- Presiding judge (HACC AC) : Semennykov O.Yu.
- Judge (HACC AC) : Kaluhina I.O., Mykhailenko D.H.
- Secretary : Vorona K.O.
- Prosecutor : Luhovskoi O.S.
справа № 991/2504/22
провадження №11-сс/991/224/22
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2022 року м.Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді Семенникова О.Ю.,
суддів: Калугіної І.О., Михайленка Д.Г.,
за участю секретаря судового засідання Ворони К.О.,
захисника підозрюваного адвоката Якімова В.В.,
прокурора Луговського О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 адвоката Якімова Володимира Володимировича на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20 липня 2022 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52019000000001110 від 10 грудня 2019 року,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52019000000001110 від 10 грудня 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4, 5 ст.191, ч.1 ст.366 КК.
18 липня 2022 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання детектива НАБУ від 15 липня 2022 року, погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП), про арешт майна, що належить на праві власності ОСОБА_1 та що належить ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності із ОСОБА_1, шляхом позбавлення права на відчуження та/або розпорядження цим майном.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20 липня 2022 року вказане клопотання детектива задоволено частково, накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_1, та майно, що належить ОСОБА_2 як об`єкти спільної сумісної власності подружжя, шляхом заборони розпорядження та відчуження, накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з висновками слідчого судді, посилаючись на невідповідність оскаржуваної ухвали вимогам ст.370 КПК щодо законності та обґрунтованості, захисник підозрюваного ОСОБА_1 адвокат Якімов В.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання детектива про накладення арешту на майно.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає на відсутність обґрунтованої підозри ОСОБА_1, у тому числі про її недоведеність наданими стороною обвинувачення належними і допустимими доказами.
Так, сторона захисту посилається на недопустимість долучених до клопотання доказів, зокрема: довідки Північно-східного офісу Держаудитслужби від 15 грудня 2020 року, отриманої в спосіб не передбачений кримінальним процесуальним законом; висновку експерта ТОВ «Полтавське бюро судово-економічної експертизи та аудиту» від 30 червня 2021 року №4 за результатами проведеної судової економічної експертизи на підставі вищезазначеної довідки; протоколів негласних слідчих (розшукових) дій від 10 січня 2019 року та 19 жовтня 2021 року, через трактування змісту розмов та смс-повідомлень на користь слідства, протоколів допитів свідків від 10 березня 2021 року, 29 квітня 2021 року, 21 грудня 2021 року, 07 липня 2021 року, які є лише джерелом доказової інформації, оскільки свідки не допитані в суді.
В апеляційній скарзі адвокат наводить доводи щодо відсутності підстав накладення арешту на майно з метою забезпечення його можливої конфіскації зазначаючи, що конфіскації підлягає лише те майно, власником якого є засуджений. Разом з цим зауважує, що автомобіль «BМW 520 D» 2019 року випуску, державний номер НОМЕР_1, не належить підозрюваному ОСОБА_1, оскільки за укладеним 14 липня 2022 року договором купівлі-продажу власником зазначеного автомобіля є ОСОБА_3 .
Окремо захисник звертає увагу, що слідчим суддею накладений арешт на майно належне ОСОБА_2, яка та не є підозрюваною та не має жодного відношення до вказаного кримінального провадження. Так, арешт накладено на об`єкти нерухомості як на цілісний об`єкт спільної сумісної власності подружжя в порушення принципу презумпції рівності часток, оскільки ОСОБА_1 належить 1/2 частина об`єктів. Разом з цим, за недоведеності обґрунтованої підозри відсутні підстави для арешту вказаних об`єктів нерухомості.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник підозрюваного ОСОБА_1 адвокат Якімов В.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.
Підозрюваний ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду в судове засідання не з`явився, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомив, проте суд з урахуванням позиції адвоката Якімова В.В., згідно з положеннями ч.4 ст.405 КПК вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності.
Мотиви суду.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, зокрема, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (п.1 ч.3 ст.132 КПК).
Відповідно до ч.5 ст.170 КПК у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
При цьому, за вимогами п.3 ч.2 ст.173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).
При перегляді оскаржуваної ухвали колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступних висновків.
З матеріалів провадження вбачається, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52019000000001110 від 10 грудня 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4, 5 ст.191, ч.1 ст.366 КК, за підозрою начальника відділу МТП ПАТ «Центренерго» ОСОБА_1 за співучасті з заступником директора ТЕПТ та МТЗ Трипільської ТЕС ПАТ «Центренерго», фактичним бенефіціаром (контролером) ТОВ «Актан-Дніпро» у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, а саме коштами ПАТ «Центренерго» на загальну суму 5311653,56 грн., вчиненому повторно, в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб та внесення до офіційних документів службовою особою завідомо неправдивих відомостей.
Санкцією ч.5 ст.191 КК, якою передбачений злочин, у вчиненні якого ОСОБА_1 повідомлено про підозру, передбачено застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна. Вчинення особою кримінального правопорушення у співучасті, враховуючи правила ч.5 ст.68 КК, не впливає на можливість призначення такого додаткового покарання як конфіскація майна (ст.59 КК), у зв`язку із цим є достатні підстави вважати, що суд може призначити покарання у виді конфіскації майна в разі подальшого визнання його винуватим у вчиненні вказаного злочину.
12 липня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК.
На підтвердження обґрунтованості підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень стороною обвинувачення серед іншого надано: висновок експерта ТОВ «Полтавське бюро судово-економічної експертизи та аудиту» від 30 червня 2021 року №4 за результатами проведеної судової економічної експертизи, яким підтверджується розмір збитків ПАТ «Центренерго» на загальну суму 5311653,56 грн., довідку Північно-східного офісу Держаудитслужби від 15 грудня 2020 року, протоколи за результатами негласних слідчих (розшукових) дій від 10 січня 2019 року та 19 жовтня 2021 року, протоколи допитів свідків від 10 березня 2021 року, 29 квітня 2021 року, 21 грудня 2021 року, 07 липня 2021 року.
Суд звертає увагу, що при перевірці наявності обґрунтованості підозри не оцінюються показання свідків, відображені в протоколах їх допитів, проте суд використовує їх для оцінки достовірності наданих стороною обвинувачення інших доказів.
При цьому, відхиляючи доводи сторони захисту щодо недопустимості доказів доданих стороною обвинувачення до клопотання колегія суддів виходить з того, що оцінка доказів із точки зору їх допустимості є заключним етапом доказування та здійснюється судом за наслідком розгляду справи по суті. На стадії досудового розслідування визнання доказів слідчим суддею, судом недопустимими можливо лише у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини, а їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження. Тобто, висновок про недопустимість відповідного доказу є категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування. Суд на стадії досудового розслідування може визнати недопустимими лише очевидно недопустимі докази, порушення збирання яких не може бути спростоване будь-якими іншими матеріалами. Однак, доводи сторони захисту не свідчать про очевидну і категоричну недопустимість зазначених доказів, а остаточна оцінка зібраним у кримінальному провадженні доказам і, за наявності правових підстав, визнання їх недопустимими, на основі аргументів апеляційної скарги, може бути здійснено під час розгляду кримінального провадження по суті.
З урахуванням зазначеного підстав, передбачених ст.87-89 КПК щодо визнання доданих до клопотання про арешт майна копій документів недопустимими доказами під час розгляду апеляційної скарги не встановлено, а тому на стадії досудового розслідування зазначені стороною захисту доводи колегія суддів вважає передчасними, а відповідні вимоги щодо визнання доказів недопустимими такими, що не підлягають задоволенню.
За таких умов, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, в тому числі розсекречені матеріали проведених негласних слідчих (розшукових) дій, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред`явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв`язку, прийшов до правильного висновку про наявність у провадженні доказів, передбачених параграфами 3-5 Глави 4 КПК, які свідчать про обґрунтованість на час розгляду клопотання підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, оскільки об`єктивно зв`язують його з ними, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити вищевказані кримінальні правопорушення за викладеними у повідомленні про підозру обставинами.
Отже, суд вважає підозру у вчиненні ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч.4, 5 ст.191, ч.1 ст.366 КК, достатньо обґрунтованою для цілей застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання, в тому числі майнових прав підозрюваного у спільній сумісній власності з його дружиною ОСОБА_2, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_2, оскільки набуте нею в період шлюбу з підозрюваним.
Також є неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо порушення права власності третіх осіб, щодо майна яких вирішено питання про його арешт, а саме ОСОБА_3, який за умовами долученого стороною захисту договору купівлі-продажу від 14 липня 2022 року є власником автомобіля «BМW 520D» 2019 року випуску, державний номер НОМЕР_1, VIN НОМЕР_2 та дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_2, як співвласниці квартири АДРЕСА_1, житлового будинку АДРЕСА_2, земельної ділянки по АДРЕСА_2, на які оскаржуваною ухвалою накладено арешт.
Як убачається зі змісту апеляційної скарги та доданих до неї письмових документів на підтвердження повноважень, апеляційна скарга подана адвокатом Якімовим В.В. як захисником підозрюваного ОСОБА_1 в інтересах останнього. В судовому засіданні захисник визнав, що підозрюваний не є власником автомобіля, наполягав на скасуванні ухвали про арешт майна, належного дружині підозрюваного. Проте, зазначені вище доводи апеляційної скарги стосуються інтересів третіх осіб, які з відповідними апеляційними скаргами не звертались та не уповноважували будь-яку особу на відстоювання їхніх інтересів під час перегляду оскаржуваного рішення.
Перевірка в апеляційному порядку ухвали слідчого судді в частині, яка може стосуватися прав власності інших, крім підозрюваного, осіб без їх апеляційних скарг є неможливим, а тому рішення слідчого судді не може бути скасовано або змінено колегією суддів в частині накладення арешту на все майно або частину майнових прав таких осіб.
При цьому слід зазначити, що вказані особи не позбавлені права оскаржити судове рішення про арешт майна або звернутися із відповідним клопотанням до слідчого судді в порядку ст.174 КПК, як можливі власники/співвласники майна.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слід визнати непереконливими, доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано та під час судового розгляду скарги не встановлено.
Відтак, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст.ст. 392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20 липня 2022 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52019000000001110 від 10 грудня 2019 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ _____________ ______________
Семенников О.Ю. Калугіна І.О. Михайленко Д.Г