- Presiding judge (HACC AC): Hlotov M.S.
- Judge (HACC AC): Nykyforov A.S., Chorna V.V.
- Secretary : Milenko O.V., Serdiuk Yu.S.
- Lawyer : Holosiia R.A.
- Prosecutor : Luhovskyi I.S., Zhovnytska A.V.
Слідчий суддя у 1-й інстанції: Гавриленко Т. Г.Справа № 754/10882/17
Доповідач: Глотов М.С.Провадження №11-кп/991/6/22
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
18 січня 2022 рокумісто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді Глотова М. С.,
суддів: Никифорова А. С.., Чорної В. В.,
за участю:
секретарів судового засідання Міленко О. В., Сердюк Ю. С.,
обвинуваченої ОСОБА_1 ,
захисників Голосія Р. А., ОСОБА_6, Головненка Д. О.,
прокурорів Луговского О. С., Жовницької А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та Голосія Ростислава Анатолійовича, подані на вирок Вищого антикорупційного суду від 03 червня 2021 року у кримінальному провадженні №52017000000000393 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки
с. Чепелів Щорського району Чернігівської області, зареєстрованої за
адресою: АДРЕСА_1 ,
проживаючої за адресою:
АДРЕСА_2 , раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення,
передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України,
В С Т А Н О В И Л А:
І. Процедура.
1. 23.08.2017 у зв`язку з отриманням обвинувального акту, складеного детективом Національного антикорупційного бюро України /далі - НАБУ/ і затвердженого прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури /далі - САП/, Деснянський районний суд м. Києва розпочав судове провадження у даній справі (т. 1 а. с. 1-11, 23, 24).
2. 11.10.2019 згідно з ухвалою зазначеного районного суду від 25.09.2019 матеріали цього кримінального провадження надійшли на розгляд до вищого спеціалізованого суду (т. 3 а. с. 9-10, 13, 14).
3. 03.06.2021 Вищий антикорупційний суд ухвалив обвинувальний вирок (т. 8 а. с. 75-139).
4. Не погодившись із прийнятим рішенням в апеляційному порядку його оскаржили 02.07.2021 захисник ОСОБА_6 (т. 8 а. с. 181-213, 219-220) та 04.07.2021 захисник Голосій Р. А. (т. 8 а. с. 162-176, 180, т. 9 а. с. 10-12, 16, 161-166,172).
5. 08.07.2021 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду /далі - Апеляційна палата/ разом із наведеними апеляційними скаргами надійшли матеріали цього кримінального провадження (т. 8 а. с. 221, 222).
6. 19.07.2021 прокурор САП ОСОБА_22 подав заперечення на апеляційні скарги захисників (т. 8 а. с. 230-236), які 09.09.2021 доповнив (т. 9 а. с. 70-74).
II. Короткий зміст оскаржуваного рішення.
7. Вироком Вищого антикорупційного суду від 03.06.2021: (1) ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України /далі - КК/, і їй призначено покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади строком на три роки та з конфіскацією частини майна - автомобіля Subaru Outback, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 і земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої в Броварському р-ні Київської обл. (кадастровий номер 3221281200:08:005:0370); (2) вирішено питання щодо запобіжного заходу та інших заходів забезпечення кримінального провадження, долі речових доказів, порядку виконання покарання.
7.1. Так, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винуватою в тому, що 14.06.2017 близько 16 год 00 хв вона як службова особа, яка займає відповідальне становище, у своєму робочому кабінеті №212 Броварського міськрайонного суду Київської області, розташованому в м. Бровари по вул. Грушевського, 2, діючи з прямим умислом та корисливим мотивом, отримала від ОСОБА_2 для себе неправомірну вигоду в розмірі 1000 (однієї тисячі) євро за прийняття нею з використанням наданої їй влади судового рішення, а саме постанови, датованої 06.06.2017, про роз`яснення постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 16.05.2017 у справі №361/918/17, щодо повернення вилучених 13 500 (тринадцять тисяч п`ятсот) літрів дизельного палива на користь ТОВ «Інлекс Груп», в інтересах якого діяв ОСОБА_2 .
7.2. Зокрема, наведених висновків щодо одержання обвинуваченою неправомірної вигоди Вищий антикорупційний суд дійшов у зв`язку із тим, що: (1) ОСОБА_1 є суддею Броварського міськрайонного суду Київської області, реалізовує судову владу в Україні, а тому є службовою особою, яка займає відповідальне становище, та є суб`єктом кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК; (2) встановлені судом обставини переконливо свідчать про наявність у діях судді ОСОБА_1 прямого умислу та корисливого мотиву на власне незаконне збагачення через отримання неправомірної вигоди для себе за вчинення дій з використанням наданої їй влади, шляхом прийняття судового рішення в інтересах ОСОБА_2 ; (3) формальне призначення справи без повідомлення сторін, зокрема ОСОБА_3 , та вимога спілкуватись з ОСОБА_2 наодинці, переконливо свідчать про цілеспрямоване створення обвинуваченою умов, за яких вона могла запропонувати ОСОБА_2 надати їй неправомірну вигоду; (4) вина ОСОБА_1 у вчиненні умисного тяжкого корупційного злочину доведена поза розумним сумнівом, а її дії правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 368 КК; (5) аналіз зібраних доказів свідчить про відсутність провокації чи підбурення обвинуваченої до вчинення злочину.
7.3. При цьому суд прийняв досліджені у ході судового розгляду докази як (а) належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, (б) допустимі, адже вони отримані в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України /далі -КПК/, (в) достовірні, оскільки фактичні дані, отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження, які у своїй сукупності не суперечать іншим доказам та доповнюють один одного.
III. Короткий зміст вимог та узагальнених доводів апеляційних скарг.
8. У своїх апеляційних скаргах захисники висловили прохання (1) вирок від 03.06.2021 скасувати, а (2) кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості та вичерпанням можливості їх отримання.
8.1. Доводи апеляційних скарг захисників ОСОБА_6 і Голосія Р. А. загалом співпадають. При цьому майже у кожному з доводів захист стверджує про недопустимість того чи іншого доказу, покладеного в основу обвинувального вироку.
8.2. Зокрема, у своїх апеляційних скаргах сторона захисту стверджувала про: (1) невідповідність відомостей, зазначених у витязі з Єдиного реєстру досудових розслідувань /далі - ЄРДР/ щодо цього кримінального провадження, вимогам КПК, через що не було підстав для проведення досудового розслідування; (2) не надання судом оцінки фактам недопустимості доказів; (3) порушення судом першої інстанції порядку дослідження доказів; (4) порушення порядку залучення ОСОБА_2 до конфіденційного співробітництва; (5) неспростування стороною обвинувачення заяв сторони захисту щодо провокації злочину з боку ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 ; (6) істотні порушення стороною обвинувачення вимог кримінального процесуального закону в ході організації та проведення негласних слідчих (розшукових) дій /далі - НС(Р)Д/, серед іншого, з огляду на (а) невідповідність вимогам КПК рішень детектива і прокурора, (б) постановлення слідчим суддею Апеляційного суду м. Києва з порушенням правил щодо підсудності ухвали про дозвіл на проведення НС(Р)Д відносно ОСОБА_1 за відсутності керівника САП ОСОБА_5 у судовому засіданні, (в) відсутність протоколу про хід та результати НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину; (7) проведення огляду та вручення грошових коштів з порушенням порядку проведення відповідної слідчої дії; (8) ненабуття ОСОБА_1 статусу підозрюваної; (9) порушення стороною обвинувачення порядку відкриття матеріалів іншій стороні; (10) порушення порядку проведення обшуку та затримання ОСОБА_1 ; (11) порушення стороною обвинувачення порядку проведення слідчого експерименту у кабінеті судді; (12) невідповідність фактичним обставинам висновків суду щодо доведеності факту зустрічі ОСОБА_1 з ОСОБА_2 12.06.2017.
9. Присутні у судовому засіданні Голосій Р. А. та ОСОБА_6 підтримали свої апеляційні скарги та апеляційні скарги один одного, просили їх задовольнити. При цьому захисники підтвердили ідентичність таких скарг за своїм змістом.
IV. Узагальнені позиції інших учасників судового провадження.
10. Інші учасники судового провадження, присутні у судовому засіданні, висловили свої аргументи.
10.1. Обвинувачена ОСОБА_1 підтримала апеляційні скарги захисників, які просила задовольнити. Зокрема, зазначила, що: (1) кримінального правопорушення, вчинення якого їй інкримінується, не вчиняла; (2) докази вчинення злочину відсутні, а її показання протиставлені показанням заявника, яким суд надав перевагу; (3) у витзі з ЄРДР вказано найменування юридичної особи, назву якої не було зазначено у заяві про вчинення злочину; (4) на заяві про вчинення злочину відсутні штампи чи інші помітки, які б свідчили про її прийняття і реєстрацію в НАБУ; (5) вирішувати питання щодо надання дозволу на проведення НС(Р)Д повинен був слідчий суддя не Апеляційного суду м. Києва, а іншого суду; (6) суд першої інстанції не перевірив показання ОСОБА_2 про те, що грошові кошти для передачі ОСОБА_1 йому вручалися двічі, в той час як факт такої їх передачі оформлявся лише один раз, після чого кошти він повернув НАБУ; (7) замість протоколу огляду грошових коштів, які вручалися ОСОБА_2 , мав складатися протокол їх ідентифікації; (8) у протоколі, в якому йдеться про результати контролю за вчиненням злочину, відсутнє посилання на постанову прокурора щодо проведення спеціального слідчого експерименту. Також ОСОБА_1 наголошувала на необхідності проведення фоноскопічної експертизи записів, отриманих за результатами НС(Р)Д, та в останньому слові вказала на необхідність повернення до з`ясування обставин в частині перевірки хто саме вручив їй повідомлення про підозру, шляхом допиту щодо цього захисника ОСОБА_6
10.2. Прокурор ОСОБА_22 заперечив проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту. У своїх письмових запереченнях, які підтримав у судовому засіданні, він вказав на: (1) невідповідність тверджень сторони захисту про неповноту судового розгляду та ненадання оцінки доказам, оскільки суд першої інстанції в повній мірі та об`єктивно проаналізував всі докази, як сторони обвинувачення, так і сторони захисту (арк. 5-26, 26-55 вироку), у тому числі стосовно позиції захисту щодо (а) провокації (арк. 26-28 вироку), (б) законності проведення НС(Р)Д (арк. 32-39 вироку), (в) дотримання процедури відкриття матеріалів кримінального провадження (арк. 26-32 вироку), (г) законності проведення обшуку у кабінеті судді (арк. 39-46 вироку), зокрема і дотримання права на захист (арк. 40-42 вироку) та законності відеофіксації обшуку (арк. 44-46 вироку); (2) наведення у вироку мотивів оцінки зібраних доказів з позиції дотримання закону під час затримання ОСОБА_1 (арк. 46-48 вироку); (3) надання оцінки законності повідомлення ОСОБА_1 про підозру (арк. 48-50 вироку) та оцінки іншим доказам, покладеним в основу вироку. Крім того, під час судових дебатів прокурор зазначив клопотання про необхідність змінити обвинуваченій запобіжний захід - прийняти рішення про взяття її під варту, мотивуючи його тим, що у випадку відхилення судом доводів апеляційних скарг і набрання вироком законної сили існує ризик ухилення ОСОБА_1 від відбування покарання, який обумовлюється суворістю призначеного покарання.
10.3. Захисник ОСОБА_20 повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду (т. 8 а. с. 239, 245-248; т. 9 а. с. 25-30, 37-38), але не прибув для участі в апеляційному розгляді по суті, з приводу чого обвинувачена ОСОБА_1 повідомила, що хоч у встановленому порядку від нього вона й не відмовилася, але участі в апеляційному розгляді він не братиме (т. 9 а. с. 43).
10.4. Захисник Головненко Д. О. повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду й був присутній у перших двох судових засіданнях, після чого участі в засіданнях не брав (т. 8 а. с. 239, 243, 247-248; т. 9 а. с. 25-32, 42-45, 47, 63, 97-103, 106, 110, 127, 132-133, 143, 146, 151, 155-156, 185-186, 190, 192, 196, 201, 206, 209, 219, 240, 244, 246-249; т. 10 а. с. 3-10, 19-28, 32, 75, 82, 110, 113). Проти проведення розгляду за його відсутності ОСОБА_1 не заперечувала, у тому числі ураховуючи надходження від Головненка Д. О. клопотань про розгляд за його відсутності (т. 9 а. с. 121, 125-126, 172, 176-177, 229, 234; т. 10 а. с. 5).
V. Межі перегляду оскаржуваного рішення.
11. Рішення суду має бути законне, обґрунтоване і вмотивоване (ч. 1 ст. 370 КПК).
11.1. Виходячи зі змісту положень ч. 1 ст. 22, ч. ч. 1, 3 ст. 26, ч. 1 ст. 404 КПК колегія суддів зауважує, що здійснює перегляд оскаржуваного вироку в межах доводів, наведених в апеляційних скаргах захисників, та висловлених прокурором заперечень.
11.2. При цьому, як зазначив Європейський Суд з прав людини /далі - ЄСПЛ/, незважаючи на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод /далі - Конвенція/ зобов`язує суди мотивувати свої рішення, цей обов`язок не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (п. 30 рішення ЄСПЛ від 27.09.2001 у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» / Hirvisaari v. Finland, заява №49684/99).
11.3. Тому, вирішуючи на які з доводів апеляційних скарг, а також висловлених ОСОБА_1 тверджень у судовому засіданні надавати відповіді в ухвалі, апеляційним судом обов`язково враховуються необхідність (1) перевірки оскаржуваного рішення на його відповідність вимогам ч. 1 ст. 370 КПК, зважаючи на положення ст. ст. 84-89, 91, 94, 409-415, 417 КПК, а також (2) здійснення ретельної перевірки усіх доводів апеляційної скарги, які можуть вплинути на результат апеляційного розгляду (постанова Верховного Суду від 05.01.2022 у справі №484/789/19, абз. 9 п. 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №11-164сап21).
11.4. Ураховуючи вищенаведене, колегією суддів у ході апеляційного розгляду перевіряються: (1) дотримання судом першої інстанції порядку дослідження доказів і допустимість доказів, покладених ним в обгрунтування обвинувального вироку; (2) обгрунтованість висновків суду щодо відсутності провокації; (3) правильність висновків суду першої інстанції щодо дотримання стороною обвинувачення вимог КПК під час початку досудового розслідування, залучення ОСОБА_2 до конфіденційного співробітництва, організації та проведенні НС(Р)Д, огляду та вручення грошових коштів, вручення повідомлення про підозру, проведення обшуку та затримання, проведення слідчого експерименту, відкриття матеріалів стороні захисту; (4) відповідність фактичним обставинам кримінального провадження висновків суду першої інстанції щодо зустрічі 12.06.2017 ОСОБА_1 з ОСОБА_2 ; (5) наявність підстав для проведення фоноскопічної експертизи.
Крім того, у випадку залишення апеляційних скарг без задоволення апеляційному суду, з огляду на клопотання прокурора, належить з`ясувати наявність підстав для взяття особи під варту в залі суду.
VI. Встановлені обставини та їх оцінка колегією суддів.
12. Надаючи оцінку обставинам, установленим судом першої інстанції, та зробленим висновкам, апеляційний суд виходить із такого.
(§1) Щодо недопустимості доказів у зв`язку з відсутністю підстав для проведення досудового розслідування
13. Сторона захисту доводить, що станом на 12.06.2017 не було підстав для проведення досудового розслідування, ураховуючи відсутність у витязі з ЄРДР усіх тих відомостей, які згідно із КПК мали бути зазначені під час внесення даних про кримінальне правопорушення, у зв`язку з чим докази є такими, що зібрані поза межами строку досудового розслідування. Так, на думку захисту, у контексті цих доводів суд не надав належної оцінки допустимості постанови від 13.06.2017, доручення від 13.06.2017, клопотання про проведення НС(Р)Д від 13.06.2017, ухвали Апеляційного суду м. Києва, доручення №20/3-13387, двох протоколів від 15.06.2017; видаткового та прибуткового ордеру на видачу коштів як таких, що зібрані поза межами строку на досудове розслідування.
При цьому, у судовому засіданні в апеляційному суді обвинувачена звернула увагу на те, що: (1) у витязі з ЄРДР, роздрукованому 25.07.2017, зазначався запис щодо «одержання ОСОБА_1 1000 євро неправомірної вигоди за винесення в інтересах ТОВ «ТК «ТОП Логістік Плюс» постанови про роз`яснення постанови суду в справі №361/918/17 та повернення 13500 літрів вилученого дизельного пального», у той час як в заяві ОСОБА_2 від 12.06.2017 йшлося про «надання ОСОБА_1 1000 євро неправомірної вигоди за прийняття нею рішення щодо повернення товару у справі №361/918/17 в інтересах ОСОБА_2 і ТОВ «Інлекс Груп»; (2) на заяві про вчинення злочину відсутні штампи чи інші помітки, які б свідчили про її прийняття і реєстрацію в НАБУ.
13.1. Спростовуючи вказані доводи, прокурор зазначав, що (1) досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР, (2) підставою для початку досудового розслідування була заява ОСОБА_2 , у відповідності до якої 12.06.2017 і були внесені відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення, (3) ця заява містить відомості про її реєстрацію у НАБУ, (4) оскільки відомості до ЄРДР були внесені, то збирання доказів здійснено у межах строку досудового розслідування.
13.2. З приводу зазначеного суд першої інстанції встановив, що: (1) згідно з витягом із ЄРДР 12.06.2017 до реєстру за номером №52017000000000393 були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, у зв`язку з чим у межах розпочатого кримінального провадження здійснювалося досудове розслідування одержання суддею Броварського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 неправомірної вигоди в розмірі 1 000 (однієї тисячі) євро для себе за винесення в інтересах ОСОБА_2 постанови про роз`яснення постанови суду від 16.05.2017 у справі №361/918/17 та повернення вилученого дизельного пального у кількості 13 500 (тринадцять тисяч п`ятсот) літрів (т. 1 а. с. 119); (2) ОСОБА_2 звернувся до НАБУ із заявою про вчинення кримінального правопорушення від 12.06.2017 (т. 1 а. с. 123-126); (3) зауваження сторони захисту щодо зазначення у витязі з ЄРДР від 25.07.2017 у графі «заявник або потерпілий» прізвища, ім`я та по батькові обвинуваченої « ОСОБА_1 », а не « ОСОБА_2 », є очевидною опискою, оскільки вказану заяву подавав саме ОСОБА_2 , що підтверджує її зміст (т. 1 а. с. 123-125) та його показання у судовому засіданні під час допиту (т. 4 а. с. 205).
13.3. У ході перевірки твердження про відсутність підстав для проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000393, а отже й недопустимість доказів, зібраних у ході його проведення, судом апеляційної інстанції враховуються: (1) правила кримінального процесуального закону у редакції, чинній станом на 12.06.2017, у відповідності до яких: (а) досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК); (б) слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви про вчинене кримінальне правопорушення зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР і розпочати розслідування (ч. 1 ст. 214 КПК); (в) до ЄРДР вносяться відомості про: дату надходження заяви про кримінальне правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; прізвище, ім`я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування; інші обставини, передбачені положенням про ЄРДР. У ЄРДР автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження (ч. 5 ст. 214 КПК); (2) ненаведення достатніх доводів та ненадання стороною захисту жодних доказів, які б спростовували факт реєстрації 12.06.2017 у НАБУ заяви ОСОБА_2 про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення і початку згідно з нею досудового розслідування; (3) неналежність витягу із ЄРДР до числа процесуальних джерел доказів (постанова Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №761/28347/15-к) та підтвердження записами в ньому лише моменту внесення відомостей до ЄРДР і факту початку досудового розслідування із зазначеного у ньому часу; (4) що у період з 12.06.2017 (дата початку досудового розслідування) до 25.07.2017 (дата роздрукування витягу) у кримінальному провадженні №52017000000000393 в ЄРДР могли вноситися редагування (зміни), у тому числі стосовно фабули кримінального правопорушення (найменування осіб тощо), що передбачали чинні на той час норми п. п. 1-3 параграфу 8 розділу II Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України №139 від 06.04.2016 (далі - Положення про ЄРДР); (5) ненаведення захистом обґрунтованих доводів, які б вказували, що неточності у внесених до ЄРДР записах (а) підтверджують відсутність у реєстрі усіх тих відомостей, котрі згідно із КПК мали бути зазначені, (б) могли вплинути на наявність підстав для початку розслідування чи допустимість доказів (постанова Верховного Суду від 03.11.2021 №751/3724/17) або (в) дозволяли спростувати факт реєстрації заяви про злочин і початок згідно з нею досудового розслідування.
13.4. Тому твердження сторони захисту щодо відсутності станом на 12.06.2017 підстав для початку досудового розслідування відносно вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, як і щодо відсутності на зазначеній заяві відмітки про її реєстрацію у НАБУ, не знайшли свого підтвердження.
13.4.1. Сам по собі факт недослівного співпадіння інформації, наведеної у заяві ОСОБА_2 від 12.06.2017 і витязі з ЄРДР від 25.07.2017, не призвів до прийняття незаконного чи необґрунтованого рішення.
13.4.2. Ураховуючи наведене, зібрані у справі докази є такими, що отримані в межах строку досудового розслідування та є допустимими, належну оцінку чому судом першої інстанції було надано у вироку. У зв`язку із цим, твердження захисту щодо ненадання оцінки їх недопустимості колегія суддів вважає безпідставними.
(§2) Щодо порушення порядку дослідження доказів
14. Сторона захисту доводить, що суд першої інстанції порушив порядок дослідження доказів, оскільки протокол НС(Р)Д - аудіоконтроль ОСОБА_1 і доданий до нього на карті пам`яті SP 8 GB №04/2058 н/т аудіозапис НС(Р)Д - аудіоконтроль особи, посилання на які наведено у вироку, судом безпосередньо не досліджувалися.
14.1. Не погоджуючись із такими доводами, прокурор вказав, що: (1) факт безпосереднього дослідження результатів аудіоконтролю ОСОБА_1 у судовому засіданні підтверджується матеріалами судової справи та наявністю відповідного протоколу і карти пам`яті із записом у матеріалах цієї справи; (2) неоголошення судом першої інстанції повного змісту протоколу аудіоконтролю особи та невідтворення усього аудіозапису цієї НС(Р)Д не свідчить про порушення обов`язку безпосередності дослідження доказів судом, ураховуючи, що (а) після демонстрації у судовому засіданні відеозапису НС(Р)Д, який супроводжувався звукозаписом, жодної потреби у повторному відтворенні окремо повного змісту аудіозапису не було (б) й на такому відтворенні жодна зі сторін не наполягала.
14.2. З приводу того, яким чином у суді першої інстанції проводилося дослідження доказів, у вироку, серед іншого, вказано, що у ході судового розгляду було досліджено протоколи про результати проведення відео- та аудіоконтролю особи від 15.06.2017 (т. 2 а. с. 37 - 43), досліджено та відтворено аудіо та відеозапис проведення НС(Р)Д з карт пам`яті Verbatim 16 GB інв. №04/3896 від 13.06.17 та SP 8 GB №04/2058 н/т від 17.01.17 (т. 2 а. с. 43).
14.3. У ході оцінки доводу про порушення судом першої інстанції порядку дослідження доказів колегія суддів бере до уваги, що: (1) кримінальний процесуальний закон дійсно не зобов`язує суд під час дослідження доказів вголос зачитувати письмові документи (п. 15 постанови Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №127/21324/16-к); (2) відомості з приводу того, в який спосіб проводилося вказане дослідження, зазначені у вироку, відповідають змісту журналу судового засідання (т. 3 а. с. 183-185), на зміст якого захист згідно з п. 5 ч. 4 ст. 42, ч. 3 ст. 376 КПК зауважень не подавав; (3) у суду першої інстанції не було необхідності окремо прослуховувати аудіозапис НС(Р)Д, так як його прослуховування вже фактично відбулося одночасно із переглядом відеозапису, оскільки жодна зі сторін не наполягала на цьому та не наводила доводів, які б свідчили про необхідність суду окремо від відеозапису прослухати аудіофайли (т. 2 а. с. 37-42; т. 3 а. с. 183-185).
14.4. Таким чином, фактів порушення судом першої інстанції порядку дослідження доказів не встановлено.
(§3) Щодо відсутності провокації
15. В апеляційних скаргах зазначається, що стороною обвинувачення не було спростовано тверджень про провокацію злочину з боку ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 , наявність якої доводить сам факт залучення ОСОБА_2 до конфіденційного співробітництва, який свідчить про зв`язок такої особи із правоохоронними органами, ураховуючи, що рішення про контроль за вчиненням злочину прийняте 13.06.2017, а до конфіденційного співробітництва його залучено 12.06.2017.
15.1. На спростування вказаного твердження прокурор звернув увагу на матеріали кримінального провадження, в яких містяться докази, які підтверджують, що (1) ініціатива щодо надання неправомірної вигоди виходила від ОСОБА_1 , (2) на момент приєднання правоохоронних органів протиправна діяльність уже розпочалася, (3) в подальшому наполягання чи перебирання ініціативи на себе з боку НАБУ та/або ОСОБА_2 не було.
15.2. Під час перевірки доводів щодо провокації у суді першої інстанції було з`ясовано, що: (1) згідно із довіреністю від 07.04.2017 ОСОБА_2 мав повноваження на представництво інтересів ТОВ «Інлекс Груп» (т. 1 а. с. 128); (2) розгляд заяви ОСОБА_2 про роз`яснення постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 16.05.2017 було формально призначено суддею ОСОБА_1 на 07.06.2017 (т. 2 а. с. 2); (3) пропозиція передати неправомірну вигоду за прийняття рішення була висловлена 12.06.2017 обвинуваченою ОСОБА_1 під час конфіденційного спілкування з ОСОБА_2 й на тому, щоб розмова відбулась наодинці, наполягала сама обвинувачена (т. 4 а. с. 204-205; т. 5 а. с. 82); (4) 12.06.2017 ОСОБА_2 після розмови із ОСОБА_1 звернувся до НАБУ із заявою про вчинення кримінального правопорушення (т. 1 а. с. 123-126; т. 4 а. с. 205); (5) відповідно до відтворених в судовому засіданні аудіо- та відеозаписів проведених НС(Р)Д саме обвинувачена ОСОБА_1 14.06.2017 вказала конкретний розмір неправомірної вигоди та координувала дії ОСОБА_2 під час безпосередньої її передачі (т. 2 а. с. 37-42; т. 3 а. с. 185).
15.3. Перевіряючи правильність і повноту оцінки судом першої інстанції доводів сторони захисту щодо провокації, колегію суддів ураховується, що: (1) контроль за вчиненням злочину може здійснюватися за наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий злочин (яким є кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК) та проводиться, зокрема, у формі спеціального слідчого експерименту (п. 3 ч. 1 ст. 271 КПК); (2) під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв (ч. 3. ст. 271 КПК); (3) за обставин цієї справи факт отримання від ОСОБА_2 згоди на його залучення правоохоронним органом до конфіденційного співробітництва (12.06.2017) до того як прокурор прийняв рішення про проведення контролю за вчиненням злочину (13.06.2017) не має жодного правового значення, оскільки (а) КПК не забороняє стороні обвинувачення отримувати згоду на залучення до конфіденційного співробітництва та участь в інших НС(Р)Д, а також роз`яснювати в день, що передує даті прийняття рішення про проведення контролю за вчиненням злочину, особі, яка залучається, заборони провокування на вчинення злочину, й (б) відсутні докази, що відповідне залучення відбулося до початку досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні чи до першої зустрічі ОСОБА_2 із ОСОБА_1 ; (4) стороною захисту не наведено достатньо обґрунтованих фактів, які б могли вказувати на наявність у ОСОБА_2 до його звернення із заявою в НАБУ зв`язку із правоохоронними органами, зокрема не вказано обставин, які б могли підтверджувати існування у нього будь-яких прихованих мотивів чи інтересу спровокувати суддю ОСОБА_1 ; (5) саме поведінка обвинуваченої була ініціативно спрямована на отримання неправомірної вигоди, оскільки ОСОБА_1 визначала послідовність дій ОСОБА_2 , вказуючи коли і як надати неправомірну вигоду - де лишити гроші (висловлення прохання покласти під подушку на дивані), підтвердила її розмір, тощо; (6) обвинувачена жодного разу не висловила сумніву щодо того чи отримувати неправомірну вигоду, не виявила жодних ознак, що ініціатива виходить не від неї.
15.4. Виходячи із вищевикладеного, підстав для іншого висновку, аніж його дійшов суд першої інстанції (щодо відсутності провокації), колегією суддів у ході апеляційного перегляду не встановлено.
(§4) Щодо дотримання порядку залучення особи до участі в НС(Р)Д
16. Захист ОСОБА_1 стверджує про порушення порядку залучення ОСОБА_2 до конфіденційного співробітництва та НС(Р)Д, вказуючи, що про це свідчать: (1) відсутність у матеріалах кримінальної справи даних про особу, яка залучала його до конфіденційного співробітництва та проведення інших НС(Р)Д, що не дозволяє оцінити правомірність такого залучення; (2) факти того, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні не стосувалося організованої групи чи злочинної організації та за своєю природою конфіденційне співробітництво не є НС(Р)Д, а отже, залучення ОСОБА_2 до конфіденційного співробітництва як окремої НС(Р)Д є незаконним і суперечить ст. 272 КПК; (3) проведення залучення ОСОБА_2 до конфіденційного співробітництва та інших НС(Р)Д, роз`яснення йому заборони під час НС(Р)Д провокувати особу на вчинення злочину відбулося 12.06.2017, тобто поза межами строку проведення таких дій, так як дозвіл на НС(Р)Д слідчий суддя надав лише 13.06.2017.
16.1. Спростовуючи даний довід прокурор зазначив, що: (1) відсутність постанови про залучення ОСОБА_2 до відеоконтролю не має жодного правового значення, так як його було залучено за правилами ч. 6 ст. 246 КПК, що не потребувало оформлення такого рішення у формі постанови, оскільки по суті він залучався не до конфіденційного співробітництва, а до участі в проведенні НС(Р)Д; (2) при винесенні постанови про проведення контролю за вчиненням злочину від 13.06.2017 прокурор не приймав рішення про залучення ОСОБА_2 до конфіденційного співробітництва, а лише в мотивувальній частині констатував, що від вказаної особи одержано згоду на залучення його до такого співробітництва та до проведення НС(Р)Д.
16.2. З приводу наведеного суд першої інстанції установив, що: (1) постановою прокурора САП про проведення НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину від 13.06.2017 до конфіденційного співробітництва був залучений ОСОБА_2 з метою перевірки спрямованості дійсних намірів судді ОСОБА_1 на отримання неправомірної вигоди (т. 1 а. с. 145-146); (2) ОСОБА_2 роз`яснено, що при виконанні НС(Р)Д йому заборонено провокувати осіб на вчинення злочину (т. 1 а. с. 145-146); (3) заступнику керівника першого відділу другого підрозділу Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_9 13.06.2017 на виконання постанови прокурора було надано доручення №20/3-1332т організувати виконання рішення про проведення контролю за вчиненням злочину (т. 1 а. с. 147-148); (4) на підставі рішення прокурора від 13.06.2017 за наявності дозволу, наданого ухвалою слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 13.06.2017,стосовно судді Броварського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 було проведено НС(Р)Д із залученням ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 145-148; т. 2 а. с. 32-35).
16.3. Перевіряючи правильність і повноту оцінки судом першої інстанції доводів сторони захисту щодо порушення порядку залучення ОСОБА_2 до конфіденційного співробітництва під час контролю за вчиненням злочину апеляційний суд ураховує, що: (1) у ході проведення НС(Р)Д слідчий, уповноважений оперативний підрозділ, який виконує доручення слідчого, прокурора, має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення НС(Р)Д у випадках, передбачених КПК (ст. 275 КПК); (2) під конфіденційним співробітництвом слід розуміти негласні відносини, що встановлюються уповноваженими органами з повнолітньою дієздатною особою і на засадах добровільності та конспіративності використовуються для вирішення завдань кримінального провадження (постанова Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №501/740/18); (3) залучення до конфіденційного співробітництва не є різновидом НС(Р)Д, а є лише складовим елементом їх проведення - засобом проведення різних видів НС(Р)Д (постанова Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №501/740/18); (4) за рішенням слідчого чи прокурора до проведення НС(Р)Д можуть залучатися також інші особи (ч. 6 ст. 246 КПК), але кримінальний процесуальний закон не зобов`язує таке рішення оформляти окремим документом у формі постанови; (5) організація проведення НС(Р)Д регламентується розділом 3 Інструкції про організацію проведення НС(Р)Д та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16.11.2012 №114/1042/516/1199/936/1687/5 /далі - Інструкція/, у якому не передбачено подання особою, що залучається до проведення НСРД, заяви про надання згоди на участь у таких діях (постанова Верховного Суду від 08.02.2021 у справі №331/5362/15-к); (6) у ході дослідження за клопотанням сторони захисту в апеляційному суді постанови про проведення НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 13.06.2017 (т. 1 а. с. 145-146; т. 10 а. с. 5-6) установлено, що: (а) при винесенні постанови про проведення контролю за вчиненням злочину від 13.06.2017 прокурор окремого рішення щодо залучення ОСОБА_2 до конфіденційного співробітництва у формі постанови не приймав, а лише констатував у мотивувальній частині вказаного документу факт одержання від такої особи згоди на залучення його до відповідного співробітництва та до проведення НС(Р)Д, а також роз`яснення йому заборони під час НС(Р)Д провокувати особу на вчинення злочину; (б) ОСОБА_2 залучався до участі в такому різновиді НС(Р)Д як «контроль за вчиненням злочину» (ст. 271 КПК) та не «виконував спеціальне завдання з розкриття злочинної діяльності» (ст. 272 КПК), через що його залучення до участь у вказаній НС(Р)Д не могло суперечити ст. 272 КПК чи порушувати зазначені у відповідній нормі вимоги; (7) оскільки КПК не містить вимоги щодо окремого оформлення у формі постанови рішення щодо залучення особи до участі в НС(Р)Д, то відсутність у матеріалах кримінальної справи рішення про відповідне залучення із даними про особу, яка залучала ОСОБА_2 до конфіденційного співробітництва, не свідчить про наявність таких порушень КПК, які б могли призвести до ухвалення незаконного та/або необґрунтованого рішення; (8) КПК не забороняє стороні обвинувачення отримувати згоду особи на залучення до конфіденційного співробітництва та участь в інших НС(Р)Д, а також роз`яснювати їй заборону провокувати особу на вчинення злочину в день, що передує даті прийняття рішення щодо проведення контролю за вчиненням злочину чи ухвалення слідчим суддею апеляційного суду рішення про дозвіл на проведення НС(Р)Д; (9) день і час отримання від особи згоди на її залучення до конфіденційного співробітництва та участь у НС(Р)Д кримінальний процесуальний закон не пов`язує з тим чи на момент отримання такої згоди наявне рішення слідчого судді про дозвіл на НС(Р)Д - аудіо- та відеоконтроль особи тощо, так як (а) слідчий суддя здійснює судовий контроль за законністю проведення НС(Р)Д, а не за підготовчими діями сторони обвинувачення, направленими на підготовку до контролю за вчиненням злочину і проведенням спостереження, відео- та аудіоконтролю особи, й (б) ураховуючи, що виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої НС(Р)Д, як контроль за вчиненням злочину (ч. 4 ст. 246 КПК); (10) залучення ОСОБА_2 до участі у контролі за вчиненням злочину було зумовлено об`єктивними обставинами та відповідає положенням ч. 6 ст. 246 КПК.
16.4. Із огляду на вищенаведене, хоча суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що саме на підставі постанови прокурора САП про проведення НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину від 13.06.2017 ОСОБА_2 було залучено до конфіденційного співробітництва, який в ході апеляційного розгляду спростовано, але вказане, ураховуючи зазначене в підп. 16.3. п. 16 цієї ухвали, не призвело до прийняття незаконного та/або необґрунтованого рішення. Адже колегією суддів за наслідками апеляційного перегляду не було встановлено наявність порушень будь-яких прав людини під час залучення ОСОБА_2 до участі у контролі за вчиненням злочину чи неправильність установлення в ході такого контролю фактів та обставин, котрі стосуються події кримінального правопорушення і причетних до неї осіб.
16.5. Тому, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутність у матеріалах судового провадження постанови про залучення особи до участі у контролі за вчиненням злочину, не свідчить про істотне порушення вимог КПК або порушення прав будь-кого з учасників кримінального провадження.
(§5) Щодо дотримання порядку огляду та вручення грошових коштів
17. Говорячи про порушення порядку проведення огляду та вручення грошових коштів сторона захисту ОСОБА_1 зазначає, що порушення підтверджується: (1) відсутністю зазначення у протоколі огляду та вручення грошових коштів про проведення такої слідчої дії на виконання постанови прокурора в режимі спеціального слідчого експерименту; (2) не проведенням відповідної дії таємно з подальшим зняттям грифу секретності з протоколу вручення грошей; (3) відсутністю доказів огляду та вручення 14.06.2017 грошових коштів для передачі ОСОБА_1 , ураховуючи, що, згідно з показами ОСОБА_2 , вручені йому 13.06.2017 кошти він того ж дня повернув співробітникам НАБУ. Крім того, у судовому засіданні ОСОБА_1 зазначала, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на спосіб передачі грошей між детективами ОСОБА_8 і ОСОБА_21.
17.1. Спростовуючи вказані доводи прокурор вказав, що: (1) огляд та вручення грошових коштів проведено у період дії постанови прокурора про проведення НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину та у межах завдань прокурора, викладених у цій постанові, а невідображення інформації про це у протоколі від 13.06.2017 не свідчить, що така слідча дія проведена поза межами дії відповідної постанови; (2) твердження про відсутність повторного протоколу про огляд та вручення грошових коштів ОСОБА_2 від 14.06.2017, як передумова незаконності використання коштів, виданих йому 13.06.2017, є безпідставним, так як жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку щоденного складення протоколу огляду та вручення, якщо такі кошти не були використані у день їх вручення, і суд першої інстанції правильно установив, що отримані 13.06.2017 кошти ОСОБА_2 не повертав органу досудового розслідування, а використав їх для передачі ОСОБА_1 наступного дня (14.06.2017).
17.2. У ході перевірки доводів про порушення порядку огляду та вручення грошових коштів у суді першої інстанції було з`ясовано, що: (1) на виконання доручення прокурора від 13.06.2017 цього ж дня у присутності понятих були оглянуті та врученні ОСОБА_2 для подальшої передачі судді Броварського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1 000 (однієї тисячі) євро у кількості десять штук номінальною вартістю по 100 (сто) євро кожна, серії та номери N33136631229, N33136631238, N33136631247, N33136631256, N23136630015, N23136630024, N23136630033, N23136630042, N23136630051, N23136630069 (т. 1 а. с. 149-155); (2) кошти, які були вручені ОСОБА_2 для передачі ОСОБА_1 , були виділені НАБУ, що підтверджується видатковим касовим ордером від 13.06.2017 (т. 7 а. с. 242); (3) вищевказані кошти, оглянуті та вручені ОСОБА_2 13.06.2017, згідно з даними протоколу обшуку відповідають вилученим 14.06.2017 під час обшуку купюрам (т. 1 а. с. 151-154, 160-168).
17.3. Перевіряючи правильність і повноту оцінки судом першої інстанції вказаних доводів колегію суддів ураховується, що: (1) хоча під час повторного дослідження за клопотанням сторони захисту в апеляційному суді постанови про проведення НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту (т. 1 а. с. 145-146; т. 10 а. с. 5-6) та протоколу огляду та вручення грошових коштів (т. 1 а. с. 149-154; т. 10 а. с. 21-22) й було встановлено факт незазначення детективом у протоколі, що вказаний огляд та вручення ОСОБА_2 грошей проводився на виконання постанови прокурора щодо проведення контролю за вчиненням злочину, але це не впливає на правильність прийнятого рішення, оскільки (а) не доводить проведення відповідної слідчої дії не на підставі цієї постанови, і (б) ні ст. 104 КПК, у якій наведено перелік вимог до оформлення протоколу, ні ст. 237 КПК, у якій передбачені загальні правила проведення огляду у кримінальному провадженні, не містять вимоги про необхідність зазначення у протоколі огляду та вручення грошових коштів посилання на те, що відповідна слідча дія проводиться на виконання рішення прокурора щодо проведення контролю за вчиненням злочину; (2) за змістом ч. 1 ст. 223 і ч. 1 ст. 237 КПК огляд та вручення грошових коштів не вважається НС(Р)Д, а є слідчою дією, спрямованою на підготовку до проведення НС(Р)Д, у зв`язку з чим інформація, яка вноситься до відповідного протоколу, не відноситься до такої, що становить державну таємницю та потребує засекречення, як це передбачено стосовно відомостей про факт або методи проведення НС(Р)Д п. 4.12.3. Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Центрального управління Служби безпеки України №383 від 23.12.2020 /далі - Звід/; (3) розголошення відомостей щодо виданих особі для використання під час контролю за вчиненням злочину грошових коштів не створює загрози національним інтересам і безпеці, у зв`язку з чим протокол про їх огляд та видачу не підлягає засекреченню і на підставі п. 4.12.4. чи інших пунктів вищевказаного Зводу; (4) під час дослідження за клопотанням сторони захисту в апеляційному суді протоколу огляду та вручення грошових коштів (т. 1 а. с. 149-154; т. 10 а. с. 21-22) та протоколу обшуку (т. 1 а. с. 160-168; т. 10 а. с. 20-21) було підтверджено, що отримані ОСОБА_2 13.06.2017 від співробітників НАБУ грошові кошти за своєю кількістю, номіналом і серійними номерами купюр повністю відповідають тим коштам, які 14.06.2017 були вилучені під час обшуку в кабінеті судді ОСОБА_1 ; (5) факт виявлення ідентифікованих 13.06.2017 та вручених грошових коштів в кабінеті судді 14.06.2017 стороною захисту не заперечується; (6) якщо видача грошових коштів особі співробітниками НАБУ оформляється у письмовій формі, то їх повернення у випадку не використання мало б також фіксуватися шляхом складення письмового документа, але у матеріалах кримінального провадження відсутні належні докази, на підставі яких можна було би достовірно установити факт повернення ОСОБА_2 до НАБУ таких коштів після отримання 13.06.2017 та з подальшою їх видачою йому повторно 14.06.2017; (7) навіть коли припустити, що вказане повернення грошей 13.06.2017 відбулося, про що, як стверджує захист, не було складено відповідного протоколу, після чого кошти 14.06.2017 були вручені повторно, то вказане, зважаючи на визнання ОСОБА_2 факту отримання таких коштів від НАБУ та їх подальшу передачу ОСОБА_1 (т. 4 а. с. 204-205), не призвело до спотворення обставин потрапляння коштів до обвинуваченої, зважаючи й на те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку повернення коштів чи щоденного складення протоколу огляду та вручення, якщо такі кошти не були використані у день їх вручення; (8) спосіб передачі грошей між детективами ОСОБА_8 і ОСОБА_21, котрі в подальшому вручалися ОСОБА_2 для передачі ОСОБА_1 в якості неправомірної вигоди, взагалі не має жодного значення у контексті обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, так як надання коштів підтверджено протоколом від 13.06.2017, які були заздалегідь ідентифіковані та в подальшому виявлені в кабінеті судді, що відповідає правозастосовній практиці суду касаційної інстанції (п. 30 постанови Верховного Суду від 26.10.2021 у справі №263/6791/17).
17.4. Із огляду на наведене, колегія суддів відхиляє і вказані доводи захисту як такі, що не свідчать про незаконність оскаржуваного вироку.
(§6) Щодо дотримання вимог КПК в ході організації та проведенні НС(Р)Д
18. Сторона захисту стверджує, що в ході організації та проведенні НС(Р)Д були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки: (1) рішення про проведення контролю за вчиненням злочину детектив прийняв самостійно і поза межами НС(Р)Д контроль за вчиненням злочину; (2) постанова про проведення НС(Р)Д від 13.06.2017 не відповідає ч. 5 ст. 110 КПК, так як її резолютивна частина не містить відомостей про можливість та порядок оскарження постанови, що є порушенням чітко визначеної законом обов`язкової форми постанов та порушенням права на захист, що само по собі є підставою для визнання такої постанови незаконною; (3) розгляд клопотання, за результатами якого слідчим суддею Апеляційного суду м. Києва постановлено ухвалу про дозвіл на проведення НС(Р)Д відносно ОСОБА_1 , всупереч ч. 1 ст. 248 КПК було проведено за відсутності керівника САП ОСОБА_5; (4) вирішувати питання щодо надання дозволу на проведення НС(Р)Д повинен був слідчий суддя не Апеляційного суду м. Києва, а іншого суду - поза межами територіальної юрисдикції органу досудового розслідування; (5) доручення на проведення НС(Р)Д суперечить ст. 246 КПК, так як не містить усієї інформації, яка в ньому мала б зазначатися, зокрема, у дорученні не визначено прокурора, якому необхідно направити матеріали НС(Р)Д; (6) відсутній протокол про хід та результати НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину, який не складався, що суперечить ст. ст. 104, 252, п. 4 ст. 271 КПК та правилам проведення НС(Р)Д, зазначеним в Інструкції; (7) слідчий ОСОБА_9 не приймав участі в проведенні НС(Р)Д аудіо-, відеоконтроль особи, але склав протокол, в той час як у матеріалах справи відсутнє доручення на уповноваження працівників Оперативно-технічного управління НАБУ проводити вказані дії; (8) у протоколі НС(Р)Д чітко не розмежовано осіб, які приймали участь у проведенні цієї дії, від тих, хто залучався до її проведення, а також не зазначено місця проведення відповідних дій; (9) детектив НАБУ проводив слідчу дію не на виконання постанови про контроль за вчиненням злочину та відповідного доручення, а у зв`язку із заявою ОСОБА_2 про вимагання у нього неправомірної вигоди; (10) посилання суду на ст. ст. 71, 72, 266 КПК не ґрунтується на обставинах справи, так як дані про залучення спеціаліста під час проведення НС(Р)Д відсутні; (11) посилання суду на п. 3.8. Інструкції, як на підставу залучення працівників оперативно-технічного управління НАБУ до проведення НС(Р)Д, також не ґрунтується на фактах, так як протокол НС(Р)Д не містить даних про залучення на підставі відповідного завдання оперативно-технічного підрозділу.
18.1. Спростовуючи ці доводи прокурор зазначив, що (1) підставою будь-яких слідчих та розшукових дій в кримінальному провадженні є заява особи згідно якої вносяться відомості до ЄРДР, а в даному випадку це є заява ОСОБА_2 ; (2) НС(Р)Д у вигляді контролю за вчиненням злочину не впливає на законність отриманих доказів за результатами проведених НС(Р)Д (аудіо- відеоконтроль особи), дозвіл на здійснення яких надано слідчим суддею; (3) у ході судового розгляду обвинувального акту щодо ОСОБА_1 захисниками не наданого жодного доказу, який би свідчив про відсутність ОСОБА_5 під час розгляду слідчим суддею Апеляційного суду м. Києва клопотання про надання дозволу на проведення НС(Р)Д відносно ОСОБА_1 від 13.06.2017; (4) у дорученні на проведення НС(Р)Д №20/3-1338т від 13.06.2017 не зазначено, що його надано детективу ОСОБА_9 як керівнику оперативного підрозділу; (5) службове листування, документи щодо організації проведення НС(Р)Д, відповідні завдання оперативно-технічним підрозділам щодо участі у здійсненні НС(Р)Д і фіксування результатів їх проведення відносяться до методів проведення НС(Р)Д (як сукупність організаційних, практичних прийомів) та розголошенню не підлягають (ст. 246 КПК і п. 1.6. Інструкції).
18.2. У ході перевірки вказаних доводів суд першої інстанції установив, що: (1) ч. 4 ст. 246 КПК виключно прокурору надає право прийняти рішення про проведення такої НС(Р)Д як контроль за вчиненням злочину; (2) згідно з постановою від 13.06.2017 прокурор САП ОСОБА_23 прийняв рішення провести відповідну слідчу дію з метою перевірки спрямованості дійсних намірів судді Броварського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 на отримання неправомірної вигоди; (3) проведення цієї НС(Р)Д було доручено працівникам НАБУ та Управлінню захисту економіки в м. Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України (т. 1 а. с. 145-146); (4) на виконання вказаної постанови заступнику керівника першого відділу другого підрозділу Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_9 13.06.2017 надано доручення №20/3-1332т на організацію виконання постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину (т. 1 а. с. 147-148); (5) протоколи про результати проведення НС(Р)Д від 15.06.2017 за №19/4238 та №19/4239 дійсно не містять посилання на постанову прокурора про надання дозволу на його проведення, в той же час НС(Р)Д проведене в межах встановленого цією постановою та уповноваженим органом виду та строку згідно з ухвалою слідчого судді; (6) після прийняття рішення про контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту в порядку ч. 8 ст. 271 КПК, у зв`язку з необхідністю тимчасового обмеження конституційних прав особи, заступник Генерального прокурора України - керівник САП ОСОБА_5 звернувся з клопотанням від 13.06.2017 №20/3-1333т до слідчого судді Апеляційного суду м. Києва про надання дозволу на проведення НС(Р)Д у формі спостереження за особою та аудіо-, відеоконтроль особи; (7) ухвалою слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 13.06.2017 було задоволено вказане клопотання, надано дозвіл на проведення НС(Р)Д відносно ОСОБА_1 у формі спостереження за особою та аудіо-, відеоконтролю особи; (8) щодо відсутності в ухвалі відомостей, хто саме підтримував подане клопотання, колегія суддів не відносить це до суттєвих порушень кримінального процесуального закону, які б могли свідчити про недопустимість отриманих на підставі цієї ухвали доказів; (9) зі змісту постанови про проведення НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 13.06.2017 (т. 1 а. с. 145-146) та доручення від 13.06.2017 №20/3-1332т на організацію виконання постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину (т. 1 а. с. 147-148) вбачається, що у цьому кримінальному провадженні НС(Р)Д проводив саме детектив ОСОБА_9 , отже саме він є повноважним суб`єктом для складання та підпису протоколів про їх результати; (10) уповноважений суб`єкт на проведення НС(Р)Д детектив НАБУ ОСОБА_9 для залучення працівників оперативно-технічного управління з метою проведення фіксації аудіо-, відеоконтролю особи окремого письмового доручення не потребував, так як передоручення проведення цих дій не відбувалося.
18.3. Перевіряючи правильність та повноту оцінки судом першої інстанції доводів сторони захисту щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону в ході організації та проведенні НС(Р)Д апеляційний суд ураховує, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
18.3.1. Оцінюючи, виходячи із вищенаведеного, твердження, що клопотання про дозвіл на НС(Р)Д мав розглядати слідчий суддя іншого суду, аніж Апеляційний суд м. Києва, колегія суддів виходить із: (1) загального правила ч. 1 ст. 247 КПК, відповідно до якого розгляд клопотання, віднесеного згідно з положеннями цієї глави до повноважень слідчого судді, здійснюється слідчим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування; (2) того, що НАБУ, яке здійснювало розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000393, знаходилося в межах територіальної юрисдикції Апеляційного суду м. Києва (п. 26 Мережі апеляційних судів, затвердженої Указом Президента України №591/2011 від 20.05.2011; ч. 1 ст. 5 Закону України «Про НАБУ» №1698-VII від 14.10.2014); (3) розуміння, що положення ч. 2 ст. 247 КПК не зобов`язують, а лише надають можливість (альтернативна підсудність) звернутися з клопотанням про надання дозволу на проведення НС(Р)Д щодо судді чи працівника правоохоронного органу до слідчого судді відповідного апеляційного суду поза межами територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, який здійснює досудове розслідування (постанова Верховного Суду від 03.12.2019 №425/217/17). Отже, слідчий суддя Апеляційного суду м. Києва мав право надавати дозвіл на проведення НС(Р)Д відносно ОСОБА_1 .
18.3.2. Надаючи оцінку доводу захисту про проведення розгляду клопотання щодо дозволу на НС(Р)Д за відсутності заступника Генерального прокурора України - керівника САП ОСОБА_5, апеляційний суд бере до уваги те, що зміст ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва (т. 2 а. с. 32-35; т. 10 а. с. 7-8), яку було за клопотанням захисту досліджено апеляційним судом, не свідчить про те, що її постановлення відбулося за відсутності заступника Генерального прокурора України - керівника САП ОСОБА_5, так як в ній не вказано про проведення вирішення клопотання за відсутності особи, яка з ним звернулася. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, згідно з яким відсутність в ухвалі відомостей, хто саме підтримував подане клопотання, не є суттєвим порушенням кримінального процесуального закону, яке б могло свідчити про недопустимість отриманих на підставі цієї ухвали доказів. Тому, зазначені твердження захисту не знайшли свого підтвердження.
18.3.3. Перевіряючи довід стосовно того, що детектив поза межами НС(Р)Д самостійно прийняв рішення про проведення контролю за вчиненням злочину, колегія суддів ураховує, що: (1) кримінальний процесуальний закон не містить вимоги до слідчого (детектива) зазначати у своєму рішенні (у випадку його оформлення у письмовій формі), що його направлено на виконання постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину та згідно ухвали слідчого судді про дозвіл на НС(Р)Д; (2) у ході апеляційного перегляду за клопотанням сторони захисту було досліджено постанови про проведення НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту (т. 1 а. с. 145-146; т. 10 а. с. 5-6), доручення на проведення НС(Р)Д від 13.06.2017 №20/3- 1332т (т. 1 а. с. 147-148; т. 10 а. с. 6-7), клопотання про надання дозволу на проведення НС(Р)Д відносно ОСОБА_1 від 13.06.2017 (т. 2 а. с. 28-30; т. 10 а. с. 7), ухвалу Апеляційного суду м. Києва №01-11245н/т/НСД від 13.06.2017 про надання дозволу на проведення НС(Р)Д відносно ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 32-35; т. 10 а. с. 8), доручення на проведення НС(Р)Д щодо ОСОБА_1 №20/3-1338т від 13.06.2017 (т. 2 а. с. 36; т. 10 а. с. 8-9) та протокол про результати проведення відеоконтролю особи ОСОБА_1 від 15.06.2017 №19/4239 (т. 2 а. с. 37; т. 10 а. с. 19-20). У результаті такого дослідження колегія суддів апеляційного суду не було установлено того факту, що рішення про проведення контролю за вчиненням злочину детектив прийняв самостійно і поза межами НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину та що детектив проводив слідчу дію не на виконання постанови про контроль за вчиненням злочину й відповідного доручення, а лише у зв`язку із заявою ОСОБА_2 щодо вимагання у нього неправомірної вигоди. Отже, і вказаний довід захисту не підтвердився.
18.3.4. Оцінюючи твердження захисту про відсутність протоколу стосовно ходу та результатів НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину апеляційний суд ураховує, що відсутність окремого протоколу про хід та результати НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину, з огляду на одночасну наявність у матеріалах справи, як правильно установив суд першої інстанції, протоколів про результати проведення НС(Р)Д аудіо- і відеоконтролю особи від 15.06.2017 за №19/4238 (т. 2 а. с. 38-42) та №19/4239 (т. 2 а. с. 37), а також дослідженого апеляційним судом за клопотанням захисту протоколу огляду та вручення грошових коштів від 13.06.2017 (т. 1 а. с. 149; т. 10 а. с. 21-22) і протоколу проведення обшуку кабінету судді від 14.06.2017 (т. 1 а. с. 160-168; т. 10 а. с. 20-21), саме по собі не вказує на порушення вимог ст. ст. 104, 252, п. 4 ст. 271 КПК і правил проведення НС(Р)Д, зазначених в Інструкції, оскільки: (1) фактичним початком спеціального слідчого експерименту слід вважати дії зі створення штучної обстановки (постанова Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №750/10362/17); (2) по суті у вищевказаних документах та доданих до них носіях, на яких наявні відео та аудіозаписи, у їх сукупності відображено всю необхідну інформацію, яка стосується результатів контролю за вчиненням злочину, та перегляд вказаних документів і носіїв надає можливість зрозуміти перебіг проведення такої дії (постанова Верховного Суду від 22.10.2021 у справі №487/5684/19), встановити чи були перевірені в ході її проведення дійсні наміри ОСОБА_1 та чи відбулося спостереження за її поведінкою і прийняттям нею рішення щодо вчинення злочину, як то передбачає підп. 1.12.4. п. 1.12 Інструкції; (3) сторона захисту не навела, яким чином відомості, які б мали, на її думку, міститись у окремому протоколі з назвою «про контроль за вчиненням злочину», могли вплинути на доведеність факту одержання неправомірної вигоди та достовірність здобутих фактичних даних, і захист не пояснив яке значення мають вищенаведені відомості та як вони можуть вплинути на обставини, що підлягають доказуванню у цьому провадженні. Отже, не має підстави вважати, що відсутність окремого протоколу про хід та результати НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину призвела до істотного порушення вимоги КПК.
18.3.5. Надаючи оцінку доводам про те, що слідчий ОСОБА_9 не приймав участі в проведенні НС(Р)Д аудіо-, відеоконтроль особи, але склав протокол, в той час як у матеріалах справи відсутнє доручення на уповноваження працівників оперативно-технічного управління НАБУ проводити вказані дії, апеляційний суд виходить із того, що: (1) форми і методи комунікації між прокурором - процесуальним керівником, слідчим (детективом) та оперативними підрозділами, яким доручено проведення окремих слідчих (розшукових) та НС(Р)Д, знаходяться поза межами правового регулювання КПК, і недотримання окремих правил взаємодії не може бути підставою для визнання доказів недопустимими (постанова Верховного Суду від 29.11.2021 у справі №654/3229/18); (2) недотримання вимог, правил, установлених підзаконними нормативними актами, які покликані визначати організаційні аспекти діяльності органів та посадових осіб, що залучаються до сфери кримінальної юстиції, не може визнаватися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і мати негативні наслідки у виді визнання доказів недопустимими або скасування процесуальних рішень; (3) оскільки відповідно до ст. 41 КПК суб`єктом кримінального провадження є оперативний підрозділ, а не окремі оперативні працівники, який у кримінальних процесуальних правовідносинах виступає в особі його керівника, то надання останнім наказів, розпоряджень, доручень своїм підлеглим знаходиться поза межами правового регулювання КПК і не може слугувати підставою для визнання доказів такими, що отримані з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом; (4) участь оперативного співробітника під час проведення слідчим (детективом) слідчої дії та виконання таким співробітником доручень слідчого не вказує на те, що ця дія проведена неуповноваженою особою, оскільки організація проведення слідчої дії, залучення її учасників, які необхідні слідчому для проведення такої дії і які, зокрема, допомагають слідчому провести слідчу дію, покладається на розсуд останнього, в межах його компетенції з урахуванням складності і обсягу слідчої дії (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №727/8945/17); (5) під час дослідження в апеляційному суді протоколу про результати проведення відеоконтролю особи ОСОБА_1 від 15.06.2017 №19/4239 (т. 2 а. с. 37; т. 10 а. с. 19-20) з`ясовано, що такий відеоконтроль здійснювався з участю працівників оперативно-технічного управління НАБУ, що саме по собі не свідчить про не прийняття участі в проведенні НС(Р)Д аудіо-, відеоконтроль особи слідчого (детектива) Новікова В. Г., а вказує на зазначення у відповідному протоколі даних про залучення детективом під час проведення НС(Р)Д спеціаліста і оперативно-технічного підрозділу. Із огляду на наведене, твердження, що ОСОБА_9 не приймав участі в проведенні НС(Р)Д, не підтвердилися.
18.3.6. Оцінюючи доводи сторони ОСОБА_1 про те, що резолютивна частина постанови про проведення НС(Р)Д від 13.06.2017 не містить відомостей про можливість та порядок оскарження постанови, відсутність у дорученнях на проведення НС(Р)Д зазначення прокурора, якому мають бути направлені матеріали НС(Р)Д, а також не зазначення у протоколі НС(Р)Д розмежування осіб, які приймали участь у проведенні цієї дії, від тих, хто лише залучався до її проведення, апеляційний суд виходить з того, що: (1) ст. 246 КПК не вимагає зазначати в дорученні на проведення НС(Р)Д вказівку на прізвище конкретного прокурора, якому необхідно направити матеріали за результатами проведення НС(Р)Д; (2) незазначення у дорученнях на проведення НС(Р)Д вказівки на ім`я прокурора, якому необхідно направити матеріали за результатами проведення відповідних дій, із одночасною вказівкою в дорученнях про необхідність їх направлення на адресу САП (т. 1 а. с. 147; т. 2 а. с. 36), не свідчить про те, що такі доручення суперечать вимогам КПК; (3) незазначення у постанові про проведення НС(Р)Д від 13.06.2017 відомостей щодо можливості та порядку її оскарження не порушило права на захист та не є підставою для оцінки такого рішення прокурора як незаконного, так як вказана постанова відсутня у переліку, наведеному в ч. 1 ст. 303 КПК, а тому не може бути оскаржена слідчому судді на стадії досудового розслідування, і відсутність у ній зазначення про неможливість оскарження не позбавило сторону захисту жодних прав і можливостей здійснювати захист, наданих їй кримінальним процесуальним законом; (4) в ході вищенаведеного дослідження доказів апеляційним судом було з`ясовано правильність установлення судом першої інстанції обставин, наведених у підп. 18.2. п. 18 цієї ухвали, а також підтверджено доводи захисту щодо відсутності у резолютивній частині постанови про проведення НС(Р)Д від 13.06.2017 відомостей про можливість і порядок її оскарження та не зазначення у протоколі НС(Р)Д розмежування осіб, які приймали участь у проведенні цієї дії, від тих, хто лише залучався до її проведення; (5) але сторона захисту не обґрунтувала на яких підставах, передбачених кримінальним процесуальним законом, відсутність у протоколах про результати проведення аудіоконтролю та відеоконтролю зазначення прізвищ працівників оперативно-технічного управління НАБУ, зокрема й спеціаліста, які допомагали детективу, та записів про їх залучення зумовлює недопустимість результатів таких НС(Р)Д, через що підстави визнавати такі протоколи недопустимими доказами відсутні (п. 20 постанови Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №149/2140/19). Таким чином, вказані доводи сторони ОСОБА_1 є безпідставними.
18.3.7. Щодо доводів про безпідставність посилання суду першої інстанції у вироку на ст. ст. 71, 72, 266 КПК, так як дані про залучення спеціаліста під час проведення НС(Р)Д відсутні, а також на п. 3.8. Інструкції, як на підставу залучення працівників оперативно-технічного управління НАБУ до проведення НС(Р)Д, оскільки протокол НС(Р)Д не містить даних про їх залучення на підставі відповідного завдання оперативно-технічного підрозділу, то вказані доводи спростовуються обставинами та висновками з приводу доведеності залучення спеціаліста та працівників оперативно-технічного управління НАБУ до проведення НС(Р)Д, зазначеними у підп. 18.3.5 п. 18 цієї ухвали.
18.4. Отже, будь-яких порушень норм КПК чи вимог Інструкції, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, зокрема правильно установити обставини, які підлягали з`ясуванню під час судового розгляду, у ході перевірки відповідних доводів установлено не було. У зв`язку із цим твердження сторони захисту з приводу істотних порушень вимог КПК не знайшли свого підтвердження.
(7) Щодо набуття ОСОБА_1 статусу підозрюваної
19. Захист ОСОБА_1 вказує, що вона не набула статусу підозрюваної, оскільки письмове повідомлення про підозру їй вручив не керівник САП, як передбачено КПК, а прокурор ОСОБА_22, який не мав повноважень здійснювати повідомлення про підозру.
19.1. Спростовуючи наведений довід прокурор зазначав про відсутність будь-яких доказів, які б вказували, що на виконання доручення керівника САП ОСОБА_5 повідомлення про підозру ОСОБА_1 вручив не детектив ОСОБА_9 , а прокурор ОСОБА_22.
19.2. З приводу вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру суд першої інстанції установив, що: (1) увідповідності до постанови керівника Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ОСОБА_10 від 12.06.2017 старший детектив ? заступник керівника першого відділу другого підрозділу Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_9 уповноважений на здійснення повноважень слідчого у даному кримінальному провадженні (т. 1 а. с. 120-121); (2) рішення про повідомлення про підозру судді Броварського міськрайонного суд у Київської області ОСОБА_1 було прийнято та підписання цього процесуального документу здійснено 15.06.2017 заступником Генерального прокурора ? керівником САП Холодницьким Н. І. (т. 2 а. с. 230-238); (3) відповідно до доручення №06-18129-17 від 15.06.2017 заступник Генерального прокурора ? керівник САП ОСОБА_5 доручив старшому детективу ? заступнику керівника першого відділу другого підрозділу Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_9 вручити вищевказане повідомлення про підозру судді ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 230-231, 234-237); (4) згідно з розписками від 15.06.2017, підписаними ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , вручення повідомлення про підозру та роз`яснення процесуальних прав підозрюваній ОСОБА_1 у присутності захисника ОСОБА_6 здійснив старший детектив ? заступник керівника першого відділу другого підрозділу Головного підрозділу детективів НАБУ ОСОБА_9 (т. 2 а. с. 236-238).
19.3. У ході перевірки доводу про ненабуття ОСОБА_1 статусу підозрюваної колегія суддів виходить із: (1) відсутності будь-яких доказів, які б свідчили, що у цьому кримінальному провадженні письмове повідомлення про підозру ОСОБА_1 вручив не детектив ОСОБА_9 , а прокурор ОСОБА_22.; (2) правила п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК, згідно з яким письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником, що не забороняє керівнику САП доручити вручення прийнятого (складеного) та підписаного ним повідомлення про підозру судді суб`єкту, уповноваженому здійснювати процесуальні дії у конкретному кримінальному провадженні, зокрема, детективу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №536/2475/14-к, провадження №13-34кс19); (3) того, що факт вручення письмового повідомлення про підозру ОСОБА_1 саме детективом ОСОБА_9 не може бути спростований свідченнями захисника ОСОБА_6 у випадку його допиту за правилами допиту свідка, про що клопотала ОСОБА_1 в апеляційному суді під час останнього слова й у чому їй було відмовлено, оскільки, як правильно установив суд першої інстанції, саме вказаний захисник власним підписом на письмовому повідомленні про підозру підтвердив її вручення йому та його підзахисній вищезазначеним детективом і жодного застереження чи зауважень з приводу цього на повідомленні про підозру не вказав.
19.4. Ураховуючи вищезазначене апеляційний суд вважає, що в мотивувальній частині оскаржуваного вироку колегія суддів Вищого антикорупційного суду достатньо детально та чітко обґрунтувала, посилаючись на п. 4 ч. 2 ст. 36, ч. 1 ст. 276, п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК, що вручення суддіОСОБА_1 15.06.2017 письмового повідомлення про підозру не заступником Генерального прокурора - керівником САП ОСОБА_5 , а за його дорученням старшим детективом НАБУ ОСОБА_9 , жодним чином не порушило гарантій її суддівської незалежності.
19.4.1. При цьому суд першої інстанції правильно застосував зазначені положення кримінального процесуального закону в їх редакції, чинній станом на момент вручення ОСОБА_1 підозри.
19.4.2. У зв`язку із наведеним підстав для незгоди з мотивами суду першої інстанції у вказаній частині колегією суддів апеляційного суду не встановлено.
(8) Щодо порушення порядку проведення обшуку та затримання
20. Сторона захисту зазначає, що було порушено порядок проведення обшуку та затримання ОСОБА_1 , так як: (1) відеозапис обшуку в кабінеті №212 в Броварському міськрайонному суді Київської області складається із кількох файлів, частина з яких пошкоджені і їх неможливо переглянути, то він непридатний для його дослідження як доказу, через що відповідна процесуальна дія недійсна та отримані внаслідок її здійснення результати не можуть братися до уваги; (2) 14.06.2017 перед початком проведення обшуку ОСОБА_1 було незаконно затримано, права як затриманої та як учасника обшуку їй не роз`яснені, зокрема, право звертатись із клопотанням про застосування технічних засобів фіксування, чим порушено право на захист; (3) адвокат ОСОБА_6 не приймав участі у даному обшуку, а тому не міг зробити зауваження та доповнення до протоколу обшуку хоч і отримав копію такого протоколу.
Крім того, під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 повідомила, що під час обшуку в кабінеті та затримання її заяву щодо надання захисника не було задоволено, до протоколу не занесено, а цьому суд першої інстанції не надав жодної оцінки.
20.1. Спростовуючи вказані доводи прокурор стверджував, що: (1) у КПК станом на 14.06.2017 не було вимог щодо обов`язкової фіксації обшуку за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних заходів, а також будь-яких застережень щодо можливості використання протоколу обшуку як доказу у провадженні без проведення такої фіксації, але з ініціативи детектива проведення такого обшуку все ж фіксувалося за допомогою звуко-відеозапису; (2) відповідно до протоколу обшуку від 14.06.2017 ця слідча дія тривала з 16 год 05 хв до 20 год 52 хв, при цьому особистого обшуку ОСОБА_1 не здійснювалося, а її затримання згідно з протоколом затримання відбулося о 21 год 10 хв, в той час як стороною захисту не правильно трактується вказівка слідчого не залишати місце обшуку, що була висловлена на підставі ч. 3 ст. 236 КПК, та здійснюється її фактична підміна наказом залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи у визначеному приміщенні, що передбачено ст. 209 КПК; (3) ураховуючи безперешкодний допуск захисника після прибуття для присутності під час обшуку, присутність до його завершення і складення протоколу затримання ОСОБА_1 , жодних порушень її права на захист не відбулося, а ч. ч. 1 та 3 ст. 236 КПК не містили станом на 14.06.2017 норм про обов`язок слідчого чи прокурора «допустити на місце проведення обшуку захисника чи адвоката, забезпечити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою, здійснювати особистий обшук особи у присутності адвоката (якому надається право прибути на місце слідчої дії протягом трьох годин)», так як ними КПК доповнено законом №2213-VIII від 16.11.2017 в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 лише з 16.11.2017.
20.2. У ході перевірки доводів сторони захисту щодо можливих порушень порядку проведення обшуку та затримання суд першої інстанції з`ясував, що: (1) о 16 год 05 хв 14.06.2017 на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 14.06.2017 було розпочато обшук у приміщенні Броварського міськрайонного суду Київської області у кабінеті №212, який розташований по вул. Грушевського Михайла, 2 м. Бровари Київської області, під час якого, після зіставлення подушки з дивану коричневого кольору виявлено та вилучено купюри у валюті євро у кількості десять штук номіналом по 100 (сто) євро кожна на загальну суму 1 000 (одна тисяча) євро (т. 1 а. с. 156-159, 160-168); (2) фіксація обшуку була проведена на відеокамери Panasonic HC-W580, s/n: DM 6JA001045, XIAOMI model: YDXJ01XY, Canon 5D MARK III, і як додаток до протоколу було долучено диск з відеозаписом обшуку, який був частково відтворений в судовому засіданні; (3) відповідно до протоколу затримання від 14.06.2016 затримання ОСОБА_1 відбулось о 21 год 11 хв (т. 1 а. с. 70-76); (4) зі змісту протоколу затримання видно, що право ОСОБА_1 , як затриманій особі, на першу вимогу мати захисника та на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави їй роз`яснювалось, і яке вона під час затримання реалізувала в повній мірі, про що свідчить зафіксований у згаданому протоколі факт залучення о 21 год 53 хв захисника ОСОБА_6 та о 22 год 34 хв - захисника з Центру надання безоплатної вторинної правової допомоги Войтової О. О. (т. 7 а. с. 70-76).
20.3. Перевіряючи твердження сторони захисту щодо порушення порядку проведення обшуку та затримання ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції враховується, що: (1) редакція ст. 236 КПК від 14.04.2017, яка діяла на момент проведення вказаної слідчої дії, не передбачала: (а) обов`язкової фіксації проведення обшуку за допомогою аудіо та відеозапису, так як ч. 10 ст. 236 КПК було доповнено на підставі Закону України №2147-VIII від 03.10.2017, а тому за недоведеності факту заявлення ОСОБА_1 клопотання щодо такої фіксації, про що свідчить зміст протоколу обшуку, підписаного понятими (т. 1 а. с. 160-168), підстав для неврахування доказів, зібраних у ході проведення обшуку, не встановлено; (б) права учасників обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника, як і обов`язку слідчого, прокурора допустити на місце його проведення захисника чи адвоката, так як відповідні зміни до КПК були внесені лише Законом України №2213-VІІІ від 16.11.2017 (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №149/833/15-к); (2) відсутні докази створення ОСОБА_1 будь-яких перешкод щодо залучення захисника чи його недопуску на місце проведення обшуку; (3) учасники обшуку під час його проведення мали право та можливість робити заяви, що підлягали занесенню до протоколу обшуку (ч. 8 ст. 236 КПК), ознайомлюватися з текстом протоколу (ч. 4 ст. 104 КПК), робити зауваження і доповнення до протоколу (ч. 5 ст. 104 КПК), у разі відмови від підписання протоколу ? надати письмові пояснення щодо причин такої відмови, які підлягали занесенню до протоколу (ч. 6 ст. 104 КПК), отримати другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилученого майна (ч. 9 ст. 236 КПК); (4) необхідність дослідження відеозапису обшуку зазвичай виникає, коли захист оскаржує відповідність інформації щодо виявлених у кабінеті судді коштів неправомірної вигоди, відображеної у протоколі обшуку, реальним подіям, у той час як сторона захисту ОСОБА_1 цього не оспорювала й поняті власними підписами засвідчили правильність відображенні у протоколі обшуку даних щодо його проведення та виявленої неправомірної вигоди; (5) у ході дослідження у судовому засіданні в апеляційному суді за клопотанням сторони захисту протоколу обшуку кабінету судді від 14.06.2017 (т. 1 а. с. 160-168; т. 10 а. с. 20-21) установлено, що ОСОБА_1 (а) відмовилася від отримання ухвали про дозвіл на обшук, підписання та отримання протоколу обшуку, (б) жодних клопотань у ході його проведення, у тому числі щодо проведення відеофіксації, чи зауважень до проведення обшуку під час та після завершення відповідної слідчої дії не висловлювала, так як про це нічого не вказано у відповідному протоколі, відповідність даних в якому фактичним обставинам засвідчили, зокрема, й поняті власними підписами; (6) хоча відповідно до ч. 3 ст. 236 КПК слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку, але вказане обмеження в пересуванні ОСОБА_1 14.06.2017 не може свідчити про її фактичне затримання як підозрюваної у вчиненні злочину, оскільки таке обмеження під час обшуку було здійснено відповідно до ч. 3 ст. 236, а не ст. 208 КПК (постанови Верховного Суду від 08.02.2021 у справі №331/5362/15-к, від 12.08.2021 у справі №648/434/18, від 23.09.2021 у справі №744/1003/19); (7) оскільки затримання ОСОБА_1 відповідно до протоколу затримання розпочалось 14.06.2017 о 21 год 11 хв та закінчилось 15.06.2017 о 00 год 45 хв за участі захисників ОСОБА_6 та Войтової О. О., під час якого їй було роз`яснено права та обов`язки підозрюваної, відсутні підстави стверджувати про порушення права на захист.
20.4. Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив матеріали справи, надав їм відповідну правову оцінку та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання, що: (1) результати обшуку є недопустимими доказами; (2) ОСОБА_1 було затримано у момент висловлення їй на підставі ч. 3 ст. 236 КПК заборони залишати місце проведення обшуку, а не в час, зазначений у протоколі затримання.
(§9) Щодо порушення порядку проведення слідчого експерименту
21. Захист ОСОБА_1 стверджує про недопустимість доказів, отриманих за наслідками проведення слідчого експерименту у кабінеті судді, з огляду на порушення стороною обвинувачення порядку його проведення, ураховуючи, що (1) володілець кабінету (суддя) дозволу на його проведення не надавала, (2) не існувало ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення слідчого експерименту, так як не можна вважати належним дозвіл заступника голови Броварського міськрайонного суду Київської області, наданий на один слідчий експеримент, у той час як фактично його провели двічі (в один день з одним свідком, а в інший - з іншим).
21.1. Заперечуючи проти таких аргументів прокурор наголосив, що дозволу на проведення слідчих експериментів у каб. №212 від заступника голови Броварського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_12 , як представника фактичного володільця приміщення, було достатньо для їх проведення, так як на час досудового розслідування ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, а один із двох слідчих експериментів проводився за участі свідка ОСОБА_13 у кабінеті, в якому знаходиться і її, а не лише ОСОБА_1 , робоче місце.
21.2. З приводу вказаного суд першої інстанції зазначив, що: (1) заступник голови Броварського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_12 надала добровільну згоду на проникнення до службового кабінету №212 приміщення Броварського міськрайонного суду Київської області з метою проведення слідчого експерименту в межах досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні (т. 2 а. с. 14); (2) надання ОСОБА_12 добровільної згоди на проникнення до службового кабінету у приміщенні Броварського міськрайонного суду Київської області є належною гарантією захисту прав володільця цього приміщення від зловживань слідчого, прокурора, яка є рівноцінною гарантії у вигляді отримання на це судового рішення, а тому не потребує після здійснення таких дій (постфактум) звернення з клопотанням до слідчого судді; (3) доводи захисту про те, що ОСОБА_12 не була наділена повноваженнями надавати таку згоду на проникнення, спростовуються положеннями п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» /далі - Закон №1402-VIII/; (4) обов`язковість залучення до участі у слідчому експерименті підозрюваної особи законодавством не передбачена; (5) змістом протоколів проведення слідчих експериментів від 22.06.2017 та відеозаписів до них встановлено, що слідчі експерименти проводились за участі свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 у присутності понятих ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , зауважень та скарг від учасників слідчої дії не надходило (т. 2 а. с. 15-24); (6) показання свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_13 узгоджуються з протоколами проведення слідчого експерименту; (7) з матеріалів провадження не вбачається жодних даних про залучення підозрюваної ОСОБА_1 до проведення слідчих експериментів, у зв`язку з чим доводи сторони захисту щодо потреби у її повідомленні про проведення цієї слідчої (розшукової) дії є неспроможними. Також суд установив, що у кабінеті №212 в приміщенні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходиться робоче місце судді ОСОБА_1 та її помічника ОСОБА_13 .
21.3. У ході перевірки твердження захисту щодо порушення порядку проведення слідчого експерименту апеляційний суд виходить із того, що: (1) обставини цієї справи не можна вважати повністю релевантними із ситуацією, коли проведення обшуку в кабінеті працівника, якого було найнято прокуратурою, та який працював у офісі, належному державі, визнано втручанням у приватне життя такого працівника, виходячи з наявності в особи, яка працювала у приміщенні державного органу (прокуратури) у якості залученого фахівця (експерта з кримінології), розумних очікувань конфіденційності, якщо не стосовно всього офісу, то принаймні щодо його столу та шаф для документів, котрі використовувалися ним для зберігання власних речей, зважаючи на відсутність явної домовленості між роботодавцем і працівником про заборону зберігати на робочому місці особисті речі й документи (п. 39 рішення ЄСПЛ від 26.07.2007 у справі «Пеєв проти Болгарії» / Peev v. Bulgaria, заява №64209/01), так як відповідні доводи захисту стосуються у справі ОСОБА_1 не обшуку в кабінеті, а проведення у ньому слідчого експерименту за участі свідків, один із яких ( ОСОБА_13 ) також користувався вказаним кабінетом як своїм робочим місцем і не стверджував про будь-яке втручання у його права у зв`язку із проведенням відповідної слідчої дії; (2) різниця, з одного боку, в меті проведення слідчого експерименту (перевірити і уточнити відомості, що мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення) таспособі його проведення (відтворити дії, обстановку, обставини певної події, провести необхідні досліди чи випробування), передбачених ч. 1 ст. 240 КПК, й, з іншого боку, меті та способі проведення обшуку (виявити та зафіксувати відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукати знаряддя кримінального правопорушення або майно, здобуте у результаті його вчинення, а також встановити місцезнаходження розшукуваних осіб), які визначені ч. 1 ст. 234 КПК, обумовлює наявність в особи, у володінні якої проводяться відповідні слідчі (розшукові) дії, різних за своїм змістом очікувань щодо збереження конфіденційності володільця; (3) кримінальний процесуальний закон передбачає те, що слідчий експеримент, який проводиться в іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, котра ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, тобто законодавцем, крім можливості проникнення до іншого володіння особи на підставі судового рішення, у ч. 5 ст. 240 КПК передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до іншого володіння особи за добровільною згодою того, хто ним володіє (постанова Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №761/27114/14-к); (4) під іншим володінням особи розуміються інші будівлі чи приміщення службового та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи (ч. 2 ст. 233 КПК); (5) під володінням слід розуміти фактичне володіння річчю (майном), через що фактичне володіння не варто ототожнювати з правом власності (постанова Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №761/27114/14-к); (6) хоча до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами (п. 3 ч. 1 ст. 29 Кодексу законів про працю України) і суддя забезпечується окремим кабінетом, робочим місцем та необхідними для роботи засобами (ч. 2 ст. 139 Закону №1402-VIII), але (а) закон не передбачає, що надання працівникові у користування для виконання службових обов`язків робочого місця, зокрема й окремо виділеного кабінету, призводить до вибуття його із володіння роботодавця, (б) забезпечення судді окремим кабінетом з відповідним робочим місцем, які він використовує для виконання своїх службових обов`язків, не призводить до вибуття такої частини приміщення з фактичного володіння відповідного суду, а вказує на наявність у відповідного приміщення декількох володільців - суду та судді, який здійснює свої повноваження у такому органі влади від імені держави; (7) крім суду і судді фактично кабінетом №212 в приміщенні Броварського міськрайонного суду Київської області володіла помічник ОСОБА_13 , для якої такий кабінет також був визначений у якості робочого місця; (8) ні законодавство, ні практика ЄСПЛ, якою вироблені критерії втручання у приватне життя особи, не передбачають необхідності отримання згідно з ч. 5 ст. 240 КПК добровільної згоди на проведення слідчого експерименту в службовому приміщенні, яким володіють не лише роботодавець, але й відразу декілька працівників, від усіх володільців; (9) у ході проведення слідчого експерименту, який складався з кількох епізодів (проведення його з різними свідками), жодних прав ОСОБА_1 та норм КПК не було порушено, ураховуючи: (а) наявність письмової згоди заступника голови Броварського міськрайонного суду Київської області судді ОСОБА_12 на проведення слідчого експерименту у кабінеті, яким володіли не лише працівники ОСОБА_1 і ОСОБА_13 , але й відповідний суд; (б) правильність висновку суду першої інстанції, що згода заступника голови суду - судді ОСОБА_12 на проникнення до службового кабінету у приміщенні Броварського міськрайонного суду Київської області належним чином гарантувала захист прав володільця цього приміщення від зловживань слідчого, прокурора, будучи рівноцінною гарантії у вигляді отримання на це судового рішення; (в) відсутність потреби двічі отримувати письмову згоду на проведення слідчого експерименту в кабінеті №212, так як відповідну згоду заступником голови суду по суті було надано в цілому на слідчу дію, а не на її проведення лише із одним зі свідків; (г) відсутність доказів щодо наявності з боку ОСОБА_13 будь-яких зауважень чи заперечень щодо проведення слідчого експерименту без згоди ОСОБА_1 чи з порушеннями; (ґ) не заперечення ОСОБА_1 факту її відсутності на робочому місці у період проведення вказаної слідчої дії зі свідками; (д) ступінь втручання в права підозрюваної, яке полягало у проникненні в середину кабінету й перевірці та уточненні відомостей, що мали значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, шляхом відтворення у вказаному приміщенні обставини злочину за участі свідків, тобто способом, який не порушував очікувань ОСОБА_1 щодо конфіденційності, оскільки захист не доводив і судом першої інстанції не було установлено фактів відкриття учасниками слідчої дії шаф, перегляду особистих паперів чи інших особистих речей ОСОБА_1 , які знаходилися у кабінеті, в ході слідчого експерименту; (е) проведення таких слідчих дій за присутності незацікавлених осіб (понятих) з фіксацією їх ходу на відеозапис, зважаючи на відсутність відомостей щодо висловлення ними будь-яких зауважень.
21.4. Таким чином, твердження сторони захисту щодо незаконності проведення слідчого експерименту і недопустимості отриманих за його результатами доказів є безпідставними, а висновки суду першої інстанції щодо цього є правильними. Поруч із цим колегія суддів зауважує, що результати слідчого експерименту не є вирішальними, оскільки згідно зі змістом вироку вони були використані судом першої інстанції виключно з метою перевірки правдивості свідчень свідків, допитаних безпосередньо у судовому засіданні. Тому, дані слідчого експерименту, ураховуючи наявність інших доказів, які у сукупності та взаємозв`язку підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину, не впливають на правильність прийнятого рішення.
(§10) Щодо відкриття стороні захисту матеріалів досудового розслідування
22. Сторона захисту вказувала про порушення порядку відкриття матеріалів іншій стороні, передбаченого ст. 290 КПК, та вимог щодо завершення досудового розслідування, оскільки, на думку захисту: (1) детектив ОСОБА_9 вийшов за межі доручення на оголошення про завершення досудового розслідування, надання доступу до матеріалів досудового розслідування, вручення копії обвинувального акту та копії реєстру матеріалів досудового розслідування, так як сам обрав форму та зміст письмового підтвердження факту надання доступу до матеріалів без зазначення найменування таких матеріалів, а із вказанням кількості томів та кількості аркушів в томах, склавши відповідні розписки про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування та результатами його завершення; (2) відсутній процесуальний документ, який би свідчив про роз`яснення ОСОБА_1 обов`язку передбаченого ч. 9 ст. 290 КПК, тобто письмово підтвердити протилежній стороні факт надання їй доступу до матеріалів; (3) стороні захисту не було відкрито у порядку ст. 290 КПК ряд матеріалів кримінального провадження.
Крім того, під час судового засідання ОСОБА_1 зазначила, що: (1) частина матеріалів їй не надавалася для ознайомлення; (2) на час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК був відсутній опис матеріалів, який був наданий прокурором тільки під час судового розгляду в Деснянському районному суді м. Києва.; (3) у розписці про ознайомлення вказувалися аркуші справи та томи, і нічого не зазначалося про відео та аудіо файли, які не є аркушами справи.
22.1. На спростування доводів сторони захисту прокурор повідомив, що: (1) закон не визначає певної форми процесуального документа, яким би підтверджувався факт надання доступу та ознайомлення з матеріалами провадження, а лише встановлено, що цей факт повинен бути письмово підтверджений самим учасником кримінального провадження, якому надано доступ, так як ч. 9 ст. 290 КПК обов`язок письмово підтвердити факт надання доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів покладає на протилежну сторону - того, кому вони відкриваються, а не на того, хто відкриває; (2) стороні захисту ОСОБА_1 було надано доступ до усіх матеріалів досудового розслідування, надано можливість їх скопіювати та в приміщенні НАБУ адвокатам Головненку Д. О., ОСОБА_6 , ОСОБА_20 18.08.2018 було надано скановані копії усіх чотирьох томів зазначених матеріалів кримінального провадження; (3) жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку прокурора доводити факт такого ознайомлення підсудної чи її захисників з наданими їм матеріалами кримінального провадження.
22.2. За наслідками перевірки доводів сторони захисту щодо своєчасності та повноти відкриття стороні захисту матеріалів досудового розслідування суд першої інстанції установив, що: (1) 03.08.2017 прокурор САП ОСОБА_23 прийняв рішення про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні, та надав доручення старшому детективу НАБУ ОСОБА_9 повідомити про це ОСОБА_1 та її захисників, а також надати їм доступ до матеріалів досудового розслідування (т. 2 а. с. 147-148); (2) цього ж дня на виконання вказаного доручення детектив ОСОБА_9 повідомив ОСОБА_1 та її захисників ОСОБА_6, ОСОБА_20, Головненка Д. О. про завершення досудового розслідування та про право на доступ до матеріалів кримінального провадження (т. 2 а. с. 151-154); (3) після ознайомлення з матеріалами досудового розслідування 18.08.2017 ОСОБА_1 та захисники ОСОБА_6, ОСОБА_20, Головненко Д. О. у розписках засвідчили факт ознайомлення з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні №52017000000000393 в чотирьох томах, з яких том 1 на 183 арк., том 2 на 150 арк., том 3 на 102 арк., том 4 на 217 арк. (т. 2 а. с. 155-158); (4) на підтвердження кількості томів та їх аркушів, які зазначені у розписках про ознайомлення, стороною обвинувачення долучено описи матеріалів досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 52017000000000393 від 12.06.2017 (т. 2 а. с. 162-165); (5) навіть за умови, що сама обвинувачена ОСОБА_1 в день відкриття їм матеріалів кримінального провадження погано себе почувала, видається непослідовною позиція трьох захисників, професійних адвокатів, які як вони стверджують, підписали розписки про ознайомлення з матеріалами, безпосередньо їх не отримавши; (6) після підписання розписок та не отримання документів жоден із трьох адвокатів не звернувся з клопотанням про надання цих документів, чи надання дозволу на копіювання технічних носіїв та не подав зауваження про фактичне не відкриття матеріалів кримінального провадження.
22.3. Перевіряючи правильність та повноту оцінки судом першої інстанції доводів сторони захисту щодо несвоєчасного та неповного відкриття стороні захисту матеріалів досудового розслідування апеляційний суд ураховує, що: (1) сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (ч. 9 ст. 290 КПК); (2) ознайомлення з матеріалами досудового розслідування є правом, а не обов`язком сторони захисту, тому нереалізація зазначеного права, за умови належного виконання стороною обвинувачення приписів ст. 290 КПК в частині надання доступу до матеріалів досудового розслідування не є підставою для визнання доказів недопустимими, так як хоча на орган досудового розслідування й покладено обов`язок надати сторонам майбутнього судового розгляду безперешкодно реалізувати їх можливість ознайомитися із доказами (у разі виявлення ними бажання), однак він не зобов`язаний здійснювати таке ознайомлення в обов`язковому порядку за відсутності ініціативи сторони (постанова Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №691/219/18); (3) закон не визначає певної форми процесуального документа, яким би підтверджувався факт надання доступу та ознайомлення з матеріалами провадження, а лише встановлює, що цей факт повинен бути підтверджений самим учасником кримінального провадження, якому надано доступ (постанова Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №279/1513/17); (4) відмова сторони захисту письмово підтвердити протилежній стороні факт надання їй доступу до матеріалів досудового розслідування та відмова від ознайомлення з такими матеріалами з посиланням на обмеження в часі не може свідчити про невідкриття таких матеріалів стороні в розумінні положень ч. 12 ст. 290 КПК (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №607/5005/17); (5) вимоги викладати у документі, яким підтверджується надання доступу до матеріалів досудового розслідування, переліку із зазначенням кожного процесуального документа, до якого наданий доступ, кримінальний процесуальний закон не містить (постанова Верховного Суду від 22.02.2018 у справі №697/849/15-к); (6) відсутність у розписці переліку документів, з якими ознайомилась сторона захисту, і не роз`яснення стороною обвинувачення обов`язку захисту зазначати відповідний перелік, є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки у ч. 9 ст. 290 КПК визначено, що сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів та не може свідчити про невідкриття таких матеріалів у розумінні приписів ч. 12 ст. 290 КПК, а лише відображає стратегію захисту в аспекті виконання обов`язку, покладеного на неї приписами ч. 9 ст. 290 КПК (постанова Верховного Суду від 10.09.2021 у справі №756/16332/15-к); (7) надання розписки про ознайомлення, без жодних зауважень як з боку обвинуваченої, так і з боку її трьох захисників, навіть без фактичного ознайомлення з матеріалами, на чому вони наполягають, не може свідчити про порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК (постанова Верховного Суду від 22.02.2018 у справі №697/849/15-к); (8) захист не надав до суду і в матеріалах цієї справи відсутні альтернативні списки, переліки чи описи, які б вказували про ознайомлення сторони захисту з якимись іншими матеріалами, аніж ті, котрі подані стороною обвинувачення до суду на підтвердження вчинення злочину ОСОБА_1 ; (9) під час дослідження в апеляційному суді розписок щодо ознайомлення захисту з матеріалами досудового розслідування (т. 2 а. с. 155-158; т. 10 а. с. 23-24) та описів матеріалів кримінального провадження (т. 2 а. с. 162-165; т. 10 а. с. 23-24) було установлено, що кількість томів і аркушів у таких описах відповідає кількості томів і аркушів, зазначеним в розписках про ознайомлення, а тому суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про надання захисту матеріалів для ознайомлення у повному обсязі та без жодних обмежень; (10) щодо доводів про невідкриття відео- та аудіозаписів, то у описах, досліджених апеляційним судом (т. 2 а. с. 162; т. 10 а. с. 23-24), зазначено про наявність протоколу огляду та вручення грошових коштів, протоколу про результати проведення відеоконтролю, протоколу про результати проведення аудіокотролю та протокол обшуку, додатками до яких і є носії з відео- та аудіозаписами, що у вироку правильно встановив суд першої інстанції, з огляду на що право на ознайомлення сторони захисту із матеріалами кримінального провадження було дотримано в повному обсязі (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №661/1811/17).
22.4. Ураховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що стороні захисту належним чином та в повному обсязі були надані для ознайомлення матеріали досудового розслідування в порядку виконання вимог ст. 290 КПК, а тому будь-яких порушень з боку сторони обвинувачення не встановлено.
(§11) Щодо доведеності факту зустрічі 12.06.2017 ОСОБА_1 з ОСОБА_2 .
23. Захист вказав, що висновки суду щодо обставин спілкування обвинуваченої з ОСОБА_2 не відповідають фактичним обставинам, наголосивши на: (1) не спростуванні показань ОСОБА_1 , що 12.06.2017 вона не зустрічалася із ОСОБА_2 та між ними не було розмови про надання їй неправомірної вигоди; (2) наданні судом першої інстанції помилкової оцінки показанням свідка ОСОБА_2 , які були не послідовними й різнилися з показаннями інших свідків та обвинуваченої, як належним та допустимим; (3) неврахуванні судом того, що показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 надані під час судового розгляду, й у своїй сукупності та взаємозв`язку доповнюють один одного, повністю спростовуючи винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину.
У судовому засіданні ОСОБА_1 зазначила, що факт того, що 12.06.2017 вона зустрічалася із ОСОБА_2 , не доведено, а 14.06.2017 ОСОБА_2 прийшов до суду для отримання рішення про роз`яснення постанови. Крім того, ОСОБА_1 у ході судового розгляду клопотала про проведення фоноскопічної експертизи записів, отриманих за результатами НС(Р)Д.
23.1. На спростування вказаних доводів сторони захисту та клопотання про експертизу прокурор повідомив, що: (1) факт зустрічі обвинуваченої ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується свідченнями самого ОСОБА_2 , який повідомив про прибуття до суду відповідно до виклику секретаря судового засідання в дату, зазначену ним у заяві про скоєння кримінального правопорушення (12.06.2017); (2) доведеність факту висловлення суддею ОСОБА_1 пропозиції одержання неправомірної вигоди 12.06.2017 підтверджується показаннями свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , які було правильно оцінені судом першої інстанції; (3) подібне клопотання вже розглядалося судом першої інстанції та ухвалою суду у його задоволенні обґрунтовано відмовлено.
23.2. У ході перевірки доводів сторони захисту щодо факту зустрічі 12.06.2017 ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та інших доводів щодо події кримінального правопорушення суд першої інстанції установив, що: (1) згідно з показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_2 : (а) за декілька днів після подання заяви про роз`яснення судового рішення він зателефонував до суду, на що помічник судді повідомила, що суддя ОСОБА_1 перебуває на лікарняному; (б) приблизно тиждень потому ОСОБА_2 у повідомлений йому секретарем день та час разом із юристом приїхав до приміщення Броварського міськрайонного суду Київської області, щоб отримати інформацію щодо розгляду його заяви, де зустрівся із суддею ОСОБА_1 , у ході розмови з якою вона висловила прохання продовжити розмову наодинці та попросила юриста вийти з кабінету; (в) залишившись наодинці, ОСОБА_1 дала свідку аркуш паперу та наказала написати на ньому суму, яку останній у змозі надати за прийняття необхідного йому рішення, на що ОСОБА_2 відмовився писати суму, після чого ОСОБА_1 самостійно написала цифру «1000» і значок, який свідок зрозумів як абревіатуру валюти євро; (г) після цієї зустрічі свідок повідомив, що звернувся до НАБУ із заявою про кримінальне правопорушення (т. 4 а. с. 203-207); (2) допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 повідомила суд, що: (а) у червні 2017 року вона працювала у Броварському міськрайонному суді Київської області на посаді помічника судді ОСОБА_1 , робоче місце її було у кабінеті судді; (б) у провадженні судді ОСОБА_1 перебувала справа про адміністративне правопорушення за ст. 164 КУпАП щодо торгівлі дизельним паливом без дозвільних документів, за результатами розгляду якої суддею була ухвалена постанова про закриття провадження по справі у зв`язку з закінченням строку притягнення особи до адміністративної відповідальності; (в) згодом представник товариства звернувся до суду із заявою про роз`яснення цієї постанови, в частині визначення подальшої долі вилученого дизельного палива; (г) за декілька днів до подій, які мали місце 14.06.2017, результатами розгляду цієї заяви цікавилися чоловік та жінка, під час спілкування з якими у кабінеті ОСОБА_1 попросила її принести адміністративний матеріал, через що вона залишила кабінет; (3) показання свідка ОСОБА_13 узгоджуються із дослідженим судом протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.06.2017, згідно з яким вона впізнала свідка ОСОБА_2 (т. 4 а. с. 118-125); (4) допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив, що: (а) працював із суддею ОСОБА_1 на посаді секретаря судового засідання, зазначивши щодо перебування у провадженні судді адміністративного матеріалу відносно ОСОБА_3 ; (б) приблизно в період після шостого - сьомого червня 2017 року до нього телефонував представник ТОВ «Інлекс Груп», який цікавився чи призначено дату судового розгляду його заяви про роз`яснення постанови, якою було вилучено дизельне паливо; (в) свідок передав судді ОСОБА_1 інформацію про те, що запитують, коли необхідно з`явитися до суду для розгляду цього матеріалу, на що вона дала розпорядження повідомити представника товариства про необхідність його явки до суду 14.06.2017; (г) відомості про призначення до розгляду цієї заяви ні до журналу розгляду справ, ні до програми «Д-3» не вносились (т. 4 а. с. 118-125); (5) справу за заявою ОСОБА_2 було формально призначено на 07.06.2017 на 14 год 30 хв (т. 2 а. с. 1-6), але сторони про цю дату повідомлені не були, про що свідчить відсутність судових повісток чи телефонограм у матеріалах справи (т. 1 а. с. 250-254); (6) допитана у ході судового розгляду свідок ОСОБА_18 показала, що: (а) у 2017 році працювала юристом ТОВ «Інлекс Груп», яке займалося реалізацією дизельного палива, і до її обов`язків у цій справі входила підготовка та складання документів, котрі направлялись до ДФС; (б) судовий супровід цієї справи здійснював особисто ОСОБА_2 та вони разом із ним приїздили до суду, але у спілкуванні з суддею вона участі не брала; (в) після спілкування із суддею Броварського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_2 повідомив, що суддя у нього вимагала грошові кошти за прийняття рішення про повернення дизельного палива, на що свідок йому зазначила, що він має сам вирішувати цю проблему (т. 5 а. с. 78-87); (7) 12.06.2017 ОСОБА_2 звернувся до НАБУ із заявою про вчинення кримінального правопорушення (т. 1 а. с. 123-127); (8) згідно із даними НС(Р)Д (аудіо- та відеоконтролю) під час зустрічі і розмови між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 14.06.2017 саме вона: (а) зауважила, що постанова ухвалена минулою датою, а саме 06.06.2017, з тією метою, щоб її ніхто не оскаржив; (б) на запитання ОСОБА_2 про суму «одна тисяча, да?» ОСОБА_1 ствердно кивнула головою, а його питання «я положу туди, да?», суддя відповіла: «не, туди, під подушку» і показала кульковою ручкою в бік дверей вказавши: «якщо буде якісь еті самиє, прийдете до мене»; (в) спостерігаючи за непоспіхом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 о 15 год 57 хв зазначила: «тисяча етіх самих»; (9) той факт, що прохання відбулося саме 12.06.2017, підтверджується датою подання та реєстрації заяви ОСОБА_2 , що узгоджується з показаннями свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , так як (а) ОСОБА_13 зазначала, що жінка та чоловік у цій справі приходили напередодні подій 14.06.2017, (б) секретар вказував, що представник підприємства телефонував після 06-07 червня 2017 року, тобто показання свідка ОСОБА_14 про виклик ОСОБА_1 представника товариства на 14.06.2017 спростовується іншими доказами та може свідчити про помилку свідка у зв`язку зі значним проміжком часу, який минув від означених подій до його допиту.
Поруч із наведеним, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні клопотання про проведення фоноскопічної експертизи, яке суд першої інстанції вирішив ухвалою від 15.04.2021 (т. 7 а. с. 77-79, 80, 90-92, 112-115), зазначивши у ній, що відмовлено з підстав ненаведення у клопотання доводів про наявність обставин, що мають істотне значення для кримінального провадження, для вирішення яких необхідне залучення експерта.
23.3. Під час перевірки повноти та правильності з`ясування судом першої інстанції обставин зустрічі 12.06.2017 ОСОБА_1 із ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції враховує: (1) стандарт, у відповідності до якого ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (ч. 2 ст. 17 КПК); (2) правильно установлені та оцінені судом першої інстанції згідно із вказаним стандартом: (а) показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , надані під час судового розгляду в суді першої інстанції, які у своїй сукупності та взаємозв`язку не містять істотних суперечностей, доповнюють один одного та узгоджуються з іншими доказами, які вказують на зустріч ОСОБА_1 із ОСОБА_2 і висловлення нею йому саме 12.06.2017 прохання про надання неправомірної вигоди; (б) відомості щодо дати подання та реєстрації заяви ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення; (в) факти того, що пропозиція передати неправомірну вигоду за прийняття рішення на користь ОСОБА_2 була висловлена 12.06.2017 обвинуваченою ОСОБА_1 під час їх конфіденційного спілкування і саме ОСОБА_1 наполягала, щоб розмова з ОСОБА_2 відбулась наодинці, про що у суді зазначили свідки; (г) обставини невнесення ні до журналу розгляду справ, ні до програми «Д-3» відомостей про призначення до розгляду заяви ОСОБА_2 щодо роз`яснення рішення та відсутність письмових доказів про повідомлення учасникам справи про роз`яснення судового рішення дати судового засідання; (3) ненаведення стороною захисту достатніх доводів, які б вказували на непослідовність та суттєву різницю в показаннях свідків і, які саме з них спростовують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину.
Водночас, оцінюючи правильність відхилення у суді першої інстанції клопотання ОСОБА_1 стосовно проведення фоноскопічної експертизи та незадоволення такого ж клопотання, заявленого в апеляційному суді (т. 9 а. с. 230-232; т. 10 а. с. 19-27), колегія суддів виходить із: (1) положень ч. 2 ст. 242 КПК, згідно з якими призначення фоноскопічної експертизи не є обов`язковим і може мати місце, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження необхідні спеціальні знання (постанова Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №279/2578/18); (2) позиції, у відповідності до якої ідентифікація голосу особи та змісту розмови може встановлюватися на основі показань свідків (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №132/3954/18); (3) обґрунтовані сумніви в достовірності інформації мають бути об`єктивними та аргументованими, з огляду на обставини конкретного кримінального провадження, а твердження щодо можливого здійснення технічного втручання і редагування аудіо-, відеозаписів, недостовірності відображеної на них інформації, мають спиратися на об`єктивні дані безсумнівного сприйняття таких фактів чи переконливо підтверджуватися іншими доказами у справі або обґрунтовуватися відповідними технічними висновками спеціалістів на засадах змагальності в кримінальному процесі (постанова Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №712/2374/18); (4) того, що стороною захисту не наведено й судом першої інстанції не було виявлено під час дослідження відповідних записів і їх співставлення з іншими доказами будь-яких об`єктивних даних про конкретні факти, які б могли вказувати на (а) невідповідність звуку і відео, зафіксованих на аудіо- та відеофайлах, створених у ході реалізації НС(Р)Д, їх редагування чи монтування, (б) невідповідність змісту розмови, зафіксованої в ході проведення НС(Р)Д на носіях інформації та відображеної у протоколах відеоконтролю і аудіоконтролю, із її змістом, з`ясованим завдяки отриманим у суді першої інстанції показанням свідків.
23.4. Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно встановив обставини, які стосувалися зустрічі та спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_2 12.06.2017, а достатніх фактів, які б спростовували зазначене виявлено не було.
(§12) Щодо клопотання про зміну запобіжного заходу та порядку виконання вироку
24. Під час судових дебатів прокурор заявив клопотання про необхідність змінити обвинуваченій запобіжний захід - прийняти рішення про взяття її під варту, оскільки у випадку відхилення судом доводів апеляційних скарг і набрання вироком законної сили існує ризик ухилення ОСОБА_1 від відбування покарання, що, на його думку, обумовлюється суворістю призначеного покарання (т. 10 а. с. 97-100).
24.1. Під час оцінки вказаного клопотання прокурора судом апеляційної інстанції було встановлено, що: (1) ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15.06.2017 до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді застави в сумі 84 200,00 грн з покладенням на неї обов`язків до 14.08.2017 (т. 3 а. с. 58-62), застосування якого суд мотивував наявністю обґрунтованої підозри, характером і обставинами правопорушення, тяжкістю злочину, наявністю ризиків переховування від органів досудового розслідування та суду і можливістю незаконного впливу підозрюваної на свідків у кримінальному провадженні, ураховуючи її особу, стан здоров`я, відношення до обставин, які стали підставою для підозри та майновий стан; (2) вказану суму застави, як установив суд першої інстанції у вироку, було сплачено частинами, зокрема, ОСОБА_19 (т. 7 а. с. 6) та ОСОБА_20 (т. 7 а. с. 5); (3) при постановлені щодо ОСОБА_1 вироку до набрання ним законної сили запобіжний захід у виді застави було змінено, з мотивів наявності ризику ухилення особи від відбування покарання, зокрема, обвинуваченій було залишено запобіжний захід у виді застави у раніше визначеному розмірі з покладенням на неї до 02.08.2021 обов`язків (а) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та (б) носити електронний засіб контролю (т. 8 а. с. 75-139); (4) за порушення обов`язку прибувати до суду до ОСОБА_1 ухвалою Вищого антикорупційного суду від 14.01.2021 одноразово було застосовано грошове стягнення у розмірі 1135,00 грн, після чого більше своїх процесуальних обов`язків вона не порушувала (т. 6 а. с.50-53); (5) рішення про звернення в дохід держави застави, внесеної за ОСОБА_1 , судом не приймалося; (6) з моменту вчинення кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_1 , минуло більше чотирьох з половиною років; (7) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто у віці 65 років, є громадянином України (т. 3 а. с. 33), постійно проживає на території України із травня 1986 року (т. 2 а. с. 132-137), з 12.01.2010 зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3 а. с. 33), раніше не судима (т. 2 а. с. 131), з вищою освітою, працювала на території України, зокрема суддею із 1992 року (т. 2 а. с. 132-137), має хронічні захворювання, у зв`язку з якими у 2021 році проходила лікувалася на стаціонарі (т. 6 а. с. 222).
24.2. У ході оцінки вищенаведених обставин колегія суддів зважає на те, що: (1) метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; (2) засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили (ч. 2 ст. 43 КПК); (3) судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення (ч. 4 ст. 532 КПК); (4) із огляду на положення ч. ч. 1, 2 ст. 42, ч. 2 ст. 43 КПК ОСОБА_1 з моменту проголошення цієї ухвали вважатиметься засудженою, у зв`язку з чим їй постановленням такої ухвали не може змінюватися запобіжний захід.
24.3. Разом із тим, за змістом ч. 1 ст. 535 КПК судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
24.3.1. При цьому у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні (ч. 1 ст. 534 КПК).
24.3.2. Однак кримінальний процесуальний закон не містить норми, яка б визначала в яких випадках апеляційний суд у разі залишення без змін вироку про засудження особи до позбавлення волі повинен визначити такий спосіб, строк і порядок виконання рішення щодо засудження особи, згідно з яким її необхідно взяти під варту в залі суду відразу після проголошення. У зв`язку із цим в ході з`ясування чи необхідно взяти особу під варту в залі суду, ураховуючи правила ч. 6 ст. 9 КПК, апеляційний суд вважає за необхідне на підставі п. 3 ч. 3 і ч. 5 ст. 132, ст. ст. 177, 178, п. п. 1, 2 ч. 1 і ч. 2 ст. 194, ст. 533 КПК врахувати істотність наведених прокурором обставин, які можуть вказувати чи вказують на реальну можливість засудженої ухилятися від відбування покарання, зважаючи на (1) тяжкість кримінального правопорушення, за яке особу засуджено, (2) та тяжкість (суворість) призначеного їй покарання, (3) вік та стан здоров`я засудженої і (4) міцність її соціальних зв`язків, (5) майновий стан засудженої та членів її сім`ї, (6) наявність судимостей, (7) попередню поведінку в ході виконання умов запобіжного заходу, (8) розмір завданої шкоди, (9) її суспільну небезпечність для держави і суспільства, зокрема можливість продовження чи повторення протиправної поведінки, ураховуючи й проміжок часу, який минув від моменту вчинення злочину.
24.3.3. Застосовуючи вищевказані критерії до ситуації із засудженням ОСОБА_1 колегія суддів не встановила достатніх підстав для взяття її під варту в залі суду з метою забезпечення виконання рішення суду щодо позбавлення волі, так як із огляду на похилий вік ОСОБА_1 (65 років), стан здоров`я (має хронічні захворювання), наявність міцних соціальних зв`язків в Україні (більше 30 років постійно проживає та працювала на території України) з відсутністю у матеріалах справи доказів щодо наявності у неї чи її родини таких зв`язків або цінного майна закордоном, відсутність судимості, попередню поведінку в ході виконання умов запобіжного заходу та процесуальних обов`язків (після одноразового застосування судом до обвинуваченої грошового стягнення за неявку в суд більше процесуальних обов`язків вона не порушувала; внесена за ОСОБА_1 застава у дохід держави не зверталася), тяжкість вчиненого злочину (злочин, передбачений ч. 3 ст. 368 КК, є умисним тяжким корупційним згідно із ч. 4 ст. 12 і приміткою ст. 45 КК), неможливість найближчим часом у статусі судді продовжити чи повторити протиправну поведінку, за яку її засуджено (згідно із ч. 1 ст. 120 Закону №1402-VIII повноваження судді припиняються з наступного дня після досягнення ним 65 років; з моменту вчинення злочину минуло більше 4 років), існує низька ймовірність її ухилення від відбування покарання. Наведені фактичні обставини свідчать про відсутність у ОСОБА_1 для такого ухилення достатніх фізичних (вік і стан здоров`я), матеріальних і організаційних (гроші та соціальні зв`язки) можливостей, а також особистих якостей (попередня поведінка).
24.4. Проте вищенаведені обставини жодним чином не впливають на призначене ОСОБА_1 покарання, так як суд першої інстанції у вироку правильно оцінив тяжкість кримінального правопорушення, наслідки та обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченої, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.
24.5. Отже, у зв`язку із ненаведенням прокурором достатніх мотивів та ненаданням відповідних доказів не лише клопотання про зміну запобіжного заходу (із застави на тримання під вартою) не підлягає до задоволення, але й немає підстав для прийняття судом рішення щодо взяття особи під варту у порядку виконання рішення про позбавлення волі відразу після проголошення цієї ухвали.
VII. Мотиви і висновки апеляційного суду.
25. Ураховуючи, що доводи сторони захисту щодо істотних порушень вимог КПК, неправильності та неповноти встановлення обставин, а також невідповідності фактичним обставинам кримінального провадження висновків суду першої інстанції, що, на думку ОСОБА_1 та її захисників Голосія Р. А. та ОСОБА_6, у сукупності призвели до прийняття незаконного та необґрунтованого судового рішення, не знайшли свого підтвердження, підстави для скасування вироку відсутні.
25.1. Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги на вирок може постановити апеляційний суд, передбачені ч. 1 ст. 407 КПК.
25.2. Так, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: ( 1) залишити вирок без змін (ч. 1 ст. 370 КПК); ( 2) змінити вирок (ч. 1 ст. 408, ч. ч. 1, 2 ст. 409, ч. 2 ст. 411 КПК); ( 3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок (ч. ч. 1, 2 ст. 409, ч. 2 ст. 411 КПК); ( 4) скасувати вирок і закрити кримінальне провадження (ст. 417 КПК); ( 5) скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції (ч. 1 ст. 415 КПК).
25.3. Зважаючи на невстановлення у ході апеляційного розгляду підстав для скасування чи зміни обвинувального вироку у зв`язку із прийняттям судом першої інстанції законного, вмотивованого та обґрунтованого рішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення апеляційних скарг захисників обвинуваченої без задоволення, а вироку Вищого антикорупційного суду від 03.06.2021 - без змін.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 11, 20, 22, 23, 24, 26, 31, 32, 33, 33-1, 94, 216, 370, 404, 407, 409, 418, 419 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційні скарги захисників Голосія Ростислава Анатолійовича та ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Вищого антикорупційного суду від 03 червня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Відмовити прокурору у задоволенні його клопотання про зміну запобіжного заходу.
Копію цієї ухвали негайно після її проголошення вручити присутнім у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.
Роз`яснити, що інші учасники судового провадження мають право отримати копію ухвали в суді. Учасникам, які не були присутні в судовому засіданні, відповідна копія не пізніше наступного дня після постановлення буде надіслана поштою.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та протягом трьох місяців може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Головуючий:М.С. Глотов
Судді:А. С. Никифоров
В. В. Чорна