Документ № 99848733

справа № 991/5162/21

провадження №11-сс/991/514/21

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді Семенникова О.Ю.,

суддів: Калугіної І.О., Михайленка Д.Г.,

секретаря судового засідання Таран Л.В.,

за участю прокурора Лучківа Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10 серпня 2021 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52020000000000525 від 19 серпня 2020 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52020000000000525 від 19 серпня 2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК.

29 липня 2021 року до Вищого антикорупційного суду детективом Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) за погодженням прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) подано клопотання про арешт майна, вилученого 27 липня 2021 року при проведенні обшуку банківського сейфу № НОМЕР_1 у банківському відділенні №7 Акціонерного товариства «Східно-Український Банк «Грант», розташованого за адресою: м. Харків, просп. Науки, 9, а саме грошових коштів у розмірі 94 700 доларів США, 350 (триста п`ятдесят) Євро та 370 (триста сімдесят) фунтів стерлінгів.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10 серпня 2021 року вказане клопотання детектива задоволено, накладено арешт на вилучені грошові кошти. Накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання у випадку визнання ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч.3 ст.15, ч.5 ст.191 КК.

Вимоги апеляційних скарг і доводи осіб, які їх подали.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, вважаючи її необґрунтованою, та такою, що прийнята без належного дослідження матеріалів справи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати ухвалу слідчого судді від 10 серпня 2021 року в частині накладення арешту на належні їм грошові кошти, а саме ОСОБА_1 у сумі 20 000 доларів США та 200 Євро, ОСОБА_2 в сумі 4 700 доларів США, 150 Євро та 370 фунтів стерлінгів, ОСОБА_3 у сумі 70 000 доларів США та у задоволенні клопотання детектива про арешт майна у цих частинах відмовити.

В обґрунтування апеляційних скарг, особи які їх подали посилаються на те, що слідчим суддею не в повному обсязі досліджено клопотання детектива про накладення арешту на майно, не вивчено матеріалів кримінального провадження, не взято до уваги заперечення, пояснення та надані представником ОСОБА_1 адвокатом Мирошниченком М.П. копії документів щодо клопотання детектива та передчасно зроблено висновок про необхідність його задоволення.

Так, на переконання осіб, які подали апеляційні скарги, клопотання про арешт майна містить лише загальне формулювання та цитування норм КПК без посилання на конкретні дані, які дають підстави для висновку про те, що вилучене майно може мати доказове значення у кримінальному провадженні.

Також, особи які подали апеляційні скарги, зазначають, що вилучені грошові кошти є їх особистими заощадженнями, що знаходились на зберіганні в орендованому ОСОБА_1 індивідуальному банківському сейфі, а тому висновок слідчого судді про належність вилучених грошових коштів ОСОБА_4 не відповідає дійсності.

Також у апеляційних скаргах заявлені клопотання про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження ухвали від 10 серпня 2021 року, з повним текстом якої, особи які подали апеляційні скарги ознайомились лише після її отримання 18 серпня 2021 року представником ОСОБА_1 адвокатом Мирошниченком М.П. на його електронну адресу.

Позиції учасників судового провадження.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також представник ОСОБА_1 адвокат Мирошниченко М.П., у судове засідання не з`явились, подали до суду клопотання про розгляд апеляційних скарг за їх відсутності, апеляційні скарги просили задовольнити.

ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, при цьому апеляційна скарга містить клопотання про її розгляд за відсутності ОСОБА_3 .

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційні скаргу захисника без задоволення.

З урахуванням викладеного, відповідно до ч.4 ст.405 КПК колегія суддів вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги за відсутності осіб, які подали апеляційні скарги.

Мотиви суду.

Відповідно до вимог п.3 ч.2 ст.395 КПК апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її проголошення, якщо інше не передбачене цим Кодексом, за положеннями абз.2 ч.3 ст.395 КПК якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

З матеріалів судового провадження вбачається, що оскаржуване рішення прийняте 10 серпня 2021 року без виклику ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про існування якої особам стало відомо лише після її отримання 18 серпня 2021 року представником ОСОБА_1 адвокатом Мирошниченком М.П. на його електронну адресу, 18 серпня 2021 року ОСОБА_3 та 19 серпня 2021 року ОСОБА_2 звернулись з апеляційними скаргами до суду, у зв`язку з чим колегія суддів вважає їх апеляційні скарги такими, що подані в межах строку апеляційного оскарження.

Разом з тим, у випадку необізнаності заінтересованих осіб з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказані обставини за їх клопотанням можуть бути визнані поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому частиною 1 статті 117 КПК (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 травня 2019 року по справі № 461/1434/18).

Враховуючи те, що з матеріалів судового провадження вбачається, що 10 серпня 2021 року за наслідками розгляду клопотання про арешт майна слідчим суддею оголошено оскаржувану ухвалу, повний текст якої представником ОСОБА_1 адвокатом Мирошниченко М.П. отримано 18 серпня 2021 року, колегія суддів вважає за можливе вважати вказані обставини як об`єктивні перешкоди для подання апеляційної скарги через необізнаність зацікавленої особи з мотивами прийнятого судового рішення, а отже поважною причиною пропущення строку на апеляційне провадження, у зв`язку з чим, з метою забезпечення права особи на апеляційне оскарження та на доступ до правосуддя, вважає за необхідне клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновивши особі строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10 серпня 2021 року.

Надаючи оцінку зазначеним в апеляційній скарзі обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

Згідно з положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

З матеріалів судового провадження вбачається, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №52020000000000525 від 19 серпня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК, за фактом вчинення службовими особами Державного підприємства ДП «Хлібна база № 73» (далі - ДП «Хлібна база №73») Державного агентства резерву України у період з 26 березня 2020 року по 28 липня 2020 року можливих розтрат матеріальних цінностей Державного агентства резерву України, які зберігалися на державному підприємстві, а саме - зерна пшениці у кількості 10 тисяч тонн, чим завдали збитків державі в особі Державного агентства резерву України на загальну суму приблизно 60 млн грн., а також вчинення ОСОБА_4 за попередньою змовою зі службовими особами Державного підприємства «Хлібна база № 76» Державного агентства резерву України (далі - ДП «Хлібна база № 76») та службовими особами ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «Слобожанщина» (43593464) та іншими особами, у період з 20 жовтня 2020 року по 24 травня 2021 року замаху на заволодіння матеріальними цінностями Держрезерву, які зберігалися на державному підприємстві - зерна пшениці у кількості 1558,29 тон на загальну суму близько 12 084 539 грн.

На підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 липня 2021 року в межах вказаного кримінального провадження 27 липня 2021 року при проведенні обшуку індивідуального банківського сейфу № НОМЕР_1 у банківському відділенні №7 Акціонерного товариства «Східно-Український Банк «Грант» за адресою: м. Харків, просп. Науки, 9, наданому в оренду ОСОБА_1 на підставі договору № Р-760/ВІД-7 від 11 березня 2021 року, вилучено грошові кошти у розмірі 94 700 (дев`яносто чотири тисячі сімсот) доларів США, 350 (триста п`ятдеся) євро та 370 (триста сімдесят) фунтів стерлінгів , на які в подальшому оскаржуваною ухвалою слідчого судді від 10 серпня 2021 року накладено арешт.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, приймаючи таке рішення слідчий суддя дійшла висновку, що досліджені під час судового засідання матеріали свідчать про наявність правових підстав для арешту вилученого при проведенні обшуку майна, оскільки грошові кошти, вилучені під час обшуку, при можливому призначенні ОСОБА_4 покарання у вигляді конфіскації майна можуть бути конфісковані і такий арешт майна у цьому випадку забезпечить ефективність кримінального провадження.

Зазначені обставини покладені слідчим суддею в обґрунтування висновку про наявність підстав для задоволення клопотання детектива НАБУ про арешт майна, проте колегія суддів, не погоджуючись з таким висновком слідчого судді та надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо відсутності правових умов для накладення арешту, враховує наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

За вимогами п.3 ч.2 ст.173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з положеннями ст.ст. 94, 132, 173 КПК повинен врахувати правову підставу для арешту майна, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

За ч.ч.2, 5 ст.170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, конфіскації майна як виду покарання. В такому випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Відповідні дані мають міститися у клопотанні слідчого (детектива), який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею належним чином не дотримано, при цьому задовольняючи клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, слідчий суддя дійшла до помилкового висновку про наявність правових підстав для накладення арешту, передбачених ч.5 ст.170 КПК.

Так, погоджуючись з доводами клопотання про належність вилучених грошових коштів саме підозрюваному ОСОБА_4 , слідчий суддя зазначила що критично відноситься до тверджень адвоката Мирошниченка М.П. та ОСОБА_1 щодо належності вилучених грошових коштів сестрі ОСОБА_1 та їй самій. Як встановлено в судовому засідання ОСОБА_3 проживає в Лівані, з грудня 2018 року розлучена, доказів того, що вона працює, або отримує будь-який дохід іншим шляхом , який зміг би забезпечити заощадження нею грошових коштів у сумі 70000 доларів, не надано. Слідча суддя прийняла аргумент детектива з того приводу, що ОСОБА_5 протягом років з 2016 по 2021 рік під час перетину кордону не декларувала готівкові кошти які б перевищували в еквіваленті 10 000 євро. Також слідчий суддею звернуто увагу на те, що ОСОБА_1 ніде не працює, доказів на підтвердження нею будь-якого доходу не надала, тому заощадження нею після розлучення грошових коштів більш ніж 20000 доларів є не переконливими. Крім того, відповідно до наданих детективом матеріалів до клопотання встановлено, що у березні 2021 року ОСОБА_4 разом з ОСОБА_1 перебував у банківському відділенні №7 Акціонерного товариства «Східно-Український Банк «Грант» з метою оренди індивідуальних банківських сейфів та укладення відповідних договорів. Перед тим ОСОБА_4 особисто вів переговори з представниками банківської установи щодо оренди банківського сейфу, узгоджував необхідні розміри сейфу, вартість тарифів на обслуговування, необхідне місцезнаходження відділення, порядок оформлення договору тощо. Також безпосередньо у день укладення договору про надання в оренду індивідуального банківського сейфа від 11 березня 2021 року ОСОБА_4 приїжджав у банківське відділення разом із особою на ім`я ОСОБА_1 , яку він особисто називав дружиною. Навіть після розірвання шлюбу у 2017 році вказані особи продовжують систематично подорожувати разом, спілкуватись між собою, їх стосунки можуть мати ознаки сімейних. З урахуванням особистої ініціативи ОСОБА_4 щодо пошуку банківського відділення для отримання в оренду індивідуального банківського сейфу слідчим суддею зроблено висновок, що грошові кошти, виявлені у банківському сейфі № 412, є власністю лише ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 виступала в якості довіреної особи, на ім`я якої було укладено договір оренди банківського сейфу.

Таким чином, обґрунтовуючи належність грошових коштів, які зберігались в орендованому ОСОБА_1 індивідуальному банківському сейфі, підозрюваному ОСОБА_4 детектив у клопотанні та слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі послались на недоведеність стороною захисту та ОСОБА_1 того, що грошові кошти, які були вилучені детективами НАБУ, належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та є їх особистими заощадженнями, проте, на думку колегії суддів, з доданих до клопотання матеріалів вбачається, що ОСОБА_4 лише сприяв ОСОБА_1 у пошуку банківського відділення для отримання в оренду індивідуального банківського сейфу.

Враховуючи обставини вилучення грошових коштів з банківського сейфу, договір оренди якого укладений ОСОБА_1 , розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_4 ще 2017 року, приймаючи до уваги відсутності наданих з клопотанням будь-яких відомостей щодо знаходження у цьому сейфі грошових коштів, належних виключно і саме ОСОБА_4 та розміщених в тому числі ним особисто або за його проханням та/або вказівкою іншими особами, в тому числі з урахуванням презумпції правомірності набуття власності (виключення з якого за положеннями ч.2 ст.328 ЦК України передбачено законом або незаконність набуття права власності не встановлена судом).

Колегія суддів вважає, що встановлення факту телефонних перемовин ОСОБА_4 з працівниками банку з приводу укладення договору оренди банківського сейфу та присутності разом з особою, якою безпосередньо і укладено такий договір, за відсутності інших відомостей не є належним обгрунтуванням висновку про належність усіх грошових коштів, що перебувають у сейфі, виключно і саме ОСОБА_4 . Не є належним підтвердженням цього і зазначений стороною обвинувачення факт співпадіння за серіями номіналу частини грошових купюр, вилучених з банківського сейфу, частині коштів, вилучених при обшуку місця проживання ОСОБА_4 .

Відтак суд констатує, що за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити, що існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що тимчасово вилучене майно або його частина за вказаних стороною обвинувачення обставин належить виключно і саме підозрюваному ОСОБА_4 , а не іншій особі або особам.

Разом з цим, зазначена у ч.5 ст.170 КПК умова щодо можливості накладання арешту на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання не передбачає можливості арешту майна інших осіб (окрім зазначених у цій нормі), натомість наводячи обґрунтування наявності правової підстави для арешту майна з посиланням на зазначену норму, слідчий суддя помилково зазначила про можливість накладення арешту в тому числі на майно третьої особи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що слідчий суддя помилково дійшла висновку про наявність на час розгляду клопотання правових підстав для накладення арешту на вилучені грошові кошти з метою забезпечення можливої конфіскації, оскільки з досліджених матеріалів не вбачається належності зазначених грошових коштів саме підозрюваному ОСОБА_4 .

В аспекті викладеного, суд погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині, оскільки слідчим суддею належним чином не надано оцінки відповідним обставинам в оскаржуваному рішенні.

Зважаючи на наведене, колегією суддів вбачається, що вищевказані істотні порушення слідчого судді перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення за наслідкам розгляду клопотання про арешт майна щодо наявності підстав для арешту грошових коштів, а тому на підставі ч.1 ст.409 КПК підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ч.3 ст.407 КПК за результатами апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

За таких обставин, дослідивши надані матеріали клопотання, враховуючи відсутність обґрунтувань та посилань в клопотанні детектива на будь-яку іншу передбачену КПК мету арешту майна, яке не належить підозрюваному, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у даному кримінальному провадженні детектив не довів наявності правових підстав та необхідності у накладенні арешту на вказане майно, що відповідно до ч.1 ст.173 КПК є підставою для відмови у задоволенні клопотання.

Відповідно до ч.3 ст.173 КПК відмова у задоволенні клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна. Разом з цим суд апеляційної інстанції у кримінальному провадженні не вирішує спір про право на це майно, оскільки відповідно до вимог ч.12 ст.100 КПК спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства, що відповідає правовій позиції, викладеній в Постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року (справа N 676/2199/19).

З урахуванням зазначеного, оскільки колегія суддів визнала обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню доводи апеляційних скарг в частині безпідставності задоволення клопотання про накладення арешту на вилучені грошові кошти, суд погодився з доводами про невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам справи, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення щодо арешту майна, а тому ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, з постановленням нової ухвали, якою клопотання про накладення арешту на майно слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку апеляційного оскарження задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10 серпня 2020 року.

Апеляційні скарги задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10 серпня 2021 року про арешт майна скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання детектива, погоджене прокурором, про арешт майна у кримінальному провадженні №52020000000000525 від 19 серпня 2020 року залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

______________ _____________ ______________

Семенников О.Ю. Калугіна І.О. Михайленко Д.Г.