Document No. 112337033

справа № 991/4435/23

провадження №11-сс/991/435/23

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2023 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1,

суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,

захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6,

прокурора ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 червня 2023 року про арешт майна,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000202 від 01 травня 2023 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28, ч.4 ст.368, ч.3 ст.28, ч.4 ст.368, ч.3 ст.28, ч.4 ст.368, ч.3 ст.28, ч.3 ст.368, ч.4 ст.368, ч.4 ст.369 КК, зокрема, щодо можливого одержання учасниками організованої групи неправомірної вигоди за прийняття в інтересах ОСОБА_9 та компанії «Ferrexpo» судового рішення справі №910/15551/20, що перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду.

18 травня 2023 року до Вищого антикорупційного суду детективом НАБУ за погодженням прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) подано клопотання про арешт майна, вилученого 15-16 травня 2023 року при проведенні обшуків у робочому кабінеті Голови Верховного Суду ОСОБА_5 та квартири за місцем його проживання, яке мотивовано необхідністю забезпечення збереження речових доказів та можливої конфіскації майна як виду покарання у випадку визнання ОСОБА_5 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 червня 2023 року вказане клопотання детектива задоволено частково, накладено арешт на частину майна вилученого при проведенні обшуку робочого кабінету ОСОБА_5, а саме грошові кошти у сумі 548 700 доларів США, 1 104 600 доларів США та 1700 Євро, щоденник для нотаток коричневого кольору із золотим тисненням, надписами та зображенням будівлі Верховного Суду, у якому кульковими ручками записані логіни та паролі до облікових записів, блокнот для нотаток сріблястого кольору із надписом « ОСОБА_5 », у якому містяться чорнові записи, копія договору купівлі-продажу, акту прийому-передачі із прикріпленою візитівкою «Нотаріальний центр ОСОБА_19», - всього на 9 арк., список із прізвищами осіб: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ін., навпроти яких стоять знаки + - та помітки кульковою ручкою, - всього на 3 арк., нотатки, графік призначення щодо справи 910/15551/20, - всього на 9 арк, довідки у кримінальних провадженнях, щодо судових справ та ін, - всього на 46 арк., також накладено арешт на частину майна вилученого при проведенні обшуку квартири за місцем проживання ОСОБА_5, а саме грошові кошти у сумі 450 000 та 250 000 доларів США, мобільний телефон IPhone 13 Pro з сім-карткою, мобільний телефон Ipnone 14 Pro та чоловічу шкіряну сумку коричневого кольору, шляхом заборони користування, розпорядження та відчуження, накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення збереження частини майна як речових доказів у кримінальному провадженні та забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання у випадку визнання ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28, ч.4 ст.368 КК.

Вимоги апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді, вважаючи її необґрунтованою, незаконною, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, захисник підозрюваного ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_8 звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання детектива.

В обґрунтування апеляційної скарги особа посилається на невідповідність клопотання вимогам кримінального процесуального закону та недоведеність детективом в ході його розгляду підстав для арешту вилученого майна.

Щодо арешту майна для забезпечення мети збереження речових доказів захисник зазначає, що вилучене майно не відповідає вимогам, зазначеним у ст.98 КПК, може містити охоронювану законом таємницю, проте не містить слідів злочину, не стосується предмету досудового розслідування у кримінальному провадженні, не має жодного доказового значення для розслідування, а відтак не відповідає критеріям розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, вилучені грошові кошти не є предметом неправомірної вигоди. Наводить доводи щодо безпідставності вилучення при проведенні обшуку мобільних телефонів.

Захист вважає що підстава арешту майна для забезпечення мети конфіскації майна як виду покарання також не була доведена детективом.

Так, в апеляційній скарзі вказано про законність та прозорість походження грошових коштів у сумі 1 500 000 та 250 000 доларів США, 17000 євро, їх вилучення при проведенні обшуку незаконне, оскільки вони ніколи не належали особисто ОСОБА_5 або його родині та були передані на тимчасове зберігання знайомими.

Наведено доводи щодо недопустимості арешту і конфіскації, зокрема, вилучених грошових коштів як виду покарання стосовно частини майна у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_13 . На переконання захисника вилучення та накладення арешту на грошові кошти та інше майно, на частку в якому ОСОБА_14 має право власності, без законних підстав є прямим втручанням у право власності та законне володіння своїм майном ОСОБА_14 як особою, яка не має жодного відношення до кримінального провадження.

Зазначаючи про необґрунтованість висунутої ОСОБА_5 підозри, захисник звертав увагу на недостатність доказів для підозри, її неконкретність, в тому числі в частині формулювання кваліфікації про «створення» організованої групи та «керівництва» нею, мала місце провокація злочину, при цьому жодна з обставин, на які посилалась сторона обвинувачення, не знайшла свого підтвердження, як і існування об`єктивної сторони складу інкримінованого кримінального правопорушення.

Посилаючись на судову практику захисник наводив доводи щодо відсутності складу кримінального правопорушення за ст.368 КК, оскільки прийняття рішення, за сприяння у прийнятті якого підозрюваний начебто отримав неправомірну вигоду, віднесено до виключної компетенції колегії суддів Верховного Суду як колегіального органу, ОСОБА_5 не був уповноважений одноособово приймати відповідне судове рішення.

Надані у клопотанні матеріали кримінального провадження не містять доказів у тому обсязі, щоб переконати стороннього спостерігача про вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення, а відтак слідчий суддя не мав достатніх підстав для висновку щодо обґрунтованості підозри, що є порушенням вимог щодо обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Вказано про порушення норм КПК, що регламентують порядок надання дозволу та проведення невідкладного обшуку, відсутність правових підстав для проведення таких обшуків у робочому кабінеті та за місцем проживання ОСОБА_5, що зумовлює відсутність правових підстав для арешту вилученого майна.

Захисник зазначає, що проведення обшуків за місцем проживання та у службовому кабінеті Голови Верховного Суду здійснено без дотримання гарантій як адвокатської діяльності, так і суддівської недоторканості та імунітету, без дозволу суду (ухвали слідчого судді) та наявності виключних підстав згідно ч.3 ст.233 КПК, за відсутності добровільної згоди судді.

Слідчий суддя в ході розгляду клопотання повинен був з`ясувати, чи було дотримано режим секретності як при зібранні «доказів» обвинувачення при проведенні ОРЗ, НСРД в розрізі достатньої ваги доказів обґрунтованості підозри для підстав арешту майна, а також для з`ясування дотримання цих вимог при проведенні обшуків за місцем проживання та у службовому кабінеті Голови Верховного Суду, де могла зберігатися на паперових або електронних носіях інформація, яка містить державну таємницю.

Також, на думку адвоката мало місце порушення процесуальних строків, визначених ч.5 ст.171 щодо звернення детективом із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна.

Позиції учасників провадження.

Захисник підозрюваного ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити її у повному обсязі з зазначених у ній підстав.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Підозрюваний ОСОБА_5 належним чином повідомлявся про дату, час і місце апеляційного розгляду, клопотань про участь в судовому засіданні до суду не надходило, а тому суд з урахуванням позиції захисника ОСОБА_6, згідно з положеннями ч.4 ст.405 КПК вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаної особи.

Мотиви та висновки суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно з положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.94, 132, 173 КПК повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 цього Кодексу), наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, за вчинення якого, у разі визнання особи винуватою, суд може призначити покарання у виді конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.3 ч.2 ст.170 цього Кодексу), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Колегією суддів встановлено, що під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя у повному обсязі належним чином дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального закону.

При перегляді оскаржуваної ухвали колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступних висновків.

Не погоджуючись з доводам сторони захисту щодо відсутності підстав для накладення арешту, колегією суддів виходила з наступного.

Підставами для часткового задоволення клопотання детектива про арешт майна слідчим суддею в оскаржуваному рішенні зазначено необхідність збереження речових доказів та забезпечення подальшої можливої конфіскації майна, що відповідає змісту положень п.1, 3 ч.2 ст.170 КПК, які передбачають мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч.3 ст.170 КПК у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.

Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч.1 ст.98 КПК).

Як вбачається з матеріалів провадження та надано відповідну оцінку слідчим суддею, ухвалами слідчого судді від 17 травня 2023 року, постановленими в порядку ч.3 ст.233 КПК, детективам НАБУ надано дозвіл на проведення обшуку робочого кабінету Голови Верховного Суду ОСОБА_5, що знаходиться на другому поверсі приміщення Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8, каб. 227, та квартири за місцем проживання Голови Верховного Суду ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, з метою відшукання та вилучення, зокрема, грошових коштів, які можуть бути частиною неправомірної вигоди, яка є предметом злочину, що розслідується у цьому кримінальному провадженні.

Так, з протоколу обшуку від 16 травня 2023 року вбачається, що у ході проведення обшуку за робочим місцем ОСОБА_5 у Верховному Суді встановлено співпадіння номерів та купюр частини віднайдених грошових коштів, а саме грошових коштів у сумі 548 700 доларів США з тими, що зазначені у протоколі огляду та вручення грошових коштів від 03 травня 2023 року та які були використані під час спеціального слідчого експерименту та зафіксовані у протоколі за результатами проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину від 15 травня 2023 року. Також, у ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 відшукано та вилучено чоловічу шкіряну сумку коричневого кольору, в якій містилися грошові кошти у кількості 45 упаковок, обмотаних резинкою на загальну суму 450 000 доларів США. У ході подальшого огляду зазначених коштів встановлено, що серії та номери купюр відповідають тим, що зазначені у протоколі огляду грошових коштів від 12 травня 2023 року та були використані під час спеціального слідчого експерименту, що зафіксовано у протоколі за результатами проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину від 16 травня 2023 року. Крім того, при повторному огляді виявлено, що у протоколі обшуку було допущено помилку щодо серій та номерів десятьох віднайдених купюр, оскільки рахунок та опис купюр проводився за використання рахувальної машини, якою було пропущено букви та цифри вказаних купюр. Зазначені відомості виявлені під час огляду купюр 17 травня 2023 року, про що складено відповідний протокол. Крім цього, за місцем проживання ОСОБА_5 відшукано та вилучено 250 000 доларів США, що були оглянуті у подальшому та при порівнянні купюр, зазначених у протоколі огляду грошових коштів від 03 травня 2023 з купюрами зазначеними у протоколі обшуку від 16 травня 2023 року, встановлено співпадіння, а саме співпало 2405 купюр номіналом по 100 доларів США, 16 купюр по 50 доларів США та 7 купюр по 100 доларів США, в яких рахувальною машиною не було зазначено усі букви та цифри в серії чи номері, однак встановлено, що це одні і ті ж купюри. Таким чином, у загальній сумі із відшуканих 250 000 доларів США встановлено, що 242 000 доларів США можуть бути частиною неправомірної вигоди.

На переконання колегії суддів, враховуючи встановлені на підставі досліджених доказів обставин, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що вилучена при проведенні зазначених обшуків частина грошових коштів, що були ідентифіковані як частина неправомірної вигоди, а саме: 548 700 доларів США, виявлених та вилучених при проведенні обшуку за робочим місцем ОСОБА_5 у Верховному Суді, 450 000 та 242 000 доларів США, виявлених та вилучених при проведенні обшуку за місцем проживання підозрюваного може бути частиною неправомірної вигоди, яка призначалася останньому та іншим особам за прийняття в інтересах ОСОБА_9 та компанії «Ferrexpo» судового рішення справі №910/15551/20, що перебувала на розгляді Великої Палати Верховного Суду, а тому зазначені грошові кошти відповідають ознакам речових доказів, та підлягають арешту з метою їх збереження.

Крім того, слідчий суддя, враховуючи місце відшукання ймовірної другої частини неправомірної вигоди, дійшов правомірного висновку про відповідність ознакам речового доказу чоловічої шкіряної сумки коричневого кольору, що могла зберегти на собі сліди злочину, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Отже, доводи сторони захисту щодо формальності тверджень детектива про належність цих вилучених грошових коштів до неправомірної вигоди, наданої ОСОБА_5, а також невідповідності цих коштів та чоловічої шкіряної сумки коричневого кольору ознакам речових доказів є безпідставними та спростовуються доказами, наявними в матеріалах провадження.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.168 КПК тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. У разі необхідності слідчий чи прокурор здійснює копіювання інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід`ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.

Разом з тим, наявність підстав для вилучення мобільних телефонів, зазначених в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, вбачається із відомостей, що містяться безпосередньо в протоколі обшуку від 15-16 травня 2023 року, в якому зазначено про виявлення за місцем проживання ОСОБА_5 мобільних телефонів IPhone 13 Pro та Iphone 14 Pro. В ході проведення обшуку виявлено, що в мобільному телефоні IPhone 13 Pro встановлено логічний код захисту, ОСОБА_5 повідомив, що цей мобільний телефон йому не належить, а тому його огляд виявився неможливий. Мобільний телефон Iphone 14 Pro чорного кольору наданий ОСОБА_5 добровільно, однак в ньому також встановлена логічна система захисту, яку останній відмовився зняти.

В обґрунтування клопотання про накладення арешту на мобільні телефони, в ході його розгляду слідчим суддею, детектив звернула увагу на процесуальну необхідність проведення експертного дослідження. Так, постановою детектива від 23 травня 2023 року призначено комплексну судову телекомунікаційну та комп`ютерно-технічну експертизу мобільних телефонів.

Крім того, слідчим суддею враховано встановлені слідством обставини, умови та джерело відшукання відповідних пристроїв, ймовірну причетність до вчинення розслідуваних злочинів особи, у володінні якої вони знаходилися, зафіксовані слідством факти комунікації з ймовірними співучасниками через мобільні пристрої (месенджері) з приводу подій, які є предметом досудового розслідування. Зазначені обставини, з якими погоджується суд апеляційної інстанції дають підстави вважати, що такі мобільні пристрої можуть містити відповідне листування, фото, файли документів, аудіо-, відеодзвінки, які мають значення для встановлення обставин, що розслідуються у цьому кримінальному провадженні, зокрема, можуть підтвердити зв`язок між ймовірно причетними особами і з його допомогою можуть бути встановлені додаткові важливі обставини для цього кримінального провадження, зокрема, детальний механізм злочину, коло причетних осіб, ступінь їх залучення до реалізації злочинного плану, зв`язки та схему контактів між ними, номери їхніх телефонів.

Колегія суддів зазначає, що за вказаних обставин слідчий суддя обґрунтовано дійшов висновку про відповідність вищезазначеного майна критеріям, визначеним у ст.98 КПК, та доцільність накладення на нього арешту з огляду на існування сукупності розумних підозр вважати, що інформація яка міститься у ньому, може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та забезпечить виконання завдань, визначених ст.2 КПК.

Разом з цим, документи, які містять ознаки доказу у кримінальному провадженні та вилучаються слідчим, прокурором за результатами обшуку, однак не наділені ознаками майна, не є об`єктами цивільних прав, не мають історичної, художньої, наукової, літературної, економічної або іншої істотної цінності, зокрема, для особи, у якої вони вилучені (листи, чорнові записи, блокноти, візитівки, господарські договори, рахунки на оплату, накладні, чеки, довіреності, речі немайнового характеру тощо), та підлягають зберіганню протягом усього часу кримінального провадження за правилами, передбаченими ст.100 КПК. При цьому, за клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

З протоколу обшуку від 15-16 травня 2023 року та матеріалів провадження вбачається, що вилучені щоденник для нотаток коричневого кольору із золотим тисненням, надписами та зображенням будівлі Верховного Суду, у якому кульковими ручками записані логіни та паролі до облікових записів, блокнот для нотаток сріблястого кольору із надписом « ОСОБА_5 », у якому містяться чорнові записи, копія договору купівлі-продажу, акту прийому-передачі із прикріпленою візитівкою «Нотаріальний центр ОСОБА_19», - всього на 9 арк., список із прізвищами осіб: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ін., навпроти яких стоять знаки +- та помітки кульковою ручкою, - всього на 3 арк., нотатки, графік призначення щодо справи 910/15551/20, - всього на 9 арк., довідки у кримінальних провадженнях, щодо судових справ та ін, - всього на 46 арк., стосуються предмету досудового розслідування у цьому провадженні, у зв`язку з чим детективом прийнято рішення про їх вилучення.

Так, вилучені документи не мають жодної істотної цінності, корисних властивостей, їх вилученням не завдається майнової шкоди володільцю, такі дії не містять ознак втручання у володіння особою майном. При цьому за положеннями ст.100 КПК документи повинні зберігатися в матеріалах кримінального провадження, навіть за відсутності окремого рішення слідчого судді, суду про їх арешт, а тому прийняття рішення щодо арешту виступає додатковою гарантією збереження вилучених документів як доказів у кримінальному провадженні та не є суттєвим порушенням норм КПК.

До того ж частина із вказаних документів містять відомості про судову справу №910/15551/20, за прийняття позитивного рішення у якій, ймовірно, і призначалася неправомірна вигода. Також договори купівлі-продажу та ін., які посвідчувалися нотаріусом ОСОБА_15, мають значення для доведення знайомства та зв`язків між ОСОБА_5 та останнім, враховуючи залученість особи до розслідуваних подій.

Враховуючи встановлені вищенаведені обставини, колегія суддів констатує наявність правової підстави для арешту вищезазначеного майна та можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні.

Крім того, як вбачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя також дійшов висновку про наявність підстав для накладення арешту на вилучені при проведені раніше зазначених обшуків грошові кошти, неідентифікованих як неправомірна вигода, а саме: 1 104 600 доларів США, відшуканих у сейфі робочого кабінету ОСОБА_5 у приміщенні Верховного Суду, а також 8 000 доларів США, відшуканих за місцем його проживання.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги про відсутність обґрунтованої підозри ОСОБА_5, у тому числі про її недоведеність наданими стороною обвинувачення належними та допустимими доказами, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч.5 ст.170 КПК у випадку, передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Санкцією ч.4 ст.368 КК, якою визначено кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_5 повідомлено про підозру, встановлено додаткове покарання у виді конфіскації майна.

При вирішенні питання щодо встановлення наявності обґрунтованої підозри предметом контролю слідчого судді є не лише питання дотримання процесуального порядку вручення повідомлення про підозру, а й питання дотримання стандарту доказування «обґрунтована підозра» у вчиненні кримінального правопорушення, зважаючи при цьому на рівень обмеження прав, свобод та інтересів особи внаслідок повідомлення її про підозру та строк здійснення досудового розслідування.

При цьому, поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (ч.5 ст.9 КПК), відповідно до якої (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom) від 30 серпня 1990 року, §32) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04, §175).

Разом з цим стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи. Отже, на стадії досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.

Відтак, слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.

Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо необґрунтованості висунутої ОСОБА_5 підозри, як підстави для скасування оскаржуваного рішення в частині накладення арешту на майно з метою забезпечення можливої конфіскації як виду покарання, слід вказати, що ОСОБА_5 підозрюється в одержанні службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, неправомірної вигоди в особливо великому розмірі для себе та третіх осіб за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, та в інтересах третьої особи дій з використанням наданої їй влади та службового становища, вчинене організованою групою, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28, ч.4 ст.368 КК, за наступних ймовірних обставин.

За версією слідства, будучи суддею та Головою Верховного Суду, усвідомлюючи, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на систематичне одержання ним та іншими суддями Верховного Суду неправомірної вигоди за прийняття ними судових рішень.

Розуміючи, що перегляд судових рішень у Верховному Суді як суді касаційної інстанції здійснюється колегіально, що унеможливлює одноособове скоєння ним кримінальних правопорушень, у невстановлений досудовим розслідуванням час, утворив та очолив організовану групу з числа суддів Верховного Суду, які погодились за неправомірну вигоду ухвалювати судові рішення на користь наперед визначених осіб.

З метою приховування своєї та інших суддів Верховного Суду протиправної діяльності, ОСОБА_5 залучив до складу організованої групи довірених йому осіб - адвоката ОСОБА_16 та приватного нотаріуса ОСОБА_15 .

З метою реалізації злочинного умислу, направленого на систематичне одержання неправомірної вигоди суддями Верховного Суду за ухвалення судових рішень, ОСОБА_5 як організатор організованої групи розподілив ролі між її учасниками таким чином.

ОСОБА_5 як організатор організованої групи відповідав за такі дії: здійснення комунікації між всіма членами організованої групи; погодження кандидатур осіб, судові справи стосовно або в інтересах яких перебувають на розгляді у Верховному Суді, згодних надати неправомірну вигоду за ухвалення судового рішення з наперед визначеним результатом; визначення розміру неправомірної вигоди та порядку її розподілу між всіма членами організованої групи; безпосереднє одержання від ОСОБА_15 неправомірної вигоди, раніше наданої особами, судові справи стосовно або в інтересах яких перебувають на розгляді у Верховному Суді; передання неправомірної вигоди, раніше одержаної від осіб, судові справи стосовно або в інтересах яких перебувають на розгляді у Верховному Суді, іншим суддями Верховного Суду.

ОСОБА_16, діючи під прикриттям адвокатської діяльності, повинен був: підшукувати осіб, судові справи стосовно або в інтересах яких перебувають на розгляді у Верховному Суді, згодних надати неправомірну вигоду за ухвалення судового рішення з наперед визначеним результатом; одержувати від осіб, судові справи стосовно або в інтересах яких перебувають на розгляді у Верховному Суді, неправомірну вигоду для Голови та суддів Верховного Суду; у разі необхідності укладати з особами, судові справи стосовно або в інтересах яких перебувають на розгляді у Верховному Суді, що надають неправомірну вигоду, необхідні документи про надання юридичних або інших послуг для створення видимості законності одержання грошових коштів та приховування протиправної діяльності; утримувати (переховувати) протягом визначеного членами організованої групи строку неправомірну вигоду у таємному місці (сховищі) для зменшення ризиків викриття правоохоронними органами; передавати одержану від осіб, судові справи стосовно або в інтересах яких перебувають на розгляді у Верховному Суді, неправомірну вигоду ОСОБА_15 для її подальшої передачі безпосередньо ОСОБА_5

ОСОБА_15, діючи під прикриттям нотаріальної діяльності, повинен був: підшукувати осіб, судові справи стосовно або в інтересах яких перебувають на розгляді у Верховному Суді, згодних надати неправомірну вигоду за ухвалення судового рішення з наперед визначеним результатом; знайомити осіб, судові справи стосовно або в інтересах яких перебувають на розгляді у Верховному Суді, згодних надати неправомірну вигоду, з ОСОБА_16 для подальшого обговорення між ними умов передачі неправомірної вигоди для Голови та суддів Верховного Суду; сприяти ОСОБА_16 в одержанні від осіб, судові справи стосовно або в інтересах яких перебувають на розгляді у Верховному Суді, неправомірну вигоду для Голови та суддів Верховного Суду; сприяти ОСОБА_16 в утримуванні (переховуванні) протягом визначеного членами організованої групи строку неправомірну вигоду у таємному місці (сховищі) для зменшення ризиків викриття правоохоронними органами; одержувати від ОСОБА_16 раніше надану особами, судові справи стосовно або в інтересах яких перебувають на розгляді у Верховному Суді, неправомірну вигоду та передавати її безпосередньо ОСОБА_5 .

На цей час невстановлені судді Верховного Суду, залучені до організованої групи, повинні були: одержувати безпосередньо від ОСОБА_5 раніше надану особами, судові справи стосовно або в інтересах яких перебувають на розгляді у Верховному Суді, неправомірну вигоду; ухвалювати у справах, що перебувають у них на розгляді, судові рішення на користь осіб, які надали неправомірну вигоду.

При цьому всі члени організованої групи повинні були діяти з дотриманням суворих заходів конспірації, які б мінімізували загрозу викриття правоохоронними органами.

Таким чином, за версією слідства, ОСОБА_5 створив організовану групу, у діяльності якої у різні періоди часу брали участь не менше трьох осіб, що попередньо зорганізувалися у стійке об`єднання з єдиним планом, відомим всім учасникам групи, та розподілом їхніх функцій, спрямованих на досягнення цього злочинного плану, готували і вчиняли корупційні кримінальні правопорушення.

Так, 19 січня 2023 року Ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято до розгляду справу №910/15551/20 за касаційними скаргами Приватного акціонерного товариства «Ділові партнери» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 вересня 2022 року та Компанії «Ferrexpo AG» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 вересня 2022 року та ухвали Північного апеляційного господарського суду від 14 січня 2022 року, від 23 червня 2022 року, від 29 червня 2022 року, від 29 серпня 2022 року, від 30 серпня 2022 року та від 08 вересня 2022 року. Розгляд вказаної справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження на 15 березня 2023 року.

У період з 15 лютого 2023 року по 06 березня 2023 року у бенефіціарного власника компанії «Ferrexpo AG» ОСОБА_9 виник злочинний умисел, направлений на надання суддям Великої Палати Верховного Суду неправомірної вигоди за ухвалення ними судового рішення в інтересах ОСОБА_9 та компанії «Ferrexpo AG» про скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 12 вересня 2022 року.

У вказаний період, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_9 доручив своїй довіреній особі - директору з безпеки ПрАТ «Полтавський ГЗК» ОСОБА_17 зустрітись з ОСОБА_16, який, як було відомо ОСОБА_9, мав сталі позаслужбові зв`язки з Головою Верховного Суду ОСОБА_5 та іншими суддями Верховного Суду, та з`ясувати щодо можливості посприяти у наданні неправомірної вигоди суддям Верховного Суду за ухвалення ними судового рішення в інтересах ОСОБА_9 та компанії «Ferrexpo AG» про скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 12 вересня 2022 року.

06 березня 2023 року, ОСОБА_17 зустрівся з ОСОБА_16 та у присутності ОСОБА_15 повідомив про готовність ОСОБА_9 надати неправомірну вигоду суддям Верховного Суду за ухвалення ними судового рішення в інтересах ОСОБА_9 та компанії «Ferrexpo AG» про скасування вищевказаної постанови.

У період з 06 по 09 березня 2023 року ОСОБА_16 та ОСОБА_15 довели до відома ОСОБА_5, який входив до складу колегії суддів Великої Палати Верховного Суду, яка розглядала справу №910/15551/20, про готовність ОСОБА_9 надати неправомірну вигоду за скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 12 вересня 2022 року.

У свою чергу ОСОБА_5 як організатор організованої групи, надав вказівку ОСОБА_16 та ОСОБА_15 повідомити ОСОБА_9, що за необхідні останньому рішення, він має надати ОСОБА_5 та іншим суддям Верховного Суду неправомірну вигоду у розмірі 1 800 000 млн. доларів США. При цьому ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_16 та ОСОБА_15, що свою частину неправомірної вигоди вони мають визначити самостійно.

Отримавши погодження ОСОБА_5, ОСОБА_16 і ОСОБА_15 довели до відома про вказане ОСОБА_9, та повідомили про необхідність надати неправомірну вигоду у загальному розмірі 2 700 000 млн. доларів США.

При цьому ОСОБА_16 і ОСОБА_15 домовились між собою, не доводячи це до відома ОСОБА_5, що ОСОБА_9 має надати в якості неправомірної вигоди 2 700 000 доларів США, з яких 1 800 000 доларів США будуть передані ОСОБА_5 та іншим суддям Верховного Суду, 900 000 доларів США будуть розподілені між ОСОБА_16 та ОСОБА_15 особисто.

10 березня 2023 року ОСОБА_16, діючи з відома та узгоджено з ОСОБА_5, повідомив ОСОБА_9, що судове засідання у справі №910/15551/20, призначене на 15 березня 2023 року, буде перенесено на іншу дату для надання останньому можливості зібрати та передати всю суму неправомірної вигоди.

У свою чергу ОСОБА_5, діючи спільно з іншими суддями Верховного Суду з числа членів організованої групи, забезпечив перенесення судового розгляду справи №910/15551/20 на 19 квітня 2023 року.

У період часу з 10 березня по 19 квітня 2023 року ОСОБА_9 частинами передав ОСОБА_16 в якості неправомірної вигоди 2 600 000 доларів США.

Отримавши від ОСОБА_9 грошові кошти, ОСОБА_16 повідомив про це ОСОБА_5 та 19 квітня 2023 року судді Великої Палати Верховного Суду, у тому числі ОСОБА_5, винесли постанову у справі №910/15551/20, якою, зокрема: касаційні скарги Приватного акціонерного товариства «Ділові партнери» та Компанії Ferrexpo AG задоволені частково; постанова Північного апеляційного господарського суду від 12 вересня 2022 року у справі №910/15551/20 скасована; рішення Господарського суду міста Києва від 27 травня 2021 року у справі №910/15551/20 змінено в мотивувальній частині, в іншій частині залишено в силі.

01 травня 2023 року ОСОБА_5 надіслав ОСОБА_15 повідомлення, в якому надав вказівку поділити отриману від ОСОБА_9 суму неправомірної вигоди наступним чином: 10 пакетів сформувати по 100 000 доларів США, 2 пакети по 150 000 доларів США та один пакет - 50 000 доларів США, а решту суми, тобто 450 000 доларів США, на певний час залишити на зберіганні у ОСОБА_16 та ОСОБА_15 .

03 травня 2023 року ОСОБА_15, попередньо домовившись по телефону з ОСОБА_5, забрав з сейфу офісу вищевказані грошові кошти та доставив їх до квартири за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, де передав їх особисто ОСОБА_5 .

Таким чином, 03 травня 2023 року ОСОБА_5 одержав для себе та інших суддів Верховного Суду першу частину неправомірної вигоди в сумі 1 348 800 доларів США (замість необхідних 1 350 000 доларів США внаслідок помилки при підрахунку), що згідно офіційного курсу гривні до іноземних валют Національного банку України станом на 03 травня 2023 року складало 49 323 727 грн. 68 коп.

08 травня 2023 року ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_15 про передачу частини неправомірної вигоди, одержаної від ОСОБА_9, іншим суддям Великої Палати Верховного Суду та надав вказівку передачу йому другої частини неправомірної вигоди у розмірі 450 000 доларів США 15 травня 2023 року.

15 травня 2023 року ОСОБА_15 забрав у відділенні № 963 АТ «УкрСиббанк» за адресою: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 6, з індивідуального сейфу в спеціальному сховищі решту неправомірної вигоди в сумі 450 000 доларів США, раніше одержаної від ОСОБА_9, та близько 20 год. 30 хв. ОСОБА_15, попередньо домовившись по телефону з ОСОБА_5, доставив другу частину неправомірної вигоди в сумі 450 000 доларів США до квартири за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, де передав їх особисто ОСОБА_5 .

Таким чином 15 травня 2023 ОСОБА_5 одержав для себе та інших суддів Верховного Суду другу частину неправомірної вигоди в сумі 450 000 доларів США, що згідно офіційного курсу гривні до іноземних валют Національного банку України станом на 15 травня 2023 року складає 16 455 870 грн.

Під час обшуку 15 травня 2023 року квартири за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1, виявлено та вилучено 450 000 доларів США, що цього ж дня були передані ОСОБА_15 .

Під час обшуку 15-16 травня 2023 року службового кабінету ОСОБА_5 у приміщенні Верховного Суду, розташованого за адресою: м. Київ, вул. П. Орлика, 8, у сейфі виявлено та вилучено 548 700 доларів США з числа тих, що були передані ОСОБА_15 03 травня 2023 року.

16 травня 2023 року заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_18 складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28 ч.4 ст.368 КК, копію якого того ж дня вручено ОСОБА_5 .

Повідомлення про підозру містить, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію та стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 . Зі змісту повідомлення про підозру слідує, що в ньому логічно та послідовно викладені фактичні обставини можливого вчинення кримінального правопорушення.

На підтвердження обґрунтованості підозри ОСОБА_5 сторона обвинувачення серед іншого надала: протокол від 16 травня 2023 року за результатами проведення оперативно-розшукового заходу спостереження за особою в публічно доступних місцях, протокол від 28 квітня 2023 року за результатами проведення оперативно-розшукового заходу - аудіоконтроль особи; протокол від 01 травня 2023 року за результатами проведення оперативно-розшукового заходу - аудіоконтроль особи, протокол від 15 травня 2023 року за результатами проведення НСРД - контролю за вчиненням злочину, протокол від 15 травня 2023 року за результатами проведення НСРД - спостереження за річчю з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів спостереження, протокол від 16 травня 2023 року за результатами проведення НСРД - аудіо-, відеоконтроль особи відносно ОСОБА_5 протокол від 16 травня 2023 року за результатами проведення НСРД - контролю за вчинення злочину, протокол від 15 травня 2023 року за результатами проведення НСРД - зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Колегія суддів вважає, що надані слідчому судді стороною обвинувачення докази на обґрунтування підозри є переконливими, узгоджуються між собою та є достатніми для висновку щодо ймовірної можливості вчинення ОСОБА_5 вищевказаного кримінального правопорушення.

Отже доводи сторони захисту про відсутність у матеріалах провадження достатніх доказів стосовно причетності ОСОБА_5 до можливого вчинення вказаного кримінального правопорушення є безпідставними та спростовуються вищезазначеними матеріалами.

Водночас, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту щодо неконкретності підозри в частині формулювання кваліфікації про «створення» організованої групи та «керівництва» нею, виходячи з наступного.

Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів. Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v. The United Kingdom) від 28 жовтня 1994 року суд зазначив, що факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування.

Як убачається з оскаржуваної ухвали, слідчим суддею зазначено мотиви, з якими погоджується колегія суддів Апеляційної палати, щодо необґрунтованості заперечень сторони захисту, на які вона також посилалась в апеляційних скаргах, про неконкретність підозри в частині пред`явленої підозри у керівництві організованої групи.

За таких обставин, позиція сторони захисту та зазначені доводи не спростовують висновку слідчого судді про обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.28 ч.4 ст.368 КК.

Також суд відхиляє аргументи захисту щодо недопустимості доказів, на підставі яких слідчим суддею становлено доведеність стороною обвинувачення наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення.

Стверджуючи про недопустимість доказів, сторона захисту посилалась на грубе порушення ч.3 ст.233 КПК щодо невідповідності проведених обшуків критеріям невідкладності, а також порушення гарантій незалежності та недоторканості суддів, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», гарантій адвокатської діяльності, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при проведенні таких обшуків.

Так, положеннями ст.86 КПК визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Вимогами абз.6 ч.3 ст.184 КПК встановлено необхідність надання до клопотання про застосування запобіжних заходів зокрема копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. Тобто на сторону обвинувачення покладено обов`язок надати документи та матеріали кримінального провадження в тому обсязі, який, на її переконання є необхідним і достатнім для підтвердження викладених у клопотанні доводів, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

Згідно з ч.1 ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, зокрема, докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося (постанова ВП ВС від 31 серпня 2022 року у справі №756/10060/17, провадження №13-3кс22).

Відхиляючи доводи захисника щодо недопустимості долучених до клопотання доказів як отриманих без достатніх правових підстав для проведення невідкладних обшуків, колегія суддів виходить з того, що оцінка доказів із точки зору їх допустимості є заключним етапом доказування та здійснюється судом за наслідком розгляду справи по суті. На стадії досудового розслідування визнання доказів слідчим суддею, судом недопустимими можливо лише у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини, а їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження. Тобто, висновок про недопустимість відповідного доказу є категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування. Суд на стадії досудового розслідування може визнати недопустимими лише очевидно недопустимі докази, порушення збирання яких не може бути спростоване будь-якими іншими матеріалами. Однак, доводи сторони захисту не свідчать про очевидну і категоричну недопустимість доказів, здобутих при проведенні обшуків, так само як і безпідставність їх проведення, а тому остаточну оцінку зібраним у кримінальному провадженні доказам і, за наявності правових підстав, визнання їх недопустимими може бути здійснено під час або за наслідками розгляду кримінального провадження по суті.

Також колегія суддів вважає, що з наявних матеріалів на даному етапі не вбачається очевидних ознак провокації, на яку посилалась сторона захисту, оскільки не повідомлено будь-яких доводів, які би свідчили про наявність прихованих мотивів ОСОБА_15 або ж його залежності від правоохоронних органів та активну роль останніх, про що обґрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваному рішенні. А тому, цим аргументам захисту має надаватись оцінка під час судового провадження на підставі дослідження всіх наявних матеріалів кримінального провадження.

З урахуванням зазначеного, підстав, передбачених ст.ст.87-89 КПК щодо визнання доданих до клопотання про застосування запобіжного заходу копій документів недопустимими доказами під час розгляду апеляційних скарг не встановлено, а тому на стадії досудового розслідування зазначені стороною захисту доводи колегія суддів вважає передчасними, а відповідні вимоги щодо визнання доказів недопустимими такими, що не підлягають задоволенню.

Також не погоджуючись з доводами сторони захисту щодо невідкладності проведених обшуків, колегія суддів зауважує, що під час кримінального процесу вживаються всі можливі заходи для того, щоб речові докази не зазнали будь-якого впливу, особливо з боку зацікавлених осіб. Ці заходи включають несподівані обшуки, невідкладне фіксування доказів під час огляду місця події, детальні правила збереження речових доказів і навіть тримання особи під вартою для перешкоджання впливу на докази. Більше того, закон навіть передбачає кримінальну відповідальність за приховування слідів злочину. Мету убезпечення речових доказів від впливу особи має й поверхневий огляд особи негайно після її затримання (постанова ККС ВС від 04 травня 2023 року у справі №750/8641/20).

Невідкладність проведення обшуків була предметом судового контролю, адже згідно з ухвалами слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 травня 2023 року подані в порядку ч.3 ст.233 КПК клопотання заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_18 задоволені частково, надано дозволи на проведення обшуків робочого кабінету Голови Верховного Суду ОСОБА_5, а також квартири, що перебуває у його користуванні, з метою відшукання та вилучення зазначених в ухвалах грошових коштів та мобільних телефонів.

Вирішуючи питання про необхідність такого втручання, слідчий суддя виходив з того, що в умовах оперативної необхідності будь-яке зволікання з проникненням до робочого кабінету Голови Верховного Суду ОСОБА_5, а також квартири, що перебуває у його користуванні, та проведенням у них обшуків, в тому числі і звернення до слідчого судді за попереднім дозволом, дозволило б ймовірно причетним особам або будь-яким іншим особам за їх вказівкою чи проханням, отримавши доступ до вказаних приміщень, вжити заходів по приховуванню чи знищенню відповідного майна, що призвело б до його втрати, а тому рішення про невідкладне проникнення до таких приміщень з метою його врятування є обґрунтованим.

Також оцінюючи дотримання гарантій незалежності та недоторканості, передбачених ч.9 ст.49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у цьому кримінальному провадженні слідчим суддею враховано, що клопотання про надання дозволу на проведення обшуків подано з дотриманням правил підсудності належним суб`єктом - заступником Генерального прокурора - керівником САП ОСОБА_18, а проведення обшуку зумовлено розслідуванням ймовірної причетності судді до вчинення особливо тяжкого корупційного злочину, що не може розцінюватись як спосіб втручання в його законну професійну діяльність зі здійснення правосуддя. Втручання відбулось згідно із законом та переслідувало легітимну мету.

При проведенні обшуку не вилучались речі і документи, що можуть мати відношення до адвокатської діяльності ОСОБА_5, а інші відомості не є такими, що зібрані у результаті можливого ознайомлення детектива з матеріалами адвокатської діяльності ОСОБА_5, доказів іншого до суду не надано та під час судового провадження не досліджено.

В аспекті викладеного доводи сторони захисту про порушення прав ОСОБА_5 як особи на яку поширюються гарантії незалежності та недоторканості, передбачені Законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» за наведених обставин є неспроможними.

Крім того, мотивуючи необґрунтованість повідомленої підозри через відсутність в діях підозрюваного ОСОБА_5 об`єктивної сторони злочину за ст.368 КК, сторона захисту стверджувала, що кваліфікація дій службової особи за вказаною нормою виключається, якщо дії, за сприяння у вчиненні яких вона отримала неправомірну вигоду, належать до виключної компетенції колегіального органу. На переконання захисту саме такого висновку щодо дій службової особи колегіального органу дійшов Касаційний кримінальний суду Верховного Суду (далі - ККС ВС) у постанові від 13 січня 2021 у справі 243/1573/17 (провадження №51-4962км20) та цю обставину неможливо виправити подальшим ходом досудового або судового слідства, пред`явленням нових доказів.

Відповідно до змісту ст.368 КПК питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні та винуватості особи в його вчиненні вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.

Водночас, як вбачається з вказаної постанови ККС ВС від 13 січня 2021 року, в наведених у ній мотивів відсутній зазначений стороною захисту висновок, та залишаючи рішення судів без змін, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій саме про недоведеність, що в діянні особи є склад інкримінованого кримінального правопорушення. Зазначена постанова не може бути прикладом для порівняння, оскільки вона не містить висновку про правильне чи неправильне застосування норми закону про кримінальну відповідальність

Також суд приймає до уваги висновки, викладені в постанові ВСУ від 25 квітня 2013 року у справі №5-5кс13 (обставини якої на думку колегії суду можуть бути релевантними до цього провадження) та постанові ВСУ від 13 листопада 2014 року у справі №5-20кс14.

Так, Верховний Суд України раніше зазначав про те, що за нормативних приписів заборони одержувати незаконну винагороду, визначення яких міститься у статті 368КК, випливає, що представник влади, одним із яких є суддя, обіймаючи посаду голови суду, не вправі одержувати будь-якої винагороди у зв`язку зі здійсненням своїх службових повноважень. Це законодавче положення передбачає, що кримінальна відповідальність за порушення цієї заборони настає у тому разі, коли особа, яка дає хабар (неправомірну вигоду) службовій особі, зокрема голові суду, усвідомлює, що дає його саме такій особі, й у зв`язку із можливостями цієї посади, а особа, яка одержує незаконну винагороду (неправомірну вигоду), розуміє (не може не розуміти) значимість займаної нею посади, її статусність та можливості; вагомість цієї посади у сприйнятті хабародавцем (надавачем неправомірної вигоди), мету, яку переслідує останній, та його віру в те, що ця мета буде досягнута завдяки можливостям посади, яку обіймає хабароодержувач (отримувач неправомірної вигоди). Відповідно до ст.39 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» голова Верховного Суду наділений рядом повноважень, природа та сукупність яких позиціонує його як керівника інституції і визначає його першість в ієрархічній структурі цієї інституції. Повноваження такої посади, а також її можливості усвідомлювалися як особою яка обіймала цю посаду, так і особами, які звертались до неї. Водночас, ОСОБА_5, якщо одержував неправомірну вигоду, не міг не розуміти, що грошові кошти надаються за те, що він використає можливості своєї посади. Посилання на невчинення будь-яких дій в інтересах надавача неправомірної вигоди, не виключає наявності складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.368 КК, оскільки ці дії знаходяться поза межами об`єктивної сторони цього злочину.

Таким чином, зазначені стороною захисту доводи щодо відсутності в діях підозрюваного ОСОБА_5 об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст.368 КК, є передчасними, ґрунтуються на помилковому трактуванні судової практики, а тому є необґрунтованими.

За таких умов, всупереч доводам апеляційних скарг захисників, слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, в тому числі розсекречені матеріали проведених ОРД та НСРД, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації дій ОСОБА_5, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред`явленої підозри,- з точки зору достатності та взаємозв`язку, прийшов до правомірного висновку про наявність у провадженні доказів, які на час розгляду клопотання свідчать про наявність обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, оскільки об`єктивно зв`язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити вищевказане кримінальне правопорушення за викладеними у повідомленні про підозру обставинами, тобто про те, що підозра на даному етапі є обґрунтованою.

Враховуючи встановлені вищенаведені обставини, колегія суддів констатує наявність правової підстави для накладення арешту на вилучені за місцем роботи та місцем проживання підозрюваного грошові кошти, неідентифіковані як неправомірна вигода, а саме: 1 104 600 доларів США, 1 700 Євро, відшуканих у сейфі робочого кабінету ОСОБА_5 у приміщенні Верховного Суду, а також 8 000 доларів США, відшуканих за місцем проживання ОСОБА_5 та можливість використання їх як доказу у кримінальному провадженні.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про те, що зазначені грошові кошти не можуть бути об`єктом конфіскації як виду покарання у разі визнання підозрюваного винним.

В обґрунтування зазначеного сторона захисту, як при розгляді клопотання слідчим суддею, так і при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, вказувала про неналежність таких коштів підозрюваному, при цьому частина таких коштів є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_13 .

Так, за положеннями ч.5 ст.170 КПК арешт з метою забезпечення конфіскації як виду покарання може бути накладено лише на майно, що належить підозрюваному, обвинуваченому, засудженому або юридичній особі, щодо якої здійснюється провадження.

Разом з цим, як вбачається з оскаржуваного рішення, слідчий суддя при встановленні належності зазначених грошових коштів підозрюваному виходив з обставин їх виявлення та вилучення за місцем проживання та роботи підозрюваного, ненаданням ОСОБА_5 або його захисниками відомостей та доказів на підтвердження конкретних сум грошових коштів, які належать підозрюваному та іншим особам, а тому обґрунтовано застосував до ситуації із цими грошовими коштами презумпцію власності, встановивши їх належність ОСОБА_5, як особі, в якої вони знаходились у фактичному володінні.

Крім того, слідчим суддею обґрунтовано відхилені твердження підозрюваного щодо ймовірного зберігання грошових коштів у сейфі, розташованому у його кабінеті, іншими особами, з огляду на включення кабінету до Переліку режимних приміщень Верховного Суду з обмеженим доступом.

При цьому неприйнятними є доводи апеляційної скарги щодо порушення права власності третьої особи, щодо майна якої, на переконання сторони захисту, вирішено питання про арешт, а саме дружини ОСОБА_5 - ОСОБА_14 як співвласниці виявлених при проведенні обшуку у ОСОБА_5 коштів у сумі 265 000 доларів США., на які оскаржуваною ухвалою накладено арешт.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги та доданих до неї письмових документів на підтвердження повноважень, вона подана адвокатом ОСОБА_8 як захисником підозрюваного ОСОБА_5 в інтересах останнього, проте за викладених обставин зазначені вище доводи апеляційної скарги стосуються інтересів третьої особи - ОСОБА_14, яка з відповідною апеляційною скаргою не зверталась та не уповноважувала будь-яку особу на представлення її інтересів під час перегляду оскаржуваного рішення.

З цих підстав колегія суддів не вбачає порушень слідчим суддею КПК за вказаними доводами апеляційної скарги.

Щодо посилань сторони захисту на необхідність з`ясування слідчим суддею при розгляду клопотання чи було дотримано режим секретності при зібранні «доказів» обвинувачення при проведенні ОРЗ, НСРД в розрізі достатньої ваги доказів обґрунтованості підозри для підстав арешту майна, а також для з`ясування дотримання цих вимог при проведенні обшуків за місцем проживання та у службовому кабінеті Голови Верховного Суду, де могла зберігатися на паперових або електронних носіях інформація, яка містить державну таємницю.

Надаючи оцінку зазначеним твердженням, суд приходить до висновку, що захисник не наводить належним чином обґрунтованих доводів яким чином такі порушення вплинули або могли вплинути на вирішення питання щодо наявності підстав для накладення арешту.

Разом з цим, колегія суддів, вважає слушними посилання адвоката на пропуск детективом строку, встановленого КПК для звернення із клопотанням про арешт майна.

Як вбачається з матеріалів провадження, орган досудового розслідування дійсно не забезпечив подання у встановлений строк клопотання про арешт майна (подане/прибуло до поштового відділення 18 травня 2023 року о 13 год. 25 хв.).

Проте суд звертає увагу, що відмова в задоволенні клопотання про арешт майна можлива лише, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК (ч.1 ст.173КПК).

Як зазначалось раніше, при вирішенні питання про арешт майна, яке має значення для виконання завдань кримінального провадження, слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК), розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (ч.2 ст.173 КПК).

Таким чином, такої підстави для відмови в арешті майна як пропущення строку звернення з клопотанням КПК не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речових доказів (чи навіть з інших підстав), ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт.

Отже, сам по собі факт порушення строку звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає завданням кримінального провадження. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна, не позбавляє таке майно доказової (у разі його арешту як речового доказу) чи забезпечувальної «сили» (при забезпеченні цивільного позову чи можливої конфіскації) в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.

Колегія суддів також зазначає, що сплив процесуального строку виконання обов`язку вжити заходи до збереження майна не припиняє необхідності виконати цей обов`язок стороною обвинувачення і не тягне за собою припинення повноважень службової особи на здійснення обов`язкової дії. Аналогічна правова позиція щодо правових наслідків пропуску строку виконання обов`язку детально висвітлена в постанові ККС ВС від 08 квітня 2020 року у справі №263/15845/2019.

Тобто, з одного боку порушення передбаченого ч.5 ст.171 КПК строку, є юридичним фактом, з яким закон пов`язує припинення режиму тимчасового вилучення майна (ст.169 КПК «Припинення тимчасового вилучення майна»), встановлює обов`язок негайно повернути майно особі, в якої воно було тимчасово вилучене, а з іншого - не є підставою для відмови в арешті майна. Така суперечність, на переконання суду, вирішується наступним чином.

Правові інститути тимчасового вилучення майна та арешту майна є пов`язаними, але відносно автономними, з різними цілями та правовими наслідками. Вони стосуються різних аспектів процесу доказування.

Правове значення встановленого законодавцем строку, визначеного як «протягом 48 годин після вилучення майна» (абз.2 ч.5 ст.171 КПК) для звернення із клопотанням про арешт майна полягає в тому, що законодавцем презюмується достатність цього часу для сторони обвинувачення, щоб визначитись із приналежністю майна, наявністю достатніх підстав для його арешту та підготувати відповідне мотивоване клопотання з одного боку, та встановлено такий нетривалий проміжок часу втручання у право власності особи (тимчасове позбавлення її правомочностей володіння та користування) в інтересах кримінального провадження, протягом якого можливе утримання майна особи в силу закону, без вмотивованого рішення суду, для вирішення його подальшої долі слідчим, прокурором (у разі бездіяльності, нереалізації обов`язку звернення з клопотанням до слідчого судді, суду про арешт такого майна) або слідчим суддею, судом з урахуванням належності, вагомості такого майна (речей) для досягнення завдань кримінального провадження.

Таким чином, положення ч.5 ст.171 КПК у взаємозв`язку із положеннями ч.1 ст.169 КПК визначають лише тривалість законного перебування (утримання) чужого майна (вилученого в результаті обшуку) в розпорядженні сторони обвинувачення (слідчого, прокурора). Будь-яке подальше перебування (поза межами встановленого процесуального строку та часу, необхідного для негайного повернення), утримання такого майна слідчим, прокурором є таким, що не має правових підстав та є втручанням в право власності особи, якій належить це майно, без законних на те підстав.

У той же час, вказані порушення речових прав не можуть перешкоджати досягненню цілей й завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. Адже головним призначенням кримінального провадження як процесуального зводу норм є ефективна реалізація матеріально-правових норм кримінального права. Своїм завданням КК має правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст.1 КК).

Таким чином, норми КПК щодо правового режиму, тривалості, припинення тимчасового вилучення майна функціонально призначені перш за все для вирішення цивільно-правових аспектів такого тимчасового вилучення та встановлення обов`язку щодо негайного повернення майна законному його володільцю у разі пасивності, незацікавленості сторони обвинувачення у його використанні для вирішення завдань кримінального провадження.

Правові наслідки можливих порушень процесуальних строків, про які йдеться, на переконання колегії суддів, лежать в площині матеріально-правової юридичної відповідальності (наприклад, цивільно-правова відповідальність за утримання відповідного майна без законних на те підстав або у разі втрати чи знищення речового доказу (ч.4 ст.100 КПК), дисциплінарна відповідальність прокурора, слідчого за неналежне виконання службових обов`язків, кримінальна відповідальність у разі наявності відповідних підстав) тощо.

Крім цього, вирішення слідчим суддею, судом питання про арешт майна, яке було правомірно тимчасово вилучене, при порушенні строку звернення слідчим, прокурором із клопотанням про арешт, відбувається в період часу, коли режим тимчасового вилучення припинився (п.3 ч.1 ст.169 КПК).

Таким чином, вирішення питання щодо арешту майна залежить від того, чи має воно значення для досягнення завдань кримінального провадження, а не від того, чи своєчасно звернувся слідчий, прокурор з відповідним клопотанням до слідчого судді.

Зазначена позиція узгоджується з усталеною практикою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (ухвали від 05 грудня 2019 року у справі №991/1463/19; від 16 грудня 2019 року у справі №991/1463/19; від 02 лютого 2022 року у справі №991/416/22; від 05 червня 2023 року у справі №991/4336/23).

Поряд з цим, колегія суддів не приймає до уваги долучену детективом до матеріалів клопотання копію експрес-накладної №10035279602 від 17 травня 2023 року ТОВ «Нова Пошта», як доказ своєчасного звернення з клопотанням до слідчого судді, оскільки остання не містить підпису відправника, печатки, в тому числі печатки представника ТОВ «Нова Пошта».

Отже з урахуванням вищезазначеного, колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи сторони захисту, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

Таким чином, колегія суддів констатує, що накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження. У цьому контексті слідчим суддею враховано, серед іншого, суспільну небезпеку ймовірно вчинених кримінальних правопорушень, їх специфіку і тяжкість, ймовірну причетність до їх вчинення особи, яка є власником вилученого майна, вірогідність виявлення на відповідному майні відомостей, що мають істотне значення для розслідування відповідних злочинів, а також необхідність забезпечення можливої конфіскації як виду покарання.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, доводи стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слід визнати непереконливими, слідчим суддею відповідно до ст.132, 170, 173 КПК дотримані принципи розумності та співрозмірності обмеження права власності осіб завданням кримінального провадження та враховані наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб. Доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано та під час розгляду останньої не встановлено.

Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власники і обмежуються у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи осіб з метою виконання завдань кримінального провадження.

Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційних скаргах, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 червня 2023 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52023000000000202 від 01 травня 2023 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

______________ _____________ ______________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3