Документ № 98253068

справа № 991/4249/21

провадження №11-сс/991/434/21

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

Іменем України

12 липня 2021 року місто Київ

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Чорна В.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги адвоката Шаповалової Ольги Анатоліївни - захисника підозрюваного ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.06.2021 р., -

ВСТАНОВИЛА:

07 липня 2021 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга, яку в той же день передано судді-доповідачу.

З апеляційної скарги встановлено, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.06.2021 р. залишено без розгляду клопотання адвоката Шаповалової О.А. - захисника підозрюваного Злочевського М.В. про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного відносно підозрюваного ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 5202000000000473 від 28.07.2020 р. згідно з ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17.08.2020 р.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування вищезазначеної ухвали внаслідок грубого порушення слідчим суддею загальних засад кримінального провадження та норм кримінального процесуального закону. Обґрунтовуючи наявність підстав для апеляційного перегляду ухвали, яка не підлягає апеляційному оскарженню згідно чинного КПК України, апелянт посилається на те, що, виходячи зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчим суддею здійснено аналіз доказів щодо суті заявленого клопотання, зокрема, проаналізовано процесуальне рішення, постановлене щодо підозрюваного раніше, надано тлумачення законодавчих норм та висловлене власне бачення щодо порядку їхнього застосування. Тобто, на думку апелянта, незважаючи на те, що в ухвалі зазначено про залишення клопотання захисника без розгляду, фактично його було розглянуто по суті. При цьому позиція захисника як автора клопотання не була заслухана, чим було істотно обмежені права підзахисного на захист та на доступ до суду, які належать до загальних засад кримінального провадження. Вважає, що виходячи з позиції слідчого судді, викладеної в ухвалі, право ставити питання про зміну, у тому числі скасування запобіжного заходу, у сторони захисту виникне виключно після того, як ОСОБА_1 буде затримано та доставлено до суду, що свідчить про суттєве звуження змісту та обсягу процесуальних прав особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, та практичну неможливість захиснику здійснювати захист у кримінальному провадженні. Тому захисник вважає, що суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на це рішення має керуватися приписами ч. 6 ст. 9 КПК України щодо застосування загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 КПК України, зокрема, забезпечення права на захист; доступ до правосуддя; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 13-15, 17 ч. 1 ст.7 КПК України), оскільки оскаржувана ухвала постановлена слідчим суддею з суттєвим порушенням загальних засад кримінального провадження та з виходом за межі повноважень. Відтак, вважає, що апеляційна скарга має бути призначена до розгляду.

08 липня 2021 року на виконання вимог ст. 422 КПК України суддею-доповідачем витребувано з Вищого антикорупційного суду матеріали провадження з розгляду слідчим суддею клопотання захисника про зміну запобіжного заходу.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали, що надійшли з суду першої інстанції, суддею-доповідачем встановлено підстави для відмови у відкритті провадження за даною апеляційною скаргою, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано Главою 26 КПК України. Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 392 КПК України, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, наведено в ч.ч. 1, 2 ст. 309 КПК.

Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про закриття кримінального провадження на підставі ч. 9 ст. 284 цього Кодексу, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.

Наведений перелік свідчить, що законодавцем забезпечено можливість апеляційного оскарження під час досудового розслідування тих рішень слідчих суддів, які стосуються застосування заходів забезпечення кримінального провадження або найбільше зачіпають права та свободи особи. Такий підхід відповідає за своїм змістом правовій природі судового контролю під час досудового розслідування, який обумовлюється потребою учасників кримінального провадження в отриманні невідкладного судового захисту їх прав, свобод та інтересів.

Встановлення законодавцем обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю у разі обмеження чи порушення прав і законних інтересів осіб.

Ухвала слідчого судді про залишення без розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу відсутня у зазначеному переліку, а отже, її оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Відсутність оскаржуваної ухвали у переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 309 КПК України, є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України.

Відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді, яка не підлягає оскарженню згідно КПК України, суддя-доповідач враховує правові висновки Верховного Суду та позицію Європейського суду з прав людини щодо умов прийнятності апеляційної скарги.

Зокрема, у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2018 р. (справа № 483/1186/16-к), на яку посилається апелянт, за результатами розгляду касаційної скарги на ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження зроблено правовий висновок про те, що терміни «застосування запобіжного заходу» та «обрання запобіжного заходу» використовуються як синонімічні (тотожні за своїм правовим значенням), а тому слідчий суддя, постановивши ухвалу про обрання особі, яка підозорюється у вчиненні кримінального правопорушення та оголошена в розшук, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, постановив рішення, яким обмежується право на свободу та особисту недоторканість підозрюваного, а отже, така ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Однак, зазначена правова позиція не є релевантною до обставин справи, що розглядається, оскільки стосується можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, якою дійсно обмежується право на свободу та особисту недоторканість підозрюваного.

Натомість, з системного аналізу правових позицій Верховного Суду, що стосуються оскарження ухвал слідчих суддів за результатами розгляду клопотань про зміну запобіжного заходу (зокрема, у справах № 628/969/18 від 18.12.2018 р., № 487/392/20 від 07.12.2020 р., 4910/1/19-к від 30.01.2020 р.) вбачається, що в розумінні надання права на апеляційне оскарження поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й випадки зміни запобіжного заходу лише у разі, коли суд обирає або застосовує до підозрюваного інший, більш тяжкий запобіжний захід, адже в такому випадку рішенням про обрання або зміну запобіжного заходу слідчий суддя фактично погіршує його становище, збільшуючи обсяг покладених обов`язків або накладаючи додаткові майнові зобов`язання. Саме тому такі ухвали підлягають перевірці в апеляційному порядку за аналогією з ухвалами про застосування запобіжного заходу.

Отже, Верховний Суд залишається послідовним у тлумаченні положень КПК України в частині неможливості апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів, не передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 309 КПК України, у разі, якщо вони не обмежують права особи на свободу та особисту недоторканість або іншим чином не погіршують становище підозрюваного.

У даному випадку, оскаржуваною ухвалою слідчого судді залишено без розгляду клопотання захисника про зміну підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу, обраного в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України ухвалою від 17.08.2020 р. При цьому, стороні захисту було забезпечено право на апеляційний перегляд цієї ухвали: ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02.10.2020 р. її залишено без змін.

Отже, з постановленням оскаржуваної ухвали становище підозрюваного жодним чином не змінилося, а будь-який інший запобіжний захід стосовно нього не обирався. Залишення оскаржуваною ухвалою клопотання захисника про зміну вже обраного запобіжного заходу без розгляду не порушило та не обмежило жодних прав сторони захисту, в тому числі можливості в повному обсязі реалізувати свої права під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 5202000000000473 від 28.07.2020 р. Оскаржувана ухвала не призводить ані до встановлення обмежень конституційних прав особи, ані до перешкоджання здійсненню ефективного досудового розслідування чи кримінального провадження в цілому, зокрема, з огляду й на те, що вказане рішення слідчого судді не створює жодних перепон щодо повторного звернення захисника з відповідним клопотанням.

Крім того, при постановленні ухвали про залишення клопотання про зміну запобіжного заходу без розгляду слідчий суддя не вийшов за межі процесуальних повноважень, визначених, зокрема, ч. 5 ст. 201 КПК України.

За викладених обставин у їх сукупності, процесуальний закон не зобовязує суд апеляційної інстанції давати оцінку законності чи незаконності постановленого слідчим суддею рішення, оскільки ним постановлено ухвалу, яка передбачена КПК України, а при її постановленні слідчий суддя не вийшов за межі своїх процесуальних повноважень.

Суддя-доповідач також зазначає, що право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, яка перешкоджає реалізації прав або повноважень однієї із сторін кримінального провадження, дійсно має бути забезпечено, хоча і не передбачено КПК України, скільки інакше така сторона буде позбавлена можливості реалізувати свою процесуальну волю. Однак, як вже зазначалося вище, оскаржувана ухвала не є подібною до тих, що мають негативні наслідки і перешкоджають реалізації прав або повноважень сторони захисту, оскільки зміна запобіжного заходу, яку можливо було б ототожнювати із застосуванням нового запобіжного заходу, у даному випадку не відбулася, що свідчить про відсутність підстав для апеляційного оскарження.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, тож Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Зазначений висновок кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду), в якому Конституційний суд, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.

У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа №646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа №161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).

Отже, за наявності у кримінальному процесуальному законі виключного переліку ухвал слідчих суддів, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування, з наданням можливості оскарження інших рішень слідчого судді на стадії підготовчого провадження, підстави для відкриття апеляційного провадження у даному випадку відсутні.

При прийнятті рішення суддя-доповідач враховує також позицію Європейського суду з прав людини щодо умов прийнятності апеляційної скарги.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що держава має право встановити певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати самої сутності цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 57 Рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства», п. 96 Рішення від 13 лютого 2001 року у справі «Кромбах проти Франції»). У Рішенні Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» зазначено, що спосіб, у який ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.

В даному випадку, обмеження на апеляційне оскарження, встановлені національним законодавством, мають розумну пропорційність та не порушують загальні права та свободи особи.

За наведених вище обставин та враховуючи, що посилання апелянта на загальні засади кримінального провадження як на підставу для апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали слідчого судді всупереч передбаченим кримінальним процесуальним законом обмеженням є необґрунтованими, а тому у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника Шаповалової О.А. на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.06.2021 р. слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 309, 369-372, 399, 418, 532 КПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката Шаповалової Ольги Анатоліївни - захисника підозрюваного ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 24.06.2021 р. - відмовити.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку.

Суддя В.В. Чорна