- Presiding judge (HACC AC): Panaid I.V.
Справа № 991/8546/23
Провадження №11-кп/991/57/24
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2024 року м. Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, перевіривши апеляційну скаргу, подану адвокатом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на вирок Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 у кримінальному провадженні №52023000000000483 від 20.09.2023,
ВСТАНОВИВ:
Вироком Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 затверджено угоди про визнання винуватості від 25.09.2023, укладені між прокурором САП та обвинуваченими ОСОБА_4, ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №52023000000000483 від 20.09.2023.
Даним вироком ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч.2 ст. 364, ч. 3 ст.365-2, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України та відповідно до ст.70 КК України призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, а також пов`язаних з наданням публічних послуг, строком на 1 рік, зі штрафом в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
На підставі ч.2 ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з випробуванням, визначено іспитовий строк 3 роки з покладенням відповідних обов`язків.
Цим же вироком ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.364 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік зі штрафом в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
На підставі ч.2 ст.75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки з випробуванням, визначено іспитовий строк 3 роки з покладенням відповідних обов`язків.
На зазначений вирок адвокат ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Стверджує, що вирок стосується прав та порушує інтереси особи, яку він представляє, що дає право на його оскарження відповідно до ст.ст. 24, 394 КПК України та ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що оскаржуваний вирок у кримінальному провадженні №52023000000000483 від 20.09.2023, в якому ОСОБА_3 не є учасником, долучено до матеріалів провадження №42019000000002463 від 25.11.2019 в якості доказу винуватості його підзахисної. На думку захисника, в оскаржуваному вироку вже описана роль ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого злочину та встановлено, що остання: діючи в інтересах за попередньою змовою із ОСОБА_6 і ОСОБА_7, шляхом зловживання своїм службовим становищем, залучила до вчинення злочину підпорядкованого ОСОБА_8 ; реалізуючи спільний злочинний умисел, діючи всупереч інтересам служби, незважаючи на численні порушення чинного законодавства України, 14.06.2019 погодила проєкт плану санації ДП «НКУ» шляхом проставляння у ньому особистого підпису; діючи всупереч інтересам служби та в інтересах ОСОБА_7 і ОСОБА_4, спільно із ОСОБА_8, 16.08.2019 погодила запропоновану арбітражним керуючим кандидатуру організатора аукціону - ТБ «Перша Універсальна біржа «Україна». У зв`язку з цим, вважає, що оскаржуваний вирок охоплює події кримінального правопорушення, які ніби відбувалися також за участю ОСОБА_3, а відтак у даному вироку здійснюється констатація факту вчинення кримінального правопорушення, яке інкриміновано ОСОБА_3 в кримінальному провадженні №42019000000002463 від 25.11.2019. Крім того, вважає, оскаржуваний вирок містить стверджувальні тези про ОСОБА_3 як виконавця злочинних дій спрямованих на заволодіння ОСОБА_4 та ОСОБА_7 майном ДП «НКУ». На думку адвоката, відсутні фактичні підстави для визнання винуватості, що згідно п. 6 ч. 7 ст. 474 КПК України є підставою для відмови в її затвердженні.
Перевіривши матеріали провадження вважаю, що апеляційна скарга підлягає поверненню з наступних підстав.
Особливості оскарження вироку суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості передбачено
ч.4 ст.394 КПК України. Зокрема, вирок може бути оскаржено: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Разом з тим, відповідно до п.8 ч.2 ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення. Згідно ст.24 КПК України, гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді. Саме з цього виходить прецедентна практика Верховного Суду, що відображено, серед іншого, в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №639/2837/19, провадження №51-5394кмо19. Згідно правового висновку, викладеного у цій постанові, передбачено можливість оскарження вироку й іншими особами (захисником чи представником іншої особи), за наявності двох підстав: у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволять судді при вирішенні питання про відкриття провадження з впевненістю ідентифікувати іншу особу; вирок має стосуватись прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.
Як вбачається з оскаржуваного вироку ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
- ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.364 КК України, а саме в організації зловживання службовим становищем першим заступником генерального директора ДП «НКУ» ОСОБА_5, ОСОБА 2 та ОСОБА 3, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для самої себе та іншої фізичної та юридичної особи, використанні службового становища всупереч інтересам служби, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам;
- ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.3 ст.365-2 КК України, а саме в організації зловживання своїми повноваженнями ОСОБА 5, з метою отримання неправомірної вигоди, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам;
- ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України, а саме у спільній з ОСОБА 1 організації внесення до офіційного документу ОСОБА 5 завідомо недостовірних відомостей на 9-ій та 14-ій сторінках плану санації ДП «НКУ», вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
Цим же вироком ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч.2 ст.364 КК України, а саме у зловживанні службовим становищем, тобто в умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для самої себе та іншої фізичної та юридичної особи, використанні службового становища всупереч інтересам служби, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.
В тексті вироку суддями Вищого антикорупційного суду не зазначено жодних даних, які б дали змогу при вирішенні питання про відкриття провадження за апеляційною скаргою ідентифікувати безіменну особу, про співучасть з якою йдеться у вироку щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Твердження адвоката про те, що особу, в інтересах якої він діє, можна однозначно ідентифікувати та встановити факт виконання нею зловживання службовим становищем є необґрунтованими. З одного лише тексту вироку без проведення судового розгляду та дослідження доказів немає змоги ідентифікувати ОСОБА 2, в співучасті з якою діяли обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а отже такі формулювання є лише елементом конкретизації їх обвинувачення за вищезазначеними нормами Кримінального кодексу України. Згадка прізвища підзахисної ОСОБА_2 в тексті вироку (п.п.3.1-3.2) стосується лише описової частини змісту угоди про визнання винуватості, укладеної із ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що відображена в оскарженому рішенні як результат перевірки угоди на відповідність ст.472 КПК України, що є обов`язковою умовою при вирішенні питання про її затвердження згідно ч.7 ст. 474 КПК України. Такі відомості жодним чином не вказують та не стверджують винуватість чи невинуватість ОСОБА_3, а стосуються виключно процесуальних обов`язків обвинувачених як елемента угоди повідомити суду відомі їм обставини.
Посилання адвоката на те, що вироком порушено принцип презумпції невинуватості ОСОБА_3 шляхом формулювань у вироку словосполучень про причетність, співучасть та винуватість у вчиненні злочину є також безпідставними. Інформація, яка міститься у вироку щодо формулювання обвинувачення стосовно співучасті з ОСОБОЮ 2, яке визнано судом доведеним, стосується лише обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Судом не здійснювалось дослідження та оцінка правомірності дій ОСОБА 2 та не встановлювалась наявність чи відсутність вини цієї особи, а також жодних преюдиційних фактів щодо неї. На цьому наголошено безпосередньо в тексті вироку в п. 5.3 (а.с. 103, т. 14), де зазначено, що судом не встановлено обставин, які б могли свідчити, що умови угод порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, з огляду на те, що їх укладення не має преюдиційного значення для кримінального провадження щодо будь-яких інших осіб. Крім того, у вироку чітко зазначено, що він не може бути належним та допустимим доказом винуватості інших осіб у вчиненні будь-якого злочину. На це також вказують ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, ч.1 ст.62 Конституції України.
Згідно практики ЄСПЛ, яка за приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди (справа «Навальний і Офіцеров проти Росії» від 23.02.2016, заява №46632/13 і №28671/14).
Відповідно до ч.1 ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Згідно роз`яснень, які містяться в абзаці 3 пункту 9 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11.12.2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою особою не є доказом вини останніх. Отже, доводи адвоката щодо порушення прав ОСОБА_3 є безпідставними.
Вважаю неспроможними доводи захисника про порушення судом
ст.474 КПК України через відсутність фактичних підстав для визнання винуватості, відтак і для задоволення відповідної угоди. Зокрема, з оскаржуваного рішення таке не вбачається та матеріалами справи не підтверджується. Так, судом перевірено відповідність угоди вимогам закону, зокрема, обвинувачення та правова кваліфікація кримінальних правопорушень відповідає фактичним обставинам справи, які підтверджені обвинуваченими, а тому мають місце підстави для застосування угоди про визнання винуватості.
З огляду на зазначене, вирок, на який подано апеляційну скаргу, не містить жодних відомостей щодо особи, інтереси якої представляє адвокат ОСОБА_2 - ОСОБА_3, не порушує прав та законних інтересів останньої.
Таким чином, адвокат ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вироку Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 стосовно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у відповідності до вимог статей 393, 394 КПК України. Решту доводів апеляційної скарги суд не бере до уваги, оскільки вирок про затвердження угоди про визнання винуватості не передбачає інших підстав оскарження, аніж ті, що проаналізовані вище.
Враховуючи наведені обставини, а також положення п.2 ч.3 ст.399 КПК України, адвокату ОСОБА_2 належить повернути апеляційну скаргу, оскільки вона подана особою, яка не має права на її подання.
Керуючись ст.ст. 393, 399 КПК України, суддя
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу, подану адвокатом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на вирок Вищого антикорупційного суду від 07.12.2023 у кримінальному провадженні №52023000000000483 від 20.09.2023 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а у разі постановлення ухвали без виклику особи, яка її оскаржує, з дня отримання нею копії судового рішення.
Суддя ОСОБА_1