Документ № 98588517

Справа № 991/3848/21

Провадження №11-кп/991/67/21

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року м. Київ

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Панаід І.В., перевіривши апеляційну скаргу, подану захисником Суховим Ю.М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 червня 2021 року у кримінальному провадженні №52020000000000362 від 03 червня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Вироком Вищого антикорупційного суду від 17 червня 2021 року затверджено угоду про визнання винуватості від 15 червня 2021 року, укладену між прокурором Перовим Андрієм Вікторовичем та обвинуваченою ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №52020000000000362 від 03 червня 2020 року.

Цим же вироком ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України та призначено покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ч.ч. 2, 3 ст.75 КК України, ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання та визначено іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки, з покладенням на неї обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.

На зазначений вирок захисник Сухов Ю.М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Стверджує, що вирок стосується прав та порушує інтереси його підзахисного, що дає останньому право на його оскарження відповідно до ст.ст. 24, 394 КПК України. Зазначає, що зміст оскаржуваного вироку недвозначно вказує та дозволяє ідентифікувати в особі співучасника його підзахисного, зокрема, із твердження про те, що перший заступник начальника Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, будучи службовою особою державного органу, уповноваженою на виконання функцій держави був об`єднаний з ОСОБА_2 спільним умислом на вчинення інкримінованого злочину. Вказує, що відсутність у вироку посилання на прізвище його підзахисного не означає неможливості ідентифікації останнього, з посиланням на відкритість відомостей в інтернет-джерелах. Крім того, зазначає, що у п.12 вироку відображено опис дій, які стороною обвинувачення інкриміновані виключно ОСОБА_1 , а отже суд при затвердженні угоди про визнання винуватості вийшов за межі висунутого ОСОБА_2 обвинувачення, встановивши обставини, які безпосередньо стосуються інтересів ОСОБА_1 . У такий спосіб, на думку захисника, створено преюдицію та усупереч презумпції невинуватості встановлено винуватість його підзахисного у вчиненні зазначеного злочину.

Перевіривши матеріали вважаю, що апеляційна скарга підлягає поверненню з наступних підстав.

Особливості оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості передбачено ч. 4 ст. 394 КПК України. Зокрема, вирок може бути оскаржено: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Разом з тим, відповідно до п.8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення. Згідно ст.24 КПК України, гарантується право на перегляд вироку, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Саме з цього виходить прецедентна практика Верховного Суду, що відображено, серед іншого, в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19, провадження №51-5394кмо19. Згідно правового висновку, викладеного у цій постанові, передбачено можливість оскарження вироку й іншими особами (захисником чи представником іншої особи), за наявності двох підстав: у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволять судді при вирішенні питання про відкриття провадження з впевненістю ідентифікувати іншу особу; вирок має стосуватись прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, детективами НАБУ здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014000000001590, в межах якого ОСОБА_5 у 2019 році повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст. 28, ч. 3 ст. 209; ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191 КК України. ОСОБА_2 визнана винною в тому, що з 01 червня 2020 року остання, діючи умисно, з корисливих мотивів в інтересах ОСОБА_5 увійшла в змову з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з метою забезпечення надання неправомірної вигоди службовим особам правоохоронних органів за прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні №42014000000001590 на користь ОСОБА_5, таким чином домовилась про вчинення тяжкого корупційного злочину групою осіб. З огляду на вказане, ОСОБА_2 , згідно вироку, визнана винуватою у наданні неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, за вчинення нею в інтересах третьої особи дій з використанням наданого їй службового становища, за попередньою змовою групою осіб, тобто у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України.

В тексті вироку суддями Вищого антикорупційного суду не зазначено жодних даних, які б дали змогу при вирішенні питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою ідентифікувати безіменну особу, про співучасть з якою йдеться у вироку щодо ОСОБА_2 .

Твердження захисника про те, що його підзахисного можна ідентифікувати шляхом пошуку відображеної у вироку інформації в інтернет-джерелах є необґрунтованими. Відомості з таких джерел не можуть вважатись безумовно достовірними і такими, що достеменно ідентифікують певну особу. Крім того, це потребує певного часу та вчинення пошукових дій, що не відповідає поняттю ознак, які безсумнівно прямо вказують на дану конкретну особу. Таким чином, з одного лише тексту вироку без проведення судового розгляду та дослідження доказів немає змоги ідентифікувати ОСОБА_3, в співучасті з якою діяла обвинувачена ОСОБА_2 , а отже вказівка на посаду ОСОБА_3 є лише елементом конкретизації обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 369 КК України.

Таким чином, приходжу до висновку, що зазначення посади в формулюванні оскаржуваного вироку є недостатнім для встановлення ОСОБА_3 та для її ідентифікації і потребує додаткового дослідження матеріалів кримінального провадження під час судового розгляду.

Посилання захисника на те, що вироком порушено принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини ОСОБА_1 шляхом формулювань у вироку словосполучень про попередню змову ОСОБА_2 з ОСОБА_3 є також безпідставними. Інформація, яка міститься у вироку щодо формулювання обвинувачення стосовно співучасті з ОСОБА_3, яке визнано судом доведеним, стосується лише обвинуваченої ОСОБА_2 . Судом не здійснювалось дослідження та оцінка правомірності дій ОСОБА_3 та не встановлювалось наявність чи відсутність вини цієї особи, а також жодних преюдиційних фактів щодо неї. На цьому наголошено безпосередньо в тексті вироку в п.п. 57- 63, де зазначено, що обставини викладеного обвинувачення, відповідно до ст. 17 КПК України, не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб, окрім обвинуваченої у цьому провадженні, тобто ОСОБА_2 . На це також вказують ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, ч.1 ст.62 Конституції України. Згідно практики ЄСПЛ, що, відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди (справа «Навальний і Офіцеров проти Росії, заява №46632/13 і №28671/14).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Згідно роз`яснень, які містяться в абзаці 3 пункту 9 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11.12.2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх. Отже, доводи захисника про встановлення судом у вироку обставин, інкримінованих його підзахисному згідно обвинувального акту, що, на думку захисту, порушує права та інтереси ОСОБА_1 , є безпідставними. Як вбачається з тексту п.12, в контексті формулювання обвинувачення ОСОБА_2 , викладеного в п.п.1-14 вироку, затвердженого на підставі угоди про визнання останньою винуватості, для визначення загальної суми коштів суд зазначив обставини щодо залишення ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 1 млн. доларів США. Таким чином, наведені дані є елементом конкретизації обвинувачення ОСОБА_2 і не є констатацією неправомірності дій інших осіб у кримінальному провадженні.

З огляду на зазначене, вирок, на який подано апеляційну скаргу, не містить жодних відомостей щодо підзахисного захисника Сухова Ю.М. - ОСОБА_1, не порушує його прав та законних інтересів.

Таким чином, захисник Сухов Ю.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вироку Вищого антикорупційного суду від 17 червня 2021 року стосовно ОСОБА_2 у відповідності до вимог ст.393, 394 КПК України.

Враховуючи вищезазначені обставини, а також положення п.2 ч.3 ст.399 КПК України, захиснику Сухову Ю.М. належить повернути апеляційну скаргу, оскільки вона подана особою, яка не має права на її подання.

Керуючись ст.ст. 393, 399 КПК України, суддя-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу, подану захисником Суховим Ю.М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , на вирок Вищого антикорупційного суду від 17 червня 2021 року у кримінальному провадженні №52020000000000362 від 03 червня 2020 року - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а у разі постановлення ухвали без виклику особи, яка її оскаржує, з дня отримання нею копії судового рішення.

Суддя І.В. Панаід