. 16 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Арешт майна допускається з метою забезпечення речових доказів та спеціальної конфіскації ( п.п. 1,2 ч. 2 ст. 170 КПК України).

Відносно доводів апеляційної скарги щодо застосування слідчим суддею непомірного та надмірно обтяжливого способу арешту майна відносно законного користувача частиною приміщення № 262, площею 180 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 , що перешкоджає здійсненню останнім професійної діяльності, колегія суддів повідомляє наступне.

ОСОБА_1 не є власником частини приміщення № 262, площею 180 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а тому надання оцінки його доводам слід здійснювати у площині прав третіх осіб, які, як складової права власності, наділені виключно правом користування.

Право користування ОСОБА_1 для провадження індивідуальної адвокатської діяльності вказаною частиною приміщення підтверджується наданим договором оренди нежитлового приміщення №10/20-2 від 30.11.2020, укладеного між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 (т.4, а.с. 103-111), додатковою угодою № 1 до договору №10/20-2 від 30.11.2020 (т.4, а.с. 112) та актом прийому - передачі від 04.01.2021 (т.4, а.с. 113).

Листом без вихідного номера та дати, отриманого ОСОБА_1 10.03.2021 (т. 4, а.с. 118), ОСОБА_2 повідомив останнього, що на підставі пункту 7.1.5 заключеного договору оренди №10/20-2 від 30.11.2020 вбачає неможливість його подальшого виконання.

Тобто, саме власник частини приміщення № 262, площею 180 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 став ініціатором інформування ОСОБА_1 про неможливість виконання заключеного між ними договору оренди.

До ОСОБА_1 уповноважені особи Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів не зверталися, будь-яких письмових вимог щодо зміни умов оренди чи її припинення на даний час не надавали.

Спори, які виникають з приводу невиконання умов укладеного договору або його розірвання мають вирішуватися у порядку іншого судочинства, оскільки ініціатором його фактичного припинення виступає не держава Україна в особі уповноважених на те державних органів, а особа - орендодавець ОСОБА_2 . А отже, в даному випадку звернення у порядку кримінального процесуального судочинства не є належним захистом прав орендаря - адвоката Бочевара Р.П.

Крім того, колегія суддів зазначає, що особою, яка подала апеляційну скаргу, не наведено та не надано жодного доказу того, що уповноважені особи Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів вчиняли будь-яких заходів, що перешкоджали ОСОБА_1 користуватися орендованою ним частиною приміщення чи перешкоджали здійсненню останнім адвокатської діяльності.

Доводи апеляційної скарги щодо можливого перешкоджання зі сторони уповноважених осіб Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів у майбутньому є лише припущеннями, які не ґрунтуються на жодних реальних фактичних обставинах.

Ймовірне або можливе припущення щодо здорожчання орендної плати за користування ОСОБА_1 вказаної вище частини приміщення площею 180 кв.м. через його передання в управління до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів не є у розумінні кримінального процесуального законодавства достатнім доводом, який був би вагомим та достатнім у співвідношенні із цілями та метою, які переслідує здійснення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

З урахуванням встановлених обставин досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52020000000000653 від 20.10.2020, застосований захід забезпечення спрямований на тимчасове запобігання можливості відчуження, користування та розпорядження арештованим майном, забезпечуючи реалізацію легітимної мети щодо його збереження, не є таким, що створює для третьої особи - ОСОБА_1 неспівмірний тягар, який би перешкоджав його легітимній адвокатській діяльності. А тому слідчим суддею обґрунтовано застосовані зазначені способи арешту майна.

Вищезазначені обставини у своїй сукупності на даній стадії здійснюваного досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52020000000000653 від 20.10.2020 обумовлюють доцільність та обґрунтованість застосування арешту майна.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Підсумовуючи наведене, здійснюючи апеляційний перегляд у межах, визначених ч. 1 ст. 404 КПК України, зважаючи на те, що особою, яка подала апеляційну скаргу не наведено будь-яких достатніх об`єктивних фактичних обставин, які б свідчили про обмеження зі сторони держави Україна в особі уповноважених на те державних органів права на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 в частині перешкод оренди приміщення АДРЕСА_2 , колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги адвоката Опанасенка Віталія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.12.2020.

Керуючись ст.ст. 131, 170-173, 376, 404, 405, 407, 418, 532 КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката Опанасенка Віталія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.12.2020 року - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.12.2020 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: А.С. Никифоров

Судді: О.Ф. Павлишин

В.В. Чорна