- Presiding judge (HACC): Shkodin Ya.V.
- Judge (HACC): Zadorozhna L.I., Fedorov O.V.
Справа № 550/101/18
Провадження №1-кп/910/43/19
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
В И Р О К
Іменем України
10 серпня 2022 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд колегією суддів у складі:
головуючого: ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю секретарів: ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду об`єднані кримінальні провадження №42015000000000418 від 18 березня 2015 року та №42015051110000059 від 31 жовтня 2015 року за обвинуваченням:
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Донецьку, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, працюючого суддею Дзержинського районного суду м. Харкова, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 368, ч.3 ст. 368 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
з бокуобвинувачення прокурорів ОСОБА_7, ОСОБА_8,
з бокузахисту -обвинуваченого ОСОБА_6,захисника ОСОБА_9,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Це кримінальне провадження здійснюється стосовно судді районного суду, який, за версією сторони обвинувачення, висловив прохання надати та прийняв пропозицію отримати неправомірну вигоду за швидке ухвалення судового рішення, а також вимагав та одержав неправомірну вигоду за ухвалення судового рішення.
Твердження сторін
Під час змагального судового процесу сторони в правових та логічних формах висунули власні версії подій, які, на їх думку, мали місце та висловилися щодо юридично значущих обставин даного кримінального провадження.
Під час судового розгляду стороною обвинувачення було запропоновано наступну версію подій та сформульовано наступне обвинувачення.
ОСОБА_6, перебуваючи на посаді судді Дзержинського районного суду м. Харкова та будучи, відповідно до п.2 примітки до ст. 368 КК України, службовою особою, яка займає відповідальне становище, висловив прохання надати та прийняв пропозицію отримати неправомірну вигоду від ОСОБА_10 за швидке ухвалення відповідно до наданої йому влади судових рішень в інтересах останнього за наступних подій.
29 квітня 2015 року до Дзержинського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про стягнення боргу за договором позики в сумі 472920 грн, якій автоматизованою системою документообігу присвоєно номер 638/7171/15-ц та розподілено для розгляду судді ОСОБА_6, після чого у останнього виник злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 за ухвалення судового рішення на користь останнього та сформувалася мета злочину і корисливий мотив - отримати неправомірну вигоду в розмірі 20-30% від суми позову.
18 травня 2015 року ОСОБА_10 у приймальні судді ОСОБА_6 отримав від помічника судді, яка працювала на громадських засадах ОСОБА_12 інформацію про те, що йому необхідно прибути до суду 21 травня 2015 року та отримати від неї запит у його справі до адресно-довідкового бюро МВС України в м. Харкові. Після цього, прибувши до суду у зазначену помічником судді дату, ОСОБА_10 отримав відповідний запит та йому було повідомлено ОСОБА_12, що для законного розгляду його позову та швидкого отримання судового рішення за результатами такого розгляду, він повинен особисто звернутися до судді ОСОБА_6 та обговорити з ним окремі питання щодо розгляду справи.
22 травня 2015 року ОСОБА_10, прибувши до суду, зустрівся з ОСОБА_12 для обговорення деталей його справи, після чого ОСОБА_12 зайшла до кабінету судді ОСОБА_6 (№205 в адміністративній будівлі суду), виклала останньому суть їх розмови і поінформувала про прибуття ОСОБА_10 . ОСОБА_6, маючи на меті отримати неправомірну вигоду, вийшов до коридору суду поруч зі своїм кабінетом і розпочав розмову з ОСОБА_10, під час якої повідомив останньому про розмір неправомірної вигоди, яка вираховувалась від суми позики, яку він мав надати йому за швидке, законне прийняття рішення у цивільній справі на користь позивача, що становить 30% від суми позову та склала 20 000 доларів США на час укладання правочину. При цьому, ОСОБА_6 будував розмову з ОСОБА_10 таким чином, щоб останній самостійно висловив бажання та пропозицію щодо вирішення питання у справі. ОСОБА_10, розуміючи, що без надання неправомірної вигоди не зможе реалізувати своє право на справедливий суд, побоюючись настання для нього негативних наслідків через це та, сприймаючи дії ОСОБА_6 як вимагання неправомірної вигоди, був вимушений висловити останньому пропозицію щодо сплати неправомірної вигоди в розмірі 10 % від суми позову, тобто 2000 доларів США, на що ОСОБА_6 не погодився та висловив зустрічне прохання ОСОБА_10 надати йому неправомірну вигоду у розмірі не менше 20-25 % від суми позову. Після цього ОСОБА_10 висловив пропозицію про надання ОСОБА_6 неправомірної вигоди за швидке, законне прийняття рішення на користь позивача у розмірі, що не перевищує 3000 доларів США. На висловлену пропозицію ОСОБА_6 погодився та повідомив, що узгоджений остаточний розмір неправомірної вигоди становить 75000 грн, після чого спрямував розмову в бік обговорення умов передачі грошових коштів та, побоюючись бути викритим у своїй злочинній діяльності, повідомив ОСОБА_10 про необхідність дотримання заходів конспірації та про найбільш швидку передачу йому раніше обговореної суми, а саме: не пізніше наступного дня.
Такими діями, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_6 висловив прохання надати та прийняв пропозицію отримати неправомірну вигоду.
Крім того, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_6, перебуваючи на посаді судді Дзержинського районного суду м. Харкова, будучи, відповідно до п.2 примітки до ст. 368 КК України, службовою особою, яка займає відповідальне становище, вимагав та одержав неправомірну вигоду від ОСОБА_13 за ухвалення відповідно до наданої йому влади відповідних судових рішень в інтересах батька останнього ОСОБА_14 за наступних обставин.
Так, в 2015 році суддею ОСОБА_6 розглядалась цивільна справа за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_15 та ОСОБА_16 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення. Під час розгляду вказаної справи, в період з 31 серпня по 28 жовтня 2015 року, у ОСОБА_6 виник умисел на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_13, який відвідував судові засідання у цій справі в інтересах батька. Для цього 28 жовтня 2015 року після проведення чергового судового засідання у даній справі ОСОБА_6 запросив до себе в кабінет сина позивача ОСОБА_14 ОСОБА_13, якому повідомив, що планує прийняти рішення на користь його батька. Після цього, продовживши розмову в коридорі суду, ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_13 про необхідність надання йому неправомірної вигоди у сумі 1000 доларів США для здійснення заочного розгляду у справі його батька, погрожуючи тим, що не ухвалить рішення на його користь без одержання неправомірної вигоди та створить штучні перешкоди під час фактичної видачі копії судового рішення, чим створив штучні умови для одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_13 . Останній, усвідомлюючи реальність вимог судді ОСОБА_6, був вимушений погодитися на них, але при цьому обумовив відстрочку в терміні надання неправомірної вигоди, мотивуючи відсутністю необхідної суми коштів, на що ОСОБА_6 погодився.
29 жовтня 2015 року ОСОБА_6 під час зустрічі із ОСОБА_13 продовжував вимагати неправомірну вигоду, розширивши негативні умови, що наступлять в разі її ненадання, зазначивши, що не підпише рішення суду, що призведе до невидачі виконавчого листа, а також, що змінить вже прийняте на користь його батька рішення.
02 листопада 2015 року в денний час доби, знаходячись у коридорі суду поруч зі своїм службовим кабінетом, ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_13 про ухвалення заочного рішення на користь батька останнього, чим продовжив вимагати неправомірну вигоду від ОСОБА_13 та отримав від нього частину неправомірної вигоди в сумі 500 доларів США (за офіційним курсом НБУ - 11496, 86 грн), погодившись отримати решту після набрання судовим рішенням законної сили та видачі його копії.
16 грудня 2015 року до Дзержинського районного суду м. Харкова надійшла заява від відповідачів ОСОБА_15 і ОСОБА_16 про перегляд заочного рішення у цивільній справі про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення, яке 17 грудня 2015 року мало набрати законної сили. В зв`язку з цим, ОСОБА_6 продовжив розгляд цивільної справи та наступне судове засідання переніс на січень 2016 року.
20 січня 2016 року ОСОБА_6, перебуваючи у приміщенні свого службового кабінету, повідомив ОСОБА_13 про необхідність передати йому решту неправомірної вигоди в сумі 500 доларів США за залишення в силі прийнятого раніше (28 жовтня 2015 року) заочного рішення, даючи при цьому зрозуміти, що має усі повноваження скасувати раніше прийняте заочне рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову його батька. На прохання ОСОБА_13 зменшити другу частину неправомірної вигоди із 500 до 300 доларів США ОСОБА_6 погодився, чим зменшив загальну суму неправомірної вигоди з 1000 до 800 доларів США.
В подальшому, 21 січня 2016 року, приблизно о 13:10 год. ОСОБА_6, перебуваючи у приміщенні свого службового кабінету, одержав від ОСОБА_13 грошові кошти в сумі 300 доларів США (за офіційним курсом НБУ 7398,31 грн).
Тобто, в цілому ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_13 неправомірну вигоду в сумі 800 доларів США, що дорівнює 18 895,17 грн (за офіційним курсом НБУ станом на 02 листопада 2015 року і 21 січня 2016 року).
Такими діями, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_6 вимагав та одержав неправомірну вигоду від ОСОБА_13 за ухвалення судового рішення.
Сторона обвинуваченняпідтверджує свою версію подій зібраними в ході досудового слідства матеріалами, які документально фіксують як факт прохання та прийняття пропозиції від ОСОБА_10, так і факт вимагання і отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_13 . Таке твердження сторони обвинувачення знайшло своє відображення у процесуальних рішеннях, проведених НСРД, висновках експертів, показаннях свідків та грошових коштах, як предметі неправомірної вигоди.
Сторона захисту сформувала наступну версію подій, а саме: зазначила про наявність провокації та підбурювання до вчинення злочину з боку органів досудового розслідування і недопустимість усіх зібраних доказів за принципом «плодів отруєного дерева». Таку свою позицію захист обґрунтовує тим, що надані прокурором докази у кримінальному провадженні здобуті незаконно, а саме: з порушенням вимог КПК України та інших актів законодавства, а тому суд не може на них посилатися, обґрунтовуючи своє рішення на користь сторони обвинувачення. При цьому, захист послався на незаконний початок досудового розслідування у кримінальному провадженні; здійснення досудового розслідування неуповноваженим відповідно до вимог КПК України слідчим; здійснення досудового розслідування за відсутності уповноваженого процесуального керівника прокурора; незаконність та фальсифікацію постанови про визнання групи прокурорів; незаконність ухвал слідчих суддів про надання дозволу на проведення НСРД; незаконність протоколів за результатами проведення НСРД; незаконність процесуальних джерел доказів, відомості яких є похідними від даних, закріплених у протоколі за результатами проведення НСРД; порушення строків передачі протоколів про проведення НСРД та їх невідповідність вимогам КПК України; звернення до слідчого судді неуповноваженим КПК України суб`єктом; відсутність належним чином завіреної ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2016 року та невідкриття її стороні захисту на етапі досудового розслідування; незаконність використання коштів; незаконність обшуку в службовому кабінеті обвинуваченого; порушення порядку повідомлення про підозру. На переконання сторони захисту, жодних належних і допустимих доказів на доведення описаних прокурором обвинувачень, в ході розгляду кримінального провадження суду надано не було.
В судовому засіданні 07 липня 2022 року обвинувачений ОСОБА_6 надав свої вільні пояснення, що можуть бути зведені наступним чином. Винуватим в інкримінованих йому злочинах себе не визнає. Стверджує, що жодної неправомірної вигоди не вимагав і не одержував, не висловлював пропозицію та не приймав ніяких пропозицій одержати неправомірну вигоду, а проти нього були вчинені провокативні дії. Не погоджується з тим, що, заявляючи про наявність провокації особа визнає вчинення нею злочину. Працівники правоохоронних органів за допомогою Литвиненка, Сенченкова, які пов`язані між собою, залучили іншу особи Бєлецького, який давав свідчення, запис яких був досліджений судом, розповідаючи як відбувалися обставини: як його залучали, які він мав зацікавленості перед органом досудового розслідування, оскільки він був певним чином залежний і намагався вчинити якісь дії в обмін на те, щоб його звільнили від кримінальної відповідальності, бо все ж таки він двічі опинявся в Київському ізоляторі, був заарештований спочатку Червонозаводським районним судом м. Харкова, а потім Київським районним судом м. Харкова, тобто ця особа була повністю залежна він правоохоронних органів і діяла за їх вказівками. Також це підтверджується тим, що загалом було 27 позовних заяв, 26 з яких однакові. Цього, на його думку, більш ніж достатньо щоб з`ясувати намір ОСОБА_17 та підтверджує той факт, що він не мав намір піти до суду як звичайна особа, права якої порушені, із намаганнями відновити справедливість, а намагався добитись того, щоб цей «штучний» позов потрапив саме до нього в провадження. В поясненнях, наданих адвокату ОСОБА_18, ОСОБА_17 вказав, що у співробітників СБУ ОСОБА_19 та ОСОБА_20 що є до нього якась особиста неприязнь. Тобто, почалися провокативні дії, а потім, коли такі дії не мали свого завершення, вони переросли в фальсифікацію матеріалів досудового розслідування. Вважає, що була певна змова цих осіб ( ОСОБА_21, ОСОБА_13, його батька ОСОБА_14 та ОСОБА_22 з працівниками правоохоронних органів, з тією метою, щоб за будь-яку ціну завершити свої неправомірні замисли та створити фіктивне притягнення його до кримінальної відповідальності. У зв`язку з цим наполягає, що кримінальне провадження стосовно нього було сфабриковано працівниками правоохоронних органів, управління СБУ у Харківській області, військової прокуратури сил АТО. Крім того, військова прокуратура сил АТО, на його думку, є нелегітимним слідчим органом, який взагалі не мав права здійснювати досудове розслідування у цьому провадженні. Пояснив, що він, як слідчий суддя, розглядав певні клопотання цієї прокуратури і коли відмовляв, це викликало обурення і намагання помститися за таку відмову. Прокурори цієї прокуратури писали скарги до Вищої ради правосуддя, керівництву судових установ і паралельно разом з працівниками СБУ здійснювали це кримінальне провадження абсолютно нелегітимним, на його думку, способом. Вважає, що у такій фабрикації на завершальних етапах було задіяне і НАБУ і САП, оскільки забрали матеріали у своє провадження з військової прокуратури, тож як детектив НАБУ, так і процесуальний керівник антикорупційної прокуратури мали би зробити певні висновки з цих матеріалів і ухвалити відповідне рішення, тому що в них, на його думку, містяться безліч нелегітимних документів. Наголосив, що неправомірні дії полягають також у тому, що була «реанімована» справа, яка на той час вже більше року як була закрита (кримінальне провадження №42015000000000418). Крім того, в межах кримінального провадження №42015051110000059 було прийнято три постанови про призначення експертиз та направлено матеріали в експертні установи і чомусь буквально через декілька днів після такого направлення прокурор склав обвинувальний акт і направив його до суду, у зв`язку з чим на етапі ст. 290 КПК України висновки цих експертиз не потрапили до матеріалів справи. У зв`язку з цим має міркування про те, що висновки експертиз спростовують позицію сторони обвинувачення і підсилюють позицію сторони захисту, а тому, щоб сторона захисту не побачила цих висновків, прокурор не долучив їх до матеріалів кримінального провадження. Перш за все, на його думку, необхідно було провести експертизу грошових коштів, які, за його твердженням, насправді не є справжніми грошовими коштами. Наступним порушенням, яким підтверджується нелегітимна мета органу досудового розслідування, вважає те, що НСРД, на його думку, були здійснені абсолютно незаконно, оскільки оригінал ухвали Київського апеляційного суду, яким нібито надано дозвіл на проведення таких НСРД, прокурором до суду не надано. В переліку документів, які розсекречували на підставі відповідної постанови прокурора, цієї ухвали немає. На його думку, це означає, що прокурором рішення про розсекречення ухвали про дозвіл на проведення НСРД не приймалось. Оскільки на адвокатські запити апеляційний суд повідомив, що не може підтвердити наявність такої ухвали, стверджує, що її взагалі не було, вона не приймалась, а ксерокопія, яка міститься в матеріалах справи, не є легітимною і не може бути доказом у кримінальному провадженні. Вважає, що саме його обрали об`єктом провокативних дій тому, що через засоби масової інформації у суспільстві йому створили образ «одіозного», «кишенькового» судді мера ОСОБА_23 через те, що в його провадженні були резонансні судові справи, стороною в яких виступали або міська рада, або її виконавчі органи чи посадові особи, рішення в яких приймались ним відповідно до вимог законодавства, але певній частині суспільства вони «не подобались». Всі ці рішення пройшли перевірку судами вищих інстанцій і були залишені в силі. Стосовно ОСОБА_12, яка також фігурує в обвинувальному акті та нібито незаконні дії якої описані у ньому, вважає, що, описуючи встановлені обставини, посилаючись при цьому на ОСОБА_12, прокурор мав визначити її процесуальний статус, однак жодного процесуального рішення (ні позитивного, ні негативного) стосовно неї прийнято не було. ОСОБА_12 ніколи не працювала в апараті Дзержинського районного суду м. Харкова, його секретарем чи помічником ніколи не була, а була народним засідателем та присяжною, є досвідченим юристом, раніше працювала юрисконсультом в комунальному підприємстві. Він не забороняв їй після завершення роботи у цьому комунальному підприємстві допомагати його секретарю та помічнику виконувати технічну роботу, тому іноді вона перебувала в приміщенні приймальні. Його кабінет має номер 206, а приймальня 205, це різні приміщення, які мають окремі входи, вікна, двері, вони також позначені як окремі приміщення і на плані бюро технічної інвентаризації. У кабінеті №205 (приймальня) перебували секретар та помічник, де визначені їх робочі місця. Обшук, який проводився на підставі ухвали Солом`янського районного суду від 21 січня 2016 року був проведений не у тому приміщені, у якому був дозволений слідчим суддею, оскільки такий дозвіл був наданий на обшук кабінету №205, а фактично у ньому обшук не проводився, а проводився у кабінеті №206. В клопотанні про надання дозволу на обшук прокурор просив надати такий дозвіл на обшук усього приміщення Дзержинського районного суду, але слідчий надав дозвіл на обшук лише 205 кабінету, а тому усі матеріали обшуку вважає недопустимими доказами. Адвокат ОСОБА_18 був його єдиним захисником з січня 2016 року по липень 2019 року, доки не став народним депутатом. Йому достеменно відомо, що жодних правових відносин між ОСОБА_18 і ОСОБА_17 не було, жодних договорів не укладалось, тому свідчення ОСОБА_17 в цій частині є неправдивими. ОСОБА_17 сам зголосився надати викривальні показання щодо працівників правоохоронних органів, які вчиняли провокативні та нелегітимні дії стосовно нього і повідомив про це його захисника ОСОБА_18, зв`язавшись з ним через свого адвоката ОСОБА_24 . Жодних особистих зустрічей ані у нього, ані у його адвоката з ОСОБА_17 до судового засідання не було. Єдине спілкування, яке було записане адвокатом на відео та досліджене судом, повністю дискредитує показання ОСОБА_17 і певним чином виправдовує його. ОСОБА_17 перебував у офіційному державному розшуку близько чотирьох з половиною років і знаходився, як сам пояснював, на непідконтрольній Україні території, після повернення звідки був повторно заарештований. Вважає надані цим свідком показання такими, що викривлені в угоду стороні обвинувачення, тобто є неправдивими, зокрема в частині обвинувачення його у вимаганні та одержані неправомірної вигоди. Вважає, що такі показання надані свідком в суді під тиском правоохоронного органу. Бєлецького та ОСОБА_22 особисто він не знає і до подій 2015 року з ОСОБА_17 не зустрічався і не спілкувався, лише пам`ятає його обличчя, оскільки він раніше приймав участь у судових засідання в межах розгляду справ і не лише тих, що перебували в його провадженні, а й тих, що перебували в провадженні інших суддів. Болховського бачив один раз в судовому засіданні і один раз на допиті. При цьому наголосив, що це якась інша особа, ніж та, яка була в Солом`янському суді та в подальшому у Вищому антикорупційному суді, він його навіть не впізнав, бо ця особа у Дзержинському районному суді виглядала зовсім по-іншому, а документи, що підтверджують встановлення прокурором особи Болховського, відсутні. Це підтверджується також тим, що на НСРД цієї особи не видно, бо на ньому були розміщенні записуючі пристрої. Під час обшуку був момент, коли підмінили гроші, забравши його гроші і поклавши якісь невідомі, які він у своїх руках не тримав. Ці гроші називає «картинками», які не мають ні його відбитків пальців, ні люмінісцентного порошку та стверджує, що це не грошові кошти (300 дол. США). Матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_17 до Семенців ні в його службовому кабінеті, ні у приймальні не було, їх вилучили поза межами обшуку, тому цей доказ є недопустимим. Обшук проводив оперуповноважений ОСОБА_25, який не був зазначений в ухвалі слідчого судді як такий, якому доручається здійснення обшуку. Повідомлення про підозру від 04 лютого 2016 року було вручено йому з грубим порушенням КПК України. Вважає, що у прокурорів САП була до нього особиста неприязнь та обвинувальне ставлення, ймовірно через активну позицію його захисника ОСОБА_18, який публічно вказував на недоліки їх роботи, підтвердженням чого є здійснений, на його думку, тиск на свідків з боку прокурора під час надання ними показань в суді. Виявив бажання скористатись правом не давати свідчення проти себе відповідно до ст. 63 Конституції України, відмовившись відповідати на питання прокурора та суду, пославшись на те, що відповідне право передбачене законом, а також на обізнаність щодо тактики проведення такого допиту та на небажання допустити провокативні питання з боку сторони обвинувачення.
Сторона обвинувачення спростовує версію сторони захисту наступним. Зокрема, на думку прокурора, твердження сторони захисту про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні неуповноваженим суб`єктом є безпідставними, оскільки КПК України не передбачає обов`язкової вимоги щодо дотримання правил підслідності при внесення відомостей до ЄРДР, як і не містить посилання на час, в межах якого прокурором має бути визначено підслідність за іншим органом досудового розслідування. Посилання захисту щодо порушень при підписанні заступниками Генерального прокурора України Головним військовим прокурором ОСОБА_26, ОСОБА_27 та керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_28 клопотань про надання дозволу на здійснення НСРД, оскільки останні не були включенні до групи прокурорів є помилковими, оскільки такі повноваження у заступника Генерального прокурора виникають на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та не потребують окремого процесуального рішення про включення його до складу групи прокурорів, які беруть участь у кримінальному провадженні. Вказані положення, на думку прокурора, поширюються і на підписання заступником Генерального прокурора постанови про контроль за вчиненням злочину. Щодо недотримання органом досудового розслідування строків передачі протоколів про проведення НСРД, то прокурор зазначає, що таке порушення не має суттєвого впливу на права підозрюваного, зокрема і на захист, та не містить ознак істотного порушення кримінального процесуального закону. Також на думку прокурора, є безпідставним посилання захисту на незаконність проведення обшуку у службовому кабінеті судді ОСОБА_6, оскільки слідчий суддя, задовольняючи частково клопотання сторони обвинувачення, з метою недопущення порушення майнових прав осіб, які не мають відношення до кримінального провадження, до яких ОСОБА_6 не належав, мала усвідомлений намір надати дозвіл на обшук у службовому кабінеті судді ОСОБА_6, будучи при цьому впевненою, що це кабінет №205. На думку прокурора, твердження сторони захисту, що вручення повідомлень про підозру ОСОБА_6 мало бути здійснене саме заступником Генерального прокурора керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, який їх підписав, є необґрунтованим, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №536/2475/14-к. Щодо наданого стороною захисту відеозапису спілкування ОСОБА_13 із захисником обвинуваченого ОСОБА_6 адвокатом ОСОБА_29, то, на думку прокурора, це не є доказом у кримінальному провадженні в розумінні вимог ст. 84 КПК України, оскільки з відео вбачається, що це був саме допит, проведений з порушенням вимог КПК України до цієї слідчої дії. Наданий захистом аудіозапис ОСОБА_30 під час знаходження в канцелярії суду та засідання у справі, на переконання прокурора, не містить відомостей щодо здійснення тиску на заявника з боку правоохоронних органів. Версія сторони захисту щодо провокації злочину не підтверджена доказами, як і не надано стороною захисту доводів, які б свідчили про «активність» дій працівників органу досудового розслідування. Прокурор зазначила, що із протоколів НСРД, під час розмов з ОСОБА_13 та ОСОБА_10 обвинувачений знаходився у «комфортних умовах», а результат вирішення позовних заяв, а також розгляд заяв про перегляд заочного рішення залежав саме від нього, за що він і просив неправомірну вигоду. При цьому, на переконання прокурора, ніякий тиск на обвинуваченого не здійснювався.
Оцінка суду
Оцінюючи запропоновані твердження сторін та досліджені у справі докази на предмет доведеності зазначених сторонами кримінального провадження обставин, колегія суддів враховує обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та приписи ч.1 ст. 94 КПК України, якою встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку та вважає за необхідне спочатку надати загальну характеристику можливої провокації злочинів, з урахуванням приписів діючого законодавства та практики Європейського суду з прав людини, а також можливому факту порушення підслідності. Після цього надати оцінку кожному кримінальному провадженню.
Загальний підхід колегії суддів до оцінки доводів сторін щодо наявності/відсутності провокації
Як неодноразово підсумовували у своїх рішеннях Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду та Європейський суд з прав людини, застосування особливих методів ведення слідства, зокрема агентурних методів, саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний вказаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим.
Для встановлення факту провокації злочину є визначальним з`ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення НСРД, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
Основні критерії відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів сформовано у ряді рішень Європейського суду з прав людини, серед яких можливо виокремити фундаментальні, ключові рішення, застосування яких надає судам можливість вірно визначити ознаки, притаманні провокації, з дотриманням вимог рівності та змагальності. Мова йде, зокрема про рішення, ухвалені у справах «Раманаускас проти Литви» (від 05 лютого 2008 року), «Мілінієне проти Литви» (від 24 червня 2008 року), «Таранекс проти Латвії» (від 02 грудня 2015 року), «Носко і Нефедов проти росії» (від 30 жовтня 2014 року), «Тейшейра де Кастро проти Португалії» (від 09 червня 1998 року), «Ваньян проти росії» (від 15 грудня 2005 року), «Баннікова проти росії» (від 26 травня 2016 року) та інші.
В рішенні «Мілінієне проти Литви» від 24 червня 2008 року Європейський суд з прав людини визнає руйнівні наслідки корупції серед суддів щодо верховенства права в демократичному суспільстві.
Європейський судз правлюдини усвоєму рішеннівід09 лютого 2021 року у справі «Джорджай проти Албанії» зазначив, що судді, які за родом своєї роботи вважаються гарантами верховенства права, повинні відповідати особливо високим стандартам доброчесності в особистих справах поза судом бути «бездоганними з погляду розумного спостерігача» для того, щоб зберегти та зміцнити довіру суспільства й «підтвердити віру людей у доброчесність судової влади».
Розглядаючи цю справу, Європейський суд з прав людини зазначив, що судді мають високий ступінь відповідальності, частину суверенної влади держави та чітко визначивпріоритетну необхідністьочищати суддівськийкорпус відкорупції,чим змістив конституційний баланс в бік заходів на забезпечення доброчесності. Суд погодився з Висновком Венеційськоїкомісії №824/2015 CDL-AD(2016)009,у якомупідкреслено,що саменаціональний законодавецьповинен розроблятисистеми стримуваньі противаг,оскільки системі,ураженій широкорозгалуженою корупцією,може знадобитисябільше механізмівзовнішнього контролю,ніж здоровішійсистемі; перевірка суддів «не тільки виправдана, але й необхідна для захисту країни від лиха корупції, і якщо її не усунути, вона може повністю зруйнувати судову систему». Крім того, Європейський суд зазначив, що застосовані Албанією законодавчі положення спрямовані виключно на конкретну категорію, а саме суддів, прокурорів і юридичних консультантів, а не громадськість загалом, їх розроблено для захисту професійної поведінки, честі та репутації, а також для підтримки довіри суспільства до судової системи.
Для надання оцінки діям правоохоронних органів щодо можливої провокації у даній справі, на думку суду, необхідно перш за все зупинитися на законодавчо закріплених фундаментальних обов`язках та основах поведінки особи, яка займає посаду судді, як під час відправлення нею правосуддя, так і поза судовим процесом.
Так, згідно з п.п.1, 2, 5 ч.5 ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом 2015, 2016 роки), суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики; виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції.
Як зазначенов ПреамбуліКодексу суддівськоїетики,затвердженого XIчерговим з`їздомсуддів України 22 лютого 2013 року, усвідомлюючи значимість своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов`язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв`язку з чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов`язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці. Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду, докладаючи всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (ст. 1, 3 Кодексу суддівської етики).
Відповідно до ч.1 ст. 48 вказаного вище закону, суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання та, як зазначено у ст. 2, 6, 14, 17 Кодексу суддівської етики, має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов`язану зі здійсненням правосуддя; не має права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим; повинен виконувати свої професійні обов`язки незалежно, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику та уникати позапроцесуальних взаємовідносин з одним із учасників процесу або його представником у справі за відсутності інших учасників процесу, а також взаємовідносин, які можуть вплинути на його незалежність та неупередженість.
Аналогічні засвоєю суттюположення закріпленнітакож Бангалорськимипринципами поведінкисуддів від19травня 2006року,схваленими РезолюцієюЕкономічної таСоціальної РадиООН від27липня 2006року №2006/23,зокрема,п.п.1.1,1.3,3.2визначено,що суддяповинен здійснюватисвою судовуфункцію незалежно,виходячи виключноз оцінкифактів,відповідно досвідомого розумінняправа,незалежно відстороннього впливу,спонукання,тиску,загроз чивтручання,прямого чиопосередкованого,що здійснюєтьсяз будь-якоїсторони таз будь-якоюметою; суддя нетільки виключаєбудь-яківзаємовідносини,що не відповідають посаді,чи втручанняз бокуорганів законодавчоїта виконавчоївлади,а йробить цетак,щоб цебуло зрозумілонавіть сторонньомуспостерігачу; спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів.
Крім того, п.п. 4.2, 4.9 цих Бангалорських принципів так само, як і положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів», констатовано, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов`язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче, поведінка судді має відповідати високому статусу його посади; суддя не має права використовувати чи дозволяти використовувати авторитет власної посади для досягнення особистих інтересів судді, членів його сім`ї чи інших осіб, він не повинен діяти чи дозволяти іншим діяти у такий спосіб, щоб можна було зробити висновок, що будь-хто неналежно впливає на здійснення ним його повноважень.
Тобто, посада судді має певні особливості, а його статус передбачає найвищий рівень правової свідомості та професійної відповідальності перед суспільством, що повинно стверджуватися суддями у спосіб неухильного дотримання норм законодавства під час розгляду справ та правил етичної поведінки, що не створюють уявлення про можливість вплинути на прийняття судового рішення у позапроцесуальний спосіб.
При цьому, положеннями ч.3 ст. 48, п.8 ч.5 ст. 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом на 2015, 2016 роки) закріплено обов`язок судді звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до органів суддівського самоврядування та правоохоронних органів (упродовж п`яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання).
Отже, будучи суддею, особа свідома щодо своїх обов`язків цілковито незалежно та справедливо відправляти правосуддя з дотриманням бездоганної поведінки у своїй судовій діяльності, більш того, вона приймає ці обов`язки добровільно та охоче, розуміючи, що є вільною від будь-якого впливу або тиску, а у разі здійснення на неї такого впливу або тиску має можливість та зобов`язана повідомити про це уповноважені органи.
За таких обставин, аналізуючи наведенні твердження, можливо дійти висновку, що критерії оцінки наявності провокації (підбурення) з боку правоохоронних органів на вчинення злочину такою конкретною категорію суб`єкта, як суддя, який має бути наділений особистою незалежністю, що характеризує напрямок його думок, який позначає несприйнятливість до зовнішнього тиску з погляду моральної доброчесності, є значно вужчими, ніж до будь-якого іншого громадянина. На думку колегії суддів, аналогічний підхід слід застосовувати і до осіб таких суміжних професій, як то прокурори, адвокати, державні службовці, тощо.
Підсумовуючи, твердження судді ОСОБА_6 про вчинення стосовно нього провокації з боку правоохоронних органів у світлі професійних обов`язків судді оцінюватимуться колегією суддів з урахуванням викладеної вище позиції, наведених норм законодавства, практики національних судів та Європейського суду з прав людини на предмет того, чи мали його стосунки із учасниками цивільних справ, що розглядалися ним як суддею у Дзержинському районному суді м. Харкова, такі природу та ступінь, що свідчать про умисне вчинення ним кримінальних правопорушень або такі його дії стали результатом «творчої» діяльності правоохоронних органів, що у разі підтвердження потягне за собою визнання усіх похідних доказів недопустимими і призведе до несправедливого кримінального переслідування та судового розгляду в цілому у розумінні положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальний підхід колегії суддів до оцінки доводів сторін щодо порушення підслідності
Надаючи оцінку факту проведення кримінального провадження іншим органом досудового розслідування, ніж той який зазначений у ст.216 КПК України, та здійснення цим органом необхідних дій щодо збирання доказів та документування відомостей про пропозицію надання та надання неправомірної вигоди в контексті істотності порушення з цих підстав прав та свобод людини і, як наслідок, недопустимості зібраних доказів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 17 Конституції України, забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Стаття 1Закону України«Про основинаціональної безпекиУкраїни» від19червня 2003року №964-IV (чинного на час визначення підслідності у кримінальних проваджень) закріплювала під поняттям національної безпеки, зокрема захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, а під поняттям правоохоронних органів - органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.
Отже, правоохоронною є діяльність державних установ (правоохоронних органів), спрямована на захист національної безпеки, забезпечення стану законності й правопорядку, захист прав, свобод та інтересів громадян, суспільства і держави та на реалізацію інших законодавчо визначених функцій держави. Кожному із напрямів системи діяльності правоохоронних органів притаманні свої особливості, які характеризують певну специфіку того або іншого правоохоронного органу, разом з тим, основним завданням усіх правоохоронних органів залишається забезпечення законності, захисту прав та інтересів суспільства, боротьба з кримінальними та іншими правопорушеннями.
З огляду на викладене, можливо дійти висновку, що, створюючи певні правоохоронні органи, держава наділяє їх повноваженнями щодо здійснення тих її внутрішніх функцій, які мають завданням протидію загрозам правам і свободам особи, суспільства та держави.
За таких обставин, в широкому розумінні не можна стверджувати про реалізацію непередбачених повноважень у зв`язку з порушенням правил підслідності при порушенні кримінальної справи, оскільки повноваження усіх правоохоронних органів України, в тому числі слідчих органів, перелік яких закріплений у ст. 216 КПК України, спрямовані як раз на захист в рівних умовах інтересів особи, суспільства та держави, в тому числі від кримінальних правопорушень
Визначаючи у ст.216КПК України підслідність органів досудового розслідування, в тому числі підслідність НАБУ, законодавець в цій статті не встановлює конкретні повноваження цих органів, зокрема не наділяє їх виключною компетенцією розпочинати розслідування кримінальних проваджень за відповідними статтями КК України, як і невстановлює їх обов`язок передати матеріали досудового розслідування до іншого органу.
У названій статті йдеться про «здійснення» такого розслідування цими органами, без конкретизації моменту його початку, що, у поєднанні з положеннями ч.ч.2, 5 ст. 218 КПК України, свідчить про те, що законодавець допускає можливість розпочинання та проведення досудового розслідування будь-яким органом досудового розслідування, однак лише до визначення уповноваженою особою належного до певного кримінального правопорушення органу.
Це пов`язано з тим, що по деяким кримінальним правопорушенням взагалі неможливо здійснити попередню кваліфікацію у зв`язку з відсутністю достатньої кількості даних для того, щоб можна було зробити правильний висновок про те, який же конкретно злочин вчинено, визначити спеціального суб`єкта його вчинення чи встановити розмір шкоди.
Крім того, одразу після початку досудового розслідування може існувати необхідність проведення невідкладних слідчих (розшукових) дій чи здійснення повідомлення про підозру затриманій особі в стислі строки (ч.2 ст. 278 КПК України). Очевидно, що у зазначених випадках вести мову про зміну підслідності є недоречним, оскільки це може призвести до втрати доказів у кримінальному провадженні і, як наслідок є порушення прав суспільства та держави на своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією.
Статтею 216КПК України визначається підслідність кримінальних правопорушень за органами, уповноваженими на розслідування цих кримінальних правопорушень (предметна підслідність), а ст.218КПК України - за територією вчинення кримінального правопорушення (територіальна підслідність).
Як вбачається з цих двох норм, лише ст. 218 КПК України, зокрема її ч. 2, містить вказівку на необхідні дії слідчого у випадку здійснення ним досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке йому не підслідне, а саме: якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.
Той факт, що ст.216КПК України не містить такої вказівки не означає, що на предметну підслідність не поширюється зазначене правило щодо здійснення слідчим досудового розслідування до визначення прокурором іншої підслідності.
Так, зі змісту ст.214КПК України вбачається, що законодавець, з метою уникнення затягування початку досудового розслідування внаслідок тих чи інших причин, передбачає обов`язок слідчого своєчасно внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати проведення досудового розслідування, навіть якщо розслідування цього кримінального правопорушення не віднесене до його компетенції.
З огляду на те, що слідчий не наділений правом визначення підслідності кримінального провадження, він продовжує проведення у ньому всіх можливих та необхідних слідчих (розшукових) дій до того моменту, коли прокурор, відповідно до своїх повноважень, визначить іншу підслідність.
Зазначена послідовність дій слідчого і прокурора є загальною у питанні зміни підслідності кримінального провадження як предметної, так і територіальної, незважаючи на те, що закріплена лише положеннями ст. 218 КПК України.
Це також підтверджується ч.5 ст. 218 КПК України, у якій міститься посилання на предметну підслідність кримінальних проваджень, а саме: спір про підслідність у кримінальному провадженні, яке може належати до підслідності НАБУ, вирішує Генеральний прокурор або його заступник.
Необхідно зазначити, що норми КПК України взагалі не визначають наслідків порушення правил підслідності, чіткого процесуального порядку її зміни та строків передачі матеріалів кримінального провадження до належного органу досудового розслідування.
Порядок реалізації правоохоронними органами наданих їм повноважень щодо здійснення кримінального провадження визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1 ст. 1 КПК України).
Ефективність здійснення кримінального судочинства значною мірою залежить від результативності проведення досудового розслідування, метою якого є забезпечення суду доказами у кримінальному провадженні для того, щоб останній міг виконувати покладену на нього функцію правосуддя.
У п.5 ч.1 ст.3КПК України надається визначення терміну «досудове розслідування», яким є стадія кримінального провадження, що починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Тобто, стадія досудового розслідування пов`язана з прийняттям ключових для подальшого розгляду кримінального провадження процесуальних рішень, зокрема складання і вручення повідомлення про підозру (ст.ст. 277, 278 КПК України), складання обвинувального акта та звернення з ним до суду (ч.1 ст. 291, ч.2 ст. 283 КПК України), що є проявом одного з логічних кінцевих результатів діяльності органу досудового розслідування.
У кримінальних провадженнях №42015000000000418 та №42015051110000059, реалізуючи передбачені ч.2 ст.218КПК України обов`язки, слідчі розпочали та здійснювали досудове розслідування, а прокурори визначили їх підслідність.
Підсумовуючи, колегія суддів не вбачає порушень ч.1 ст.87КПК України в частині проведення на початковому етапі даних кримінальних проваджень, які в подальшому були об`єднані, досудового розслідування іншим органом, ніж той, який зазначений у ч.5 ст.216 КПК України, та не констатує істотності порушення з цих підстав прав та свобод людини і, як наслідок, недопустимості усіх зібраних таким органом доказів. Такий висновок суду не свідчить про те, що зібрані іншим органом досудового розслідування докази не можуть бути визнані недопустимими за іншими підставами.
Також колегія суддів не вбачає порушень п.2 ч.3 ст. 87 КПК України в частині проведення досудового розслідування на початковому етапі даного кримінального провадження іншим органом досудового розслідування, ніж той, який зазначений у ч.5 ст. 216 КПК України, оскільки не було встановлено жодних дій органу досудового розслідування чи прокурора, які здійснювалися поза межами повноважень, наданих їм положеннями КПК України. При цьому, необхідно зазначити, що в даній статті йдеться про недопустимість доказів, отриманих в результаті реалізації непередбачених КПК України повноважень органами досудового розслідування, прокуратури, однак без прив`язки власне до самого органу. Це свідчить про те, що у цій нормі мова йде про здійснення загальних повноважень, якими наділені усі і будь-який орган досудового розслідування та/або прокуратури, а не про порушення, пов`язані з визначенням такого органу (ст.ст. 36, 39, 40 КПК України).
Зібрані іншим органом досудового розслідування докази не можуть бути визнанні недопустимими на підставі п.2 ч.3 ст. 87 КПК України, оскільки згадана норма допускає можливість виникнення ситуації, коли після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР досудове розслідування у ньому здійснюються не тим органом, який зазначений у ст. 216 КПК України. Словосполучення «після початку» кримінального провадження, яким розпочинається п.2 ч.3 ст.87КПК України, є оціночним поняттям, зокрема в розумінні його тривалості в часі. Зміст цього поняття визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування - судом, який у кожному конкретному випадку має оцінити усі обставини, які спонукали здійсненню досудового розслідування іншим органом, ніж той, що визначений у ст. 216 КПК України.
Колегія суддів не вбачає порушень ч.5 ст.36КПК України в частині проведення на початкових етапах розслідування кримінальних проваджень іншими органами досудового розслідування, ніж тим який зазначений у ч.5 ст. 216 КПК України, оскільки закінчення стадій досудових розслідувань відбувалося за участі детективів НАБУ, які своїми подальшими діями погодились з усіма попередньо прийнятими процесуальними рішеннями та проведеними слідчими (розшуковими) діями іншими органами досудового розслідування, встановили для себе їх допустимість та звернулися до суду з обвинувальним актом.
Отже, досліджуючи матеріали двох кримінальних проваджень, колегія суддів приходить до висновку, що внесення відомостей до ЄРДРслідчими Генеральної прокуратури України і Військової прокуратури сил АТО та проведення ними певних слідчих (розшукових) дій після початку досудових розслідувань не є підставою для визнання отриманих доказів недопустимими. Вирішення питання про визнання доказів, зібраних такими суб`єктами на початку досудового розслідування, які при цьому діяли у межах, передбаченихКПК України, недопустимими буде вирішуватись судом у кожному конкретному кримінальному провадженні з урахуванням загальних вимог щодо допустимості доказів.
Загальний підхід колегії суддів щодо врахування практики Верховного суду
Відповідно до ч.6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч.6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
На переконання колегії суддів, з аналізу цих статей вбачається, що висновки Верховного Суду забезпечують однакове тлумачення норм права, однак суди мають враховувати такі висновки щодо застосування норм лише матеріального права, оскільки інститут обов`язковості судових рішень не можна кваліфікувати як прецедент у його класичному значенні при застосуванні судами норм процесуального права.
Згідно з процесуальним законодавством України, пріоритетними є норми закону, а висновки, викладені у судових рішеннях найвищої судової інстанції, належить кваліфікувати як застосування норм закону, що має обов`язковий характер, а не створення нових норм права як обов`язкових правил поведінки.
Рішення суду в кримінальному процесі повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права та має бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтвердженні доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто, процесуальний закон вимагає від суду належного обґрунтування прийнятого ним рішення.
В силу приписів процесуального законодавства, судове рішення має бути ухвалене на основі тих відомостей, доказів і аргументів, які суддя почерпнув із матеріалів конкретної справи, а беззаперечне слідування висновкам, щодо застосування норм процесуального права, зробленим Верховним Судом в інших справах, без врахування особливостей досліджуваної справи і обов`язковому дотриманню балансу інтересів особи, суспільства та держави, може призвести до знецінення визначеного законодавством процесу оцінки доказів та визнанню усього процесу несправедливим, оскільки подальша доля особи буде залежати від застосованого висновку Верховного Суду, який в сьогоднішніх правових реаліях не є сталим і постійно змінюється, а дієвість застосування принципу невідворотності покарання буде залежати від судді, який поділяє одну чи іншу позицію застосування норм процесуального права Верховного Суду, наприклад, щодо підслідності, вручення підозри спецсуб`єктам, тощо.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ №42015000000000418 ВІД 18 БЕРЕЗНЯ 2015 РОКУ.
Певною особливістю цього кримінального провадження є факт його неодноразового закриття та відновлення, а також процесуальна позиція прокурорів щодо надання до суду частини матеріалів кримінального провадження з тих, що відображені у реєстрі матеріалів та були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України та наданні матеріалів, які взагалі не відкривалися стороні захисту протягом 6 років, у зв`язку з чим, вважаємо необхідним спочатку надати оцінку підставам закриття та відновлення кримінального провадження.
Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_31 від 28жовтня 2015 року було закрито кримінальне провадження №42015000000000418 від 18 березня 2015 року у зв`язку із встановленням відсутності складу кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України (т. 11 а.с.150-151).
Дане рішення слідчого було мотивоване тим, що зібраними у ході досудового розслідування матеріалами кримінального провадження будь-яких доказів, які б прямо вказували на факт одержання суддею Дзержинського районного суду міста Харкова ОСОБА_6 неправомірної вигоди у будь-якому вигляді від ОСОБА_10 не здобуто.
Оцінюючи зазначене рішення слідчого, колегія суддів констатує, що діюче на час прийняття слідчим постанови процесуальне законодавство надавало йому право закрити кримінальне провадження за наявності підстав, передбачених ст.284 КПК України (п.8 ч.2 ст.284 КПК України).
Згідно резолютивної частини постанови від 28 жовтня 2015 року, її копії були направлені заявнику та прокурору, які, як вбачається з подальших матеріалів, не скористалися своїм правом на оскарження чи скасування цього рішення відповідно.
25липня 2016року заступник Генерального прокурора України керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури державний радник юстиції 3 класу ОСОБА_28 прийняв постанову про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 28 жовтня 2015 року (т. 11 а.с. 152-153).
Дана постанова була мотивована тим, що слідчим при прийнятті рішення про закриття кримінального провадження не надано оцінки правомірності дій судді в частині прийняття пропозиції, обіцянки неправомірної вигоди, а так само за прохання надати таку вигоду, що вказує на те, що рішення про закриття кримінального провадження прийнято передчасно, а постанова про закриття кримінального провадження є незаконною та необґрунтованою. Як вбачається з цієї постанови, при її прийнятті керівник САП керувався ст.ст. 36, 110, 284 КПК України.
29липня 2016року Генеральним прокурором України ОСОБА_32 була скасована постанова заступника Генерального прокурора України керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_28 від 25 липня 2016 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 28 жовтня 2015 року (т. 11 а.с.154-155).
Дане рішення було мотивоване тим, що постанова від 25 липня 2016 року прийнята всупереч ч.2 ст.19 Конституції України, ст. ст. 9, 36, 37, 216, 218 КПК України та ст. 8 Закону України «Про прокуратуру», оскільки до цієї дати провадження у детективів не перебувало та процесуальне керівництво прокурорами САП у ньому не здійснювалося, а відповідно до п.1 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, досудове розслідування у ньому здійснюється слідчими органів прокуратури.
29липня 2016року Генеральним прокурором України ОСОБА_32 була скасована також постанова заступника Генерального прокурора України керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_28 від 25 липня 2016 року про доручення здійснення досудового розслідування кримінального провадження №42015000000000418 від 18 березня 2015 року іншому органу досудового розслідування детективам НАБУ (т. 11 а.с.160-161).
Оцінюючи рішення від 29 липня 2016 року колегія суддів констатує, що останнє речення ч.6 ст. 36 КПК України (в редакції станом на час прийняття рішення) надавало право Генеральному прокурору України скасовувати постанови прокурорів та слідчих НАБУ, у зв`язку з чим Генеральний прокурор ОСОБА_32 при прийнятті постанови від 29 липня 2016 року діяв у межах визначених повноважень.
27жовтня 2016року Генеральним прокурором України ОСОБА_32 була скасована постанова старшого слідчого в особливо важливих справах п`ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України молодшого радника юстиції ОСОБА_31 від 28 жовтня 2015 року про закриття кримінального провадження №42015000000000418. Іншою постановою від 27 жовтня 2016 року було доручено здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015000000000418 детективам НАБУ (т. 11 а.с. 156-159).
Постанова Генерального прокурора України від 27 жовтня 2016 року була мотивована тим, що слідчим при прийнятті рішення про закриття кримінального провадження не надано оцінки правомірності дій судді в частині прийняття пропозиції, обіцянки неправомірної вигоди, а так само за прохання надати таку вигоду, що вказує на те, що рішення про закриття кримінального провадження прийнято передчасно, а постанова про закриття кримінального провадження є незаконною та необґрунтованою і підлягає скасуванню.
26січня 2018року у кримінальному провадженні №42015000000000418 прокурором ОСОБА_7 був затверджений обвинувальний акт
Підсумовуючи викладене, маємо наступну хронологію подій у кримінальному провадженні №42015000000000418:
З 18березня 2015року по27жовтня 2015року проводилося досудове розслідування.
З 28жовтня 2015року по24липня 2016року провадження було закрито.
З 25липня 2016року по28липня 2016року відновилося досудове розслідування.
З 29липня 2016року по26жовтня 2016року провадження було закрито.
З 27жовтня 2016року по26січня 2018року продовжувалося досудове розслідування.
Кваліфікація дій
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_6 Указом Президента України №675/99 від 19 червня 1999 року «Про призначення суддів» призначений на посаду судді Дзержинського районного суду м. Харкова, а в подальшому постановою Верховної Ради України №1813-IV від 17 червня 2004 року «Про обрання суддів» обраний на посаду судді Дзержинського районного суду м. Харкова безстроково, тобто, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, своїми діями порушив встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» порядок службової діяльності, а саме: здійснення судочинства у порядку, встановленому процесуальним законом, а правосуддя - на основі Конституції і законів України.
Так, 29 квітня 2015 року в провадження Дзержинського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява громадянина ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про стягнення боргу за договором позики в сумі 472920 грн, що була розподілена для розгляду судді ОСОБА_6 22 травня 2015 року в приміщенні суду між ОСОБА_10 та суддею ОСОБА_6 відбулася розмова, в ході якої останній поставив ОСОБА_10 питання про розмір неправомірної вигоди в залежності від суми позики, яку він в змозі надати за швидке, законне прийняття рішення у зазначеній цивільній справі на його користь. ОСОБА_6 висловив ОСОБА_10 прохання надати неправомірну вигоду, що становить 30 % від ціни позову 20 тисяч доларів США на час укладення правочину. ОСОБА_10 запропонував 10 % від суми позову 2 тисячі доларів США, однак ОСОБА_6 з цим не погодився та висловив зустрічне прохання надати йому неправомірну вигоду у розмірі не менше, ніж 20-25 % від суми боргу. Зрештою ОСОБА_6 прийняв пропозицію ОСОБА_10 щодо розміру неправомірної вигоди, який не перевищує 3 тисячі доларів США, повідомивши, що узгоджений остаточний розмір неправомірної вигоди складає 75 тисяч грн.
Тобто, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 368 КК України, а саме: висловлення прохання надати та прийняття пропозиції отримати неправомірну вигоду службовою особою, яка займає відповідальне становище за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища.
З огляду на фактичні обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, які встановленні судом під час дослідження доказів у судовому засіданні, суд вважає за необхідне надати характеристику основним елементам складу зазначеного злочину.
Так, кримінальній відповідальності за інкримінований обвинуваченому злочин підлягає виключно спеціальний суб`єкт, а саме службова особа, яка постійно здійснює функції представника влади.
Відповідно до п.1 примітки до ст. 364 КК України, службовими особами у ст. 368 КК України є особи, які постійно здійснюють функції представників влади. Судову владу реалізовують судді (ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів). Службовими особами, які займають відповідальне становище, у ст. 368 КК України є зокрема судді (п.2 примітки до ст. 368 КК України). Тобто, суддя, відповідно до зазначених норм, є представником судової влади та службовою особою, що займає відповідальне становище.
ОСОБА_6 Указом Президента України №675/99 від 19 червня 1999 року «Про призначення суддів» призначений на посаду судді Дзержинського районного суду м. Харкова, а в подальшому постановою Верховної Ради України №1813-IV від 17 червня 2004 року «Про обрання суддів» обраний на посаду судді Дзержинського районного суду м. Харкова безстроково.
Тобто, ОСОБА_6, будучи суддею, здійснював функції представника судової влади, а тому на час вчинення злочину був службовою особою, яка займає відповідальне становище.
Також судом встановлено, що ОСОБА_6 є фізичною особою, народився ІНФОРМАЦІЯ_2, відомостей щодо його неосудності судом не встановлено.
Безпосереднім об`єктом цього злочину є визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Так, ОСОБА_6, як суддя місцевого суду, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зобов`язаний здійснювати правосуддя відповідно до Конституції і законів України, а судочинство відповідно до процесуального закону, керуючись при цьому принципом верховенства права, додержуватися суддівської етики, своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати та вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції.
Також,із встановленихсудом обставин, ОСОБА_6 22травня 2015року висловивпрохання ОСОБА_10 надати неправомірнувигоду, щостановить 30%від цінипозову 20тисяч доларівСША начас укладенняправочину,та прийняв пропозицію ОСОБА_10 щодо розміру неправомірної вигоди, який не перевищує 3 тисячі доларів США. Тобто, дії ОСОБА_6 з об`єктивної сторони інкримінованого йому злочину характеризуються висловленням прохання надати та прийняттям пропозиції отримати неправомірну вигоду.
При цьому, ОСОБА_6 усвідомлював правові наслідки, які можуть настати за винесенням ним відповідних рішень за винагороду, тобто діяв умисно.
Враховуючи, що ОСОБА_6 розумів суспільну небезпеку вчинюваних ним дій, при цьому знав, що отримання неправомірної вигоди за винесення згідно з наданою йому владою відповідних судових рішень є незаконним, висловивши прохання надати та прийнявши пропозицію отримати неправомірну вигоду, довів злочин до кінця та діяв з прямим умислом, а тому суд приходить до висновку, що його такі дії є винними.
Тобто, колегія суддів визнає доведеним наступне формулювання обвинувачення, зокрема: суддя Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 після надходження 29 квітня 2015 року до цього суду позовної заяви ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про стягнення боргу за договором позики в сумі 472920 грн та розподілення її автоматизованою системою документообігу суду для розгляду судді ОСОБА_6 22 травня 2015 року висловив прохання ОСОБА_10 надати неправомірну вигоду,що становить30%від цінипозову 20000доларів СШАна часукладення правочину,та після обговорення цієї суми зрештою прийняв пропозицію ОСОБА_10 щодо розміру неправомірної вигоди, який не перевищує 3 тисячі доларів США, повідомивши, що узгоджений остаточний розмір неправомірної вигоди складає 75 тисяч грн, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, а саме: висловлення прохання надати та прийняття пропозиції отримати неправомірну вигоду службовою особою, яка займає відповідальне становище за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища.
Проаналізувавши матеріали кримінального провадження та надані в судовому засіданні показання свідка ОСОБА_10 та співставивши їх з інформацією, яка міститься в протоколі про результати проведення аудіо- та відеоконтролю ОСОБА_6 від 10 червня 2015 року вбачається, що ОСОБА_6, будучи суддею Дзержинського районного суду м. Харкова, тобто особою, яка займає відповідальне становище, 22 травня 2015 року висловив прохання ОСОБА_10 надати йому 20-25% від ціни позову, що становило 20 000 доларів США за швидке, законне прийняття рішення у цивільній справі на користь позивача та прийняв пропозицію, висловлену ОСОБА_10 отримати неправомірну вигоду у розмірі 75 000 грн.
Так,свідок ОСОБА_10 був допитаний в судовому засіданні 01 квітня 2021 року. Його показаннята відповідіна поставленіпитання сторонамикримінального провадженнята судомможуть бутизведені наступнимчином.Так, із ОСОБА_11,який у2015році (точноїдати непам`ятає)під розпискувзяв унього вборг 20000доларів,він ніякихстосунків немав,бачив йогодекілька разів,це давнійзнайомий йогомолодшого брата,з якимвони займалисяспільною комп`ютерноюдіяльністю.Сума у20000доларів це йогоособисті накопичення(десьз 2011року працюєводієм уVipтаксі «Мерсі»)та збереженнябатьків імолодшого брата(працювавкерівником відділуна заводі«Фед» іззаробітною платоюприблизно 4000доларів). Позика булабезпроцентною,надавалась удоларах,курс якогона тойчас був8.Однак, ОСОБА_11 спробував повернутийому боргу гривні,коли курсдолара складавуже 27,чи 28,тобто 160000грн.У зв`язкуз цим,весною 2015року вінзвернувся зпозовною заявоюпро стягненняборгу доДзержинського районногосуду м.Харкова помісцю проживаннявідповідача ОСОБА_11 .Позовну заявудопомагала складатизнайома адвокат ОСОБА_33,з якоюу ньогоукладено довгостроковийдоговір,строк діїякого вониперіодично продовжують.Подавав позовнузаяву самостійно,лише дзвонивконсультувався задвокатом.Ніяких додатківдо позовуне додав,бо проце адвокатйому несказала. Першою,з кимвін познайомивсяу судібула ОСОБА_12,судді натой моментне було.Хто вонатака йомуне відомо,кабінет,в якомувона перебувалаще іздвома читрьома жінками,знаходився білякабінету судді.Крім ОСОБА_12 там зним ніхтоне спілкувався,з будь-якимипроханнями віндо неїне звертався,лише подавпозовну заявута пояснивситуацію,після чоговона позвалайого вкоридор ічітко далазрозуміти,що зашвидке тапозитивне длянього вирішенняцивільної справиза йогопозовом вінмає сплатитисудді ОСОБА_6 відсоток відсуми боргу.Продовживши, ОСОБА_12 повідомила,що уразі якщовін бажає,вона організуєйому розмовуз суддею ОСОБА_6,якого віндо цьогоне знав.Він відповів,що подумаєі пішов.Обурившись такимиобставинами,того жчи наступногодня вінзвернувся іззаявою доСБУ (навул.Мироносівській,2),як докарного органу.Звернення ізтакою заявоюдля отриманнядопомоги булойого особистимрішенням,а невказівкою правоохороннихорганів.Це булайого єдиназаява доСБУ.Працівники правоохоронногооргану ставилийому питанняі пояснили,що вінмає спілкуватисяз ОСОБА_12 та суддеюі слухати,що вонийому пропонують,при цьомусамому нічогоне пропонувати.Чи складалисяу деньподачі заявиякісь іншідокументи непам`ятає.До конфіденційногоспівробітництва незалучався. Правоохоронними органамийому надавалисьспеціальні технічнізасоби,скільки разівприходив зними досуду непам`ятає,але одинраз точно.Працівники СБУйому ідентифікованихкоштів недавали,з грошимавін досуду неприходив.Коли прийшовдо суду,вийшла ОСОБА_12 і сказала,щоб вінзачекав.Це булобіля кабінетуу коридорі.Потім вонавийшла із ОСОБА_6,познайомила їхта загаломописала ОСОБА_6 ситуацію,що склаласястосовно позики,і пішла. ОСОБА_6 його обдивився,на ньомубув ланцюжок(більше400г),на цейланцюжок такожподивися та«пощупав»,як ійого самого,після чоговін діставз кишенізапальничку іпоказав ОСОБА_6,що целише запальничка. ОСОБА_6 чітко підтвердив,що бажаєотримати віднього грошіза швидкийі позитивнийдля ньогорезультат,назвавши відсотковеспіввідношення,а саме:20-30%від сумиборгу.На йогообурення, ОСОБА_6 відповів,що цейому не«базар»,щоб торгуватися.При цьому, ОСОБА_6 погодився зменшитисуму,здається до3000,і сказав,що унього єгодина часуподумати.На повідомленнястосовно того,що віннемає такоїсуми, ОСОБА_6 ще разпоказав найого ланцюжок.Інші особипід часїх спілкуванняз ОСОБА_6 присутні небули.Таке спілкуваннявідбулося міжними лишеодин раз.Він ОСОБА_6 не провокував,грошові коштиза вирішеннясвого питанняне пропонував.В подальшомувін спілкувавсялише з ОСОБА_12,скільки разівне пам`ятає,але цебуло тоді,коли приходивдо судудізнатися датурозгляду справи,який переносивсяу зв`язкуз хворобоюсудді.Кількість відвідуваньсуду,їх дати,а такожобставини того,чи відбувалисяу справісудові засідання,чи забираввін поданідо судуматеріали ірішення судута чизвертався довиконавчої службидля відкриттявиконавчого провадженняне пам`ятає. Потім його молодший брат запевнив, що сам вирішить питання з поверненням боргу. Після спілкування брата з ОСОБА_11 борг був повернутий. Стосовно цієї обставини (щодо відсутності претензій) складався якийсь документ, але якого роду він був, не пам`ятає. Після цих усіх подій йому та його батькам погрожували, а також на нього нападали та стріляли. Його матері по телефону сказали, що якщо він у суді «багато розмовлятиме, то буде гірше».
Колегія суддів, дослідивши та проаналізувавши показання свідка ОСОБА_10 вважає їх достовірними та такими, що підтверджують обставини пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення.
Крім того, факт скоєння злочину обвинуваченим підтверджується фактичними даними, які містяться у зібраних органом досудового розслідування та досліджених судом доказах, а саме:
-протоколі за результатами проведення НСРД аудіо, відеоконтролю ОСОБА_6 від 10 червня 2015 року з додатками картка Мicro SD 3943, картка Micro SD 3944, DVD-R диски №№ 4717, 4718, 3942 (т.11 а.с. 50-55);
-протоколі огляду матеріальних носіїв інформації (карти пам`яті Micro SD HC 8 Gb №№3943т, 3944т від 31 жовтня 2016 року) (т.11 а.с. 120-124);
-висновку експерта за результатами проведення експертизи матеріалів відео-, звукозапису від 10 лютого 2017 року №17/4, відповідно до якого «Ділянка часу з 15 год. 37 хв. 42 сек. по 15 год. 42 хв. 17 сек., яка міститься у файлі «РІСТ0004», що зафіксований на флеш-карті Micro SDHC 8 Gb №3943 (1434YS8GD0SB) монтажу не піддавалася і була отримана шляхом фіксації безпосередньо з апарату запису на флеш карту Micro SDHC 8 Gb (1434YS8GD0SB) (т.11 а.с. 60-64);
-висновку експерта за результатами проведення судово-портретної експертизи від 17 лютого 2017 року №106/1 з ілюстративною таблицею №1, відповідно до якої «У відеофайлі «РІСТ0004», що міститься на карті пам`яті Micro SDHC 8 Gb №3943 (1434YS8GDSB) у проміжку часу запису з 15 год. 37 хв. 44 сек. до 15 год. 37 хв. 45 сек., з 15 год. 39 хв. 04 сек. до 15 год. 39 хв. 10 сек. (особа чоловічої статі, одягнута в блакитну сорочку) та у відеофайлах «MOV002», «MOV003» «00000», «00001» (особа, яка визначена як ОСОБА_6 ), що містяться на оптичних дисках для лазерних систем зчитування формату DVD+R, наданих як «Зразок №2» та «Зразок №3», зображена одна і та сама особа (т.11 а.с. 68-76);
-висновку судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису від 31 березня 2017 року №2838, відповідно до якого «Гр-н ОСОБА_6 приймав участь у розмові, яка міститься на наданих електронних носіях (карта пам`яті Micro SDHC «Team» 8 Gb №3943 (1434YS8GDSB) та лазерний диск DVD+R «VIDEX» із реєстр. №3942) (т.11 а.с. 82-94);
-висновку експерта за результатами проведення лінгвістичної експертизи від 20 липня 2017 року №336/1, відповідно до якого «З огляду на контекст поставленого питання, у висловленнях ОСОБА_6, викладених у тексті діалогу (зміст якого відображений у додатку «А» до висновку експерта ХНІДСЕ від 31 березня 2017 року № 2838), між ОСОБА_10, позначеним як «Неизв. 1-», та ОСОБА_6, позначеним як «Неизв.3-», у проміжку часу запису з 15 год. 37 хв. 42 сек. по 15 год. 42 хв. 17 сек. на файлі «РІСТ004», зафіксованому на флеш-карті (карті пам`яті) MicroSDHC 8Gb № 3943 (1434YS8GDSB), виявлено висловлювання, які тлумачаться як пропозиція ОСОБА_10 («пропозиція» - порада, вказівка відносно того, як діяти, що робити і т. ін.) надати за швидке отримання «позитивного результату» щодо його позову грошові кошти у розмірі не менше двадцяти двадцяти п`яти відсотків (за контекстом, від суми позову) (т.11 а.с. 100-109).
З метою оцінки вказаних доказів за ознаками належності, допустимості та достовірності, встановлення інших обставин, що мають значення для цього кримінального провадження, а також щодо питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, судом досліджено такі процесуальні рішення, документи та інші матеріали:
-витяг з кримінального провадження №42015000000000418 про внесення 18 березня 2015 року до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 368 КК України, сформований 02 квітня 2015 року (т.11 а.с. 47);
-витяг з кримінального провадження №42015000000000418 про внесення 18 березня 2015 року до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 368 КК України, сформований 31 жовтня 2015 року (т.10 а.с. 180);
-постанова про визначення групи прокурорів від 08 квітня 2015 року (т.11 а.с. 25-26);
-клопотання про надання дозволу на проведення НСРД від 09 квітня 2015 року (т.11 а.с. 27-31);
-клопотання про надання дозволу на проведення НСРД від 09 квітня 2015 року (т.11 а.с. 35-38);
-ухвала слідчого судді Апеляційного суду м. Києва про надання дозволу на проведення НСРД від 09 квітня 2015 року (т.11 а.с. 32-34);
-ухвала слідчого судді Апеляційного суду м. Києва про надання дозволу на проведення НСРД від 09 квітня 2015 року (т.11 а.с. 39-40);
-доручення на проведення НСРД від 10 квітня 2015 (т.11 а.с. 21-22);
-клопотання про надання дозволу на проведення НСРД від 27 травня 2015 року (т.11 а.с. 41-44);
-ухвала слідчого судді Апеляційного суду м. Києва про надання дозволу на проведення НСРД від 27 травня 2015 року (т.11 а.с. 45-46);
-доручення про проведення НСРД від 27 травня 2015 року (т.11 а.с. 23-24);
-постанова про доручення здійснення досудового розслідування слідчій групі від 28 травня 2015 року (т.11 а.с. 48);
-постанова про закриття кримінального провадження від 28 жовтня 2015 року (т.11 а.с. 150-151);
-постанова про об`єднання матеріалів досудового розслідування №42015000000000418 та №52016000000000486 від 06 січня 2016 року (т.11 а.с. 144-145);
-постанова про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 25 липня 2016 року (т.11 а.с. 152-153);
-копія постанови про скасування постанови про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 29 липня 2016 року (т.11 а.с. 154-155);
-копія постанови про скасування постанови про доручення здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні іншому органу досудового розслідування від 29 липня 2016 року (т.11 а.с. 160-161);
-постанова про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 27 жовтня 2016 року (т.11 а.с. 156-157);
-постанова про доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні іншому органу досудового розслідування від 27 жовтня 2016 року (т.11 а.с. 158-159);
-постанова про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні від 27 жовтня 2016 року (т.11 а.с. 162-163);
-постанова про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні від 09 листопада 2016 року (т.11 а.с. 164-165);
-клопотання про тимчасовий доступ до документів, які містять охоронювану законом таємницю від 14 грудня 2016 року (т.11 а.с. 125-128);
-ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03 січня 2017 року про надання тимчасового доступу до матеріалів кримінального провадження №42015051110000059 (т.11 а.с. 129-130);
-протокол про тимчасовий доступ до речей і документів від 05 січня 2017 року з додатками три оптичні диски для лазерної системи зчитування формату DVD-R (диск №1 зразок 1, диск №2 зразок 2, диск №3 зразок 3); опис вилучених речей і документів (т.11 а.с. 131-134);
-постанова про призначення судової криміналістичної експертизи аудіо-, відеоматеріалу від 06 січня 2017 року (т.11 а.с. 57-58);
-довідка фактичної вартості №166 проведення експертизи (дослідження) відео, -звукозапису за висновком №17/4 від 10 лютого 2017 року (т.11 а.с. 65);
-доручення оперативному підрозділу на проведення НСРД (у порядку ст. 40 КПК України) від 13 січня 2017 року № 0413-190/1325 (т.11 а.с. 166);
-клопотання про тимчасовий доступ до документів, які містять охоронювану законом таємницю від 31 січня 2017 року (т.11 а.с. 13-16);
-ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року про надання тимчасового доступу до документації, що міститься в Дзержинському районному суді м. Харкова (т.11 а.с. 17-18);
-протокол тимчасового доступу до речей і документів від 03 березня 2017 року (т.11 а.с. 19);
-опис речей і документів від 03 березня 2017 року, до яких було здійснено тимчасовий доступ на підставі ухвали слідчого судді (т.11 а.с. 20).
-копії матеріалів цивільної справи №638/7171/15-ц (т.10 а.с. 182-250, т.11 а.с. 1-11);
-п`ять оптичних дисків для лазерних систем зчитування формату CDR «зразки А, Б, В, Г, Д» (т.11 а.с. 12);
-довідка №188 фактичної вартості проведення судово-портретної експертизи за висновком №106/1 від 17 лютого 2017 року (т.11 а.с. 67);
-постанова про призначення судової криміналістичної експертизи аудіо-, відеоматеріалу від 03 березня 2017 року (т.11 а.с. 78-80);
-постанова про залучення експерта до проведення судової семантико-текстуальної (лінгвістичної) експертизи від 18 квітня 2017 року (т.11 а.с. 95-97);
-довідка №842 фактичної вартості проведення лінгвістичної експертизи за висновком від 20 липня 2017 року №336/1 (т.11 а.с. 99);
-копія виконавчого провадження №885 за виконавчим листом Дзержинського районного суду м. Харкова. № 638/7171/15-ц від 07 грудня 2015 року, боржник: ОСОБА_11, стягувач: ОСОБА_10 (т.11 а.с. 171-201);
-клопотання прокурора САП ОСОБА_7 про продовження строку досудового розслідування від 21 липня 2017 року (т.11 а.с. 223-225);
-постанова про продовження строків досудового розслідування від 27 липня 2017 року (т. 11 а.с. 227-229);
-клопотання прокурора САП ОСОБА_7 про продовження строку досудового розслідування від 12 вересня 2017 року (т.11 а.с. 230-232);
-постанова про продовження строків досудового розслідування від 19 вересня 2017 року (т. 11 а.с. 233-235);
-клопотання прокурора САП ОСОБА_7 про продовження строку досудового розслідування від 07 листопада 2017 року (т.11 а.с. 236-238);
-постанова про продовження строків досудового розслідування від 16 листопада 2017 року (т.11 а.с. 240-242);
-довідка КЗОЗ «Харківський міський психоневрологічний диспансер №3» від 04 квітня 2017 року, згідно з якою ОСОБА_6 впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою не звертався (т.11 а.с. 117);
-довідка КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансеру» від 31 березня 2017 року №2196, згідно з якою ОСОБА_6 на диспансерному (профілактичному) обліку не перебуває (т.11 .с. 118);
-вимога УІАЗ ГУНП України в м. Києві від 12 квітня 2017 року № 041-192/13331 та довідка від 03 травня 2017 року №251-21042017/80210 (на звороті) (т.11 а.с. 119);
-доручення про здійснення досудового розслідування від 14 грудня 2016 року (т. 20 а.с. 210);
-заява ОСОБА_10 від 11 травня 2015 року про вчинення кримінального правопорушення (т. 20 а.с. 211).
В судовому засіданні 22 квітня 2021 року була допитана свідок сторони обвинувачення ОСОБА_12 . ЇЇ показита відповідіна поставленісторонами кримінальногопровадження ісудом питанняможуть бутизведені наступнимчином. Так, з ОСОБА_6 вона знайома з 2003 року по Дзержинському районному суду, оскільки за родом своєї діяльності є юристом та займала посади юрисконсульта і керівника юридичних відділів в різних організаціях, а тому була учасником процесів у суді або як позивач, або як відповідач у цивільних справах. З 2005 року була народним засідателем, з 2013 року є пенсіонеркою, з 2015 року присяжною, у зв`язку з чим брала участь у судових засіданнях, в тому числі і у судді ОСОБА_6 . Конкретних справ, у яких брала участь як присяжна не пам`ятає, оскільки їх було дуже багато, але це були справи особливого провадження (усиновлення, визнання недієздатним, померлим, зниклим безвісти). В Дзержинському районному суді, на скільки їй відомо, як і в інших судах, окремих приміщень для присяжних немає, однак, оскільки у неї склалися дружні стосунки з помічником та секретарем судді ОСОБА_6, вона завжди заходила до них у приймальню коли була в суді та залишала у них свої речі, йдучи в засідання (номер приймальні 205, а службового кабінету судді ОСОБА_6 206). Чи була там 22 травня 2015 року не пам`ятає. Залишати речі в приймальні їй дозволили дівчата (помічник та секретар судді ОСОБА_6 ), а сам ОСОБА_6 був не проти. Крім того, вона вдова, маленьких дітей у неї немає, тож вільного часу багато. Оскільки у дівчат був величезний об`єм роботи, вона сама пропонувала та надавала їм технічну допомогу (виписувала повістки, заповнювала конверти, підшивала справи, робила описи, сканувала, тощо). Ця допомога була неоплачуваною, а виключно дружньою. Власного робочого місця в приймальні судді ОСОБА_6 вона не мала, однак працювала там за комп`ютером коли сканувала матеріали. ОСОБА_6 проти такої допомоги не заперечував, але сам з жодними проханнями до неї ніколи не звертався, будь-якої допомоги йому вона не надавала. Справи, що знаходилися в провадженні судді ОСОБА_6, зберігалися у приймальні, однак що це були за справи їй не відомо. Зі сторонами у цих справах вона не спілкувалася. Ніхто питання передачі грошових коштів ОСОБА_6 з нею не обговорював. Громадяни на прізвище ОСОБА_22 чи ОСОБА_17 їй не відомі, ці прізвища їй ні про що не кажуть. Вона іноді допомагає людям, надає юридичну допомогу, тож можливо хтось до неї і звернувся, але вона не пам`ятає хто і з яким питанням. Дати проведення обшуку в кабінеті ОСОБА_6 не пам`ятає. Про цей обшук їй нічого не відомо. Пам`ятає, що того дня була в суді або у засіданні як присяжна, або знайомилася зі справою. Перед обідом зайшла до помічника і секретаря ОСОБА_6 та запропонувала їм пообідати, самого ОСОБА_6 в кабінеті не було. Пообідавши з ними, вона повернулася забрати свої речі, де вже розгорталися дії правоохоронного органу. В приймальні знаходились співробітники НАБУ і люди в цивільному одязі, припускає, що це, напевне, були співробітники СБУ, а в кабінеті ОСОБА_6 стояв він сам (у верхньому одязі) та читав якийсь документ. Крім нього в кабінеті знаходились слідчий (як стало відомо пізніше, коли він підходив до них для підписання повісток) та співробітники НАБУ. В приймальні були лише вона, секретар, помічник і більше нікого. Їх посадили за столи, забрали телефони і не відпускали десь до восьмої чи до дев`ятої години. Сидячи в приймальні, вона не мала можливості спостерігати за тим, що відбувалося в службовому кабінеті ОСОБА_6, однак обстановка була незмінною, жодних осіб, які б заходили до його кабінету, чи виходили з нього не бачила. Обшук та відеозйомка в приймальні не здійснювалися, співробітники НАБУ та СБУ там просто стояли. Речі та предмети, матеріали судових справ з приймальні не вилучалися, однак робилась ксерокопія, як вона думає, якоїсь справи, але не впевнена, бо це була папка. Ця папка знаходилась не у приймальні, з нею прийшли люди в цивільному, напевне співробітники СБУ, та почали копіювати. Чи розписувалась у протоколі не пам`ятає, щоб хтось інший десь розписувався не бачила. Характеризує ОСОБА_6 лише з позитивного боку. Вважає його дуже професійним і грамотним суддею, одним з найкращих у Дзержинському суді. Колеги навіть звертались до нього за порадами. Ніколи не бачила, щоб до його кабінету заходили сторонні особи. Як людина ОСОБА_6 достатньо чуйний і добрий. Не вірить, що він на таке здатен. З її суб`єктивної точки зору, відбулася провокація. Все, що з ним сталося, називає «шоу».
Аналізуючи та надаючи оцінку показанням ОСОБА_12, суд приходить до висновку, що вони не мають самостійного доказового значення, оскільки не містять жодних відомостей щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, натомість вони є неконкретними, розмитими та такими, що викликають у колегії суддів сумніви щодо їх повноти. Зокрема, такі сумніви викликані характером діяльності свідка в робочому колективі обвинуваченого судді ОСОБА_6 (помічник та секретар), а також матеріалами НСРД, дослідженими судом в ході розгляду справи, з чого в сукупності прослідковується обізнаність свідка щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень в більшій мірі, ніж вона повідомила суду, а тому суд не сприймає ці показання як джерело доказу та не бере їх до уваги.
Щодо наявностіпровокації у кримінальному провадженні №42015000000000418
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, станом на березень 2015 року в розпорядженні Служби безпеки України знаходились матеріали документування протиправних дій судді Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_6, пов`язані з вимаганням і одержанням неправомірної вигоди від громадян України за постановлення судових рішень на користь третіх осіб, які стали підставою для внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення слідчим Генеральної прокуратури України до ЄРДР.
Крім того, відповідно до показань свідка ОСОБА_10, наданих в судовому засіданні 01 квітня 2021 року, після подання ним у 2015 році позовної заяви у цивільній справі до Дзержинського районного суду м. Харкова, особа на ім`я ОСОБА_12 в коридорі суду чітко дала зрозуміти, що за швидке та позитивне для нього вирішення цієї цивільної справи за його позовом він має сплатити судді ОСОБА_6 відсоток від суми боргу і що вона, за його бажанням, може організувати йому розмову з цим суддею. Саме ця розмова стала підставою для звернення ОСОБА_10 до СБУ із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
На виконання рішення слідчого судді Апеляційного суду м. Києва від 09 квітня 2015 року про надання дозволу на проведення аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_6 . Управлінням СБ України у Харківський області 22 травня 2015 року було проведено фіксування зустрічі ОСОБА_10 з обвинуваченим, за результатами якої був складений протокол від 10 червня 2015 року (т.11 а.с.32-34, 50-52).
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що протокол про результати НСРД виготовляється у зв`язку з отриманням електронних документів (матеріальних носіїв інформації) під час проведення таких НСРД та, хоча і є самостійним джерелом доказу, проте похідним від інформації з цих електронних документів, а тому колегія суддів вважає за необхідне аналізувати дані, які містяться, зокрема на носіях та які у повному обсязі відображені також у Додатку А до висновку судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису від 31 березня 2017 року (т.11 а.с.88-93).
Аналізуючи доводи захисту щодо наявності провокації у діях правоохоронних органів, з урахуванням висловленої вище (у відповідному розділі вироку) загальної позиції колегії суддів, вважаємо за необхідно оцінити розмову, яка відбулася 22 травня 2015 року між обвинуваченим та ОСОБА_10 у повному обсязі, оскільки лише ця зустріч дає можливість зрозуміти та встановити безпосередній зв`язок між ОСОБА_10, як можливим провокатором, як вважає сторона захисту та поведінкою ОСОБА_6 ..
Розмова ОСОБА_6 та ОСОБА_10, яка відбулася 22 травня 2015 року, мовою оригіналу, де «Б» - це ОСОБА_10, «М» це ОСОБА_12, «С» - це ОСОБА_6, «П» - помічник судді. (картка Мicro SD 3943, картка Micro SD 3944, DVD-R диски №№ 4717, 4718, 3942 (т.11 а.с. 50-55)
Б. Здрасьте. Можно? Добрый день.М. Да, здрасьте. Принесли? Б. Ага. М. Победы 74-в (нерозб.) Б. А. М. Ну щас (нерозб.)ОСОБА_34 вам оставить?М. Не-не. В коридорчике подождите. Б. Ага. С. Ко мне? Б. А? С. Вы ко мне? Б. Та не, я бумагу… мне сказали бумажку просто принести.П. Покажите ваш паспорт и документы. Б. Ой… Неизв. Это истец? Б. Да М. Да, это истец.Б. А я, документы я не взял.П. А права или что-то? Неизв. Ну, права… (нерозбірлива мова декількох осіб)Б. Все в машине остались. А я ксерокопию там делал.М. Ну там в материалах есть ксерокопия. Б. Извините.П. На четвертое июня в двенадцать ноль-ноль.Б. Написать надо?П. Что? Фамилию, инициалы. М. Это секретарь вас уведомляет об этом заседании, которое состоится в двенадцать ноль-ноль четвертого ноль шестого. Б. Я понял. Что мне надо написать? ОСОБА_35, инициалы, подпись. Б. Снизу, да? П. Да, ниже, да, что вы уведомлены о дате заседания. Б. И подпись, да? П. Да. Ручку…ОСОБА_36, да, извините. Это мне или вам?П. Это мое. Б. Ага Неизв. ДокументБ. Да, я понял, э-э… а когда?М. Пойдемте, выйдем. Щас я с вами пообщаюсь.Б. Это судья был?М. Да.Б. А то он подошел, спросил: «Вы ко мне?» я сказал: «Нет».М. Да, судья. Ну он попросил, чтоб вы со мной поговорили, я просто ну, сказала (нерозб.), вот, он говорит, ну вы с ним поговорите шо он там… Неизв. Помогите мне, пожалуйста, цифру. М. Поменять циферку не можем, только какое… Неизв. З годом ошиблись. М. А вы какого года? Неизв. А я двенадцатого. Дает мне право… М. Ну щас, подождите немножко там щас, я это… дайте мне это самое, я щас переговорю с судьей. Там подождите меня, присядьте в креслице. Щас я поговорю, может ну просто этот, и он распишется что исправленному верить и все. И печать поставит. Вот. Просто это реально… реально никак (нерозб.).Б. А я могу с ним пообщаться, реально как, реально как это?М. Ну… ну щас (нерозб.) пообщаюсь, подождите, щас.Б. Ну просто в Московском суде одно было, а в Киевском совсем другое было.ОСОБА_37 вы платили там? Там суммы такие же были?Б. Нет, там я машину отсуживал. По Киевскому машину отсудил. М. Ну и здесь тоже машина практически. Б. Тут и то там… сумма была, человек отдал за машину, а потом мы составили, когда уже документ был готов, в исполнительную службу я уже отвез…М. Хорошо, сколько там было? Ну, примерно.Б. Ну там было по-разному, в одном было так… в одном было тысяча двести, тысяча…М. Ну понятно. Ну щас я переговорю…(шумова пауза з нерозбірливою мовою, сторонні розмови)М. Ну шо, готовы? Ну вот человек (нерозб).С. Здравствуйте. Б. Значит, именно к вам, здравствуйте. Та я по поводу там одного непорядочного человека. Там у вас дело.С. Мне уже помощник сказал. Дайте исходные данные и что вы хотите. Б. Мои данные? С. Над чем я должен подумать.Б. Чтоб положительный был результат. С. У? Б. Чтоб положительный результат был.С. Я понял. У вас какие пожелания, предложения? Ну вы ж задаете вопрос… Б. Я вас понял. С. Я ниче… от меня не ждите, я ниче говорить не буду.Б. А.С. Как вам комфортно, как вы это видите?ОСОБА_38 … (нерозб.) чем дешевле, тем лучше (нерозб.).С. Ну, просто если вы думаете, что вы на базар пришли, то тогда идите на базар.Б. Нет, нет, нет, я ни в коем случае не хотел вас обидеть. Я просто обратился (нерозб.)С. Ну сколько вы процентов даете?Б. Ну, там двадцать и семь, допустим, две тысячи. Нормально?С. Тридцать процентов от суммы?Б. Не, десять процентов от суммы. Там две тысячи. Щас курс большой.С. А шо вы говорите в Киевском одно, в Московском другое?Б. Ну в Киевском я судился, машину отсуживал. Там Мерседес ультра.С. Скорость вам нужна?Б. Ну как с… ну скорость там… не долго. С. Вы думаете, я вам могу доверять? Б. Я думаю, да. Зажигалка. С. Ладно. Б. И деньги (нерозб.).С. (Нерозб.) какая там сумма?Б. Двадцать тысяч. Тут какая ситуация? Я ему занял двадцать тысяч, ну там, он типа с младшим братом по компьютерным там технологиям что-то…С. Та мне это не надо. Доказательства, чем сумма подтверждается?ОСОБА_39 . Он мне эту р… ну он мне…С. Он придет в заседание?Б. Вот этого я не знаю. С. Ну его это…? Б. Он то… нет, он занял двадцать тысяч долларов, занял, и он готов мне их отдать. Но готов отдать по курсу восемь. Сто шестьдесят тысяч гривен.С. А занял шо он, гривну?Б. Доллар.С. А шо в расписке написано? ІНФОРМАЦІЯ_3 ? Если в расписке написано доллар, значит…Б. Ну там доллар, но там я не помню, уточнить, кажется… С. Щас, не уходи. Б. Кажется по курсу. А курс тогда был восемь.С. Ну, честно говоря, это…десять процентов это так, кисленько. Если вы хотите, чтоб мы сразу все действия сделали…ОСОБА_40 ? Ну я нормальный человек. Я понимаю.С. Вообще обычно подходят с такими вопросами двадцать, двадцать пять. Если должны.Б. До трех тысяч.С. Ну, три тысячи это сколько у нас будет?Б. Это семьдесят пять тысяч гривен.С. У… Хорошо. Когда, сегодня?Б. Ну… Как, принести сюда?С. Да. Чтобы я был спокоен, что вы никуда не побежите их метить.Б. Я понял, о чем вы говорите. С. Вам смешно? Б. Ну, я… такой шо… я заинтересован свои деньги получить, а не…С. Хорошо, сколько вам, час времени хватит?Б. Час времени? Мне надо позвонить, хорошо? Просто щас я позвоню, касса у нее есть такая.С. Слушайте, пожалуйста, только не общайтесь нигде, у нас тут камеры, у нас тут это самое… Выйдите на улицу, спокойно. Я щас выйду перекусить. ОСОБА_41 . У меня еще идет санкция на арест, там час, полтора, там два часа у меня будет время. Б. Но вас (нерозб.) просто. С. Но я буду здесь. Вы пойдите, на улице поговорите… Б. А, я понял. И подойти. С. Вот, я помощнику с… ну (нерозб.)Б. Я понял, я просто…С. Вы пришли поговорить на серьёзную тему?Б. Да, я, собственно, не думал, что у нас сегодня будет беседа, честно говоря. Я просто приехал, мне справку…С. Ну, я там… вы ж, наверное, это самое, нормальный бизнесмен. Значит, ну найдите там…Б. Я понял, я услышал вас. С. Вы знаете, для меня не принципиально, если это будет завтра-послезавтра, но, если мы поговорили сегодня, это принципиально сегодня, это вопрос безопасности. Вы поняли меня? Б. Я вас услышал, все. С. Только пожалуйста, вы (нерозб.) Б. Ну…С. Вы по-доброму пришли?Б. Ну я заинтересован в этом. С. Ну я вас вижу в первый раз. Б. А, я понял. (шумова пауза зі сторонньою нерозбірливою мою) Б. Ало, ты где находишься? (шумовапауза) Угу. (шумова пауза).
Аналізуючи дану розмову, колегія суддів зазначає, що спілкування ОСОБА_10 у приймальні судді ОСОБА_6 розпочинається з діалогу з помічницею на громадських засадах, яка зі свого боку визначає «платоспроможність» особи, яка прийшла до приймальні судді, про що свідчать наступні її фрази: « ОСОБА_42 вы платили там? Там суммы такие же были? Хорошо, сколько там было? Ну, примерно. Ну понятно. Ну щас я переговорю», а після отримання від ОСОБА_10 інформації, яка її задовольнила, йде до кабінету судді.
З цієї розмови також вбачається, що раніше, ще до 22 травня 2015 року, між помічницею на громадських засадах і ОСОБА_10 вже відбувалася зустріч, яка, з показань ОСОБА_10, яким суд довіряє, стосувалася необхідності сплати судді ОСОБА_6 коштів за вирішення цивільної справи на його користь.
Подальші події свідчать про те, що суддя ОСОБА_6 був поінформований помічницею на громадських засадах про суть її розмови з ОСОБА_10, однак не відмовився від спілкування з ним і охоче продовжив обговорення, пов`язані з одержанням неправомірної вигоди.
Повертаючись до правової оцінки розмови, яка відбулася 22 травня 2015 року, колегія суддів стала свідком злагоджених дій обвинуваченого ОСОБА_6 з помічницею на громадських засадах, які використовуючи надані можливості свідомо підривали верховенство права та спотворювали засади і основи здійснення правосуддя, перетворюючи судовий процес на «на певний вид промислу», з елементами так званого «позапроцесуального сервісу», про що красномовно кажуть такі речення обвинуваченого: «Дайте исходныеданные ичто выхотите.У васкакие пожелания,предложения?Как вамкомфортно,как выэто видите? Скорость вам нужна? Ну, честно говоря, это…десять процентов это так, кисленько. Если вы хотите, чтоб мы сразу все действия сделали… Вообще обычно подходят с такими вопросами двадцать, двадцать пять. Если должны».
При цьому, колегія суддів відзначає, що первинний інтерес до особи ОСОБА_10 проявив саме суддя ОСОБА_6, який проходячи повз ОСОБА_10, який перебував поблизу його кабінету двічі спитав його: «Вы ко мне?». В той же час озвучене питання ОСОБА_10 до помічниці на громадських засадах: «А ямогу сним пообщаться,реально как,реально какэто?»на думку колегії не свідчить про обов`язкову наявність прихованих мотивів з боку Болховського, так як згідно Кодексу суддівської етики, обмеження щодо заборони спілкування у позапроцесуальний спосіб адресуються саме до судді, а не заявника у справі. В той же час, ОСОБА_6, будучи суддею, який добровільно та охоче прийняв обов`язки щодо незалежного і справедливого відправлення правосуддя з дотриманням бездоганної поведінки у своїй судовій діяльності, розуміючи, що є вільним від будь-якого впливу або тиску, в силу законодавства України, в даному випадку не відмовився від такої зустрічі.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів приходить до висновку, що дії органів досудового розслідування та ОСОБА_10 не виходили за межі пасивного розслідування та не вбачає жодних активних дій ОСОБА_10, встановивши відсутність у його словах та поведінці підбурювання чи наполегливого спонукання до вчинення злочину, а також тиску з його боку на обвинуваченого, що свідчить про неспроможність твердження сторони захисту про провокацію.
Встановивши відсутність провокації з боку правоохоронних органів стосовно обвинуваченого ОСОБА_6, колегія суддів вважає за можливе надати оцінку висловленим запереченням та твердженням сторін:
Не підтвердився факт втручання правоохоронних органів в процес розподілу справ щодо визначення конкретного судді, на що посилалася сторона захисту. Жодних належних доказів на підтвердження цього факту стороною захисту не було надано, як і не було висловлено достатньо обґрунтованих сумнівів. Реальність існування заборгованості між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтверджується матеріалами судової справи та матеріалами виконавчого провадження, а вирішення питання прийняття до провадження справи чи залишення її без руху є компетенцію виключно судді і знаходиться поза межами активних чи будь-яких інших дій правоохоронних органів.
Позиція сторони захиступро порушенняправил підслідностіколегією суддівне приймається,а з урахуванням висловленої вище у вироку загальної позиції суду, здійснення слідчими Генеральної прокуратури України досудового розслідування, а не слідчими прокуратури Харківської області не є істотним порушенням прав обвинуваченого, тим більше, що 27 жовтня 2016 року Генеральним прокурором України була визначена підслідність у даному проваджені за детективами НАБУ.
Твердження сторони захисту про незаконність дій Генерального прокурора України щодо винесення постанови від 27 жовтня 2016 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 28 жовтня 2015 року є необґрунтованим, так як на думку колегії, хоч станом на 27 жовтня 2016 року жодній особі у кримінальному провадженні №42015000000000418 від 18 березня 2015 року не було повідомлено про підозру, однак, як вбачається з фабул, які зазначені у витягах з ЄРДР, основним фігурантом цього провадження є суддя Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 і беззаперечним є той факт, що дії Генерального прокурора України щодо закриття та відновлення провадження безпосередньо впливали на його права у цій справі, але, в той же час, такі дії не вплинули на справедливість кримінального провадження в цілому. Необхідно також зазначити, що рішення Генерального прокурора України від 27 жовтня 2016 року, як і рішення слідчого Генеральної прокуратури України ОСОБА_31 від 28 жовтня 2015 року про закриття провадження є процесуальними рішеннями і не є доказами у справі.
Твердження сторони захисту про те, що дії органів досудового розслідування по відношенню до судді ОСОБА_6 є нічим іншим, як політичним переслідуванням у зв`язку з ухваленням ним, як суддею Дзержинського районного суду м. Харкова, низки рішень у справах, які, на їх думку, є резонансними, колегія суддів вважає голослівним та нічим не підтвердженим, а надані стороною захисту копії прийнятих суддею ОСОБА_6 рішень у таких справах свідчить лише про виконання покладених на нього, як на суддю, обов`язків по відправленню правосуддя.
Твердження сторони захисту про незаконність постанови заступника Генерального прокурора України ОСОБА_27 від 08 квітня 2015 року про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №42015000000000418 у зв`язку з відсутністю його у складі групи прокурорів є необґрунтованим, оскільки до компетенції заступника Генерального прокурора України ОСОБА_27, як керівника органу прокуратури, в розумінні п. 9 ст.3КПК України, відноситься прийняття певних процесуальних рішень в кримінальних провадженнях, що розслідуються слідчими або прокурорами цієї прокуратури, без обов`язкового включення до складу групи прокурорів.
Твердження сторони захисту щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження процесуального рішення про залучення ОСОБА_10 до конфіденційного співробітництва не змінюють правового змісту проведених процесуальних дій в межах НСРД та не ставлять під сумнів адекватність, правову обізнаність або добровільність на проведення таких дій цієї особи. Крім того, ст. 275 КПК України не передбачено отримання заяви чи укладення угоди про конфіденційне співробітництво з особою, як не передбачено і прийняття відповідного рішення стосовно цієї обставини. В ході розгляду даного кримінального провадження була встановлена відсутність провокації з боку залученого до проведення НСРД ОСОБА_10, в тому числі і 22 травня 2015 року, а сам факт такої участі, який він підтвердив в судовому засіданні, свідчать про його добровільну згоду на участь у ній. Тобто, ОСОБА_10, надавши згоду на конфіденційне співробітництво, був залучений до участі у проведенні такої НСРД, як аудіо-, відеоконтроль особи, що не заборонено КПК України.
Твердження сторони захисту щодо незаконності постанов заступника Генерального прокурора керівника САП ОСОБА_28 від 27 липня 2017 року, 19 вересня 2017 року, 16 листопада 2017 року про продовження строку досудового розслідування кримінального провадження №42015000000000418 до чотирьох, шести та восьми місяців, оскільки стороною обвинувачення не було доведено наявності підстав, передбачених ч.1 ст. 296 КПК України, є необґрунтованими, оскільки з цих постанов вбачається, що строк досудового розслідування продовжувався у зв`язку з винятковою складністю кримінального провадження, необхідністю проведення у ньому ряду слідчих дій для забезпечення всебічного, повного і неупередженого досудового розслідування, які не могли бути здійснені чи завершені з об`єктивних причин, що узгоджується з положеннями КПК України.
Твердження сторони захисту щодо незаконності ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 09 січня 2017 року про проведення допиту свідка є необґрунтованими, оскільки в межах судового розгляду цього кримінального провадження в судовому засіданні 01 квітня 2021 року за участі обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_9 відбувся допит свідка ОСОБА_10, а тому колегія суддів вважає, що доводи стосовно незаконності зазначеної ухвали на даному етапі нівелюються вказаною обставиною.
Твердження сторони захисту щодо порушень ст. 253 КПК України відносно неповідомлення ОСОБА_6 про обмеження його конституційних прав в результаті проведення стосовно нього негласних слідчих (розшукових) дій є необґрунтованими, оскільки відомості про повідомлення обвинуваченого ОСОБА_6 в порядку ст. 253 КПК України про факт проведення стосовно нього НСРД містяться в реєстрі матеріалів досудового розслідування №42015000000000418 (перший розділ, п.19). Надати оцінку зазначеному процесуальному документу колегія суддів позбавлена можливості, оскільки прокурором він не був наданий суду.
Твердження сторони захисту, що невнесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_10 спричиняє визнання отриманих в його межах доказів недопустимими є необґрунтованими, оскільки, як було встановлено судом, в межах кримінального провадження № 42015000000000418 від 18 березня 2015 року вже розслідувались факти можливих протиправних дій судді ОСОБА_6, а саме: його причетність до вчинення корупційних кримінальних правопорушень. За таких обставин, заява ОСОБА_10 про вчинення суддею ОСОБА_6 корупційного кримінального правопорушення лише підтвердила можливу системність у його діях, що вже з`ясовувались в межах зазначеного вище кримінального провадження.
Щодо інформації, яка міститься в наданих стороною захисту роздруківках з бази АРМОР, яка, на їх думку, підтверджує неналежну поведінку ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_13, зокрема, що вони свого часу були «професійними хабародавцями» і вже приймали участь в інших кримінальних провадженнях в якості заявників (нібито у них вимагали гроші), а також їх зв`язки з правоохоронними органами (є їх агентами), колегія суддів зазначає, що така інформація не спростовує обставин, встановлених в ході розгляду кримінального провадження, а тому не приймається судом до уваги.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в ході судового розгляду прокурором були додатково надані наступні документи: постанова про залучення ОСОБА_10 до проведення НСРД від 22 травня 2015 року та постанова про розсекречення матеріальних носіїв інформації щодо проведення НСРД від 09 березня 2016 року, які колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі документи не були відкритті стороні захисту на стадії відкриття матеріалів кримінального провадження. Жодних розумних доводів щодо поважності невідкриття стороні захисту цих матеріалів протягом 6 років стороною обвинувачення не було висловлено.
На думку суду, інші досліджені документи, що знаходяться у матеріалах справи (т. 11 а.с. 49, 56, 59, 66, 77, 81-94, 98, 135-143, 146-149, 167-170, 226, 239; т. 20 а.с. 210), не містять даних, що мають значення для предмета доказування у цьому кримінальному провадженні, а тому не беруться судом до уваги.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ №42015051110000059 ВІД 31 ЖОВТНЯ 2015 РОКУ
Певною особливістю кримінального провадження №42015051110000059 від 31 жовтня 2015 року, на думку колегії суддів, є здійснення досудового розслідування на початковому етапі військовою прокуратурою сил антитерористичної операції (з 31 жовтня 2015 року по 14 грудня 2015 року).
Також у зв`язку з тим, що, за версією сторони захисту, відбулася провокація злочину правоохоронними органами, колегія суддів вважає за необхідне дослідити дане питання, з урахуванням загальної позиції, викладеної на початку вироку, та приписів діючого законодавства і практики Європейського суду з прав людини.
Надаючи загальну оцінку діям правоохоронних органів в частині внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування, колегія суддів зазначає, що порядок реалізації правоохоронними органами наданих їм повноважень щодо здійснення кримінального провадження визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КПК України).
Норми КПК України взагалі не визначають наслідків порушення правил підслідності, чіткого процесуального порядку її зміни та строків передачі матеріалів кримінального провадження до належного органу досудового розслідування.
Також положення КПК України не розрізняло та не розрізняє прокурорів за спеціалізацією, а оперує виключно поняттям «прокурор», під яким розуміється особа, яка обіймає посаду, передбачену Законом України «Про прокуратуру» та яка діє у межах своїх повноважень.
Зі змісту ст. 214 КПК України вбачається, що законодавець, з метою уникнення затягування початку досудового розслідування внаслідок тих чи інших причин, передбачає обов`язок слідчого своєчасно внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати проведення досудового розслідування, навіть якщо розслідування цього кримінального правопорушення не віднесене до його компетенції.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 жовтня 2015 року оперуповноваженим 2 сектору 2 відділу ГВ «К» Управління СБ України в Харківський області ОСОБА_43 був складений рапорт на ім`я начальника Управління начальника ГВ «К» УСБУ в Харківський області ОСОБА_44, відповідно до якого була отримана інформація щодо протиправної діяльності судді Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_6, який зловживаючи службовим становищем, з метою власного збагачення, вимагає грошові кошти з громадянина України ОСОБА_13 у розмірі 1000 доларів США за швидкий розгляд справи (цивільний позов ОСОБА_14 про усунення перешкод у користуванні майном) та ухвалення рішень на користь ОСОБА_14 .
Прохальна частина цього рапорту зводилася до наступного: «керуючись ст.ст. 214, 216 КПК України, прошу Вашого дозволу на направлення зазначеного рапорту за належністю до військової прокуратури сил АТО» (т.12 а.с. 23).
Листом №70/14-9522 від 30 жовтня 2015 року заступник начальника Управління начальника ГВ БКОЗ ОСОБА_45 направив рапорт від 30 жовтня 2015 року та заяву вх. №Б-792 від 30 жовтня 2015 року за належністю до військового прокурора сил АТО ОСОБА_46, який, згідно з відповідною резолюцією, доручив ОСОБА_47 зареєструвати викладені в них відомості в ЄРДР (т.12 а.с. 20).
31 жовтня 2015 року начальником слідчого відділу військової прокуратури сил АТО майором юстиції ОСОБА_47 на підставі заяви ОСОБА_13 були внесені відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування (т.12 а.с.13).
Такі дії слідчого ОСОБА_47, на думку колегії суддів, повністю відповідають положенням ст.214 КПК України та ч. 2 ст. 218 КПК України, відповідно до яких, якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.
Необхідно зазначити, що в даному кримінальному провадженні слідчий ОСОБА_47 виконував вказівку (резолюцію) військового прокурора сил АТО ОСОБА_46 щодо реєстрації кримінального провадження.
31 жовтня 2015 року військовий прокурор сил АТО ОСОБА_46 призначив групу прокурорів у цьому кримінальному провадженні (т.12, а.с.16).
Тобто, станом на 31 жовтня 2015 року у кримінальному провадженні №42015051110000059 були призначені слідчі та прокурори, що відповідає положенням КПК України та про що також свідчить і положення витягу з ЄРДР станом на 01 листопада 2015 року (т.12, а.с.12).
В той же час, відповідно до п.15 наказу Генерального прокурора України «Про особливості діяльності військових прокуратур» від 29 серпня 2014 року №12гн (в редакції наказу від 20 жовтня 2014 року №12гн-1), військовим прокурорам усіх рівнів у разі виявлення за наслідками здійснення наглядової перевірки кримінального правопорушення у воєнній сфері, не підслідного слідчим прокуратури, або надходження заяв та повідомлень про такі кримінальні правопорушення організовувати внесення відомостей про них до Єдиного реєстру досудових розслідувань, після чого з дотриманням правил підслідності скеровувати кримінальне провадження до органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення, про що інформувати територіального прокурора.
Мотиви, якими керувався військовий прокурор сил АТО ОСОБА_46 коли після отримання заяви ОСОБА_13 та рапорту оперуповноваженого 2 сектору 2 відділу ГВ «К» Управління СБ України в Харківський області доручив проведення досудового розслідування слідчим військової прокуратури сил АТО, невідомі та не потребують з`ясуванню, на думку колегії, оскільки жодних обґрунтованих тверджень стороною захисту по переслідуванню військовим прокурором нелегітимної мети не було надано, як і не було встановлено колегією суддів. Твердження сторони захисту, що такі дії з боку військової прокуратури сил АТО є помстою судді ОСОБА_6 також не було підтверджено жодними належними доказами.
Досліджуючи подальші прийняті рішення органом досудового розслідування до моменту визначення підслідності за НАБУ (14 грудня 2015 року), а саме постанову про контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 31 жовтня 2015 року (т.12 а.с.25-27), клопотанням про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових дій) відносно ОСОБА_6 від 31 жовтня 2015 року (т.12а.с.31-34) та прийняту ухвалу слідчого судді апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2015 року (т.12 а.с.39), доручення від 02 листопада 2015 року №05-92т (т.12 а.с.28-29), постанову про зміну групи прокурорів від 18 листопада 2015 року (т.12 а.с.18), постанову про зміну складу слідчої групи від 07 грудня 2015 року (т.12 а.с.15), лист Генерального прокурора України від 10 грудня 2015 року №05/2232вих-15 (т.12 а.с.52), постанову начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчого відділу військової прокуратури сил АТО ОСОБА_48 про визначення підслідності за НАБУ від 14 грудня 2015 року (т.12 а.с.55-56), колегія суддів, з урахуванням висловленої загальної позиції на початку вироку, приходить до висновку, що слідчі і військові прокурори діяли у повній відповідності до наданих загальних повноважень і чітко дотримувалися положень КПК України та ефективно виконували завдання кримінального провадження.
Реагуючи на твердження сторони захисту стосовно того, що ОСОБА_6 не є військовослужбовцем та не обвинувачується у вчиненні злочину, пов`язаного з військовою сферою станом на 31 жовтня 2015 року, колегія суддів зазначає, що норми положення «Про Головну військову прокуратуру Генеральної прокуратури України», яке було затверджено наказом від 06 жовтня 2015 року №249 надавало слідчому відділу, як структурному підрозділу Головної військової прокуратури формальне право проводити розслідування відносно суддів, прийнятих до провадження за окремою постановою Генерального прокурора України або Головного військового прокурора (п.4.1.1 наказу). Участь Головного військового прокурора ОСОБА_26 у цьому провадженні (звернення з клопотанням про дозвіл на проведення НСРД) тільки підтверджує загальні висновки колегії суддів, щодо правомірності такої діяльності та відсутності порушень правил підслідності.
В судовому засіданні 22 липня 2021 року був допитаний свідок ОСОБА_13 . Його показання та відповіді на поставлені сторонами кримінального провадження і судом питання можуть бути зведені наступним чином. Так, з ОСОБА_6 він познайомився ще у 2013 році в Дзержинському районному суді м. Харкова коли цей суддя розглядав цивільну справу за позовом його матері про виселення осіб з житлового приміщення, де він був представником на підставі доручення. Тоді ОСОБА_6 вимагав від нього сплатити неправомірну вигоду за прийняття рішення на користь матері. Точно не пам`ятає, але здається він сплатив ОСОБА_6 700-800 дол. США. До правоохоронного органу стосовно цієї обставини не звертався, бо не мав часу. Після цього ще декілька разів підходив до ОСОБА_6, зокрема у 2013 році також слухалась справа, у якій він був представником, однак не пам`ятає, чи надавав ОСОБА_6 неправомірну вигоду у інших справах. Десь в кінці 2015 року його батько звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом про виселення з житлового приміщення осіб. Батько надав йому доручення, тож він був представником позивача у цій справі. Справа була розподілена судді ОСОБА_6 . Пізніше він зустрів ОСОБА_6 перед слуханням справи в коридорі другого поверху суду і останній, впізнавши його, запропонував надати допомогу у розмірі 1000 дол. США за вирішення вказаної цивільної справи на користь його батька. Він не провокував ОСОБА_6 на висловлення пропозиції надати неправомірну вигоду. Не пам`ятає дослівно в чому саме проявлялася ініціатива з боку ОСОБА_6 щодо сплати грошових коштів, але приблизно він казав так: «треба вирішити питання», «будуть гроші, буде рішення», «неси гроші», «як тобі буде комфортно». У зв`язку з цим він звернувся до правоохоронного органу, точно не пам`ятає через який період після їх спілкування, припускає, що це був жовтень. Конкретний день подачі заяви також не пригадує. Пам`ятає, що звернувся до чергового, він комусь зателефонував, прийшов співробітник, а можливо і двоє. Вони прийняли у нього заяву і через деякий час запросили до СБУ ще раз, однак з якою метою уже не пам`ятає. Припускає, що можливо у день подачі заяви проводилися ще якійсь дії. Співробітники допитували його, скільки разів і чи їздив на допит до м. Києва не пам`ятає. Пригадує, що після подання заяви про вчинення кримінального правопорушення відвідував м. Краматорськ, а саме Військову прокуратуру, однак що там відбувалося також не пам`ятає. Після того, як подав заяву зустрічався з ОСОБА_6 приблизно два, а можливо і більше разів, фактично кожного разу відбувалося вимагання. Точно не пригадує, але мабуть під час їх зустрічей інших осіб не було, при цьому завжди застосовувалися засоби фіксації. Допускає, що підписував якісь документи про надання згоди на участь у НСРД, однак не пам`ятає які саме. Крім того, він здійснював власні записи розмов з ОСОБА_6 на диктофон, враховуючи те, що в 2013 році ОСОБА_6 уже вимагав від нього грошові кошти. Отже він передав ОСОБА_6 неправомірну вигоду, однак у меншому розмірі, ніж вимагалось, а саме: спочатку 500 дол. США, а потім ще 300 дол. США, оскільки 200 дол. США ОСОБА_6 йому «уступив», «зробив скидку» після їх «торгування». 500 дол. США йому надали співробітники СБУ, а 300 дол. США це його власні кошти, точніше його батька, які на той час знаходилися у нього для «вирішення цього питання». Чи були присутні поняті під час вручення йому 500 дол. США не пам`ятає. Ініціативу використати кошти батька проявив він сам, повідомивши співробітникам СБУ у день передачі коштів, що у нього є при собі кошти батька. Не пам`ятає точно, десь три-п`ять осіб були присутні при врученні йому 500 дол. США, тоді він щось підписував, допускає, що то був протокол. Кошти фарбою не помічались, здається з них робили копії у присутності понятих. Передача коштів відбувалася так: він зайшов до ОСОБА_6, який дав йому Кримінальний процесуальний кодекс, після чого він вклав у цей кодекс грошові кошти і повернув ОСОБА_6 за його вказівкою. Можливо це відбулося в кабінеті, а можливо в коридорі, він не пам`ятає. ОСОБА_6 спитав «скільки?», він відповів що «половина», тоді ОСОБА_6 сказав «коли останнє принесеш, тоді буде рішення». Наступного разу він передав ОСОБА_6 решту коштів у розмірі 300 дол. США., як саме не пам`ятає, здається віддав в руки, зустрівши, мабуть, в коридорі.
Свідок також повідомив обставини надання ним неправдивої інформації, що виправдовує ОСОБА_6, зафіксованої на відео, яке є загальнодоступним, оскільки розміщене в мережі Інтернет. Так, він пояснив, що займається перепродажем нерухомості, придбаної на кошти, отримані у спадок від бабусі, яка померла у 2014 році, і має проблеми юридичного характеру, пов`язані з цією діяльністю. У 2016 році після надання неправомірної вигоди ОСОБА_6 та його захисник на той час ОСОБА_49 запропонували свідку допомогу в межах існуючого стосовно нього кримінального провадження за ч. 3 ст. 190 КК України, яке наразі знаходиться в ОСОБА_50 суді, в обмін на надання потрібних їм показів у справі за обвинуваченням ОСОБА_6 . Про підозру у вчиненні зазначеного злочину свідка було повідомлено десь через два місяці після передання неправомірної вигоди ОСОБА_6, а тому ці обставини він пов`язує між собою. Крім того, існує кримінальне провадження, у якому він є потерпілим, стосовно незаконного заволодіння невстановленими особами його майном, майном його батьків, брата та колеги. ОСОБА_51 сам вийшов на нього, як на свідка у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6, зателефонував йому після подій передачі грошових коштів і сказав «я допоможу тобі». Спілкуючись з ОСОБА_52, він почув голос ОСОБА_6, який близько до тексту сказав «я тебя не забуду никогда, веди себя правильно с Кучером и все будет хорошо». ОСОБА_51 запропонував допомогу у вирішенні його юридичних проблем у разі, якщо він з`явиться до суду і надасть «потрібні» пояснення у справі за обвинуваченням ОСОБА_6 . На закріплення їх домовленостей ОСОБА_51 попросив у нього записати відео в якості страховки та написати заяву про вчинення злочину співробітниками СБУ на ім`я Генерального прокурора ОСОБА_26, що, на думку ОСОБА_53, надало б змогу таким чином повертати незаконно відчуженні квартири свідка (17 квартир у м. Харкові). ОСОБА_51 пояснив йому що казати, знімаючи відео, та самостійно склав і подав заяву про вчинення злочину, яку свідок лише підписав. Зазначений відеозапис був здійснений влітку 2016 року та проводився його знайомим ОСОБА_54 на телефон. Де саме відбувався запис відео не пам`ятає, але це було на вулиці, десь біля паркану. Підтвердив, що обставини відео відповідають тому, як їх описує ОСОБА_6, на ньому він проговорював написаний ОСОБА_52 та узгоджений текст стосовно того, що начебто співробітники СБУ допомагали йому, а потім погрожували, що позовів до Дзержинського районного суду м. Харкова було подано більше 20, хоча йому ця інформація не відома, оскільки до суду звертався не він як представник, а особисто його батько і яким чином подавалися позови (поштою чи особисто) не знає. Обставини, зазначені ним у цьому відео не відповідають дійсності, це було лише умовою, за якої ОСОБА_51 зобов`язувався надати йому допомогу. Домовились, що він знімає відео і висилає ОСОБА_55, оскільки останній казав: « ОСОБА_56 чтоб нас никто не увидел, потому что ты понимаешь, как бы будет не красиво, то есть, ты переобулся, получается, ну давай общаться, и то, исключительно общаться в вайбере или в телеграмме». Як сам ОСОБА_51, так і нинішній адвокат ОСОБА_6 ОСОБА_9 раніше були його захисниками. З ОСОБА_52 укладався письмовий договір про надання правової допомоги, коли точно не пам`ятає. З ОСОБА_9 угоди укладали його батьки. Адвокат ОСОБА_9 займався квартирами, більш того, в кримінальному провадженні відносно квартир є укладена з ним угода, строк дії якої ще не закінчився. Наразі це кримінальне провадження ще розслідується. ОСОБА_9 разом з ОСОБА_52 почали робити перші кроки в межах його справи, яку вони намагалися йому «порішати», «зарішати». Тобто, вказані адвокати робили щось зі свого боку, вчиняли якісь дії, а йому зі свого боку не складно було взамін дотриматися домовленостей, зокрема, він зазначив: «Записати відео? Ну пожалуйста, завтра еще попросят, еще сделаю, мне не сложно». Крім того, існує ще одне відео на 60 хвилин, що було зняте за допомогою програми скайп. Це був другий етап домовленості з ОСОБА_52, якому необхідно було підготуватися до новин в АТМ, тож відповідна інформація (її частина) є ще і у цих новинах. Зміст другого відео повністю відповідає змісту першого, а саме: стосовно ОСОБА_6, неправомірної вигоди, тобто повторюється та ж інформація, що зазначалася і у першому відео. Знімання цього відео дистанційно було бажанням ОСОБА_57 . На питання сторони захисту свідок повідомив, що знайомих в правоохоронних органах не має. З ОСОБА_58 не знайомий. ОСОБА_59 бачив коли звертався із заявою, однак особисто з ним не спілкується, у жодних відносинах з ним не перебуває. ОСОБА_60 це його знайомий, з яким він познайомився мабуть пізніше, ніж з ОСОБА_6, чим ця особа займається йому не відомо. З ОСОБА_10 не знайомий, зовсім не розуміє, хто це. Можливо впізнав би його, якщо побачив би. Так само лише за прізвищем не може сказати, чи знайомий йому ОСОБА_11, для цього йому потрібно побачити особу в обличчя. Свідок також зазначив, що не є заявником у інших справах. До обвинуваченого не має ніякої неприязні, не обмовляв його, а давав щирі показання і до допиту його ніхто не готував. Додав, що десь місяці два тому, коли він виходив з під`їзду його переслідував якийсь чоловік, а його адвокатові десь тижні два тому «пробили голову». Вважає, що існує взаємозв`язок між зазначеними подіями і даним кримінальним провадженням.
Аналіз показань свідка ОСОБА_13 .
У судовому засіданні сторона захисту поставила під сумнів достовірність показань свідка ОСОБА_13 оскільки свідок під час досудового розслідування фактично зробив заяву, що зафіксована на відео та розміщена в мережі Інтернет у відеохостингу YouTube (тобто знаходиться у загальному доступі - https://www.youtube.com/watch?v=mGBUQ4dLIcI), з наведенням виправдувальних тверджень стосовно ОСОБА_6, тобто кардинально протилежні тому, що він говорив під час судового засідання.
Так, у 2016 році свідок, заперечуючи обставини обвинувачення, записав на відео свої твердження стосовно того, що ОСОБА_6 не вчиняв жодних дій, які б свідчили про отримання неправомірної вигоди, а всі дії, які пов`язані з обвинуваченням проти нього, створені правоохоронним органом. Як було встановлено в судовому засіданні відео на якому відбувалося відібрання пояснень у ОСОБА_13 було записано в присутності та за участю обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_29 .. Ці обставини підтверджувалися вказаними особами. Натомість, під час судового розгляду кримінального провадження свідок ОСОБА_13 надав показання, що викривають обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненому кримінальному правопорушенні.
Суперечність своїх тверджень свідок підтвердив в судовому засіданні та пояснив цю обставину тим, що, записуючи відео з виправдувальною інформацією стосовно ОСОБА_6, виконував домовленості, досягнуті з адвокатом ОСОБА_29 та ОСОБА_6, задля отримання від останніх допомоги у вирішенні власних юридичних проблем кримінально-правового змісту, тобто з метою досягнення особистої вигоди від таких дій, при цьому запевнив, що його теперішні показання, які підтверджують винуватість ОСОБА_6, є правдивими.
Згідно ч.3, 4 ст.95 КПК України, свідок зобов`язаний давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду в установленому цим Кодексом порядку. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Відповідно до ч.1 ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Необхідно зауважити, що, виходячи з аналізу ч.8 ст. 95 КПК України, сторона захисту має право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.
Відповідно до ч.2 ст.96 КПК України, для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.
Таким чином, колегія суддів використовує показання свідка ОСОБА_13, надані в судовому засіданні, сприйняті судом безпосередньо, як джерело доказів. Його показання підтверджуються іншими матеріалами кримінального провадження (протоколами НСРД за 02 листопада 2015 року), а стороною захисту не спростовано достовірність показань свідка ОСОБА_13, оскільки вищезгадане відео з мережі Інтернет не є показаннями свідка, ці пояснення не є джерелом доказів. Також стороною захисту не надано доказів засудження свідка ОСОБА_13 за дачу завідома неправдивих показань, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджували б нечесність саме даного свідка.
Щодо можливої провокації
Аналізуючи наявність провокації у діях правоохоронних органів, з урахуванням висловленої загальної позиції колегії суддів у відповідному розділі вироку вище, вважаємо за необхідно оцінити розмови, які відбулися між обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_13 у повному обсязі і які були зафіксовані під час проведення НСРД, оскільки тільки так можливо зрозуміти та встановити безпосередній зв`язок між агентом, як можливим провокатором, та поведінкою ОСОБА_6 ..
В матеріалах справи містяться протоколи за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій аудіо, відеоконтроль, в яких зафіксовані розмови обвинуваченого зі свідком ОСОБА_13 за 02 листопада 2015 року, 21 грудня 2015 року, 22 грудня 2015 року, 20 січня 2016 року, 21 січня 2016 року (т.12 а.с. 1-2, 3-4, 76-77; т.11 а.с. 8-9).
Колегія суддів вважає за необхідне спочатку проаналізувати кожну розмову окремо та співставити її з баченням сторони обвинувачення загального ходу вчинення злочину, а також встановити можливі ознаки підбурювання, як тиску, прийняття ініціативи у контактах, наполегливе спонукання, звернення до почуття жалю або обіцянку фінансової вигоди з боку ОСОБА_13 .
Так,у протоколіза результатамипроведення санкціонованоїсудом негласноїслідчої (розшукової)дії аудіо,відео контрольвід 02листопада 2015року була зафіксована наступна розмова ОСОБА_13 та обвинуваченого ОСОБА_6 (мовою оригіналу), де «З» - це ОСОБА_13, «М» це ОСОБА_12, «Л» - це ОСОБА_6 (картка Мicro SD 3943, картка Micro SD 3944, DVD-R диски №№4717, 4718, 3942 (т.11 а.с. 50-55)
З. Здравствуйте можно?
Л. Да, заходите.
З. Что они, получили, не получили?
Л. Кто?
ОСОБА_61, а у нас это, заочное решение уже ввели?
ОСОБА_62 не ввели?
ОСОБА_63 я там уже редактировал?
М. Да, вы редактировали.
З. А что получается не отправили?
Л. Та нет, а когда выходные дни.
З. Я ж когда был, в среду? А, в четверг я был, в среду было заседание.
Л. Та в среду, в пятницу написали! Ну сейчас направим.
З. Сегодня отправим?
ОСОБА_64, разговор есть на две минуты.
Л. Да, (спрашивает у М) Мы сами отправим или как? Да, сами отправим.
З. Не, ну чтоб оно все правильно было, пускай через канцелярию, чтоб нам бы не затягивать.
Л. Да нет, затягивать не будем.
(Л бере зошит і з З виходить в коридор. Л ходить по коридорам суду, оглядається)
З. Что мы ищем?
Л. Та смотрю, стороны пришли или нет.
З. Может опаздывают.
(Л дає зошит З, З дістає гроші, кладе в зошит и віддає Л)
З. Тут только пятьсот.
ІНФОРМАЦІЯ_4 уйдет? Ну примерно когда сориентируйте?
Л. Ну оно ж вернется.
З. Мне б побыстрее, люди ждут.
Л. Сегодня уйдет, вот нам придет, что получено, 10 дней.
З. Ну если они придут, тогда ж им отказать в пересмотре можно?
Л. Ну если придет, тогда будем смотреть какие доводы, будем делать все поступательно.
З. Я понял, все, до свиданья.
Як стає зрозуміло з цієї зафіксованої 02 листопада 2015 року зустрічі, рішення на користь батька ОСОБА_13 вже було ухвалене, а також вбачається, що між обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_13 вже відбувалося попереднє спілкування та знайомство. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що достатніх та обґрунтованих доказів того, чого саме стосувалася попередня розмова або розмови матеріали справи не містять, за виключенням інформації, яка міститься в обвинувальному акті (т.1а.с.7,2абз.) та заяві ОСОБА_13 про висловлену ОСОБА_6 умову про необхідність передання йому 1000 доларів США за задоволення позовних вимог (т.12 а.с.21-22).
Пропозицію ОСОБА_13, адресовану судді ОСОБА_6, яка знайшла своє відображення у його фразі: «Можно, разговор есть на две минуты», колегія суддів не вважає підбурюванням або наполегливістю з боку агента, оскільки після цієї пропозиції суддя ОСОБА_6 навіть не поцікавився про що буде ця розмова, бо, як стає зрозуміло, достеменно усвідомлював, що вона буде стосуватиметься передачі коштів, а тому, спочатку пересвідчився у відсутності зайвих свідків та можливого спостереження в коридорі, без жодних питань надав свідку ОСОБА_13 зошит для такої передачі і фраза агента «Тут только пятьсот» ані скільки не збентежила суддю, він був повністю свідомий того, про що йде мова та залюбки прийняв ці грошові кошти, подякувавши у відповідь.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_6 не висловлює жодного заперечення з приводу передання неповної суми, як і не висловлює будь-яких натяків чи умов про необхідність передання йому залишку попередньо обговореної суми, що не підтверджує позицію прокуратури про вимогу ОСОБА_6 щодо необхідності надання йому загального розміру неправомірної вигоди у розмірі саме 1000 доларів США.
Фрази заявника та обвинуваченого: «Ну если они придут, тогда ж им отказать в пересмотре можно?», «Ну если придет тогда будем смотреть какие доводы, будем делать все поступательно» носять ймовірний характер та жодним чином не підтверджують наявність попередніх домовленостей.
Розмови, які відбулися 21 грудня 2015 року та 22 грудня 2015 року між обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_13 (мовою оригіналу), та зафіксовані у протоколах за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо, відео контроль від 28 грудня 2015 року, де «З» - це ОСОБА_13, «Л» - це ОСОБА_6 (картка Мicro SD 3943, картка Micro SD 3944, DVD-R диски №№ 4717, 4718, 3942 (т.11 а.с. 50-55)
З. Сергей Владимирович, я извиняюсь, можно поинтересоваться?
Л. Да.
З. Они там написали скасування заочного рішення.
Л. Ну да, когда вы там были вчера или позавчера они там написали.
З. Ну я понял, и как, как вы видите дело, будет скасовувати?
Л. Да никак, я еще не читал, заседание назначим, да и все.
З. А это в заседание надо выходить?
Л. Конечно, заседание с повідомленням сторін, вам вручается копия, можете возражение свое представить.
З. Это получится в следующем году?
Л. Заседание девочки еще не назначили, дело еще не забрали, ну в любом случае на январь назначим.
З. А можно на начало января?
Л. Я в отпуске буду, это вторая колонна января будет.
З. Не раньше.
Л. Да, Лена ты когда сможешь дату сказать, ну завтра наберете вам скажут и там надо ж будет повестки разослать.
З. Это ж мне надо будет подойти?
Л. Да, ну подойдете и отправите или мы сами отправим.
З. Ну хорошо, спасибо.
Л. До свидания.
Розмова, яка відбулася 22 грудня 2015 року між обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_13 (мовою оригіналу), та зафіксована у протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо, відео контроль від 28 грудня 2015 року, де «З» - це ОСОБА_13, «Л» - це ОСОБА_6 (картка Мicro SD 3943, картка Micro SD 3944, DVD-R диски №№ 4717, 4718, 3942 (т.11 а.с. 50-55)
Л. Что, есть дата?
З. Та хотел поинтересоваться, как вы видите ситуацию?
Л. Да никак не вижу, я ее не читал, и нет у меня сейчас времени.
З. А когда можно зайти?
Л. Я на этой недели дежурный и сегодня у меня две санкции.
З. Я понял, а когда тогда забежать?
Л. Там есть дата заседания, ну придете перед заседанием там незадолго.
З. Перед заседанием?
ОСОБА_65 ( виводить в коридор и говорить пошепки) Перед заседанием зайдите и поговорим.
З. Все, я понял, до свидания.
Аналізуючи розмови обвинуваченого та агента за 21-22 грудня 2015 року, колегія суддів не знайшла фактів підбурювання або будь-яких інших дій у поведінці ОСОБА_13, які б свідчили про наявність провокації. Як вбачається, мета цих зустрічей та предмет обговорення стосувалися факту подання відповідачами у цивільній справі заяви про перегляд ухваленого у ній заочного рішення на користь позивача та дати призначення судового засідання.
Проявлену ініціативність агента в розмовах, яка вбачається з його фраз: «ОСОБА_66, я извиняюсь, можно поинтересоваться?; Ну я понял, и как, как вы видите дело, будет скасовувати?; Та хотел поинтересоваться, как вы видите ситуацию?», колегія суддів розцінює, як достатньо активні дії агента (правоохоронних органів), але у той же час, обвинувачений ОСОБА_6, попри повідомлену інформацію про щільність графіку, дає зрозуміти агенту на його питання: «Та хотел поинтересоваться, как вы видите ситуацію?», що налаштований для обговорення умов щодо подальшого руху цивільної справи, про що яскраво свідчить його дії та фраза: «(виводитьв коридори говоритьпошепки) Перед заседанием зайдите и поговорим».
Щоб дізнатися, чи зазначені вище активні дії агента в розмовах від 21-22 грудня 2015 року мали на обвинуваченого такий вплив, що міг стати безумовною підставою для скоєння ним злочину чи обвинувачений за отримання неправомірної вигоди сам із великою готовністю узявся за це, на думку суду, необхідно проаналізувати подальші дії та зустрічі зазначених осіб 20-21 січня 2016 року.
У зв`язку з тим, що правоохоронний орган або агент не могли впливати на ініціативу відповідачів у цивільний справі щодо подання заяви про оскарження заочного рішення (матеріали справи такої інформації не містять) та не знали достеменно про такі їх наміри, на переконання колегії суду, цей факт ще раз підтверджує попередні висновки суду щодо відсутності у сторони обвинувачення достатніх та обґрунтованих доказів того, що обвинувачений ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_13 28 жовтня 2015 року про необхідність надання йому неправомірної вигоди у сумі 1000 доларів США для ухвалення заочного рішення у зазначеній цивільній справі на користь ОСОБА_14, погрожуючи тим, що не ухвалить зазначене рішення на його користь без одержання неправомірної вигоди та створить штучні перешкоди під час фактичної видачі копії судового рішення.
Підсумовуючи, суд приходить до висновку, що питання про можливість подачі відповідачами заяви про перегляд заочного рішення не входило в попередні домовленості обвинуваченого та агента, а стало для них новиною, у зв`язку з чим, подальшої правової оцінки у вироку з боку суду обов`язково потребує факт продовження правоохоронними органами фіксування неправомірних дій ОСОБА_6, за умови документування факту надання та отримання неправомірної вигоди обвинуваченим та вплив такого факту на можливе погіршення положення обвинуваченого та справедливості кримінального провадження в цілому.
Розмова, яка відбулася 20 січня 2016 року між обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_13 (мовою оригіналу), та зафіксована у протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо, відео контроль від 21 січня 2016 року, де «З» - це ОСОБА_13, «Л» - це ОСОБА_6 (картка Мicro SD 3943, картка Micro SD 3944, DVD-R диски №№ 4717, 4718, 3942 (т.11 а.с. 50-55)
С. Ну я задовольню и им напишу, что они підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.
З. Ну понятно, там ничего не потверждается, со слов только.
С. А если он допустим принесет, тогда что?
З. Это не он, это она наверно.
С. Да какая разница, один из них.
З. Так она ипотекодателем была, есть или нет, это вопрос спорный, они не пришли и у нас есть основания.
С. Ну хорошо я откажу, если они там пойдут в апеляцию…
З. Ну тогда в апелляции будем заниматься.
С. Хорошо, поддержишь?
З. Поддержим.
С. Апелляцию само собой, нас поддержите потихонечку?
З. Потихонечку это как?
ОСОБА_67 ?
ОСОБА_68, Николай это отец.
ОСОБА_69, ну тут ничего такого, ну как на власне самосознание.
З. Ну сколько?
ОСОБА_69, ну там по минимуму и если трошки добавите, будет хорошо.
З. Ну сколько?
С. Ну сколько, я вам сказал, что я приму решение отказ им.
З. Я понял.
С. Ну половинку нормально будет?
З. Половинку это сколько в смысле.
ОСОБА_69, ну что ты как этот.
З. Ну что такое половинка? В смысле пятьсот?
С. Ну да.
З. Ну давайте хотя бы триста дам?
С. Хорошо.
З. Так, когда я заберу?
С. Ухвала тебе не нужна, ее ж рассылать надо.
З. Ну она ж вступит в законную силу через пять дней.
С. После того, как они получили, они ж не пришли в заседание.
З. Замечательно, но ухвала вступает в законную силу через пять дней, то что они пришли/не пришли, это вопрос другой.
С. Ну ладно, ты сегодня зайдешь?
З. Ну завтра я зайду к вам.
С. Хорошо.
З. Так когда вступит?
С. Ну я на завтра напишу ухвалу.
З. Хорошо, все спасибо.
С. Завтра приходи.
З. Хорошо, тогда мы уходим?
С. Да.
З. Все.
Розмова, яка відбулася 21 січня 2016 року між обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_13 (мовою оригіналу) та зафіксована у протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо, відео контроль від 22 січня 2016 року, де «З» - це ОСОБА_13, «Л» - це ОСОБА_6, (картка Мicro SD 3943, картка Micro SD 3944, DVD-R диски №№ 4717, 4718, 3942 (т.11 а.с. 50-55)
З. Здравствуйте, девочки сказали, я могу только в три забрать?
С. Да, там система какое-то время была выключена.
З. В смысле система?
С. Ну у нас оно вводится туда в систему, ухвала готова, но она не введена в систему, ее пока нельзя распечатать со штрих-кодом.
З. Я понял, она вступит в законную силу с момента получения?
С. Через десять дней.
З. Тридцать дней на почте, если ее не получили?
ОСОБА_70, судова повестка.
З. Она как судебная повестка пойдет, да?
С. Ну они если вернут, то вернут не через тридцать, а через пять дней ну неделю они обычно подержат, вообще в законе написано, что прядок оскарження заочного решения, якщо відмовлено, то десять днів дается с момента отримання.
З. Но это же не заочное решение, это ухвала, решение они уже оскаржили?
С. Заочне решение оскарживается в апеляційний суд на протязі десяти дней после отримання ухвали про відмову в перегляді.
ОСОБА_71, вы посылаете повесткой?
С. Да, посылаем, оно там какое-то время, если получили, то десять дней, если не получили, вернется значит, ну шо там напишем что вступило, раз они ж уведомление получили о том что заседание, я думаю что сейчас они сегодня-завтра, после завтра начнут сами интересоваться.
З. В апелляцию побегут, тут позиция их не ясна, то не ходили, не ходили бабах давайте, давайте.
С. Я вычитал те доводы что они написали…
ОСОБА_72, я тоже их разбирал вдруг у нас взыскание было по 38, т.е. спецнорма, т.е. не распространяется, даже если она инвалид, но это все бред.
С. Может и не надо было нам в решении цеплять нормы жилищного кодекса.
З. Ну в решении мы немного переделали, да.
С. Ну что уже есть.
З. Я понял, как мы?
(«З» дістає гроші з правої кишені куртки і передає ОСОБА_73 в руку)
С. После обеда тогда появитесь.
З. В три, хорошо?
С. Да, ну в три, после трех, девчата тогда, я просто сейчас выскочу.
З. Угу.
С. Вот, я как раз в три, начало четвертого буду.
З. Хорошо, все, спасибо большое.
С. А в прочем, зачем вам эту ухвалу получать мы ее вам можем отправить, зачем она вам.
З. В принципе да, я сейчас жду только, ладно, хорошо, спасибо.
С. Счастливо.
Як вже зазначалося вище, колегія суддів вважає за необхідне проаналізувати активні дії ОСОБА_13, які були констатовані судом та їх можливий безпосередній вплив на поведінку обвинуваченого ОСОБА_6, для чого необхідно спільно проаналізувати зустрічі за 21-22 грудня 2015 року з зустрічами, які відбулися 20-21 січня 2016 року.
Подальші дії та розмови обвинуваченого ОСОБА_6 з агентом свідчать про те, що обвинувачений за власною волею бажав порушити закон та самостійно перейшов до обговорення і прохання неправомірної вигоди у ОСОБА_13, про що свідчать його фрази: «Хорошо, поддержишь?; Апелляцию само собой, нас поддержите потихонечку?; Рома ну тут ничего такого, ну как на власне самосознание; Рома ну там по минимуму и если трошки добавите, будет хорошо; Ну половинку нормально будет? Хорошо».
Також ці фрази обвинуваченого ще раз підтверджують обґрунтованість висновків суду та свідчать про відсутність достатніх відомостей в матеріалах справи про те, що обвинувачений ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_13 28 жовтня 2015 року про необхідність надання йому неправомірної вигоди у сумі 1000 доларів США для ухвалення заочного рішення, оскільки з цих розмов вбачається, що розмір і порядок надання неправомірної вигоди сторони обговорюють вперше, без прив`язки до будь-яких попередніх домовленостей.
На думку сторони захисту, ОСОБА_13 співпрацював з правоохоронними органами як негласний агент на постійній основі та брав участь у підготовчих провокаційний діях стосовно судді ОСОБА_6 шляхом подання до Дзержинського районного суду м. Харкова 25 однакових позовних заяв протягом 2015 року, а саме: 26 лютого, 27 лютого, 11 березня, 02 квітня, 07 квітня, 8 квітня, 9 квітня, 10 квітня, 14 квітня, 16 квітня (2 шт.), 17 квітня, 28 квітня (2 шт.), 29 квітня, 05 травня, 14 травня, 15 травня (2 шт.), 21 травня, 03 червня, 17 червня, 25 серпня, 26 серпня, 28 серпня, аж доки одна із них за результатами автоматизованого розподілу не потрапила у провадження судді ОСОБА_6 .
Поданими стороною захисту матеріалами підтверджується, що ОСОБА_13 подав один позов 05 лютого 2015 року до ОСОБА_15, ОСОБА_16 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який було розподілено на суддю ОСОБА_6 . Інші 26 позовів були подані його батьком ОСОБА_14 та розподілялися на інших суддів, а 31 серпня 2015 року один з них розподілений на суддю ОСОБА_6 .
При цьому, колегією суддів не встановлено мотивів подання ОСОБА_14 (позивачем) кількох десятків однотипних позовних заяв протягом шестимісячного строку, як і факту попередньої співпраці ОСОБА_13 з правоохоронними органами до 30 жовтня 2015 року. Твердження сторони захисту щодо протилежного (заздалегідь організованої провокації за участю ОСОБА_13 ) не знайшло свого підтвердження та спростовується тим фактом, що ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 від 16 лютого 2015 року було повернуто позовну заяву самого ОСОБА_13 (а не його батька) до ОСОБА_15, ОСОБА_16 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту були б доречними у випадку доведення вироком суду, який набрав законної сили, факту втручання у систему документообігу Дзержинського районного суду м. Харкова, який відбувся з метою розподілення цивільної справи саме судді ОСОБА_6, а не будь-якому іншому судді цього суду, задля подальшого спонукання його до вчинення злочину, як прояву можливих провокаційний дій. Втім, такого факту під час розгляду даного кримінального провадження колегією суддів встановлено не було, жодних доказів (обвинувального вироку, який вступив у силу) на підтвердження цієї обставини стороною захисту не надано.
Більш того, подання однією і тією ж особою численних позовів з однакових підстав ніяк не перетинається із бажанням певного судді, який в решті відкрив провадження за одним з таких позовів, отримати неправомірну вигоду за вирішення справи на користь позивача. Тобто, таке бажання не ставиться в залежність від кількості поданих позовних заяв та формується у судді самостійно, з урахуванням його морального і психологічного ставлення до свого обов`язку щодо незалежного та справедливого відправлення правосуддя.
Твердження сторони захисту про те, що дії органів досудового розслідування по відношенню до судді ОСОБА_6 є нічим іншим, як політичним переслідуванням у зв`язку з ухваленням ним, як суддею Дзержинського районного суду м. Харкова, низки рішень у справах, які, на їх думку, є резонансними, колегія суддів вважає голослівним та нічим не підтвердженим, а надані стороною захисту копії прийнятих суддею ОСОБА_6 рішень у таких справах свідчить лише про виконання покладених на нього, як на суддю, обов`язків по відправленню правосуддя.
Не вважає колегія суддів провокаціє і факт надання заявником грошових коштів, які використовувалися під час НСРД (300 доларів США) частиною підготовчих провокативних дій, оскільки таке надання не суперечить вимогам ст. ст. 271, 273 КПК України і не спричиняє істотного порушення прав обвинуваченого та саме по собі не впливає на результати відповідної слідчої дії та на волевиявлення особи, яка отримує неправомірну вигоду, на наявність чи відсутність ознак складу відповідного злочину, допустимість результатів негласної слідчої (розшукової) дії, тощо.
Не приймаєдо увагиколегія суддіві показаннясвідків ОСОБА_74, ОСОБА_75, які були надані ними 13 серпня 2021 року та свідка ОСОБА_76, надані 29 жовтня 2021 року, оскільки вказані свідки під час досліджених подій були по суті підлеглими та залежними від судді ОСОБА_6 особами. Твердження зазначених свідків щодо неодноразового відвідування ОСОБА_13 . Дзержинського районного суду (канцелярію суду, приймальню судді ОСОБА_6 ) з метою отримання інформації стосовно судді, на якого розподілялися подані від імені його батька позовні заяви, колегія суддів сприймає критично, оскільки вони не підтверджують і не спростовують винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачується, не є конкретними щодо обставин справи, а надані свідками з метою посилити позицію сторони захисту щодо провокації з боку органів досудового розслідування по відношенню до судді ОСОБА_6 .
З тих самих підстав колегія суддів не сприймає як джерело доказу та не бере до уваги показання свідка ОСОБА_29 (колишнього захисника обвинуваченого), надані останнім в судовому засіданні 23 грудня 2021 року.
Підсумовуючи, колегія суддів не знаходить ознак провокації у діях правоохоронних органів, а констатує той факт, що такі дії повністю узгоджуються з завданнями кримінального провадження.
Кваліфікація дій
Після дослідження матеріалів справи та надання оцінки доводам сторін, визначаючи кваліфікацію дій обвинуваченого, колегія суддів зазначає, що значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення полягає у тому, що ним формалізується правова позиція обвинувачення, ініціюється судовий розгляд і тим самим відкривається доступ особи до правосуддя, при цьому правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення, має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого та прокурора, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, а також для реалізації права обвинуваченого на захист.
На думку суду, твердження прокурора, які відображені у обвинувальному акті відносно того, що обвинувачений ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_13 28 жовтня 2015 року про необхідність надання йому неправомірної вигоди у сумі 1000 доларів США для ухвалення заочного рішення матеріалами справи не підтверджуються.
Не підтверджується і факт вимагання цієї неправомірної вигоди з боку обвинуваченого, оскільки матеріали кримінального провадження не містять будь-яких фактичних даних, що підтверджували б такі висловлення ОСОБА_6, які б можливо було розцінювати як погрозу вчинення дій на шкоду законним інтересам ОСОБА_14 .
В той же час, колегія суддів кваліфікує дії обвинуваченого у кп №42015051110000059, як два окремих епізоди, які не пов`язані єдиним умислом та вчинені повторно, а саме одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди у розмірі 500 доларів США для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, та прохання і одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди у розмірі 300 доларів США для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади, вчинене повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбачене ч.3 ст. 368 КК України.
На переконання колегії суддів та згідно з практикою ЄСПЛ, будь-яке продовження розслідування повинно базуватися на поважних причинах, таких як: необхідність забезпечити достатньо доказів для отримання обвинувального вироку, глибшого розуміння сутності та масштабів злочинної діяльності підозрюваного або розкриття більш широкого злочинного кола. При цьому, на думку колегії суддів, у правоохоронних органів були обґрунтовані підстави та поважні причини необхідності подальшого документування факту протиправної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 після отримання ним неправомірної вигоди від ОСОБА_13 у розмірі 500 доларів США, як мінімум, це заява та безпосередньо показання ОСОБА_13, але цих фактів явно недостатньо, щоб підтвердити у суді факт наявності єдиного умислу у обвинуваченого на вимагання у ОСОБА_13 1000 доларів США у судовому процесі.
З огляду на фактичні обставини кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 368 КК України, які встановленні судом під час дослідження доказів у судовому засіданні, суд вважає за необхідне надати характеристику основним елементам складу зазначених злочинів.
Так, кримінальній відповідальності за відповідні злочини підлягає виключно спеціальний суб`єкт, а саме службова особа, яка постійно здійснює функції представника влади.
Відповідно до п.1 примітки до ст. 364 КК України, службовими особами у ст. 368 КК України вважються особи, які постійно здійснюють функції представників влади. Судову владу реалізовують судді (ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів). Службовими особами, які займають відповідальне становище, у ст. 368 КК України є зокрема судді (п.2 примітки до ст. 368 КК України). Тобто, суддя відповідно до зазначених норм, є представником судової влади та службовою особою, що займає відповідальне становище.
ОСОБА_6 Указом Президента України №675/99 від 19 червня 1999 року «Про призначення суддів» призначений на посаду судді Дзержинського районного суду м. Харкова, а в подальшому постановою Верховної Ради України №1813-IV від 17 червня 2004 року «Про обрання суддів» обраний на посаду судді Дзержинського районного суду м. Харкова безстроково.
Тобто, ОСОБА_6, будучи суддею, здійснював функції представника судової влади, а тому на час вчинення злочинів був службовою особою, яка займає відповідальне становище.
Також судом встановлено, що ОСОБА_6 є осудною фізичною особою, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2, відомостей щодо його неосудності судом не встановлено.
Безпосереднім об`єктом кваліфікованих судом злочинів є визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів» організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Так, ОСОБА_6, як суддя місцевого суду, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зобов`язаний здійснювати правосуддя відповідно до Конституції і законів України, а судочинство відповідно до процесуального закону, при цьому, керуючись принципом верховенства права, додержуватися суддівської етики, своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати та вирішувати судові справи, відповідно до закону, з дотриманням засад і правил судочинства, виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції.
Як вбачається із встановлених судом обставин, грошові кошти в сумі 500 та 300 доларів США ОСОБА_6 отримав та прохав за прийняття відповідно до наданої йому влади судових рішень в інтересах батька ОСОБА_13 ОСОБА_14 .
Тобто, судом встановлено, що неправомірна вигода у виді грошових коштів у розмірі 500 та 300 доларів США є предметом злочинів, вчинених ОСОБА_6 .
Також, як вбачається зі встановлених судом обставин, ОСОБА_6 02 листопада 2015 року та 21 січня 2016 року отримав від ОСОБА_13 суму неправомірної вигоди у розмірі 500 доларів США та 300 доларів США відповідно, а тому з об`єктивної сторони злочини характеризуються отриманням неправомірної вигоди та проханням і отриманням неправомірної вигоди.
При цьому, ОСОБА_6, усвідомлюючи правові наслідки, які можуть настати за прийняття ним відповідних рішень за винагороду, реалізовуючи свій злочинний умисел, ухвалив такі рішення, тобто діяв умисно.
Враховуючи, що ОСОБА_6 розумів суспільну небезпеку вчинюваних ним дій, при цьому знав, що отримання неправомірної вигоди за прийняття відповідно до наданої йому влади відповідних судових рішень є незаконним, отримавши неправомірну вигоду, довів злочин до кінця та діяв з прямим умислом, а тому суд приходить до висновку, що його такі дії є винними.
При цьому, дотримуючись загальних засад кримінального провадження, практики ЄСПЛ та, з урахуванням положень ст. 337 КПК України, а також того факту, що в ході судового розгляду прокурором пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення не змінювалося, додаткового не висувалося, а здійснена судом за результатами дослідження і оцінки наданих суду доказів в їх сукупності кваліфікація виходить за межі висунутого прокурором обвинувачення та погіршує становище особи в частині встановлення кваліфікуючої ознаки повторність, а також додаткового обвинувачення у проханні неправомірної вигоди, колегія суддів позбавлена можливості визнати ОСОБА_6 винним за двома епізодами, а тому визнає доведенимнаступне формулюванняобвинувачення (перший епізод зі встановленого судом обвинувачення), яке не виходить за межі висунутого прокурором обвинувачення та було добре відомо стороні захисту, у зв`язку з чим обвинувачений мав достатньо можливостей від нього захищатися та наводити свої аргументи і доводи, зокрема: суддя Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 після надходження 31 серпня 2015 року до Дзержинського районного суду м. Харкова позовної заяви ОСОБА_14 до ОСОБА_15 та ОСОБА_16 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом виселення та розподілення її автоматизованою системою документообігу суду йому для розгляду 28 жовтня 2015 року ухвалив заочне рішення на користь позивача, за що 02 листопада 2015 року в денний час доби, знаходячись у коридорі поруч із службовим кабінетом №205 Дзержинського районного суду м. Харкова, за адресою: м. Харків, проспект Перемоги, 52-в, реалізовуючи свій злочинний умисел, діючи з прямим умислом та корисливим мотивом, отримав від ОСОБА_13, який є сином позивача ОСОБА_14 та був під контролем правоохоронних органів, неправомірну вигоду в сумі 500 доларів США, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, а саме одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади.
Визнаючи доведеним обвинувачення за першим епізодом, колегія суддів вважає за можливо надати оцінку запереченням сторони захисту, які стосуються цього епізоду та були нею висловлені в ході судового розгляду, а саме:
Щодо заперечень сторони захисту на ухвалу слідчого судді Апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2015 року про надання дозволу на проведення НСРД стосовно ОСОБА_6 .
Так, під час досудового розслідування кримінального провадження №42015051110000059 від 31 жовтня 2015 року ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2015 року було надано дозвіл на проведення НСРД стосовно ОСОБА_6 (т.12 а.с.39).
На думкусторони захисту,зазначене рішенняє незаконним,оскільки ухваленіз порушеннямвимог КПКУкраїни зарезультатом розглядуклопотання заступникаГенерального прокурораУкраїни Головного військовогопрокурора ОСОБА_26,який намомент внесенняклопотання небув процесуальнимкерівником упровадженні.Крім того,ухвала слідчогосудді Апеляційногосуду Донецькоїобласті від02листопада 2015року невідповідає вимогам ч.4ст.248,ч.1ст.372 КПК України, оскільки з її тексту незрозуміло, яке саме клопотання було предметом розгляду та чим керувався слідчий суддя під час його задоволення.
Колегія суддів з вказаними доказами сторони захисту не погоджується, оскільки відповідно доч.9ст.49Закону України«Про судоустрійі статуссуддів»,проведення стосовносудді оперативно-розшуковихзаходів числідчих дій,що можутьпроводитися лишез дозволусуду,здійснюється напідставі судовогорішення,ухваленого заклопотанням Генеральногопрокурора абойого заступника,керівника регіональноїпрокуратури абойого заступника.Тому,враховуючи,що обов`язкового включення заступника генерального прокурора до складу групи прокурорів у певному кримінальному провадженні законом не вимагається, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень сторони захисту про недопустимість доказів, отриманих під час проведення даної НСРД.
На думку колегії суддів, твердження сторони захисту стосовно того, що з тексту ухвали слідчого судді апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2015 року незрозуміло, яке саме клопотання було предметом розгляду та чим керувався слідчий суддя під час його задоволення є перебільшеними, оскільки зі змісту цієї ухвали вбачається, що до слідчого судді звернувся заступник Генерального прокурора України Головний військовий прокурор ОСОБА_26 з клопотанням про надання дозволу на проведення НСРД, за результатами розгляду якого слідчий суддя дійшов висновку про те, що воно є обґрунтованим та підлягає задоволенню, оскільки у ньому наведено достатньо підстав вважати, що під час проведення НСРД можуть бути отримані докази, які самостійно або в сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з`ясування обставин злочину або встановлення осіб, які вчинили злочин, а надані матеріали свідчать, що отримати відомості про вчинення злочину в інший спосіб неможливо та надав дозвіл на проведення НСРД, а саме: аудіо-, відеоконтролю особи; візуального спостереження за особою у публічно доступних місцях з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж та установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу абонентського номеру; обстеження службового кабінету у відношенні ОСОБА_6 .
Щодо посилання сторони захисту на незаконність постанови від 31 жовтня 2015 року про проведення негласної слідчої (розшукової) дії- контроль за вчиненням злочину
31 жовтня 2015 року в рамках кримінального провадження №42015051110000059 начальником відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчого відділу Військової прокуратури сил АТО ОСОБА_77 прийнято постанову про проведення негласної слідчої (розшукової) дії контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту (т.12 а.с. 25-27).
Сторона захисту зазначила, що постанова є незаконною і необґрунтованою, оскільки прийнята прокурором ОСОБА_48 під час здійснення досудового розслідування не уповноваженим органом (до моменту зміни підслідності, згідно постанови від 14 грудня 2015 року), а сам прокурор ОСОБА_48, не зважаючи на необхідність зміни підслідності кримінального провадження, не прийняв відповідного рішення.
З вказаними доводами сторони захисту колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 31 жовтня 2015 року до ЄРДР внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.3 ст. 368 КК України та присвоєно №42015051110000059. Органом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні визначена Військова прокуратура сил антитерористичної операції. Також 31 жовтня 2015 року постановою військового прокурора сил антитерористичної операції ОСОБА_46 у цьому кримінальному провадженні призначено групу прокурорів та старшим прокурором групи визначено начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчого відділу військової прокуратури сил антитерористичної операції ОСОБА_48 (т. 12 а.с. 12, 16-17).
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст. 271 КПК України, контроль за вчиненням злочину може здійснюватися у випадках наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин та проводиться у формі спеціального слідчого експерименту. Право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину має виключно прокурор (ч.4 ст. 246 КПК України).
Постанова від 31 жовтня 2015 року прийнята в межах кримінального провадження №42015051110000059 від 31 жовтня 2015 року під час проведення досудового розслідування за ч.3 ст. 368 КК України прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні ОСОБА_77, що не суперечить вимогам КПК України, а тому підстави для визнання даної постанови прокурора незаконною відсутні.
Щодо конфіденційного співробітництва ОСОБА_13 .
Посилання сторони захисту на відсутність в матеріалах кримінального провадження №42015051110000059 від 31 жовтня 2015 року процесуального рішення слідчого чи прокурора про залучення ОСОБА_13 до конфіденційного співробітництва є такими, що підлягають перевірці колегією суддів.
Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вони не містять будь-яких відомостей про факт залучення ОСОБА_13 до конфіденційного співробітництва під час проведення НСРД аудіо, відео контролю ОСОБА_6 02 листопада 2015 року у адміністративному приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова за адресою: проспект Перемоги, 52-В, м. Харків, у якій він брав участь, при цьому містять протокол за результатами проведення такої НСРД.
З приводу цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно п. 14 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», для вирішення завдань оперативно-розшукової діяльності оперативним підрозділам надано право використовувати конфіденційне співробітництво згідно з положеннями ст. 275 КПК України. Під конфіденційним співробітництвом слід розуміти негласні відносини, що встановлюються уповноваженими органами з повнолітньою дієздатною особою і на засадах добровільності та конспіративності використовуються для вирішення завдань кримінального провадження. Слідчий має право використовувати інформацію, отриману від осіб, з якими встановлено конфіденційне співробітництво під час проведення НСРД, або залучати їх до проведення таких дій.
Згідно з позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду щодо застосування відповідних положень КПК України (справа № 558/1199/16-к від 18 грудня 2019 року), заявник та свідок, який є іншою особою в контексті ч. 6 ст. 246 КПК України, може залучатися до проведення НСРД тільки за рішенням слідчого чи прокурора (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №700/361/17).
Тобто, відсутність в матеріалах провадження процесуального рішення слідчого чи прокурора про залучення ОСОБА_13 до проведення НСРД 02 листопада 2015 року не відповідає положенням зазначеної норми КПК України та судовій практиці.
Разом з тим, з приводу порушення порядку отримання доказів та оцінки таких порушень слід зазначити, що Верховний Суд у своїй постанові від 01 грудня 2020 року у справі №318/2921/18 звернув увагу на те, що норми ст. 87 КПК України не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК України, істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
На переконання суду, зазначене вище недотримання органом досудового розслідування норм кримінального процесуального законодавства під час залучення особи до конфіденційного співробітництва не є істотним, оскільки не зумовлює порушення прав та свобод людини, гарантованих законами, Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а тому не має наслідком визнання результатів проведеної НСРД недопустимими доказами.
Та обставина, що в матеріалах справи відсутні підтвердження встановлення конфіденційного співробітництва з особою не змінюють правового змісту проведених процесуальних дій в межах НСРД та не ставлять під сумнів адекватність, правову обізнаність або добровільність на проведення таких дій цієї особи.
Крім того, слід зауважити, що ст. 275 КПК України не передбачено отримання заяви чи укладення угоди про конфіденційне співробітництво з особою, як не передбачено і прийняття відповідного рішення стосовно цієї обставини.
Колегія суддів також враховує, що в ході розгляду даного кримінального провадження була встановлена відсутність провокації з боку залученого до проведення НСРД ОСОБА_13, в тому числі і 02 листопада 2015 року, а сам факт такої участі, який він підтвердив в судовому засіданні, свідчить про його добровільну згоду на участь у ній.
На думку колегії суддів, оскільки залучення ОСОБА_13 02 листопада 2015 року до НСРД без документального підтвердження його конфіденційного співробітництва, але за його згодою, не заборонено КПК України, то дане порушення є формальним і не відміняє факту проведення такої НСРД, а тому не впливає на допустимість доказів у цьому кримінальному провадженні.
Щодо порушення строків передачі протоколів про проведення НСРД прокурору
Колегія суддів не погоджується з доводами сторони захисту про наявність підстав визнавати істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону недотримання органом досудового розслідування 24-годинного строку передачі прокурору протоколу від 02 листопада 2015 року про результати НСРД у вигляді аудіо, відеоконтролю за особою (ч. 3 ст. 252 КПК України, п. 4.3 Інструкції «Про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні). Допущене органом досудового розслідування порушення чітко визначеного кримінальним процесуальним законом строку, порушує форму кримінального процесу, невід`ємною складовою якої є встановлені законом строки передачі прокурору протоколу про проведення НСРД та може впливати на оперативність досудового розслідування і своєчасність прийняття рішень прокурором задля його забезпечення. При цьому, таке порушення не має суттєвого впливу на права обвинуваченого ОСОБА_6, зокрема й на захист, а отже, не містить ознак істотного порушення кримінального процесуального закону внаслідок цього.
Щодо невідповідності протоколів вимогам КПК України
На думку колегії суддів, є необґрунтованими доводи сторони захисту про відсутність у матеріалах досудового розслідування кримінального провадження №42015051110000059 від 31 жовтня 2015 року оригіналів звуко-, відеозаписів, виготовлених під час проведення НСРД, а встановити походження наявних матеріальних носіїв інформації, на їх думку, не можливо через відсутність ідентифікаційних ознак процесуальних дій, за результатами проведення яких останні було виготовлено. При цьому захист також посилається на те, що у протоколах НСРД відсутні характеристики технічних засобів фіксації, які застосовувалися при проведенні процесуальних дій, а також додатки, долученні у порядку та на підставі ст. ст. 105, 252 КПК України.
Доводи захисту мають спиратися на об`єктивні дані, переконливо підтверджуватися іншими доказами у справі, або обґрунтовуватися відповідними технічними висновками спеціалістів на засадах змагальності в кримінальному процесі. Оскільки об`єктивних даних про відсутність в матеріалах справи оригінальних матеріальних носіїв інформації, виготовлених під час проведення НСРД стороною захисту надано не було, то їх доводи, на переконання суду, є виключно припущенням. Звуко- та відеозаписи, дослідженні в судовому засіданні відповідно до вимог ст. 359 КПК України, не викликають сумнівів у їх достовірності.
Щодо доводів захисту про відсутність в протоколах НСРД характеристики технічних засобів фіксації, то незазначення інформації про технічні засоби фіксації проведення НСРД аудіо, відеоконтролю особи не впливають на їх зміст та не є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що тягне за собою визнання відповідних доказів недопустимими.
З приводу твердження захисту про відсутність зазначення у протоколах НСРД долучених до них додатків, колегія суддів зазначає, що ці додатки є окремими електронними документами, на яких, як і на письмових протоколах НСРД, ґрунтується висновок суду про доведеність певних обставин сторони обвинувачення. Дослідження цих електронних документів здійснювалося судом одночасно з дослідженням змісту відповідних протоколів НСРД у письмовому вигляді, а інформація, яка знаходилася на відповідних носіях, у повній мірі (з врахуванням незначних, суто технічних розбіжностей і окремих помилок) відповідає змісту письмових протоколів НСРД, наявних у матеріалах кримінального провадження. Тобто, в ході розгляду справи суд дослідив законність походження даних електронних носіїв, що є додатками до протоколу НСРД від 02 листопада 2015 року та пересвідчився у достовірності інформації, яка на них міститься. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не зазначення додатків до протоколу із конкретними номерами флешкарт саме по собі не тягне за собою визнання відповідних доказів недопустимими.
Щодо не набуття обвинуваченим процесуального статусу підозрюваного
Оцінюючи доводи сторони захисту щодо ненабуття ОСОБА_6 процесуального статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні з тих підстав, що в порушення вимог кримінального процесуального закону, повідомлення про підозру судді ОСОБА_6 було вручено не в день його складання і не особисто керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ГПУ ОСОБА_28, а за його дорученням детективом НАБУ ОСОБА_78, що, на переконання сторони захисту, є істотним порушенням прав і свобод обвинуваченого, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (ч.6 ст. 368 КПК України).
Так, відповідно до висновків про застосування норм права, зроблених у постанові Великої Палати Верховного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 536/2475/14-к, Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити вручення прийнятого (складеного) та підписаного ними повідомлення про підозру судді суб`єкту, уповноваженому здійснювати процесуальні дії у конкретному кримінальному провадженні. Вручення повідомлення про підозру судді уповноваженим суб`єктом за умови, що таке рішення було прийняте (складене) та підписане саме Генеральним прокурором або його заступником, не порушує гарантії суддівської незалежності.
Враховуючи вищевикладене суд не може застосовувати це ретроспективно, але при цьому враховує, що норми закону, на які посилається, в тому числі, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, діяли і на момент повідомлення про підозру обвинуваченому, тому суд вважає за можливе констатувати відсутність порушень гарантії суддівської незалежності обвинуваченого ОСОБА_6 під час повідомлення йому про підозру.
Крім цього, на думку суду, саме по собі вручення тексту повідомлення про підозру судді іншим суб`єктом, за умови, що його було прийнято, перевірено, складено та підписано уповноваженим на це ст. 481 КПК України суб`єктом, не порушує гарантії суддівської незалежності, яка забезпечується на початковому етапі волевиявлення особи щодо повідомлення про підозру судді.
Не знайшли свого підтвердження і твердження сторони захисту про те, що повідомлення про підозру було вручено ОСОБА_6 не в день його складання, з посиланням на те, що листом НАБ України від 27 січня 2016 року проект такого повідомлення був направлений для погодження керівнику САП ГПУ, а 01 лютого 2016 року уже погоджене повідомлення про підозру було передано до НАБУ, в той час як обвинуваченому його вручили тільки 04 лютого 2016 року. На думку колегії суддів, зазначені аргументи сторони захисту не доводять того, що повідомлення про підозру ОСОБА_6 було вручено не в день його підписання керівником САП ГПУ ОСОБА_28, а зазначена ними переписка свідчить лише про підготовку самого проекту такого повідомлення із зазначенням усіх необхідних реквізитів, що не заборонено КПК України.
Щодо підстав внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення
В матеріалах кримінального провадження №42015051110000059 міститься витяг з ЄРДР, сформований 01 листопада 2015 року. Згідно з цим витягом, підставою для реєстрації 31 жовтня 2015 року кримінального провадження стали матеріали правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень. Відповідно до зазначеної фабули, особа, яка займає відповідальне становище, вимагає та має намір найближчим часом отримати від одного із громадян неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів за вчинення такою особою в інтересах цього громадянина будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища (т. 12 а.с. 12).
Водночас, згідно з повідомленням про початок досудового розслідування начальника слідчого відділу Військової прокуратури сил АТО ОСОБА_47 від 31 жовтня 2015 року, реєстрацію цього кримінального провадження проведено ним на підставі заяви ОСОБА_13, з якої вбачається, що суддя Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 вимагає від нього грошові кошти у розмірі 1000 доларів США за швидкий розгляд та прийняття рішення на користь останнього (т. 12 а.с. 13).
Отже, із наведених матеріалів вбачається, що підстава внесення відомостей в ЄРДР, зазначена під час реєстрації кримінального провадження, і та, яка вказана в повідомлені про початок досудового розслідування, різняться між собою.
Враховуючи те, що в ході судового розгляду колегією суддів встановлено, що відомості, які були внесенні до ЄРДР та відображені у повідомленні про початок досудового розслідування, стосуються одних і тих самих обставин вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, то зазначення різних підстав початку досудового розслідування (самостійне виявлення злочину правоохоронним органом і повідомлення про вчинення злочину заявником), на думку суду, хоч і є процесуальним недоліком органів досудового розслідування, однак таким, що не створює будь-яких наслідків та не має суттєвого впливу на права обвинуваченого ОСОБА_6, а отже, не містить ознак істотного порушення кримінального процесуального закону внаслідок цього.
Щодо посиланняна листВищого спеціалізованогосуду України від 13 вересня 2016 року
Посилання сторони захисту на лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2016 року, відповідно до якого проведення окремих слідчих (розшукових) дій, заходів забезпечення кримінального провадження тощо органом, до компетенції, якого згідно із процесуальним законодавством, не віднесено його здійснення, порушує загальні засади законності здійснення кримінального провадження, закріплені у ст. 9 КПК України, та унеможливлює виконання завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК України, колегія суддів до уваги не приймає з наступних підстав.
Під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимогКонституції України,КПК України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України,вимог іншихактів законодавства(ст.9КПК України). Зі змісту ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судами при застосуванні норм права враховуються висновки щодо такого застосування, викладені у постановах Верховного Суду.
Втім, стороною захисту на підтвердження своєї позиції до суду надано лист, з якого вбачається, що він складений Заступником голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_79 у відповідь на звернення Заступника Генерального прокурора України керівника САП ОСОБА_28 від 25 серпня 2016 року щодо окремих питань, пов`язаних із процесуальними наслідками порушення правил підслідності під час досудового розслідування. Цей лист не є нормативно-правовими актам, актом правосуддя, не постановлений іменем держави, тому не має обов`язкової сили, а носить виключно роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і може свідчити лише про відсутність єдиної практики в застосуванні певних норм права.
Щодо виконання доручення на проведення слідчих (розшукових) дій іншим органом
Посилаючись на недопустимість доказів, отриманих внаслідок проведених слідчих дій на підставі доручення начальника слідчого відділу Військової прокуратури сил АТО ОСОБА_47 від 31 жовтня 2015 року №04-/0059/кп/вих-15, сторона захисту зазначає, що це доручення виконане неуповноваженим органом, оскільки проведення вказаних слідчих дій було доручено оперативному підрозділу ОШ ЦУ СБУ в районі проведення АТО на території Донецької та Луганської областей, а фактично виконане Управлінням СБУ в Харківській області, про що свідчить лист Заступника начальника ГВ БКОЗ Управління СБУ в Харківській області ОСОБА_80 від 31 жовтня 2015 року №70/14-9523, адресований слідчому ОСОБА_47 на виконання зазначеного доручення.
Проте, колегія суддів не вбачає у зв`язку з цим будь-яких істотних порушень процесуального законодавства, оскільки, зі змісту п.3.8 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, уповноважений оперативний підрозділ для виконання доручення слідчого, прокурора з урахуванням необхідності забезпечення умов для проведення негласних слідчих (розшукових) дій може залучити на підставі свого завдання відповідні оперативні та оперативно-технічні підрозділи. Підстави їх залучення до проведення певної слідчої дії не впливають на допустимість відповідних доказів, оскільки такі документи не відносяться до безпосередніх процесуальних підстав проведення цієї слідчої дії, а тому цей факт не може вважатись істотним порушенням конституційних прав обвинуваченого і, як наслідок, не тягне за собою визнання доказів недопустимими відповідно до положень ст. 87 КПК України.
Щодо направлення матеріалів НСРД неуповноваженій особі
Твердження сторони захисту про наявність процесуального порушення у зв`язку з направленням матеріалів НСРД слідчому ОСОБА_81, який не входив до складу групи слідчих у кримінальному провадженні №42015051110000059, колегією суддів сприймаються критично, оскільки отримання таких документів цим слідчим жодним чином не вплинуло на їх долучення до справи, оскільки матеріали цього кримінального провадження містять в собі розсекречені результати проведених НСРД.
Щодо грошових коштів, як предмету неправомірної вигоди
На думку колегії суддів, посилання сторони захисту на відсутність в матеріалах кримінального провадження документального підтвердження походження грошових коштів, які були вручені ОСОБА_6 як неправомірна вигода (відповідних квитанцій, корінців платіжних доручень чи видаткових ордерів) та які використовувалися під час проведення НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину, як на істотне порушення вимог процесуального закону, є безпідставним.
Так, з протоколу огляду, копіювання та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів грошових купюр від 02 листопада 2015 року вбачається, що грошові кошти в сумі 500 дол. США, які були вручені ОСОБА_13 для здобуття даних про факт отримання від нього ОСОБА_6 грошової винагороди, належать Фінвідділу Управління СБ України в Харківській області (т.12 а.с. 7-8). Зазначене в ході розгляду кримінального провадження в суді підтвердив прокурор, як і те, що 300 дол. США, які використовувалися ОСОБА_13 під час проведення НСРД, належали останньому.
Крім того, слід зазначити, що КПК України не містить прямої вказівки на необхідність підтвердження походження грошових коштів, які використовуються органом досудового розслідування під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді контролю за вчиненням злочину, не містить такої вимоги і Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні. Їх надання заявником не суперечить вимогам ст. ст. 271, 273 КПК України і не спричиняє істотного порушення прав обвинуваченого та саме по собі не впливає на результати відповідної слідчої дії. Належність чи неналежність відповідних грошових коштів органу досудового розслідування не входить до обсягу обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог ст. 91 КПК України, оскільки відомості про походження таких грошових коштів жодним чином не впливають на волевиявлення особи, яка отримує неправомірну вигоду, на наявність чи відсутність ознак складу відповідного злочину, допустимість результатів негласної слідчої (розшукової) дії. Надання заявником власних грошових коштів для проведення відповідної НСРД не свідчить про її незаконність в цілому, а лише може вплинути на оцінку характеру дій такого заявника при вирішенні питання про наявність провокації.
Також під час розгляду кримінального провадження сторона захисту посилалася на те, що у відеоматеріалах НСРД не зафіксовано наявність грошових коштів як матеріальних об`єктів, які нібито передавав заявник та отримував ОСОБА_6 (вид валюти, кількість купюр, номінал та ідентифікаційні ознаки банкнот), а те, що ОСОБА_6 одержав неправомірну вигоду вбачається лише з показань однієї особи заявника ОСОБА_13 .
Із вказаними доводами захисту колегія суддів не погоджується та вважає за необхідне зазначити наступне.
Підтвердженням того, що ОСОБА_6 одержав саме грошові кошти, які надав йому в якості неправомірної вигоди ОСОБА_13 (500 дол. США) слугують результати НСРД контроль за вчиненням злочину. Так, 02 листопада 2015 року у ході НСРД було проведено огляд, копіювання та вручення ОСОБА_13 заздалегідь ідентифікованих засобів грошових купюр, які являють собою долари США номіналом 100 дол. США у кількості 5 купюр на загальну суму 500 дол. США. Те, що ОСОБА_13 передав ОСОБА_6 зазначені кошти та факт усвідомлення ОСОБА_6 того, що він їх одержує від ОСОБА_13, підтверджується переглянутими в судовому засіданні електронними носіями за результатами проведення аудіо- та відеоконтролю ОСОБА_6 (зустрічі між ним та ОСОБА_13, яка відбулася 02 листопада 2015 року в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова), зокрема поведінкою ОСОБА_6, який взяв зошит і вийшов з ОСОБА_13 в коридор, де оглянувшись, дав його останньому, а ОСОБА_13 в свою чергу дістав гроші, поклав їх в зошит і передав його назад ОСОБА_6, а також фразою ОСОБА_13 : «Тут только пятьсот», і ОСОБА_6 у відповідь: «Спасибо».
Щодо наявності грошових коштів як неправомірної вигоди у сумі 300 дол. США, то, з переглянутих в судовому засіданні електронних носіїв за результатами проведення НСРД (зустрічі між ОСОБА_6 та ОСОБА_13, яка відбулася 20 січня 2016 року в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова) вбачається домовленість між ОСОБА_6 та ОСОБА_13 про неправомірну вигоду в розмірі «триста», зокрема наступними фразами: ОСОБА_6 : «… нас поддержите потихонечку?», ОСОБА_13 : «Ну давайте хотя бы триста дам?», ОСОБА_6 : «Хорошо». Далі, 21 січня 2016 року, органами досудового розслідування були оглянуті, відкопійовані та поміщенні до кишені куртки ОСОБА_13 грошові кошти в сумі 300 дол. США (банкноти по 100 дол. США в кількості 3 штуки), що зафіксовано у відповідному протоколі огляду предметів. З переглянутих відеоматеріалів НСРД вбачається як 21 січня 2016 року ОСОБА_13 в коридорі Дзержинського районного суду м. Харкова дістав грошові кошти з кишені і передав їх ОСОБА_6 в руки. Після цього, в ході проведення обшуку службового кабінету судді ОСОБА_6, останній дістав з кишені і поклав на стіл, крім інших речей, три купюри по 100 дол. США кожна, серійні номери яких відповідають купюрам, зафіксованим у протоколі огляду від 21 січня 2016 року.
Тобто, підсумовуючи, колегія суддів приходить до висновку, що зміст зафіксованих під час НСРД розмов та поведінка ОСОБА_6 вказують на те, що він отримав від ОСОБА_13 в якості неправомірної вигоди 02 листопада 2015 року грошові кошти в розмірі 500 дол. США, а 21 січня 2016 року 300 дол. США.
З цих же підстав колегія суддів вважає, що посилання сторони захисту про те, що в службовому кабінеті судді ОСОБА_6 органами досудового розслідування були вилученні його власні кошти, а не ті, які були зафіксовані у протоколі огляду від 21 січня 2016 року, є безпідставними.
Твердження про те, що в ході огляду вилучені у ОСОБА_6 кошти були підмінені на зафіксовані у цьому протоколі купюри, що, на їх думку, підтверджується переглянутим в судовому засіданні відеозаписом обшуку, з якого вбачається, що грошові кошти (три купюри по 100 дол. США), які лежали на столі у службовому кабінеті ОСОБА_6, в ході проведення обшуку виявилися перевернутими на інший бік без зафіксованої причини такої дії, на думку колегії суддів, є голослівними.
Так, оглянуті в судовому засіданні вилучені під час обшуку кабінету три купюри по 100 дол. США кожна відповідають купюрам, оглянутим і зафіксованим органами досудового розслідування у протоколі огляду від 21 січня 2016 року. Будь-яких зауважень у протоколі обшуку з приводу неправильної фіксації у ньому вилучених у ОСОБА_6 коштів (трьох купюр по 100 дол. США) останнім не зроблено.
Посилання сторони захисту, що в ході перегляду відеозапису обшуку не зафіксовано як ці грошові кошти, знаходячись розкладеними на столі, виявилися перегорнутими на інший бік, що, на їх думку, підтверджує факт підміни, колегія суддів не бере до уваги, оскільки судом в судовому засіданні в ході дослідження вказаного відеозапису не встановлено такого факту підміни грошових коштів.
Висновки суду щодо винуватості обвинуваченого по першому епізоду підтверджуються і фактичними даними, які містяться у зібраних органом досудового розслідування та досліджених судом доказах, а саме:
-протоколі зарезультатами проведенняНСРД аудіо,відео контроль ОСОБА_6 від 02 листопада 2015 року (т. 12 а.с. 1-2);
-протоколі прорезультати контролюза вчиненнямзлочину від 02 листопада 2015 року (т. 12 а.с. 5-6);
-протоколі огляду,копіювання тавручення заздалегідьідентифікованих засобів грошовихкупюр від 02 листопада 2015 року (т. 12 а.с. 7-10);
-матеріальних носіях інформації - картках пам`яті Micro SD: №№ 6467, 6468 від 02 листопада 2015 року (т. 12 а.с. 10а);
-протоколі оглядувід 03березня 2016року (карти пам`яті MicroSD № 6467 від 02 листопада 2015 року) (т. 12 а.с. 97-99);
З метою оцінки вказаних доказів за ознаками належності, допустимості та достовірності, встановлення інших обставин, що мають значення для цього кримінального провадження, а також вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, судом досліджено такі процесуальні рішення, документи та інші матеріали:
-витяг з ЄРДР, сформований 01 листопада 2015 року (т. 12 а.с. 12);
-повідомлення про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні (т. 12 а.с. 13);
-постанова начальникаСВ військовоїпрокуратури силАТО ОСОБА_82 про визначенняскладу слідчоїгрупи від 07 грудня 2015 року (т. 12 а.с. 15);
-постанова військового прокурора сил АТО ОСОБА_46 про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 31 жовтня 2015 року (т. 12 а.с. 16-17);
-постанова військовогопрокурора силАТО ОСОБА_46 про змінускладу групипрокурорів укримінальному провадженніта визначеннястаршого прокурорагрупи від 18 листопада 2015 року (т. 12 а.с. 18-19);
-заява ОСОБА_30 про вчинення кримінального правопорушення від 30 жовтня 2015 року (т. 12 а.с. 21-22);
-рапорт оперуповноваженого 2 сектору 2 відділу ГВ «К» УСБУ в Харківській області ОСОБА_83 начальнику ГВ «К» УСБУ в Харківській області ОСОБА_44 про отримання головним відділом «К» УСБУ в Харківській області інформації щодо протиправної діяльності судді Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 (т. 12 а.с. 23);
-постанова прокурорау кримінальномупровадженні ОСОБА_48 від 31жовтня 2015року пропроведення НСРД контрольза вчиненнямзлочину (т. 12 а.с. 25-27);
-доручення УправліннюСБУ вХарківській областівід 02листопада 2015року №05-92Тпро проведенняНСРД упорядку ст.36КПК України (т. 12 а.с. 28-29);
-клопотання заступникаГенерального прокурораУкраїни Головного військовогопрокурора ОСОБА_26 від 31жовтня 2015року продозвіл напроведення НСРДстосовно ОСОБА_6 (т. 12 а.с. 31-34);
-ухвала слідчого судді Апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2015 року про надання дозволу на проведення НСРД стосовно ОСОБА_6 (т. 12 а.с. 39);
-постанова начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях СВ військової прокуратури сил АТО ОСОБА_48 від 14 грудня 2015 року про визначення підслідності кримінального провадження (т. 12 а.с. 55-56);
-довідка КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер» від 28 січня 2016 року №630 (т. 13 а.с. 13);
-довідка КЗОЗ «Харківський міський психоневрологічний диспансер №3» від 29 січня 2016 року №593 (т. 13 а.с. 14);
-копія характеристики ОСОБА_6 з місця роботи (т. 13 а.с. 15);
-вимога УІЗ ГУНП в м. Києві від 02 лютого 2016 року №041-192/2531 стосовно ОСОБА_6, на звороті довідка ОСК МВД України від 20 лютого 2016 року №445-09022016/80210 (т. 13 а.с. 16);
-копія особовоїкартки ОСОБА_6 (т. 13 а.с. 17-18);
-копія сертифіката про проходження ОСОБА_6 профілактичного наркологічного огляду від 14 березня 2014 року (Серія 12ЯЯЦ №820215) (т. 13 а.с. 19);
-копія медичної довідки про проходження ОСОБА_6 обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 14 березня 2014 року (Серія 12ЯЯЦ №035429) (т. 13 а.с. 20);
-копія указу Президента України від 19 червня 1999 року «Про призначення суддів» (т. 13 а.с. 21);
-копія постановиВерховної РадиУкраїни «Прообрання суддів» (т. 13 а.с. 22);
-копія паспорта ОСОБА_6 (т. 13 а.с. 23-24);
-копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_6 від 12 липня 1999 року (т. 13 а.с. 25);
-довідка КЗОЗ «Харківська міська поліклініка №8» від 25 січня 2016 року (т. 13 а.с. 26);
Оскільки судовий розгляд проводиться лише в межах пред`явленого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, відповідно якого було вчинено один злочин, а під час судового розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що дії ОСОБА_6 необхідно кваліфікувати, як два окремих злочини, тому необхідності оцінювати матеріали сторони обвинувачення, які стосується другого епізоду (300 доларів США) не має, але вважає за можливе надати оцінку запереченням сторони захисту з цього приводу.
Щодо визнання протоколу обшуку від 21 січня 2016 року недопустимим доказом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За результатами дослідження протоколу обшуку службового кабінету судді ОСОБА_6 і відеозапису до нього стороною захисту поставлено під сумнів їх допустимість через істотні, на їх думку, порушення прав та свобод людини, а також вимог кримінального процесуального закону (т.12 а.с. 92-96).
Зокрема, обвинуваченим та його захисником звернуто увагу суду на те, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 20 січня 2016 року надано дозвіл детективам НАБУ на проведення обшуку у службовому приміщенні №205 Дзержинського районного суду м. Харкова, яке, як зазначив обвинувачений, є приймальною його кабінету, в той час коли сам обшук проводився у його службовому кабінеті №206, тобто без відповідного судового дозволу, а тому є незаконним, що зумовлює визнання доказів, здобутих у ході такого обшуку, недопустимими.
Оцінюючи доводи сторони, суд зазначає таке.
З тексту клопотання заступника Генерального прокурора України керівника САП ОСОБА_28 про проведення обшуку вбачається, що під час розслідування даного кримінального провадження виникла необхідність у проведенні обшуку за місцем роботи судді ОСОБА_6, яким є Дзержинський районний суд м. Харкова (м. Харків, проспект Перемоги, 52-В), при цьому вказано, що згідно з листом Управління СБУ в Харківській області від 31 жовтня 2015 року №70/14-9523, службовий кабінет судді ОСОБА_6 розташований за цією адресою, номером якого є 205. У прохальній частині клопотання мова йде про надання дозволу на проведення обшуку у всіх службових приміщеннях Дзержинського районного суду м. Харкова. У зв`язку з цим, з метою недопущення порушення майнових прав осіб, які не мають відношення до цього кримінального провадження, слідчий суддя прийшов до висновку про часткове задоволення клопотання, а саме: в частині надання дозволу на обшук лише у службовому кабінеті судді ОСОБА_6, що відповідно до клопотання має номер 205. Тобто, при наданні дозволу на обшук основна прив`язка була до службового кабінету Дзержинського районного суду м. Харкова, яким фактично користується суддя ОСОБА_6, а не до номера такого кабінету.
Як вбачаєтьсяз переглянутихв судовомузасіданні відеозаписівза результатамипроведених вмежах кримінальногопровадження НСРДта,що підтверджуєтьсяпоказаннями свідків ОСОБА_84, ОСОБА_75 та ОСОБА_76,службові кабінети№205та №206у Дзержинськомурайонному судім.Харкова розташованіодин заодним,а саме:кабінет №205є прохіднимта виступаєприймальною кабінетусудді ОСОБА_6 №206,який знаходитьсяза цієюприймальною вглибприміщення.У приймальні(кабінет №205) розміщувались робочі місця секретаря, помічника судді ОСОБА_6, тобто офісу судді, який займався спільною з ним діяльністю. Номерні таблички до цих двох кабінетів встановлені на стіні біля входу лише до кабінету приймальні, оскільки, як уже зазначалось, кабінет судді розташований безпосередньо за цією приймальною.
З огляду на викладене, на переконання колегії суддів, ці два кабінети нерозривно пов`язані між собою (є невід`ємними частинами один одного), а тому немає жодного значення, якому з них присвоєно номер 205, а якому 206, оскільки, здійснюючи свою професійну діяльність, суддя фактично користувався ними обома, а суть обшуку як раз і зводилась до проведення такого обшуку саме в кабінету судді, що фактично і відбулося.
За таких обставин, твердження захисту про те, що обшук в кабінеті судді ОСОБА_6 проведений без судового контролю є хибним, як і висновки про те, що це зумовлює визнання доказів, здобутих в ході цього обшуку, недопустимим.
Крім того, сторона захисту просила визнати недопустимим доказом копію цивільної справи №638/14516/15-ц за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_15 і ОСОБА_16 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, які, згідно з протоколом обшуку від 21 січня 2016 року, були виявленні в ході проведення обшуку та вилучені органами досудового розслідування, що, на її переконання, не відповідає дійсності та свідчить про порушення порядку отримання доказів, оскільки вказані матеріали цивільної справи на час проведення обшуку в кабінеті судді ОСОБА_6 не знаходилися, а мали перебувати у архіві суду, дозволу на проведення обшуку якого слідчим суддею надано не було.
Оцінивши допущені органом досудового розслідування порушення при отриманні копій матеріалів цивільної справи №638/14516/15-ц, колегія суддів приходить до висновку, що вони істотно не порушують права та свободи ОСОБА_6, в тому числі права на захист, відповідно до ст. ст. 20, 42 КПК України, а тому, згідно вимогами ст. 87 КПК України, це порушення не впливає на допустимість самого доказу у даному провадженні.
Крім того, слід зазначити, що факт існування цієї цивільної справи ніким із сторін не заперечується та не є тим доказом, що безпосередньо підтверджує вчинення суддею ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.
Твердження сторонизахисту щодонезаконності постановидетектива від15грудня 2015про залученняособи доконфіденційного співробітництвата допроведення НСРДчерез їїпостановлення завідсутності наглядупрокурора є безпідставними, оскільки аналіз ст. 275 КПК України визначає повноваження виключно слідчого у кримінальному провадженні щодо залучення осіб до конфіденційного співробітництва.
Твердження сторонизахисту щодонезаконності постановиЗаступника Генеральногопрокурора керівника САП ОСОБА_28 від 13січня 2016року пропроведення негласноїслідчої (розшукової)дії контроль завчиненням злочину оскільки ОСОБА_28 не був процесуальним керівником, а також через відсутність відомостей про осіб, які проводитимуть НСРД є необґрунтованими, так як до компетенції заступника Генерального прокурора України ОСОБА_28, як керівника органу прокуратури, в розумінні п. 9 ст.3КПК України, відноситься прийняття певних процесуальних рішень в кримінальних провадженнях, що розслідуються слідчими або прокурорами цієї прокуратури, без обов`язкового включення до складу групи прокурорів. Не визначення конкретного кола осіб, якім доручено здійснення НСРД із зазначенням лише узагальненого посилання на працівників НАБУ, управління СБУ та Військової прокуратури сил АТО не є суттєвим порушенням КПК України та не призводить до істотного порушення прав і свобод людини.
Твердження сторони захисту щодо незаконності постанови Заступника Генерального прокурора керівника САП ОСОБА_28 від 27січня 2016року прозміну групипрокурорів оскільки вона прийнята неуповноваженим згідно чинного законодавства суб`єктом, колегія суддів відхиляє з мотивів, викладених у вироку раніше щодо аналогічних посилань стосовно його повноважень на прийняття певних процесуальних рішень в кримінальних провадженнях.
Твердження сторонизахисту щодонезаконності постановипрокурора ОСОБА_7 від 12березня 2016року пророзсекречення матеріальнихносіїв інформаціїщодо проведеннянегласних слідчих(розшукових)дій, оскільки сторону захисту уже було повідомлено про завершення досудового розслідування є безпідставними, оскільки, якщо процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД не перебували у розпорядженні сторін після закінчення досудового розслідування (у розумінні положень ч. 2 ст. 290 КПК), то вони можуть бути відкриті, як додаткові матеріали, під час судового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
Твердження сторони захисту щодо необхідності визнання усіх матеріалів НСРД недопустимими, по причині відсутності оригіналу ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_85 від 11 січня 2016 року є необґрунтованим. Дослідивши положення клопотання про дозвіл на проведення НСРД від 04 січня 2016 року (т. 12, а.с.64-67), доручення від 11 січня 2016 року (т.12, а.с.72), протокол за результатами проведення НСРД від 22 січня 2016 року (т.12, а.с.76-77) та, порівнявши їхз текстомухвали, колегія суддів вважає, що копія ухвали, яка міститься в матеріалах справи (т.12,а.с.68-70) та яка була відкрита стороні захисту під час судового розгляду відповідає оригіналу, а судовий контроль за правоохоронними органами та за дотриманням прав обвинувачення відбувався у визначеному в копії ухвалі обсязі.
Твердження захистущодо порушень,пов`язаних зпроведення досудовогорозслідування кримінальногопровадження детективамиНАБУ спільнозі слідчимислідчого відділуВійськової прокуратурисил АТОє безпідставними, оскільки в КПК України відсутня норма, яка б встановлювала підстави і порядок створення слідчої групи, а ст. 39 КПК України лише визначає таку можливість. На думку колегії суддів, це сприяло забезпеченню швидкого, повного та всебічного розслідування кримінального провадження та не суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства.
Твердження (сумніви)захисту щодоучасті понятихпід часогляду предметів(300дол.США)21січня 2016року не заслуговують на увагу, оскільки ст. 223 КПК України взагалі не вимагає обов`язкової участі понятих при проведені такого огляду.
Підсумовуючи, колегія суддів, дотримуючись положень ст.337 КПК України, вважає доведеним обвинувачення, яке було пред`явлено ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №42015000000000418 та доведеним обвинувачення у виокремленому епізоді самостійно судом (500 дол. США) з пред`явленого обвинувачення у кримінальному провадженні №42015051110000059 та кваліфікує дії за ч.3 ст. 368 КК України висловлення прохання надати та прийняття пропозиції отримати неправомірну вигоду службовою особою, яка займає відповідальне становище за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища та за ч.3 ст.368 КК України одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади.
Щодо тривалості кримінального провадження та справедливості в цілому
На думку суду, тривалість даного об`єднаного кримінального провадження (№42015000000000418,№42015051110000059) не спричинила суттєвих порушень прав обвинуваченого, інших учасників в контексті ст. 6 Конвенції щодо розумного строку, а була обумовлена такими об`єктивними причинами, як зміна підслідності, передача справи з одного суду до іншого, запроваджений карантин, поведінка учасників процесу, військовий стан, запроваджений у зв`язку із широкомасштабним вторгненням росії в Україну. Судом були дотримані визначені ст.ст. 314, 316 КПК України строки призначення підготовчого судового засідання та судового розгляду, не допускалися випадки призначення судових засідань із значними інтервалами.
Загалом Вищим антикорупційним судом у цій об`єднаній справі було призначено 62 судових засідання, з яких відбулося - 35 та відкладалося 27, в тому числі за клопотаннями учасників кримінального провадження (3); зайнятістю захисника в іншому процесі (4); станом здоров`я захисника (5); лікарняним судді - члена колегії (7); відпусткою судді члена колегії (2); технічними неполадками відеоконференцзв`язку (2); запровадженим карантином (1), введеним на території України воєнним станом (3).
Тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015000000000418 складає 2 роки 11 місяців; перебування на розгляді Чутівського районного суду Полтавської області 14 днів; Октябрського районного суду м. Полтави 1 рік 7 місяців.
Тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015051110000059 складає 5 місяців; перебування на розгляді Чутівського районного суду Полтавської області 1 місяць; Полтавського районного суду Полтавської області 3 роки 4 місяці.
Тривалість об`єднаного кримінального провадження (№42015000000000418,№42015051110000059) у Вищому антикорупційному суді становила 2 роки 10 місяців.
В цілому тривалість кримінальних проваджень №42015000000000418,№42015051110000059на досудовомурозслідуванні тав судовомурозгляді складає близько 7 років 4 місяці.
На думку суду, під час розгляду даного кримінального провадження були у повному обсязі дотримані засади кримінального провадження та основні гарантії справедливості щодо забезпечення права на захист, була забезпечена рівність та змагальність сторін у повному обсязі. З дотриманням суддями незалежності та неупередженості всебічно і повно були досліджені усі обставини кримінального правопорушення, перевірені та проаналізовані представлені сторонами версії і оцінені надані на їх підтвердження докази.
Призначення та мотивування покарання
Суд поза розумним сумнівом дійшов висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 368, ч.3 ст. 368 КК України, санкції яких передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, з конфіскацією майна.
При визначені виду та розміру покарання, суд враховує, що, відповідно до вимог ч.2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Разом з цим, суд бере до уваги, що злочини, вчинені ОСОБА_6, відповідно до примітки до ст. 45 КК України, відносяться до корупційних злочинів. У зв`язку з цим, при визначенні виду та розміру покарання обвинуваченому суд враховує визначену у ч.1 ст. 75 КК України та ч.1 ст. 69 КК України заборону звільнення від відбування покарання з випробуванням та призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом за корупційні кримінальні правопорушення. Відповідно до вимог ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Суд при призначенні виду та розміру покарання ОСОБА_6 враховує ступінь тяжкості вчинених ним корупційних злочинів, передбачених ч.3 ст. 368 КК України, які, відповідно до вимог ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких, обставини та неодноразовість їх вчинення, особу обвинуваченого ОСОБА_6, який має вищу юридичну освіту, обіймає посаду судді, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні літніх батьків, які проживають на тимчасово окупованій території України, і доньку студентку, раніше не судимий, а також відсутність обставин, які пом`якшують або обтяжують його покарання.
Визначаючи суспільну небезпечність вчиненого злочину, суд враховує, що корупція сприяє підриву демократичних інститутів та цінностей держави, становить загрозу її розвитку та стабільності й безпеці суспільства, її поширення негативно впливає на формування і діяльність органів державної влади, підриває довіру громадян до них, зводить нанівець принцип верховенства права та руйнує засади моралі і почуття справедливості в суспільстві. Поширення корупції в Україні, крім того, становить загрозу її демократичному розвитку, конституційному ладу, підриває авторитет України на міжнародній арені, створюючи тим самим безпосередню загрозу національній безпеці.
Суспільна небезпечність вчинених ОСОБА_6 злочинів також полягає в тому, що вони вчинені особою, яка займає посаду судді та, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», повинна дотримуватися правил суддівської етики, присяги судді, виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
Виходячи із засад призначення і індивідуалізації покарання, враховуючи суспільну небезпеку корисливих корупційних злочинів, вчинених суддею ОСОБА_6, та об`єкт посягання (суспільні відносини у сфері реалізації судової влади), колегія суддів вважає, що виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
Призначаючи покарання, колегія суддів враховує висновок Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 390/235/19 щодо застосування норм матеріального права та вважає за необхідне зазначити, що в діях ОСОБА_6 вбачається вчинення кількох тотожних кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за однією статтею (ч.3 ст. 368 КК України), а тому правила покарання за сукупністю кримінальних правопорушень не може бути застосовано у даному випадку.
Колегія суддів кваліфікувала в діях ОСОБА_6 повторність кримінальних правопорушень, яка передбачена ч. 1 ст. 32 КК, але вона не може бути врахована, оскільки відсутня у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення ОСОБА_6, як кваліфікуюча ознака відповідних кримінальних правопорушень.
Враховуючи, що на момент вчинення злочину обвинувачений займав посаду судді, відповідно до санкції ч.3 ст. 368 КК України, до нього слід застосувати покарання у виді позбавлення права обіймати посади судді та посади, по`вязані з виконанням функцій представника влади.
З огляду на те, що сума неправомірної вигоди в розмірі 500 доларів США одержана обвинуваченим внаслідок вчинення злочину та була предметом злочину, однак на момент ухвалення вироку ці грошові кошти відсутні в наявності через можливе їх використання обвинуваченим, суд, з урахуванням вимог ст. 96-1, 96-2 КК України (в редакції на час вчинення злочину), вважає за необхідне прийняти рішення про застосування спеціальної конфіскації шляхом стягнення з ОСОБА_6 цієї суми.
Також ОСОБА_6 належить призначити обов`язкове передбачене законом додаткове покарання у виді конфіскації майна. Відповідно до вимог ч.1 ст. 59 КК України, конфіскація може бути повною або частковою.
Виходячи з основних засад призначення покарання, майнового стану обвинуваченого, розміру та способу одержаної ним неправомірної вигоди, врахувавши при цьому ту обставину, що основне покарання на рівні мінімальної межі буде недостатнім, а покарання в максимальному розмірі - несправедливим через надмірну суворість, суд вважає, що для виправлення ОСОБА_6 та досягнення мети справедливості кримінального провадження слід призначити покарання ОСОБА_6 за ч.3 ст.368 КК України у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади судді та посади, по`вязані з виконанням функцій представника влади, строком на 3 роки з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
Саме таке покарання, на переконання суду, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження ним нових злочинів, а також формування його правослухняної поведінки.
Процесуальні витрати.
Враховуючи вимоги положень ст. ст. 124, 368 КПК України, при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, суд повинен вирішити, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні №42015051110000059від 31жовтня 2015року відсутні.
Наявні у кримінальному провадженні №42015000000000418 від 18 березня 2015 року, витрати, пов`язанні із проведенням експертиз у цьому кримінальному провадженні, зокрема:
1) висновок експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України №17/4 від 10 лютого 2017 року, фактична вартість якого згідно довідки №166 становить 5 942,4 грн (т.11 а.с. 60-65);
2) висновок експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України №106/1 від 17 лютого 2017 року, фактична вартість якого згідно довідки №188 становить 6 066,2 грн (т.11 а.с. 67-76);
3) висновок судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса №2838 від 31 березня 2017 року, фактична вартість якого, відповідно до листа директора інституту становить 5 571 грн (т.11 а.с. 81-94);
4) висновок експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України № 336/1 від 20 липня 2017 року, фактична вартість якого згідно довідки №842 становить 9 672 грн (т.11 а.с. 99-109),
слід стягнути з обвинуваченого на користь держави.
Вирішення питання про долю речових доказів.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Після набрання вироком законної сили речові докази у кримінальному провадженні №42015051110000059 від 31 жовтня 2015 року, а саме:
-грошові кошти у сумі 300 доларів США, вилучені під час обшуку в кабінеті ОСОБА_6 залишити при матеріалах кримінального провадження до вирішення вказаного питання за заявою заінтересованих осіб;
-флеш-карту Apacer чорного кольору; договір купівлі-продажу №12.08.2010/1 від 12 серпня 2010 року повернути особі, у якої вказані предмети і речі були вилучені, а саме: ОСОБА_6 ;
Рішення про повернення ОСОБА_6 іншої частина речей і документів, визнаних постановою детектива НАБУ від 27 січня 2016 року речовими доказами (т.13 а.с. 10-12), а саме: банківська платіжна картка «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_6 № НОМЕР_1 ; банківська платіжна картка «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_6 № НОМЕР_2 ; мобільний телефон Sony Xperia Z2; паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_6 № НОМЕР_3 ; паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_6 № НОМЕР_4 ; годинник Olma у шкатулці; годинник Omega у шкатулці, що містить державне пробірне клеймо; годинник Tissot Race; годинник Touch Race; годинник Candino Eurolife; зажим для краватки з металу жовтого кольору, що містить державне пробірне клеймо; зажим для краватки з металу білого та жовтого кольору; значок з металу жовтого кольору, що містить державне пробірне клеймо; кільце з металу жовтого кольору, що містить державне пробірне клеймо; кільце з металу білого кольору, було прийняте протокольною ухвалою колегії суддів Вищого антикорупційного суду під час судового засідання 10 червня 2021 року (т.13 а.с. 97-99) та, відповідно до копій актів повернення вилученого майна від 21 березня 2016 року та 05 серпня 2022 року, зазначені речі були повернуті ОСОБА_6 .
Вилучені під час проведення обшуку в кабінеті ОСОБА_6 1560 грн. та під час проведення обшуку в квартирі за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 ( АДРЕСА_2 ) 300 доларів США залишити при матеріалах справи до набрання вироком законної сили, в частині застосування додаткового покарання у виді повної конфіскації.
Запобіжний захід.
Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2016 року ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 68 900 грн.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 04 серпня 2022 року обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді застави у розмірі 68 900 грн зменшено до 49 620 грн, а суму застави у розмірі 19 280 грн повернуто заставодавцю ФОП ОСОБА_86, ІПН НОМЕР_5 .
Відповідно до ч.11 ст. 182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.
Підстав для звернення застави в дохід держави не встановлено, а тому після набрання вироком законної сили її належить повернути заставодавцю - ФОП ОСОБА_86, ІПН НОМЕР_5 .
Повідомлення про ухвалення вироку.
Відповідно до вимог ст. 483 КПК України, суд вважає за необхідне повідомити про ухвалення вироку стосовно судді Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 Президента України та Вищу раду правосуддя.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 371, 373-375 КПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
ОСОБА_6 визнати винуватим за ч.3 ст. 368 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7(сім)років зпозбавленням праваобіймати посадусудді та права постійно чи тимчасово здійснювати функції представника влади строком на 3(три)роки та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
Строк відбуванняпокарання обчислюватиз моментуфактичного затримання ОСОБА_6 після набраннявироком законноїсили, а строк додаткового покарання у виді позбавлення ОСОБА_6 права обіймати посаду судді та права постійно чи тимчасово здійснювати функції представника влади, - з моменту відбуття ним основного покарання у виді позбавлення волі.
Стягнути з ОСОБА_6 500 (п`ятсот) доларів США в дохід держави, як результат застосування спеціальної конфіскації.
Запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді застави до набрання вироком законної сили залишити без змін.
Після набрання вироком законної сили заставу в розмірі 49 620 (сорок дев`ять тисяч шістсот двадцять) грн повернути заставодавцю ФОП ОСОБА_86, ІПН НОМЕР_5 .
Речові докази у кримінальному провадженні №42015051110000059 від 31 жовтня 2015 року, а саме:
-грошові кошти у сумі 300 доларів США, вилучені під час обшуку в кабінеті ОСОБА_6 залишити при матеріалах кримінального провадження, до вирішення вказаного питання за заявою заінтересованих осіб;
-флеш-карту Apacer чорного кольору; договір купівлі-продажу №12.08.2010/1 від 12 серпня 2010 повернути особі у якої вказані предмети і речі були вилучені, а саме ОСОБА_6
-вилучені під час проведення обшуку в кабінеті ОСОБА_6 1560 грн. та під час проведення обшуку в квартирі за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 ( АДРЕСА_2 ) 300 доларів США залишити при матеріалах справи до набрання вироком законної сили, в частині застосування додаткового покарання у виді повної конфіскації.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави витрати, пов`язанні із проведенням експертиз у цьому кримінальному провадженні, зокрема:
1) висновок експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України №17/4 від 10 лютого 2017 року, фактична вартість якого згідно довідки №166 становить 5 942,4 грн;
2) висновок експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України №106/1 від 17 лютого 2017 року, фактична вартість якого згідно довідки №188 становить 6 066,2 грн;
3) висновок судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса №2838 від 31 березня 2017 року, фактична вартість якого, відповідно до листа директора інституту становить 5 571 грн;
4) висновок експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України № 336/1 від 20 липня 2017 року, фактична вартість якого згідно довідки №842 становить 9 672 грн.
Повідомити про ухвалення вироку стосовно судді Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 Президента України та Вищу раду правосуддя.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду через Вищий антикорупційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Після проголошення вироку учасники судового провадження мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, обвинувачений та його захисники - подати клопотання про помилування.
Головуючий Я. ШКОДІН
Судді
ОСОБА_87