Document No. 117400559

Справа № 991/880/24

Провадження №11-сс/991/130/24

Суддя 1 інст. ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2024 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5,

прокурора ОСОБА_6,

захисників: ОСОБА_7, ОСОБА_8,

підозрюваного ОСОБА_9,

захисник ОСОБА_10 не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу прокурора на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 лютого 2024 року про закриття провадження за клопотанням детектива НАБУ про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №52023000000000015 від 12 січня 2023 року стосовно підозрюваного ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м.Артемівськ, Донецької області, який проживає у АДРЕСА_1, раніше не судимого, на час інкримінованого злочину був народним депутатом України,

за ч.5 ст.191 КК України,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 лютого 2024 року закрито провадження за клопотанням детектива НАБУ про застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 52023000000000015 від 12 січня 2023 року. Судове рішення мотиване тим, що у кримінальному провадженні №52023000000000015 від 12 січня 2023 року, матеріали якого виділені з кримінального провадження №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року, закінчився строк досудового розслідування 22 квітня 2022 року та не був продовжений у встановленому КПК України порядку. Починаючи з 23 квітня 2022 року слідчі дії у кримінальному провадженні за №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року, зокрема й повідомлення про підозру ОСОБА_9, винесення 12 січня 2023 року постанови про виділення матеріалів досудового розслідування щодо нього в окреме кримінальне провадження, вчинялися стороною обвинувачення поза межами строку досудового розслідування та без дотримання належної правової процедури. Також, він дійшов висновку, що реєстрація кримінального провадження за №52023000000000015 в ЄРДР 12 січня 2023 року здійснена без належних правових підстав. Слідчий суддя в оскаржуваному судовому рішенні процитував ухвали колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15 лютого 2023 року (справа №991/6076/22), від 24 квітня 2023 року (справа №991/6077/22) від 15 березня 2023 року (справа №991/1466/23, провадження №11-сс/991/204/23), та на підставі ст.533 КПК України врахував їх під час постановлення ухвали. На думку слідчого судді, зміни до КПК України, які внесені на підставі Закону України №3509-ІХ, не можуть поширюватися на кримінальне провадження за № 52023000000000015, оскільки з наданих прокурором матеріалів вбачається, що стороні захисту було повідомлено про завершення досудового розслідування та надано доступ до матеріалів досудового розслідування до набрання чинності Законом України №3509-ІХ, тобто досудове розслідування вже було завершене.

12 лютого 2024 року та 13 лютого 2024 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшли апеляційна скарга прокурора та доповнення до неї відповідно, в яких він просить апеляційну скаргу задовольнити, судове рішення скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання детектива НАБУ задовольнити та застосувати до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці з можливістю внесення застави у розмірі 6 046 000 грн. У разі внесення застави покласти на підозрюваного такі обов`язки: прибувати до детективів НАБУ, прокурорів САП Офісу Генерального прокурора та суду за першою вимогою; не відлучатись із населеного пункту, де знаходиться його зареєстроване місце проживання, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти детективів НАБУ, прокурорів САП Офісу Генерального прокурора та суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утриматися від спілкування зі свідками: ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_6, щодо обставин кримінального провадження поза межами слідчих та процесуальних дій; здати на зберігання до відповідного органу державної влади усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд до України. Судове рішення є незаконним, оскільки має місце невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам кримінального провадження, а також невірне трактування вимог кримінального процесуального закону. 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» № 3509-ІХ відповідно до якого ч.1 ст.219 КПК України викладено у новій редакції та визначено по-іншому обрахування початок перебігу строку досудового розслідування та виключено ч.8 ст.615 КПК України, згідно з якою була наявна прив`язка обрахування строку досудового розслідування до вручення підозри у кримінальному провадженні. Разом з тим, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчий суддя застосував нечинні на даний момент норми КПК України щодо обчислення строків у кримінальному провадженні, з посиланням на ухвали колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, які були постановлені раніше. Мотиви слідчого судді, що строки досудового розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000015 закінчились, оскільки ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15 березня 2023 року скасовано ОСОБА_9 повідомлення про підозру від 01 лютого 2022 року у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, яке вручено у кримінальному провадженні №42018000000002581 (з якого виділено матеріали відносно ОСОБА_9 у кримінальне провадження №52023000000000015), є помилковими. З 15 березня 2023 року в кримінальному провадженні № 52023000000000015 були відсутні особи, яким повідомлено про підозру, та його розслідування здійснювалося за фактом вчиненого злочину. Норми КПК України щодо кримінального провадження, у якому відсутні особи, яким повідомлено про підозру, та його розслідування здійснюється за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбачають його закінчення лише у формі закриття, оскільки здійснити направлення до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності без підозрюваного є неможливим. Рішення про закриття кримінального провадження №52023000000000015 не приймалося. Враховуючи скасування ОСОБА_9 повідомлення про підозру, з 15 березня 2023 року припинилося виконання вимог ст.290 КПК України. Чинний КПК України не передбачає обов`язку у даному випадку виносити постанову про відновлення досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке перебувало на стадії виконання вимог ст.290 КПК України. Крім того, слідчий суддя не уповноважений закривати провадження за клопотанням про застосування запобіжного заходу у зв`язку з поданням його поза межами строків досудового розслідування.

14 лютого 2024 року та 22 лютого 2024 року надійшли заперечення ОСОБА_9 на апеляційну скаргу прокурора, у яких він просить її залишити без задоволення, ухвалу слідчого судді без змін. На його думку, факт виділення з матеріалів кримінального провадження №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року матеріалів у окреме кримінальне провадження за №52023000000000015 відбувся незаконно, з порушенням ч.8 ст.223 КПК України, що виключає подальше здійснення досудового розслідування. Постанова Заступника Генерального прокурора - керівника САП Офісу Генерального прокурора від 23 січня 2024 року порушує концепцію належної правової процедури. Вважає, що зміни, внесені до КПК України на підставі Закону України №3509, стосуються всіх кримінальних проваджень, у тому числі і тих, які були розпочаті до 01 січня 2024 року, та у яких не було повідомлено про завершення досудового розслідування у порядку ст.290 КПК України. Указані зміни не можуть поширюватися на кримінальне провадження за №52023000000000015, оскільки стороні захисту було повідомлено про завершення досудового розслідування та надано доступ до матеріалів досудового розслідування ще до набрання чинності Закону України №3509-ІХ. У період з 2015 по 2018 роки він був народним депутатом України VIII скликання, але не займав будь-яких посад, пов`язаних із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, тобто в даному випадку не могло бути факту якого-небудь зловживання службовим становищем у силу відсутності у нього відповідних повноважень згідно з рішенням Об`єднаної палати Касаційного кримінальноо суду Верховного Суду у справі № 991/3966/20. Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №991/6516/20 та у постанові від 01 липня 2021 року у справі №752/3218/20 вказував, що відповідно до вимог ч.1 ст.290 КПК досудове розслідування вважається завершеним після повідомлення стороні захисту про його завершення та відкриття матеріалів. Чинний КПК України не передбачає такого правового режиму як повернення кримінального провадження, у якому вже було вручено повідомлення про підозру, до так званого «фактового» та автоматичне повернення на попередню стадію досудового розслідування. У випадку спливу строків досудового розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000015 від 12 січня 2023 року та скасування повідомлення про підозру згідно з ч.1 п.10 ст.284 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані закрити кримінальне провадження, але цього зроблено не було. Крім того, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у рамках кримінального провадження №52023000000000240 від 01 червня 2023 року за аналогічним фактом, який розслідується у кримінальному провадженні №52023000000000015. Наявність вказаних обставин свідчить про те, що у зв`язку із завершенням досудового розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000015 сторона обвинувачення, усвідомлюючи, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні завершене, замість того, щоб закрити на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України, внесли відомості до ЄРДР з аналогічних підстав та почали здійснювати процесуальні дії, всупереч вимогам КПК України. Прокурор був зобов`язаний, а не мав право, після скасування «першого» повідомлення про підозру від 01 грудня 2022 року в рамках кримінального провадження №42018000000002581 вчинити будь-яку з дій, передбачених ч.2 ст.283 КПК України, але протягом 2023 року цього не зробив, що свідчить про порушення ним вимог КПК України. Відсутність у матеріалах кримінального провадження №52023000000000015 оригіналів заяв щодо компенсації вартості оренди квартири є істотним порушенням вимог чинного КПК України, оскільки не доводять обставини придбання квартири в квітні 2015 року та подання відповідних заяв за квітень 2015 року по листопад 2018 року. Ризики, на які сторона обвинувачення посилається, відсутні, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється більше 5 років та інформація про дане провадження періодично висвітлюється у ЗМІ. Прізвища фігурантів, ймовірних підозрюваних, ніколи не приховувались та були загальновідомими, а тому ризик переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду відсутній. Крім того, за вказаний період, сторона обвинувачення, зібрала всі докази, які, на її думку, доводять причетність та винуватість, а тому всі речі та, документи які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, є в матеріалах кримінального провадження та зберігаються у приміщенні НАБУ, САП, оригінали в Апараті парламенту, доступ до якого відсутній для всіх депутатів попередніх скликань, з врахуванням воєнного стану. Під час розгляду справи слідчим суддею були допитані свідки, які зазначили, що будь-яких контактів з ОСОБА_9 вони не підтримують та ніхто на них вплив не здійснює. Він як доктор філософії у галузі права, народний депутат попередніх скликань, який складав присягу на вірність Народу України, відкидає будь-які нелегальні методи доведення своє непричетності. Проте, фабула інкримінованого йому злочину зводиться до тлумачення законодавчих гарантій депутатської діяльності та належного документального підтвердження відсутності житлових умов. Розмір застави, що зазначений у клопотанні, є завідомо непомірним, з урахуванням наявних у нього грошових коштів. Він є батьком трьох малолітніх дітей, які навчаються у закладах освіти, дружина тривалий час не може знайти роботу, та тимчасово не працює. Посилання на значні грошові накопичення минулих років не є актуальними. Після початку збройної агресії сім`я не виїла за кордон, незважаючи на статус багатодітної сім`ї. Також просить врахувати, що він є діючим бійцем територіальної оборони, лейтенантом запасу, проходив службу в якості добровольця територіальної оборони з лютого по травень 2022 року.

У судовому засіданні прокурор просив задовольнити вимоги апеляційної скарги з підстав, зазначених у ній.

Захисник підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_7 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора та у своїх письмових заперечення просив врахувати, що чинний КПК України не передбачає такого правового режиму як повернення кримінального провадження, у якому вже було вручено повідомлення про підозру, до так званого "фактового" та атоматичне повернення до стадії досудового розслідування після його завершення. Окрім того, не передбачачено інституту повторного повідомлення про завршення того ж самого кримінального провадження, як це відбувається у кримінальному провадженні №520230000000000 від 12 січня 2023 року.

Підозрюваний ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_8 заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Підтримали заперечення на апеляційну скаргу. Вважають, що рішення слідчого судді постановлено з урахуванням усіх обставин справи та у відповідності до вимог кримінального процесуального законодавства, а тому просили залишити його без змін. Вважають, що ухвала про закриття провадження за клопотанням не підлягає оскарженню в апеляційному порядку у відповідності до ст.309 КПК України.

Захисник підозрюваного ОСОБА_9 - ОСОБА_10 у судове засідання 23 лютого 2024 року не з`явилася, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК України її неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного провадження, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно з ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, слідчий суддя не дотримався зазначених вимог закону та ухвалив судове рішення з порушенням норм КПК України.

Щодо подання клопотання у межах строків досудового розслідування

Відповідно до ч.1 ст.5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

01 січня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» №3509-IX, відповідно до якого ч.1 ст.219 КПК України викладено у новій редакції, та визначено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження та виключено ч.8 ст.615 КПК України, згідно з якою була наявна прив`язка обрахування строку досудового розслідування до вручення підозри у кримінальному провадженні.

У зв`язку з чим, посилання слідчого судді при розгляді даного клопотання на ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, постановлені до прийняття зазначених змін, є помилковими та такими, що не породжують інших наслідків для кримінального провадження, окрім тих, що були ними визначені: скасовано підозру та арешт майна підозрюваного. Разом з тим, зазначені ухвали не містять рішення про закриття кримінального провадження №52023000000000015 по суті, а лише про закриття провадження за клопотаннями, поданими у ньому.

Зміст ст.283 КПК України свідчить, що право обрати ту чи іншу форму закінчення досудового розслідування належить до дискреційних повноважень прокурора в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.290 КПК України визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Згідно з ч.9 ст.290 КПК України сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів.

З матеріалів справи вбачається, що 19 січня 2023 року ОСОБА_9 та його захиснику ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №52023000000000015 було повідомлено про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів.

Ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 15 березня 2023 року скасовано ОСОБА_9 повідомлення про підозру від 01 грудня 2022 року у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, яке вручено у кримінальному провадженні №42018000000002581 від 22 жовтня 2018 року.

Враховуючи дані обставини, колегія суддів вважає, що досудове розслідування кримінального провадження №52023000000000015 не завершене, оскільки з 15 березня 2023 року перестали існувати потреби у виконанні вимог ч.2 ст.283, ст.290 КПК України через відсутність у ОСОБА_9, на той момент, статусу підозрюваного. Посилання підозрюваного ОСОБА_9 на постанову Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №991/6516/20 та постанову Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі №752/3218/20 є безпідставними, оскільки вони стосуються обставин, коли підозра особі не скасована. А також судова практика свідчить, що якщо після завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів стороні захисту сторона обвинувачення проводить процесуальні чи слідчі дії, строк їх проведення зараховується у строк досудового розслідування, що свідчить про відсутність необхідності постановлення постанови про відновлення досудового розслідуваня.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №627/927/19 зроблено висновок, що неналежне здійснення етапу повідомлення про підозру унеможливлює правомірне здійснення наступних етапів кримінального провадження, призводить до викривлення змісту кримінально-правових і кримінальних процесуальних відносин і унеможливлює внаслідок цього належну реалізацію учасниками цих відносин своїх прав і обов`язків.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.219 КПК України у редакції, чинній на час звернення з даним клопотанням, досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Пунктом 20-8 розділу XI «Перехідні положення» визначено, що положення ч.1 ст.219 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» застосовуються до всіх кримінальних проваджень, досудове розслідування або судовий розгляд яких не завершено до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури».

Зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами про внесення змін до КПК України та/або до законодавства про кримінальну відповідальність, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч.3 ст.1 КПК України).

Відтак вимоги Закону України №3509-IX від 08 грудня 2023 року є складовою кримінального процесуального законодавства України, які слід застосувати з тією особливістю, які прямо ним визначені.

17 січня 2024 року ОСОБА_9, у спосіб передбачений ст.135 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, у кримінальному провадженні №52023000000000015 від 12 січня 2023 року, а тому, з врахуванням вимог КПК України в редакції дії Закону №3509-IX від 08 грудня 2023 року, змісту постанов Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №585/4859/18 та від 13 грудня 2023 року у справі №169/867/21, а також доказів, що містяться у матеріалах справи, на думку колегії суддів, клопотання про застосування запобіжного заходу подано у межах строків досудового розслідування.

Станом на момент апеляційного розгляду пункт 20-8 розділу XI «Перехідні положення» КПК України діє та не визнаний за рішенням Конституційного Суду України неконституційним, а тому підстави для його не застосування відсутні.

Мотиви рішення слідчого судді та заперечення ОСОБА_9 на апеляційну скаргу прокурора, що виділення частини матеріалів та реєстрація кримінального провадження за №52023000000000015 в ЄРДР 12 січня 2023 року була здійснена без належних правових підстав, є необґрунтованими, з врахуванням положень Закону України №3509-ІХ. Колегія суддів враховує, що згідно з ч.7 ст.217 КПК України днем початку досудового розсідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочате розслідування.

Щодо наявності підстав для застосування запобіжного заходу

Відповідно до ст.131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є запобіжні заходи.

Згідно з ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу, передбачені ст.178 КПК України.

Відповідно до положень зазначеної норми, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Як вбачається із матеріалів справи, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000015 від 12 січня 2023 року (виділене в окреме провадження з кримінального провадження №420180000000002581 від 22 жовтня 2018 року на підставі постанови прокурора від 12 січня 2023 року) за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України. Зокрема, що він у період з 20 квітня 2015 року по 30 листопада 2018 року, будучу народним депутатом України VІІІ скликання, зловживаючи своїм службовим становищем, заволодів бюджетними коштами, передбаченими на здійснення законотворчої діяльності Верховної Ради України, в особливо великих розмірах у сумі 700 280 грн.

17 січня 2024 року детективом НАБУ, за погодженням з прокурором САП Офісу Генерального прокурора складено повідомлення про підозру ОСОБА_9, у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, у кримінальному провадженні №52023000000000015 від 12 січня 2023 року (т.4, а.с.56-65).

Норми щодо порядку повідомлення особі про підозру регулюються Главою 22 КПК України.

Зокрема, ст.276 КПК України визначено вичерпний перелік підстав, при яких в обов`язковому порядку здійснюється повідомлення про підозру та осіб, яким надано право вручати особі повідомлення про підозру, до яких відносяться слідчий чи прокурор.

Зміст письмового повідомлення про підозру має відповідати вимогам, передбаченим ч.1 ст.277 КПК України, зокрема містити: прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення; анкетні відомості особи (прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру; найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення; зміст підозри; правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру; права підозрюваного; підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

За змістом ст.278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається у день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Відповідно до ч.1 ст.42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст.276-279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Згідно з ч.3 ст.111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених КПК України, у порядку, передбаченому главою 11 КПК України, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи.

Статтею 135 КПК України передбачено порядок здійснення виклику у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.2 ст.135 КПК України у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.

Зі змісту протоколу допиту від 04 січня 2024 року вбачається, що ОСОБА_9 будь-яких зауважень щодо місця свого проживання під час допиту не надав, тобто підтвердив, що проживає у АДРЕСА_1 (т.4, а.с.50-54). З відомостей, які містяться у паспорті ОСОБА_9, вбачається, що з 18 лютого 2021 року він зареєстрований у АДРЕСА_1 (т.5, а.с.3), інформації про зняття з реєстрації матеріали справи не містять.

З протоколу повідомлення йому про підозру від 17 січня 2024 року вбачається, що за вищезазначеною адресою, а також за відомою органу досудового розслідування адресою його фактичного місця проживання у буд. АДРЕСА_2, двері ніхто не відчинив. Тому стороною обвинувачення 17 січня 2024 року ОСОБА_9 було повідомлено про підозру, у порядку, передбаченому ст.276-279 КПК України, зокрема 17 січня 2024 року повідомлення про підозру вручено представнику ТОВ «КУЖЕ «Новосервіс», що підтверджується реєстраційною позначкою установи (т.4, а.с.70). Крім того, цього ж дня, органом досудового розслідування вжито додаткові альтернативні заходи, а саме: повідомлення про підозру ОСОБА_9 направлено засобами поштового зв`язку за адресами його місця реєстрації ( АДРЕСА_1 ) та фактичного проживання ( АДРЕСА_2 ), що підтверджується описами поштового відправлення, у тому числі, врученого під розпис діловоду Козинської селищної ради (т.4, а.с.69, 71-72).

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що 17 січня 2024 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, та він набув статусу підозрюваного.

Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих колегії суддів доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

З поняття «обґрунтована підозра», яке міститься у п.175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», вбачається, що обґрунтована підозра означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.86 Конституції України народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов`язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту. Тому, на думку колегії суддів, народний депутат має повноваження видавати документи, які є обов`язковими до виконання, тобто є суб`єктом кримінального правопорушення у відповідності до ст.18 КК України.

Відповідно до п.1.2.Положення «Про порядок виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номера», затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України №248 від 08 квітня 2014 року та погодженого Комітетом з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України 26 березня 2014 року (протокол №16), виплата щомісячної компенсації для винайму готельного номера здійснюється народним депутатам України, місце проживання яких відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Києва.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст. 35 Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції, чинній з 07 червня 2014 року, право на отримання таких коштів мають народні депутати не забезпечені житлом у місті Києві і місце їх проживання, відповідно до його реєстрації, знаходиться на відстані понад 30 км від меж міста Київ.

Положення «Про порядок виплати народним депутатам України щомісячної компенсації для оренди житла або винайму готельного номеру, є підзаконним нормативно-правим актом, положення п.1.2. якого суперечили Закону, а тому у даному випадку застосуванню не підлягали. Вказані положення законодавства України не могли бути невідомі підозрюваному, який був народним депутатом України.

Згідно з договором купівлі-продажу від 25 квітня 2015 року (т.2 а.с.2-5) ОСОБА_9 набув право власності на 2/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.13. Договору покупці стверджуюь, що при візуальному огляді квартири, який проведено до оформлення цього договру, недоліків або дефектів, які б перешкоджали використанню квартири за призначенням, а також реконструкції квартири та самочинних переобладнань, перепланувань на момент огляду не виявлено. Претензій продавця щодо якісних характеристик квартири покупці не мають. Право власності зареєстровано в реєстрі 25 квітня 2015 року за №1036. Крім того, з відповіді ТОВ «Компанія з управління та житлової експлуатації «Новосервіс» №403 від 18 листопада 2019 року вбачається, що квартири непридатні для проживання (квартири в аварійному стані) в буд. АДРЕСА_3 відсутні та послуги з утримання будинку та прибудинкової території, централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення, та надання інших послуг ОСОБА_9 та його дружині у квартирі АДРЕСА_4 надаються згідно договору з 20 квітня 2015 року (т.2, а.с.8-20). Також, дружина підозрюваного зареєструвалась у цьому житлі 18 серпня 2015 року (т.1, а.с.250). Згідно з паспортними даними ОСОБА_9 знявся з реєстрації у місті Каневі 28 серпня 2012 року та до 18 лютого 2021 року місце проживання не реєстрував. Отже, виходячи з положень ч.2 ст.35 Закону України «Про статус народного депутата України», законодавчі підстави для звернення із заявою про компенсацію витрат за проживання в орендованій квартирі в ОСОБА_9 були відсутні, у зв`язку з чим, за версією сторони обвинувачення, його діями завдано шкоду в розмірі 700 280 грн, що містять ознаки злочину, передбаченого ст.191 КК України. Посилання підозрюваного ОСОБА_9 на постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 листопада 2023 року у справі №991/3966/20 є нерелевантним, оскільки предметом даного провадження був аналіз об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.364 КК України, а не ст.191 КК України.

За обставин даного провадження ОСОБА_9 підозрюється у тому, що він подавав недостовірну інформацію щодо відсутності в нього житла та про місце реєстрації місця проживання, внаслідок чого незаконно отримав кошти за компенсацію оренди житлового приміщення. Доказів невідповідності квартири АДРЕСА_4 станом на час отримання компенсації стороною захисту суду не надано.

Верховний Суд України в постанові від 14 листопада 2013 року в справі №5-30кс13 зазначив: «відмінність у правозастосуванні, що потягла ухвалення різних за змістом судових рішень, дає підстави Верховному Суду України (далі - Суд) розглянути заяву, вирішити питання щодо законності оспореного судового рішення і виробити правову позицію щодо того, яку норму закону про кримінальну відповідальність належить застосовувати до наведених обставин справи, і зазначити ознаки відмінності між нормами закону про кримінальну відповідальність, передбаченими статтями 190 і 191 КК.

У рішенні, наданому для порівняння, поведінка ОСОБИ 1, яка за статусом і колом повноважень, відповідає правовому становищу ОСОБА_1, була розцінена як обман (шахрайство).

Згідно зі статтею 190 КК шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

У статті 191 КК передбачено три форми обернення чужого майна на свою користь - це привласнення, розтрата або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем.

Судова практика вже виробила сталі критерії (орієнтири) щодо розуміння правової природи такої форми злочину проти власності як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем. Визначальна ознака, яка відокремлює (відмежовує) це діяння від інших форм посягання на чужу власність, полягає в тому, що безоплатне обернення чужого майна на користь винної особи чи на користь іншої особи (осіб) відбувається через умисне протиправне використання можливостей службового становища. Предмети майна, на яке спрямована злочинна поведінка службової особи, можуть мати різну правову природу. Зокрема, не виключається можливість заволодіння майном, на яке не поширюється компетенція службової особи або яке їй не ввірене й не перебуває у її віданні, чи таке майно є/перебуває у державній власності. Злочинне використання службового становища може виражатися у формі рішень, вказівок чи іншої спонукальної (зобов`язальної тощо) інформації. Як правило, ці рішення формуються заувальовано (приховано) від осіб (фізичних чи юридичних), які наділені правоможностями щодо майна, на яке спрямована протиправна поведінка винної особи. Ці особи під впливом таких рішень або вказівок (підстави, вимоги, умови тощо) не знають (можуть не знати) дійсної природи цих дій (документів) і фактично піддаються обману, внаслідок якого відбувається перехід майна на користь службової особи. Така форма обману ніби уподібнює його з обманом (дезінформацією), до якого вдаються винні особи під час заволодіння чужим майном шахрайським способом.

Проте обман, який застосується при викраденні чужого майна шляхом використання службового становища, має свої особливі, специфічні ознаки, які відрізняють його від обману при шахрайстві. Ця відмінність полягає в тому, що в першому випадку в основі обману (дезінформації), до якої вдається винна особа, завжди перебуває протиправне використання нею свого службового становища. Без застосування можливостей службового становища обман є недієвим і нездійсненним. Цей обман є різновидом обману, який через підвищену суспільну небезпеку і специфічні ознаки був криміналізований в окрему форму злочинів проти власності. У другому ж випадку заволодіння майном можливе без протиправного використання службового становища».

Тому, на думку колегії суддів, матеріали справи підтверджують обґрунтованість підозри ОСОБА_9 у заволодінні ним чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, що відповідає кваліфікації ч.5 ст.191 КК України.

Колегія суддів вважає також доведеним стороною обвинувачення наявність ризиків, передбачних ч.1 ст.177 КПК України. Зокрема, наявність ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, оскільки з моменту повідомлення ОСОБА_9 про підозру у вчиненні злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від семи до дванадцяти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та з конфіскацією майна, він неодноразово перетинав державний кордон України, є батьком трьох неповнолітніх дітей, а тому може переховуватися від органів досудового розслідування, у тому числі за межами України.

Доведено стороною обвинувачення і наявність ризику впливу на свідків, оскільки ОСОБА_9 двічі обирався народним депутатом України, а отже може мати зв`язки з керівництвом Апарату Верховної Ради України, діючими народними депутатами України, які безпосередньо можуть впливати на працівників Управління справами Апарату Верховної Ради України, які є свідками у даному кримінальному провадженні, а тому існують достатні підстави вважати, що він може використовувати свій статус, попередній досвід роботи, юридичну освіту, зв`язки та впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою схилити їх не давати правдиві, послідовні показання у ході досудового розслідування та/або змінити свої показання у подальшому в суді, для уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності. При встановленні ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме - спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.1,2 ст.23, ст.224 КПК України). Згідно з ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на свідків існує не лише на стадії здійснення досудового розслідування при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення не обгрунтовано належним чином наявність ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вплинути на його хід.

Щодо виду запобіжного заходу, який необхідно обрати підозрюваному

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Колегія суддів зазначає, що висновки про ступінь ризиків мають бути зроблені за результатами аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних підозрюваного (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), його поведінки під час досудового розслідування (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя, способу самозабезпечення тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Чинний КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

При визначенні виду запобіжного заходу, який необхідно застосувати до підозрюваного, колегія суддів враховує: тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_9 (ч.5 ст.191 КК України), який є особливо тяжким злочином, покарання санкції цієї частини статті; його вік та стан здоров`я; соціальний статус; зв`язки, які він набув, обіймаючи посаду народного депутата України; сімейний стан; його процесуальну поведінку, зокрема відчуження, після скасування підозри, на підставі договору дарування, майна на користь дружини за відсутності рішення про припинення кримінального провадження; обставини вчинення злочину, зокрема маючи юридичну освіту, він усвідомлював, що після набуття на підставі договору купівлі-продажі права власності на нерухоме майно та за відсутності реєстрації, були відсутні правові підстави для звернення із заявами про відшкодування йому вартості оренди квартири; наявні ризики, передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, а також наявність на утриманні трьох неповнолітніх дітей. При цьому, на думку суду, прокурором не було доведено, що застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, які наявні у кримінальному провадженні. Колегія суддів вважає обґрунтованим та достатнім задля забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_9 застосувати запобіжний захід у вигляді застави.

На думку колегії суддів, міра запобіжного заходу у вигляді застави є пропорційною меті забезпечення кримінального провадження та, за обставин даного кримінального провадження, є саме таким запобіжним заходом, який буде достатнім стримуючим засобом, що здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_9 та запобіганню ризикам, та, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не зможуть запобігти встановленим ризикам, враховуючи тяжкість злочину у вчинені якого він підозрюється. Доказів на підтвердження того, що застосування запобіжного заходу у вигляді застави, є невиправданим, стороною захисту надано не було і колегією суддів обставин для такого висновку не встановлено.

При цьому, посилання сторони захисту, що ОСОБА_9 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки, позитивну характеристику, одружений, наявність на утриманні трьох неповнолітніх дітей, не можуть слугувати підставою для застосування стосовно нього більш м`якого запобіжного заходу, оскільки дані обставини не підтверджують відсутність, встановлених колегією суддів, ризиків.

Відповідно до вимог ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати її буде достатнім стримуючим засобом, щоб нівелювати у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Враховуючи майновий стан підозрюваного ОСОБА_9, зокрема суму нарахованого йому доходу у період з 2021 року по 2023 рік становить 2 527 719 грн 05 коп, перебування у нього на утриманні трьох неповнолітніх дітей, колегія суддів вважає, що застава у розмірі 230 (двісті тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 696 440 (шістсот дев`яносто шість тисяч чотириста сорок) гривень 00 коп, здатна забезпечити його належну процесуальну поведінку. Колегія суддів вважає, що внесення застави саме в такому розмірі повинно достатньою мірою гарантувати виконання ним покладених обов`язків. Суду не надано переконливих доказів, що визначений розмір застави є непомірним для підозрюваного, а також колегія суддів враховує положення законодавства щодо можливості внесення застави як підозрюваним, так і іншими особами.

Враховуючи обставини кримінального провадження, а також те, що підозрюваний ОСОБА_9 раніше не судимий, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, постійне проживання та місце роботи, колегія суддів вважає обґрунтованим та достатнім задля забезпечення належної процесуальної поведінки покласти на нього обов`язки, які передбачені ч.5 ст.194 КПК України: 1) прибувати до детективів НАБУ, прокурорів САП Офісу Генерального прокурора та суду за першою вимогою; 2) не відлучатись із населеного пункту, де знаходиться його зареєстроване місце проживання, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти детективів НАБУ, прокурорів САП Офісу Генерального прокурора та суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утриматися від спілкування зі свідками: ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_6, щодо обставин кримінального провадження поза межами слідчих та процесуальних дій; 5) здати на зберігання до відповідного органу державної влади усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд до України.

Доводи апеляційної скарги прокурора, що у слідчого судді відсутні повноваження перевіряти чи подане клопотання у межах строків досудового розслідування, були предметом розгляду у даному кримінальному провадженні при ухваленні рішень у справі №991/6077/22 від 24 квітня 2023 року.

Доводи підозрюваного ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8, що ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню, з огляду на те, що вона не входить до переліку судових рішень, що визначені у ст.309 КПК України є необгрунтованими, оскільки відповідно до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України. Згідно практики Верховного Суду, яка викладена в постановах від 31 січня 2019 року (справа №183/6229/18, провадження №51-8447км18), 05 липня 2022 року (справа №757/27041/21-к, провадження №51-3781км21) у разі постановлення слідчим суддею ухвали, не передбаченої кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч.3 ст.309 КПК України, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити в перевірці її законності, посилаючись на приписи ч.4 ст.399 КПК України. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п.17 ч.1 ст.7 та ч.1 ст.24 КПК України, які його гарантують, з огляду на положення ч.6 ст.9 КПК України, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК України. Аналогічні правові позиції виклав Верховний Суд України в постанові від 12 жовтня 2017 року у справі №5-142кс(15)17, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справах №237/1459/17 та №243/6674/17-к. Відповідно до норм чинного КПК України, за результатом розгляду клопотання слідчий суддя постановляє ухвалу або про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, або відмову в його застосуванні. Таким чином, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці законності даної ухвали, посилаючись на ч.4 ст.399 КПК України.

Вимоги до клопотання про застосування запобіжних заходів визначені ст.184 КПК України, тому заперечення підозрюваного ОСОБА_9 на апеляційну скаргу прокурора щодо відсутності в матеріалах справи оригіналів заяв щодо компенсації вартості оренди квартири не можуть бути підставою для відмови у його задоволенні.

За встановлених вище судом апеляційної інстанції обставин, з врахуванням положень ч.3 ст. 407 КПК України, колегія суддів вважає, що слід апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково: ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову, якою клопотання детектива НАБУ про застосування стосовно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити частково, застосувати до нього запобіжний захід у вигляді застави з покладенням відповідних обов`язків. У задоволенні клопотання детектива НАБУ в іншій частині відмовити.

Керуючись ст.131, 132, 176, 177, 182, 194, 309 370, 376, 392, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 лютого 2024 року скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 230 (двісті тридцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 696 440 (шістсот дев`яносто шість тисяч чотириста сорок) гривень 00 коп, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Вищого антикорупційного суду:

Код ЄДРПОУ 42836259

Номер рахунку за стандартом ІВАN НОМЕР_1 .

Підозрюваний не пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов`язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує детективу, прокурору, суду.

Покласти на підозрюваного ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, такі обов`язки:

1) прибувати до детективів НАБУ, прокурорів САП Офісу Генерального прокурора та суду за першою вимогою;

2) не відлучатись із населеного пункту, де знаходиться його зареєстроване місце проживання, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти детективів НАБУ, прокурорів САП Офісу Генерального прокурора та суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) утриматися від спілкування зі свідками: ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо обставин кримінального провадження поза межами слідчих та процесуальних дій;

5) здати на зберігання до відповідного органу державної влади усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд до України.

У задоволенні апеляційної скарги прокурора та клопотання детектива НАБУ в іншій частині відмовити.

З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, підозрюваний, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Строк дії ухвали в частині покладання на підозрюваного обов`язків визначити у два місяці, тобто до 22 квітня 2024 року включно, але в межах строку досудового розслідування.

Відповідно до ч.8 ст.182 КПК України у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Контроль за виконанням покладених на підозрюваного обов`язків покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора.

Роз`яснити заставодавцю обов`язок із забезпечення належної поведінки підозрюваного та його явки за викликом, а також наслідки, передбачені ст.182 КПК України.

Роз`яснити підозрюваному, що в разі невнесення ним або заставодавцем застави, до нього може бути застосований інший більш суворий запобіжний захід.

Ухвала колегії суддів підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4