Document No. 107154731

Справа № 991/4889/22

Провадження №11-сс/991/373/22

суддя 1 інст.ОСОБА_11.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2022 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:

головуючого судді ОСОБА_12,

суддів: ОСОБА_13., ОСОБА_14.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_15.,

прокурора ОСОБА_16.,

захисника ОСОБА_17.,

підозрюваного ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 - ОСОБА_18 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 жовтня 2022 року про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у кримінальному провадженні №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року стосовно підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Золотарево, Хустського району Закарпатської області, громадянина України, який проживає у АДРЕСА_1, раніше не судимого, на час інкримінованого злочину був народним депутатом України,

за ч.1 ст.364 КК України,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 жовтня 2022 року клопотання детектива НАБ України задоволено частково та застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді застави - 49 620 грн з покладенням обов`язків: прибувати за кожною вимогою до слідчого (детектива), прокурора, слідчого судді або суду; повідомляти слідчого (детектива), прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; утриматися від спілкування зі свідками ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з приводу обставин, які розслідуються у кримінальному провадженні №42018000000002581, а також працівниками Рахункової палати: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 з приводу обставин, які розслідуються у цьому ж кримінальному провадженні. Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, та набув статусу підозрюваного; наявні достатні підстави вважати, що існують ризики, передбачені п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України, зокрема він може: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків. Прокурором не доведено існування ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Відмовлено в покладенні обов`язку здати на зберігання усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд, оскільки ОСОБА_1 є Головою Рахункової палати, на виконання своїх посадових обов`язків є необхідним здійснення ним виїздів за кордон, що буде неможливим внаслідок покладення відповідного обов`язку.

03 листопада 2022 року та 04 листопада 2022 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли апеляційна скарга та доповнення до неї відповідно, захисника підозрюваного ОСОБА_1 - ОСОБА_17. на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 жовтня 2022 року, в яких він просив судове рішення скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання детектива НАБ України. На думку сторони захисту, повідомлення про підозру є необгрунтованим, оскільки ОСОБА_1 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 03 жовтня 2016 року, проте, у зв`язку з проведенням у ній будівельних робіт, у період з вересня 2017 року до травня 2018 року не проживав, зареєструвався у ній 28 березня 2018 року. Рідний брат підозрюваного проживав та був власником квартири АДРЕСА_3, у якого його підзахисний періодично перебував. Також з грудня 2017 року, в сусідньому будинку, проживає кум підозрюваного, в якого він також періодично перебував. З дати внесення відомостей до ЄРДР ОСОБА_1 допитувався як свідок у цьому ж кримінальному провадженні, жодних претензій до нього правоохоронні органи не мали; з країни він не виїхав; продовжував вести звичайний спосіб життя; виїжджав за межі України по роботі, на відпочинок, але щоразу повертався. ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій, спрямованих на ухилення від слідства та суду, а тому відсутній ризик переховування від органів досудового розслідування. Рішення слідчого судді є суперечливим, оскільки встановивши наявність такого ризику, він відмовив у покладенні обов`язку здати на зберігання закордонний паспорт. Також відсутній ризик впливу на свідків, оскільки наявність зазначеного ризику повинна бути підтверджена даними, що чітко вказують на спроби психологічного чи фізичного тиску на свідків, проте жоден свідок у справі не вказав на причетність ОСОБА_1 до інкримінованого йому злочину.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_19. доводи, зазначені в поданій апеляційній скарзі підтримав та просив скаргу задовольнити.

Підозрюваний ОСОБА_1 підтримав захисника.

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає, що рішення слідчого судді постановлено з урахуванням усіх обставин справи та у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, а тому просив залишити його без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до таких висновків.

Згідно з ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу передбачені ст.178 КПК України.

Відповідно до положень зазначеної норми, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Згідно ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

На думку колегії суддів, слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону.

З матеріалів судової справи вбачається, що НАБ України здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №420180000000002581 від 22 жовтня 2018 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.191, ч.1 ст.364, ч.2 ст.364, ч.2 ст.367 КК України, у тому числі, за фактами зловживання влади народними депутатами України.

Органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 підозрюється у тому, що в період з 01 вересня 2017 року до 15 березня 2018 року включно, будучи народним депутатом України VIII скликання, умисно, з корисливих мотивів, зловживаючи службовим становищем всупереч інтересам служби, отримав неправомірну вигоду для себе - бюджетні кошти в сумі 117 650 грн, передбачені на забезпечення діяльності Верховної Ради України, чим спричинив істотну шкоду інтересам держави та юридичної особи публічного права - Управлінню справами Апарату Верховної Ради України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України.

24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України.

З ухвали слідчого судді від 27 жовтня 2022 року вбачається, що слідчий суддя дослідив клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, та встановив, що зазначені у клопотанні обставини щодо наявності обгрунтованої підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю доказів.

Колегія суддів погоджується з таким висновками слідчого судді та вважає, що доводи сторони захисту про відсутність у даному кримінальному провадженні обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення є необґрунтованими, виходячи з такого.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.86 Конституції України народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов`язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту. Тому, на думку колегії суддів, народний депутат має повноваження видавати документи, які є обов`язковими до виконання, тобто є суб`єктом кримінального правопорушення у відповідності до ст.18 КК України.

Згідно п.1.2.Положення «Про порядок виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера», затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України №248 від 08 квітня 2014 року та погодженого Комітетом з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України 26 березня 2014 року (протокол №16), виплата щомісячної компенсації для винайму готельного номера здійснюється народним депутатам України, місце проживання яких відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Києва.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції, чинній станом на 01 вересня 2017 року, право на отримання таких коштів мають народні депутати не забезпечені житлом у місті Києві і місце їх проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Київ.

Положення «Про порядок виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера, є підзаконним нормативно-правим актом, положення п.1.2. якого суперечили Закону, а тому у даному випадку застосуванню не підлягали. Вказані положення законодавства України не могли бути невідомі підозрюваному, який був народним депутатом України.

Згідно договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2007 року (т.1 а.с.123-125) ОСОБА_1 набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно п.4.3. Договору недоліків, які перешкоджають використання вказаного майна за цільовим призначенням, на момент огляду не виявлено; претензій щодо технічного стану та якісних характеристик відчуджуваного майна покупець немає. На думку колегії суддів, не проживання у вказаній квартирі не є підставою для констатації факту відсутності забезпечення житлом у місті Києві депутата ОСОБА_1 та не надає права звернення із заявою про компенсацію. У зв`язку з чим, діями ОСОБА_1 завдано шкоду.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.1 ст.364 КК України. Матеріали, додані до клопотання, свідчать про наявність обгрунтованої підозри. Стаття 364 КК України є загальною і за своїм складом містить також усі ознаки, притаманні ст.191 КК України. Виходячи з обставин справи, ОСОБА_1 підозрюється у тому, що, приховавши факт наявності у нього житла в місті Києві (шляхом обману), подав заяву та отримав кошти як компенсацію. ОСОБА_1 на час інкримінованого злочину був народним депутатом України.

Верховний Суд України в постанові від 14 листопада 2013 року в справі №5-30кс13 зазначив: «відмінність у правозастосуванні, що потягла ухвалення різних за змістом судових рішень, дає підстави Верховному Суду України (далі - Суд) розглянути заяву, вирішити питання щодо законності оспореного судового рішення і виробити правову позицію щодо того, яку норму закону про кримінальну відповідальність належить застосовувати до наведених обставин справи, і зазначити ознаки відмінності між нормами закону про кримінальну відповідальність, передбаченими статтями 190 і 191 КК.

У рішенні, наданому для порівняння, поведінка ОСОБИ 1, яка за статусом і колом повноважень, відповідає правовому становищу ОСОБА_1, була розцінена як обман (шахрайство).

Згідно зі статтею 190 КК шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

У статті 191 КК передбачено три форми обернення чужого майна на свою користь - це привласнення, розтрата або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем.

Судова практика вже виробила сталі критерії (орієнтири) щодо розуміння правової природи такої форми злочину проти власності як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем. Визначальна ознака, яка відокремлює (відмежовує) це діяння від інших форм посягання на чужу власність, полягає в тому, що безоплатне обернення чужого майна на користь винної особи чи на користь іншої особи (осіб) відбувається через умисне протиправне використання можливостей службового становища. Предмети майна, на яке спрямована злочинна поведінка службової особи, можуть мати різну правову природу. Зокрема, не виключається можливість заволодіння майном, на яке не поширюється компетенція службової особи або яке їй не ввірене й не перебуває у її віданні, чи таке майно є/перебуває у державній власності. Злочинне використання службового становища може виражатися у формі рішень, вказівок чи іншої спонукальної (зобов`язальної тощо) інформації. Як правило, ці рішення формуються заувальовано (приховано) від осіб (фізичних чи юридичних), які наділені правоможностями щодо майна, на яке спрямована протиправна поведінка винної особи. Ці особи під впливом таких рішень або вказівок (підстави, вимоги, умови тощо) не знають (можуть не знати) дійсної природи цих дій (документів) і фактично піддаються обману, внаслідок якого відбувається перехід майна на користь службової особи. Така форма обману ніби уподібнює його з обманом (дезінформацією), до якого вдаються винні особи під час заволодіння чужим майном шахрайським способом.

Проте обман, який застосується при викраденні чужого майна шляхом використання службового становища, має свої особливі, специфічні ознаки, які відрізняють його від обману при шахрайстві. Ця відмінність полягає в тому, що в першому випадку в основі обману (дезінформації), до якої вдається винна особа, завжди перебуває протиправне використання нею свого службового становища. Без застосування можливостей службового становища обман є недієвим і нездійсненним. Цей обман є різновидом обману, який через підвищену суспільну небезпеку і специфічні ознаки був криміналізований в окрему форму злочинів проти власності. У другому ж випадку заволодіння майном можливе без протиправного використання службового становища.»

Розглядаючи апеляційну скаргу, суд виходить із матеріалів клопотання та оцінює наявність обгрунтованої підозри саме в межах інкримінованого кримінального правопорушення. У той же час, можливість зміни кваліфікації дій підозрюваного органом досудового розслідування не втрачена.

Враховуючи тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_1 (ч.1 ст.364 КК України), який є нетяжким, відповідальність за вчинення якого передбачає покарання у вигляді арешту на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, із штрафом від двохсот п`ятдесяти до семисот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, його особу, майновий стан, соціальні зв`язки, місце роботи, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді щодо наявності ризиків, зазначених у п.п.1,3 ч.1 ст.177 КПК України та обрання міри запобіжного заходу у вигляді застави.

Згідно з ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має, у тому числі, право залишити ухвалу без змін.

Керуючись ст.131, 132, 176, 177, 182, 194, 309 370, 376, 392, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 - ОСОБА_18 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 27 жовтня 2022 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_20

судді: ОСОБА_21

ОСОБА_22