Документ № 97583024

Справа № 236/1283/16-к

Провадження №1-кп/991/78/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

08 червня 2021 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів в складі:

головуючої - судді Задорожної Л.І.,

суддів - Сікори К.О., Федорова О.В.,

за участю учасників кримінального провадження:

секретаря судового засідання - Ярмолюк М.І.,

та сторін:

прокурора Кравця В.В.,

заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна,

установив:

30 вересня 2019 року до Вищого антикорупційного суду надійшло кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 05 вересня 2015 року за №42015051110000021, відносно ОСОБА_2 , якому відповідно до обвинувального акта висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.368, ч.3 ст.369-2, ч.1 ст.263 КК України, та ОСОБА_3 , якій висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

Ухвалою суду від 29 листопада 2019 року у кримінальному провадженні було призначено судовий розгляд.

03 червня 2021 року від ОСОБА_1 , який вважає себе власником арештованого майна, надійшло клопотання про скасування арешту автомобіля марки SKODA RAPID, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який був накладений ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року. У своєму клопотанні заявник зазначив, що арешт було накладено у кримінальному провадженні як на майно підозрюваної ОСОБА_3 з метою його конфіскації (у разі ухвалення обвинувального вироку суду). Оскільки арештований автомобіль фактично був прийнятий ОСОБА_1 в дар 03 вересня 2015 року, то вважає, що з того моменту він перебуває виключно у його власності, зокрема у володінні та користуванні. Також, на його думку, автомобіль належить йому на праві приватної власності, що підтверджується договором дарування від 24 жовтня 2015 року. Тому вважає, що арешт було накладено необґрунтовано, а у його подальшому застосуванні відпала потреба, оскільки у кримінальному провадженні він не є ні підозрюваним, ні обвинуваченим, набув права власності на автомобіль у встановленому законом порядку, та враховуючи положення ч.1 ст.59 КК України, автомобіль не може бути конфіскований у власність держави, так як таке майно не належить обвинуваченій.

Заслухавши думку осіб, які беруть участь у розгляді клопотання та дослідивши матеріали, що надані ОСОБА_1 , суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання про скасування арешту на майно, з огляду на таке.

За змістом ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ухвали слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2015 року, копія якої надана ОСОБА_1 , за клопотанням старшого слідчого військової прокуратури сил антитерористичної операції Жовнович О.М., було накладено арешт на майно ОСОБА_3 , в т.ч. і на автомобіль марки SKODA RAPID, д.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . Вказаний арешт було накладено з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

Частина перша статті 174 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, ОСОБА_1 , який вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, має довести, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба або, що арешт на автомобіль накладено необґрунтовано.

Арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, що передбачено ч.5 ст.170 КПК України.

Про обґрунтованість накладеного на майно арешту за п.3 ч.2 ст.170 КПК України буде свідчити, по-перше те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що майно, на яке накладено арешт, належить підозрюваному, обвинуваченому, засудженому або юридичній особі, щодо якої здійснюється провадження.

На думку суду, накладення арешту ухвалою слідчого судді Краматорського районного суду Донецької області 27 жовтня 2015 року було здійснено відповідно Кримінального процесуального кодексу України, оскільки ОСОБА_3 на той час була підозрюваною, так як 26 жовтня 2015 року їй було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, а санкція ч.3 ст.368 КК України передбачала додаткове покарання у виді конфіскації майна.

ОСОБА_1 стверджує, що арештований автомобіль є його власністю, а, оскільки він не являється підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, то арешт з метою можливої конфіскації накладено необґрунтовано.

На підтвердження цього ОСОБА_1 подав копію договору дарування транспортного засобу від 24 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області, за умовами якого ОСОБА_3 подарувала йому автомобіль марки SKODA моделі RAPID. В тексті договору зазначено, що сторони домовились укласти договір без зняття з обліку цього автомобіля (п.1 договору), а на момент укладення договору відсутність заборони відчуження автомобіля підтверджується витягом №48155480 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 24 жовтня 2015 року (п.5 договору). Також, в п.8 договору роз`яснено про необхідність реєстрації транспортного засобу обдаровуваним протягом десяти діб після його придбання. В тексті договору відсутня інформація про те, що подарований автомобіль був переданий обдаровуваному та не зазначено коли така передача відбулась.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з відчуженням транспортних засобів, здійснюється Цивільним кодексом України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок), який визначає певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Пункт третій цього Порядку визначає, що державний облік зареєстрованих транспортних засобів передбачає реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання і передачу інформації про такі засоби та відомостей про їх власників, які вносяться до Єдиного державного реєстру Державтоінспекції.

Згідно з пунктом 8 Порядку, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є серед іншого, договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, договори купівлі-продажу транспортних засобів, оформлені в Державтоінспекції, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби (в редакції, яка діяла станом на жовтень 2015 року). Також, у цьому пункті зазначено, що для державної реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції, крім вище перелічених документів, що підтверджують правомірність їх придбання, подається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі, з відміткою підрозділу Державтоінспекції про зняття транспортного засобу з обліку.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відчуження транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору щодо цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що на момент накладення арешту на автомобіль 27 жовтня 2015 року, його власником була ОСОБА_3 , про що була наявна відповідна інформація в Єдиному державному реєстрі Державтоінспекції, яка була надана слідчому судді; Горбатенко О.М., укладаючи 24 жовтня 2015 року договір дарування, не зняла його з обліку в підрозділі Державтоінспекції, а тому автомобіль належав їй на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3 , виданого Центром ДАІ 4412 03 вересня 2015 року (п.2 договору дарування); накладений арешт є таким, що передбачений КПК України, оскільки ОСОБА_3 на той час була підозрюваною, так як їй було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді конфіскації майна, тому відсутні підстави для скасування арешту. При цьому, суд відхиляє доводи заявника про те, що автомобіль фактично був прийнятий ним в дар 03 вересня 2015 року, оскільки договір дарування було укладено тільки 24 жовтня 2015 року і в договорі не зазначено коли майно було передано або буде передано, а інших доказів суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись статтями 174, 372, 376 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.

Головуюча: Л.І. Задорожна

Судді: О.В. Федоров

К.О. Сікора