- Presiding judge (HACC AC) : Hlotov M.S.
Слідчий суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1 Справа № 991/5398/22Доповідач: ОСОБА_2 Провадження №11-сс/991/475/22
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ
УХВАЛА
І м е н е м У к р а ї н и
19 грудня 2022 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5,
представника ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14 листопада 2022 року у кримінальному провадженні №52019000000000862,
В С Т А Н О В И Л А:
І. Процедура
1. Судове провадження у цій справі було розпочато Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду згідно з апеляційною скаргою представника власника майна, поданою 15.12.2022 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/ на ухвалу, постановлену відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 170, ч. ч. 4, 5 ст. 173 КПК (т. 2 а. с. 168, 177-183, 193-204).
ІІ. Зміст оскаржуваного рішення
2. Ухвалою слідчого судді клопотання прокурора задоволено - накладено арешт на майно, яке належить ОСОБА_7, шляхом накладення заборони його відчуження, а саме на: (1) квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2464083932140); (2) автомобіль BMW 520D, номерний знак НОМЕР_1, 2009 року випуску.
3. Ухвала мотивована тим, що: (1) наявна обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України /далі - КК/; (2) 28.09.2012 між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 укладено шлюб, через що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю; (3) майно, яке належить на праві власності ОСОБА_8, є предметом можливої конфіскації майна як виду покарання, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК; (4) у кримінальному провадженні поділ майна з виділенням часток є неприпустимим; (5) наявний ризик, що вказане майно може бути відчужене на користь третіх осіб; (6) застосування такого заходу забезпечення відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження та не створюватиме негативних наслідків для третіх осіб.
ІІI. Вимоги та доводи апеляційної скарги
4. У поданій апеляційній скарзі представник просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.
4.1. Апеляційна скарга мотивована тим, що: (1) вирішення клопотання без його власника фактично підтверджує надання судом непропорційної переваги стороні обвинувачення та позбавляє власника майна можливості надати важливі аргументи проти клопотання прокурора; (2) законодавець допускає арешт майна третьої особи у кримінальному провадженні виключно з метою забезпечення збереження речових доказів; (3) слідчий суддя не з`ясував і не вивчав відомості щодо часу набуття у власність арештованого майна та коштів, за рахунок яких його було набуто; (4) слідчим суддею безпідставно не враховано обставини, які слід врахувати відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК; (5) прокурор не довів можливість виконання завдання, для якого прокурор звернувся з клопотанням; (6) ОСОБА_7 не мала і не має наміру відчужувати майно, а його арешт порушує право власності.
4.2. У судовому засіданні представник ОСОБА_6 просив задовольнити апеляційну скаргу з мотивів, наведених у ній.
IV. Узагальнені позиції інших учасників
5. Інші учасники судового провадження, будучи обізнаними про дату, час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не прибули, із клопотаннями про розгляд апеляційної скарги за їх особистої участі не зверталися.
V. Межі перегляду оскаржуваної ухвали
6. Судове рішення має бути законне, обґрунтоване і вмотивоване (ч. 1 ст. 370 КПК).
6.1. У ході апеляційного перегляду рішення слідчого судді ретельній перевірці підлягають усі доводи апеляційної скарги, які можуть вплинути на результат апеляційного розгляду (постанова Верховного Суду від 05.01.2022 у справі №484/789/19, абз. 9 п. 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №11-164сап21).
6.2. Виходячи зі змісту ст. 2, ч. 6 ст. 9, ч. ч. 1, 3 ст. 21, ч. 1 ст. 22, ст. 24, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 404 КПК, колегія суддів переглядає оскаржувану ухвалу в межах зроблених слідчим суддею в такому рішенні висновків, а також наведених на їх спростування доводів представника.
6.3. Із урахуванням вищенаведеного, апеляційному суду належить з`ясувати чи: (1) мав право слідчий суддя проводити розгляд клопотання у закритому судовому засіданні за відсутності та без інформування про його проведення всіх учасників; (2) може бути накладено арешт на майно з метою його подальшої конфіскації як виду покарання; (3) враховані слідчим суддею усі обставини, які він має враховувати згідно з ч. 2 ст. 173 КПК.
VI. Встановлені обставини та їх оцінка колегією суддів
7. Надаючи оцінку обставинам, установленим слідчим суддею, та зробленим висновкам, апеляційний суд виходить із такого.
(§1) Щодо проведення закритого судового засідання без поінформування всіх учасників
8. Слідчий суддя розглянув клопотання прокурора про арешт майна в закритому судовому засіданні без повідомлення про судове засідання сторони захисту та іншого власника майна, погодившись із доводами сторони обвинувачення щодо необхідності проведення судового розгляду саме в такий спосіб з метою забезпечення накладення арешту.
8.1. Представник власниці майна зазначив про незаконність проведення судового розгляду в такий спосіб, зазначивши, що розгляд клопотання прокурора без участі ОСОБА_7 не був обумовлений метою забезпечення арешту майна, а розглянувши клопотання у такий спосіб слідчий суддя позбавив ОСОБА_7 можливості надати важливі аргументи, надавши непропорційну перевагу стороні обвинувачення.
8.2. Прокурор у своїх письмових запереченнях вказала, що проведення розгляду клопотання у закритому судовому засіданні й без виклику підозрюваного та іншого власника майна в повній мірі відповідало п. 4 ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 172 КПК (т. 3 а. с. 5-11).
8.3. Оцінюючи наведений довід колегія суддів вважає, що слідчий суддя прийшов до правильного висновку щодо необхідності розгляду клопотання про арешт майна у закритому судовому засіданні без поінформування про його проведення підозрюваного та власника майна.
8.4. Роблячи зазначений висновок суд апеляційної інстанції враховує, що клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна (ч. 2 ст. 172 КПК).
8.4.1. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).
8.4.2. Водночас слідчий суддя може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у разі, якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом (п. 4 ч. 2 ст. 27 КПК).
8.4.3. Оскільки ймовірним наслідком розголошення інформації про розгляд судом питання щодо арешту майна певної особи є вчинення нею дій, направлених на його відчуження, то проведення судового розгляду в режимі відкритого судового засідання може завадити виконати таке завдання цього виду заходу забезпечення кримінального провадження як запобігання можливості відчуження відповідного майна.
8.4.3. Із огляду на наведене, проведення судового розгляду клопотання про арешт майна, яке не є тимчасово вилученим, у закритому судовому засідання без повідомлення про судовий розгляд підозрюваного та власника майна відповідає положенням кримінального процесуального закону, якщо завданням ініційованого арешту є, зокрема, запобігання відчуженню вказаного майна.
8.5. У ході застосування наведеного підходу колегія суддів враховує те, що:
8.5.1. 08.11.2022 прокурор у своєму клопотанні про арешт майна просила здійснити його розгляд у закритому судовому засіданні без повідомлення підозрюваного, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника у зв`язку із необхідністю забезпечити мету арешту відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК, якою, зокрема, зазначено необхідність запобігання його відчуженню (т. 1 а. с. 1-18);
8.5.2. 14.11.2022 слідчий суддя задовольнив клопотання прокурора, провівши судовий розгляд клопотання у закритому судовому засіданні без поінформування про його проведення підозрюваного, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника (т. 2 а. с. 168, 177-183).
8.6. Виходячи із вищевикладеного, оскільки майно не було тимчасово вилученим і правовою підставою для накладення арешту у цьому кримінальному провадженні є забезпечення конфіскації майна як виду покарання, то з метою недопущення відчуження майна у слідчого судді були всі підстави здійснити розгляд клопотання прокурора в закритому судовому засіданні без повідомлення про дату та час розгляду сторони захисту, власника майна, його представника.
8.7. Тому, доводи представника власниці майна щодо надання непропорційної переваги стороні обвинувачення не знайшли свого підтвердження.
(§2) Щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості арешту майна
9. Слідчий суддя дійшов висновку про можливість накладення арешту на майно ОСОБА_7 з метою його подальшої конфіскації як виду покарання ОСОБА_8, вважаючи, що воно належить підозрюваному на праві спільної сумісної власності.
9.1. Представник власниці майна вважає, що арештоване майно не є спільною сумісною власністю подружжя, через що майно ОСОБА_7, яка не має жодного відношення до кримінального провадження, було помилково арештоване.
9.2. Прокурор у своїх письмових запереченнях зазначила, що майно, на яке накладено арешт, було набуте подружжям ОСОБА_8 і ОСОБА_7 у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю, в зв`язку з чим воно може бути предметом конфіскації як виду покарання (т. 3 а. с. 5-11).
9.3. За наслідками перевірки доводів представника власниці майна суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок слідчого судді щодо можливості накладення арешту на майно, зареєстроване за ОСОБА_7, з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання.
9.4. Судом апеляційної інстанції зроблено наведений висновок, ураховуючи, зокрема, й те, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
9.4.1. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом (cт. 16 КПК).
9.4.2. Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
9.4.3. Одним із різновидів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК).
9.4.4. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).
9.4.5. Арешт майна допускається з метою, зокрема конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК).
9.4.6. Так, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті (конфіскації майна як вид покарання), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК).
9.4.7. Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. У відповідності до ч. 2 ст. 52 КК конфіскація майна є додатковим видом покарання.
9.4.8. Згідно з ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
9.4.9. Як передбачає ч. 6 ст. 12 КК особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
9.4.10. Ч. 5 ст. 191 КК передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
9.4.11. Отже, закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК.
9.5. У кримінальному провадженні №52019000000000862 здійснюється досудове розслідування за підозрою, зокрема, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК (т. 2 а. с. 117-142).
9.6. Тобто, у випадку засудження ОСОБА_8 за вчинення наведеного злочину (ч. 5 ст. 191 КК) до нього може бути застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке йому належить, в тому числі його частки в спільній сумісній власності подружжя.
9.7. Водночас при оцінці можливості накладення арешту на майно ОСОБА_8 у спільній сумісній власності, яке може бути предметом конфіскації як виду покарання, судом апеляційної інстанції враховується те, що майнові відносини в Україні регулюються цивільним законодавством.
9.8. Правовий режим власності в Україні визначається виключно законами України, що передбачає п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України.
9.9. Так, згідно з ч. 1 ст. 355 Цивільного кодексу України /далі - ЦК/ майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
9.9.1. Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України /далі - СК/ майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Такий же підхід до питання належності особам, які є подружжям, на праві власності майна, набутого ними за час шлюбу, передбачають ч. ч. 3, 4 ст. 368 ЦК.
9.9.2. Як вбачається з ч. ч. 1, 3 ст. 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
9.9.3. У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 61 СК об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
9.9.4. За приписами ч. 2 ст. 370 ЦК у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
9.9.5. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 СК за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
9.9.6. Відповідно до ч. 12 ст. 100 КПК спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства. Підставою для виділення частки майна в праві спільної сумісної власності має бути вимога співвласника такого майна або державного чи приватного виконавця.
9.9.7. У межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №752/7440/18).
9.10. У ході застосування наведеного підходу колегія суддів виходить із того, що:
9.10.1. з 22.01.1983 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 перебувають в зареєстрованому шлюбі (т. 2 а. с. 146-147, 219);
9.10.2. 21.09.2021 за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на квартиру, загальною площею 50,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2 а. с. 108, 158, 222-223);
9.10.3. 20.07.2016 за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на автомобіль BMW 520D, номерний знак НОМЕР_1, 2009 року випуску (т. 2 а. с. 109, 161, 220-221);
9.10.4 . у матеріалах провадження відсутні докази, які б доводили, що виключно за особисті кошти ОСОБА_7 були придбані квартира та автомобіль, на які накладено арешт, оскільки, зокрема, продаж нею земельної ділянки за 200000 грн (т. 2 а. с. 225-228) сам по собі не доводить їх достатності для купівлі квартири за цю ж суму коштів.
9.11. Ураховуючи, що квартира та транспортний засіб, які не є речами індивідуального користування, набуті ОСОБА_7 під час перебування нею у шлюбі з ОСОБА_8, зважаючи на відсутність доказів визначення часток у майні, набутому за час шлюбу, відповідно до ст. 60 СК на вказане майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, що правильно встановив у оскаржуваному рішенні слідчий суддя.
9.12. За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя правильно наклав арешт на майно, яке на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_8 з метою забезпечення його конфіскації як виду покарання.
(§3) Щодо врахування слідчим суддею обставин, передбачених ч. 2 ст. 173 КПК
10. Слідчий суддя, постановляючи ухвалу від 14.11.2022, дійшов висновку про необхідність накладення арешту на майно, враховуючи те, що (1) наявна обґрунтована підозра щодо вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК; (2) майно, яке належить на праві власності ОСОБА_8, є предметом можливої конфіскації майна як виду покарання, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК; (3) застосування такого заходу забезпечення відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження та не створюватиме негативних наслідків для третіх осіб.
10.1. Проте представник власниці майна вказав, що слідчий суддя постановив рішення за відсутності доведення стороною обвинувачення обов`язкових обставин, передбачених ч. 2 ст. 173 КПК. При цьому він зазначив, що арешт майна направлений на порушення права власності та права на мирне володіння ним.
10.2. Прокурор заперечила проти зазначеного доводу, вказавши на його необґрунтованість.
10.3. Надаючи оцінку цьому доводу колегія суддів вважає, що слідчим суддею було належним чином проаналізовано усі обставини, передбачені у ч. 2 ст. 173 КПК.
10.4. Так, вказаного висновку суд апеляційної інстанцій дійшов, враховуючи, що в оскаржуваному рішенні слідчий суддя детально навів відповіді на ті питання, з`ясування яких вимагається при вирішенні питання про арешт майна.
10.5. При цьому колегія суддів погоджується з оцінкою обставин, наданих слідчим суддею, щодо способу арешту майна, який є найменш обтяжливим для його власників.
(§4) Висновки
11. Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги може постановити апеляційний суд, передбачені ст. 407 КПК.
11.1. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді колегія суддів суду апеляційної інстанції має право, зокрема залишити ухвалу без змін (ч. 3 ст. 407 КПК).
11.2. Ураховуючи, що в ході апеляційного розгляду доводи представника власниці майна щодо необхідності скасування рішення про арешт не знайшли свого підтвердження, оскаржувану ухвалу необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 22, 26, 99, 131, 132, 170-173, 370, 376, 405, 407, 409, 418, 422, 532 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу представника власника майна залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 14 листопада 2022 року - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:ОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_4