Документ № 97235382

Справа № 991/2976/21

Провадження № 11-сс/991/346/21

Слідчий суддя: Хамзін Т. Р.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2021 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:

головуючого судді - Калугіної І. О.,

суддів - Михайленка Д. Г., Семенникова О. Ю.,

секретар судового засідання - Лисиця Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу адвоката Марфіна Віталія Вікторовича, подану в інтересах власника майна ОСОБА_1 , на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 квітня 2021 року про арешт майна в рамках кримінального провадження № 52018000000000385 від 17 квітня 2018 року,

за участю:

особи, яка подала апеляційну скаргу, - адвоката Марфіна В. В.,

прокурора - Кохна В. О.,

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини

Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою Офісу Генерального прокурора (далі - САП) - процесуальне керівництво, у кримінальному провадженні № 52018000000000385 від 17 квітня 2018 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом розтрати службовими особами Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» (код ЄДРПОУ 14281072) (далі - ДП ДГЗІФ «Укрінмаш») та підприємства нерезидента «Triangle Group Incorporated» (Об`єднані Арабські Емірати) грошових коштів КП «ШКЗ «Імульс», ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» в особливо великих розмірах.

У рамках зазначеного кримінального провадження, 21 квітня 2021 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України та ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

Згодом, 29 квітня 2021 року прокурор САП звернувся до Вищого антикорупційного суду із клопотанням про арешт майна, що станом на 20 квітня 2021 року на праві власності належало ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; автомобіль HONDA CR V 2,4 A/T, VIN: НОМЕР_1 , 2013 року випуску; автомобіль ACURA RDX, VIN: НОМЕР_2 , 2008 року випуску.

За результатами розгляду клопотання, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 29 квітня 2021 року частково задовольнив клопотання сторони обвинувачення та наклав арешт на автомобіль ACURA RDX, VIN: НОМЕР_2 , 2008 року випуску, що належить ОСОБА_1 , із забороною розпоряджатися цим майном. В іншій частині клопотання - відмовив.

Накладаючи арешт на майно третьої особи, слідчий суддя дійшов висновку, що втручання у право власності третьої особи, яка набула майно у результаті його безоплатного відчуження підозрюваним ОСОБА_2 є пропорційним, адже ці дії були вчинені з метою приховання активів підозрюваного від можливого арешту.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 квітня 2021 року адвокат Марфін В. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу, в якій ставить вимогу про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової ухвали про залишення без задоволення клопотання сторони обвинувачення.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на те, що ОСОБА_1 , який є батьком підозрюваного ОСОБА_2 , не був обізнаний про кримінальне переслідування його сина, відчуження автомобіля ACURA RDX, VIN: НОМЕР_2 , 2008 року випуску здійснювалось за плату, про що свідчить відповідний договір. З такого відчуження були сплачені всі обов`язкові платежі. Договір купівлі-продажу транспортного засобу ніким не оскаржений, не визначений нікчемним і є діючим, а громадянин ОСОБА_1 є його законним власником. Крім цього, ОСОБА_1 не є підозрюваним чи обвинуваченим у рамках кримінального провадження № 52018000000000385 від 17 квітня 2018 року і його майно не може підлягати спеціальній конфіскації. Сторона захисту вважає, що прокурор не надав слідчому судді достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався орган досудового розслідування в клопотанні, а слідчий суддя - належним чином не оцінив їх з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення. Поряд з тим, звертає увагу, що слідчий суддя не вжив належних заходів для повідомлення власника майна про розгляд клопотання. У свою чергу вказана обставина унеможливила власника майна надати пояснення і заперечення по суті клопотання, що в цілому є порушенням право на захист.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні особа, яка подала апеляційну скаргу підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі з наведених у ній підстав, просила її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою.

Інші учасники судового провадження у судове засідання не прибули, будучи повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином. Однак, згідно вимог ч. 4 ст. 405 КПК України їх неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду.

Мотиви суду

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, вислухавши доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а також заперечення прокурора, дослідивши матеріали, які надійшли від слідчого судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Відповідно до ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У силу статті 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Кримінальним процесуальним законом визначено, що обов`язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Під заходами забезпечення кримінального провадження прийнято розуміти передбачені КПК заходи примусового характеру, які застосовуються за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, з метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, забезпеченню його дієвості.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження .

Арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення спеціальної конфіскації (п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України).

Згідно ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті цього Кодексу, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України, а саме:

1) одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;

2) призначалось (використовувалось) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;

3) було предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;

4) було підшукане, виготовлене, пристосоване або використане як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Разом з тим, згідно ст. 94, 132, 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 3 та 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Вказані норми узгоджується зі статтею 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Зазначені положення кримінального процесуального закону також узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у відповідності до якої володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Іатрідіс проти Греції» 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справі «Антріш проти Франції» 22 вересня 1994 року та у справі «Кушоглу проти Болгарії» 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» 23 вересня 1982 року). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» 21 лютого 1986 року).

Крім того, у своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Задовольняючи клопотання прокурора в частині накладення арешту на автомобіль ACURA RDX, VIN: НОМЕР_2 , 2008 року випуску, що належить ОСОБА_1 , слідчий суддя виходив з того, що вказаний транспортний засіб був придбаний підозрюваним ОСОБА_2 після вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, що дає підстави вважати, що таке майно могло бути одержане внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Також, з моменту повідомлення про підозру, ОСОБА_2 почали вчинятись дії спрямовані на відчуження вказаного майна, як наслідок цей автомобіль був безоплатно переданий у власність ОСОБА_1 . У свою чергу ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати, що набуває це майно безоплатно, і об`єктивно міг бути повідомлений сином про причини та необхідність відчуження такого майна у конкретний час. Всі ці обставини об`єктивно свідчать про певний умисел вчинення такого правочину та може вказувати на обізнаність третьої особи, яка набула у власність майно, щодо умов та причини таких дій на його користь.

Отже, слідчий суддя дійшов висновку, що вказане майно може бути об`єктом спеціальної конфіскації, і для усунення ризику подальшого відчуження, перетворення чи зникнення вказаних активів існує необхідність у накладенні арешту із забороною розпорядження майном.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками слідчого судді, оскільки аналіз матеріалів провадження в судовому засіданні суду апеляційної інстанції показав, що прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.

Зокрема, на переконання колегії суддів, сторона обвинувачення взагалі не надала доказів які б вказували або підтверджували факт того, що автомобіль ACURA RDX, VIN: НОМЕР_2 , 2008 року випуску, який раніше належав підозрюваному ОСОБА_2 , відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України. Об`єктивних підстав вважати, що він не мав фінансової можливості й не міг придбати вказаний об`єкт рухомого майна за власні кошти - немає. Докази на спростування цього прокурором також не надано.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що за версією органу досудового розслідування ОСОБА_2 , підозрюється у розтраті коштів КП «ШКЗ «Імпульс» в особливо великих розмірах шляхом укладення агентських угод з компанією «Triangle group incorporated» та подальшого незаконного перерахування на рахунок цієї компанії коштів за агентськими угодами без їх фактичного виконання. Проте, докази того, що вказані грошові кошти, які вибули за межі України, повернулись назад, а тим паче отримані безпосередньо ОСОБА_2 , стороною обвинувачення не надані. Більш того, у судовому засіданні прокурор підтвердив факт вибуття зазначених коштів за межі України та їх неповернення. Ці обставини фактично виключають можливість придбання ОСОБА_2 автомобіля ACURA RDX, VIN: НОМЕР_2 , 2008 року випуску, за вказані кошти.

Зазначене свідчить про те, що твердження сторони обвинувачення щодо придбання підозрюваним транспортного засобу після вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, та таке майно могло бути одержане внаслідок вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, є передчасним та таким, що ґрунтується на припущеннях.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Тому, оцінюючи в сукупності вищевказане, а також матеріали клопотання на його обґрунтування, колегія суддів доходить висновку, що відчуження підозрюваним ОСОБА_2 раніше належного йому автомобіля на користь свого батька - ОСОБА_1 , є не чим іншим, як реалізація права, передбаченого статтею 41 Конституції України.

Отже, посилання прокурора на те, що дії підозрюваного ОСОБА_2 щодо відчуження майна були вчинені з метою приховання активів підозрюваного від можливого арешту, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження, як під час розгляду клопотання слідчим суддею, так і під час перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що під час досудового розслідування в даному кримінальному провадженні, арешт на майно третьої особи - ОСОБА_1 накладено необґрунтовано та таке втручання органів досудового розслідування у права і свободи особи, на даній стадії кримінального провадження, не є виправданим та пропорційним меті кримінального провадження, а тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є обґрунтованими.

Щодо доводів особи, яка подала апеляційну скаргу про те, що оскаржувана ухвала постановлена без виклику та повідомлення власника майна, колегія суддів зазначає, що це не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки ч. 2 ст. 172 КПК України передбачено, що клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

В апеляційній скарзі містяться також інші дані, які не потребують детального аналізу, оскільки колегією суду надано відповіді на всі вагомі аргументи апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ, яка орієнтує, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. пункт 29 рішення у справі «RuizTorija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, № 303-A; пункт 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04).

Враховуючи вищевикладене, згідно вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали слідчого судді в частині накладення арешту на автомобіль ACURA RDX, VIN: НОМЕР_2 , 2008 року випуску, що належить ОСОБА_1 . У решті ухвалу слідчого судді слід залишити без змін, з огляду на те, що інша частина ухвала слідчого судді не була предметом апеляційного перегляду.

Керуючись ст. 376, 309, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката Марфіна Віталія Вікторовича, подану в інтересах власника майна ОСОБА_1 , задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 квітня 2021 року скасувати в частині накладення арешту на автомобіль ACURA RDX, VIN: НОМЕР_2 , 2008 року випуску, що належить ОСОБА_1 , із забороною розпоряджатися цим майном.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора в частині накладення арешту на автомобіль ACURA RDX, VIN: НОМЕР_2 , 2008 року випуску, що належить ОСОБА_1 , із забороною розпоряджатися цим майном.

У решті ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 квітня 2021 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя І. О. Калугіна

Судді Д. Г. Михайленко

О. Ю. Семенников