Документ № 97506806

Справа № 991/747/20

Провадження №1-кп/991/15/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

04 червня 2021 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів в складі:

головуючої - судді Задорожної Л.І.,

суддів - Шкодіна Я.В., Федорова О.В.,

за участю учасників кримінального провадження:

секретаря судового засідання - Ярмолюк М.І.,

прокурора - Сидоренко В.А.,

представника заявника ОСОБА_1 адвоката Лазаренко Е.О.,

у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20 грудня 2017 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката Лазаренко Ельвіри Олександрівни, яке подано в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна,

установив:

24 січня 2020 року до Вищого антикорупційного суду від Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора надійшли матеріали у кримінальному провадженні щодо: ОСОБА_2 , якому відповідно до обвинувального акта висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_3 , якому відповідно до обвинувального акта висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_4 , якому відповідно до обвинувального акта висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_5 , якому відповідно до обвинувального акта висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_6 , якому відповідно до обвинувального акта висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.2 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України.

Ухвалою суду від 09 лютого 2021 року у кримінальному провадженні було призначено судовий розгляд.

01 червня 2021 року від захисника Лазаренко Е.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання про скасування арешту майна, який був накладений у межах кримінального провадження за № 52017000000000889 від 20 грудня 2017 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року по справі № 760/6969/19 на три земельні ділянки та житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Захисник вважає, що арешт накладено необґрунтовано та підлягає скасуванню з огляду на таке: 1) згідно обвинувального акту ОСОБА_2 обвинувачується в здійсненні розтрати майна на користь третьої особи, а не у власних цілях чи на власну користь; 2) в ухвалі відсутні будь-які посилання на докази, які б вказували або підтверджували факт того, що грошові кошти, за рахунок яких було придбано арештоване майно, належали ОСОБА_2 ; 3) у розпорядженні ОСОБА_1 була достатня сума коштів (понад 5 млн грн) для придбання будинку та земельних ділянок, які на момент придбання відповідали ринковій вартості, натомість органом досудового розслідування не було наведено жодного доказу того, що ОСОБА_1 придбала майно за кошти, одержані внаслідок вчинення злочину, а тому такі кошти не відповідають ознакам ч.1 ст.96-2 КК України та до майна, яке належить третій особі, яка не має жодного відношення до кримінального провадження, не може застосовуватися спеціальна конфіскація; 4) арештоване майно не є речовим доказом (ч.10 ст.170 КПК); 5) не може бути підставою для подальшого арешту майна той факт, що арештоване майно було придбане ОСОБА_2 від імені та в інтересах ОСОБА_1 , оскільки для нього це не породжує будь-якого права на майно; 6) ОСОБА_2 мав задекларовані власні грошові кошти на загальну суму близько 12 мільйонів гривень, а тому мав можливість самостійно придбати майно, в т.ч. і подібне тому, яке придбала його мати.

Також, ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року було накладено арешт на 1/3 квартири, яка розташована в АДРЕСА_2 , у рівних частках. 04 липня 2017 року ОСОБА_1 стала одноосібним власником цієї квартири (по 1/3 частини їй подарували ОСОБА_7 та ОСОБА_2 ). У даному кримінальному провадженні вона не є підозрюваним/обвинуваченим, відтак на її майно не може бути накладений арешт з метою конфіскації майна як виду покарання. Підстав вважати, що договори дарування вчинялися з метою приховування майна ОСОБА_2 немає, оскільки вони були вчинені до реєстрації кримінального провадження.

Заслухавши учасників судового провадження та дослідивши матеріали, що додані до клопотання, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання про скасування арешту майна, з огляду на таке.

За змістом ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Частина перша статті 174 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, заявник ОСОБА_1 та її представник адвокат Лазаренко Е.О. мають довести, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба або, що арешт на майно накладено необґрунтовано.

Відповідно ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 11 березня 2019 року, копія якої надана заявником, за клопотанням прокурора у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20 грудня 2017 року було накладено арешт у вигляді заборони відчуження на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме на три земельних ділянки та житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1 . Вказаний арешт було накладено з посиланням на те, що слідчий суддя вважає обґрунтованою версію слідства про те, що грошові кошти одержані ОСОБА_2 внаслідок вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень могли бути перетворені в інше майно, про арешт якого внесено це клопотання, а отже, майно може підлягати спеціальній конфіскації.

Арешт майна з метою забезпечення спеціальної конфіскації накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України; арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України (ч.4 ст.170 КПК України в редакції, що діяла на момент розгляду клопотання слідчим суддею).

В ухвалі про арешт майна слідчий суддя послався на ч.1 ст.96-2 КК України, яка передбачала, що спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення; 3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому вигляді ч.1 ст.96-2 КК України діяла з 15 грудня 2013 року по 30 червня 2020 року, в наступній редакції цієї частини слово «злочин» було замінено словосполученням «кримінальне правопорушення».

При цьому необхідно зауважити, що з 26 листопада 2015 року спеціальна конфіскація може бути застосованою за умови вчинення злочину, передбаченого ст.191 КК України.

В тексті ухвали зазначено, що на час розгляду клопотання ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України, а період часу інкримінованих подій визначено з 02 березня 2015 року по 01 грудня 2016 року.

Вирішуючи подане клопотання, суд враховує практику ЄСПЛ щодо можливості втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, в рішенні у справі «Узан та інші проти Туреччини» ЄСПЛ, оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, зробив висновок про те, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: (1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна, (2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства, (3) має забезпечуватися справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами (п.195). Крім того, в п. 203 рішення у наведеній справі ЄСПЛ, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.

Про обґрунтованість накладеного арешту на майно третьої особи за п.2 ч.2 ст.170 КПК України буде свідчити, по-перше те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що третя особа набула майно безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

Як вбачається з тексту ухвали слідчого судді від 11 березня 2019 року, на час розгляду клопотання про арешт майна ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, в т.ч. і передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, а саме в організації розтрати чужого майна шляхом зловживання особою своїм службовим становищем на загальну суму 55 457 117,73 грн., яке вчинялось, за версією сторони обвинувачення, протягом тривалого періоду, починаючи з березня 2015 року і до грудня 2016 року, тому суд вважає, що слідчий суддя мав достатні підстави вважати, що майно, на яке накладається арешт і належить третій особі - матері підозрюваного, може підлягати спеціальній конфіскації. При цьому суд повторює, що без дослідження матеріалів кримінального провадження не можливо з`ясувати чи злочин з матеріальним складом в даному конкретному випадку був закінченим, або навпаки, не закінченим до часу набуття чинності положень кримінального закону про спеціальну конфіскацію, якими регулювалось застосування спеціальної конфіскації у разі вчинення злочину, передбаченого ст.191 КК України.

Тому, арешт, який було накладено за ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду 11 березня 2019 року, є таким, що передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, угоди з нерухомістю оформляв ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 , саме він користується житловим будинком, в якому проживає його неповнолітній син, ОСОБА_1 в будинку не проживала і не проживає, і заявником не доведено протилежне.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що закріплено в ч.1 ст.170 КПК України.

Факти та інформація, які були оголошені в ході розгляду клопотання, не могли б переконати стороннього об`єктивного спостерігача, що ОСОБА_1 , яка видала довіреність на ім`я ОСОБА_2 , якою уповноважила його від свого імені купити на її ім`я будь-яке нерухоме майно, не проживаючи і не користуючись в подальшому об`єктами придбаної нерухомості, вчиняла цю купівлю за власні кошти. Тому, такі обставини також не могли б переконати, що здійснені операції з нерухомим майном не свідчать про намір приховати таке майно від можливої спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні, яке здійснювалось відносно ОСОБА_2 ..

Також, суд вважає, що накладення арешту у вигляді заборони відчуження нерухомого майна забезпечує справедливий баланс між правами власника, яка не є обвинуваченою у цьому кримінальному провадженні, на мирне володіння майном та загальними інтересами суспільства, які полягають в конфіскації незаконно отриманого майна у випадку доведення в установленому порядку таких обставин, а також таке втручання в право власності є пропорційним, оскільки визначене слідчим суддею обмеження не призводить до незворотних негативних наслідків та не є надмірним для заявника.

Посилання заявника на те, що ОСОБА_1 мала у власності достатньо коштів для придбання нерухомого майна, оскільки мала заощадження, мала дохід від підприємницької діяльності та отримала в березні 2014 року частину коштів у позику від ОСОБА_8 , не підтверджує, що саме ці кошти були використані нею для придбання одночасно трьох земельних ділянок та житлового будинку, оскільки відповідних документів суду не надано. Крім того, отримання ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_9 за період 2009-2018 роки доходів, які разом з сумою позики та заощадженнями, розмір яких не зазначається, склали майже ту суму, яку було витрачено на придбання нерухомості, для об`єктивного стороннього спостерігача буде свідчити про малоймовірність такого витрачання коштів, оскільки, протягом десятиліття вказані особи мали забезпечувати і інші потреби свого життя.

Також, посилання на те, що ОСОБА_2 мав задекларовані власні грошові кошти на загальну суму близько 12 мільйонів гривень, а тому мав реальну та легальну можливість особисто придбати майно і більшої вартості, ніж те, на яке накладено арешт, є тільки ймовірною версією.

Отже, ОСОБА_1 не доведено, що арешт на нерухоме майно (три земельні ділянки та житловий будинок) був накладений необґрунтовано, тому підстави для скасування арешту відсутні.

Також, ОСОБА_1 не доведено, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту, оскільки провадження у цьому кримінальному провадженні на даний час не завершено, а арешт було накладено для забезпечення спеціальної конфіскації майна, рішення про яку згідно з ч.4 ст.374 КПК України приймається разом з рішеннями щодо речових доказів і документів.

Крім того, іншою ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м.Києва від 11 березня 2019 року, копія якої надана заявником, за клопотанням детектива НАБУ у кримінальному провадженні №52017000000000889 від 20 грудня 2017 року було накладено арешт у вигляді заборони відчуження на 1/3 квартири (реєстраційний номер майна 34143065), розташованого в АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 . Вказаний арешт було накладено з посиланням на те, що детективом доведено, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, майно може бути предметом можливої конфіскації майна як виду покарання, що передбачене санкцією ч.5 ст.191 КК України, та яке може бути призначене ОСОБА_2 .

Арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, що передбачено ч.5 ст.170 КПК України.

Про обґрунтованість накладеного на майно арешту за п.3 ч.2 ст.170 КПК України буде свідчити, по-перше те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що майно, на яке накладено арешт, належить підозрюваному, обвинуваченому, засудженому або юридичній особі, щодо якої здійснюється провадження.

Заявником ОСОБА_1 до клопотання додано копію нотаріально посвідченого договору дарування, відповідно якого 04 липня 2017 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 1/3 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_3 . Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 27 травня 2021 року за №258594173, 04 липня 2017 року внесено запис про право власності ОСОБА_1 на 1/3 квартири, при тому, що вона вже мала у власності інші 2/3 квартири з грудня 2014 року.

Враховуючи викладене, суд, вважає, що арешт на 1/3 кватири з метою можливої конфіскації майна було накладено необґрунтовано, оскільки ОСОБА_1 , яка є власником цієї частки, набула право власності на неї за кілька місяців до моменту реєстрації кримінального провадження №52017000000000889 від 20 грудня 2017 року, не є підозрюваною чи обвинуваченою у цьому провадженні, а тому таке майно не може підлягати конфіскації як виду покарання, а отже накладений арешт необхідно скасувати.

Керуючись ст.ст.170-174, 372, 376 КПК України, суд -

постановив:

Клопотання адвоката Лазаренко Ельвіри Олександрівни, яке подано в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна задовольнити частково.

Скасувати арешт 1/3 квартири (реєстраційний номер майна: 34143065), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , який було накладено ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року у вигляді заборони відчуження.

В іншій частині вимог - відмовити.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.

Головуюча: Л.І. Задорожна

Судді: О.В. Федоров

Я.В. Шкодін