Документ № 98685039

Справа № 752/7440/18

Провадження № 1-кп/991/188/19

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 року місто Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів - головуючого судді Коліуша О.Л., суддів Ткаченка О.В. та Шкодіна Я.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Паштенко І.О., Борух А.С.,

прокурорів Жовницької А.В., Кричуна В.В.,

захисників Шупені М.М., Шупені В.М.,

Брезіцького В.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 грудня 2017 року за № 52017000000000897, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Стрільбичі Старосамбірського району Львівської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , освіта вища, не працюючого, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , займаючи посаду директора Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут), пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, тобто будучи службовою особою, діючи з корисливого мотиву та з метою особистого незаконного збагачення, маючи умисел на отримання неправомірної вигоди для себе в особливо великому розмірі, використовуючи своє службове становище, на початку грудня 2017 року, більш точну дату і час встановити не виявилося можливим, знаходячись в приміщенні свого службового кабінету, який розташований за адресою: АДРЕСА_3, другий поверх, повідомив учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю «Сател Україна» ОСОБА_2 про необхідність надання йому неправомірної вигоди в особливо великому розмірі в сумі 500 000 доларів США за уникнення ризиків розірвання з ініціативи Інституту Договору про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) № 01/17, укладеного між Інститутом та ТОВ «Сател Україна» від 28.02.2017, та неперешкоджання виконанню умов вказаного договору, та, продовжуючи свої злочинні дії, 30 грудня 2017 року, приблизно об 11.15 год., отримав частину неправомірної вигоди в розмірі 300 000 доларів США, що є особливо великим розміром, шляхом передачі вказаної суми ОСОБА_2 ОСОБА_3 , який не був обізнаний зі злочинними намірами ОСОБА_1 , в автомобілі марки «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_1 на парковці у дворі будинку біля житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 15.

Отже, ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 368 КК України за ознаками одержання службовою особою неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища.

Показання обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав, показань по суті пред`явленого обвинувачення не надав, скориставшись правом відмови від давання показань в цій частині та відмови відповідати на запитання. Разом з тим, підтвердив наявність у нього станом на грудень 2017 року організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій та факт укладання між Інститутом агроекології і природокористування НААН України та ТОВ «Сател Україна» договору № 01/17 від 28.02.2017 про спільну діяльність, а також його погодження НААН України. Всі інші, викладені в обвинувальному акті, обставини вважає надуманими, перекрученими, а докази на їхнє підтвердження сфальсифікованими детективами НАБУ і прокурорами САП. При цьому посилається на відсутність у нього владних повноважень, наявність провокативних дій з боку НАБУ та САП, неправдивість та недостовірність показань свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Зазначив, що ТОВ «Сател Україна», як з`ясувалося вже після укладення договору, не мало потужностей для такого масштабного будівництва. Вказав, що справа має політичний підтекст у зв`язку з неприязними стосунками між обвинуваченим та колишнім Президентом України ОСОБА_4 , є спланованою операцією НАБУ і САП, направленою на зміну керівництва Інституту та здійсненою за допомогою ОСОБА_2 , який діяв із почуття помсти щодо нього через принципову та вимогливу позицію обвинуваченого щодо порядку виконання договору та з метою його дискредитації, ОСОБА_3 та агента НАБУ ОСОБА_32. Обвинувачений також послався на його незаконне затримання та незаконність проведення його особистого обшуку та обшуку у його службовому кабінеті, незаконність рішень судів про надання дозволу на проведення НСРД та розсекречення матеріалів НСРД. Зазначив, що за роль посередника у цій справі ОСОБА_2 пообіцяв ОСОБА_3 квартиру.

Встановлені судом обставини та докази на їх підтвердження.

Вказаний злочин вчинений обвинуваченим за таких обставин, які підтверджуються дослідженими та оціненими судом доказами.

Відповідно до примітки 1 до ст. 364 КК України службовими особами у статтях 364, 368, 368-5, 369 цього Кодексу є особи, які, зокрема обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

На підставі досліджених під час судового розгляду копії наказу президента Української академії аграрних наук ОСОБА_5 № 122-к від 30.06.2005 про призначення ОСОБА_1 на посаду директора Інституту агроекології і біотехнології Української академії аграрних наук (том 4 а.с. 188), копії контракту від 28.09.2011 (том 1 а.с. 72-76, том 4 а.с. 181-185); копії наказу № 411-к від 29.09.2011 (том 1 а.с. 69, том 4 а.с. 187); копії додаткової угоди від 01.12.2015 до контракту від 28.09.2011 (том 1 а.с. 71, том 4 а.с. 186 ), судом встановлено, що ОСОБА_1 30.06.2005 призначений на посаду директора Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України строком до 01.12.2020.

Відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України (далі за текстом - Інститут) є державною установою та, виходячи з положень статуту Національної академії аграрних наук України, зареєстрованого наказом Міністерства юстиції України від 27.07.2011 № 2332/5, Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», є неприбутковою державною бюджетною установою, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України (далі за текстом НААН), як органу управління державним майном та заснований на державній власності.

Як убачається з пунктів 1.2, 1.3, 2.1 - 2.14, 4 контракту від 28.09.2011, укладеного між НААН в особі президента, академіка ОСОБА_6 з одного боку та доктором економічних наук, професором, академіком НААН ОСОБА_1 , з другого боку про призначення ОСОБА_1 на посаду директора Інституту агроекології і природокористування НААН, ОСОБА_1 як директор Інституту був наділений організаційно-розпорядчими функціями, які полягали у здійсненні керівництва Інститутом і підпорядкованими йому дослідними господарствами (забезпечення високоефективної діяльності Інституту, підготовку наукових кадрів, складання і виконання кошторисів, укладення господарських та інших угод, право видавати доручення, накладати на працівників стягнення відповідно до законодавства, в межах своєї компетенції видавати накази та інші акти, давати вказівки обов`язкові для всіх підрозділів та працівників установи, забезпечення дотримання трудової дисципліни), та адміністративно-господарськими функціями, які полягали у повноваженнях щодо управління майном Інституту, забезпеченні високоефективного використання земельних ресурсів, основних фондів, іншого державного майна, що знаходиться у розпорядженні Інституту та їх збереження, в тому числі використання нежитлових будинків і приміщень на умовах оренди, користуватися правом розпорядження коштами Інституту.

Отже, на час вчинення злочину ОСОБА_1 , займаючи посаду директора Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України, обіймав посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, тобто був службовою особою.

Як убачається з копії постанови президії НААН України від 28.09.2016 протокол № 15, (том 4 а.с. 175), показань свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 з метою покращення соціально-побутових умов працівників Інституту, апарату Президії НААН було вирішено здійснити будівництво житлового комплексу з вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці Інституту шляхом залучення інвестора, для чого проведено конкурс, за результатами якого переможцем стало ТОВ «Сател Україна». Відповідно до постанови президії НААН від 22.12.2016, протокол № 22 (том 4 а.с. 174), постановлено погодитись з пропозицією Інституту агроекології і природокористування НААН стосовно будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці Інституту (замовник будівництва) шляхом залучення інвестора TOB «Сател Україна», надано згоду на зміну цільового призначення та відведення (без вилучення) земельної ділянки площею 0,95 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_3.

Директору Інституту ОСОБА_1 доручено оформити зміну цільового призначення та відведення земельної ділянки під будівництво, провести експертну оцінку вартості земельної ділянки та в тримісячний термін подати на погодження в НААН договір з ТОВ «Сател Україна» про будівництво житлового комплексу з вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями.

28.02.2017 між Інститутом, в особі директора ОСОБА_1 та ТОВ «Сател Україна», в особі генерального директора ОСОБА_9 , укладено Договір № 01/17 про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) (далі за текстом - Договір), який того ж дня погоджено Президентом НААН України ОСОБА_7 (том 4 а.с. 161-171).

Відповідно до умов цього договору Інститут забезпечує отримання дозволів на будівництво об`єктів нерухомості, в свою чергу ТОВ «Сател Україна» виконує всі інші дії, необхідні для будівництва та введення в експлуатацію об`єктів, в тому числі несе всі витрати, пов`язані з будівництвом та введенням в експлуатацію.

Згідно з п. 8 Договору «Участь у результатах спільної діяльності» Інститут отримує 1320 м2 загальної площі квартир відповідно до експертної оцінки землі, 600 м2 адміністративних приміщень та 7 гаражних боксів.

Як убачається з показань свідка ОСОБА_2 , у вересні 2017 року, після отримання ТОВ «Сател Україна» відповідно до акта приймання-передачі від 19.09.2017 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 (том 8 а.с. 26), ОСОБА_2 знайшов інвесторів для будівництва та почав проводити розрахунки об`єктів, які планувалось будувати на цій території.

На підставі показань свідка ОСОБА_2 (том 8 а.с. 42-59, 218-227), які узгоджуються з іншими доказами у цьому кримінальному провадженні та перспективно підтверджуються, зокрема матеріалами негласних слідчих (розшукових) дій, судом встановлено, що на початку грудня 2017 року у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, направлений на отримання від учасника ТОВ «Сател Україна» ОСОБА_2 неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе за вчинення ним як службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням свого службового становища.

Так, на початку грудня 2017 року, обвинувачений, перебуваючи в приміщенні свого службового кабінету, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (другий поверх), діючи умисно, повідомив ОСОБА_2 про необхідність надати йому неправомірну вигоду в сумі 500 000 доларів США за уникнення ризиків розірвання з ініціативи Інституту Договору та не перешкоджання виконанню умов указаного договору, зазначивши про можливість настання указаних факторів за відсутності оплати йому грошей в якості неправомірної вигоди. При цьому ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 , що вже знайшов інших забудовників і, у разі відмови передати неправомірну вигоду, Договір може буде розірвано за ініціативою Інституту, та ОСОБА_2 втратить свій проект. Ці обставини підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_2 (том 8 а.с. 42-59, 218-227) та знаходять своє відображення у наступних розмовах між обвинуваченим та свідком ОСОБА_2 , зафіксованих у протоколі за результатами проведення НСРД аудіо-, відеконтролю особи стосовно ОСОБА_1 від 29.12.2017 (том 6 а.с. 280-283). Так, діалог між обвинуваченим і ОСОБА_2 , який відбувся 28.12.2017 між 16-47 год та 16-53 год в приміщенні Інституту, а саме - ОСОБА_2 : « ОСОБА_1 , по нашому питанню»; ОСОБА_1 : «Да»; ОСОБА_2 : «… Мені треба розуміти, яка сума може зараз удовлетворіть і Вас і мене»; ОСОБА_1 : «Ту, про яку ми говорили», свідчить про наявність попередньої розмови щодо вказаних обставин та обізнаність учасників розмови щодо них. А діалоги, які відбулися також 28.12.2017 між 16-47 год та 16-53 год під час зустрічі між ОСОБА_2 і обвинуваченим в приміщенні Інституту, а саме: ОСОБА_2 : «Не. Я зрозумів, скажіть мені ще таке питання, от мені мої кажуть - яка є гарантія того, що завтра опять білоруси не прийдуть і не скажуть (н/д)»; ОСОБА_1 : «Хто-хто? Да ну, ти що?»; ОСОБА_2 : « Ну , білоруси не прийдуть і не скажуть (н/д).; ОСОБА_1 : «Білоруси просто кажуть: «Якщо він буде тягнути з ними, то» (н/д)», свідчать про наявність попередньо висловленої ОСОБА_1 . ОСОБА_2 можливості залучення інших забудовників - «білорусів».

Висловлене прохання та наслідки його невиконання ОСОБА_2 сприйняв реально, оскільки розумів, що ОСОБА_1 є директором Інституту, відповідно до Статуту якого має можливість самостійно прийняти рішення про ініціювання дострокового розірвання Договору в судовому порядку.

Далі, 28.12.2017, приблизно о 17:00 год, ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні Інституту, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, діючи з прямим умислом, направленим на отримання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі, з корисливого мотиву, повідомив ОСОБА_2 про необхідність до кінця 2017 року надати частину неправомірної вигоди від попередньо обумовленої суми, в розмірі 300 000 доларів США, за невчинення ним дій з використанням свого службового становища щодо дострокового розірвання Договору, що підтверджується стенограмою розмови між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 28.12.2017 у приміщенні Інституту такого змісту: ОСОБА_2 : «Ну, всю зразу так важко покласти, яку хоч частину.»; ОСОБА_1 : «Давай від 300, не менше.» (том 6 а.с. 281). При цьому на прохання ОСОБА_2 зменшити вказану суму до 250 000 доларів США, обвинувачений відповідає відмовою, про що свідчить така їхня розмова - ОСОБА_2 : «Скажіть, а якщо буде, ну, десь 250»; ОСОБА_1 : «Нє, нє, нє. Оця, оця вже ти не обговорюй» (том 6 а.с. 283), а також знаходить своє відображення у таких його висловах, зафіксованих у протоколі за результатами проведення НСРД аудіо-, відеконтролю особи стосовно ОСОБА_1 від 29.12.2017: «Бо, тому що він мені каже: «Пішли їх на … Ми найдем других, які зразу заплатять і всьо, і будуть робити. Ми ж ти ж не знаєш наші розмови? Він мене просто - якщо ми завтра йому не віддамо, я не знаю як я буду Новий рік зустрічати.» (том 6 а.с. 283).

Крім того, під час вказаної розмови ОСОБА_1 висловився про необхідність передачі у подальшому йому у власність двох квартир за дотримання вимог Договору № 01/17 від 28.02.2017, про що свідчить фраза, висловлена ОСОБА_1 під час розмови між ними 28.12.2017 у приміщенні Інституту: «Мої інтереси будуть тоді, коли квартири. От тоді уже почнеш будувати, то ми дві квартири - я десь візьму в інших будинках. Це мої інтереси.» (том 6 а.с. 282).

На думку суду, посилання обвинуваченого під час розмов з ОСОБА_2 на третю особу, якій, начебто призначається неправомірна вигода і яка наполягає на розірванні Договору в разі її неотримання, зафіксовані у протоколі за результатами проведення НСРД аудіо-, відеконтролю особи стосовно ОСОБА_1 від 29.12.2017, (том 6 а.с. 281), вживалися ОСОБА_1 з метою створення у ОСОБА_2 хибної уяви про те, що сума неправомірної вигоди потрібна не йому особисто, а для передачі іншій особі, та з тим, щоб мати у подальшому можливість отримати ще і вказані квартири. Про первісне існування такої уяви у ОСОБА_2 свідчить зміст його заяви про вчинення злочину (том 1 а.с.1-2), в якій він поряд з ОСОБА_1 як особою, що вимагає від нього надання неправомірної вигоди, зазначає ще і Президента НААН ОСОБА_7 .

Однак зміст розмов між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зафіксованих у протоколах за результатами проведення НСРД, та аналіз інших досліджених доказів підтверджує, що неправомірна вигода отримується ОСОБА_1 як посадовою особою Інституту, який є стороною Договору, за виконання своїх службових повноважень щодо підписання додатку до Договору, а також не здійснення із використанням свого службового становища дій щодо дострокового припинення дії Договору та перешкоджання виконанню умов вказаного договору. При цьому роль Президента НААН ОСОБА_7 полягає лише у здійсненні погодження додатку до договору у межах його звичайної законної службової діяльності. Під час подальших зустрічей з ОСОБА_1 до такого висновку приходить і ОСОБА_2 , що висновується з його показань, наданих у якості свідка в судовому засіданні, відповідно до яких він, передаючи гроші ОСОБА_3 розумів, що передає їх для ОСОБА_1 з метою нерозірвання договору та укладення додатку до нього, який може мінімізувати підстави такого розірвання з боку Інституту, і був впевнений, що його питання може вирішити особисто ОСОБА_1 .

Під час вказаної зустрічі ОСОБА_2 з метою мінімізації підстав для розірвання Договору за ініціативою Інституту та отримання додаткових гарантій компенсації Товариству вже понесених та майбутніх витрат у разі розірвання договору з ініціативи Інституту запропонував обвинуваченому укласти додаткову угоду між Інститутом і TOB «Сател Україна». Водночас, ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 про те, що гроші він повинен буде передати через ОСОБА_3 , якому не були відомі обставини таких домовленостей, таким чином обумовивши спосіб отримання неправомірної вигоди. Ці обставини підтверджуються фактичними даними, що містяться у показаннях свідка ОСОБА_2 (том 8 а.с. 42-59, 218-227) та протоколі б/н від 29.12.2017 з додатками за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтроль особи відносно директора ОСОБА_1 (том 6 а.с. 280-283).

Про існування реальної можливість дострокового припинення Договору за ініціативою Інституту в особі ОСОБА_1 та залучення інших забудовників, так званих, «білорусів» також свідчить зміст розмови між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 29.12.2017 у приміщенні Інституту, під час якої ОСОБА_2 висловлює свої побоювання щодо залучення інших забудовників замість нього, а ОСОБА_3 повідомляє, що «білоруси» є друзями ОСОБА_1 (том 7 а.с. 50).

29.12.2017 у приміщенні Інституту на 2 поверсі, біля приймальні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зустріли ОСОБА_1 , який отримав від ОСОБА_2 проект додатку до Договору № 01/17 від 28.02.2017, після чого вони пішли до юриста Інституту ОСОБА_8 , де обговорили юридичні наслідки підписання вказаного додатку до Договору. ОСОБА_1 , бажаючи отримати неправомірну вигоду, повідомив ОСОБА_2 , що сам уповноважений підписувати вказані зміни до договору, однак юрист Інституту повідомив, що додаток необхідно узгоджувати з Президентом Національної академії аграрних наук України ОСОБА_7 у зв`язку з тим, що він погоджував договір, до якого укладається додаткова угода. Про ці обставини свідчать фрази діалогів, зафіксованих у стенограмі протоколу б/н від 31.12.2017 з додатками за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії (том 7 а.с. 51-58), а також фактичні дані, що містяться у протоколі за результатами виконання постанови від 29.12.2017 № 20/3-3208т про проведення контролю за вчиненням злочину від 08.02.2018 (том 6 а.с. 208), зокрема такі вислови обвинуваченого - ОСОБА_1 : «… це не його питання. ... Є юридична особа, розумієш? Тут ми маємо право і самі. Заключаємо договір» (том 7 а.с. 51). Про бажання ОСОБА_1 якнайшвидше підписати додаток до Договору, як підставу отримання ним неправомірної вигоди, свідчать також його телефонні розмови з юристом Інституту ОСОБА_8 , зафіксовані в протоколі про результати здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 08.02.2018, під час яких обвинувачений цікавиться, чи обов`язково потрібно погоджувати додаток угоди з НААН, чи може він сам її підписати, а також квапить юриста щодо скорішого оформлення угоди та її візування (том 6 а.с. 257, 259-260).

Після цього ОСОБА_1 вийшов з Інституту, в подальшому повідомивши ОСОБА_3 у телефонній розмові про перенесення зустрічі з ОСОБА_2 та вирішення усіх питань на наступний день, тобто 30.12.2017 (том 6 а.с. 258).

30.12.2017 у період часу з 10-49 год до 10-57 год ОСОБА_1 , перебуваючи у приміщенні Інституту, у своєму службовому кабінеті, під час зустрічі з ОСОБА_2 , використовуючи своє службове становище та пов`язані з ним можливості вчинив дії в інтересах ОСОБА_2 як засновника ТОВ «Сател Україна», підписавши Додаток №1 до Договору № 01/17 від 28.02.2017 між Інститутом та ТОВ «Сател Україна» - екземпляр без погодження з Президентом НААН України, умови якого покращували становище ТОВ «Сател Україна», мінімізували підстави для розірвання договору за ініціативою Інституту та надавали додаткові гарантії Товариству компенсації витрат у разі розірвання договору з ініціативи Інституту, що підтверджується Додатком № 1 до договору № 01/17 від 28.02.2017) (том 4 а.с. 155) протоколом б/н від 31.12.2017 з додатками за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії (том 7 а.с. 73-77).

Крім того, ОСОБА_1 , повідомив ОСОБА_2 про необхідність невідкладно передати йому частину грошових коштів в сумі 300 000 доларів США через ОСОБА_3 та з цією метою сказав, щоб ОСОБА_2 вийшов з кабінету і зателефонував ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_1 пообіцяв ОСОБА_2 вчинити дії з використанням можливостей свого службового становища щодо підписання Президентом НААН екземпляру Додатку з погодженням Президентом НААН в графі «Погоджено» приблизно 03-04 січня 2018 року та його повернення ОСОБА_2 після передачі залишку обумовленої суми в розмірі 200 000 доларів США, таким чином маючи умисел на отримання неправомірної вигоди на загальну суму 500 000 доларів США, що станом на 30.12.2017 за офіційним курсом Національного банку України становить 14 033 611,5 грн. Ці обставини підтверджуються фактичними даними, що містяться в показаннях свідка ОСОБА_2 , протоколі б/н від 31.12.2017 з додатками за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії, зокрема діалогом між обвинуваченим та ОСОБА_2 , - ОСОБА_1 : «Послухай так. Я вже все продумав, як ми це зробимо. Я підписую, віддаю. Ти віддаєш ту частину, яку ми домовились.»; ОСОБА_2 : «Да, да.»; ОСОБА_1 : «3 Нового року, він третього числа на роботі. Йду до нього. Підписую. Він то підписує, б`є печатку. Я приношу, віддаю тобі, ти віддаєш другу половину. І все.»; ОСОБА_2 : «Да, да. Ні, другу половину чого, коштів?»; ОСОБА_1 : « Да. »

Визначений обвинуваченим спосіб передання неправомірної вигоди через ОСОБА_3 підтверджується фактичними даними, що містяться як у показаннях свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , так і в протоколах НСРД, зокрема у таких висловах ОСОБА_1 , звернених до ОСОБА_2 : «Значить цей, до тебе поїде, як його - ОСОБА_13 .»; «Передивитесь все, пере той, візьме і я тоді домовлюсь, куди він повинен завести. Я навіть не хочу, щоб воно було. І зразу завезе там водію, чи кому, або тому чоловікові. Все я того не хочу говорити вообще.», « ОСОБА_13 приїжджає десь до тебе на стрєлку, ви там сідаєте, то всьо дивитесь. Віддаєш ОСОБА_13 . ОСОБА_13 там буде супроводжувати.» (протокол б/н від 29.12.2017 з додатками за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтроль особи відносно директора ОСОБА_1 (том 6 а.с. 280-283)); «ОСОБА_13 з тобою їде. Забирає.», «І везе туди, куди йому повинно везти. Він знає, куди йому завезти.». (протокол б/н за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтроль особи відносно директора ОСОБА_1 від 31.12.2017 (том 7 а.с. 77)).

При цьому ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_3 , щоб останній, отримавши від ОСОБА_2 обумовлені грошові кошти, відвіз їх до ресторану «Будьмо», що знаходиться за адресою: м. Київ. вул. Академіка Заболотного, 138, де передасть гроші ОСОБА_1 , для чого надав йому свого водія ОСОБА_15 з автомобілем марки «Nissan Almera» д.н.з. НОМЕР_2 , про що свідчать фактичні дані, що містяться у показаннях свідка ОСОБА_3 (том 8 а.с. 42-59).

Приблизно о 11:15 год ОСОБА_3 , який не був обізнаний зі злочинними намірами ОСОБА_1 , вийшовши з приміщення Інституту, надав жестом вказівку ОСОБА_2 підійти до нього та попросив від`їхати з території Інституту до сусіднього будинку. Після цього, ОСОБА_2 на автомобілі марки «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходився у його тимчасовому користуванні, проїхав до обумовленого місця та зупинився на парковці у дворі будинку біля житлового комплексу, який знаходиться по АДРЕСА_4 . В цей час ОСОБА_3 підсів на заднє сидіння за пасажирським місцем в автомобіль, в якому знаходився ОСОБА_2 , та отримав від останнього кошти в якості неправомірної вигоди для ОСОБА_1 в сумі 300 000 доларів США, що станом на 30.12.2017 за офіційним Курсом Національного банку України становить 8 420 166, 90 грн, які було вилучено відповідно до протоколу огляду місця події від 30.12.2017 з додатком (матеріальний носій інформації - картка micro SD «San Disk» з записом затримання ОСОБА_3 30.12.2017 та проведення огляду автомобіля «CHEVROLET Aveo» д.н.з. НОМЕР_3 ) (том 4 а.с. 84-94, а.с. 113). Після цього ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було затримано співробітниками НАБ України (том 7 а.с. 78-80, том 6 а.с. 198-209, том 6 а.с. 7-13).

Вказані грошові кошти були вручені ОСОБА_2 відповідно до протоколу огляду та вручення несправжніх (імітаційних) засобів та грошових коштів з додатком від 29.12.2017, складеного детективом Національного бюро Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Пісним В.І. (том 5).

Вина обвинуваченого також підтверджується фактичними даними, що містяться у показаннях свідка ОСОБА_2 , зі змісту яких убачається, що він є співвласником будівельної компанії ТОВ «Сател Україна» (далі - Товариство). Наприкінці осені 2016 року ОСОБА_3 , який у той час був генеральним директором Товариства, познайомив його з директором Інституту агроекології НААН (далі - Інститут) ОСОБА_1 . У інституту була вільна земельна ділянка під забудову. Після вирішення відповідних процедурних питань та проведення переговорів, попереднього погодження з НААН, у лютому 2017 року між ТОВ «Сател Україна» та Інститутом агроекології НААН було укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого Інститут повинен був передати земельну ділянку під будівництво житлового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями, оформити документи щодо земельної ділянки, а ТОВ «Сател Україна» зобов`язалося здійснити отримання дозволів на будівництво та виконати всі інші дії, необхідні для будівництва та введення в експлуатацію об`єктів, у тому числі несе всі витрати, пов`язані з будівництвом та введенням в експлуатацію. При цьому, підприємство свідка повинно було передати Інституту житлові та нежитлові приміщення загальною площею біля 2000 квадратних метрів. У той же день договір було погоджено президентом НААН. Оформленням відповідної документації з боку ТОВ «Сател Україна» займався ОСОБА_3 , з боку Інституту - юрист ОСОБА_8 .

У подальшому ОСОБА_3 звільнився з посади у Товаристві та перейшов на роботу до Інституту. Після чого оформленням документації, необхідної для виконання умов договору, почав займатися свідок, у зв`язку з чим безпосередньо контактував з цього приводу з ОСОБА_1 . НААН далі цим питанням не займалася. Свідок також знайшов інвесторів для будівництва та почав проводити розрахунки об`єктів, які планувалось будувати на вказаній земельній ділянці.

Для початку будівництва необхідно було оформити будівельну документацію та отримати відповідні дозволи та висновки, чим свідок і займався, але Товариству не надавали дозвіл на будівництво через проблеми з документацією щодо земельної ділянки та наявних на ній нежитлових приміщень. Про це свідок повідомляв ОСОБА_1 . На розробку містобудівного обмеження та виконання підготовчих робіт Товариством було витрачено приблизно 70 тисяч доларів.

На початку грудня 2017 року ОСОБА_1 повідомив свідка про необхідність надання йому до кінця року 500 тисяч доларів, в іншому разі погрожував розірвати з Товариством договір про спільну діяльність та залучити для будівництва компанію «Білорусь». Свідок сприйняв цю погрозу реально, оскільки розумів, що ОСОБА_1 є директором Інституту, відповідно до статуту якого може прийняти таке рішення самостійно та ініціювати розірвання договору. ОСОБА_2 декілька разів намагався пояснити обвинуваченому, що у нього немає таких грошей, але ОСОБА_1 на це не реагував.

Свідок був розгублений, не знав що робити, і вирішив порадитися із своїм товаришем ОСОБА_17 , який порекомендував звернутися до НАБУ із заявою про вчинення злочину, що свідок і зробив 27.12.2017. До заяви про вчинення злочину свідок також додав певні документи. Про те, що ОСОБА_17 співпрацює з НАБУ на той час він не знав.

Після звернення до НАБУ із заявою про злочин свідка кілька разів допитували детективи НАБУ, скільки точно, він не пам`ятає. Він також підписав документ про нерозголошення відомостей досудового розслідування. Подальші зустрічі з ОСОБА_1 свідок проводив, будучи залученим до конфіденційного співробітництва під час проведення НСРД.

Так, 28.12.2017 під час зустрічі з ОСОБА_1 в коридорі Інституту, свідок повідомив останньому про наявність у нього лише 250 тисяч доларів США, на що ОСОБА_1 відповів, що свідкові необхідно до кінця грудня «закрити це питання», а тому він повинен наступного дня привезти частину обумовленої суми в розмірі 300 тисяч доларів США та передати її ОСОБА_1 через ОСОБА_3 . З метою забезпечення гарантій не розірвання договору за ініціативою Інституту, свідок з ОСОБА_1 домовилися про укладення додаткової угоди до цього договору.

29.12.2017 співробітники НАБУ вручили свідкові грошові кошти, які слід було віддати ОСОБА_1 , у сумі 150 тисяч доларів справжніх грошових коштів та 150 тисяч доларів - імітаційних.

29.12.2017 свідок знову приїхав до інституту з проєктом додаткової угоди до договору, підписаної директором ТОВ «Сател Україна», який він показав ОСОБА_1 , після чого вони разом пішли до юриста Інституту ОСОБА_8 . Юрист сказав, що додаткову угоду необхідно затверджувати НААН, а ОСОБА_1 сказав, що не потрібно, такі питання він може сам вирішувати, йому для цього ніхто не потрібен, але юрист настояв, і домовився переробити додаткову угоду, але треба було щоб під`їхав директор ТОВ «Сател Україна» і поставив печатку, у зв`зку з чим процес затягнувся до вечора і зустріч з ОСОБА_1 було перенесено на наступний день.

30.12.2017 об 11:00 свідок приїхав до інституту з водієм, раніше вручені йому грошові кошти залишив у автомобілі. Зустрівся з ОСОБА_1 у його службовому кабінеті. ОСОБА_1 підписав додаткову угоду між ТОВ «Сател Україна» і Інститутом агроекології і сказав, що коли свідок віддасть другу половину грошей, то він затвердить цю угоду підписом президента НААН ОСОБА_7 . Далі ОСОБА_1 сказав свідкові, щоб той зателефонував ОСОБА_3 і передав йому кошти для ОСОБА_1 .

Свідок зателефонував ОСОБА_3 , з яким вони домовилися поїхати на двох автомобілях за територію Інституту з метою передачі коштів. Зустрівшись за територією Інституту, водій свідка вийшов з автомобіля, а ОСОБА_3 сів у нього. Свідок почав передавати гроші ОСОБА_3 . Він не хотів брати їх у руки, сказав, щоб свідок розпечатував їх і складав, а він буде рахувати. Свідок почав діставати пачки грошових купюр, після чого підійшли працівники НАБУ і затримали ОСОБА_3 та вилучили кошти.

Передаючи гроші ОСОБА_3 свідок розумів, що передає їх для ОСОБА_1 з метою нерозірвання договору та укладення додатку до нього, який може мінімізувати підстави такого розірвання з боку Інституту, і був впевнений, що його питання може вирішити особисто ОСОБА_1 .

Вина обвинуваченого підтверджується і фактичними даними, що містяться у показаннях свідка ОСОБА_3 , зі змісту яких убачається, що він знайомий з обвинуваченим з 1993 року, коли він проживав у Львові. ОСОБА_2 знає з кінця 2016 року, працював у нього у період часу з листопада 2016 року по червень 2017 року генеральним директором ТОВ «Сател Україна». З липня 2017 року по 07.05.2020 року працював у ПП «Городецьке», яке підпорядковане Інституту. ОСОБА_2 з ОСОБА_1 познайомив свідок, оскільки у Інституту була наявна земельна ділянка під забудову, а ОСОБА_2 був забудовником, який шукав ділянку, де побудувати. Свідок займався вказаним проектом щодо побудови на території Інституту, йому було видано довіреність, він займався проектною та дозвільною документацією тобто, підготовчі документи під розробку проекту. Після звільнення з ТОВ «Сател Україна» перестав займатися цим проєктом, а ОСОБА_2 з ОСОБА_1 почали спілкуватися напряму. З ОСОБА_2 була усна домовленість, що за те, що свідок познайомив його з ОСОБА_1 , він йому виділить «квадратний метр» по завершенню будівництва.

29.12.2017 свідок зустрівся з ОСОБА_1 , який сказав, що йому треба зустрітися з ОСОБА_2 з приводу їх домовленості. Він сказав, що ОСОБА_2 повинен передати йому гроші, за що саме він не говорив. ОСОБА_2 бачив, він привозив додаткову угоду до договору, до якої юрист Інституту ОСОБА_8 вносив правки після розмови з ОСОБА_1 і ОСОБА_2

30.12.2017 він бачив, що ОСОБА_1 зустрівся з ОСОБА_2 на території Інстиутуту. Потім свідка покликав ОСОБА_1 і сказав, що треба забрати у ОСОБА_2 від 100 до 300 тисяч доларів, дав йому пакет, пластикову папку і сказав, щоб туди ОСОБА_2 поклав гроші, однак попросив, щоб не на території Інституту. За що кошти свідкові не було відомо. Коли свідок отримає гроші, йому треба було зателефонувати ОСОБА_1 , і він скаже куди їх підвезти. Орієнтовно домовлялися зустрітися у районі ресторану «Будьмо».

Після цього свідок виїхав за межі інституту на службовому автомобілі ОСОБА_1 , де зустрівся з ОСОБА_2 , який був на своєму автомобілі з водієм. Зустрілися вони біля житлового комплексу. Свідок пересів до автомобіля ОСОБА_2 , його водій вийшов і відійшов в сторону. ОСОБА_2 дістав упаковки з грошима. Свідок сказав, що перераховувати не буде, і сказав складати у папку, після чого підійшли працівники НАБУ.

Також вина обвинуваченого підтверджується фактичними даними, що містяться у показаннях свідка ОСОБА_7 , зі змісту показань якого убачається, що він є президентом НААН України, ОСОБА_1 знає давно, охарактеризувати може як толерантну та виважену людину, яка має державні нагороди, сказати може тільки позитивне. Про отримання ОСОБА_1 неправомірної вигоди дізнався із сайту, з цих питань ОСОБА_1 зі свідком не спілкувався. Інститут агроекології і природокористування є структурним підрозділом НААН України. Свідку відомо, що НААН України погодило договір між Інститутом агроекології та ТОВ «Сател Україна» про виділення земельних ділянок у грудні 2016 року. Зміст інвестиційного договору з приводу будівництва житлового будинку свідкові відомий. За договором Інститут мав отримати житлові та нежитлові приміщення. Більше щодо договору свідку нічого не відомо. Договір президією не погоджується, погодження приймається одноособово Президентом. Виділення земельних ділянок НААН України відбувається за встановленою законом процедурою. Так, Інститут направляє відповідну пропозицію на розгляд в НААН, всі матеріали на президію готує вчений секретар та юристи. Потім він як керівник розглядає їх на президії. Після цього НААН України впливу на виконання договору ніякого не має. Про додаток до договору від 26.02.2017, який підписував Інститут і ТОВ «Сателл Україна», не пам`ятає. Також, свідок не пам`ятає, чи звертався ОСОБА_1 до нього, щоб погодити додаток до договору між Інститутом та ТОВ «Сателл Україна». Про намір Інституту змінити забудовника йому не було відомо. Забудовників ніколи не бачив, з ними не спілкувався. Свідок читав листа, який на ім`я ОСОБА_1 направлявся юристом НААН України, відповідно до якого, ОСОБА_1 міг сам розірвати договір, лист було направлено офіційно. ОСОБА_1 не пропонував неправомірну вигоду свідку за те, що у договорі будуть зміни. Будь-яких розмов про кошти і винагороду не було.

Також фактичними даними, що містяться у показаннях свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_15 підтверджуються встановлені судом обставини вчинення кримінального правопорушення.

Так, відповідно до показань свідка ОСОБА_21 він виконує функції водія ОСОБА_2 з початку 2015 року на автомобілі Шевролет Авео д.н.з. НОМЕР_4 . Цей автомобіль належить свідкові. 30.12.2017 у першій половині дня, о котрій годині він не пам`ятає, свідок і ОСОБА_2 приїхали до Інституту, ОСОБА_2 зайшов до Інституту, а свідок його чекав в автомобілі. Потім ОСОБА_2 вийшов і сказав, що зараз вийде ОСОБА_3 , і вони повинні з ним від`їхати. З Інституту вийшов ОСОБА_3 і водій інституту та разом сіли до автомобіля, а свідок з ОСОБА_2 поїхали разом за ними. Вони від`їхали недалеко від інституту і зупинилися. ОСОБА_3 пересів до них в автомобіль, на заднє пасажирське сидіння, позаду ОСОБА_2 . Потім ОСОБА_2 сказав, щоб свідок вийшов з автомобіля. Свідок вийшов, і через деякий час почалося затримання. Свідок давав дозвіл на огляд свого автомобіля працівникам НАБУ, спочатку усно, а потім письмово. Наслідки огляду транспортного засобу свідок усвідомлював. Не вважав, що можуть бути серйозні технічні наслідки для автомобіля. Під час огляду вилучалися грошові кошти, сума була 300 тисяч доларів, гроші перераховувались в присутності свідка.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_15 він працює в Інституті і є особистим водієм ОСОБА_1 30.12.2017 свідок привіз ОСОБА_1 до Інституту. ОСОБА_1 зайшов в Інститут, через деякий час вийшов ОСОБА_16 і сказав їхати. Свідок пішов перепитав у ОСОБА_1 , і той сказав відвези ОСОБА_3 і повертатися назад. Він з ОСОБА_3 сів в автомобіль Нісан Альмера НОМЕР_2 , який йому належить, на цій машині свідок возить ОСОБА_1 . ОСОБА_3 сів до його автомобіля і сказав їхати за сріблястим Шевроле, вони поїхали за ним до новобудови, недалеко від Інституту, ОСОБА_3 вийшов і сів в той автомобіль, а свідок розвернувся і поїхав. ОСОБА_3 він не чекав, такої вказівки у нього не було. Затримання співробітниками НАБУ свідок не бачив. З того місця де висадив ОСОБА_3 до інституту їхати приблизно 5-10 хвилин.

Під час судового провадження також було допитано свідка ОСОБА_8 , який надав показання на підтвердження встановлених судом обставин вчинення кримінального правопорушення. Зі змісту його показань убачається, що він працював на посаді наукового співробітника з покладанням виконання обов`язків юрисконсульта Інституту, основні обов`язки це перевірка відповідності договорів вимогам чинного законодавства. Свідку відомо, що між Інститутом та ТОВ «Сателл Україна» був укладений договір на будівництво житлового комплексу, який до цього часу не реалізований.

Також зазначив, що брав участь в обговоренні та підготовці додатку до договору № 01/17, в якому мали бути передбачені додаткові гарантії забудовнику у разі розірвання договору за ініціативою Інституту. Його укладення вимагає лише погодження НААН, а стороною договору є Інститут. Ініціатором додатку до договору було ТОВ «Сател Україна», тому що вони прийшли з ним, і він був ними підписаний. ОСОБА_2 сказав, що треба укласти додаткову угоду, причини укладення додаткової угоди свідку не відомі. 29.12.2017, наприкінці дня, ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , і ОСОБА_3 зайшли з цим додатком до кабінету свідка. У кабінеті ОСОБА_1 надав вказівку на вивчення і перевірку додатку до договору на відповідність законодавству. Коли свідок завізував додаток, ОСОБА_1 не було на місці. Це був єдиний додаток до договору у мінімум трьох екземплярах. ОСОБА_2 розповідав, що у нього є інвестор, але кого він мав на увазі свідкові не відомо. ОСОБА_2 розповідав, що він витрачав кошти на будівництво та розробку проектів, але сума свідку не відома. Про домовленості між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 свідку нічого не відомо. Також повідомив, що для укладення договору або додаткової угоди потрібно погодження НААН. Щодо розірвання договору також потрібно погодження академії, розірвання договору здійснюється у тому ж порядку у якому його укладали, за загальними правилами, це загальна норма. Інститут письмово звертався до НААН України на отримання погодження на розірвання цього договору, отримав відповідь, про те, що, якщо вважаєте необхідним, то розривайте договір. Відповідно до умов договору з моменту його укладення Інститут видав ТОВ «Сател Україна» довіреність, повноваження замовника будівництва, відповідно до яких він повинен був розробити всю документацію і після цього необхідно було готувати площадку для будівництва. Це було передбачено договором. Інститут в особі директора чи заступника зверталися до ОСОБА_2 з питанням чому не ведеться будівництво, на що отримали відповідь, про необхідність надання площадки для будівництва, однак позиція Інституту полягала в такому: поки немає дозвільних документів на будівництво, будівництво не розпочинається. Керівництво ТОВ «Сател України» в особі ОСОБА_2 зверталися до відповідних міських організацій щодо отримання документів на початок будівництва, однак їхні документи не відповідали вимогам, тому їм було відмовлено в погодженні, як слідує з офіційних відповідей організацій.

Допитаний під час судового розгляду експерт Отрошенко В.А. підтвердив свої висновки, викладені у висновку експерта № 19/9-2/3/16-СЕ/18 від 02.04.2018, та надав показання, зі змісту яких убачається, що станом на дату проведення експертизи він мав кваліфікацію судового експерта з правом проведення експертизи відео-, звукозапису за експертними спеціальностями 7.1 «Технічне дослідження матеріалів та засобів відео-, звукозапису», 7.2 «Дослідження диктора за фізичними параметрами усного мовлення, акустичних сигналів та середовищ», свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта № 10804, видане ЕКК МВС 10.06.2011, свідоцтво про підтвердження кваліфікації судового експерта №1748, видані ЕКК МВС 05.12.2017. На момент проведення експертизи спеціалізації 7.3 у експерта не було.

Під час проведення експертизи він, дійсно, звертався з клопотанням від 26.02.2018 за № 19/9-2/3/16кл про надання апаратних комплексів, за допомогою яких здійснювалися надані на дослідження відео-, звукозаписи та звукозаписи, із залученням спеціаліста. У клопотанні йде мова про спеціаліста апаратних комплексів (оперативного працівника), а не комп`ютерно-технічного експерта. Під час проведення таких експертиз спеціаліст за напрямком комп`ютерних досліджень не повинен залучатися. Залучений спеціаліст підключив та налаштував пристрої - програмні комплекси «Сафарі», «Уніка», «Москіт», відповідно до тих налаштувань, які були здійснені при проведенні НСРД, що було необхідно для створення тестового запису. Правильність налаштування спеціалістом цих програмних комплексів експертом перевірялась. Спеціаліст надав ключі доступу до зашифрованої інформації, але далі при проведенні експертизи не був присутній. З цих підстав, а також відповідно вимог законодавства, експерт не зазначав у висновку спеціаліста, який є оперативним працівником.

Для вирішення питання № 5 у експертизі вказував, що немає такої необхідності для залучення спеціаліста за напрямком комп`ютерно-технічних досліджень, так як експертна спеціальність 7.1. «Технічне дослідження матеріалів та засобів відео-, звукозапису» дозволяє експерту самому проводити експертне дослідження з цього питання. При підключенні карти пам`яті, які зазначені в питанні, необхідно апаратний комплекс, наприклад такий, який є у нас - «Сафарі», і у кожного апаратного комплексу є свій серійний номер. При тому як він записує якусь звуко або відеоінформацію на цю карту пам`яті, він кожному файлу присвоює серійний номер пристрою, саме того пристрою, за допомогою якого записувалася звукова інформація. Ці пристрої, які йому надали на дослідження разом із спеціалістом, мали також ті серійні номери, які мали і досліджувані відеофонограми у наданих на дослідження картах пам`яті з номерами, які перелічені у питаннях.

Відкривши файл, який міститься у носії інформації без спеціальної програми апаратного комплексу не можливо встановити відповідні серійні номери, тому у клопотанні і запитувалися ці апаратні комплекси, тому що експертові необхідно було надати доступ до об`єктів дослідження. Чому називається комплекс - тому що пристрій сам не надається, він надається в комплексі і пристрій і програмне забезпечення до нього і ключі доступу до цих карт пам`яті.

У методиці не міститься ніякої вказівки на те, що зразки голосу необхідно записувати на ту саму апаратуру, що і досліджувані фонограми. Немає необхідності записувати на один і той самий носій зразки голосу людини. Голосне мовлення людини можна записати на диктофон, на відеокамеру і досліджувати матеріали, які записані на диктофон з цими зразками. Головне, щоб вони були якісні. Питання щодо оригіналу чи копії запису, які містяться на картках пам`яті, експертизою не вирішувалося. Різниці між копією і оригіналом у цифровому світі майже не існує.

Також зазначив, що під час проведення експертизи ним використовувалися методики 1 (методика криміналістичного дослідження матеріалів і засобів звуко-та відеозапису 7.1.03) та 3 (методика технічного дослідження матеріалів відео-, звукозапису, що містяться на цифрових носіях інформації 7.1.11).

Методики проведення експертиз передбачають можливість порівняння голосу на відео, аудіо-, фонограм запису фонограми, запис яких здійснювався на різні технічні пристрої та носії із застосуванням різних програмних комплексів, в тому числі застосуванні різних криптографічних шифрувань, це використана ним третя методика.

З метою перевірки наявності монтажу інформації на відповідних носіях, застосовується тестовий запис, за допомогою якого експерт намагається зробити ознаки монтажу за допомогою Adobe Audition, потім, коли робиться монтаж, прописується розширення файлу і намагаємося завантажити на цю тестову карту пам`яті, якщо під час цього експерименту вдається відтворити цю карту пам`яті, тоді експеримент вдалий. В результаті здійсненого експертом експерименту не вдалося зробити такі ознаки монтажу, тому що карта пам`яті була зашифрована, доступ до неї є закодованим. Монтажу на цих картах пам`яті не виявлено.

Крім зазначених доказів, вина обвинуваченого ОСОБА_1 підтверджується фактичними даними, що містяться в таких джерелах доказів.

?протоколі б/н про результати здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 08.02.2018, відповідно до якого детективом Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Харкевичем Ю.І. за участі старшого детектива Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Нєдова Р.С. з 28.12.2017 по 31.01.2018 проведено негласну слідчу (розшукову) дію - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, в якому використовується SIM- картка з абонентським номером НОМЕР_5 , яким користується ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж проведено з використанням оперативно-технічних засобів ДОТЗ СБ України на оптичний диск DVD-R № 04/7544т від 29.01.2018 на який збережено інформацію. Оптичний диск містить стенограми телефонних переговорів з мобільного терміналу, в якому використовується SIM- картка з абонентським номером НОМЕР_5 , яким користується ОСОБА_2 , відповідно до якої: 29.12.2017 о 10:31:03 ОСОБА_2 подзвонив ОСОБА_1 та домовляється з ним про зустріч. ОСОБА_1 повідомляє ОСОБА_2 , що його чекає ОСОБА_3 29.12.2017 о 15:38:22 ОСОБА_2 подзвонив ОСОБА_3 та повідомляє останнього, що буде десь через 15 хвилин. 30.12.2017 о 10:46:54 ОСОБА_2 подзвонив ОСОБА_3 та повідомляє, що не може додзвонитися ОСОБА_1 . При цьому цікавиться у ОСОБА_3 чи не приїхав він, повідомляючи, що він буде на місці за дві хвилини. 30.12.2017 о 10:59:55 ОСОБА_2 подзвонив ОСОБА_3 та питає де він, на, що ОСОБА_3 відповідає, що скоро буде. 30.12.2017 о 11:05:11 ОСОБА_2 подзвонив ОСОБА_3 , останній повідомляє, що буде через дві хвилини, а ОСОБА_2 повідомляє, що він на вулиці в машині сидить (том 6 а.с. 252-254);

?протоколі б/н про результати здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 08.02.2018, відповідно до якого детективом Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Харкевичем Ю.І. за участі старшого детектива Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Нєдова Р.С. з 28.12.2017 по 31.01.2018, проведено негласну слідчу (розшукову) дію - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, в якому використовується SIM- картка з абонентським номером НОМЕР_6 , яким користується ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж проведено з використанням оперативно-технічних засобів ДОТЗ СБ України на оптичний диск DVD-R №04/7543т від 29.01.2018 на який збережено інформацію. Оптичний диск містить стенограми телефонних переговорів з мобільного терміналу, в якому використовується SIM- картка з абонентським номером НОМЕР_6 , яким користується ОСОБА_3 , відповідно до якої: 29.12.2017 о 10:56:34 ОСОБА_3 відповідає на дзвінок ОСОБА_25 , яка повідомляє проте, що він повинен швидко зайти до ОСОБА_26 . 29.12.2017 о 12:03:54 ОСОБА_3 відповідає на дзвінок ОСОБА_27 (водій) та розмовляють про поїздку по «Спєцзаданію вищестоящих» по місту Київ. 29.12.2017 о 13:24:28 ОСОБА_3 прийняв дзвінок від ОСОБА_1 , останній питає ОСОБА_3 де він, на, що той відповідає, що в їдальні. ОСОБА_1 питає чи не дзвонив йому той, на що ОСОБА_3 повідомляє, що не дзвонив. Тоді ОСОБА_1 запрошує ОСОБА_3 до себе в кабінет. 29.12.2017 о 14:37:09 ОСОБА_3 відповідає на дзвінок ОСОБА_27 (водій) та повідомляє, щоб останній зачекав ще до пів четвертого, оскільки він сам ще чекає, і йому не відомо чи потрібно буде їхати чи ні. 29.12.2017 о 15:31:06 ОСОБА_3 подзвонив ОСОБА_1 та повідомляє останнього, що вже пів на четверту і він вже збирається їхати, оскільки вже нічого не буде. ОСОБА_1 просить почекати ще пів години до четвертої години і тоді вже роз`їхатися. 29.12.2017 о 15:38:25 ОСОБА_3 прийняв дзвінок від ОСОБА_2 , останній повідомляє, що буде десь через 15 хвилин. 29.12.2017 о 15:48:57 ОСОБА_3 відповів на дзвінок від ОСОБА_27 , та повідомляє останнього, що питання про поїздку вирішиться протягом пів годин. 29.12.2017 о 16:17:39 ОСОБА_3 відповів на дзвінок від ОСОБА_27 , та повідомляє останнього, що питання про поїздку вирішиться протягом десяти - п`ятнадцяти хвилин. 29.12.2017 о 16:32:54 ОСОБА_3 подзвонив ОСОБА_28 , та повідомляє останнього, що поїздки сьогодні вже не буде. 29.12.2017 о 17:04:26 ОСОБА_3 подзвонив ОСОБА_1 та повідомляє, що вони під приймальнею з ОСОБА_29 , на що ОСОБА_1 відповідає, що його сьогодні на роботі не буде, і щоб ОСОБА_29 залишив все ОСОБА_30 , а він завтра розгляне і підпише. 29.12.2017 о 17:07:58 ОСОБА_3 подзвонив ОСОБА_1 і вони домовляються, щоб ОСОБА_29 під`їхав до ОСОБА_1 завтра на 11 годину. 30.12.2017 о 10:46:57 ОСОБА_3 відповів на дзвінок від ОСОБА_2 , останній повідомляє, що не може додзвонитися ОСОБА_23 . При цьому цікавиться у ОСОБА_3 чи не приїхав він, повідомляючи, що він буде на місці за дві хвилини. 30.12.2017 о 10:59:59 ОСОБА_3 відповів на дзвінок від ОСОБА_2 , останній питає де він, на, що ОСОБА_3 відповідає, що скоро буде. 30.12.2017 о 11:05:16 ОСОБА_3 відповів на дзвінок ОСОБА_2 і повідомляє, що буде через дві хвилини, а ОСОБА_2 повідомляє, що він на вулиці в машині сидить. 30.12.2017 о 11:08:41 ОСОБА_3 відповідає на дзвінок ОСОБА_1 , останній питає його про вчорашню машину та водія і просить подзвонити водію. 30.12.2017 о 11:09:53 ОСОБА_3 подзвонив ОСОБА_28 (водій) та питає де останній, оскільки вчорашня потреба в машині такі трапилась, на що водій йому відповідає, що він зараз не в місті Києві. (том 6 а.с. 263-272);

?висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС № 19/9-2/3/16-СЕ/18 від 02.04.2018 з додатками: носій інформації - карта пам`яті «Verbatim micro SD 16 Gb» з програмним забезпеченням «Moskit», «Safari», «Titan», «Unika», носій інформації - карта пам`яті «Verbatim micro SD 16 Gb» з відеозаписом допиту підозрюваного ОСОБА_1 від 26.01.2018, та аудіовідеозаписом - зразки голосу та мовлення ОСОБА_1 до протоколу від 26.01.2018, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 брав участь у розмовах, що зафіксовані на відео-, фонограмах файлів, які містяться на носіях інформації картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6942т від 28.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. №04/6943т від 28.12.2017. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 промовлені слова та фрази, що відображені у протоколі від 29.12.2017 за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтроль особи, стосовно директора інституту агроекології та природокористування НААН України ОСОБА_1 який проведено 28.12.2017, де мовлення особи схожої на нього позначено умовним індексом «Об.» та зафіксовані на відео-, фонограма: файлів, які; містяться на носіях інформації: картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6942т від 28.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6943т від 28.12.2017. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 брав участь у розмовах, що зафіксовані на відео-, фонограмах файлів, які містяться на носіях інформації: картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6955т від 29.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6956т від 29.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6957т від 30.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6958т від 30.12.2017. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 промовлені слова та фрази, що відображені у протоколі від 31.12.2017 за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтроль особи, який проведено 29.12.2017 та 30.12.2017, де мовлення особи схожої на нього позначено умовним індексом «Ф.» та зафіксовані на відео-, фонограмах файлів, які містяться на носіях інформації: картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6955т від 29.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6956т від 29.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6957т від 30.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6958т від 30.12.2017. Надані на дослідження відеофонограми у файлах, що зафіксовані на відео-, фонограмах файлів, які містяться на носіях інформації: картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6942т від 28.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6943т від 28.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6955т від 29.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6956т від 29.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. № 04/6957т від 30.12.2017; картці пам`яті micro SD реєстр. №04/6958т від 30.12.;2017, незмонтовані. (том 7 а.с. 16-25);

?протоколі обшуку складеного детективом Національного бюро Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Горохівським Б. Т. від 30.12.2017, відповідно до якого проведено обшук у приміщенні приймальні та службового кабінету ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , під час якого виявлено та вилучено мобільний телефон, ноутбук, грошові кошти, талони на пальне, договори, додаткові угоди та інші документи (том 4 а.с. 119-125);

?протоколі огляду речей та документів від 31.12.2017 з фототаблицею до нього, відповідно до якого детективом Національного бюро Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Харкевичем Ю.І. проведено огляд речей і документів, які були вилучені 30.12.2017 під час обшуку службового кабінету та приймальні ОСОБА_1 розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (том 4 а.с. 143-150);

Встановлені судом обставини вчинення кримінального правопорушення та вина обвинуваченого у його вчиненні також підтверджуються фактичними даними, що містяться у досліджених під час судового розгляду речових доказах, а саме:

- грошових коштах в сумі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США - 1500 купюр номіналом 100 доларів США з відповідними серіями та номерами, несправжніх (імітаційних) засобах - аркушах паперу, візуально схожих на грошові кошти, купюрами номіналом по 100 доларів США кожна, які містять на собі серію та номер KF33008773C, у кількості 1500 штук та які імітують грошові кошти загальною сумою 150 000 доларів США;

- додаток до договору № 01/17 від 28.02.2017, упакований у полімерний прозорий «файл»;

- прозору полімерну плівку, у якій знаходилися грошові кошти;

- три аркуші білого паперу з написом 100 000 $.

З метою оцінки вказаних доказів за ознаками належності, допустимості та достовірності, встановлення інших обставин, що мають значення для цього кримінального провадження, а також вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, судом досліджено процесуальні рішення, документи та інші матеріали, які знаходяться у томі 4 а.с. 37-38, 83,95-112, 114-116, 117-118, 127-136, 136-137, 195-198, томі 6 а.с. 14-20, 21-34, 35-47, 48, 49-56, 57, 58-69, 70-72, 73-82, 84-90, 90-а-102, 104-107, 108-112, 117-124, 131-134, 192-195, 196-197, 211-214, 215-218, 219-222, 223-224, 225-226, 227-238, 239-241, 242-245, 246-248, 277-279, томі 7 а.с. 3, 4 , 5-7, 11-12, 110-111, 112, 113, 116, 117, 118, 119, 120, 121, 123, 124, 125-133, 134-135, томі 10, а.с. 53-60, томі 11 а.с. 157, томі 12 а.с. 73-75, 76, 117-124, 125-126, 127).

Також судом досліджено документи, які стали підставою для внесення відомостей до ЄДРДР (том 1 а.с. 1-2, 3-17, 18-23, 24-36, 37-49, 50, 51-54, 55, 57, 58), оцінка яким буде надана судом у розділі «Позиція сторони захисту» цього вироку.

Судом було досліджено документи, які були вилучені під час обшуку службового кабінету ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , (том 4 а.с. 151-194), більшість яких стосується переписки між Інститутом та ТОВ «Сател Україна» та не містить фактичних даних, що мають значення для цього кримінального провадження та підлягають доказуванню, а тому не враховуються судом.

Інші досліджені документи, що містяться у матеріалах справи (том 1 а.с. 61, 62-66, том 4 а.с. 138-142, том 6 а.с. 262), суд визнає неналежними, оскільки вони не містять даних, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Під час судового розгляду за клопотанням сторони захисту було допитано свідка ОСОБА_31 , який надав показання щодо процедури проведення тендеру та подальшого укладення договору про спільну діяльність між Інститутом та ТОВ «Сател Україна». Інших фактичних даних щодо обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, свідок не повідомив. Разом з тим, показав, що протягом 2017 року ТОВ «Сател Україна» не проводили ніяких робіт на виділеній земельній ділянці, про що свідок неодноразово доповідав ОСОБА_1 в усній формі. Свідок не отримував ніяких пояснень щодо не проведення підготовчих робіт, а також зазначив, що він не був свідком розмов між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Також під час судового розгляду було досліджено документи та інші матеріали, надані стороною захисту, якими обґрунтовується позиція сторони захисту, та які містяться у томі 8 а.с. 1-41, 60, 61, 62, 63-86, 87-88, 89-90, 91-94, 95-96, 97-110, 11-112, 114-116, 118, 120, 121, 122, 123, 124, 125-126, 127, 128, 129-140, 141-142, 143-152, 153, томі 9 а.с. 32, 33, 34, 35, 37-38, 39-40, 41-42, 43, 44-45, 46-47, 50-72, 73-83, 84-89, 90-92, 93-102, 103-106, 107-109, 110-112, 113, 115, 200-201, 203, 204-205, 206-207, 208-209, томі 10 а.с. 6, 7-11, 71-77, 145-157, томі 12 а.с. 21-36, 46-72, томі 13 а.с. 3,4, 5-6, 7-19), частині з яких судом буде надано оцінку у відповідних розділах цього вироку.

Однак, здебільшого, ці матеріали містять публікації у ЗМІ, особисті погляди окремих осіб (авторів) та не можуть бути перевіреними з точки зору їхньої достовірності та об`єктивності і не мають відношення до належності, допустимості та достовірності наданих стороною обвинувачення доказів. Також серед наданих матеріалів містяться копії процесуальних рішень та документів, переписка між Інститутом та іншими суб`єктами, в тому числі ТОВ «Сател Україна» та НААН, з приводу виконання умов Договору, які у своїй більшості не містять фактичних даних щодо фактів та обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Також судом було досліджено матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, які містяться у томі 7 на а.с. 188-250, оцінка яким буде надана судом при призначенні покарання обвинуваченому.

Позиція сторони захисту.

Позиція сторони захисту, з урахуванням показань обвинуваченого, полягає у запереченні винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, при цьому жодної власної версії щодо обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, викладених в обвинувальному акті, не висувається. Разом з тим, сторона захисту заявляє про наявність «провокативних дій» як з боку НАБУ і САП, так і з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про порушення підслідності під час проведення досудового розслідування та про неналежність, недопустимість та недостовірність відповідно всіх доказів у кримінальному провадженні.

Щодо наявності «провокативних дій».

Так, сторона захисту стверджує про наявність у цьому кримінальному провадженні «провокативних дій» чи провокації щодо ОСОБА_1 , здійснених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за допомогою НАБУ і САП. При цьому, під час судового провадження позиція захисту з цього приводу неодноразово змінювалася з посилання спочатку на провокацію злочину, потім на підбурювання та, з рештою, на наявність «провокативних дій».

Слід зазначити, що обґрунтовуючи свою позицію, сторона захисту не наводить конкретних фактичних даних, які об`єктивно існують та підтверджують наявність ознак провокації злочину чи, так званих, «провокативних дій», посилаючись при цьому на суб`єктивні судження та умовиводи про те, що справа має політичний підтекст у зв`язку з неприязними стосунками між обвинуваченим та колишнім Президентом України ОСОБА_4 , що вона є спланованою операцією НАБУ і САП, здійсненою за допомогою ОСОБА_2 , який діяв із почуття помсти щодо ОСОБА_1 через принципову та вимогливу позицію обвинуваченого щодо порядку виконання договору та з метою його дискредитації, а також за участю ОСОБА_3 та агента НАБУ ОСОБА_32. Вказують, що ОСОБА_2 , будучи засновником ТОВ «Сател Україна», не збирався виконувати умови укладеного з Інститутом договору про спільну діяльність та будувати на належній Інституту земельній ділянці житловий будинок та нежитлові приміщення, з метою чого і ініціював укладення до цього договору додатку №1.

Разом з тим, не зважаючи на непослідовність позиції сторони захисту, суд вважає за необхідне провести оцінку наявності ознак провокації вчиненого ОСОБА_1 злочину з метою дотримання вимог щодо справедливого судового розгляду.

Щодо вказаної позиції сторони захисту суд зазначає таке. У розумінні Європейського суду з прав людини, якщо особа заявляє про наявність провокації, вона насправді підтверджує скоєння нею злочину. У даному випадку мова йде про те, хто сформував у особи умисел на вчинення злочину, тобто про суб`єктивну сторону складу злочину, але при цьому інші ознаки складу злочину існують і не оспорюються.

Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів Європейський суд з прав людини виробив ряд критеріїв, такі як змістовний та процесуальний. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

Згідно з рекомендаціями Європейського суду з прав людини з метою перевірки дотримання права на справедливий судовий розгляд у випадку використання таємних агентів Суд насамперед перевіряє, чи влаштовувались пастки (те, що зазвичай називається «матеріальним критерієм провокації»), і якщо так, то чи міг заявник у національному суді скористатися цим для свого захисту («процесуальний критерій провокації»; пункти 37, 51 рішення у справі «Баннікова проти Росії» від 04 листопада 2010 року, заява № 18757/06).

Суд визначає пастку як ситуацію, коли задіяні агенти - працівники органів правопорядку або особи, що діють на їх прохання - не обмежуються суто пасивними спостереженнями протиправної діяльності, а здійснюють на особу, за котрою стежать, певний вплив, провокуючи її скоїти правопорушення, яке би вона в іншому випадку не вчинила, з метою зафіксувати його, тобто отримати доказ і розпочати кримінальне переслідування (пункт 55 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року, заява № 74420/01).

Аби встановити, чи було розслідування «суто пасивним», Суд вивчає мотиви, що виправдовували операцію проникнення, і поведінку державних органів, які її здійснювали. Зокрема, Суд встановлює, чи були об`єктивні сумніви у тому, що заявника втягнули у злочинну діяльність або схилили скоїти кримінальне правопорушення.

Для визначення провокації злочину Європейський суд встановив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.

Під час судового розгляду судом не встановлено факту підбурювання обвинуваченого до вчинення злочину, не наведено стороною захисту і доводів, які би свідчили про «активність» дій працівників органу досудового розслідування. У матеріалах кримінального провадження відсутні ознаки, притаманні провокації злочину правоохоронними органами, а саме спонукання до вчинення злочину, оскільки з показань свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , документів, досліджених судом, протоколів про проведення негласних слідчих дій вбачається, що ОСОБА_1 приступив до виконання злочину до початку контролю за його вчиненням, був ініціатором одержання неправомірної вигоди, визначивши її розмір, строки та порядок передачі.

Так, з матеріалів кримінального провадження убачається, що підставою для внесення відомостей до ЄРДР 27.12.2017 за № 52017000000000897 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 368 КК України, та початком досудового розслідування стала заява ОСОБА_2 від 27.12.2017, в якій він вказав, що директор Інституту агроекології і природокористування НААН України ОСОБА_1 оголосив ОСОБА_2 вимогу про передачу йому та президенту НААН України ОСОБА_7 грошових коштів в сумі 500 000 доларів США за продовження дії договору про спільну діяльність №01/17 від 28.02.2017, укладеного між ТОВ «Сател Україна», засновником якого є заявник, та Інститутом. Зазначив, що в разі відмови передання коштів ОСОБА_1 пообіцяв розірвати вказаний договір у судовому порядку (том. 1, а.с. 1,2). До заяви ОСОБА_2 додав копії документів про взаємовідносини між ТОВ «Сател Україна» та Інститутом щодо виконання умов договору та копії статутів вказаних юридичних осіб.

Після звернення із заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 , як він повідомив під час допиту в суді, було допитано у якості свідка. Під час допиту ОСОБА_2 повідомив про обставини вимагання у нього ОСОБА_1 неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. Отже, до початку проведення негласних слідчих (розшукових) у органу досудового розслідування були в наявності об`єктивні дані, які вказували на реалізацію обвинуваченим своєї мети - отримання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. Негласні слідчі (розшукові) дії у цьому кримінальному провадженні супроводжувалися судовим контролем, оскільки для їх проведення було отримано дозволи слідчих суддів.

Як убачається із показань свідка ОСОБА_2 , матеріалів НСРД, зокрема, протоколу за результатами проведення НСРД аудіо-, відеоконтролю особи стосовно ОСОБА_1 від 29.12.2017, протоколу за результатами проведення НСРД аудіо-, відеоконтролю особи стосовно ОСОБА_1 від 30.12.2017, зустрічі між ОСОБА_2 і обвинуваченим в період з 28.12.2017 до 30.12.2017 (під час проведення НСРД) відбувалися за взаємною домовленістю між ними у приміщенні Інституту агроекології та природокористування НААН, в якому знаходиться службовий кабінет ОСОБА_1 .

Під час цих зустрічей ОСОБА_1 наполягав на найскорішому переданні йому неправомірної вигоди, сам встановлював спосіб її передання, застосовуючи засоби конспірації, у зв`язку з побоюваннями щодо викриття його злочинних дій, про що свідчать такі його висловлювання: «Давай від 300, не менше… Значить, послухай мене, порядок такий. По-перше, телефони нах… Ти знаєшь це, я не боюся, мені дорожче моя робота, моє все чим всякі там,… Значить цей до тебе поїде, як його - ОСОБА_13 … Передивиться все, пере той, візьме і я тоді домовлюся, куди він повинен завезти. Я навіть не хочу, щоб воно було. І зразу завезе там водію, чи кому, або тому чоловікові» (том 6 а.с. 281). Далі, ОСОБА_1 особисто призначаючи ОСОБА_2 зустріч, промовляє: «Давай завтра.» (том 6 а.с. 282).

Про відсутність спонукання обвинуваченого до вчинення злочину з боку органу досудового розслідування та ОСОБА_2 , який на той час вже був залучений до конфіденційного співробітництва до проведення негласних слідчих (розшукових) дій у цьому кримінальному провадженні, свідчить діалог між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зафіксований у протоколі б/н від 29.12.2017 з додатками за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтроль особи відносно ОСОБА_1 (том 6 а.с. 283), а саме - ОСОБА_2 : «Скажіть, а якщо буде, ну десь 250.», на що ОСОБА_1 відповідає: «Нє, нє, нє. Оця, оця вже ти не обговорюй». Далі йде обговорення щодо другої частини неправомірної вигоди, дати її передання та наслідків невиконання ОСОБА_2 обов`язку щодо передання неправомірної вигоди.

Отже, суд вважає, що умисел на скоєння злочину виник у ОСОБА_1 самостійно без активного втручання сторонніх осіб, про що свідчать матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, протокол за результатами проведення НСРД аудіо-, відеоконтролю особи стосовно ОСОБА_1 від 29.12.2017, протокол за результатами проведення НСРД аудіо-, відеоконтролю особи стосовно ОСОБА_1 від 30.12.2017, з яких убачається, що обвинувачений сам встановлює розмір першої частини неправомірної вигоди, порядок та строки її надання, а також порядок та строки передачі її другої частини, визначає план дій щодо підписання та узгодження Додатку до Договору, призначає дати зустрічей з ОСОБА_2 .

За таких обставин, злочин був би вчинений ОСОБА_1 і без втручання органу досудового розслідування, який після початку досудового розслідування діяв у пасивний спосіб, не справляючи на обвинуваченого такого впливу, який би спонукав його до вчинення злочину.

Незважаючи на те, що скарги щодо провокаційних дій приватних осіб визнаються ЄСПЛ неприйнятними, оскільки використання отриманих таким шляхом доказів не порушує вимог ст. 6 Конвенції (наприклад, Ухвала ЄСПЛ щодо неприйнятності скарги у справі «Shannon v. the United Kingdom»), а відносини між ОСОБА_2 як засновником ТОВ «Сател Україна» та Інститутом агроекології та природокористування НААН України в особі його директора ОСОБА_1 та інших співробітників Інстиутут є звичайною господарською діяльністю, заснованою на договорі про спільну діяльність, та з огляду на посилання сторони захисту на наявність «провокативних дій» з боку ОСОБА_2 , суд вважає за необхідне все ж таки надати оцінку вказаним фактам.

Сторона захисту зазначає, що ОСОБА_2 , будучи засновником ТОВ «Сател Україна», не збирався виконувати умови укладеного з Інститутом договору про спільну діяльність та будувати на належній Інституту земельній ділянці житловий будинок та нежитлові приміщення, з метою чого і ініціював укладення до цього договору додатку №1, що він навмисно не займався оформленням відповідної документації, необхідної для будівництва, та спровокував ОСОБА_1 на отримання неправомірної вигоди, бажаючи позбутися його як керівника Інституту.

Вказані твердження захисту не підтверджуються сукупністю досліджених і оцінених судом доказів та не відповідають встановленим судом обставинам.

Так, під час допиту та повторного допиту свідок ОСОБА_2 показав, що після отримання у вересні 2017 року Інститутом агроекології та природокористування акта на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , він знайшов інвесторів для будівництва та почав проводити розрахунки об`єктів, які планувалось будувати на цій території. Також зазначив, що інститут не до кінця виконав умови договору щодо передачі документів для проведення будівельних робіт, а саме стосовно земельної ділянки, що унеможливлювало початок будівництва. У суду немає підстав не довіряти цим показанням, оскільки вони є стабільними, логічними, послідовними та узгоджуються із іншими доказами у справі, через що довіра до них не підірвана, а правдивість не викликає сумнівів.

Твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_2 , а також ТОВ «Сател Україна» не зверталися до відповідних державних органів, установ та організацій з метою оформлення дозвільної будівельної документації, не відповідають дійсності та спростовуються фактичними даними, що містяться у досліджених судом джерелах доказів, насамперед, у деяких наданих стороною захисту документах. Так із вказаних документів убачається, що Інститутом було видано довіреності ТОВ «Сател Україна», спочатку в особі генерального директора ОСОБА_3 , а пізніше в особі ОСОБА_2 , на виконання функцій Замовника будівництва на вказаній земельній ділянці з правом подання, підписування та отримання від імені Інституту відповідної документації (том 8 а.с. 14, 15). Із копії відповіді від 19.03.2019 Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва (том 8 а.с. 36-37) видно, що в період з 28.02.2017 по день надання відповіді до Департаменту містобудування і архітектури надходили звернення Інституту з метою отримання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва житлового комплексу з вбудованими адміністративними та гаражними приміщеннями на АДРЕСА_3 , у задоволенні яких було відмовлено. Про своє звернення до цього органу в інтересах Інституту повідомив у своїх показаннях і ОСОБА_2 . При цьому суд також враховує, що земельна ділянка була передана Інститутом Товариству лише 19.09.2017 (том 8 а.с. 26).

Отже, висновки сторони захисту, про свідому бездіяльність ТОВ «Сател Україна» та його засновника ОСОБА_2 щодо виконання умов договору про спільну діяльність є хибними, а ознак провокації чи підбурювання до вчинення злочину з боку ОСОБА_2 судом не встановлено.

Крім того, стороною захисту не надано належних, допустимих та достовірних доказів щодо того, що справа має політичний підтекст у зв`язку з неприязними стосунками між обвинуваченим та колишнім Президентом України ОСОБА_4 , а також щодо участі у провокації злочину ОСОБА_32 та ОСОБА_3 , не встановлено таких доказів і судом під час судового розгляду.

Щодо виключення з числа доказів документів (клопотання сторони захисту - том 6 а.с. 172-174).

Так, сторона захисту просить виключити з числа доказів документи, які містяться у томі 1 а.с. 3-58, а саме: копію Статуту ІАП НААН від 02.12.2016; копію витягу з державного земельного кадастру від 21.09.2017; копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права; копію договору № 01/17 про спільну діяльність від 28.02.2017; копію статуту ТОВ «Сател Україна»; копію постанови НААН України від 22.12.2016 протокол № 22; копію протоколу №15 засідання президії НААН України від 28.09.2016; копію постанови президії НААН України від 28.09.2016 протокол № 15; копію листа Інституту агроекології інституту природокористування від 07.09.2016 № 617 до Президента НААН; копію листа Інституту агроекології інституту природокористування від 21.12.2016 № 1014 до Президента НААН; копію витягу з протоколу № 8 засідання Вченої ради ІАП НААН від 14.12.2016, посилаючись на те, що ці документи не відповідають вимогам ч. 3 ст. 99 КПК України, до того ж невідомо, на підставі чого, та яким чином слідство отримало вказані документи, тобто невідоме джерело їх походження.

Оцінюючи обґрунтованість доводів сторони захисту, суд виходить з такого.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, у тому числі показань свідка ОСОБА_2 , зазначені копії матеріалів були долучені нимдо заяви про вчинення злочину від 27.12.2017 та, поряд з іншими, стали підставою внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення. При цьому, суд зазначає, що нормами КПК України не передбачено вимог до заяви про вчинене кримінальне правопорушення, а право заявника подавати на підтвердження своєї заяви відповідні документи передбачено ч. 2 ст. 60 КПК України.

Разом з тим, виходячи із системного аналізу ч. 2 ст. 84, ст. 86, ч. 1 ст. 223, ч. 1 ст. 237 КПК України, такі документи можуть набути статусу доказів у кримінальному провадженні в разі здійснення щодо них слідчої дії - огляду документів після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та складання відповідного протоколу згідно з вимогами ст. 104 КПК України, який і буде процесуальним джерелом відповідних доказів.

Однак у цьому кримінальному провадженні такої слідчої дії органом досудового розслідування здійснено не було, протокол огляду вказаних документів стороною обвинувачення суду не надано, у зв`язку з чим вони не можуть бути використані судом для встановлення наявності чи відсутності фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а тому твердження сторони захисту в цій частині є обґрунтованими. Разом з тим, суд вважає за можливе використати фактичні дані, що містяться у цих копіях, з метою оцінки дотримання органом досудового розслідування під час внесення відомостей до ЄРДР вимог про підслідність, передбачених ст. 216 КПК України, оскільки саме на підставі цих матеріалів детектив вирішував це питання.

Щодо порушення правил предметної підслідності кримінального провадження (клопотання сторони захисту - том 13 а.с. 20-29).

Сторона захисту вважає, що під час досудового розслідування порушено правила предметної підслідності, оскільки, виходячи із обставин, викладених в обвинувальному акті, та зважаючи на суб`єкта цього кримінального правопорушення, відсутня хоча б одна з умов, передбачених п.п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України, у зв`язку з чим у цьому кримінальному провадженні досудове розслідування не могло здійснюватися детективами НАБУ. Вказані обставини, на думку сторони захисту, є такими, що порушують конституційні права ОСОБА_1 і не відповідають загальним засадам кримінального провадження та є підставою для визнання всіх доказів у цьому кримінальному провадженні недопустими з огляду на положення п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України.

Суд вважає такі доводи сторони захисту необґрунтованими, а висновки щодо порушення правил підсудності помилковими, з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, на який посилався прокурор як на умову підслідності цього кримінального провадження НАБУ, детективи Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема ст. 368, 369-2 Кримінального кодексу України, в тому числі, якщо розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди в п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків).

Під час судового розгляду, стороною обвинувачення доведено, що розмір предмета кримінального правопорушення в п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом.

Як було встановлено судом, та не оспорюється стороною захисту обвинувачений ОСОБА_1 на час вчинення інкримінованого йому злочину був службовою особою - директором Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України.

Відповідно до пунктів 1, 5, 11 статуту Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України (далі за текстом - ІАП НААН або Інститут), затвердженого 02.12.2016 в.о. президента Національної академії аграрних наук України, академіком НААН ОСОБА_33 , Інститут є державною, бюджетною, неприбутковою установою, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном та заснований на державній власності. На балансі інституту знаходиться майно, закріплене за ним Академією на оперативного управління, придбане за рахунок коштів, загального або спеціального фондів Державного бюджету. За Інститутом закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення наукової діяльності Інституту та надані йому на праві постійного користування, що посвідчуються у встановленому законом порядку. Вилучення земельних ділянок та припинення права постійного користування ними може здійснюватися лише за згодою Президії Академії відповідно до Земельного кодексу України.

Пунктом 29 Статуту Інституту визначено, що Інститут в межах своїх повноважень має право реалізовувати свою продукцію, роботи і послуги, залишки продукції з дослідних земельних ділянок за цінами, що формуються відповідно до умов економічної діяльності, а у випадках передбачених законодавством України - за встановленими державними цінами.

Доходи (прибутки) Інституту використовуються виключно для фінансування видатків на утримання Інституту, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених установчими документами (пункт 20 Статуту Інституту).

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст. 2 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання - господарська організація, яка може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 52 Господарського кодексу України, некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб`єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього Кодексу забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб`єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

Виходячи із перелічених норм закону та Статуту, Інститут під час реалізації мети та напрямів своєї діяльності має право провадити некомерційну господарську діяльність для задоволення власних потреб, а отже, є суб`єктом господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГК України суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів. Отже, суб`єкт господарювання державного сектора економіки може бути утворений як зі створенням певного статутного капіталу, так і може бути заснований повністю на державній власності.

На думку суду, у визначенні семантичного значення словосполучення «якщо злочин вчинено службовою особою суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків», вживаного у п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, ключовим є не наявність статутного капіталу як такого, а частка державної власності у майні відповідного суб`єкта господарювання, яка повинна перевищувати 50 відсотків його статутного капіталу (чи майна), тому, якщо суб`єкт господарювання заснований повністю на державній власності, ця частка, зрозуміло, і не розраховується, а відповідна юридична особа відноситься до суб`єктів господарювання державного сектора економіки.

З огляду на викладене, обґрунтування сторони захисту є доволі формалістичними та зводяться до занадто вузького тлумачення положень п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, у зв`язку з чим не враховуються судом.

Враховуючи розмір предмета злочину та те, що він вчинений службовою особою суб`єкта господарювання, який заснований на державній власності, суд вважає, що у цьому кримінальному провадженні відсутнє порушення правил підслідності, оскільки детективи НАБУ проводили досудове розслідування у ньому відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України.

Щодо визнання недопустимими доказів (клопотання сторони захисту - том 10 а.с. 134 - 140).

Вирішуючи клопотання сторони захисту про визнання доказів недопустимими, а саме ухвал Апеляційного суду м. Києва і протоколів НСРД через відсутність автоматизованого розподілу між суддями апеляційної інстанції клопотань слідчого, прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та відсутністю журналу судового засідання при розгляді цих клопотань, суд зазначає таке.

В обґрунтування своєї позиції сторона захисту посилається на науковий висновок фахівців у галузі кримінального та кримінального процесуального права КНУ ім. Т. Шевченка від 11.02.2019 (том 8 а.с. 129-140), науково-правовий висновок Інституту законодавства Верховної Ради України від 29.09.2020 (том 10 а.с. 141-144) та висновок Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України від 27.10.2020 (том 10 а.с. 145-157). Однак суд відхиляє їх, оскільки вони не можуть бути визнані джерелами доказів у кримінальному провадженні відповідно до вимог ч. 2 ст. 84 КПК України. Більше того, ч. 1 ст. 242 КПК України взагалі заборонено проведення експертизи для з`ясування питань права.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до листа Київського апеляційного суду № 405 н/т від 11.12.2018 (том 8 а.с. 111-112) у 2017 році в Апеляційному суді м. Києва використовувалася автоматизована система електронного документообігу «Апеляція», яка не дозволяла провести автоматизований розподіл клопотань, які надходили в порядку Глави 21 КПК України, із забезпеченням вимог режиму секретності їх розгляду. Відповідно до наказу щодо розгляду клопотань про надання дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів, які тимчасово обмежують права людини, розгляд клопотань про надання дозволу на тимчасове обмеження конституційних прав і свобод людини здійснювався слідчими суддями Апеляційного суду м. Києва, визначеними наказом голови суду.

За змістом ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду слідчим суддею питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій не здійснюється.

Згідно з п. 2.7 Інструкції про порядок роботи з технічними засобами фіксування судового процесу (судового засідання), затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України № 108 від 20.09.2012 журнал судового засідання - це документ, що ведеться в суді у порядку здійснення цивільного, кримінального та адміністративного судочинства, кримінального провадження одночасно з фіксуванням судового засідання технічними засобами.

Враховуючи те, що фіксування судового засідання з розгляду клопотань детектива про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, технічними засобами не здійснювалося, журнали судових засідань не виготовлялися.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 247 КПК України (в редакції станом на момент вчинення злочину) розгляд клопотань, який віднесений згідно з положеннями цієї глави до повноважень слідчого судді, здійснюється слідчим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. А згідно з п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий суддя, у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - це голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя.

Виходячи зі змісту вказаних норм, автоматизований розподіл між слідчими суддями апеляційної інстанції клопотань слідчого, прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) не передбачений.

Отже, доводи сторони захисту не знайшли свого підтвердження та не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Щодо визнання недопустимими доказами заяви ОСОБА_34 про надання дозволу на проведення огляду автомобіля, протоколу огляду місця події від 30.12.2017 та матеріального носія до нього (клопотання сторони захисту - том 4 а.с. 84-94, том 6 а.с. 164-171).

Сторона захисту вважає недопустимим доказом заяву ОСОБА_34 про надання дозволу на проведення огляду його автомобіля, вказуючи, що цей документ не відповідає вимогам ч. 2 ст. 84 КПК України, оскільки, джерело його походження не підтверджується матеріалами кримінального провадження, так як під час перегляду відеозапису проведення огляду транспортного засобу, який належить ОСОБА_34 , жодної заяви від останнього до детектива НАБУ не надходило.

Суд вважає, що такі висновки сторони захисту суперечать встановленим судом обставинам та матеріалам кримінального провадження, зокрема показанням свідка ОСОБА_34 , який повідомив суду, що перед початком огляду транспортного засобу він надав згоду на огляд автомобіля працівникам Національного антикорупційного бюро України спочатку усно, а потім письмово.

Щодо визнання недопустимим протоколу огляду місця події від 30.12.2017 та матеріального носія інформації до нього.

Сторона захисту порушує питання про визнання недопустимим протоколу огляду місця події від 30.12.2017 та матеріального носія інформації до нього, вказуючи на очевидну наявність ознак проведення саме обшуку, а не огляду, відсутність згоди ОСОБА_21 на проведення огляду та не зазначення в протоколі огляду наявності будь-якого додатку (відеозапису) до нього.

Оцінюючи обґрунтованість доводів сторони захисту, суд виходить з такого.

Відповідно до положень кримінального процесуального закону огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів.

За змістом ч. 1, 2 ст. 237 КПК України огляд є слідчою (розшуковою) дією, що проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи. Відповідно ж до ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Разом з тим, як випливає зі змісту ст. 233 КПК України , закон відрізняє проникнення до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою володільця від проникнення до них на підставі ухвали слідчого судді, а також на підставах, зазначених у ч. 3 ст. 233 КПК України. При цьому, за усталеною судовою практикою для з`ясування допустимості доказів, отриманих під час огляду житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою такої особи, суд має виходити із сукупності обставин, що супроводжували цю слідчу дію, враховуючи, але не обмежуючись, наявністю письмової згоди, адже встановлення наявності й добровільності згоди особи на проведення в її житлі або іншому володінні огляду є важливим для визначення допустимості доказів, отриманих у результаті такого огляду, оскільки за такої згоди немає потреби звертатися до слідчого судді в порядку частини третьої статті 233 КПК України.

Як убачається з протоколу огляду місця події від 30.12.2017 та відеозапису проведення слідчої дії (том 4 а.с. 84-94, 113), ОСОБА_21 надав дозвіл детективам НАБУ на проведення огляду його автомобіля «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_3 . На час початку огляду передні та задні дверцята автомобіля були відкриті. У салоні автомобіля під час поверхневого огляду було виявлено предмети, схожі на грошові кошти, які містять у собі одну і ту ж серію та один і той же номер, а саме: KF 33008773С, у 15 пачках, що ззовні схожі на 10 000 доларів США кожна, а разом на 150 000 доларів США, грошові кошти в сумі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США, додаток до договору № 01/17 від 28.02.2017, упакований у полімерний прозорий «файл»; подарунковий пакет з візерунками та написом «Горобина 1897»; прозору полімерну плівку; три білих аркуші паперу з написом «100 000 $», що підтверджує відсутність необхідності у їх пошуку та, відповідно, вказує на відсутність спеціальної мети проведення обшуку.

Оцінюючи добровільність згоди ОСОБА_21 на проведення огляду його автомобіля суд враховує його присутність під час проведення цієї процесуальної дії, а також відсутність скарг та заперечень, як під час, так і після її проведення, усвідомлення правових наслідків такої згоди, що підтверджується протоколом огляду від 30.12.2017, відеозаписом проведення вказаної слідчої дії та показаннями наданими ОСОБА_21 в судовому засіданні. За таких обставин, сукупність його дій, за наявності письмової згоди, свідчить про його згоду на огляд автомобіля, і сторона захисту не надала будь-яких доказів, які би ставили під сумнів добровільність цієї згоди та відсутність процесуальних гарантій, що захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди.

Разом з тим, дійсно, з відеозапису вбачається, що детективами НАБУ, крім візуального огляду автомобіля, відкривалися різні секції та багажне відділення автомобіля, що вказує на ознаки проведення обшуку, проте, предметів, які становлять інтерес для кримінального провадження, під час вчинення вказаних дій працівника НАБУ не було виявлено, що і зафіксовано у протоколі огляду місця події від 30.12.2017. Тому в цій частині суд не вважає за необхідне здійснювати оцінку дій детективів НАБУ.

Твердження захисника про незазначення у протоколі огляду будь-якого додатку до нього, який підтверджує здійснення відеозапису процесуальної дії, суд відхиляє, оскільки безпосередньо у тексті протоколу вказано, що під час огляду проводився безперервний відеозапис із застосуванням технічних засобів фіксації - відеокамери «Panasonic HC-V260» та нагрудної відеокамери з інв. № 1014800562, що також підтверджується дослідженим у судовому засіданні відеозаписом проведення процесуальної дії.

Суд також відхиляє твердження сторони захисту щодо відсутності підписів осіб, які приймали участь у проведенні такої процесуальної дії, оскільки положеннями ч. 3 ст. 105 КПК України передбачено, що додатки до протоколів засвідчуються підписами осіб, які брали участь у виготовленні або у вилученні таких додатків. Як убачається з дослідженого у судовому засіданні носія інформації, він упакований у конверт з написом «Матеріальний носій інформації - картка Micro SD «San Disk» з записом затримання ОСОБА_3 30.12.2017 та проведення огляду автомобіля «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_3 30.12.2017, проведених у ході розслідування кримінального провадження № 52017000000000897 від 27.12.17», на якому міститься підпис детектива НАБУ Пісного В.І., який його виготовив.

Отже, доводи сторони захисту є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо постанови про визнання предметів речовими доказами.

Стороною захисту заявлено клопотання про визнання недопустимим доказу, а саме постанови про визнання предметів речовими доказами від 31.12.2017, оскільки постанова складена детективом, який не приймав участі у проведенні огляду автомобіля 30.12.2017, під час якого були вилучені вказані предмети, а також детективом не було проведено їхній огляд та складено відповідний протокол, що, на думку сторони захисту, вказує на порушення процедури при визнанні вказаних речей та документів речовими доказами.

Суд відхиляє доводи сторони захисту виходячи з такого.

Так, 31.12.2017 детективом Національного бюро Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Харкевичем Ю. І. винесена постанова про визнання предметів речовими доказами, відповідно до якої предмети схожі на грошові кошти, які містять у собі одну і ту ж серію та один і той же номер, а саме: KF 33008773С, у 15 пачках, що ззовні схожі на 10 000 доларів США кожна, а разом на 150 000 доларів США, грошові кошти в сумі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США, додаток до договору № 01/17 від 28.02.2017, упакований у полімерний прозорий «файл»; подарунковий пакет з візерунками та написом «Горобина 1897»; прозору полімерну плівку; три білих аркуші паперу з написом «100 000 $»; папку для документів зеленого кольору визнано речовими доказами.

Судом встановлено, що детектив Харкевич Ю.І. діяв в межах наданих йому процесуальним законом повноважень, оскільки постановою старшого детектива - заступника керівника Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Абакумова О. Ю. від 27.12.2017, його визначено слідчим, який у складі слідчої групи може здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000897.

Суд відхиляє твердження сторони захисту, щодо необхідності складення окремого протоколу огляду речей, які були вилучені відповідно до протоколу огляду місця події 30.12.2017, оскільки огляд вказаних речей був проведений відповідно до вимог ч. 5 ст. 237 КПК України на місці під час огляду місця події 30.12.2017, зазначені речі упаковані у сейф-пакети та опечатані із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду, у зв`язку з чим необхідності у складанні додаткового протоколу огляду речей при визнанні їх речовими доказами не було.

Щодо посилання сторони захисту на недопустимість протоколу обшуку приміщення приймальні та службового кабінету ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 від 30.12.2017, у зв`язку з тим, що під час проведення обшуку детективом були вилучені речі, які не були зазначені в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, що вказує на невідповідність як такої дії, так і протоколу, який складений за результатом її проведення вимогам встановленими ст. 84, 86, 87, 236 КПК України суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 29.12.2017 детективам НАБУ надано дозвіл на проведення обшуку у приміщенні приймальні та службового кабінету ОСОБА_1 у будівлі Інституту агроекології та природокористування НААН України за адресою: АДРЕСА_3 з метою відшукання і вилучення грошових коштів, які є предметом неправомірної вигоди.

Під час проведення обшуку від 30.12.2017 у приміщенні приймальні та службового кабінету ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 було виявлено та вилучено мобільний телефон, ноутбук, грошові кошти, талони на пальне, договори, додаткові угоди та інші документи.

Виявлені та вилучені речі, які не входили до переліку, щодо якого ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 29.12.2017 було надано дозвіл на проведення обшуку, відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України є тимчасово вилученим майном.

Відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

За результатами розгляду клопотання старшого детектива Національного бюро Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Боднарчука Р.М., погодженого заступником керівника САП В. Кривенка від 31.12.2017 про арешт майна слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва Кізюн Л.І. була постановлена ухвала від 04.01.2018 та накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку у службовому кабінеті та приймальні ОСОБА_1 , дозвіл на вилучення якого не був наданий ухвалою слідчого судді від 29.12.2017, оскільки майно відповідало критеріям визначеним в статті 98 КПК України, а саме те, що є майном, щодо якого існує сукупність розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину та критеріям, визначеним в статті 170 КПК України, а саме те, що майно може бути конфісковано у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи третьої особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру.

Доводи сторони захисту щодо визнання недопустимим протоколу обшуку приміщення приймальні та службового кабінету ОСОБА_1 від 30.12.2017 з підстав відсутності звуко- та відеофіксації вказаної процесуальної дії та у зв`язку з цим визнання недопустимими клопотання про накладення арешту на майно вилучене під час обшуку кабінету від 31.12.2017, протоколу огляду речей і документів, які були вилучені під час обшуку від 31.12.2017, постанови про визнання речовими доказами, ухвали слідчого судді Солом`янського суду м. Києва від 04.01.2018, протокол огляду речей і документів від 04.04.2018 суд визнає необґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 107 КПК України (в редакції станом на 30.12.2017) виконання ухвали слідчого судді, суду про проведення обшуку в обов`язковому порядку фіксується за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів.

Згідно з ч. 2 ст. 104 КПК України (в редакції станом на 30.12.2017) у випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі. Запис, здійснений за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів під час проведення слідчим, прокурором обшуку, є невід`ємним додатком до протоколу. Дії та обставини проведення обшуку, не зафіксовані у записі, не можуть бути внесені до протоколу обшуку та використані як доказ у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 6 ст. 107 КПК України (в редакції станом на 30.12.2017) незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов`язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.

Вимоги, передбачені частиною ч. 2 ст. 104 КПК України, ч. 1 та 6 ст. 107 КПК України, спрямовані на удосконалення порядку проведення обшуку житла чи іншого приміщення органами досудового розслідування, зокрема коли до протоколів слідчих дій вноситься недостовірна інформація про докази, отримані під час їх проведення.

З огляду на зміст частини 6 статті 107 КПК України негативні наслідки у виді визнання процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів недійсними можуть наступати лише у разі незастосування технічних засобів фіксування.

Проте, навіть у цьому випадку це не є безумовною підставою для визнання доказів, отриманих під час обшуку, недопустимими, оскільки ч. 6 ст. 107 КПК України передбачені винятки з цього правила, коли підстави визнання фактичних даних недопустимими як докази, можуть бути «переборені» консенсусом сторін кримінального провадження.

Отже, ситуацію, при якій не здійснювалася відеофіксація обшуку не слід ототожнювати з ситуацією, при якій сторона обвинувачення не надала в суді відеозапис як обов`язковий додаток до протоколу.

Як убачається із протоколу обшуку від 30.12.2017 (том 4 а.с. 119-125) детективом НАБУ Горохівським Б.Т. було проведено обшук приміщення приймальні та службового кабінету ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , під час якого було виявлено та вилучено, у тому числі, 2 примірники додатку № 1 від 26.12.2017 до Договору № 01/17 від 28.02.2017 на 2 арк. кожен; 1 примірник додатку № 1 від 26.12.2017 до Договору № 01/17 від 28.02.2017 року на 1 арк.; примірник договору про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) від 28.02.2017 року між Інститутом агроекології і природокористування НААН України та ТОВ «Сател Україна»; копія контракту від 28.09.2011 року на 5 арк. та інші документи, що мають значення для цього кримінального провадження. З протоколу слідчої дії слідує, що ход обшуку фіксувався відеокамерою «Panasonic HC-V260» та мобільним телефоном захисника Сікорського О.Ф. Samsung AG, тобто детективом під час проведення обшуку виконано вимоги ч. 1, 6 ст. 107 КПК України.

Разом з тим, під час судового розгляду за технічних причин не вдалося за можливе відтворити відеозапис цього обшуку з картки пам`яті, на якій він міститься, що становить порушення ч. 2 ст. 104 КПК України.

Оцінюючи істотність такого порушення суд, з огляду на положення ст. 86, 87 КПК України, не вважає, що існують безумовні підстави для визнання результатів обшуку та похідних слідчих (розшукових) дій недопустимими як доказів.

Враховуючи те, що обшук проведений уповноваженими особами з дотриманням порядку встановленого ст. 234, 235, 236 КПК України, процесуальний дозвіл на проведення слідчої дії отриманий у встановленому законом порядку, протокол обшуку складений із дотриманням процесуальних норм, передбачених ст. 103-107 КПК України, сумнівів у достовірності вилучених документів судом не убачається, а сторона захисту про їхню наявність не зазначала, суд вважає, що сама по собі відсутність відеозапису обшуку через неможливість його відтворення не може бути підставою для визнання доказів, отриманих під час обшуку, недопустимими.

Щодо зауваження сторони захисту на показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Стороною захисту також надано зауваження на показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з посиланням на їх неправдивість та невідповідність, у яких просила визнати показання свідка ОСОБА_2 , надані останнім у судових засіданнях 27.05.2020 та 05.06.2020, недопустимими.

Надаючи оцінку вказаним показанням свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , суд вважає, що вони є логічними, послідовними та узгоджуються із іншими доказами у справі, через що довіра до них не підірвана, а правдивість сумнівів не викликає. На поставлені колегією суддів питання, а також під час перехресного допиту, свідки відповідали впевнено, чітко та без протиріч, а тому суд вважає їх достовірними.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Показання свідок ОСОБА_2 надавав безпосередньо під час його допиту у судовому засіданні, був приведений до присяги та попереджався про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, тобто фактичні дані, що містяться у показаннях свідка отримано у порядку, встановленому КПК України, у зв`язку з чим немає підстав для їх визнання недопустимими.

Щодо клопотання про виключення документів з числа доказів документів (клопотання сторони захисту том 9 а.с. 142-150).

Сторона захистку просила визнати недопустимими документи та речові докази, а саме: службову записку старшого детектива Харкевича Ю.І. від 29.04.2020 № 04/8635-04, службову записку керівника Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Стецюка Я.М. від 28.12.2017 року, видатковий касовий ордер від 28.12.2017; речові докази - грошові кошти у сумі 150 000 доларів США.

Так, сторона захисту вважає, що службова записка керівника Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Стецюка Я.М. від 28.12.2017 року є недопустимим доказом, тому що він не уповноважений на звернення із службовою запискою в рамках кримінального провадження № 52017000000000897, оскільки не входив до групи слідчих у кримінальному провадження, а службова записка старшого детектива Національного бюро Першого відділу детективів третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Харкевича Ю.І. від 29.04.2020р. № 04/8635-04 є недопустимим доказом в розумінні ч. 2 ст. 89 КПК України, оскільки, така процесуальна дія була проведена після закінчення досудового розслідування.

Суд не погоджується із вказаними доводами, оскільки службова записка - це інформаційно-довідковий документ, який використовується як інструмент ділового листування всередині організації і не може бути процесуальною дією відповідно до Кримінального процесуального законодавства та відповідно до вимог ст. 84, 99 КПК України не є документом, у зв`язку з чим не може бути визнана недопустимим доказом.

Суд також визнає безпідставним посилання сторони захисту на умисне невідкриття стороною обвинувачення службової записки керівника Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України від 28.12.2017 та видаткового касового ордеру від 28.12.2017 в порядку ст. 290 КПК України, оскільки вказані документи були відкриті стороною обвинувачення під час судового розгляду 27.05.2020. При цьому, суд зазначає, що відповідно до Протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 06.04.2018 (том 7 а.с. 125-133) стороні захисту відкривалися матеріали кримінального провадження, серед яких були відсутні службова записка та видатковий касовий ордер, а тому очевидно, що сторона захисту ще на стадії ознайомлення з матеріалами досудового розслідування була про це обізнана. Разом з тим, знаючи про існування відповідних документів, будь-яких клопотань чи зауважень щодо обсягу відкритих матеріалів на стадії завершення досудового розслідування сторона захисту не заявляла. Вказане свідчить про те, що сторона захисту не вважала їх такими, що мають значення для виправдання обвинуваченого чи для правової позиції захисту в цілому. Також суд звертає увагу на те, що з моменту відкриття прокурором відповідних документів і до закінчення судового розгляду сторона захисту мала достатні можливості і час у змагальному процесі довести перед судом аргументи щодо недопустимості відомостей, отриманих в результаті НСРД, в сукупності з оцінкою джерел походження грошових коштів.

При цьому вказану можливість сторона захисту безперешкодно реалізувала під час дослідження судом відповідних матеріалів, про що свідчать неодноразові звернення із клопотаннями про визнання їх недопустимими в якості доказів.

Отже, під час судового розгляду цього кримінального провадження не було порушено балансу інтересів сторін кримінального провадження, вони нарівно використовували надані їм процесуальні права на збирання та подання до суду доказів та у зв`язку з цим мали достатньо часу для обстоювання своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України. Відкриття стороні захисту вказаних документів було здійснено з дотриманням вимог ч. 11 ст. 290 КПК України, у зв`язку з чим немає підстав для визнання недопустимими службової записки старшого детектива Харкевича Ю.І. від 29.04.2020 № 04/8635-04, службової записки керівника Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Стецюка Я.М. від 28.12.2017, видаткового касового ордеру від 28.12.2017; речових доказів - грошових коштів у сумі 150 000 доларів США.

Щодо видачі службової записки 28.12.2017 про необхідність виділення грошових коштів в сумі 150 000,00 доларів США та отримання детективом Пісним В.І. 28.12.2017 вказаних грошових коштів на підставі видаткового касового ордеру від 28.12.2017 до винесення 29.12.2017 прокурором постанови про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контроль за вчиненням злочину,суд зазначає, що отримання цих коштів відбулося не на підставі постанови про контроль за вчиненням злочину, а на підставі службової записки, що, по-перше, не свідчить про початок такої НСРД та, по-друге, не суперечить вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

До того ж, відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 № 637, видатковий касовий ордер має затверджену типову форму, яка не передбачає необхідності зазначення в ній відомостей про кримінальне провадження. При цьому, відповідні відомості про кримінальні провадження містяться у службовій записці керівника Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Стецюка Я.М. про необхідність виділення грошових коштів в сумі 150 000,00 доларів США.

Щодо клопотання про виключення документів з числа доказів (клопотання сторони захисту том 7 а.с. 36-45).

Також сторона захисту просила визнати недопустимими доказами постанову про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контроль за вчиненням злочину від 29.12.2017. На обґрунтування чого зазначала, що 1) постанова не містить початку негласної (слідчої) дії та відомості про особу (осіб), яка її буде проводити та орган, який буде виконувати цю слідчу дію; 2) постанова не відповідає вимогам ст. 20 Закону України «Про державну таємницю», оскільки вона виготовлена в більшій мірі рукописним текстом; 3) у матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про направлення постанови через РСО Генеральної прокуратури та НАБУ.

Оцінюючи вказані доводи сторони захисту, суд виходить з такого.

Негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню. Порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій регулюється Главою 21 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 246 КПК України виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 271 КПК України контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, та проводиться у формі спеціального слідчого експерименту.

Відповідно до постанови про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 29.12.2017 заступник керівника САП ГПУ Кривенко В.В. прийняв рішення про проведення відповідної слідчої дії з метою перевірки спрямованості дійсних намірів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на вчинення вимагання та отримання неправомірної вигоди. З цією метою до конфіденційного співробітництва був залучений ОСОБА_2 , якому роз`яснено, що при виконанні негласних слідчих (розшукових) дій йому заборонено провокувати осіб на вчинення злочину. Під час проведення слідчої дії вирішено використовувати імітаційні засоби - 1500 аркушів візуально схожих на 100 доларів США, що імітують 150 000 тисяч доларів США та заздалегідь ідентифікованих засобів, а саме грошових коштів у сумі 150 000 тисяч доларів США, як предмету неправомірної вигоди. Проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії доручено детективам Національного антикорупційного бюро України (том 6 а.с. 192-195).

Вказана постанова містить усі обов`язкові реквізити, передбачені вимогами статей 110, 251, 271 КПК України. Відомості щодо початку вказаної НСРД містяться у протоколі про результати контролю за вчиненням злочину від 08.02.2018 (том 6 а.с. 198-209), складеному за результатом проведення спеціального слідчого експерименту на підставі вказаної постанови, і відсутність в останній відомостей щодо початку проведення слідчої дії не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підставою для визнання доказів, отриманих внаслідок проведення НСРД, недопустимими. Проведення вказаної НСРД не перевищило меж її проведення, передбачених ст. 249 КПК України.

До того ж, вказана постанова містить відомості про орган та осіб яким доручено проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії, а саме детективи Національного антикорупційного бюро України.

Щодо зауважень сторони захисту про виготовлення вказаної постанови в більшій мірі рукописним текстом, суд зазначає, що ст. 110, 251 КПК України, ст. 20 Закону України «Про державну таємницю» не містять вимог щодо обов`язковості складання процесуальних документів виключено за допомогою комп`ютерної техніки і не забороняє виготовлення процесуальних документів рукописним текстом.

Щодо відсутності відомостей в матеріалах кримінального провадження про направлення постанови через РСО Генеральної прокуратури та НАБУ, суд зазначає, що дослідження чи не дослідження вказаних відомостей не може вплинути на недійсність процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів.

Щодо протоколу огляду та вручення несправжніх (імітаційних) засобів та грошових коштів від 29.12.2017.

Сторона захисту посилається на те, що протокол було складено в день винесення постанови про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контроль за вчиненням злочину, однак протокол не містить посилання на документ, який став підставою його винесення, не відповідає вимогам ст. 104, 252 КПК України та Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16.11.2012 № 114/1042/516/1199/936/1687/5 (далі -Інструкція), не відповідає вимогам ст. 8 Закону України «Про державну таємницю» у зв`язку з тим, що містить в собі інформацію про організацію, форму та методи негласних слідчих (розшукових) дій та вказує на особу, яка конфіденційно співпрацює з органом досудового розслідування без присвоєння грифу секретності. Також, у протоколі відсутні відомості щодо власника грошових коштів та посилання на протокол виготовлення несправжніх (імітаційних) засобів, які вручалися ОСОБА_2 .

Як убачається з протоколу огляду та вручення несправжніх (імітаційних) засобів та грошових коштів від 29.12.2017, його було складено детективом Національного бюро Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Пісним В.І., у присутності понятих ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , а також у присутності ОСОБА_2 . Вказана слідча дія була проведена в приміщенні Національного антикорупційного бюро України в кабінеті № 335, за адресою м. Київ, вулиця Василя Сурикова, 3, під час досудового розслідування кримінального провадження № 52017000000000897 від 27.12.2017, у зв`язку із заявою ОСОБА_2 , щодо вимагання у нього неправомірної вигоди ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_3 та іншими невстановленими особами, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Понятим і учаснику були роз`ясненні їхні права та обов`язки, а також обов`язок заборони розголошення відомостей проведення слідчої дії та її результатів. Огляд імітаційних засобів та грошових кошів проводився з метою забезпечення можливості їх подальшої ідентифікації. ОСОБА_2 було отримано несправжні імітаційні засоби та грошові кошти, що разом імітують суму в 300 000 доларів США.

Отже, вказаний протокол містить усі обов`язкові реквізити, у ньому зафіксовано послідовність і перебіг слідчої дії, зміст протоколу не суперечить положенням ст. 99, 104 КПК України.

При цьому, необґрунтованими є посилання сторони захисту на порушення вимог ст. 252 КПК України, Інструкції, ст. 8 Закону України «Про державну таємницю», оскільки вказаний протокол не містить інформації про організацію, форму та методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій, про осіб, які конфіденційно співпрацюють з органом досудового розслідування, а тому відсутні підстави для присвоєння вказаному протоколу грифу секретності.

Щодо відсутності в протоколі відомостей про власника грошових коштів в сумі 150 000 доларів США, суд зазначає, що інформація про власника грошових коштів міститься у видатковому касовому ордері від 28.12.2017, відповідно до якого грошові кошти належать Національному антикорупційному бюро України, а не зазначення в протоколі власника грошових коштів не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону при його складанні.

Щодо протоколу за результатами виконання постанови від 29.12.2017 № 20/3-3208т про проведення контролю за вчиненням злочину.

Сторона захисту просила визнати недопустимим доказом протокол за результатами виконання постанови від 29.12.2017 № 20/3-3208т про проведення контролю за вчиненням злочину оскільки він містить такі порушення: 1) не вказано час складання протоколу; 2) невідоме джерело походження інформація, узятої детективом НАБУ Харкевичем Ю.І. про події, які описуються в протоколі; 3) до протоколу не додано додатків, які б пояснювали чи підтверджували зміст відображеної в протоколі інформації; 4) протокол не відповідає вимогам ст. 252 КПК України, у зв`язку із порушенням строків його складання; 5) у протоколі відсутній підпис детектива НАБУ Пісного В.І.; 6) контроль за вчиненням злочину було закінчено затриманням ОСОБА_3 , проте, даний протокол не містить відомостей про участь вказаної особи при складанні даного протоколу і містить його підпису.

Оцінюючи вказані доводи сторони захисту, суд виходить з такого.

Згідно з частинами 1, 4 ст. 246 КПК України НСРД є різновидом слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої НСРД, як контроль за вчиненням злочину.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 271 КПК України контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, та проводиться у формі спеціального слідчого експерименту.

Відповідно до ч. 4 ст. 271 КПК України про результати контролю за вчиненням злочину складається протокол.

Отже, контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту проводиться на підставі постанови прокурора і є самостійною НСРД, що не виключає одночасного проведення інших НСРД, зокрема аудіо-, відеоконтролю особи або місця.

Враховуючи, що ухвалами Апеляційного суду м. Києва від 28.12.2017 року № 01-26280н/т/НСД; № 01-26281н/т/НСД; №01-26282н/т/НСД, надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 строком на два місяці з моменту винесення ухвали, а саме: аудіо-, відеоконтроль особи, візуальне спостереження за особою з використанням фотографування, спеціальних технічних засобів спостереження; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, фактичні дані, які містяться в протоколі за результатами виконання постанови від 29.12.2017 № 20/3-3208т про проведення контролю за вчиненням злочину, були отримані детективом Харкевичем Ю.І. на підставі опрацювання інформації, отриманої під час виконання ухвал Апеляційного суду м. Києва, яка міститься в протоколах за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо, відеоконтроль особи від 29.12.2017 та 31.12.2017 та додатках до цих протоколів, а саме картках пам`яті: micro SD, реєстровий № 04/6942т від 28.12.2017р., micro SD, реєстровий № 04/6943т від 28.12.2017р., micro SD, реєстровий № 04/6955т від 29.12.2017р., micro SD, реєстровий № 04/6956т від 29.12.2017р., micro SD, реєстровий № 04/6957т від 30.12.2017р., micro SD, реєстровий № 04/6958т від 30.12.2017р.

Що стосується додатків, які б пояснювали зміст протоколу, то останні є невід`ємною частиною протоколів за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтроль особи від 29.12.2017 та 31.12.2017, а тому не долучення їх до протоколу за результатами виконання постанови від 29.12.2017 № 20/3-3208т про проведення контролю за вчиненням злочину не є порушенням вимог Кримінального процесуального закону.

Щодо порушення строків складання протоколу та відсутності ОСОБА_3 при його складанні.

Судом встановлено, що протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 08.02.2017 було складено через 38 днів після проведення негласної слідчої дії в приміщенні Національного антикорупційного бюро України за адресою: м. Київ, вул. Василя Сурікова, 3 за відсутності ОСОБА_3 .

Згідно з ч. 4 ст. 271 КПК України, про результати контролю за вчиненням злочину складається протокол, до якого додаються речі і документи, отримані під час проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії. Якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності такої особи.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в ході проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, безпосередньо після отримання від ОСОБА_2 грошових коштів, ОСОБА_3 було затримано працівниками НАБУ.

При цьому, вказані дії здійснювались у присутності понятих із застосуванням технічних засобів фіксації. Таким чином, в даному випадку контроль за вчиненням злочину фактично закінчився відкритим фіксуванням, а тому складання протоколу про результати проведення вказаного НСРД мало б здійснюватися у присутності ОСОБА_3 .

Водночас, складання такого протоколу потребувало значного часу у зв`язку з великим обсягом інформації, яку необхідно було опрацювати для його оформлення, а тому в органу досудового розслідування була відсутня можливість скласти його у присутності ОСОБА_3 безпосередньо у день його затримання.

З цих підстав суд вважає виправданим складання вказаного протоколу не у день фактичного завершення НСРД, оскільки це жодним чином не вплинуло на повноту та правомірність досудового розслідування.

При цьому, в даному випадку неможливо стверджувати про порушення права ОСОБА_3 , оскільки відкриту фіксацію, передбачену ч. 4 ст. 271 КПК України, фактично було забезпечено шляхом складання в присутності останнього протоколу огляду місця події, під час якого йому надавалась можливість вказати свої заперечення та зауваження стосовно проведених процесуальних та слідчих дій.

Допущене органом досудового розслідування порушення визначеного кримінальним процесуальним законом строку хоча і порушує форму кримінального процесу, однак може негативно впливати лише на оперативність досудового розслідування і своєчасність прийняття рішень прокурором, і не має істотного впливу на права обвинуваченого ОСОБА_1 . При цьому, сторона захисту не обмежена у можливості висловити свої зауваження з приводу цієї НСРД та врахувати її результати під час підготовки лінії захисту.

Інші зауваження сторони захисту (щодо відсутності часу складання протоколу, та відсутності підпису детектива Пісного В.І. ) носять формалістичний характер і не ставлять під сумнів законність проведених дій. Крім того, стороною захисту не обґрунтовано, яким чином окремі формальні недоліки призводять до істотного порушення прав та свобод людини, а тому, з огляду на положення ст. 87 КПК України, вони не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими.

Сторона захисту просила визнати речові докази - грошові кошти у сумі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США недопустимим доказом, з огляду на відсутність джерела їх походження та неможливості встановити їх справжність.

Суд відхиляє зауваження сторони захисту з огляду на таке.

Постановою детектива Національного бюро Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Харкевичем Ю.І. від 31.12.2017 в кримінальному провадженні № 52017000000000897 було визнано речовими доказами грошові кошти в сумі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США - 1500 купюр номіналом 100 доларів США.

Вказані грошові кошти було досліджено під час судового розгляду відповідно до вимог ст. 357 КПК України у судовому засіданні, яке відбулось 16.04.2020.

Щодо джерела походження та справжності вказаних коштів, суд зазначає, що раніше вже було встановлено належність коштів Національному антикорупційному бюро України, а їх справжність підтверджується видатковим касовим ордером від 28.12.2017 на якому містяться підписи заступника директора НАБУ Варварської Т.В. , головного бухгалтера НАБУ Пластун Я.О. та касира Реунової Т.І .

Щодо допустимості у якості доказів несправжніх (імітаційних) засобів.

Сторона захисту стверджує, що несправжні (імітаційні) засоби - аркуші паперу, візуально схожі на грошові кошти, купюрами номіналом по 100 доларів США кожна, які містять на собі серію та номер KF33008773C, у кількості 1500 штук та які імітують грошові кошти загальною сумою 150 000 доларів США, які було вилучено відповідно до протоколу огляду місця події від 30.12.2017 (том 4 а.с. 84-94), є недопустимим доказом, оскільки стороною обвинувачення не надано протоколу їхнього виготовлення (утворення) та будь-яких інших даних про отримання цих імітаційних засобів в належному процесуальному порядку.

Оцінюючи обґрунтованість посилань сторони захисту, суд виходить з такого.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ці імітаційні засоби були використані під час проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину у формі слідчого експерименту як частина предмету неправомірної вигоди на підставі постанови заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури Кривенка В.В. про проведення негласної слідчої (розшукової дії) - контроль за вчиненням злочину від 29.12.2017 (том 6, а.с. 192 - 195).

Порядок створення та використання несправжніх (імітаційних) засобів передбачений статтею 273 КПК України, відповідно до якої під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій такі несправжні (імітаційні) засоби можуть бути використані за рішенням керівника органу досудового розслідування чи прокурора (частина 1), а виготовлення, утворення несправжніх (імітаційних) засобів для проведення конкретних негласних слідчих дій оформлюється відповідним протоколом (частина 2).

У цьому кримінальному провадженні стороною обвинувачення, дійсно, не надано під час судового розгляду протоколу виготовлення (утворення) імітаційних засобів та будь-яких інших даних про процесуальні джерела їхнього отримання. Однак, на думку суду, відсутність такого протоколу сама по собі не може свідчити про недопустимість фактичних даних, що міститься у цих несправжніх (імітаційних) засобах як первинних засобах чи знаряддях вчинення злочину, тобто речових доказах, з огляду на таке.

По-перше, порядок виготовлення, утворення таких засобів, передбачений ч. 2 ст. 273 КПК України, не є тотожнім порядку отримання речових доказів у кримінальному провадженні, передбаченому ст. 86, 87 КПК України, відповідно до яких доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також не є доказом, здобутим завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, адже, на час виготовлення (утворення) відповідні несправжні (імітаційні) засоби ще не мають ознак доказів та їхніх процесуальних джерел, передбачених ст. 84 КПК України, оскільки не можуть існувати відокремлено від вчиненого кримінального правопорушення та ще не відповідають вимогам ст. 98 КПК України.

По-друге, за кримінально-процесуальною доктриною та усталеною судовою практикою критеріями допустимості доказів є: 1) належне процесуальне джерело (ч. 2 ст. 84 КПК України містить вичерпний перелік процесуальних джерел доказів, який розширеному тлумаченню не підлягає); 2) належний суб`єкт збирання доказів (докази можуть бути зібрані тільки тими суб`єктами, які згідно з нормами КПК України мають на це право); 3) належна процесуальна форма (встановлений КПК України порядок здійснення кримінального провадження в цілому і проведення окремих процесуальних дій).

Судом встановлено, що згідно з протоколом огляду місця події від 30.12.2017, вказані несправжні (імітаційні) засоби, поряд зі справжніми грошовими коштами, вилучені в автомобілі «CHEVROLET Aveo» д.н.з. НОМЕР_3 сірого кольору, який належить ОСОБА_21 , оглянуті та докладно описані, а відповідно до постанови від 31.12.2017 визнані речовими доказами, тобто процесуальними джерелами фактичних даних щодо наявності фактів та обставин, що мають значення для цього кримінального провадження та підлягають доказуванню. Отже, вказані несправжні (імітаційні) засоби відповідають критерію належного процесуального джерела.

Зазначені докази зібрані працівниками Національного антикорупційного бюро України, до підслідності якого відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України (як було встановлено судом раніше) відноситься це кримінальне провадження та який має право на проведення відповідних слідчих та негласних слідчих дій. Отже, ці докази зібрані належним суб`єктом.

Судом не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час проведення слідчої дії - огляду місця події від 30.12.2017, під час якого отримано (вилучено) вказані несправжні (імітаційні) засоби, а наступні процесуальні дії щодо цих речових доказів відповідають вимогам кримінального процесуального закону, зокрема ст. 100 КПК України. Суд також здійснив перевірку відповідності вимогам КПК України негласної слідчої дії - контролю за вчиненням злочину, під час проведення якої були застосовані зазначені несправжні (імітаційні) засоби, та інших негласних слідчих дій у цьому кримінальному провадженні, як того вимагають положення ч. 4 ст. 273 КПК України, та не встановив відповідних порушень під час їхнього проведення. Судом також не встановлено і істотних порушень цього кримінального провадження в цілому. Отже, щодо вказаних речових доказів органом досудового розслідування застосована належна процесуальна форма.

При цьому, суд констатує наявність певного порушення положень ч. 2 ст. 273 КПК України, яке полягає у відсутності протоколу виготовлення несправжніх (імітаційних) засобів), але, водночас, враховує відсутність порушення конституційних прав обвинуваченого під час отримання зазначених речових доказів, роль цих доказів у системі доказування у цьому кримінальному провадженні у взаємозв`язку з іншими доказами, можливість підтвердження встановлених судом на підставі цих речових доказів обставин іншими матеріалами справи.

Згідно з матеріалами кримінального провадження несправжні (імітаційні) засоби - аркуші паперу, візуально схожі на грошові кошти, купюрами номіналом по 100 доларів США кожна, які містять на собі серію та номер KF33008773C, у кількості 1500 штук та які імітують грошові кошти загальною сумою 150 000 доларів США, були використані під час проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину у формі слідчого експерименту, як частина предмету неправомірної вигоди, інша частина предмету неправомірної вигоди складається зі справжніх грошових коштів у сумі 150 000 доларів США, походження яких підтверджується видатковим касовим ордером від 28.12.2017, загальний розмір отриманої неправомірної вигоди у цьому кримінальному провадженні склав 300 000 доларів США. При цьому як загальна сума у розмірі 300 000 доларів США, так і окремо взяті суми у розмірі 150 000 доларів США у п`ятсот і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що відповідно до примітки до ст. 368 КК України є неправомірною вигодою в особливо великому розмірі, що, в свою чергу, є кваліфікуючою ознакою складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. Отже, гіпотетичне виключення вказаних речових доказів із числа доказів у цьому кримінальному провадженні будь-яким чином не поліпшує становище обвинуваченого та не впливає на кваліфікацію кримінального правопорушення, яке йому інкриміноване.

Більше того, на думку суду, відомості про походження цих речових доказів жодним чином не можуть впливати на їх якісні характеристики, на волевиявлення особи, яка отримує неправомірну вигоду, на наявність чи відсутність ознак складу відповідного злочину, допустимість результатів негласної слідчої (розшукової) дії.

Сума отриманої обвинуваченим неправомірної вигоди у розмірі 300 000 доларів США підтверджується не тільки вказаними речовими доказами, а і, як вже зазначалося, сукупністю інших доказів у цьому кримінальному провадженні, зокрема, протоколі за результатами проведення НСРД аудіо-, відеконтролю особи стосовно ОСОБА_1 від 29.12.2017 (том 6 а.с. 280-283), протоколі за результатами виконання постанови від 29.12.2017 про проведення контролю за вчиненням злочину № 20/3-3208т (том 6 а.с. 198-209), показаннями свідків ОСОБА_2 (том 8 а.с. 42-59, 218-227), ОСОБА_3 (том 8 а.с. 42-59).

Розглядаючи відсутність протоколу виготовлення несправжніх (імітаційних) засобів через призму підстав визнання доказів недопустимими, передбачених ст. 86, 87 КПК України, суд вважає, що ця обставина жодним чином не вплинула як на хід та результати досудового розслідування, так і на справедливість судового розгляду, оскільки судом не встановлено порушень фундаментальних прав або свобод обвинуваченого чи наявності таких істотних порушень кримінального процесуального закону, які б обумовили недопустимість речових доказів - несправжніх (імітаційних) засобів у вигляді аркушів паперу, візуально схожих на грошові кошти.

З огляду на викладене, суд відхиляє твердження сторони захисту про недопустимість несправжніх (імітаційних) засобів як речових доказів у цьому кримінальному провадженні.

Щодо відкриття документів, які стали підставою для проведення НСРД.

Сторона захисту зазначає, що під час виконання вимог ст. 290 КПК України їй не було відкрито доступ до ухвал слідчих суддів про надання дозволу на проведення НСРД у цьому кримінальному провадженні та постанови прокурора про розсекречення матеріалів НСРД від 30.03.2018, у зв`язку з чим просить визнати їх недопустимими доказами, а також визнати недопустимими доказами фактичні дані, отримані на їхній підставі.

З такими доводами сторони захисту суд не погоджується з огляду на таке.

По-перше, процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд установлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб. Отже, процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД (у тому числі й відповідні ухвали слідчих суддів) повинні досліджуватися судом під час розгляду справи з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.

По-друге, як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, який здійснював процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні, Жовницька А.В. , відповідно до вимог п. 5.9 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України 16.11.2012 № 114/1042/516/1199/936/1687/5, з 14.02.2018 розпочала процедуру розсекречення матеріалів НСРД та процесуальних документів, які стали підставою для їхнього проведення, про що свідчать відповідні процесуальні рішення у формі постанов (том 6 а.с. 196-197, 223-224, 225-226, 277-279). Так, постановою від 14.02.2018 було прийнято рішення про розсекречення матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій - протоколів НСРД, постановою від 14.03.2018 прийнято рішення про розсекречення клопотань про надання дозволів на проведення НСРД, постановою від 14.03.2018 прийнято рішення про розсекречення постанови про контроль за вчиненням злочину від 29.12.2017, постановою від 30.03.2018 прийнято рішення про розсекречення ухвал судді апеляційного суду міста Києва про надання дозволу на проведення НСРД від 28.12.2017 за номерами 01-26280т/НСД, 01-26281т/НСД, 01-26282т/НСД.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 04 - 05 квітня 2018 року детективом НАБУ Ю. Харкевичем на підставі доручення прокурора САП Жовницької А.В. обвинуваченого та його захисників було повідомлено про завершення досудового розслідування та надано доступ до матеріалів досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні, з якими сторона захисту ознайомилася відповідно до протоколу від 06.04.2018 (том 7 а.с. 110-135).

Обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 було складено 06.04.2018 та 10.04.2018 передано до Голосіївського районного суду м. Києва (том 2 а.с. 1-28).

Відповідно до листа апеляційного суду м. Києва № 01-1/595 н/т від 12.04.2018 (том 6 а.с. 250) щодо вказаних ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД від 28.12.2017 скасовано гриф секретності 12.04.2017, тобто на момент надання доступу до матеріалів досудового розслідування вказані ухвали не знаходилися у розпорядженні сторони обвинувачення.

Отже, на думку суду, прокурором вжито своєчасних та необхідних заходів щодо зняття грифів таємності щодо вказаних ухвал слідчого судді.

Відповідно до правового висновку, що міститься в постанові ВП ВС від 16.10.2019 у справі № 640/6847/15-к (провадження № 13-43кс19), у тому випадку, коли сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно вжила всі необхідні та залежні від неї заходи, спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак такі документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі і процесуальної поведінки прокурора, то суд не може автоматично визнавати протоколи НСРД недопустимими доказами з мотивів невідкриття процесуальних документів, якими санкціоноване їх проведення.

При цьому, якщо процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД, розсекречені під час судового розгляду і сторона захисту у змагальному процесі могла довести перед судом свої аргументи щодо допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД, у сукупності з оцінкою правової підстави для їх проведення, то суд повинен оцінити отримані докази та вирішити питання про їх допустимість.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 28.12.2017, що стали підставою проведення НСРД у цьому кримінальному провадженні, були відкриті стороні захисту після направлення обвинувального акта до суду, а саме 25.10.2018, 07.11.2018, про свідчать повідомлення про поштове відправлення (том 6 а.с. 227-233, а.с. 235-238).

У випадку розкриття процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, після передачі кримінального провадження до суду, суд зобов`язаний забезпечити стороні захисту достатній час та реальну можливість для доведення перед судом своєї позиції щодо належності та допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД, у комплексі з процесуальною підставою для проведення НСРД з метою реалізації принципу змагальності.

У цьому кримінальному провадженні стороні захисту було надано можливість у судовому засіданні без обмежень у часі аргументувати підстави недопустимості таких доказів та обґрунтувати свою позицію щодо порушення вимог ст. 290 КПК України. При цьому вказану можливість сторона захисту безперешкодно реалізувала під час дослідження судом відповідних матеріалів, про що, насамперед, свідчить звернення із клопотанням про визнання їх недопустимими в якості доказів.

Отже, під час судового розгляду цього кримінального провадження не було порушено балансу інтересів сторін кримінального провадження, вони нарівно використовували надані їм процесуальні права на збирання та подання до суду доказів та у зв`язку з цим мали достатньо часу для обстоювання своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України. Відкриття стороні захисту вказаних документів було здійснено з дотриманням вимог ч. 11 ст. 290 КПК України.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених ч. 12 ст. 290 КПК України, та визнання недопустимими доказів, отриманих в результаті проведення НСРД.

Щодо клопотання сторони захисту про виключення документів з числа доказів (том 7 а.с. 151-169).

Сторона захисту просила визнати недопустимими доказами у цьому кримінальному провадженні протокол про результати здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 08.02.2018, складений на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва № 01-26280т/НСД від 28.12.2017 та додаток до нього - оптичний диск; протокол про результати здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 08.02.2018, складений на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва № 01-26282т/НСД від 28.12.2017 та додаток до нього - оптичний диск; протокол про результати здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 08.02.2018, складений на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва № 01-26282т/НСД від 28.12.2017 та додатку до нього - оптичний диск; протокол про результати здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 08.02.2018, складений на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва № 01-26281т/НСД від 28.12.2017 та додатку до нього - оптичний диск; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 29.12.2017 на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва № 01-26282т/НСД від 28.12.2017 з додатками, флеш носії; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 31.12.2017 на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва № 01-26282т/НСД від 28.12.2017, № 01-26280т/НСД від 28.12.2017, № 01-26281т/НСД від 28.12.2017 з додатками, флеш носії, обґрунтовуючи своє клопотання тим, що відповідно до ухвал Апеляційного суду м. Києва від 28.12.2017 дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій було надано виключно старшому детективу Нєдову Р.С. , однак проведення негласної слідчої (розшукову) дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж було здійснено детективом Харкевичем Ю.І. за участі старшого детектива Нєдова Р.С., що свідчить про порушення вимог виконання ухвал слідчого судді.

Суд не може погодитися з твердженнями сторони з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 246 КПК України рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених цим Кодексом, приймає слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором.

Згідно з ч. 4 ст. 248 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про: прокурора, слідчого, який звернувся з клопотанням; кримінальне правопорушення, у зв`язку із досудовим розслідуванням якого постановляється ухвала; особу (осіб), місце або річ, щодо яких необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію; вид негласної слідчої (розшукової) дії та відомості залежно від виду негласної слідчої дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання тощо; строк дії ухвали.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження (том 6 а.с. 211-222), 28.12.2017 старший детектив Національного Бюро Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Нєдов Р.С. звернувся до апеляційного суду м. Києва з клопотаннями про надання дозволу на проведення НСРД у цьому кримінальному провадженні, погодженими заступником керівника САП Кривенком В. Слідчим суддею вказані клопотання були задоволені та надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій саме вказаному детективу.

Положеннями ст. 248 КПК України не передбачений обов`язок слідчого судді зазначати в ухвалі особу, якій надається дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, натомість зазначена ухвала має містити відомості про прокурора, слідчого, який звернувся з відповідним клопотанням. Тобто, процесуальний закон зобов`язує слідчого суддю встановити, що клопотання надійшло від уповноваженої особи - прокурора, включеного до групи прокурорів, або слідчого (детектива), якому доручено здійснювати розслідування, в порядку статей 37, 39, 216 КПК України.

Із системного аналізу положень ст. 3, 36, 40, 248, 264 КПК України не вбачається, що до компетенції слідчого судді належить визначення як конкретного слідчого (детектива), які мають проводити негласну слідчу (розшукову) дію, так й інших осіб, що будуть брати участь у проведенні такої негласної слідчої (розшукової) дії.

Таким чином, визначення в ухвалі слідчого судді конкретного слідчого або прокурора, які мають здійснювати негласні слідчі (розшукові) дії, перебуває поза межами повноважень слідчого судді з контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та обмежується в цій частині перевіркою того, чи є належним суб`єктом учасник кримінального провадження, який звернувся з відповідним клопотанням. І навпаки, зазначення в ухвалі конкретного слідчого (детектива) або прокурора не свідчить про необхідність проведення відповідної негласної слідчої (розшукової) дії такими особами.

Отже, посилання сторони захисту є необґрунтованими, а судом не встановлено порушень під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, які зафіксовані у вказаних протоколах.

Що стосується посилань сторони захисту на порушення строків складання протоколів за результатами виконання НСРД та порушення строків направлення протоколів прокурору, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 106 КПК України протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення. Крім того, ч. 3 ст. 252 КПК України визначено, що протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору. Допущене органом досудового слідства порушення чітко визначеного кримінальним процесуальним законом строку, порушує форму кримінального процесу, невід`ємною складовою якої є встановлені законом строки виготовлення та передачі прокурору протоколу про проведення НСРД. Проте, таке порушення не має істотного впливу на права обвинуваченого, зокрема й на захист і, з огляду на це, не містить ознак істотного порушення кримінального процесуального закону внаслідок цього. Допущене порушення може впливати на оперативність досудового розслідування і своєчасність прийняття рішень прокурором задля його забезпечення, але не впливає на зміст таких процесуальних документів, а, отже не може бути визнано істотним порушенням, яке тягне за собою визнання фактичних даних, що містяться у цих протоколах, недопустимими доказами.

З огляду на викладене доводи сторони захисту в цій частині є безпідставними.

Що стосується відсутності в ухвалах слідчого судді Апеляційного суду м. Києва та протоколах за результатами виконання НСРД посилання на технічні засоби, які використовувались при їх виконанні, суд зазначає таке.

Доводи сторони захисту, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки зміст протоколів НСРД (том 6 а.с. 252-254, а.с. 255-261, а.с. 263-272, а.с. 274-276, а.с. 280-283, том 7 а.с. 47-84) не суперечить положенням статей 99, 104, 105, 252 КПК України, а зміст ухвал про надання дозволу на проведення НСРД (том 6 а.с. 239-248) не суперечить вимогам ст. 248, 263, 372 КПК України.

Відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки: устаткування, апаратури, приладів, пристрів, програмного забезпечення, препаратів та інших виробів, призначених (спеціально розроблених, виготовлених, запрограмованих або пристосованих) для негласного отримання інформації, що розкривають найменування, принцип дії чи експлуатаційні характеристики технічних засобів розвідки, спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, відповідно до пунктів 4.5.1, 4.5.6 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затв. наказом голови Служби безпеки України від 12 серпня 2005 року № 440, є державною таємницею.

Володіння зазначеними відомостями без належних на то підстав дає змогу зацікавленій стороні впливати на результати такої діяльності, що створює загрозу національним інтересам і безпеці. З цих підстав, обумовлених потребою зберігати таємні методи розслідування злочинів, ст. 246 КПК України передбачено обмеження обов`язку розкриття у кримінальному провадженні відомостей про факт та методи проведення НСРД.

Суд також, відхиляє твердження сторони захисту щодо неналежного упакування додатків до протоколів НСРД (диски DVD-R № 04/7544т від 29.01.2018, DVD-R № 04/7541т від 29.01.2018, DVD-R № 04/7540т від 29.01.2018, DVD-R № 04/7543т від 29.01.2018, micro SD реєстр. № 04/6942т від 28.12.2017, реєстр. № 04/6943т від 28.12.2017, реєстр. № 04/6955т від 29.12.2017, реєстр. № 04/6956т від 29.12.2017, реєстр. № 04/6957т від 30.12.2017, реєстр. № 04/6958т від 30.12.2017), а саме конверти не містять на собі відомостей про час їх упакування та особу, яка здійснила таку дію. Як убачається з досліджених у судовому засіданні носіїв інформації вони належним чином виготовлені та упаковані у конверти, містять відмітки про дату їх засекречення та відмітки про розсекречення вказаних носіїв. Щодо відсутності на носіях відомостей про час їх упакування, суд зазначає, що ст. 105 КПК України не містить таку вимогу щодо зазначення часу упакування додатків до протоколу. Відсутність на конвертах підпису особи, яка їх упакувала жодним чином не впливає на зміст відеоряду та його якість. Отже, суд не вбачає підстав для визнання додатків до протоколів НСРД недопустимими доказами.

Що стосується тверджень сторони захисту щодо істотного порушення вимог КПК України, у зв`язку із залученням ОСОБА_2 до проведення аудіо-, відеоконтролю особи, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із положеннями ст. 258 КПК України ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді. Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором зобов`язаний звернутися до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на втручання у приватне спілкування в порядку, передбаченому статтями 246, 248, 249 цього Кодексу, якщо будь-яка слідча (розшукова) дія включатиме таке втручання. Втручанням у приватне спілкування є доступ до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним. Різновидами втручання в приватне спілкування, зокрема є аудіо-, відеоконтроль особи.

Відповідно до ст. 260 КПК України аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов`язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

Судом встановлено, що ухвалами Апеляційного суду м. Києва від 28.12.2017 року № 01-26280н/т/НСД; № 01-26281н/т/НСД; №01-26282н/т/НСД, надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 строком на два місяці з моменту винесення ухвали, зокрема аудіо, відео контроль особи.

Згідно зі ст. 275 КПК України, під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, передбачених цим Кодексом. Вимог щодо залучення до участі в проведенні НСРД лише осіб, які мають право доступу до державної таємниці, кримінальний процесуальний закон не містить.

Відповідно до заява ОСОБА_2 від 27.12.2017, останній надав добровільну згоди на конфіденційне співробітництво з працівниками Національного антикорупційного бюро України.

Отже, ОСОБА_2 , надавши згоду на конфіденційне співробітництво, був залучений до участі у проведенні такої негласної слідчої (розшукової) дії, як аудіо-, відеоконтроль особи, що не заборонено Кримінальним процесуальним кодексом України.

Враховуючи те, що процесуальний дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій отриманий у встановленому законом порядку, зміст протоколів НСРД не суперечить положенням статей 99, 104, 105, 252 КПК України, суд не вбачає порушень кримінального процесуального закону у проведенні аудіо-, відеоконтролю особи із залученням свідка ОСОБА_2 .

Щодо висновку експерта.

Сторона захисту просила визнати недопустимим доказом висновок експерта ДНДЕКЦ МВС України Отрошенка В.А. від 02.04.2018, № 19/9-2/3/16-СЕ/18, оскільки він не відповідає вимогам Закону України «Про судову експертизу», Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень та положення КПК України, зокрема, висновок не містить повних відомостей про особу експерта, експертом не перевірено джерело походження об`єктів дослідження, не зазначено усіх використаних ним методик, а висновок не містить детального опису проведених експертом досліджень, що свідчить про те, що судовий експерт склав необґрунтований і необ`єктивний висновок.

Суд не погоджується з доводами сторони захисту щодо недопустимості як доказу висновку експерта ДНДЕКЦ МВС України Отрошенка В.А. від 02.04.2018, № 19/9-2/3/16-СЕ/18 виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 102 КПК України у висновку експерта повинно бути зазначено: 1) коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; 2) місце і час проведення експертизи; 3) хто був присутній при проведенні експертизи; 4) перелік питань, що були поставлені експертові; 5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; 6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; 7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання. У висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Щодо відсутності достатньої кваліфікації експерта Отрошенка В.А. для проведення експертизи.

Як убачається з висновку експерта та фактичних даних, отриманих під час його допиту,експертизу було проведено завідувачем сектору інструментальних досліджень звуко- та відеозапису відділу фототехнічних, портретних, мистецтвознавчих, психологічних досліджень, дослідження звуко- та відеозапису лабораторії досліджень у сфері інформаційних технологій Державного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру МВС Отрошенком В.А. , який має вищу юридичну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення експертизи відео-, звукозапису за експертними спеціальностями 7.1 «Технічне дослідження матеріалів та засобів відеозвукозапису» та 7.2 «Дослідження диктора за фізичними параметрами усного мовлення, акустичних сигналів та середовищ», свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта № 10804, видане ЕКК МВС 10.06.2011, свідоцтво про підтвердження кваліфікації судового експерта № 1748, видане ЕКК МВС 05.12.2017, стаж експертної роботи - з 2009 року. Отже, експертне дослідження проведене атестованим експертом державної спеціалізованої установи, який має відповідну кваліфікацію судового експерта, стаж експертної роботи, а тому доводи захисту в цій частині не відповідають дійсності.

Щодо відсутності у висновку відомостей про залучення спеціаліста.

У клопотанні судового експерта Отрошенка В.А. від 26.02.2018 № 19/9-2/3/16кл (том 7 а.с. 11-12) ставиться питання про надання апаратних комплексів, за допомогою яких здійснювалися надані на дослідження відеозвукозаписи та звукозаписи із залученням спеціаліста. Проте сторона захисту вказувала, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 102 КПК України, висновок експерта не містить відомостей про спеціаліста, який був залучений судовим експертом.

Як убачається з показань судового експерта Отрошенка В.А. , наданих у судовому засіданні, останнім дійсно залучався спеціаліст для налаштування пристроїв апаратних комплексів, створення тестового запису для проведення експертного експерименту, при проведенні самої експертизи спеціаліст присутнім не був. Крім того, залучений спеціаліст був оперативним працівником НАБУ, а тому експерт не мав права розголошувати відомості про нього. Враховуючи те, що зазначений спеціаліст був необхідний лише для налаштувань апаратних комплексів і не був присутнім при проведенні самої експертизи, суд не вбачає порушень п. 3 ч. 1 ст. 102 КПК України при складанні висновку.

Щодо відсутності у переліку джерел методики «Діалект», яка була використана при проведенні експертизи.

Відповідно до положень п. 1.4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 (далі - Інструкція), визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження)) належить до компетенції експерта.

Судовим експертом Отрошенко В.А. під час проведення експертизи була використана, зокрема методика «Діалект», яка зазначена ним у дослідницькій частині висновку, але не зазначена в переліку методичних та інформаційних джерел. Водночас, не зазначення у вступній частині висновку експерта методики «Діалект», яка була використана ним, не свідчить про необґрунтованість та неповноту висновку чи про його невідповідність вимогам ст. 102 КПК України.

Щодо програмного забезпечення та апаратних комплексів.

Так, сторона захисту стверджує, що експерту на дослідження було надано 4 (чотири) апаратних комплекси «Moskit», «Safari», «Titan» і «Unika», однак із невідомих причин, у висновку судового експерта про апаратний комплекс «Titan» нічого не зазначено, що свідчить про його необ`єктивність.

З таким висновком сторони захисту суд погодитися не може з огляду на таке.

Відповідно до супровідного листа детектива Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів НАБУ Харкевича Ю.І. від 12.02.2018 за № 0431-012/5897, детективом на виконання постанови від 12.02.2018 про призначення експертизи, було надіслано на адресу ДНДЕКЦ МВС України програмне забезпечення «Moskit», «Safari», «Titan», «Unika» (том 7 а.с. 9).

26.02.2018 судовим експертом Отрошенком В.А. на ім`я детектива Харкевича Ю.І. направлено клопотання № 19/9-2/3-16кл, про надання апаратних комплексів, за допомогою яких здійснювались надані на дослідження відеозвукозаписи та звукозаписи.

Відповідно до супровідного листа від 14.03.2018 № 0431-012/10402 детективом Першого відділу детективів Третього підрозділу детективів НАБУ Харкевичем Ю.І. клопотання експерта задоволено та надано апаратні комплекси «Moskit» s/n 890148, «Safari» s/n 6100C9, «Unika AVR-12» s/n 161201000266, за допомогою яких здійснювались відеозвукозаписи та звукозаписи, надані на дослідження у кримінальному провадженні № 52017000000000897 від 27.12.2017 (том 7 а.с. 13).

Як убачається з висновку експерта ДНДЕКЦ МВС України Отрошенка В.А. від 02.04.2018, № 19/9-2/3/16-СЕ/18, ним під час проведення дослідження застосовувалися спеціальне програмне забезпечення експертизи «Moskit», «Safari», «Unika» та апаратні комплекси «Moskit», «Safari», «Unika AVR-12».

Щодо апаратного комплексу «Titan» та його програмного забезпечення, то вони не були досліджені експертом, оскільки під час проведення НСРД у кримінальному провадженні № 52017000000000897 від 27.12.2017 не використовувалися.

Щодо посилання сторони захисту на невідповідність експертного дослідження Методиці технічного дослідження матеріалів відео-, звукозапису, що містяться на цифрових носіях інформації, реєстраційний код 7.1.11 - Львівський НДІСЕ Мін`юсту України, 2014 та Методиці криміналістичного дослідження матеріалів і засобів звуко- та відеозапису - реєстраційний код 7.1.03.-ДНДЕКЦ МВС України, 1998, суд зазначає, що стороною захисту не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування вказаних доводів. Судом встановлено, що висновок експерта узгоджується з іншими дослідженими під час судового розгляду фактичними даними, в тому числі тими, що містяться у показаннях допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 . Крім того, під час дослідження в судовому засіданні протоколів за результатами проведення НСРД та відтворення відеозвукозаписів, що містяться на носіях інформації (картках пам`яті), що є додатками до відповідних протоколів, сторона захисту не заявляла про відсутність особи обвинуваченого та його усного мовлення на вказаних відеозвукозаписах, як не посилалася і на те, що відео- та аудіо- інформація є непослідовною, містить неприродні паузи чи переривається, не вказувалося стороною захисту на невідповідність міміки осіб, звукового ряду чи на існування інших невідповідностей, які б могли свідчити про монтаж аудіо-, відео- файлів, не встановлено таких ознак і судом під час дослідження вказаних відеозвукозаписів.

Суд також відхиляє посилання сторони захисту щодо необхідності витребування матеріалів кримінального провадження експертом для експертного дослідження, оскільки відповідно до п. 3.2 розділу ІІІ Інструкції, це є його правом, а не обов`язком.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновок експерта ДНДЕКЦ МВС України Отрошенка В.А. від 02.04.2018, № 19/9-2/3/16-СЕ/18 є обґрунтованим, узгоджується з іншими матеріалами справи та складений з додержанням вимог, передбачених статтями 101 і 102 КПК України та не ґрунтується на доказах, які визнані судом недопустимими. Судом не встановлено порушень вимог законодавства України при призначенні та проведенні експертизи, не встановлено обставин, які б виключали участь експерта у справі. Питання, які були поставлені на вирішення експерту, входили до його компетенції і при виконанні експертизи не потребували від нього проведення досліджень, які вимагають наявності інших спеціальних знань, ніж ті, якими володіє експерт.

Інші зауваження сторони захисту носять формалістичний характер і не спростовують змісту висновку експерта як джерела доказів у цьому кримінальному провадженні.

Щодо відсутності у протоколі огляду та вручення несправжніх (імітаційних) засобів та грошових коштів та постанові про визнання речовими доказами двох купюр.

Сторона захисту зазначає про те, що ксерокопії двох купюр доданих до протоколу огляду та вручення грошових коштів не відповідають купюрам зазначеним в самому протоколі та постанові про визнання речовими доказами, у зв`язку з чим вважають їх недопустимим доказом.

Суд не погоджується з цими доводами виходячи з такого.

З протоколу огляду та вручення несправжніх (імітаційних) засобів та грошових коштів вбачається, що 29.12.2017 детективом НАБУ Пісним В.І. було проведено огляд та вручені для передачі в якості неправомірної вигоди, в тому числі грошові кошти в сумі 150 000 доларів США, а також зроблено їх ксерокопіювання для подальшої ідентифікації. У судовому засіданні, під час дослідження речових доказів, сторона захисту вказувала, що протокол огляду та вручення несправжніх (імітаційних) засобів та грошових коштів містить серії та номери двох купюр, а саме KL32961958C i HK141227990C, які не відповідають серіям та номерам купюр KL32661958C i HK14227990C, ксерокопії яких були додані до протоколу в якості додатку. Розбіжності в серіях та номерах двох купюр, які містяться в протоколі огляду та вручення, пояснюється тим, що з огляду на велику кількість оглянутих купюр, під час складання протоколу детективом Пісним В.І. зроблено технічні помилки при текстовому наборі. Такі самі технічні помилки містяться у протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контроль за вчиненням злочину від 08.02.2018, постанові про визнання предметів речовими доказами від 31.12.2017 та протоколі огляду місця події від 30.12.2017. Однак, на думку суду, вказані технічні помилки не є суттєвими і не впливають на законність, належність, допустимість та достовірність наведених доказів, не є істотним порушенням кримінального процесуального закону та не вплинули на справедливість кримінального провадження.

Щодо незаконного затримання обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_1 стверджує, що його незаконно було затримано 30.12.2017 об 11 год 30 хв у службовому кабінеті без оформлення відповідного протоколу затримання та без роз`яснення прав, як особі, яка була фактично затримана. Крім того зазначав, що під час його затримання до нього здійснювалося освідування та обшук без процесуальних рішень без участі його адвоката, що свідчить про порушення його конституційних прав.

Оцінюючи наявність вказаних порушень, суд виходить з такого.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження 30.12.2017 було проведено обшук у приміщенні приймальні та службового кабінету ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 . Обшук проводився у період з 11 год 30 хв до 15 год 38 хв. Вказаний обшук було проведено у присутності понятих, за участю ОСОБА_1 та двох адвокатів Грушовець Є.А. і Сікорського О.Ф .

Після чого, 30.12.2017 о 15 год 40 хв ОСОБА_1 було затримано, у порядку ст. 208 КПК України з роз`ясненням підстав його затримання про що, детективом НАБУ Нєдовим Р.С. було складено протокол (том 6 а.с. 7-10), роз`яснено його процесуальні права та обов`язки та відповідно вручено пам`ятку про його права та обов`язки (том 6 а.с. 1-6). Під час цієї процесуальної дії був присутній адвокат Сікорський О.Ф.

Відповідно до ст. 209КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Згідно з ч. 3 ст. 236 КПК України (в редакції від 15.12.2017) слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку.

За загальним правилом заборона будь-якій особі залишати місце проведення обшуку/огляду до його закінчення не вважається затриманням в розумінні ст. 209КПК України.

Крім того, до протоколу обшуку стороною захисту додано перелік зауважень та порушень, які на думку сторони захисту були допущені детективами під час проведення обшуку. Проте, вказаний перелік зауважень не містить жодного посилання обвинуваченого на його незаконне затримання об 11 год 30 хв та проведення особистого обшуку та освідування. Таких зауважень щодо порушення прав ОСОБА_1 під час затримання не містить і протокол затримання особи від 30.12.2017.

Отже, з наведеного вбачається, що ОСОБА_1 було затримано 30.12.2017 о 15 год 40 хв, що оформлено відповідним протоколом, складеним уповноваженою особою, який містить підпис затриманої особи та його адвоката, не містить зауважень з приводу порушень під час затримання, а тому суд не вбачає жодних порушення прав і свобод відносно особи ОСОБА_1 під час проведення цієї процесуальної дії.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ положення пункту 1 статті 6 Конвенції хоча і зобов`язують суди обґрунтовувати свої рішення, однак не вимагають детальної відповіді на кожен з аргументів сторін. Згідно з позицією ЄСПЛ, з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті і що конкретні та ясні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи. При цьому, міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (правові позиції, викладені у рішеннях у справах «Boldea v. Romania», § 30; «Moreira Ferreira v. Portugal (№ 2)», § 84; «S.C. IMH Suceava S.R.L. v. Romania», § 40); «Ruiz Torija v. Spain», § 29; «Серявін та інші проти України», § 58) [22]. У цьому провадженні суд оцінив та надав вичерпні відповіді на усі вагомі аргументи сторони захисту, а інші їх доводи не спростовують висновків суду.

Висновки суду.

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.).

Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованого обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості та не спростовується доводами сторони захисту.

Разом з тим, судом визнається необґрунтованим обвинувачення ОСОБА_1 в частині наявності в його діях такої ознаки злочину, передбаченого ст. 368 КК України, як вимагання неправомірної вигоди, з огляду на таке.

Відповідно до примітки 3 до ст. 354 КК України (в редакції Закону № 221-VII (221-18) від 18.04.2013) у статтях 354, 368, 368-3 та 368-4 під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

При цьому, вимагання неправомірної вигоди матиме місце у випадку наявності трьох обов`язкових в своїй сукупності ознак: ініціатива давання неправомірної вигоди повинна походити саме від службової особи - одержувача такої вигоди; схиляння на давання неправомірної вигоди повинна містити чітку і беззаперечну вимогу із обов`язковою наявністю відкритих погроз або створення реальних умов, що не залишають особі вибору як лише дати таку неправомірну вигоду; вказані вище погрози або створення умов повинні бути прямо пов`язані зі службовим становищем службової особи, мати протизаконний характер та бути спрямованими на завдання шкоди правам та законним інтересам особи, що дає неправомірну вигоду.

Як встановлено під час судового розгляду, ініціатива давання неправомірної вигоди походила саме від ОСОБА_1 , який, як зазначалося раніше, самостійно визначав розмір першої частини неправомірної вигоди, порядок і строки її надання. Отже, судом встановлено існування першої ознаки вимагання.

Під час обговорення з ОСОБА_2 необхідності передання неправомірної вигоди ОСОБА_1 з посиланням на наявність третьої особи висловлював необхідність давання ОСОБА_2 неправомірної вигоди з метою запобігання настання негативних наслідків для ОСОБА_2 , як засновника ТОВ «Сател Україна», у вигляді розірвання Договору про спільну діяльність та залучення інших забудовників замість ТОВ «Сател Україна». При цьому такі висловлювання, хоча і містили чітко визначену суму неправомірної вигоди та беззаперечну необхідність її передання, вони лише завуальовано схиляли ОСОБА_2 на давання неправомірної вигоди. Суд також не вважає не передання Інститутом будівельного майданчика для здійснення будівельних робіт ТОВ «Сател Україна» створенням реальних умов, що не залишають особі вибору як лише дати неправомірну вигоду, оскільки, як встановлено під час судового розгляду, цей факт мав місце у зв`язку з наявністю суперечок між суб`єктами господарювання щодо відповідної документації. Отже, друга ознака вимагання в цьому випадку відсутня.

Відповідно до умов Договору він може бути достроково припинений (розірваний) за взаємною згодою сторін, або відповідно до положень Цивільного та Господарського кодексів України у судовому порядку. Виходячи із умов Договору, положень Контракту від 28.09.2011 про призначення на посаду директора Інституту агроекології та природокористування, та встановлених у цьому кримінальному провадженні обставин, ОСОБА_1 як директор Інституту - юридичної особи, яка і є стороною Договору, в силу своїх службових повноважень мав можливість самостійно ініціювати розірвання Договору шляхом звернення з відповідним позовом до суду у встановленому законом порядку. Разом з тим, можливість здійснення обвинуваченим таких дій не свідчить про їхній протизаконний характер, а розірвання договору, як юридичний факт, напряму не пов`язано зі службовим становищем ОСОБА_1 , оскільки рішення про розірвання договору приймає суд. Отже, наявність третьої ознаки вимагання судом не встановлена.

З огляду на викладене, у діях обвинуваченого відсутня така ознака злочину, передбаченого ст. 368 КК України,як вимаганням неправомірної вигоди.

Суд також вважає не доведеним обвинувачення ОСОБА_1 в частині одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для третіх осіб, а також у використанні наданої йому влади під час вчинення інкримінованого йому злочину.

Під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано сукупності належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримав неправомірну вигоду для будь-яких третіх осіб, не убачається такого і з викладу фактичних обставин у обвинувальному акті. Як встановлено судом, і вже зазначалося раніше, обвинувачений посилався на третю особу з метою створення у ОСОБА_2 хибної уяви про те, що сума неправомірної вигоди потрібна не йому особисто, а для передачі іншій особі, та з тим, щоб не тільки отримати неправомірну вигоду, а і мати у подальшому можливість отримати ще і квартири після початку будівництва житлового комплексу.

Що стосується використання обвинуваченим під час вчинення злочину наданої йому влади (владних повноважень), суд зазначає таке.

Під владою (владними повноваженнями) слід розуміти наявність у службової особи прав щодо пред`явлення вимог, а також прийняття рішень, обов`язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Владні повноваження може мати як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов`язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб.

Як встановлено судом, неправомірну вигоду обвинувачений отримав від засновника ТОВ «Сател Україна» ОСОБА_2 стосовно якого він не мав прав щодо пред`явлення будь-яких вимог, а також прийняття рішень, обов`язкових для виконання вказаною юридичною особою та самим ОСОБА_2 , який також не був підпорядкованою ОСОБА_1 особою. Доказів використання обвинуваченим під час вчинення дій в інтересах ОСОБА_2 владних повноважень стосовно будь-яких інших осіб суду не надано та під час судового розгляду не встановлено. Отже, в діянні обвинуваченого відсутня така ознака об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 368 КК України, як використання влади.

Отже, оцінюючи у сукупності всі досліджені докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що зібраними по справі доказами поза межами розумного сумніву підтверджується вина обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, за ознаками одержання службовою особою неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища.

Призначення покарання.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Судом також враховуються положення ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину суд виходить з такого. Інкримінований обвинуваченому злочин станом на час його вчинення відповідно до ст. 12 КК України (редакції Закону № 4025-VI від 15.11.2011) відносився до особливо тяжких злочинів, станом на час ухвалення вироку цей злочин відповідно до ст. 12 КК України (в редакції Закону № 2617-VIII від 22.11.2018) також відноситься до особливо тяжких злочинів. Отже, обвинуваченим вчинено особливо тяжкий злочин.

Обвинуваченим вчинений закінчений умисний злочин, суспільна небезпечність якого полягає в посяганні на суспільні відносини, що забезпечують правильну (належну) діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, а також їх службових осіб, у частині їх непідкупності та фінансування виключно у порядку, встановленому законодавством, на час вчинення злочину обвинувачений займав посаду керівника державної наукової установи.

Відповідно до примітки до ст. 45 КК України вчинений обвинуваченим злочин є корупційним правопорушенням.

Визначаючи суспільну небезпечність вчиненого злочину, суд також враховує, що корупція становить загрозу не лише розвитку держави та стабільності й безпеці суспільства, а й сприяє підриву її демократичних інститутів та цінностей. Поширення корупції має вкрай негативний вплив на формування і діяльність органів держаної влади, органів місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, а також їх службових осіб, підриває довіру громадян до них, зводить нанівець принцип верховенства права та руйнує засади моралі та почуття справедливості в суспільстві. Поширення корупції в Україні, крім того, становить загрозу її демократичному розвитку, конституційному ладу, підриває авторитет України на міжнародній арені, створюючи тим самим безпосередню загрозу національній безпеці.

Обвинувачений не має судимості. Має постійне місце проживання в Україні, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, за місцем роботи характеризується позитивно, має позитивні характеристики від громадських організацій. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, нагороджений низкою почесних відзнак та грамот, є ветераном праці, є інвалідом ІІ групи за загальним захворюванням.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Згідно із санкцією ч. 4 ст. 368 КК України за вчинення вказаного злочину передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Виходячи із зазначених обставин, відношення обвинуваченого до скоєного, даних про особу обвинуваченого, враховуючи його вік та стан здоров`я, з урахуванням ступеню тяжкості скоєного злочину та з метою запобігання вчиненню обвинуваченим та іншими особами нових кримінальних правопорушень, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді 8 років позбавлення волі, оскільки, на думку суду, його виправлення і перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, а застосування менш суворого покарання не забезпечить мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України.

Враховуючи, що на момент вчинення злочину обвинувачений займав посаду в державній установі, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, відповідно до санкції ч. 4 ст. 368 КК України до нього слід застосувати покарання у виді позбавлення права обіймати посади в державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на три роки.

Враховуючи, що обвинуваченим отримано неправомірну вигоду в особливо великому розмірі, суд вважає, що пропорційним та справедливим покаранням у вигляді конфіскації майна буде конфіскація всього належного обвинуваченому на праві власності майна.

Процесуальні витрати.

Процесуальні витрати по кримінальному провадженню на залучення експерта для проведення судової експертизи відео-, звукозапису № 19/9-2/3/16-СЕ/18 від 02.04.2018 на суму 8 580 грн підлягають стягненню в повному обсязі з обвинуваченого ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 124 КПК України.

Вирішення питання про долю речових доказів.

Суд вирішує долю речових доказів відповідно до положень ст. 100 КПК України.

Так, враховуючи застосування до обвинуваченого конфіскації майна суд вважає за необхідне конфіскувати в дохід держави:

-мобільний телефон «Samsung» imei1: НОМЕР_7 , imei2: НОМЕР_8 в чохлі чорного кольору;

-портативний програмно-керований пристрій для обробки інформації (ноутбук) НР DV6-7252SR, S/N 2CE249OFMG.

Предмети схожі на грошові кошти, які містять у собі одну і ту ж серію та один і той же номер, а саме: KF33008773C, у 15 пачках, що ззовні схожі на 10 000 доларів США кожна, а разом на 150 000 доларів США;грошові кошти в сумі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США - 1500 купюр номіналом 100 доларів США належить повернути державі в особі Національного антикорупційного бюро України.

Додаток до договору № 01/17 від 28.02.2017, упакований у полімерний прозорий «файл»; подарунковий пакет з візерунками та написом «Горобина 1897»; прозора полімерна плівка; три білих аркуші паперу з написом «100 000 $»; папка для документів зеленого кольору; діловий щоденник на дерев`яній підставці; копія статуту Національної академії аграрних наук України на 6 арк - слід знищити.

2 (два) примірники додатку № 1 від 26.12.2017 до договору № 01/17 від 28.02.2017 на 2 арк. кожен; 1 примірник додатку № 1 від 26.12.2017 до договору № 01/17 від 28.02.2017 року на 1 арк; копія паспорту та РНОКПП на ім`я ОСОБА_1 на 1 арк; копія листа ТОВ «Сател Україна» № 186 від 26.12.2017 на 1 арк; копія листа Національної академії аграрних наук України від 18.10.2017 № 10.2-28/578 з прикріпленим листом білого кольору з чорновими записами; копія листка з біографією ОСОБА_1 на 1 арк; примірник договору про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) від 28.02.2017 року між Інститутом агроекології і природокористування НААН України та ТОВ «Сател Україна»; проект довіреності на ім`я ОСОБА_3 на 1 арк; лист ТОВ «Сател Україна» № 175 від 07.03.2017 року на 1 арк; копія постанови президії Національної академії аграрних наук України від 22.12.2016 року на 1 арк; копія витягу з ДЗК на 5 арк; копія контракту від 28.09.2011 року на 5 арк; додаткова угода (копія) до контракту від 28.09.2011 року (датована 01.12.2015 року) на 1 арк; копія наказу № 411к від 29.09.2011 року на 1 арк; копія наказу № 122-к від 30.06.2005 року на 1 арк; копія витягу служби містобудівного кадастру на 4 сторінках; копія протоколу № 4 від 16.05.2017 року на 2 арк - необхідно залишити в матеріалах кримінального провадження № 52017000000000897.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_9 дійсний до 14.09.2026, після набрання вироком законної сили - слід повернути ОСОБА_1 .

Вирішення питань щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Враховуючи, що судом призначене покарання у виді конфіскації майна обвинуваченого не підлягають скасуванню арешти, накладені:

- ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Кізюн Л.І. від 02.01.2018 на майно підозрюваного ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме на: домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; гараж, площею 23,9 кв.м., розташований по АДРЕСА_5 , гаражний кооператив, гараж НОМЕР_10 ; гараж, загальною площею 26,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_6 , гараж НОМЕР_11 ; квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_7 ; квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_8 ; квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_9 ; квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_10 ; квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_11 ; 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0615 га кадастровий номер 3222487201:01:019:0056; автомобіль «NISSAN PATHFINDER 2.5 TD», 2007 року випуску, д.р.н. НОМЕР_12 ; автомобіль «BMW X5», 2011 року випуску, д.р.н. НОМЕР_13 .

- ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Усатової І.А. від 11.01.2018 на нерухоме майно підозрюваного ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_46 , а саме на: 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_12 ; 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_13 ; 1/2 частки нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_14 , приміщення 111/1,2; 1/2 частки нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_15 ; на рухоме майно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_46 , а саме на: 1/2 частки автомобіля NISSAN X-TRAIL, 2017 року випуску, д.р.н. НОМЕР_14 .

- ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Бобровник О.В. від 12.01.2018 на грошові кошти, що знаходяться на рахунках ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме: - депозитний рахунок № НОМЕР_15 у ПАТ КБ «Євробанк» (МФО 380355, юридична адреса: 01032, м. Київ, б-р Тараса Шевченка, 35) та інших рахунках відкритих на його ім`я у вказаному банку; - рахунки у ПАТ КБ «ПриватБанк» (юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50), а саме № НОМЕР_16 , № НОМЕР_17 , № НОМЕР_18 , № НОМЕР_17 , № НОМЕР_19 , № НОМЕР_20 , № НОМЕР_21 , № НОМЕР_22 , № НОМЕР_23 , та № НОМЕР_24 та інших рахунках відкритих на його ім`я у вказаному банку.

- ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Кізюн Л.І. від 04.01.2018 на майно, вилучене під час обшуку домоволодіння (дому з надвірними будівлями) за адресою: АДРЕСА_2 , а саме на: запонки з металу жовтого кольору 2 шт; значок Національної академії аграрних наук з металу жовтого та білого кольору; значок у формі тризуба з металу жовтого та білого кольору з камінцем білого кольору; годинник з металу білого кольору з написом «Revue Thommen» з ремінцем коричневого кольору; портмоне чорного кольору з написом «Mont Blank»; шабля з металу срібного кольору у піхвах чорно-жовтого кольору з табличкою дарчим написом; шабля з металу срібного кольору у піхвах з металу білого кольору та ручкою з дерева; ніж у чохлі та футлярі зі скла та дерева з пояснювальною запискою «Авторський ніж «Товариш».

Разом з тим, підлягає скасуванню арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Коробенко С.В. від 02.01.2018 на майно, вилучене під час огляду автомобіля «Chevrolet Aveo» д.н.з. НОМЕР_3 , який належить гр. ОСОБА_21 , оскільки предмети схожі на грошові кошти, які містять у собі одну і ту ж серію та один і той же номер, а саме: KF33008773C, у 15 пачках, що ззовні схожі на 10 000 доларів США кожна, а разом на 150 000 доларів США та грошові кошти в сумі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США - 1500 купюр номіналом 100 доларів США необхідно повернути державі в особі НАБУ, а інші речі зазначені в ухвалі підлягають знищенню.

Враховуючи те, що грошові кошти на суму 14 722 (чотирнадцять тисяч сімсот двадцять дві) грн, мобільний телефон «Samsung» imei1: НОМЕР_7 , imei2: НОМЕР_8 в чохлі чорного кольору, портативний програмно-керований пристрій для обробки інформації (ноутбук) НР DV6-7252SR, S/N 2CE249OFMG, 10 талонів по 10 літрів бензину А-95 Техойл: №№ 320002796115, 320002796119, 320002796114, 320002796118, 320002796103, 320002796107, 320002796111, 320002796102, 320002796106, 320002796110 підлягають конфіскації в дохід держави, діловий щоденник на дерев`яній підставці підлягає знищенню, а інші документи (2 примірники додатку № 1 від 26.12.2017 до договору № 01/17 від 28.02.2017 на 2 арк. кожен; 1 примірник додатку № 1 від № 1 від 26.12.2017 до договору № 01/17 від 28.02.2017 року на 1 арк; копія паспорту та РНОКПП на ім`я ОСОБА_1 на 1 арк; копія статуту Національної академії аграрних наук України на 6 арк; копія листа ТОВ «Сател Україна» № 186 від 26.12.2017 на 1 арк; копія листа Національної академії аграрних наук України від 18.10.2017 № 10.2-28/578з прикріпленим листом білого кольору з чорновими записами; копія листка з біографією ОСОБА_1 на 1 арк; примірник договору про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) від 28.02.2017 року між Інститутом агроекології і природокористування НААН України та ТОВ «Сател Україна»; проект довіреності на ім`я ОСОБА_3 на 1 арк; лист ТОВ «Сател Україна» № 175 від 07.03.2017 року на 1 арк; копія постанови президії Національної академії аграрних наук України від 22.12.2016 року на 1 арк; копія витягу з ДЗК на 5 арк; копія контракту від 28.09.2011 року на 5 арк; копія наказу № 411к від 29.09.2011 року на 1 арк; копія наказу № 122-к від 30.06.2005 року на 1 арк; додаткова угода (копія) до контракту від 28.09.2011 року (датована 01.12.2015 року) на 1 арк; копія витягу служби містобудівного кадастру на 4 стор; копія протоколу № 4 від 16.05.2017 року на 2 арк) - залишенню у матеріалах кримінального провадження, тому також підлягає скасуванню арешт, накладений ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Кізюн Л.І. від 04.01.2018.

Запобіжний захід.

Стосовно ОСОБА_1 ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду від 01.01.2018 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 26.02.2018 з визначенням розміру застави в сумі 3 000 000 (три мільйони) гривень та покладенням на підозрюваного ОСОБА_1 у разі внесення застави відповідних обов`язків ( том 6 а.с. 49-56).

Запобіжний захід у вигляді застави діє по цей час.

Під час судових дебатів прокурором заявлено клопотання про залишення обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили запобіжного заходу у вигляді застави, з одночасним покладенням додаткових обов`язків: - прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із м. Києва та Київської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; носити електронний засіб контролю.

Враховуючи суворість покарання, а також для забезпечення виконання вироку в частині призначеного обвинуваченому покарання, яке слід відбувати в місцях позбавлення волі, з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, пов`язаних з виконанням вироку, суд вважає за необхідне залишити обраний ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави та покласти на обвинуваченого строком на два місяці обов`язки, передбачені статтею 194 КПК України, а саме:

-прибувати за кожною вимогою до суду;

-не відлучатися із м. Києва та Київської області без дозволу суду;

-повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

-носити електронний засіб контролю.

Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.

Підстав для звернення застави в дохід держави не встановлено, а тому після набрання вироком законної сили її належить повернути заставодавцю ОСОБА_47 .

Керуючись ст. 370, 371, 373, 374, КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, та призначити йому покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 3 (три) роки та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Строк відбуття покарання обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_1 з метою направлення для відбування покарання.

Зарахувати ОСОБА_1 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 30.12.2017 по 04.01.2018 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді застави до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 строком на два місяці такі обов`язки:

-прибувати за кожною вимогою до суду;

-не відлучатися із м. Києва та Київської області без дозволу суду;

-повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

-носити електронний засіб контролю.

Після набрання вироком законної сили заставу в розмірі 3 000 000 (три мільйони) гривень повернути заставодавцю ОСОБА_47 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витратина залучення експерта для проведення судової експертизи відео-, звукозапису № 19/9-2/3/16-СЕ/18 від 02.04.2018 у сумі 8 580 грн.

Речові докази:

Мобільний телефон «Samsung» imei1: НОМЕР_7 , imei2: НОМЕР_8 в чохлі чорного кольору - конфіскувати в дохід держави.

Портативний програмно-керований пристрій для обробки інформації (ноутбук) НР DV6-7252SR, S/N 2CE249OFMG - конфіскувати в дохід держави.

Предмети схожі на грошові кошти, які містять у собі одну і ту ж серію та один і той же номер, а саме: KF33008773C, у 15 пачках, що ззовні схожі на 10 000 доларів США кожна, а разом на 150 000 доларів США;грошові кошти в сумі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США - 1500 купюр номіналом 100 доларів США - повернути державі в особі Національного антикорупційного бюро України.

Додаток до договору № 01/17 від 28.02.2017, упакований у полімерний прозорий «файл»; подарунковий пакет з візерунками та написом «Горобина 1897»; прозора полімерна плівка; три білих аркуші паперу з написом «100 000 $»; папка для документів зеленого кольору; діловий щоденник на дерев`яній підставці; копія статуту Національної академії аграрних наук України на 6 арк - знищити.

2 (два) примірники додатку № 1 від 26.12.2017 до договору № 01/17 від 28.02.2017 на 2 арк. кожен; 1 примірник додатку № 1 від 26.12.2017 до договору № 01/17 від 28.02.2017 року на 1 арк; копія паспорту та РНОКПП на ім`я ОСОБА_1 на 1 арк; копія листа ТОВ «Сател Україна» № 186 від 26.12.2017 на 1 арк; копія листа Національної академії аграрних наук України від 18.10.2017 № 10.2-28/578 з прикріпленим листом білого кольору з чорновими записами; копія листка з біографією ОСОБА_1 на 1 арк; примірник договору про спільну діяльність (без об`єднання вкладів учасників) від 28.02.2017 року між Інститутом агроекології і природокористування НААН України та ТОВ «Сател Україна»; проект довіреності на ім`я ОСОБА_3 на 1 арк; лист ТОВ «Сател Україна» № 175 від 07.03.2017 року на 1 арк; копія постанови президії Національної академії аграрних наук України від 22.12.2016 року на 1 арк; копія витягу з ДЗК на 5 арк; копія контракту від 28.09.2011 року на 5 арк; додаткова угода (копія) до контракту від 28.09.2011 року (датована 01.12.2015 року) на 1 арк; копія наказу № 411к від 29.09.2011 року на 1 арк; копія наказу № 122-к від 30.06.2005 року на 1 арк; копія витягу служби містобудівного кадастру на 4 сторінках; копія протоколу № 4 від 16.05.2017 року на 2 арк - залишити в матеріалах кримінального провадження № 52017000000000897.

Арешти, накладені ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Кізюн Л.І. від 02.01.2018, ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Усатової І.А. від 11.01.2018, ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Бобровник О.В. від 12.01.2018, ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Кізюн Л.І. від 04.01.2018 - залишити в силі.

Скасувати арешти, накладені ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Коробенко С.В. від 02.01.2018, ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Кізюн Л.І. від 04.01.2018.

10 талонів по 10 літрів бензину А-95 Техойл: №№ 320002796115, 320002796119, 320002796114, 320002796118, 320002796103, 320002796107, 320002796111, 320002796102, 320002796106, 320002796110 - конфіскувати в дохід держави.

Грошові кошти на суму 14 722 (чотирнадцять тисяч сімсот двадцять дві) гривень - конфіскувати в дохід держави.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_9 дійсний до 14.09.2026, після набрання вироком законної сили -повернути ОСОБА_1 .

Вирок суду набирає законної сили після спливу строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через Вищий антикорупційний суд.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити присутнім в судовому засіданні учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня - надіслати іншим учасникам судового провадження.

Після проголошення вироку учасники судового провадження мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, обвинувачений та його захисники - подати клопотання про помилування.

Головуючий суддя О.Л. Коліуш

Судді О.В. Ткаченко

Я.В. Шкодін