- Presiding judge (HACC AC): Pavlyshyn O.F.
Cправа № 991/3597/22
Провадження № 11-сс/991/321/22
Слідчий суддя: ОСОБА_10
Суддя-доповідач: ОСОБА_11
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 листопада 2022 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_11,
суддів: ОСОБА_12, ОСОБА_13,
секретар судового засідання ОСОБА_14,
за участю:
захисника ОСОБА_15,
підозрюваного ОСОБА_1,
прокурора ОСОБА_16,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_15 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2022 року,
ВСТАНОВИЛА:
Вказаною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1 - квартиру АДРЕСА_1 .
На вказану ухвалу захисник підозрюваного подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала слідчого судді є незаконною а тому підлягає скасуванню. Посилається на такі обставини.
Квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, а тому накладення арешту на неї порушує права та інтереси ОСОБА_2 .
Оскільки арешт накладено на майно третьої особи - ОСОБА_2, відповідно до положень ст. 64-2 КПК України клопотання про арешт майна мало подаватись прокурором, а не детективом.
Відповідно до ч.5 ст.170 КПК України не передбачено можливості накладення арешту на майно третіх осіб з метою конфіскації майна як виду покарання.
Слідчий суддя не мав жодних підстав для проведення судового засідання в закритому режимі без виклику власників майна, щодо якого вирішувалось питання про арешт. Вирішуючи питання про проведення судового засідання у відкритому чи закритому судовому засіданні слідчий суддя наперед дійшов висновку про задоволення клопотання детектива без його безпосереднього розгляду.
Конфіскація майна відповідно до ч.2 ст.52 КК України є додатковим покаранням а тому може і не застосовуватись до ОСОБА_1 .
Слідчий суддя дійшов протилежних висновків щодо доказів, наданих стороною обвинувачення, які стосуються розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Наявність обґрунтованої підозри не доведено, оскільки правовідносини, які виникли між ТОВ «ГАРАНТ-УТН» та ПАТ «УКРНАФТА» за своєю природою є господарськими відносинами, а зобов`язання, які виникли з договорів купівлі-продажу, не містять ознак збитків. Протягом 2020-2022 років ТОВ «ГАРАНТ-УТН» сплатило всі платежі на суму 358484307,00 грн., і не має поточної заборгованості, строк оплати якої закінчився.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_15, підозрюваного ОСОБА_1, які підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити, пояснення прокурора ОСОБА_16,який заперечив вимоги апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не є обґрунтованою.
Постановляючи ухвалу слідчий суддя виходив з наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що є підставою для застосування арешту майна, враховуючи кваліфікацію кримінального правопорушення (ч. 5 ст. 191 КК України), необхідності забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, яке може бути призначене відносно ОСОБА_1 у випадку направлення обвинувального акту до суду та визнання його винуватим у вчиненні вказаного злочину, а також існування ризиків щодо можливості відчуження зазначеного у клопотанні майна, та дійшов висновку, що застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження № 42015000000000722 від 16.04.2015 як арешт вищевказаного майна, що належать на праві власності підозрюваному ОСОБА_1, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження у відповідності до положень ст. 2 КПК України, та не створюватиме негативних наслідків для третіх осіб.
Висновки слідчого судді достатньо вмотивовані та відповідають встановленим обставинам та положенням Закону.
Слідчим суддею встановлено, що детективами Національного антикорупційного бюро України під процесуальним керівництвом прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000722 від 16.04.2015, зокрема, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
За версією органу досудового розслідування у період з березня 2015 року по вересень 2015 року ОСОБА_3, будучи службовою особою ПАТ «Укрнафта» (код за ЄДРПОУ 00135390), шляхом зловживання своїм службовим становищем, діючи за попередньою змовою групою осіб спільно зі службовими особами ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_4, ОСОБА_5, службовими особами комерційних підприємств ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_9 та іншими невстановленими особами, заволоділи майном ПАТ «Укрнафта» в особливо великих розмірах.
02 вересня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме - у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.
Також слідчим суддею встановлено, що згідно з відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (№ інформаційної довідки 308593791 від 31.08.2022, а.с. 109-110) підозрюваному ОСОБА_1 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна.
Відповідно до ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, обґрунтована підозра є нижчим стандартом доведення, ніж переконання поза розумним сумнівом, та вимагає меншої ваги доказів, ніж для ухвалення обвинувального вироку. Однак таке переконання суду має бути засновано на об`єктивних фактах.
У справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Враховуючи подані стороною обвинувачення докази, зокрема, копію консолідованої фінансової звітності та звіт незалежного аудитора ПАТ «Укранафта» станом на 31.12.2015, 31.12.2017 (а.с. 15-24), акт від 10.04.2017 позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності у ПАТ «Укрнафта» за період з 01.01.2012 по 08.02.2017, складений Держаудитслужбою України (а.с. 25-62), витяг з висновку експерта від 24.09.2018 (а.с. 63-64), аукціонні свідоцтва та договори купівлі-продажу нафти і додаткові угоди до них, укладені ПАТ «Укрнафта» з ТОВ «ТД «Прикарпаттянафтотрейд», ТОВ «Галнафта», «Гарант-УТН», «Котлас» та «Техтрейд груп» (а.с. 65-108) та інші докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про існування фактів, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_1 міг вчинити правопорушення, та, що наявні достатні докази, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Твердження в апеляційній скарзі про відсутність обґрунтованої підозри з посиланням на те, що правовідносини, які виникли між ТОВ «ГАРАНТ-УТН» та ПАТ «УКРНАФТА» за своєю природою є господарськими відносинами, а зобов`язання, які виникли з договорів купівлі-продажу, не містять ознак збитків, а також, що протягом 2020-2022 років ТОВ «ГАРАНТ-УТН» сплатило всі платежі на суму 358484307,00 грн., і не має поточної заборгованості, строк оплати якої закінчився, визнається колегією суддів неспроможним.
При цьому колегія суддів враховує те, що специфіка та характер корупційного злочину, передбаченого ст. 191 КК України, передбачає укладання правочинів, в тому числі, з метою привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном підприємства.
Також колегія суддів приймає до уваги і те, що на підтвердження повного розрахунку ТОВ «ГАРАНТ-УТН» за укладеними договорами та відсутність будь-якої заборгованості до апеляційної скарги не додано жодного доказу.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві».
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Недоторканість права власності забезпечується у всіх сферах суспільного життя. Разом з тим право власності не є абсолютним. В інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.
Враховуючи те, що злочин, передбачений ч. 5 ст. 191 КК України, згідно положень ст. 12 та Примітки до ст. 45 КК України є особливо тяжким корупційним злочином, що корупція становить серйозну загрозу верховенству права, демократії та правам людини, нівелює соціальну справедливість, перешкоджає економічному розвитку та загрожує належному функціонуванню ринкової економіки, слід дійти висновку, що наявний суспільний інтерес обмеження права власності є пропорційним втручанню у мирне володіння майном.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (ч. 10 ст. 170 КПК України).
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Частина 5 ст. 170 КПК України визначає, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Санкція злочину, кваліфікованого за ч. 5 ст. 191 КК України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. У відповідності до правових положень ч. 6 ст. 12 КК України злочин кваліфікований за ч. 5 ст. 191 КК України є особливо тяжким злочином, оскільки за нього передбачене основне покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років.
Статтею 59 КК України встановлено, що покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Таким чином, слідчий суддя дійшов правильного висновку про те, що майно, яке належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_1, є предметом можливої конфіскації майна, як виду покарання, що передбачене санкцією ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, та яке може бути призначене судом у випадку направлення обвинувального акту до суду та визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що конфіскація майна відповідно до ч.2 ст.52 КК України є додатковим покаранням, а тому може і не застосовуватись до ОСОБА_1 є помилковим, так як санкцією ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України передбачено безальтернативне додаткове покарання у виді конфіскації майна, що виключає можливість його незастосування.
Відповідно до положень ч.7 ст.173 КПК України треті особи мають право на захисника, право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.
Разом з тим ні ОСОБА_2, ні її захисник ухвалу слідчого судді не оскаржували.
Повноважень на представництво інтересів ОСОБА_2 не надав і захисник підозрюваного.
А тому не узгоджується з приписами чинного законодавства твердження в апеляційній скарзі про порушення прав третьої особи - ОСОБА_2, яке фактично стосується оскарження судового рішення щодо арешту майна без повноважень, визначених законодавством.
В зв`язку з викладеним вищевказане твердження визнається колегією суддів безпідставним.
Згідно з ч.2 ст.172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Відповідно до змісту вказаної статті розгляд клопотання про арешт майна без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження може проводитись виключно за наявності двох умов - майно не має бути тимчасово вилученим і наявна необхідність забезпечення арешту майна.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо розгляду клопотання про арешт майна без повідомлення осіб не містять посилання на зазначені обставини, а тому відхиляються, як голослівні.
Згідно зі ст.198 КПК України висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального провадження.
В зв`язку з цим слід визнати, що посилання в апеляційній скарзі на суперечливість висновків слідчого судді в постановлених ухвалах в цьому кримінальному провадженні, не може братись до уваги, оскільки ці висновки не мають преюдиціального значення.
На підставі вищевикладеного апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду - без змін.
Керуючись ст.ст.404, 418, 419, 532 КПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_15 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 вересня 2022 року - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: ОСОБА_11
Судді: ОСОБА_12
ОСОБА_13