Document No. 116784538

справа №991/767/24

провадження №1-кс/991/783/24

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

«31» січня 2024 року м. Київ

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2, прокурорів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, слідчого ОСОБА_5, представника власника майна адвоката ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України підполковника поліції ОСОБА_7, погоджене прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4, про арешт майна у кримінальному провадженні №42023000000000674 від 20 квітня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду надійшло вказане клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні №42023000000000674 від 20 квітня 2023 року.

Обставини, якими обґрунтоване клопотання.

Головним слідчим управлінням Національної поліції здійснюється досудове розслідування в зазначеному кримінальному провадженні №42023000000000674 від 20 квітня 2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК України. Так, досудовим розслідуванням встановлено, що 14 серпня 2022 року між ТОВ «Львівський арсенал», який виступав покупцем в особі директора ОСОБА_8, та Словацькою компанією «Sevotech spol s.r.o.» - продавцем в особі директора ОСОБА_9 (громадянин Словаччини) підписано контракт на поставку мінометних пострілів на загальну суму 36млн доларів США. В подальшому, 11 жовтня 2022 року, ТОВ «Львівський арсенал» укладено державний контракт з Міністерством оборони України (далі МОУ) на поставку (закупівлю) мінометних пострілів на загальну суму 36,6 млн грн. З боку МОУ контракт підписаний т.в.о. директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки МОУ ОСОБА_10 . В свою чергу ТОВ «Львівський арсенал», не отримавши відповідних підтверджуючих документів, здійснило сплату частини коштів за поставку вказаного озброєння на рахунки «Sevotech spol s.r.o.», а саме: 24 листопада 2022 року перераховано 3659970 доларів США та 05 грудня 2022 року 9150000 Євро. Відповідно до отриманих даних, частину грошових коштів «Sevotech spol s.r.o.» в подальшому перерахувала на рахунки юридичної особи «WDG promet d.o.o.», зареєстрованої в Хорватії. При цьому, після сплати грошових коштів та до сьогодні товари до МОУ не були поставлені. В клопотанні також зазначено, що відповідно до вказаного контракту, ТОВ «Львівський арсенал» через АБ «УКРГАЗБАНК» та ПуАТ «КБ АКОРДБАНК» на рахунки «Sevotech spol s.r.o.» (продавця) перераховано грошові кошти в сумі 3659970 доларів США та 9150000 Євро. Крім того, 08 грудня 2022 року між «WDG promet d.o.o.» та МОУ укладено контракт на постачання боєприпасів на суму 32700000 Євро. Відповідно до цього контракту, у січні 2022 року МОУ на банківський рахунок «WDG promet d.o.o.» перераховано передоплату в сумі 3270000 Євро.

27 січня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 січня 2024 року в межах даного кримінального провадження був проведений обшук в автомобілі марки AUDI Q7, н.з. НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2, який на праві власності належить ОСОБА_8, в ході якого виявлено та вилучено: автомобіль марки AUDI Q7, н.з. НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2, ключі від цього автомобіля та блокнот коричневого кольору із рукописними записами, а 28 січня 2024 року їх визнано речовими доказами як такі, що були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Згідно з реєстраційною карткою на транспортний засіб, зазначений автомобіль на праві власності належить підозрюваному ОСОБА_8, а санкція ч. 5 ст. 191 КК України передбачає додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

Слідчий зазначає, що вилучене під час проведення обшуку майно має значення для подальшого досудового розслідування та може бути використано як доказ у кримінальному провадженні, у зв`язку з чим з метою запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження виникла необхідність в його арешті з метою досягнення дієвості даного кримінального провадження в частині вилучення та збереження речових доказів.

Позиція сторін у судовому засіданні.

Слідчий та прокурори в судовому засіданні подане клопотання підтримали та просили його задовольнити з підстав, викладених у ньому. Долучили копію заяви начальника відділу захисту прав військовослужбовців управління розвитку військової НОМЕР_3 та взаємодії з правоохоронними органами Головного управління військової юстиції ОСОБА_11 від 10 січня 2024 року про залучення МОУ як потерпілого у даному кримінальному провадженні, вважаючи, що наявність такої заяви однозначно свідчить про подальше подання цивільного позову, а також склали письмові доповнення до клопотання, згідно з якими вони просять вважати підставами для накладення арешту на вилучене майно, крім п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України (збереження речових доказів), яка зазначена у клопотанні, ще і п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України (конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов)). Додатково сторона обвинувачення повідомила, що на даний час вилучений автомобіль знаходиться на спеціальному майданчику. При цьому, жодних слідів вчинення злочину цей автомобіль не містить, водночас він є знаряддям його вчинення, адже, укладаючи договори, виконуючи злочинні домовленості зі співучасниками, ОСОБА_8 використовував цей автомобіль у свій діяльності. Також пояснили, що підслідність цього кримінального провадження ще не змінена, оскільки на даний час це є недоцільним, враховуючи те, що наразі триває розгляд невідкладних клопотань, було встановлено ряд підозрюваних та ризики, передбачені ст. 177 КПК України, у зв`язку з чим матеріали досі не були направлені до НАБУ. Водночас, прокурор вказав на положення абз. 3 ч. 2 ст. 218 КПК України, які, у поєднанні з датою встановлення нимобставин,що свідчатьпро необхідністьвизначення іншоїпідслідності,а саме:27 січня2024року (датаповідомлення пропідозру ОСОБА_8 ), він ще має час для прийняття постанови про визначення підслідності.

Представник власникамайна ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_6 підтримав свої письмові заперечення, відповідно до яких, на його переконання, враховуючи те, що ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, заволодінні державними коштами у розмірі 1340465698 грн, з огляду на положення п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, розслідування у даному кримінальному провадженні повинно здійснюватися виключно детективами НАБУ, а відтак, обшук автомобіля проведено з порушенням правил підслідності. При цьому, в порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 216 та ч. 2 ст. 33-1 КПК України, надання дозволу на проведення обшуку автомобіля з постановленням відповідної ухвали здійснено слідчим суддею не Вищого антикорупційного суду, а Печерського районного суду м. Києва. До того ж, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва надано дозвіл на проведення обшуку автомобіля AUDIQ7,реєстраційний номер НОМЕР_1,а фактичнотакий обшукпроведено тавилучено автомобільAUDIQ7,реєстраційний номер НОМЕР_4 . Крім того, адвокат також вказав на порушення, допущені органом досудового розслідування під час обшуку. За таких обставин, як вважає адвокат, обшук автомобіля з подальшим його вилученням проведено з порушенням вимог КПК України за відсутності судового рішення і, відповідно, тимчасове вилучення майна є безпідставним та незаконним. Адвокат також вказав на передчасність накладення арешту з підстав п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, які сторона обвинувачення додатково зазначила в судовому засідання.

Встановленні обставини, мотиви і оцінка слідчого судді.

Заслухавши учасників та дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя зазначає про наступне.

Перш ніж перейти до розгляду клопотання про арешт майна по суті, слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що у КПК України законодавець розмежував статус майна, вилученого на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук та тимчасово вилученого майна. Зокрема, у відповідності до ч. 7 ст.236КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

З матеріалів клопотання, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 січня 2024 року було надано дозвіл на проведення обшуку AUDI Q7, реєстраційний номер НОМЕР_1, VIN: НОМЕР_2, який на праві власності належить та перебуває у користуванні ОСОБА_8, з метою відшукання і вилучення зазначених в цій ухвалі документів, печаток, штампів та їх частин, банківських карток, мобільних телефонів, сім-карток, нотаток, чорнових записів, оптичних, магнітних, електронних та паперових носіїв інформації, що містять відомості про вчинені кримінальні правопорушення.

27 січня 2024 року на підставізазначеної ухвалив межахданого кримінальногопровадження проведенообшук автомобіля AUDI Q7, VIN: НОМЕР_2, в ході якого виявлено блокнот з обгорткою коричневого кольору, у якому наявні рукописні записи з цифрами і їх призначенням тощо, що відповідає критеріям ст. 98 КПК України. Вказаний блокнот, автомобіль, у якому проводився обшук, а також ключ до нього були вилучені.

При цьому, оцінюючи доводи адвоката щодо відмінностей у реєстраційному номері автомобіля, слідчий суддя враховує зазначену в протоколі обшуку від 27 січня 2024 року інформацію, зі змісту якої під час такого обшуку була встановлена невідповідність номерного знака на автомобілі та в реєстраційній картці, тож його ідентифікуючі ознаки були встановлені шляхом співставлення VIN-коду, чим підтверджено, що саме цей транспортний засіб зазначений в ухвалі про надання дозволу на обшук, у чому переконався і слідчий суддя в судовому засіданні.

Зазначеною вище ухвалою від 11 січня 2024 року слідчий суддя надав органу досудового розслідування дозвіл на проникнення до автомобіля ОСОБА_8, при цьому, з огляду на те, що цією ухвалою надано дозвіл лише на відшукання та вилучення певних (перелічених вище речей і документів), що могли знаходитись у цьому автомобілі, без вказівки на можливість вилучення власне самого автомобіля, як і ключа до нього, то цей автомобіль з ключем є тимчасово вилученим майном, а тому подальшій перевірці слідчим суддею підлягає твердження органу досудового розслідування про те, що вони відповідають критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, а саме: були знаряддям вчинення кримінального правопорушення.

Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості (п.7 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема і арешту майна, можливе лише якщо: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна та допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (ч.ч. 1, 2 ст. 170 КПК України).

Під час розгляду цього клопотання слідчий суддя досліджує лише питання достатності підстав вважати, що мало місце кримінальне правопорушення шляхом оцінки існуючих відомостей про діяння та можливість їх сприяння формуванню внутрішнього переконання в тому, що це діяння становить собою склад кримінального правопорушення.

Як вбачається з поданого клопотання та підтверджується витягом з ЄРДР від 27 січня 2024 року, досудове розслідування у кримінальному провадженні №42023000000000674 здійснюється,зокремаза ч.5 ст. 191 КК України, щодо здійснення організованою групою осіб заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах під час здійснення закупівель предметів оборонного призначення.

Наведені у клопотанні відомості про обставини вчинення дій, в сукупності з наданими у судовому засіданні слідчим і прокурорами поясненнями та доданими до клопотання матеріалами, дають слідчому судді підстави для висновку, що могли мати місце обставини, про які зазначається у цьому клопотанні.

Як зазначено в клопотанні та підтверджено стороною обвинувачення в судовому засіданні, метою арешту зазначених в клопотанні автомобіля з ключем, серед іншого, є забезпечення збереження їх як речових доказів.

Зі змісту абз. 1 ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям щодо речових доказів, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Обґрунтовуючи необхідність накладення арешту, слідчий у клопотанні посилається на те, що вилучене майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України та постановою слідчого від 28 січня 2024 року його визнано речовими доказами у цьому кримінальному провадженні. В судовому засіданні слідчий та прокурори пояснили, що, хоч жодних слідів вчинення злочину автомобіль і не містить, однак, на їх думку, він є знаряддям його вчинення, оскільки, укладаючи договори, виконуючи злочинні домовленості зі співучасниками, ОСОБА_8 використовував цей автомобіль у свій діяльності.

Однак,слідчий суддякритично сприймаєпосилання сторониобвинувачення наможливість накладенняарешту навказане майно(автомобільз ключем)з метоюзбереження йогояк речовихдоказів,оскільки,слідчий та прокурори не надали жодних переконливих доказів того, що автомобіль, як і ключі були знаряддям злочину (містяться явні сліди) або, що за їх допомогою вчинявся злочин, при цьому виключно формально, без будь-якогомотивування,посилаються, в тому числі у постанові про визнання речовими доказами, на те, що «вилучені предмети по даному кримінальному провадженню мають ознаки речового доказу». При цьому, оцінюючи доводи, на які слідчий та прокурори послалися в судовому засіданні, слід зазначити, що за такою логікою сторони обвинувачення можливо було б арештовувати будь-яке майно (рухоме/нерухоме), яким користувалася у побутовому житті особа у період вчинення злочину.

Враховуючи зазначене, слідчий суддя вважає, що визначених положеннями ст. 167 КПК України підстав для тимчасового вилучення автомобіля з ключем у органу досудового розслідування не було, а отже таке вилучення відбулося безпідставно, що свідчить про необхідність повернення цього автомобіля разом з ключем відповідно до вимог ст. 169 КПК України.

За таких обставин, розглядаючи дане клопотання слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав (відсутня необхідність) для накладення арешту на вказане майно з метою збереження речових доказів.

Так само слідчий суддя вважає безпідставним накладення арешту на усе вилучене майно з метоюзабезпечення відшкодуванняшкоди,завданої внаслідоккримінального правопорушення(цивільнийпозов),з оглядуна відсутністьна данийчас такогоцивільного позовуу кримінальному провадженні, а долучена до клопотання копія заяви про визнання МОУ потерпілим про таку обставину не свідчить, як не свідчить і про те, що цивільний позов обов`язково буде поданий у майбутньому.

При цьому, як було встановлено в ході розгляду клопотання, ОСОБА_8 є підозрюваним в межах даного кримінального провадження (т. 1 а.с. 114-130).

Дослідивши обставини вчинення зазначеного вище кримінального правопорушення та можливу роль ОСОБА_8 у ньому, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації його дій, виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих та досліджених в судовому засіданні матеріалах, слідчий суддя переконався в тому, що аналіз представлених матеріалів пов`язує підозрюваного зі злочином, доводячи причетність до нього в такій мірі, що виправдовує подальше розслідування та встановлює можливість вирішення питання про застосування заходів забезпечення, зокрема і арешту майна.

Як підтвердженостороною обвинуваченняв судомузасіданні,серед іншого,метою арештумайна уданому кримінальномупровадженні єтакож забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

Арешт майна, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, накладається на майно підозрюваного, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ст.170 КПК України).

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ч.1 ст.59 КК України). Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України, конфіскація майна встановлюється, зокрема за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Відповідно до матеріалів клопотання, ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 171 КПК України, на слідчого покладається обов`язок при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна надати документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження, зокрема підозрюваним таким майном.

Досудовим розслідуванням встановлено, що автомобіль марки AUDI Q7, VIN: НОМЕР_2 перебуває у власності ОСОБА_8, що підтверджується відомостями з реєстраційної картки на транспортний засіб, долученої до матеріалів клопотання (т. 1 а.с. 142).

Враховуючи зазначене, пояснення сторони обвинувачення та встановленні в ході розгляду клопотання обставини і дослідженні додані до клопотання матеріали, слідчий суддя приходить до висновку про доведеність належності підозрюваному ОСОБА_8 вказаного автомобіля (інші дані відсутні, в тому числі щодо належності йому цього майна на праві спільної сумісної власності), а тому він може підлягати арешту з метою можливої конфіскації, що не суперечитиме вимогам КПК України, є виправданим з урахуванням заявленої мети накладення арешту (конфіскація) та таким, що переслідує правомірну мету.

Підсумовуючи та, враховуючи, серед іншого, суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, його специфіку, ступінь тяжкості, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, а томувиправдовує саметакий ступіньвтручання управа тасвободи. Отже, на думку слідчого судді, таке обмеження не є свавільним та відповідає вимогам законності, з дотриманням справедливого балансу між вимогами суспільного інтересу у вигляді досягнення завдань кримінального провадження та вимогами захисту права власності окремої особи, оскільки досягнення мети забезпечення можливої конфіскації як виду покарання не є можливим у інший спосіб, окрім як застосуванням такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна. З огляду на характер кримінального правопорушення, підстав сумніватися в співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження у слідчого судді не виникає.

У ході розгляду клопотання слідчим суддею не встановлено негативних наслідків арешту вказаного вище автомобіля. Що стосується прав та законних інтересів власника/власників майна, то слідчий суддя вважає, що такі обмеження не будуть занадто обтяжливими для них з огляду на обставини справи.

В той же час, слідчий суддя звертає увагу зацікавлених осіб, що у разі спричинення їх правам необґрунтованого обтяження цим арештом, останні не позбавленні можливості звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту повністю або частково.

З урахуванням зазначеного, слідчий суддя переконаний, що накладення арешту у цьому випадку є пропорційним та співмірним завданням кримінального провадження та переслідує легітимну мету.

Також слідчий суддя вважає обґрунтованим застосувати заборону розпорядження автомобілем, зважаючи на ризики передачі його іншим особам. При цьому, з огляду на встановлену безпідставність тимчасового вилучення цього автомобіля, невідповідність його ознакам речового доказу та необхідність повернення, з урахуванням практики Європейськогосуду зправ людини,відповідно доякої,арешт майнав рамкахсудового розглядусправи зазвичайстосується контролюза використанняммайна,а таке втручання повинно бути законним, відповідати загальним інтересам і бути пропорційним, тож, хоч будь-який арешт і тягне за собою завдання шкоди, фактично завдана шкода не повинна бути більшою, ніж неминуча, слідчий суддя не вбачає перешкод у наданні ОСОБА_8 можливості вільно користуватися своїм автомобілем, у зв`язку з чим клопотання в частині накладення арешту із забороною такого користування задоволенню не підлягає.

Не підлягає задоволенню дане клопотання і в частині накладення арешту на вилучений під час обшуку блокнот із рукописними записами, враховуючи викладену у цій ухвалі позицію стосовно режиму майна, вилученого на підставі ухвали про дозвіл на обшук та тимчасово вилученого майна, зокрема стосовно того, що не вважається тимчасово вилученим майно, дозвіл на відшукання івилучення якого був наданий ухвалою слідчого судді про обшук та яке слідчі вилучили під час такого обшуку. При цьому, положення п.2 ч.1 ст.169 КПК України не застосовуються в даному випадку і на моє розуміння процесуальних положень у їх сукупності, зокрема ч.7 ст.236, абз. 2, 3 ч. 2 ст. 168, ч.5 ст.171 КПК України, обов`язок повернення тимчасово вилученого майна виникає у органу досудового розслідування і необхідність дотримання строку звернення до суду з клопотанням про арешт такого майна (не пізніше наступного робочого дня/48 годин після вилучення) виключно у тих випадках, коли було вилучено майно, про яке не було згадки в ухвалі слідчого судді про проведення обшуку, і тільки у цьому разі воно набуває статусу тимчасово вилученого, а подальше його утримання потребує додаткової перевірки «легалізації» з боку суду.

Отже, з урахуванням того, що слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва було надано дозвіл на відшуканнята вилучення конкретного виду майна в ухвалі про обшук (документів, що містять зразки підпису та почерку фігурантів справи, нотаток, чорнових записів, паперових носіїв інформації, що містять відомості про вчинені кримінальні правопорушення), таке майно, яким в даному випадку є блокнот із рукописними записами, не вважається тимчасововилученим,а тому утримання йогослідчими євиправданим на цьому етапі розслідування та не потребує арешту.

Запропонована слідчим суддею позиція для органу досудового розслідування ґрунтується на власному розумінню норм КПК України, викликана у тому числі необхідністю ефективного використання процесуального часу усіма задіяними особами, з дотриманням, контролем та повагою до прав власності, а також спирається на підхід, викладений у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 23 січня 2020 року у справі №457/1485/13-к.

При цьому, визнаючи виправданимна даномуетапі розслідуванняутримання зазначеноговище блокнотакоричневого кольоруіз рукописнимизаписами, слідчий суддя вважає за необхідне вказати на необхідність його повернення володільцю у разі встановлення факту відсутності в ньому відомостей, що мають значення для досудового розслідування.

Врахувавши правову підставу арешту майна (відповідні положення ст. 170 КПК України); можливість досягнення заявленої слідчим мети - забезпечення конфіскації майнаяк видупокарання через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна; встановлення обставин, що підтверджують факт можливого вчинення кримінального правопорушення; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; обставини кримінального провадження, з яких, серед іншого, вбачається відсутність негативних наслідків такого арешту майна для третіх осіб, слідчий суддя приходить до висновку, що, з метою виконання завдань цього кримінального провадження та уникнення можливого відчуження майна, яке може бути конфісковане за вироком суду, клопотання слідчого слід задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 132, 170-173, 309, 376 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Накласти арешт на автомобіль марки AUDI Q7, VIN: НОМЕР_2 із забороною розпорядження та відчуження.

В решті вимог відмовити.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

На ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення п`ятиденного строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала слідчого судді, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала про арешт майна підлягає негайному виконанню. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Копію ухвали після її постановлення вручити учасникам.

Слідчий суддя Я. ШКОДІН