Документ № 98381127

Справа № 991/9969/20

Провадження 1-кп/991/88/20

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2021 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Дубаса В.М., суддів Коліуша О.Л., Ткаченка О.В. (далі - суд),

за участі:

секретаря судового засідання Ляшинської А.Ю.,

прокурора Мусіяки В.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

захисника Ломанова Д.О.,

представника потерпілого (цивільного позивача) ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні угоду про визнання винуватості від 08.07.2021 та обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 01.07.2020 за №52020000000000407, щодо обвинувачення

ОСОБА_1 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві, громадянин України, місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , працює головою Роздільнянської районної ради Одеської області, раніше не судимий, одружений, має малолітнього сина 2008 року народження) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий опис судового провадження.

04.12.2020 із Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (САП ОГП) до Вищого антикорупційного суду (ВАКС) надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні від 01.07.2020 №52020000000000407 щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 КК «Зловживання владою або службовим становищем».

Ухвалою ВАКС від 07.12.2020 призначено підготовче судове засідання на 23.12.2020, з перервами до 28.01.2021, 11.02.2021, 04.03.2021. Ухвалою ВАКС від 04.03.2021 призначено судовий розгляд на 04.03.2021 з перервами до 18.03.2021, 07.04.2021, 13.05.2021, 27.05.2021, 17.06.2021, 30.06.2021, 08.07.2021, 15.07.2021, 16.07.2021.

08.07.2021 в судовому засіданні сторони провадження повідомили суд про укладення угоди про визнання винуватості між обвинуваченим та прокурором, а тому відповідно до частини 3 статті 474 КПК суд невідкладно зупинив проведення процесуальних дій і перейшов до розгляду угоди.

2. Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Відповідно до угоди про визнання винуватості та обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що в період з 27.11.2014 по 16.08.2019, будучи народним депутатом України VIII скликання, умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи владою всупереч інтересам служби, отримав неправомірну вигоду для себе, а саме оплату за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, права користування готельним номером в ДП «Готельний комплекс «Національний», чим спричинив тяжкі наслідки державним інтересам в особі юридичної особи публічного права - Управлінню справами Апарату Верховної Ради України, тобто вчинив злочин, передбачений частиною 2 статті 364 КК (в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом №770-VIII від 10.11.2015), за таких обставин:

« ОСОБА_1 відповідно до Постанови Центральної виборчої комісії від 24.11.2014 №2182 «Про реєстрацію народних депутатів України, обраних на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року в одномандатних виборчих округах» зареєстрований як такий, що обраний народним депутатом України VIII скликання, 27.11.2014 відповідно до ст. 79 Конституції України склав присягу перед Верховною Радою України, зобов`язавшись усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов`язки в інтересах усіх співвітчизників.

ОСОБА_1 , набувши повноважень народного депутата України VIII скликання, будучи забезпеченим житлом у м. Києві, а саме з 11.06.2007 одноосібним власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , зловживаючи владою, тобто умисно використовуючи як службова особа надані йому як народному депутату (представнику законодавчого органу державної влади) владні повноваження, в межах наданої йому компетенції ставити обов`язкові для виконання юридичною особою вимоги щодо забезпечення гарантії його депутатської діяльності в частині виплати компенсації за оренду житла чи винайму готельного номера, діючи умисно, з корисливих мотивів, всупереч інтересам служби, не рахуючись з покладеними на нього Конституцією України і Законами України обов`язками діяти на благо Вітчизни і дбати про добробут Українського народу, не пізніше 26.11.2014 вирішив отримати неправомірну вигоду для себе за рахунок коштів, передбачених Законом для компенсації вартості оренди (винайму) житла народним депутатам, передбачених Законом для компенсації вартості оренди (винайму) житла народним депутатам.

З цією метою, для одержання неправомірної вигоди у виді надання йому як народному депутату України в користування готельного номера за рахунок бюджетних коштів, передбачених на компенсацію вартості оренди житла або винайму готельного номера народними депутатами України, без наявності підстав для отримання таких коштів внаслідок забезпеченості житлом у м. Києві, ОСОБА_1 , підписавши 26.11.2014, подав на ім`я Керівника Апарату Верховної Ради України дві заяви, в яких просив нараховувати йому кошти для винайму готельного номера, які перераховувати на рахунок Державного підприємства «Готельний комплекс «Національний» Управління справами Верховної Ради України (далі - ДП «Готельний комплекс «Національний») протягом усього строку виконання депутатських повноважень.

При цьому ОСОБА_1 усвідомлював, що зловживаючи владою при зверненні до Керівника Апарату Верховної Ради України з метою безпідставного отримання неправомірної вигоди у виді оплати права користування готельним номером за рахунок коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, його дії явно суперечать інтересам служби, цілям і завданням гарантій депутатської діяльності, що визначені в Законі, а співробітники Апарату Верховної Ради України не були уповноважені здійснювати перевірку повідомленої народними депутатами України інформації щодо наявності підстав для отримання грошових коштів як компенсації відповідно до ст. 35 Закону, і лише внаслідок висунутої народним депутатом України вимоги зобов`язані сплачувати за користування ним готельним номером за рахунок бюджетних коштів. Тому ОСОБА_1 був переконаний, що за будь-яких обставин після звернення із зазначеними заявами отримає таку неправомірну вигоду, а оплата за користування готельним номером здійснюватиметься за рахунок бюджетних коштів, що призведе до тяжких наслідків у виді протиправного вибуття відповідної суми коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України, з рахунку юридичної особи публічного права.

Тоді ж, 26.11.2014 ОСОБА_1 , діючи на досягнення злочинного умислу одержання неправомірної вигоди, уклав договір з ДП «Готельний комплекс «Національний» №169 про надання послуг, на підставі якого отримав в користування готельний номер, вартість винайму якого відповідно до поданої ним заяви оплачувалась Управлінням справами Верховної Ради України за рахунок бюджетних коштів, передбачених на забезпечення діяльності Верховної Ради України. Водночас досудовим розслідуванням встановлено, що з метою отримання в користування номера вищої категорії ОСОБА_1 у той же день уклав договір №170.

29.01.2016 Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 12 затверджено новий Порядок видачі народним депутатам України коштів для компенсації вартості оренди житла або винайму готельного номера, ознайомившись із яким та бажаючи і в подальшому протягом всього часу здійснення депутатських повноважень отримувати неправомірну вигоду у виді оплати за користування готельним номером за рахунок бюджетних коштів, ОСОБА_1 22.02.2016 подав до Апарату Верховної Ради України заяву про подальше перерахування грошових коштів, що нараховувались йому для компенсації вартості винайму готельного номера, на розрахункові рахунки ДП «Готельний комплекс «Національний», яка була зареєстрована в Апараті Верховної Ради України за № 41250. Аналогічну заяву з метою подальшого отримання неправомірної вигоди у виді оплати за користування готельним номером за рахунок бюджетних коштів ОСОБА_1 подав до Апарату Верховної Ради України 06.10.2017, яка була зареєстрована за № 227939.

16.08.2019 народний депутат України VIII скликання ОСОБА_1 перестав отримувати грошові кошти для компенсації вартості оренди житла чи винайму готельного номера, припинивши таким чином вчинювати кримінальне правопорушення.

Отже, ОСОБА_1 , будучи службовою особою і зловживаючи владою всупереч інтересам служби, шляхом подання вищевказаних заяв та усвідомлюючи той факт, що співробітники Апарату Верховної Ради України та Управління справами Верховної Ради України не уповноважені перевіряти наявність у народного депутата житла в місті Києві, у період з 27.11.2014 по 16.08.2019 отримав неправомірну вигоду для себе, яка полягала в оплаті за рахунок бюджетних коштів користування ним готельним номером у ДП «Готельний комплекс «Національний».

При цьому внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_1 на підставі поданих ним заяв від 26.11.2014, 22.02.2016 та 06.10.2017 Управління справами Верховної Ради України в період з 27.11.2014 по 16.08.2019 (включно) нараховувало йому грошові кошти для компенсації вартості оренди житла та винайму готельного номера в сумі 928 890,00 грн (що більш ніж у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян), які в подальшому на підставі його ж заяв перераховувало на розрахунковий рахунок ДП «Готельний комплекс «Національний» як оплату за користування ОСОБА_1 готельним номером.

Відповідно внаслідок зазначених протиправних дій ОСОБА_1 щодо отримання ним неправомірної вигоди Управлінню справами Верховної Ради України (на даний час Управлінню справами Апарату Верховної Ради України) як юридичній особі публічного права і головному розпоряднику бюджетних коштів спричинено тяжкі наслідки, які полягають у безповоротній втраті бюджетних коштів у сумі 928 890,00 грн, тобто такі наслідки, які більш ніж у 250 разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян)».

3. Відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та узгоджена міра покарання.

08.07.2021 у місті Києві укладена угода про визнання винуватості в кримінальному провадженні між прокурором другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді САП ОГП Мусіякою Валентином Володимировичем та обвинуваченим ОСОБА_1 за участі адвоката Ломанова Дениса Олександровича.

В угоді про визнання винуватості зазначено істотні обставини, які враховані прокурором при вирішенні питання про її укладення, а саме:

1) ступінь та характер сприяння ОСОБА_1 у проведенні кримінального провадження щодо нього, зокрема беззаперечне визнання ним своєї винуватості в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, надання зізнавальних показань стосовно себе, активне вжиття заходів до відшкодування у повному обсязі завданого кримінальним правопорушенням збитку, що підтверджено доказами;

2) характер і тяжкість висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, зокрема, належність кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , до тяжкого, а також спричинення шкоди (наслідків) внаслідок його вчинення лише державним інтересам в особі юридичної особи публічного права;

3) наявність суспільного інтересу у швидкому судовому провадженні, яке забезпечить повне, своєчасне та невідворотне покарання ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, досягнення мети покарання, а також відшкодування завданого злочином збитку;

4) наявність суспільного інтересу в запобіганні вчиненню кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.

В угоді зазначено, що обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_1 згідно зі статтею 66 КК є щире каяття та добровільне відшкодування у повному обсязі завданого збитку, а обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_1 , згідно зі статтею 67 КК у ході досудового розслідування не встановлено.

В угоді зазначено, що обвинувачений ОСОБА_1 повністю та беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення в обсязі висунутого йому обвинувачення та зобов`язується беззастережно визнати свою винуватість в обсязі висунутого йому обвинувачення в судовому провадженні.

Сторони угоди погодились на призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у межах, передбачених санкцією частини 2 статті 364 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням функцій представника влади в органах державної влади строком на 1 (один) рік, зі штрафом у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн. Також сторони погодили, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади не повинно поширюватись на посади в органах місцевого самоврядування, оскільки кримінальне правопорушення вчинене під час здійснення повноважень народного депутата України, саме як представника влади в органі державної влади.

Сторони угоди з урахуванням вимог частини 2 статті 75 КК України узгодили звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки із встановленням випробування на визначений судом іспитовий строк (згідно з частиною 4 статті 75 КК України - від одного до трьох років) та покладенням обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 КК України, а саме: - періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Відповідно до частини 3 статті 75 КК сторони угоди усвідомлюють, що суд ухвалює звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Водночас сторони дійшли згоди спільно клопотати перед судом під час розгляду угоди про визнання винуватості про визначення тривалості іспитового строку в 1 (один) рік.

Обвинувачений ОСОБА_1 погодився на призначення узгодженої міри покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.

Також в угоді зазначено, що сторонам угоди відомо та зрозуміло, що у відповідності до вимог статті 473 КПК наслідком укладання та затвердження даної угоди про визнання винуватості для прокурора і підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями частини 4 статті 394 та частини 3 статті 424 КПК, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 474 КПК.

Сторонам угоди відомо і зрозуміло, що обмеженнями у відповідності до частини 4 статті 394 КПК є право оскарження вироку суду першої інстанції в апеляційному порядку на підставі даної угоди між прокурором та підозрюваним про визнання винуватості:

- обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 4-7 статті 474 цього кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладення угоди;

- прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому, згідно з частиною 4 статті 469 цього кодексу угода не може бути укладена.

Сторонам угоди відомо і зрозуміло, що обмеження у відповідності до частини 3 статті 424 КПК є право оскарження в касаційному порядку вироку суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судового рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги:

- засудженим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 5-7 статті 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладення угоди;

- прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому, згідно з частиною 4 статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Наслідки укладення та затвердження угоди обвинуваченому ОСОБА_1 роз`яснено.

4. Позиції учасників судового провадження щодо угоди.

Під час судового засідання прокурор Мусіяка В.В. угоду підтримав, вказавши про її відповідність вимогам чинного законодавства, добровільність її укладення, належність даного кримінального правопорушення до числа тих, щодо яких законом передбачена можливість укладення угод про визнання винуватості, а також, що існують достатні фактичні дані для визнання обвинуваченим своєї винуватості у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, яка підтверджується сукупністю зібраних під час досудового розслідування доказів. Також прокурор зазначив, що умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, а також повідомив про відшкодування шкоди, завданої інкримінованим обвинуваченому кримінальним правопорушенням, та про наявність письмової згоди потерпілого - юридичної особи публічного права - Управління справами Апарату Верховної Ради України від 08.07.2021 №15/24-2021/224791 на укладення угоди з обвинуваченим.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні повідомив, що в повному обсязі розуміє характер обвинувачення та погоджується з його формулюванням, зазначеним в угоді, повністю та беззастережно визнає свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні та щиро розкаюється, просив суд затвердити угоду. При цьому ОСОБА_1 зазначив, що він цілком розуміє, що має право на повний судовий розгляд, у якому прокурор має довести усі обставини кримінального правопорушення, і що він при цьому має право мовчати, допитати під час такого розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь, проте все одно просив затвердити укладену угоду. Він також вказав, що повністю усвідомлює вид покарання, призначення якого обумовлене угодою, а також інші заходи, що будуть застосовані до нього у разі її затвердження. Крім того, повідомив, що укладення угоди про визнання винуватості є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин ніж ті, що передбачені в угоді.

Захисник Ломанов Д.О. в судовому засіданні також просив затвердити укладену угоду, повідомивши, що її умови відповідають вимогам законодавства, а її укладення є добровільним.

Представник потерпілого та цивільного позивача (Управління справами Апарату Верховної Ради України) ОСОБА_2 у судовому засіданні повідомила про повне відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та про наявність письмової згоди на укладення угоди з обвинуваченим.

5. Мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам КПК і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.

5.1. Згідно з частиною 7 статті 474 КПК, суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості. У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжуються у загальному порядку.

5.2. Відповідно до частин 2 і 3 статті 4 КК, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

За змістом наведених в угоді про визнання винуватості та обвинувальному акті обставин кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , тривало в період з 27.11.2014 по 16.08.2019.

Чинною у цей період частиною 4 статті 12 КК визначалось, що тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

За чинною у цей період редакцією частини 2 статті 364 КК «Зловживання владою або службовим становищем» умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, якщо воно спричинило тяжкі наслідки , - карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, зі штрафом від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто діяння, передбачене частиною 2 статті 364 КК, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , кваліфікується як тяжкий злочин, а згідно з приміткою до статті 45 КК, таке кримінальне правопорушення належить до корупційних.

Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 469 КПК, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів без будь-яких умов.

5.3. Судом встановлено, що інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_1 діяння у період з 27.11.2014 по 16.08.2019 має такі елементи складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 КК:

обвинувачений на постійній основі здійснював функції представника органу законодавчої державної влади, тобто був службовою особою, а відтак суб`єктом інкримінованого йому кримінального правопорушення відповідно до пункту 1 примітки до статті 364 КК;

обвинувачений діяв з прямим умислом та метою отримання неправомірної вигоди, що підпадає під обов`язкові ознаки суб`єктивної сторони інкримінованого йому кримінального правопорушення;

діяння обвинуваченого заподіяло шкоду об`єкту інкримінованого йому кримінального правопорушення - суспільним відносинам, які виникають з приводу забезпечення належного порядку службової діяльності;

обвинувачений використав владу (можливості та гарантії, пов`язані із займаною посадою), які обумовлені виконанням ним функцій представника державної влади всупереч цілям і завданням, для яких вони надавались, що підпадає під ознаки об`єктивної сторони складу інкримінованого йому кримінального правопорушення;

діяння обвинуваченого призвели до втрати юридичною особою публічного права бюджетних коштів у загальному розмірі 928890 грн, тобто до завдання тяжких наслідків.

Таким чином, суд вважає, що кваліфікація діяння обвинуваченого ОСОБА_1 є правильною та свідчить про наявність фактичних підстав для визнання ним винуватості, що дає підстави для укладення угоди про визнання винуватості у даному кримінальному провадженні.

5.4. Судом встановлено, що укладення сторонами угоди про визнання винуватості від 08.07.2021 є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин ніж ті, що передбачені в угоді.

Також не встановлено обставин, які б могли свідчити, що умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Крім того, укладена угода не має преюдиціального значення для кримінальних проваджень щодо будь-яких інших осіб.

5.5. Суд вважає, що умови угоди, з урахуванням тяжкості інкримінованого злочину та передбаченого за його вчинення покарання, відповідають інтересам суспільства, які полягають у забезпеченні можливості справедливого та в розумні строки найскорішого вирішення кримінального провадження при мінімальних витратах державних ресурсів, а також зменшення навантаження на органи досудового розслідування, прокуратури і суди. Крім того, укладення угод про визнання винуватості стимулюватиме інших підозрюваних чи обвинувачених укладати такі угоди з метою сприяння у проведенні кримінального провадження та отримання для себе більш м`якого покарання чи звільнення від його відбування тощо, що сприятиме виправленню обвинуваченого та запобіганню вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, а також впливатиме на усвідомлення іншими особами неминучої караності протиправних діянь та формування несприйняття корупційної поведінки.

5.6. Суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_1 добровільно у повному обсязі відшкодував шкоду, завдану потерпілому - Управління справами Апарату Верховної Ради України, - що підтверджується належними доказами.

5.7. Судом встановлено, що сторонам угоди відомо та зрозуміло, що у відповідності до вимог статті 473 КПК наслідком укладення та затвердження даної угоди про визнання винуватості для прокурора і обвинуваченого є обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями частини 4 статті 394 КПК та частини 3 статті 424 КПК, та в угоді обумовлено й наслідки її невиконання, передбачені статтею 476 КПК.

5.8. Суд бере до уваги те, що в укладенні даної угоди згідно з пунктом 9 частини 2 статті 52 КПК брав участь захисник Ломанов Д.О.

5.9. Відповідно до частини 5 статті 65 КК, у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.

Відповідно до статті 50 КК, питання призначення покарання повинні вирішуватись з урахуванням мети покарання, як такої, що включає не лише кару, а й виправлення засуджених, та запобігання вчиненню злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Тобто суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, що є виключно дискрецією суду у кримінальному судочинстві і охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. При цьому суд зазначає, що виключно каральний підхід при призначенні покарання є неефективним для розв`язання проблем запобігання злочинності, зокрема й корупційної.

Суд не вбачає будь-яких привілеїв для обвинуваченого ОСОБА_1 , який досяг угоди із стороною обвинувачення, оскільки така угода укладена без жодного примусу лише за бажанням сторін та спрямована на вирішення завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 КПК.

Відтак суд вважає, що укладена угода відповідає нормам КК та інтересам суспільства й в частині узгодженого покарання, яке відповідає загальним засадам призначення покарання, є пропорційним та достатнім, сторони узгодили покарання у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, та забезпечить досягнення мети його застосування.

Суд бере до уваги особу обвинуваченого ОСОБА_1 , його позитивну характеристику за місцем праці головою Роздільнянської районної Ради Одеської області, не перебування на обліку у нарколога та психіатра, він раніше не судимий, його майновий стан дозволяє сплатити узгоджене покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн.

Суд зазначає, що враховуючи вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення під час перебування на посаді в органі законодавчої державної влади, а саме народного депутата України у Верховній Раді України, додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади повинно поширюватись саме на посади представника влади в органах державної влади. Адже, якщо додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов`язковим, то воно застосовується лише до тих осіб, які обіймали посади чи займалися діяльністю, з якими було пов`язано вчинення злочину (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 № 7).

Частиною 2 статті 75 КК визначено, що суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому, за частиною 3 статті 75 КК, у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Відповідно до частини 4 статті 75 КК така тривалість може становити від одного до трьох років.

Згідно з частиною 6 статті 368 КПК, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду від 05.08.2020 в справі № 734/631/19 міститься висновок щодо законодавчої заборони звільнення від відбування покарання у разі засудження особи за корупційне кримінальне правопорушення в загальному порядку на підставі частини 1 статті 75 КК. Також, в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 в справі №203/378/17 та 29.11.2018 в справі №761/6774/16-к міститься посилання на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 року №13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», в пункті 12 якої зокрема зазначено, що «чинні КК і КПК регулюють два різновиди звільнення від відбування покарання з випробуванням: 1) загальний - коли вимагається встановлення можливості виправлення засудженого без відбування покарання; 2) спеціальний - у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, для укладення якої з`ясування питань, визначених у ч. 1 ст. 75 КК, не є обов`язковим. У зв`язку з чим, якщо ж сторони узгодили покарання та досягли домовленості щодо звільнення підозрюваного/обвинуваченого від його відбування з випробуванням, відповідно до частин 2, 3 ст. 75 КК суд зобов`язаний прийняти рішення про таке звільнення у випадку затвердження угоди про примирення або визнання винуватості за наявності сукупності таких умов: 1) сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років; 2) узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням; 3) угода відповідає чинному законодавству та підстави для відмови в її затверджені визначені КПК (пункти 1-6 ч. 7 ст. 474 КПК) відсутні».

Отже, на підставі частини 2 статті 75 КК (яка є спеціальним випадком щодо загального, передбаченого частиною 1 статті 75 КК) суд вважає за можливе у випадку затвердження угоди про визнання вини звільнити особу від відбування покарання з випробуванням шляхом встановленням іспитового строку, в тому числі у разі її засудження за корупційне кримінальне правопорушення.

Суд також враховує наявність обставин, що пом`якшують покарання відповідно до частини 1 статті 66 КК, а саме добровільне відшкодування завданої потерпілому шкоди, наявність у обвинуваченого ОСОБА_1 малолітнього сина 2008 року народження та хронічних захворювань (які підтверджуються наявними в матеріалах справи документами), що відповідно до частини 2 статті 66 КК може бути враховано як обставина, що пом`якшує покарання.

Разом з тим, судом встановлено, що згідно з матеріалами кримінального провадження під час досудового розслідування та на початку судового розгляду ОСОБА_1 не визнавав вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, тобто не висловлював щирого каяття, під яким розуміється, що особа щиро шкодує з приводу факту вчинення кримінальних правопорушень, осуджує свою поведінку, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести покарання.

Суд вважає, що відсутність щирого каяття обвинуваченого, як пом`якшувальної обставини, не повинно впливати на можливість затвердження угоди про визнання винуватості, оскільки підозрюваний чи обвинувачений не обмежений в часі щодо можливості укладення такої угоди протягом усього часу кримінального провадження аж до моменту виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, а беззастережне визнання вини в цілях укладення угоди не є тотожним щирому каяттю, проте таке повинно впливати на визначення тривалості іспитового строку в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, що у даному випадку має бути більш тривалим.

6. Висновок суду щодо можливості затвердження угоди про визнання винуватості.

Дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, заслухавши думки прокурора, обвинуваченого та його захисника, представника потерпілого, взявши до уваги наявність згоди потерпілого на укладення угоди, суд не встановив підстав для відмови в затвердженні даної угоди, передбачених частиною 7 статті 474 КПК, а тому суд вважає можливим її затвердити шляхом ухвалення вироку та призначення обвинуваченому узгодженої міри покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, встановленням іспитового строку та покладенням певних обов`язків.

7. Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

7.1. За повідомленням сторін судового провадження у даному кримінальному провадженні відсутні речові докази та чинні арешти майна.

7.2. Потерпілим в даному кримінальному провадженні - Управлінням справ Апарату Верховної Ради України подавався цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 928890 грн. на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, проте заявою від 14.07.2021 №15/24-2021/233119 потерпілий відмовився від такого позову внаслідок повного відшкодування обвинуваченим завданої шкоди.

За частиною 5 статті 128 КПК, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. За частиною 1 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України, позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві, а за частиною 3 статті 206 ЦПКУ, у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

7.3. Ухвалою ВАКС від 17.06.2021 обвинуваченому ОСОБА_1 змінено запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, покладено на обвинуваченого ОСОБА_1 до 16.08.2021включно обов`язки, передбачені частиною 5 статті 194 КПК, а саме: - прибувати за кожною вимогою до суду; - повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Суд вважає необхідним залишити чинним до моменту набрання цим вироком законної сили обраний ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

7.4. У відповідності до положень частини 2 статті 124 КПК, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

В обвинувальному акті зазначено про здійснення процесуальних витрат на залучення експертів у даному кримінальному провадженні на загальну суму 23519,36 грн., які належить стягнути з обвинуваченого згідно з наявними документами, а саме:

- 3768 грн. витрати на залучення експертів Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз згідно з актом здачі-приймання висновку судового експерта від 15.11.2019№ 2245/2367/19-23;

- 12560 грн. витрати на залучення експертів Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз згідно з актом здачі - приймання висновку судових експертів від 20.12.2019 №2095,2115/19-23;

- 7191,36 грн. витрати на залучення експертів Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса згідно з листом від 23.07.2020 № 1027/1053/1131/1132.

Керуючись статтями 50, 65, 66, 75, 76 КК, 128, 373-376, 469-475 КПК, суд,

УХВАЛИВ:

1. Затвердити угоду про визнання винуватості в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 01.07.2020 за №52020000000000407, укладену 08.07.2021 у місті Києві між прокурором другого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва у суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Мусіякою Валентином Володимировичем та обвинуваченим ОСОБА_1 за участі захисника Ломанова Дениса Олександровича.

2. Визнати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 364 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням функцій представника влади в органах державної влади строком на 1 (один) рік та штрафом в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн.

3. На підставі частини 2 статті 75 КК звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк у 3(три) роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі частини 1 статті 76 КК покласти на ОСОБА_1 обов`язки, передбачені пунктами 1 і 2 частини 1 статті 76 КК, а саме:

- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4. Прийняти відмову цивільного позивача - Управління справами Апарату Верховної Ради України як потерпілого - від цивільного позову до ОСОБА_1 та закрити провадження.

5. Залишити чинним до набрання цим вироком законної сили запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, застосований до ОСОБА_1 згідно з ухвалою Вищого антикорупційного суду від 17.06.2021 у даній справі.

6. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати на проведення судових експертиз в загальній сумі 23519,36 грн. (двадцять три тисячі п`ятсот дев`ятнадцять грн. 36 копійок), а саме 3768 грн. витрат на залучення експертів Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, 12560 грн. витрат на залучення експертів Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та 7191,36 грн. витрат на залучення експертів Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса.

7. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду через Вищий антикорупційний суд, з підстав, передбачених статтею 394 КПК та з урахуванням обмежень, визначених частиною 2 статті 473 КПК.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

8. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

9. Роз`яснити учасникам провадження, що згідно з статтею 476 КПК, у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор чи потерпілий має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цих кримінальних правопорушень.

10. Роз`яснити, що умисне невиконання угоди засудженим є підставою для притягнення особи до відповідальності за статтею 389-1 КК.

Головуючий суддя Дубас В.М.

Судді Коліуш О.Л.

Ткаченко О.В.