Документ № 97085773

Справа № 991/2820/21

Провадження № 11-сс/991/322/21

Слідчий суддя: Біцюк А. В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2021 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:

головуючого судді - Калугіної І. О.,

суддів - Михайленка Д. Г., Семенникова О. Ю.,

секретар судового засідання - Лисиця Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу адвоката Гардецького Олександра Степановича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 квітня 2021 року про застосування запобіжного заходу у вигляді застави відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Піщанка Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України, у кримінальному провадженні № 52018000000000385 від 17 квітня 2018 року,

за участю:

прокурора - Кохно В. О.,

підозрюваного - ОСОБА_1 ,

захисника підозрюваного - адвоката Гардецького О. С.,

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини

Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою Офісу Генерального прокурора (далі - САП) - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52018000000000385 від 17 квітня 2018 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

21 квітня 2021 року в зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

Наступного дня детектив НАБУ, за погодженням із прокурором САП, звернувся до слідчого судді Вищого антикорупційного суду із клопотанням про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді застави.

За результатами розгляду клопотання, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 28 квітня 2021 року застосував до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 135 000 гривень. Також, слідчий суддя зобов`язав ОСОБА_1 виконувати наступні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України):

- прибувати за кожною вимогою до слідчого (детектива), прокурора, слідчого судді, суду;

- повідомляти слідчого (детектива), прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- утримуватися від спілкування щодо обставин кримінального провадження № 52018000000000385 від 17 квітня 2018 року з підозрюваними ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також свідками ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 .

Вимоги апеляційної скарги, доповнення до неї та узагальнені доводи особи, яка їх подала

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 квітня 2021 року, адвокат Гардецький О. С., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу, а 17 травня 2021 року - доповнення до неї. За змістом апеляційних вимог просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу про залишення без задоволення клопотання.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на відсутність обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому діяння, оскільки:

- органом досудового розслідування за одним і тим самим фактом здійснюється два кримінальних провадження по взаємовиключних кваліфікаціях кримінального правопорушення - заволодіння та розтрата грошових коштів;

- повідомлення про підозру ОСОБА_1 здійснено за статтею КК України, за якою не розпочато досудове розслідування, оскільки такі відомості не внесені до реєстру: ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, а відомості до ЄРДР внесено лише за ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України;

- висновки про ненадання компанією «Triangle group incorporated» агентських послуг ґрунтуються на матеріалах, наданих Республікою Болгарія на запит НАБУ, який був направлений безпосередньо органом досудового розслідування, що прямо суперечить вимогам чинного законодавства та тягне за собою визнання вказаної процесуальної дії недопустимою;

- довідка працівників Державної аудиторської служби України щодо перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності Державної госпрозрахункової зовнішньоторговельної та інвестиційної фірми «Укрінмаш», пов`язаних із перерахуванням грошових коштів на рахунок компанії «Triangle group incorporated», є недопустимим доказом, оскільки вони прийняли участь у перевірці на підставі звернення НАБУ, однак з 15 липня 2015 року прокурор і слідчий не мають повноважень призначати ревізії і перевірки; висновок експерта від 17 березня 2020 року, яким підтверджені висновки вказаної довідки, також є недопустимим доказом;

- висновки органу досудового розслідування, що ОСОБА_1 приймав участь у заволодінні (розтраті) грошових коштів ґрунтуються на припущеннях.

Зазначає, що надані стороною обвинувачення документи підтверджують лише факт укладання та виконання господарського правочину, а не факт розтрати грошових коштів. У свою чергу, з наданих матеріалів та прокурором під час розгляду клопотання не доведено факт незаконного та безоплатного укладання і виконання агентських угод. Поряд з тим, сторона захисту вважає, що слідчий суддя був зобов`язаний оцінювати докази з точки зору їх належності, допустимості та достатності, а також брати до уваги матеріали, які свідчать про законність чи незаконність отримання доказів, які були покладені в основу повідомлення про підозру. Однак, безпідставно відмовив у розгляді клопотання про визнання доказів недопустимими, зазначивши, що на даній стадії, надання оцінки таким доказам є передчасним. Також, посилається на те, що слідчим суддею не було в достатній мірі досліджено реальну наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України. Зазначає, що ОСОБА_1 з листопада 2015 року не працює в Державній госпрозрахунковій зовнішньоторговельній та інвестиційній фірмі «Укрінмаш», яка є режимним об`єктом, та не спілкується з її працівниками, а тому наявність вказаного ризику є лише припущенням сторони обвинувачення. Крім того, вважає, що застава не повинна залежати від розміру збитків, які інкриміновані підозрюваному, оскільки не є конфіскацією або компенсацією шкоди, яка імовірно завдана діями підозрюваного. У той же час, застава в розмірі 1 135 00 гривень значно перевищує половину розміру нібито завданої ОСОБА_1 шкоди, а в сукупності із застосованими заставами до інших учасників кримінального провадження значно перевищує загальний розмір інкримінованих збитків, що може бути розцінене не як застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а як фактичне наповнення державного бюджету за рахунок безпідставного завищення розміру застави у необґрунтованих кримінальних провадженнях.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні підозрюваний та його захисник підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, просили її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та підозрюваного, а також заперечення прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.

Згідно ст. 2 КПК України основними завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Частиною 4 статті 176 КПК України передбачено, зокрема, що під час досудового розслідування, запобіжні заходи застосовуються слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Також, згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Колегією суддів встановлено, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 вказаних вимог закону дотримався у повному обсязі.

Так, з наданих суду матеріалів кримінального провадження вбачається, що наведені в клопотанні підстави для застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу перевірялись слідчим суддею при розгляді клопотання. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення підозрюваного, доводи його захисника, думка прокурора, з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо застосування запобіжного заходу.

Згідно вимог ст. 178 КПК України, слідчим суддею врахована вагомість наявних доказів про вчинення кримінальних правопорушень, в яких підозрюється ОСОБА_1 , у сукупності дані про особу, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, а також конкретні обставини цих правопорушень.

При цьому, слідчим суддею прийнято до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права в Україні. Зокрема, висновок у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, згідно якого: «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Такий висновок також узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року, де суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

Отже, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Надані стороною обвинувачення докази на обґрунтування підозри є переконливими, узгоджуються між собою та є достатніми для висновку, що ОСОБА_1 міг вчинити інкриміновані йому кримінальні правопорушення, тобто про те, що підозра є обґрунтованою.

Колегія суддів не може погодитись з доводами сторони захисту з приводу того, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 здійснено за статтею КК України, за якою не розпочато досудове розслідування, оскільки такі відомості не внесені до ЄРДР, та зазначення різної кваліфікації дій ОСОБА_1 , оскільки слідчий суддя дійшов правильного висновку, із посиланням на ст. 214 КПК України, що КПК України не вимагає зазначення у витязі з ЄРДР конкретної кваліфікації злочину, яка повинна вказуватись у повідомленні про підозру, у зв`язку з чим зроблено вірний висновок про те, що не зазначення у витязі ЄРДР форми та виду співучасті у вчиненні кримінального правопорушення не тягне недопустимості доказів, отриманих у ході проведення досудового розслідування даного кримінального провадження та, як наслідок, неправомірності повідомлення про підозру.

Необґрунтованими, на думку колегії суддів, є й доводи сторони захисту з приводу того, що висновок експерта від 17 березня 2020 року, довідка працівників Державної аудиторської служби України та матеріали, надані Республікою Болгарія у відповідь на запит про міжнародну правову допомогу, є недопустимими доказами та слідчим суддею не була надана їм належна оцінка.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору, зокрема, допустимості для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК України).

Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов (п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України). Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані (ч. 4 ст. 87 КПК України).

Словосполучення «під час будь-якого судового розгляду» означає розгляд справи судом, у тому числі слідчим суддею на стадії досудового розслідування. За іншого тлумачення ст. 94 КПК України не містила би вимоги про оцінку слідчим суддею доказів в тому числі через призму їх допустимості.

Зазначене також підтверджується висновком ЄСПЛ, за яким до завдань цього суду не входить дослідження абстрактного питання про прийнятність доказів, ЄСПЛ вважає, що національні суди мають вирішувати це питання до розгляду справи по суті. Таке попереднє судове розслідування, безсумнівно, дало б змогу національним судам можливість засудити будь-які незаконні методи, що використовуються для одержання доказів обвинувачення (§ 91 рішення у справі Hulki Gьneє v. turkey від 19 вересня 2003 року, заява № 28490/95).

У той же час колегія суддів вважає, що на стадії досудового розслідування визнання доказів слідчим суддею, судом недопустимими можливо лише у випадках, коли: (1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і (2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження, тобто висновок про недопустимість відповідного доказу є категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування.

Спираючись на вищенаведене, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що на даній стадії надання оцінки таким доказам з точки зору їх достовірності, допустимості та належності є передчасним.

Таким чином, доводи сторони захисту в цій частині не впливають та не спростовують висновків слідчого судді, зазначених в оскаржуваній ухвалі щодо обґрунтованості підозри, з яким погоджується й колегія суддів.

Отже, об`єктивних даних, які б свідчили про те, що вказані докази отримані з порушенням порядку, передбаченого КПК України, колегією суддів не встановлено.

Крім того, слідчим суддею встановлено існування ризику того, що підозрюваний ОСОБА_1 може опосередковано впливати на свідків/інших підозрюваних, з метою дачі ними неправдивих показів/відмови від дачі показів для уникнення можливої кримінальної відповідальності, а також існування, хоча на мінімальному рівні, ризику переховування від органів досудового розслідування та суду.

Доводи сторони захисту щодо незгоди з висновком слідчого судді в частині існування, ризику переховування від органів досудового розслідування та суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали. Слідчий суддя вірно врахував тяжкість злочинів, які інкримінуються ОСОБА_1 , його фінансову спроможність виїзду за кордон, тощо. У той же час, слідчим суддею були враховані обставини чисельних виїздів підозрюваного за кордон, зумовлені сімейними обставинами, зокрема необхідністю супроводжувати неповнолітнього онука на спортивні змагання, та зроблено правильний висновок, з яким погоджується й колегія суддів, що ризик переховування від органів досудового розслідування та суду, хоч і на мінімальному рівні, але існує.

Колегія суддів вважає, що слідчий суддя належним чином вмотивував свої висновки та з метою забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов`язків та запобігання встановленим ризикам, відповідно до вимог КПК України обґрунтовано застосував запобіжний захід, який на даному етапі слідства є адекватним превентивним заходом, а доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків.

Щодо розміру застави, то згідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа.

З огляду на викладене, враховуючи тяжкість та специфіку кримінального правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_1 , дані про останнього, його майновий та соціальний стан, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку щодо визначення застави саме у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 135 000 гривень. Такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, не порушує права підозрюваного, та колегія суддів не вбачає підстав вважати його завідомо непомірним для підозрюваного.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя належним чином вмотивував свої висновки в оскаржуваній ухвалі.

Згідно з ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

Підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України).

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку, що рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому вважає, що апеляційна скарга з урахуванням усіх викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 309, 376, 392, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката Гардецького Олександра Степановича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 квітня 2021 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя І. О. Калугіна

Судді Д. Г. Михайленко

О. Ю. Семенников