Документ № 98220779

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2021 року

м. Київ

справа № 991/1551/19

провадження № 51-2567ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Анісімова Г.М.,

суддів Ковтуновича М.І., Фоміна С.Б.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Біленка Богдана Володимировича, який діє

в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 01 квітня 2021 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від

27 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 01 квітня 2021 року клопотання прокурора про закриття кримінального провадження задоволено частково. Кримінальне провадження від 17 серпня 2018 року №42018000000002019 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 «Декларування недостовірної інформації» Кримінального кодексу України (далі - КК), закрито на підставі пункту 4 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Також указаною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та захисника Бугая Д.В. про повернення прокурору обвинувального акту, а також вирішено питання щодо речових доказів.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27 травня 2021 року, ухвалу Вищого антикорупційного суду від 01 квітня 2021 року змінено. Виключено з мотивувальної частини останній абзац сторінки шостої ухвали, а саме: «Відтак суд вважає, що правові позиції, викладені у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 11.12.2019, які покладені в основу ухвали колегії суддів АП ВАКС від 02.03.2021 у даній справі, є нерелевантними (неналежними) щодо фактичних обставин даного кримінального провадження від 17.08.2018 №42018000000002019 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК, а тому не підлягають застосуванню». В решті ухвалу залишено без змін.

Доводи касаційної скарги та її вимоги

У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування оскаржених судових рішень з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що, закриваючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 , Вищий антикорупційний суд, з метою дотримання статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також приписів статей 8, 9, 17 КПК в частині забезпечення права на справедливий і публічний розгляд його справи, мав закрити кримінальне провадження на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1

ст. 284 КПК, оскільки ОСОБА_1 заперечував проти закриття провадження за п. 4 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Мотиви Суду

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження

на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 №13-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції Українистаттю 366-1 Кримінального Кодексу України (далі - КК). За пунктом 2 резолютивної частини зазначеного вище рішення, визнані неконституційними норми статті 366-1 КК втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування»№ 1074-IX від 04 грудня 2020 року (далі - Закон № 1074-ІХ), що набув чинності 30 грудня 2020 року, виключено з КК ст. 366-1 КК «Декларування недостовірної інформації».

За ч. 7 ст. 284 КПК, якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок. Якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 9-1 ч. 1 цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 ч. 2 цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Наведеними вище нормами статті 284 КПКне визначено порядку закриття кримінального провадження за підставою, передбаченою п. 4 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого, відповідно до приписів ст. 4341 КПК, Велика Палата Верховного Суду, об`єднана палата і палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

За ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені

у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 13 січня 2021 року (справа № 0306/7567/12, провадження № 13-73кс19), особу може бути піддано кримінальному переслідуванню виключно за діяння, яке визнано злочином за нормами КК, тоді як втрата чинності нормою Особливої частини КК означає, що передбачені нею дії або бездіяльність вже не містять ознак діяння, за яке цим Кодексом встановлювалася кримінальна відповідальність. Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції України анулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми на законодавчому рівні. Отже, дія чи бездіяльність перестають вважатися злочином як на підставі закону про скасування кримінальної відповідальності, так і у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення про неконституційність норми КК, що встановлювала цю відповідальність.

Офіційна констатація невідповідності правової норми Конституції Українианулює її юридичну силу, що за змістом є рівнозначним виключенню такої норми на законодавчому рівні. Відтак, дія чи бездіяльність перестають вважатися злочином як на підставі закону про скасування кримінальної відповідальності, так і у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення про неконституційність норми КК, що встановлювала цю відповідальність (пункти 25, 26 Постанови).

Згідно з положеннями ст. 5 ККзакон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Водночас закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Рішення Конституційного Суду України, якими констатовано невідповідність Основному Законуположень КК щодо криміналізації певних дій або бездіяльності, мають ретроспективну дію, про що свідчить зміст п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК. Встановлення неконституційності закону, застосованого судом під час вирішення справи, визнається виключною обставиною і підставою для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку екстраординарного провадження. Із цих підстав може бути перевірено і скасовано обвинувальний вирок про засудження особи за діяння, скоєні в період чинності зазначеного вище закону, а також ухвалу, постанову судів апеляційної та касаційної інстанцій, винесені до прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення.

Верховний Суд виходить із того, що положення п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК містять імперативні приписи, які не передбачають можливості продовження кримінального провадження, оскільки втрата чинності законом, який раніше визнавав те чи інше діяння кримінальним правопорушенням, унаслідок його скасування чи визнання неконституційним робить подальше кримінальне провадження безпредметним, оскільки відповідне діяння не є злочином за чинним КК (постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 266/3090/18; ухвала Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 703/2432/17).

Колегія суддів враховує, що правовий висновок щодо застосування норми права, викладений в постанові колегії суддів Верховного Суду від 11 листопада 2020 року (справа № 310/2328/19), на який посилається захисник, не підлягає застосуванню в цьому провадженні, оскільки стосується іншої правової ситуації, де особа виправдана у зв`язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а на час касаційного розгляду кримінально-правова норма, передбачена ст. 366-1 КК, визнана неконституційною і в подальшому правопорушення декриміналізовано. Як не підлягає застосуванню з тих самих підстав і правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 153/1289/18, де не йдеться про закриття кримінального провадження в підготовчому судовому засіданні кримінального провадження, де інкримінована кримінально-правова норма не визнавалась неконституційною Конституційним Судом України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги прокурора щодо істотного порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, так як суди дійшли помилкових висновків про відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України, оскільки належним чином не дослідили доказів, наданих стороною обвинувачення, на обґрунтування його винуватості, є неспроможними, оскільки на даний час відсутня кримінальна відповідальність за вказане діяння, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Колегія суддів відводить як необґрунтовані доводи сторони захисту про безпідставне відхилення судом в підготовчому судовому провадженні клопотання про повернення органу досудового розслідування обвинувального акта, які за своїм змістом зводяться до тверджень про істотні суперечності в обвинувальному акті між фактичними обставинами кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та висунутим обвинуваченням, де захисник не погоджується з фактичними обставинами, піддає їх сумніву, на підставі чого стверджує, що з обвинувального акту неможливо визначити межі висунутого обвинувачення.

На стадії підготовчого провадження суд, відповідно до ч. 3 ст. 314, ст. 315 КПК, серед інших визначених там повноважень, може повернути прокурору обвинувальний акт якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, що визначені приписами ст. 291 КПК.

Суд першої інстанції виходив з того, що обвинувальний акт за приписами ч. 2 цієї статті має містити відомості про: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.

Водночас питання про відповідність викладення обвинувального акту фактичним обставинам справи, про узгодженість викладених фактичних обставин справи з формулюванням обвинувачення та з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, про наявність чи відсутність тих чи інших відомостей та перевірку їх доказами, не може бути предметом розгляду під час підготовчого провадження, оскільки на цій стадії судового провадження суд позбавлений можливості дослідити докази, як і конкретність та доведеність обвинувачення.

В касаційній скарзі не йдеться про те, що обвинувальний акт в кримінальному провадженні не містить бодай яких-небудь відомостей, з передбачених ч. 2 ст. 291 КПК, натомість стверджується про безпідставне посилання сторони обвинувачення на докази, суперечності в твердженнях сторони обвинувачення стосовно фактичних обставин, не логічність тверджень про мету вчинення інкримінованих дій, невідповідність способу вчинення злочину фактичним обставинам, тобто про ті обставини, що підлягали би перевірці судом за умови призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК.

З моменту надходження обвинувального акту до суду та в залежності від етапу судового провадження, на якому встановлено підстави для закриття кримінального провадження, виключно суд уповноважений прийняти рішення у формі ухвали про закриття кримінального провадження з підстав передбачених ст. 284 КПК України, про що свідчать приписи статей 314, 419, 440 КПК.

Отже, суд першої інстанції дав оцінку зазначеним вище обставинам, та дійшов небезпідставного висновку про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПКщодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК.

Ухвала про закриття кримінального провадження за ст. 366-1 КК на підставі п. 4 ч. 1

ст. 284 КПК у зв`язку із визнанням Конституційним Судом України неконституційною

ст. 366-1 КК, відповідає загальним засадам кримінального провадження верховенства права та законності.

Ухвала місцевого суду є законною, обґрунтованою, належно мотивованою та відповідає вимогам статей 370, 372 КПК.

Здійснивши перегляд ухвали суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги захисника, належним чином їх перевірив, надав змістовні відповіді, з наведенням докладних мотивів постановленого рішення. Сторона захисту в касаційній скарзі не стверджує про неповноту судового розгляду судом апеляційної інстанції, не погоджуючись з висновками суду водночас не вказує на те, що які-небудь доводи апеляційної скарги залишились без вмотивованих відповідей. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Твердження в касаційній скарзі про порушення судами першої та апеляційної інстанцій приписів статей 6, 13 Конвенції є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на нормах Конституції України та кримінального процесуального законодавства. Доводи сторони захисту фактично зводяться до тверджень про порушення судом презумпції невинуватості та закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави, що унеможливлює відшкодування шкоди, заподіяної у зв`язку з необґрунтованим притягненням до кримінальної відповідальності та в цьому контексті - незаконним переслідуванням.

Натомість, за ч. 1 ст. 62 Конституції України, частинами 1, 2, 5 ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Крім того, частинами 1, 2 ст. 2 КК встановлено, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Отже, відповідно до положень ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 2 КК, частин 1, 2, 5 ст. 17 КПК, в контексті закриття кримінального провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК в підготовчому судовому засіданні оскарженою ухвалою Вищого антикорупційного суду, ОСОБА_1 є невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК, оскільки вину ОСОБА_1 не було встановлено у порядку, передбаченому КПК, обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, а само кримінальне провадження, з огляду на декриміналізацію інкримінованого йому діяння, визнано безпредметним і закрито судом. Встановлювати винуватість чи невинуватість особи у вчиненні діяння, не передбаченого чинним КК як кримінальне правопорушення, суд повноважень не має, оскільки це суперечить завданням кримінального провадження, що визначені статтею 2 КПК.

Колегія суддів вважає безпідставними також доводи касаційної скарги про порушення презумпції невинуватості оскарженими судовими рішеннями.

Презумпція невинуватості вважається порушеною, якщо судове рішення відображає думку про винуватість особи у вчиненні злочину до того, як її вину буде доведено відповідно до закону, про що свідчить усталена практика Європейського суду з прав людини в справах («Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland), п. 37; «Нераттіні проти Греції» (Nerattini v. Greece), п. 23; «Діду проти Румунії» (Didu v. Romania), п. 41). Попереднє висловлення судом такої думки неминуче порушує презумпцію невинуватості («Нестак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), п. 88; «Гарицкі проти Польщі» (Garycki v. Poland), п. 66).

Натомість оскаржені судові рішення не містять в своєму змісті думок суду чи тверджень про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та не містять жодної обставини для припущення, що суд розглядає його як особу, винувату у вчиненні кримінального правопорушення.

Доводи сторони захисту про те, що закриття кримінального провадження на підставі

п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК є його закриттям з нереабілітуючої підстави не засновані на законі. Доводи фактично зводяться до того, що в Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відсутня така підстава для відшкодування шкоди як закриття кримінального провадження у зв`язку з набранням чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою.

Колегія суддів враховує, що КПК та КК не визначають поняття «реабілітуючої» та «нереабілітуючої» підстав закриття кримінального провадження, які є доктринальними поняттями в кримінальному процесуальному праві.

В цьому кримінальному провадженні, з огляду на викладене вище, відсутні підстави стверджувати про його закриття з нереабілітуючої підстави.

За приписами ч. 3 ст. 152 Конституції Україниматеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Крім того, згідно зі ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржених судових рішень з мотивів, зазначених у касаційній скарзі захисника, та вважає, що у відкритті провадження за його касаційною скаргою слід відмовити, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 22 березня 2021 року у справі № 757/28191/18-к .

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюзахисника Біленка Богдана Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 01 квітня 2021 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 27 травня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Г.М. Анісімов М.І. Ковтунович С.Б. Фомін