Document No. 117032575

Справа № 991/726/24

Провадження №11-сс/991/110/24

Суддя 1 інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2024 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5,

прокурора ОСОБА_6,

підозрюваного ОСОБА_7,

захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 січня 2024 року про відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №42023000000000674 від 20 квітня 2023 року стосовно підозрюваного ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с.Нижній Одес, Ухтинського району, Республіки Комі, російської федерації, жителя АДРЕСА_1,

за ч.5 ст.191 КК України,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 січня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора про застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Судове рішення мотивоване тим, що обґрунтованість підозри щодо вчинення ним інкримінованого злочину не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра» в такій мірі, що на даному етапі виправдовує подальше розслідування органом досудового розслідування, але якість (вагомість) наявної доказової бази не виправдовує застосування жодних додаткових обмежень для підозрюваного ОСОБА_7 . Зокрема: матеріали справи не містять жодних відомостей про наявність ознак організованої групи, в яку входив ОСОБА_7 та здійснював разом з ОСОБА_10 (співвласник «Sevotech a.s.») загальне керівництво нею, в тому числі, що дана група була створена ОСОБА_10 не пізніше 14 серпня 2022 року, до якої він залучив ОСОБА_7, який лише 18 серпня 2022 року приступив до тимчасового виконання своїх посадових обов`язків. Відсутні відомості, що ОСОБА_7 та/або службові особи ТОВ «Львівський арсенал» не мали на меті здійснити реальне постачання мінометних пострілів та про ознаки заволодіння грошовими коштами ОСОБА_7 у розмірі 1 340 465 698 грн. Не враховано, що військовий аташе ОСОБА_11 відвідав завод виробника мінометних пострілів у Хорватській республіці та склав акт огляду готової продукції, на підставі якого був підписаний контракт ОСОБА_7 ; Міністр оборони України погодив здійснення попередньої оплати за контрактом №403/1/22/317 від 11 жовтня 2022 року та додаткової угоди від 10 листопада 2022 року. На думку слідчого судді, здобуті стороною обвинувачення відомості, які потребують перевірки іншої версії скоєння злочину, про що зафіксована розмова ОСОБА_12 з ОСОБА_10 за 17 травня 2023 року; розмова ОСОБА_12 з ОСОБА_13 за 20 травня 2023 року; твердження ОСОБА_7, що з 420 укладених контрактів проблемних лише 2, де взагалі поставки не відбулися та будь-які боєприпаси в Україну поставляються виключно за передоплатою. Разом з тим, усі докази, якими прокурор обґрунтовує клопотання були зібрані слідчими ГСУ НП України, та враховуючи: стадію кримінального провадження; воєнний стан; факт перерахування 17 листопада 2022 року Міністерством оборони України 1 340 465 698 грн на рахунок ТОВ «Львівський арсенал» в якості попередньої оплати за контрактом №403/1/22/317 від 11 жовтня 2022 року та додаткової угоди від 10 листопада 2022 року; факт повного невиконання контракту №403/1/22/317 від 11 жовтня 2022 року та непоставку ТОВ «Львівський арсенал» жодного мінометного пострілу Збройним силам України; висновки Верховного Суду, у поєднанні з положеннями ч.6 ст.368 КПК України, тому, на думку слідчого судді, питання про можливе порушення підслідності розслідування даного кримінального провадження є суттєвим, але належна та остаточна оцінка цим фактам повинна бути надана на стадії судового провадження. Він не вбачає ознак зволікання з боку прокурора з направленням матеріалів досудового розслідування до належного органу досудового розслідування - НАБУ, оскільки розгляд клопотання відбувся у понеділок, перший робочий день після затримання ОСОБА_7 27 січня 2024 року (субота вечір) і небажання та/або неможливість визначити підслідність цього кримінального провадження з боку прокурора у розумний строк не призводять до неможливості надати оцінку твердженням учасників, у тому числі законності затримання особи.Можливе фігурування службової особи Міністерства оборони України в матеріалах провадження не свідчить, що вона набуде статус підозрюваного в майбутньому, а тому з моменту вручення підозри ОСОБА_7 на підставі абз.3 ч.2 ст.218 КПК України у прокурора є 10 днів для передачі матеріалів до НАБУ, тобто до 06 лютого 2024 року. Затримання ОСОБА_7 27 січня 2024 року є законним, він набув статусу підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України. На думку слідчого судді, ризик переховування від органів досудового розслідування чи суду відсутній, оскільки 27 січня 2024 року Чернівецьким РУП ГУ НП в Чернівецькій області був вилучений закордонний паспорт ОСОБА_7 як такий, що містить ознаки підробки, а тому підозрюваний позбавлений можливості офіційно перетнути державний кордон. Ризики знищення, спотворення, приховання документів, які мають істотне значення для встановлення обставин справи, незаконний вплив на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином відсутні, оскільки сторона обвинувачення не наводить переліку осіб, з якими ОСОБА_7 необхідно обмежити спілкування, в той час, як підозрюваний був звільнений із займаної посади та зараз очолює ТОВ «Українські сервіси розмінування». У клопотанні не зазначено наявність зв`язків у правоохоронних органах, що дало б змогу слідчому судді оцінити і такий факт. Прокурором не було надано обґрунтувань в реальній, наявній у часі потребі обмежити пересування ОСОБА_7 та необхідність здійснювати постійний за ним контроль. Враховуючи недоведення хоча б одного з ризиків кримінального провадження, слідчий суддя не вбачає необхідності досліджувати питання можливості застосування більш м`яких запобіжних заходів. Крім того, прокурором не було надано жодних відомостей про матеріальний стан підозрюваного ОСОБА_7, на підставі яких слідчий суддя зміг надати свою оцінку спроможності сплатити визначений розмір застави, як альтернативу триманню під вартою, так і розглянути можливість застосування застави, як самостійного запобіжного заходу. Слідчий суддя дійшов висновку, що органом досудового розслідування були наведені достатні відомості про обставини вчинення дій, які дають підстави для висновку про необхідність подальшого розслідування, перевірки усіх наявних версій скоєння злочину під час запровадженого воєнного стану, у тому числі, можливої причетності до цього злочину найвищих службових осіб Міністерства оборони України, а також з`ясування можливої ролі співробітників фсб під час виконання контракту та/або підготовки до його укладення.

02 лютого 2024 року та 09 лютого 2024 року відповідно до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга прокурора та доповнення до неї, в яких він просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора та застосувати стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів із визначенням розміру застави не менше ніж 88 539 розмірів прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб, що становить 268 млн 096 тис. 092 грн. У разі внесення застави, визначити необхідність виконання підозрюваним ОСОБА_7 обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України: не відлучатися із населеного пункту в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; утримуватися від спілкування із свідками та іншими особами, визначеними слідчим та прокурором; носити електронний засіб контролю; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. На його думку, ухвала слідчого судді є незаконною та необгрунтованою з огляду на неповноту судового розгляду, оскільки слідчим суддею не досліджені обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Такими обставинами є перебування ОСОБА_7 на посаді Міністра курортів та туризму АРК протягом 2010-2014 років та у складі Партії регіонів. Зазначені відомості характеризують особу підозрюваного, його репутацію та свідчать про наявність сталих соціальних зв`язків зі службовими особами тимчасово окупованого півострова, що в свою чергу обґрунтовує ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Має місце невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, зокрема не прийняті належним чином до уваги протоколи проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно фігурантів справи, у ході проведення яких підтверджено знайомство, зв`язки фігурантів між собою, зафіксовано розмови щодо укладення контрактів, зокрема державного контракту №403/1/22/317. Не враховано відомості, викладені у заяві Міністерства оборони України разом із довідкою - розрахунком завданої шкоди, відповідно до якого співучасники злочину незаконно заволоділи грошовими коштами у ромірі 1 340 465 698 грн, що є достатнім розміром для можливого підкупу учасників кримінального провадження та/або може бути використано для переховування на території України або поза її межами. Крім того, чинний КПК України не передбачає встановлення міри обґрунтованості підозри, похідних дій та/або процесуальних рішень, які може вчинити (прийняти) слідчий суддя після встановлення міри обґрунтованості підозри, а також кореляції рівнів обґрунтованості підозри можливостям застосування слідчим суддею того чи іншого запобіжного заходу або прийняття рішення про застосування додаткових обмежень до підозрюваного. Системне тлумачення норм КПК України дає підстави зробити висновок, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу може встановити наявність лише обґрунтованої чи необґрунтованої підозри, однак ніяк не міру її обґрунтованості. Незважаючи на визнання пред`явленої підозри ОСОБА_7 обґрунтованою, у порушення вимог ч.3 ст.194 КПК України, слідчий суддя не зобов`язав підозрюваного прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади. Крім того, не взяв до уваги відомості, що ОСОБА_7 має реальний вплив на ОСОБА_14 та інших працівників Департаменту військово - технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України, і після свого звільнення з посади. Також слідчий суддя не врахував показання свідка ОСОБА_15, який вказав, що «перед здійсненням оцінки ризиків по вказаній додатковій угоді (мається на увазі до контракту № 403/1/22/317) між ОСОБА_15 та т.в.о. керівника Департаменту ОСОБА_7 проведено усну бесіду, в якій підозрюваний вказав йому, що вказаних документів досить для набрання чинності контракту та підписання додаткової угоди. Таким чином підтверджено ризик можливого впливу ОСОБА_7 на свідків у кримінальному провадженні з метою надання ними таких свідчень, які вигідні стороні захисту та які будуть спрямовані на уникнення ним від кримінальної відповідальності. Крім того, слідчий суддя не врахував наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України (переховування від органів досудового розслідування та/або суду). Указаний ризик обґрунтовується: тяжкістю покарання, яке загрожує підозрюваному ОСОБА_7 та передбачене санкцією ч.5 ст.191 КК України; інформацією, що наведена у рапорті співробітника СБУ за №5/6/1/1-622 від 26 січня 2024 року, у якому зазначено, що після висвітлення в ЗМІ інформації щодо розкрадання бюджетних коштів Міністерства оборони України, ОСОБА_7 мав намір виїхати з території України з метою переховування від органу досудового розслідування. Також, у судовому засіданні установлено, що 27 січня 2024 року ОСОБА_7 намагався на пункті пропуску «Порубне», що в селі Тереблече Чернівецької області, перетнути державний кордон, але рішенням Державної прикордонної служби йому було відмовлено. Згідно наданих стороною захисту пояснень ОСОБА_7 не мав наміру переховуватися від органу досудового розслідування, а виїзд за кордон був пов`язаний із службовим відрядженням. Вилучення 27 січня 2024 року працівниками поліції закордонного паспорта ОСОБА_7 не зменшує наявний ризик переховування, оскільки наявність вказаних обставин не перешкоджає виготовленню нового паспорту або використанню іншого наявного. Окрім того, відсутні відомості щодо накладення арешту на вилучений 27 січня 2024 року у ОСОБА_7 закордонний паспорт. Перевіряючи наявність ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя не надав оцінку тому, що у рамках даного кримінального провадження встановлено, що 08 грудня 2022 року між «WDG promet d.o.o.» (компанія, яка створена 29 липня 2022 року та на рахунки якої надійшла частина коштів від ТОВ «Львівський арсенал», отриманих за контрактом №403/1/22/317) та Міністерством оборони України укладено контракт №403/1/22/377 на постачання танкових пострілів на загальну суму 32 700 000 євро. 20 січня 2023 року на рахунок «WDG promet d.o.o.» здійснена попередня оплата у розмірі 3 270 000 євро. Незважаючи на те, що товар мав бути поставлений не пізніше 60 днів з дня здійснення попередньої оплати, танкові постріли до цього часу до Міністерства оборони України не поставлені, кошти не повернуті. При цьому, указаний контракт та рішення щодо здійснення попередньої оплати за контрактом підписані т.в.о. директора Департаменту Міністерства оборони України ОСОБА_7 . Окрім того, не враховано можливу причетність ОСОБА_7 до вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.209 КК України, яке розслідується у кримінальному провадженні № 42023000000000674 щодо подальшої легалізації коштів, отриманих за державними контрактами №403/1/22/317 та № 403/1/22/377. Також слідчим суддею не врахований ризик перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином. Зокрема учасники організованої групи у червні 2023 року (а.с.86, 94 протоколу НСРД) оговорюють між собою можливість стороннього незаконного впливу на орган досудового розслідування, а також «забрати справу» (з контексту зрозуміло, що мова йде про кримінальне провадження №42023000000000674), використовуючи при цьому свої особисті зв`язки в правоохоронних органах. Також не враховано відомості, що викладені в заяві Міністерства оборони України разом із довідкою - розрахунком завданої шкоди, в тому числі розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється ОСОБА_7

12 лютого 2024 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли заперечення захисника підозрюваного ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на апеляційну скаргу прокурора, в яких він просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу слідчого судді без змін. На його думку, прокурор у суді першої інстанції не надавав жодних відомостей щодо перебування ОСОБА_7 у складі Кабінету Міністрів АРК Крим та у «Партії регіонів» та обставини кримінального провадження не стосуються діяльності ОСОБА_7 у період 2010-2014 років, а тому не підлягають з`ясуванню. Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_7 має сталі соціальні зв`язки зі службовими особами окупаційної адміністрації та ризик переховування є обгрунтованим, спростовуються тим, що він покинув свою посаду, відмовився працювати в окупаційній адміністрації та переїхав на постійне місце проживання у м.Київ. У зв`язку з цим окупаційна влада Криму визнала підозрюваного персоною нон-грата на території півострова. Після переїзду ОСОБА_7 до Києва до нього не було застосовано механізм люстрації, що також демонструє відсутність міцної пов`язаності його діяльності з незаконною діяльністю «Партії регіонів». Переховування підозрюваного у службових осіб півострова Крим фізично неможливе, зважаючи на активні воєнні дії, що ведуться на лінії фронту. З метою відновлення репутації та відстоювання власної позиції в очах громадськості ОСОБА_7, після постановлення ухвали про відмову в обранні запобіжного заходу, з власної ініціативи, пройшов психофізіологічне дослідження із використанням поліграфа, який підтвердив, що він не виїжджав за кордон у січні 2024 року з метою переховування від слідства. Наданий протокол НСРД не підтверджує причетність ОСОБА_7 до інкримінованого йому злочину, оскільки у них не зафіксовано спілкування учасників з підозрюваним, у розмовах не зазначено про те, що хтось із учасників розмов мав намір зустрітися чи зустрічався з ОСОБА_7 після звільнення з Міноборони. Твердження прокурора про знайомство та зв`язки підозрюваного з іншими учасниками не підтверджується та спростовується матеріалами клопотання. ОСОБА_7 вже більше року не перебуває на службі у Міністерстві чи в будь-яких інших державних органах. Разом з його звільненням 01 лютого 2023 року будь-які відносини підлеглості та посадового авторитету щодо зазначених осіб припинилися. Наразі жодних важелів впливу на працівників Міноборони, зокрема ОСОБА_14 та ОСОБА_15 підозрюваний не має. Доводи сторони обвинувачення, що ОСОБА_7 мав намір покинути територію України, є необгрунтованими, оскільки 22 січня 2024 року було вирішено та документально оформлено йому службову поїздку за кордон із конкретною робочою метою та визначеними строками повернення. Однак, при спробі перетинання кордону, державна прикордонна служба у пункті Порубне повідомила ОСОБА_7 про ознаки підробки закордонного паспорта. У зв`язку з цим на місце події прибули правоохоронні органи та зареєстрували кримінальне провадження №12024262020000546 про вчинення зчину, передбаченого ч.3 ст.358 КК України. Паспорт ОСОБА_7 для виїзду за кордон було вилучено, а в перетині кордону - відмовлено. Ще з початку червня 2023 року ОСОБА_7 було досконало відомо про існування даного провадження та предмет його розслідування. Незважаючи на це, жодних спроб переховуватись від органів досудового розслідування чи іншим чином перешкоджати перебігу досудового розслідування ОСОБА_7 не вчиняв. Протягом 2023 року він виїжджав за кордон 7 разів, проте кожного разу, незважаючи на обізнаність про кримінальне провадження щодо нього, повертався на територію України. Сам по собі факт можливості виїзду за кордон підозрюваного не обґрунтовує ризик його переховування. ОСОБА_7 вже майже півроку очолює компанію, що працює на благо держави, зокрема на знешкодження наслідків війни у вигляді замінованих земель. Підозрюваний має стабільне місце проживання у місті Києві, у чому сторона обвинувачення могла переконатися під час здійснення обшуків у помешканні. Він також має п`ятьох дітей; двоє з них - малолітні, а один - неповнолітній, ходять у школу та дитячий садок у Києві. Дружина ОСОБА_7 також стабільно працює та перебуває у місті Києві. Укладення контракту між Міноборони та WDG promet d.o.o. не стосуються обставин даного кримінального провадження й не мали досліджуватися при обранні ОСОБА_7 запобіжного заходу. Доводи прокурора про нібито можливу причетність ОСОБА_7 до вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.209 КК України, є необгрунтованими, оскільки йому не інкримінуються такі діяння. Жодних зв`язків ОСОБА_7 з правоохоронними органами прокурор не наводить, а твердження про причетність підозрюваного до намірів впливати на перебіг справи є вочевидь надуманими. У матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності у ОСОБА_7 чи інших підозрюваних наміру заволодіти коштами, що лишилися на рахунках ТОВ «Львівський арсенал».

У судовому засіданні прокурор доводи, зазначені в апеляційній скарзі, підтримав та просив її задовольнити.

Прокурор САП, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Колегія суддів вважає, що відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК України його неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду, так як прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, є включеним у групу прокурорів цього кримінального провадження згідно постанови від 07 лютого 2024 року та суду не надано доказів, що на час апеляційного розгляду Заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особа, яка виконує його обов`язки) виключили його з такої групи.

Захисники підозрюваного ОСОБА_7 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважають, що ухвала слідчого судді постановлена з урахуванням усіх обставин справи та у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, а тому просили залишити її без змін. Надали пояснення, які фактично відповідають наданим запереченням.

Підозрюваний ОСОБА_7 підтримав позицію сторони захисту.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить таких висновків.

Щодо підслідності кримінального провадження:

Колегія суддів не погоджується з висновками слідчого судді, що питання про можливе порушення підслідності розслідування кримінального провадження має вирішуватися лише на стадії судового провадження, оскільки відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а тому має право надавати оцінку доводам учасників кримінального провадження щодо підслідності справи на стадії досудового розсідування. Разом з тим, вже спір про підслідність вирішується, в порядку визначеному ст.218 КПК України.

Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2023 року в справі №761/34746/21 зазначив, що інститут підслідності покликаний оптимізувати діяльність органів, що здійснюють досудове розслідування, з метою його найбільш ефективної та результативної організації для досягнення завдань кримінального провадження, передбачених у ст.2 КПК України. Водночас забезпечення ефективного розслідування і, як складова цієї діяльності, визначення органу розслідування є по суті управлінською діяльністю прокурора, у якого можуть бути найрізноманітніші підстави для передачі справи тому чи іншому органу. Це можуть бути відомості про особисту зацікавленість посадових осіб «правильного» органу розслідування в результатах справи, і їхня функціональна залежність від сторін у справі, і відсутність достатнього досвіду, ресурсів та інформації в того органу, який має проводити розслідування за визначеною законом підслідністю, тощо. Водночас специфіка корупційних злочинів та особливості здійснення досудового розслідування у них потребують недопущення зволікання у фіксації відомостей про такий злочин, термінового вжиття заходів, спрямованих на збирання доказів, та залучення співробітників правоохоронного органу до розслідування в обсязі, необхідному для прийняття рішення щодо ініціювання проведення комплексу негласних слідчих (розшукових) дій.

У розумінні п.2 ч.3 ст.87 КПК України реалізація органами досудового розслідування своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, як підстава для визнання доказів недопустимими означає вчинення дій чи прийняття рішень, які не належать до предмета відання цих органів.

Нормативна вимога проведення процесуальних дій уповноваженими суб`єктами покликана забезпечити вчинення цих дій особами з необхідною кваліфікацією, які виконують свої професійні обов`язки в умовах передбаченого законом контролю і у визначений правовий спосіб. Якщо орган розслідування здійснює слідчі дії, прямо передбачені КПК України, такі дії не можуть вважатися «реалізацією повноважень, не передбачених КПК України» у значенні п.2 ч.3 ст.87 КПК України і мати наслідком автоматичного визнання доказів недопустимими.

Крім того, колегія суддів враховує висновки щодо застосування норми права Великої Палати Верховного Суду висловлені у постанові від 31 серпня 2022 року в справі 756/10060/17, згідно яких невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.

На користь відповідного висновку свідчить зміст ст.87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини, заборони катування й нелюдського поводження (ст.3 Конвенції, ч.1 ст.28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п.«с» ч.3 ст.6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п.«d» ч.3 ст.6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст.8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч.1 ст.63 Конституції України).

Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України. З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

З матеріалів справи вбачається, що 20 квітня 2023 року на адресу Офісу Генерального прокурора надійшов рапорт про внесення відомостей щодо виявленого кримінального правопорушення, у якому повідомлено про можливе вчинення службовими особами ТОВ «Львівський арсенал» та Міністерства оборони України злочину з попередньою кваліфікацією за ч.5 ст.191 КК України, які цього ж дня внесено до ЄРДР за №42023000000000674.

Постановою прокурора Офісу Генерального прокурора від 20 квітня 2023 року підслідність кримінального провадження визначено за слідчими Головного слідчого управління Національної поліції України.

Після внесення відомостей до ЄРДР було отримано ряд доказів, а саме: контракт №23/04/LAS від 14 серпня 2022 року, укладений між ТОВ «Львівський арсенал» та «Sevotech spol. s.r.o.» (на даний час - «Sevotech a.s.»), специфікація товару, сетифікат відповідності, акт прийому-передачі, сертифікат кінцевого споживача, лист на адресу ТОВ «Львівський арсенал», протокол огляду від 08 травня 2023 року, державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/317 від 11 жовтня 2022 року, додаткову угоду №1 до державного контракту №403/1/22/317 від 11 листопада 2022 року, протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 21 червня 2023 року, лист Національного агенства з питань запобігання корупції №38-01/16641-23 від 27 липня 2023 року, наказ про тимчасове виконання ОСОБА_7 обов`язків за вакантною посадою директора Департаменті військово-технічної політики розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України №100КП від 18 серпня 2022 року, його посадова інструкція, положення про Департамент військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України та про внесення змін до нього, довіреності Міністра оборони України, протоколи НСРД від 12 липня 2023 року, протокол тимчасового доступу до речей та документів від 27 липня 2023 року та від 17 липня 2023 року, протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 06 липня 2023 року, протокол допиту свідка ОСОБА_16 від 13 червня 2023 року, протокол допиту свідка ОСОБА_17 від 06 липня 2023 року; протокол допиту свідка ОСОБА_18 від 06 липня 2023 року; протокол огляду речей від 05 вересня 2023 року, лист Державної служби експертного контролю України №4133/32-23 від 28 липня 2023 року, протокол допиту свідка ОСОБА_19 від 15 червня 2023 року, протокол допиту свідка ОСОБА_20 від 08 травня 2023 року, протокол допиту свідка ОСОБА_12 від 05 травня 2023 року, протокол допиту свідка ОСОБА_15 від 22 серпня 2023 року, протокол огляду від 06 липня 2023 року, протокол допиту свідка ОСОБА_21 від 30 серпня 2023 року, до отримання висновків експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 15 листопада 2023 року №2232423-32, висновка експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 17 листопада 2023 року №26358/23-32, згідно яких достеменно було встановлено причетність посадової особи Міністерства оборони України до можливих протиправних діянь. У період до отримання заяви про залучення як потерпілого від 10 січня 2024 року, докази розміру заподіянної шкоди у матеріалах клопотання відсутні. З урахуванням наведеного, колегія суддів не встановила, що розслідування кримінального провадження Головним слідчим управлінням Національної поліції України істотно обмежило права ОСОБА_7, зокрема в порівнянні з тим становищем, в якому він перебував би, якщо б його розслідувало НАБУ. У зв`язку з чим, підстав для визнання вказаних доказів недопустимими колегія суддів не вбачає. Разом з тим, колегія суддів під час апеляційного розгляду справи не враховує протокол огляду від 26 січня 2024 року (т.3, а.с.79-85), оскільки відповідно до норм КПК України він не є доказом, який підтверджує наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Щодо наявності підстав для застосування запобіжного заходу:

Відповідно до ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Згідно з ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу, передбачені ст.178 КПК України.

Відповідно до положень зазначеної норми, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

З матеріалів судової справи вбачається, що з 20 квітня 2023 року по 04 лютого 2024 року Головне слідче управління Національної поліції України здійснювало досудове розслідування у кримінальному провадженні №42023000000000674 від 20 квітня 2023 року відомості про яке внесені на підставі матеріалів ГУ «Д» ДЗНД СБУ за фактом заволодіння службовими особами ТОВ «Львівський арсенал» та Міністерства оборони України державними коштами в особливо великих розмірах під час укладання контракту на поставку мінометних пострілів Міноборони України.

Постановою заступника начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора від 05 лютого 2024 року підслідність кримінального провадження №42023000000000674 визначено за НАБУ.

За версією сторони обвинувачення, ОСОБА_7 підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому в умовах воєнного стану у складі організованої групи в особливо великих розмірах.

27 січня 2024 року ОСОБА_7 затримано на підставі п.3 ч.1 ст.208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.

З поняття «обґрунтована підозра», яке міститься у п.175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», вбачається, що обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

З ухвали слідчого судді від 29 січня 2024 року, вбачається, що слідчий суддя дослідив клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, встановив, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце. Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що підозра ОСОБА_7 за ч.5 ст.191 КК України є обґрунтованою, оскільки дане твердження ґрунтується на доказах, які містяться у матеріалах справи. Докази, які містяться у матеріалах справи, також вказують на те, що в діях ОСОБА_19, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_10 та ОСОБА_7 наявні ознаки організованої групи, що визначені ст.28 КК України, які свідчать про завчасну домовленість, узгодженість і послідовність дій. Так, відповідно до ст.28 КК України, кримінальне правопорушення визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об`єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об`єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року зазначив, що визначальною рисою організованої групи є стійкість такого об`єднання. Групу можна визнати стійкою лише за умови, якщо вона є стабільною та згуртованою. Згуртованість групи проявляється у наявності постійних міцних внутрішніх зв`язків між учасниками групи, їх правил поведінки, організатора, чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведено до їх відома. Стабільність групи виявляється у системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни учасників, прикритті своєї діяльності, як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб, наявності для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів.

До посадових обов`язків ОСОБА_7, як т.в.о. директора Департаменту військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оброни України належало здійснення організації підготовки документів щодо проведення процедур закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення. Крім того, на підставі довіреностей Міністра оборони України, виданих з 23 квітня 2022 року підозрюваний ОСОБА_7 був упоновноважений на підписання від імені Міністерства оборони України зовнішньоекономічних договорів (контрактів, додаткових угод) на здійснення закупівлі товарів (робіт, послуг), відповідно до бюджетних асигнувань на 2022 рік за бюджетною програмою (підпрограмою) «Закупівля і модернізація озброєння та військової техніки», а також здійснення інших дій, пов`язаних з їх виконанням (т.1 а.с.186-199). У зв`язку з чим, висновок слідчого судді, що попередньої змови ОСОБА_10 з ОСОБА_7 не могло бути до його призначення на посаду 18 серпня 2022 року, є хибним. Крім того, про посередництво ОСОБА_7 при укладенні контракту між «Sevotech spol. s.r.o.» (на даний час - «Sevotech a.s.») від 14 серпня 2022 року, який гіпотетично став підставою для можливого укладення державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/317 від 11 жовтня 2022 року (далі - Контракт), час якої сплив 10 жовтня 2022 року (т.3 а.с. 56), зазначає у своїх показаннях свідок ОСОБА_20 (т.3 а.с.37-42).

Згідно Комерційної пропозиції № 2022-10-05-003 ТОВ "Львівський арсенал" повідомило МОУ, що має можливість поставити 40 000 мінометних пострілів калібру 120 мм та 60 000 мінометних пострілів калібру 82 мм відповідно контракту, укладеного ТОВ з «Sevotech spol. s.r.o.» від 14 серпня 2022 року від виробника Хорватія (т.3 а.с.56).

11 жовтня 2022 року між Міністерством оборони України (далі - МОУ), в особі ОСОБА_7 та ТОВ «Львівський арсенал» (далі - Виконавець), в особі ОСОБА_12 укладено Контракт, предметом якого були мінометні постріли на суму 1 381 923 400 грн за ціновою пропозиією, яка була дійсна до 10 жовтня 2022 року (т.1 а.с.102-114).

Згідно абзацу 3 п. 2.1 Контракту зазначено, що «Обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання за цим Контрактом будуть взяті Замовником (МОУ) після укладення додаткової угоди на підставі документів, передбачених п.10.1.».

Відповідно до п.10.1. Контракту він «набирає чинності після укладення додаткової угоди щодо взяття бюджетних зобов`язань і діє до 31.12.2023 року. Додаткова угода щодо взяття бюджетних зобов`язань укладається Сторонами за умови отримання іноземним постачальником (виробником) товару дозволу уповноважного органу з експортного контролю країни, в якій він розміщується, на здійснення міжнародної передачі (транзиту) товару оборонного призначення, що є предметом даного Контракту; Виконавець надає Замовнику завірену копію зазначеного дозволу або інший документ, що підтверджує його отримання».

Згідно п.10.4 «Після надання Виконавцем Замовнику отриманого іноземним постачальником (виробником) товарів дозволу уповноважного органу з експортного контролю країни, в якій розміщується постачальник (виробник) товару, на здійснення міжнародної передачі товарів оборонного призначення, що є предметом даного Контракту або іншого документу, що підтверджує його отримання, за домовленістю Сторін строк постачання товарів за Контрактом може бути уточнений додатковою угодою».

Відповідно до п.2.6 та п.2.7 Контракту Замовник оплачує поставлені товари за рахунком Виконавця, який має бути надісланий протягом 10 днів після поставки товару з додаванням: акту приймання-передачі військового майна; видаткова накладна; повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування товару; сертифікат якості товарів, Сертифікат походження товарів. На підставі зазначених документів не пізніше 5-денного терміну після їх отримання, Сторонами оформляється акт приймання -передачі товарів за Контрактом, який є підставою для проведення розрахунків.

10 листопада 2022 року МОУ в особі ОСОБА_7 та ТОВ «Львівський арсенал» укладено додаткову угоду №1 до вказаного контракту, де змінено Розділ 2 Контракту щодо порядку та умов проведення розахунків, у тому числі у цьому Розділі виключено посилання на необхідність виконання вимог п.10.1. Також ОСОБА_7, у порушення укладеного Контракту, за відсутності дозвільних документів з Хорватії, 10 листопада 2022 року підготував та погодив проєкт рішення щодо здійснення попередньої оплати за державним контрактом №403/22/317 у розмірі 97% ціни контракту, що складає 1 340 465 698 грн, та листом від 10 листопада 2022 року за №403/2/2/10012 направив його на адресу Міністра оборони України, 13 листопада 2022 року рішення щодо здійснення попередньої оплати за державним контрактом №403/1/22/14 було затверджено, та в подальшому 17 листопада 2022 року за результатами вказаного рішення Міністерство оборони України на рахунок ТОВ «Львівський арсенал» здійснило попередню оплату на загальну суду 1 340 465 698 грн.

Відповідно до п.п.1 п.1 постанови КМУ про «Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану» від 20 березня 2022 року № 355, із змінами станом на дату укладення додаткової угоди «Ціна державного контракту (договору) не може бути змінена у бік збільшення щодо зобов`язань в частині: здійсненої попередньої оплати». Згідно ж п.3 цієї Постанови «Дія цієї постанови поширюється, зокрема, на чинні договори (контракти) на постачання товарів, виконання робіт та надання послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України, які укладені до набрання чинності цією постановою, але продовжують виконуватися».

Таким чином, матеріали справи підтверджують обгрунтованість підозри ОСОБА_7 у незаконному оберненні грошових коштів МОУ на користь третіх осіб, у співучасті з іншими особами та з використанням свого службового становища. Факт наявності рішення Господарського суду м.Києва від 26 вересня 2023 року про стягнення шкоди не свідчить про відсутність складу злочину за ст.191 КК України.

Також колегія суддів вважає доведеним стороною обвинувачення наявність ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, оскільки з моменту повідомлення ОСОБА_7 про підозру у вчиненні злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, пройшов незначний проміжок часу, він неодноразово перетинав державний кордон України, є батьком трьох неповнолітніх дітей, а тому може переховуватися від органів досудового розслідування, у тому числі за межами України. Вилучення 27 січня 2024 року паспорта підозрюваного для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 не впливає на відсутність вказаного ризику, оскільки не перешкоджає отриманню ним нового документа, який посвідчує особу та надає право на виїзд за кордон. Доводи ж сторони захисту щодо відсутності вказаного ризику з огляду на пройдений ОСОБА_7 поліграф є необгрунтованими, оскільки відповідно до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Верховний Суд у своїй постанові від 09 листопада 2023 року в справі №344/17154/18 зазначив, що поліграф (детектор брехні) є різновидом психофізіологічної апаратури і являє собою комплексну багатоканальну апаратну методику реєстрації змін психофізіологічних реакцій людини у відповідь на пред`явлення за спеціальною схемою певних психологічних стимулів. Аналіз інформації, отриманої від людини в процесі опитування за допомогою поліграфа, дає змогу одержувати необхідну орієнтувальну інформацію та виявляти ту, яку людина приховує. Тобто фахівець-поліграфолог може лише констатувати, що людина дає певні фізіологічні реакції на запитання. Натомість, поліграфолог не може бути безперечно впевненим, на що саме відбулася реакція у людини. Враховуючи вимоги ст.84 КПК України, колегія суддів вважає, що наданий стороною захисту висновок за результатами дослідження із використанням поліграфа від 04 лютого 2024 року є недопустимим доказом, оскільки він отриманий не у порядку, встановленому КПК України.

Стороною обвинувачення також доведено наявність ризику впливу на свідків, інших підозрюваних у даному провадженні, оскільки ОСОБА_22 інкримінують вчинення злочину у співучасті з іншими особами, та він, виходячи з його повноважень та наявних доручень на підписання угод від імені МОУ, набув широкі кола знайомств серед високопосадовців і може використовувати й опосередковано на них вплив. Крім того, в силу раніше займаної посади він володіє інформацією щодо знаходження усіх документів, які мають значення для кримінального провадження, щодо способу виведення коштів. З матеріалів справи, зокрема показань свідка ОСОБА_15 вбачається, що ОСОБА_7 має відношення до інкримінованого злочину, а тому, на думку колегії суддів, підозрюваний може здійснювати на нього вплив, з метою зміни показань. Посилання сторони захисту, що ризик впливу на свідків відсутній, оскільки ОСОБА_7 звільнений з Міністерства оборони України, є необгрунтованими, оскільки при встановленні ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду, на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.1,2 ст.23, ст.224 КПК України). Згідно з ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на свідків існує не лише на стадії здійснення досудового розслідування при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.

Знайшла своє підтвердження в ході апеляційного розгляду і наявність ризику знищення, схову або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки органом досудового розслідування на даний час ще не закінчено досудове розслідування та здійснюється збір доказів, необхідних для встановлення всіх обставин справи.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами сторони обвинувачення про наявність ризику впливу на експертів та спеціалістів, оскільки прокурором не наведено достатніх мотивів про його існування, як і про існування ризику перешкоджання ОСОБА_7 кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення чи його продовження.

Щодо виду запобіжного заходу, який необхідно обрати підозрюваному:

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Колегія суддів зазначає, що висновки про ступінь ризиків мають бути зроблені за результатами аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних підозрюваного (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), його поведінки під час досудового розслідування (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя, способу самозабезпечення тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Чинний КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. На думку колегії суддів заперечення сторони захисту про відсутність усіх ризиків є необгрунтованими, оскільки прокурор довів як наявність вказаних, так й можливість їх існування в майбутньому.

Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Враховуючи тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 (ч.5 ст.191 КК України), який є особливо тяжким злочином, відповідальність за вчинення якого передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна; його вік та стан здоров`я; соціальний статус; зв`язки, які він набув обіймаючи посаду у Міністерстві оборони України; майновий та сімейний стан; ймовірний розмір збитків, які завдано Міністерству оборони України; вчинення злочину під час дії воєнного стану; обставини кримінального провадження, зокрема закупівлі товарів оборонного призначення, які є необхіднимидля відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, наявні ризики, передбачені п.п.1-3 ч.1 ст.177 КПК України, колегія суддів вважає, що наявні всі підстави для застосування виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з визначенням застави.

На думку колегії судів, міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням застави є пропорційною меті забезпечення кримінального провадження та, за обставин даного кримінального провадження, є саме таким запобіжним заходом, який буде достатнім стримуючим засобом, що здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_7 та запобіганню ризикам, доведеним прокурором, та, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не зможуть запобігти встановленим ризикам. Доказів на підтвердження того, що застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням застави, є невиправданим, захисниками надано не було і колегією суддів обставин для такого висновку не встановлено. При цьому, посилання сторони захисту, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, позитивно характеризується, одружений, на утриманні знаходиться троє неповнолітніх дітей, не може слугувати підставою для застосування стосовно нього більш м`якого запобіжного заходу, оскільки дані обставини не підтверджують відсутність встановлених колегією суддів ризиків.

Відповідно до вимог ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати її буде достатнім стримуючим засобом, щоб нівелювати у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Враховуючи майновий стан підозрюваного ОСОБА_7, зокрема на його рахунку в АТ КБ «Приватбанк» станом на 29 січня 2024 року знаходяться грошові кошти у розмірі: 1 947 106 грн 52 коп., 1 046, 70 дол. США; сукупний дохід, який отриманий ОСОБА_7 у ТОВ «Українські сервіси розмінування» лише за чотири місяці та складає 945 346 грн 30 коп.; дохід з інших джерел за період 2022 - 2023 років, який становить 282 929 грн 14 коп., а також обставини справи, зокрема, інкримінування йому злочину у складі організованої групи із заподіянням збитків в особливо великих розмірах, частина з яких виведена за межі України в сумі 3 659 970 дол США та 9 150 000 Євро, що стало можливим завдяки підписанню Додаткової угоди № 1 саме ОСОБА_7 за відсутності всіх дозвільних документів; у період воєнного стану в Україні; який пов`язаний із розкраданням коштів на закупівлю товарів оборонного призначення з метою забезпечення відсічі збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності; наслідки від відсутності достатнього озброєння ЗСУ та неможливість більше року використати кошти для їх потреб, колегія суддів вважає, що наявний виключний випадок, визначений ч.5 ст.182 КПК України, та існують підстави для призначення суми застави, що перевищує максимальну межу, визначену п.3 ч.5 ст.182 КПК України, і застава у розмірі 50 000 000 грн здатна забезпечити його належну процесуальну поведінку. Колегія суддів вважає, що внесення застави саме в такому розмірі повинно достатньою мірою гарантувати виконання ним покладених обов`язків. Суду не надано переконливих доказів, що визначений розмір застави є непомірним для підозрюваного, а також враховує положення законодавства щодо можливості внесення застави як підозрюваним, так і іншими особами.

Враховуючи обставини кримінального провадження, а також те, що підозрюваний ОСОБА_7 раніше не судимий, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, постійне проживання та місце роботи, колегія суддів вважає обґрунтованим та достатнім задля забезпечення належної процесуальної поведінки, у разі внесення застави, покласти на нього такі обов`язки: 1) прибувати за кожною вимогою до слідчого (детектива), прокурора або суду; 2) не відлучатися із м.Києва, без дозволу слідчого (детектива), прокурора або суду; 3) носити електронний засіб контролю; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Вимога ж клопотання щодо покладення на підозрюваного ОСОБА_7 обов`язку утримуватися від спілкування із свідками та іншими особами, визначеними слідчим та прокурором, не підлягає до задоволення, оскільки коло таких осіб згідно п.4 ч.5 ст.194 КПК України визначає слідчий суддя, суд, а в клопотанні дані таких осіб не зазначено.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, з врахуванням обставин встановлених колегією суддів під час апеляційного розгляду, слідчий суддя не дотримався вказаних вимог закону.

Згідно із ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Враховуючи досліджені обставини справи, слід апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково: ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову, якою клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора про застосування стосовно ОСОБА_23 запобіжного заходу у вигляді тимання під вартою задовольнити частково та застосувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави.

Керуючись ст.131, 132, 176, 177, 182, 194, 309 370, 376, 392, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29 січня 2024 року скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора про застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжного заходу у вигляді тримання під варою задовольнити частково та взяти підозрюваного ОСОБА_7 під варту в залі суду.

Визначити строк дії ухвали про тримання під вартою строком на 60 днів (з врахуванням перебуваня його під вартою) до 08 квітня 2024 року включно.

Визначити підозрюваному ОСОБА_7 заставу у розмірі 50 000 000 грн.

Застава може бути внесена підозрюваним, іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Вищого антикорупційного суду за реквізитами: код ЄДРПОУ 42836259, номер рахунку за стандартом IBAN НОМЕР_2, призначення платежу: прізвище, ім`я, по батькові підозрюваного, кошти застави, згідно з ухвалою слідчого судді (номер справи, дата ухвали, назва суду).

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент протягом дії ухвали внести заставу у розмірі, визначеному слідчим суддею.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_7 такі обов`язки:

1) прибувати за кожною вимогою до слідчого (детектива), прокурора або суду;

2) не відлучатися із м.Києва, без дозволу слідчого (детектива), прокурора або суду;

3) носити електронний засіб контролю;

4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

З моменту звільнення з-під варти, у зв`язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави, в такому разі контроль за виконанням ухвали в частині виконання покладених на підозрюваного обов`язків покласти на детективів Національного антикорупційного бюро України.

Строк дії обов`язків, покладених слідчим суддею, у разі внесення застави, визначити два місяці з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави.

У задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора в іншій частині відмовити.

Попередити підозрюваного ОСОБА_7, що у разі невиконання покладених на нього обов`язків після внесення застави, до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід, може бути накладено грошове стягнення в розмірі, визначеному КПК та звернуто заставу в дохід держави.

Контроль за виконанням ухвали колегії суддів покласти на прокурора.

Ухвала колегії суддів підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4